Історія України. Повторне видання. 9 клас. Пометун (2026)

§ 37. Зміни в духовній сфері та світогляді суспільства у другій половині XIX — на початку XX ст.

ОБГОВОРІТЬ У КЛАСІ

У другій половині XIX — на початку XX ст, з’явилися й почали стрімко розвиватися автомобілі, газети та щеплення. Поясніть, як кожна із цих, здавалося б, простих речей могла зруйнувати старий патріархальний світ. Чи стали, на вашу думку, телефон, залізниця, світська освіта та зміни в повсякденні за часів модернізації «вбивцями» традиційної духовності й віри, чи, навпаки, допомогли українцям стати сучасною нацією? Відповідайте на ці запитання протягом уроку.

1. Як процеси модернізації змінювали взаємини між Церквою та суспільством?

ПОМІРКУЙТЕ

Що змінилось у ролі Церкви в суспільстві в умовах модернізації? Чому, попри розвиток світського життя, вона залишалася важливою для багатