Історія України. Повторне видання. 9 клас. Пометун (2026)

§ 35-36. Особливості культурно-мистецького життя в середині XIX — на початку XX ст.

ОБГОВОРІТЬ У КЛАСІ

За 1 хвилину запишіть, що, на вашу думку, об’єднує ці зображення.

Зробіть передбачення: які зміни в суспільстві могли спричинити появу таких різних мистецьких форм? Чому митці другої половини XIX — початку XX ст. шукали інші форми? Які нові явища в мистецтві та культурі могли з’явитися в Україні наприкінці XIX — на початку XX ст.?

1. Які особливості українського реалізму другої половини XIX ст. як світоглядної та культурно-мистецької течії

ПОМІРКУЙТЕ

Які суспільно-політичні чинники сприяли появі реалізму в українській культурі другої половини XIX ст.? Які теми та проблеми стали провідними для українських реалістів у літературі? Як принципи реалізму проявилися в живописі та музиці цього періоду?

Реалізм другої половини XIX ст. в українській культурі сформувався як світоглядна позиція й художня система, що прагнула до правдивого, конкретного й історично вмотивованого зображення життя. Він приходив на зміну романтичній традиції, що тяжіла до ідеалізації й символічності, і виник у відповідь на суспільно-політичні зміни, загострення соціальних суперечностей, пробудження національної свідомості та інтерес до наукового способу мислення. Реалізм означав насамперед уважність до реальної людини, до її соціальних умов і психології, а сам термін зауважував на прагненні відтворювати дійсність без прикрас.

Основою українського реалізму, як і європейського, було зображення типових характерів у життєвих обставинах. Реалісти прагнули пояснити дії персонажів через їхнє походження, виховання, середовище й економічні умови, надаючи мистецтву соціальної спрямованості. У центр ставили гострі соціально-побутові проблеми: наслідки кріпацтва, повсякденність селянського життя, нерівність, становище жінки.

На ранньому етапі український реалізм тісно переплітався з етнографічним побутописанням. Письменники й письменниці докладно відтворювали народні звичаї, одяг, мову, розпорядок життя, створюючи живу картину побуту. Так працювала Марко Вовчок, чиї «Народні оповідання» та повісті «Інститутка» й «Маруся» ілюстрували тяжке становище селян і зображали сильні, працьовиті жіночі образи. На Північній Буковині та Східній Галичині передвісником українського національного відродження був Юрій Федькович, який у своїх творах («Довбуш» та інших) змальовував життя буковинців.

Із часом традиція етнографічної деталізації поступилася місцем соціально-психологічному підходу, який заглиблювався у внутрішній світ персонажа. Панас Мирний став одним із найяскравіших представників цього напряму: його роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» пропонував широку панораму життя українського суспільства XIX ст. та складну психологію персонажів, що формувалася під тиском соціальних умов.

Перевага прозових і епічних жанрів — роману, повісті, оповідання — була цілком закономірною, адже саме вони давали змогу повно охопити суспільні процеси та людські характери. Жива народна мова стала важливою стильовою рисою: вона робила художній текст ближчим до реального життя й водночас підтримувала розвиток української національної літературної традиції.

Театр також переймав принципи реалізму: драматурги прагнули точного відтворення побуту й соціальних типів, уводили психологічно вмотивовані конфлікти та природність мовлення, що сприяло формуванню професійної сцени. У драматургії Михайла Старицького («Не судилося», «Не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «За двома зайцями») й Івана Карпенка-Карого («Безталанна», «Наймичка», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн») реалізм проявлявся в точному відтворенні мови, характерів, поведінки різних соціальних прошарків, що сприяло становленню національного театру.

В образотворчому мистецтві реалізм означав відмову від умовності та міфологічних сюжетів на користь зображення конкретних ситуацій, соціальних контрастів і буденного життя. Водночас реалізм не просто змінив романтизм, а став його критичним продовженням. Він зберіг чутливість до національного та духовного, але додав точність, раціональність і соціальну уважність, формуючи новий спосіб бачення людини та суспільства. Українські художники Киріяк Костанді, Ілля Рєпін, Петро Левченко та інші, пов’язані з Товариством пересувних художніх виставок, прагнули «нести мистецтво в народ» і створювали національну школу реалістичного живопису.

Серед майстрів цього періоду постатями найбільш масштабними й багатогранними були Сергій Васильківський і Микола Пимоненко. Зокрема, Пимоненко працював як майстер побутового жанру, показуючи працю і свята українських селян у картинах на кшталт «Весілля в Київській губернії» чи «Жнива». Васильківський зосереджувався на пейзажі й козацькій тематиці, передаючи характер степу та історичну пам’ять.

Реалістичні принципи простежувалися й у музиці. Опера ставала жанром, у якому поєднувалися фольклорна основа, народна мова та прагнення до правдивості. Семен Гулак-Артемовський у «Запорожці за Дунаєм» створив образне й мелодичне полотно, близьке до народної традиції. Микола Лисенко, розвиваючи національну музичну школу, надав реалізмові глибшого виявлення: його «Тарас Бульба» й «Утоплена» поєднували історичні мотиви, народнопісенне коріння та драматичну правдивість.

ДОСЛІДІТЬ

Розкажіть про особливості українського реалізму. Використайте подані на с. 247 та 248 зображення як приклади.

1 — Киріяк Костанді. Дівчина в синій пелеринці. 1888 р.

2 — Ілля Рєпін. Вечорниці. 1888 р.

З — Сергій Васильківський. Запорожець. Поч. XX ст.

4 — Микола Пимоненко. Сінокіс. Бл. 1900 р.

5 — Сцена з опери Семена Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», у виконанні трупи Національної опери України. 2021 р.

6 — Афіша вистави «За двома зайцями» Київського національного академічного театру оперети. 2025 р.

2. Як проявилися український модерн і ранній модернізм у мистецтві, архітектурі та літературі на зламі XIX—XX ст.

ПОМІРКУЙТЕ

(Як розвиток міст, техніки та нових матеріалів впливав на вигляд будівель, художні рішення та світогляд митців? Чому на межі ХІХ—ХХ ст. митці дедалі частіше відходили від традиційних форм і шукали нові засоби вираження? Які були ці форми?

Український модерн і ранній модернізм на межі ХІХ—ХХ ст. стали періодом великих змін, коли митці активно переосмислювали роль мистецтва й шукали нові форми вираження. Важливо розуміти, що модерн і модернізм — це не одне й те саме. Вони з’явилися поруч, але мали різні завдання в культурі.

Модерн був насамперед художнім стилем, який стосувався зовнішнього вигляду речей: будівель, картин, предметів побуту. Однією з головних його ідей була краса, що поєднувалася з практичністю та зручністю.

Архітектори прагнули зробити простір комфортним, тому будинки почали проєктувати «зсередини назовні»: спершу продумували внутрішнє планування, а вже потім форму зовнішніх стін. Це приводило до асиметричних фасадів і нових об’ємних форм, що відрізнялися від класичної симетрії. Модерн поширювався переважно в міських особняках, багатоквартирних будинках та заміських віллах.

Завдяки появі залізобетону та металевих конструкцій модерн відкрив шлях до нових споруд — критих ринків, вокзалів, виставкових залів. Так постали Бессарабський ринок у Києві, залізничні вокзали Києва, Львова, Харкова й Жмеринки. У національному стилі модерну працював Василь Кричевський, автор будівлі Полтавського земства та художньої школи імені Котляревського в Харкові.

Українські архітектори поєднували новітні технології з народними традиціями й часто використовували стилізацію — творчий прийом, коли сучасна будівля навмисно нагадує архітектуру минулих епох. У Києві, Харкові, Одесі з’явилися так звані прибуткові будинки, що повторювали риси готики, ренесансу чи романського стилю. Відомий майстер стилізації Владислав Городецький створив у Києві готичний костел, караїмську кенасу у мавританських формах і будинок, схожий на античний храм.

ДОСЛІДІТЬ

1. Спираючись на ілюстрації, подані на с. 249 і 250, схарактеризуйте основні риси модерну.

1 — Будинок у Києві на розі вулиць Володимирської та Прорізної. 1899-1902 рр. Архітектори Карл Шиман, Олександр Гілевич

2 — Будинок Державного банку України в Києві. 1901-1905 рр. Архітектори Олександр Вербицький та Олександр Кобелєв

3 — Будівля Харківського художнього училища. Архітектор Костянтин Жуков

4 — Чернівецький національний університет. Архітектор Йозеф Главка

5 — Будинок Полтавського земства. Архітектор Василь Кричевський

6 — Залізничний вокзал у Львові. Архітектор Владислав Садловський

2. Як ви гадаєте, у чому полягала геніальність Владислава Городецького?

Шедеври Владислава Городецького в Києві: костел Святого Миколая, Музей українського мистецтва, Будинок із химерами

В образотворчому мистецтві модерн проявився декоративністю, плавними лініями та стилізованими рослинними мотивами. Художники прагнули не лише зображати предмети, а передавати настрій і красу форми. Олександр Мурашко створював яскраві, емоційні полотна, а Георгій Нарбут розвинув українську книжкову графіку, поєднавши народні й барокові мотиви. У цей час Михайло Бойчук створив свій напрям — бойчукізм, у якому поєднав нові мистецькі ідеї з давньою візантійською традицією.

Модернізм, на відміну від модерну, був ширшим культурним рухом, що найбільше проявився в літературі. Якщо модерн змінював форму, то модернізм змінював художнє мислення. Для модерністів важливою стала внутрішня свобода митця, увага до психології, символів, настроїв, складних переживань людини. Література на початку XX ст. відходила від суто соціальних тем і зверталася до індивідуальності, духовних пошуків, краси й філософських питань. Леся Українка створювала драматичні твори, у яких розкривала силу людського духу й проблему особистої свободи. У її «Лісовій пісні» сучасність переплітається з міфологічністю, а внутрішній конфлікт стає ключовим. Михайло Коцюбинський працював у руслі імпресіонізму, передаючи світ через барви, ритми й почуття героя. Його «Тіні забутих предків» — яскравий приклад поєднання модерністичного бачення та народної основи. Ольга Кобилянська зосереджувалася на символах, тонких психологічних нюансах і темі жіночої свободи, що чітко видно в романах «Царівна» й «Земля».

Близько 10-х років XX ст. після модерну почав розвиватися ранній модернізм у його авангардній формі. Авангардизм прагнув повністю розірвати зв’язки з традицією і створити нове «революційне» мистецтво. В архітектурі це виявилося у конструктивізмі та функціоналізмі. Ці архітектори пропонували сувору геометрію, нові матеріали й простоту форм без зайвого декору.

В образотворчому мистецтві український авангард став одним із найвпливовіших у світі. Казимир Малевич створив супрематизм — мистецтво чистих форм і кольорів. Олександра Екстер працювала в кубофутуризмі й конструктивізмі, створюючи сміливі експерименти з кольором і композицією. Олександр Богомазов розвивав власне бачення кубофутуризму і став однією з найяскравіших постатей українських новаторів. Скульптор Олександр Архипенко приніс у світову пластичну культуру нові форми, працюючи в руслі кубізму.

ДОСЛІДІТЬ

У чому проявлялася своєрідність авангардизму в живописі перших десятиліть XX ст.?

1 — Георгій Нарбут. Ілюстрація до «Енеїди» Івана Котляревського. 1919 р.

2 — Михайло Бойчук. Урожай. Поч. 10-х років XX ст.

3 — Олександр Богомазов. Дівчинка з обручем. 10-ті роки XX ст.

4 — Микола Бурачек. Міський музей. 1913 р.

5 — Олександра Екстер. Флоренція. 1914 р.

6 — Олександр Мурашко. Сонячні плями. Жорж і Олександра Мурашки. 1908 р.

Український модерн і ранній модернізм разом створили простір творчого оновлення. Модерн змінював зовнішній вигляд мистецтва, модернізм — внутрішній зміст, а авангард відкривав шлях до радикальних експериментів. Саме на цьому підґрунті українська культура увійшла в XX ст. як частина світового мистецького процесу, зберігаючи при цьому власну національну самобутність.

3. Яку роль відіграло меценатство в розвитку української культури на межі ХІХ—ХХ ст.

ПОМІРКУЙТЕ

Чим відзначилися найвідоміші меценати та меценатські родини? Як меценатство допомогло зберегти українську культуру в умовах бездержавності та обмежень?

На межі ХІХ—ХХ ст. розвиток українського мистецтва, модерну й модернізму був би неможливим без меценатства — щедрої підтримки культури заможними родинами, підприємцями та діячами громадського життя. Цей період справедливо називають «золотою добою» українського меценатства. В умовах бездержавності саме меценати взяли на себе відповідальність за збереження й розвиток української культури: вони фінансували музеї, видавництва, театри, школи, наукові товариства, будівництво архітектурних споруд та роботу митців.

Одними з найвпливовіших меценатів були Терещенки — власники цукрових заводів, які вклали величезні кошти в лікарні, школи, мистецькі заклади. У 1891-1894 рр. коштом Миколи Терещенка було побудовано Київську безкоштовну лікарню для чорноробів (згодом — Київська лікарня для незаможних). Саме її корпуси нині входять до сучасного комплексу «Охматдит», що на вул. В’ячеслава Чорновола. Микола Терещенко передавав місту великі суми на соціальні й культурні потреби, а твори мистецтва з родинної колекції стали основою для кількох київських музеїв. Його дочка Варвара та її чоловік Богдан Ханенко зібрали одну з найцінніших колекцій світового мистецтва, якій не було рівних в Україні. Вони передали державі 3145 експонатів, заклавши основу сучасного Національного музею мистецтв імені Ханенків.

Поруч із Терещенками діяла ще одна визначна родина меценатів — Симиренки. Василь Симиренко, підприємець і громадський діяч, був одним із найбільших благодійників українського руху наприкінці XIX ст.: він фінансував НТШ, діяльність Михайла Грушевського, підтримував українські книжки, фольклорні експедиції та університетські гуртки. Завдяки Симиренкам українські письменники й науковці могли видавати праці, коли офіційна влада не надавала жодної підтримки.

Вагому роль у розвитку культурної інфраструктури відіграла родина Бродських — промисловців і благодійників, які фінансували будівництво лікарні, синагоги, гімназії, училища, Бессарабського ринку, Політехнічного інституту, Художнього музею та Театру оперети. Їхні кошти буквально змінили вигляд Києва.

Справжнім культурним подвижником став Василь Тарновський — колекціонер, який зібрав унікальні рукописи й малюнки Шевченка. Його батько ще у 1840 р. фінансував видання першого «Кобзаря». Колекція Тарновських стала цінним надбанням Чернігівського музею, а зібрання родини Терещенків і Ханенків — основою кількох київських музеїв.

У літературному середовищі особливо важливою була діяльність Євгена Чикаленка — землевласника й публіциста, який фінансував українські газети «Громадська думка» та «Рада», підтримував письменників і створив фонд допомоги при НТШ. Він навіть передав громадським справам кошти, що мали стати посагом його покійної дочки, вшановуючи її пам’ять.

Меценатами на місцях також були окремі художники й колекціонери. Сергій Васильківський, відомий живописець, передав Харківському земству понад 5 тис. експонатів, що стали основою Харківського краєзнавчого музею. В Одесі історик, журналіст та краєзнавець Олександр Дерібас підтримував численні культурні ініціативи.

У Катеринославі Олександр Поль і Дмитро Яворницький створили музей на базі власних зібрань, присвячених історії краю та козацтва. На Галичині митрополит Андрей Шептицький підтримував храми, школи, видавництва та допомагав художникам.

Завдяки цим людям українська культура отримала підтримку, якої не хотіла надавати імперська держава. Вони будували музеї й театри, підтримували митців і редакції газет, збирали колекції, що стали гордістю нації. Саме їхнє меценатство створило середовище, у якому могли з’явитися нові художні напрями, архітектурні стилі, літературні шедеври й потужні мистецькі школи, що творили українське культурне відродження на межі ХІХ—ХХ ст.

ДОСЛІДІТЬ

Складіть коротке узагальнення (6-8 речень), у якому поясніть, чому меценатство стало ключовим чинником розвитку української культури на межі ХІХ—ХХ ст. Наведіть щонайменше два приклади діяльності меценатів і поясніть, у чому полягав їхній внесок.

1 — Микола Терещенко

2 — Богдан Ханенко

3 — Варвара Ханенко

4 — Євген Чикаленко

5 — Василь Тарновський

6 — Василь Симиренко

4. Чому і як фотографія та кінематограф утвердилися як нові види мистецтва в Україні на зламі ХІХ—ХХ ст.

ПОМІРКУЙТЕ

Які події та умови сприяли тому, що кінематограф так швидко став популярним в українських містах? Чому поява кіно і фотографії пов’язана з естетикою модерну та модернізму?

Фотографія та кінематограф на зламі ХІХ—ХХ ст. стали в Україні ознакою нового часу й нових мистецьких пошуків. Вони народилися в епоху модерну та модернізму, коли митці прагнули по-іншому бачити світ, фіксувати не лише зовнішність, а й настрій, ритм і рух життя. Ці нові види мистецтва розвивалися майже одночасно з європейськими тенденціями як на підросійських, так і на західноукраїнських землях і швидко перетворилися з технічної новинки на повноцінну частину культурного процесу.

На підросійській Україні фотографія спочатку розвивалася як комерційна справа. У містах відкривалися фотоательє, а згодом — товариства фотографів-аматорів, наприклад Одеське фотографічне товариство, засноване в 1891 р. Уже наприкінці XIX - на початку XX ст. сформувалися два головні напрями: документальна фотографія (фіксація подій, людей, міських краєвидів) та художня, де автори намагалися передати настрій і красу зображення. Швидко розвивалося репортажне фото. Особливо важливим став пікторіалізм — напрям, що прагнув зробити фотографію «схожою на картину»: з м’якими контурами, розмитими лініями, світлотіньовими ефектами. Це повністю відповідало естетиці модерну.

На західноукраїнських землях, що перебували під владою Австро-Угорщини, фотографія із самого початку мала більш організований і професійний характер. У Львові, Чернівцях та інших містах діяли численні ательє, які задовольняли попит міської публіки на портрети й листівки. Зокрема, Альфред Крушельницький документував на своїх фото культурне життя Львова й околиць. Завдяки таким світлинам зберіглося багато з того, що згодом змінилося або зникло.

ДОСЛІДІТЬ

Прокоментуйте наведені факти та зображення. Висловіть судження, у чому, на вашу думку, відмінність між фотографією як документом і фотографією як мистецтвом. Як ви оцінюєте рівень розвитку тогочасної фотографії?

Франц де Мезер — беззаперечний лідер на київському ринку фотопослуг другої половини XIX ст. Родом із Волині, він навчався мистецтву у Відні, а у 50-х роках XIX ст. переїхав до Києва і захопився фотографією.

Андріївський узвіз та вул. Хрещатик. Друга пол. XIX ст.

Олексій Іваницький — один із піонерів української репортажної зйомки. Прославився в 1888 р., коли задокументував аварію імператорського поїзда під Харковом.

1 — Реклама фотоательє Олексія Іваницького

2 — Аварія імператорського поїзда під Харковом. 1988 р.

3 — Ніна Іваницька з двоюрідною сестрою Надією Циганковою. Кін. XІX ст.

Йосип Кордаш почав фотографувати у 60-х роках XIX ст. Був штатним фотографом Київського університету Святого Володимира та членом Південно-Західного відділу Імператорського географічного товариства. Найцікавіше у спадку Кордаша — його етнографічні фотографії переважно з Поділля та листівки з міськими видами.

1 — Остап Вересай із дружиною. 1873 р.

2 — Селянська родина з околиць Кам’янця-Подільського. 1886 р.

Йосип Хмелевський народився у Варшаві й навчався в Петербурзі. Отримавши освіту, перебрався до Полтави і став найзнаменитішим фотографом. У 1875 р. відкрив власне фотоательє. З кінця 80-х років почав регулярно брати участь у міжнародних фотовиставках і збирати там нагороди: «Париж-1889», «Лозанна-1890», «Брюссель-1891», «Чикаго-1893» і так далі, презентуючи «гоголівську Полтаву».

1 — Центральний залізничний вокзал Києва. 1870 р.

2 — Сорочинський ярмарок. 1901 р.

3 — Село Яновщина (нині — Гоголеве). 1902 р.

4 — Село Яновщина. 1915 р.

Альфред Сількевич народився в 1855 р. в Тернополі. Багато подорожував Польщею, де й відкрив своє перше фотоательє. У 1881 р. повернувся до рідних місць. Кілька разів його світлини видавали у спеціальних етнографічних збірках.

Селяни Правобережжя. 1870 р.

Фотографія, попри свою новаторскість, «зупиняла» час — фіксувала лише один момент. Проте мистецтво модернізму дедалі більше цікавилося рухом, динамікою та змінами. Логічним продовженням фотографії став кінематограф — мистецтво, що поєднало багато послідовних кадрів і навчилося відтворювати рух. На українських землях перші публічні кіносеанси відбулися вже наприкінці 90-х років XIX ст. у великих містах — Одесі, Києві, Львові та Харкові. Одесит Йосип Тимченко ще в 1893 р. створив один із перших у світі апаратів для зйомки й проєкції рухомих зображень і здійснив перші кінозйомки — зафільмував вершників і метальників списів. Ці фільми стали одними з найперших кінодокументів на території України.

У вересні 1896 р. в Харкові фотограф Альфред Федецький зняв кілька хронікальних сюжетів. А вже в грудні він влаштував кіносеанс у Харківському оперному театрі. На початку XX ст. кінематограф на підросійській Україні швидко перетворювався на синтетичне мистецтво, що об’єднувало літературу, театр, музику й живопис. Одеса стала одним із центрів кінокультури: у 1907 р. там відкрився один із перших постійних кінотеатрів «Ельдорадо», а невдовзі виникли перші приватні кіностудії. У Києві й Харкові оператори знімали хроніки міських свят, ярмарків, візитів відомих осіб. Після 1909 р. кінематографісти почали звертатися до української тематики, а в 1911 р. Данило Сахненко створив «Запорозьку Січ» — один із перших художніх фільмів українського виробництва, присвячений національній історії.

На західноукраїнських землях кіно розвивалося переважно як прокатний бізнес. У Львові на початку XX ст. відкрилися перші кінотеатри, де показували здебільшого західноєвропейські стрічки. Власне кіновиробництво обмежувалося хронікальними сюжетами про місцеві події та пейзажі. Проте сама поява кіно як мистецтва вплинула на світогляд місцевої інтелігенції, утверджуючи нові естетичні уявлення про рух, ритм і візуальність.

ДОСЛІДІТЬ

Порівняйте фотографію і кінематограф: що спільного між ними та що їх відрізняє? Уявіть, що ви фотограф / фотографка або кінооператор / кінооператорка початку XX ст. Яку подію чи сюжет ви хотіли б зафіксувати й чому?

ПЕРЕВІР СЕБЕ

• 1. Які суспільні умови сприяли появі реалізму в українській культурі другої половини XIX ст.?
• 2. Які представники модерну й модернізму вам відомі в різних жанрах тогочасної культури?
• 3. Яку роль відігравали меценати в розвитку українського мистецтва?
• 4. Коли й чому на українських землях розповсюдилися нові види мистецтва: фотографія і кінематограф?
• 5. Чим приваблювала митців можливість «правдивого зображення життя»?
• 6. Як технічні можливості початку XX ст. впливали на появу нових художніх напрямів — модерну й модернізму?
• 7. Чому меценатство відігравало таку важливу роль саме в умовах бездержавності?
• 8. Які мотиви могли, на вашу думку, спонукати приватних підприємців збирати мистецькі колекції й передавати їх народові?
• 9. Як кінематограф змінив можливості митця порівняно з фотографією?

А ЩЕ ТИ МОЖЕШ

Виконай завдання 35-36.1-35-36.5 в е-додатку.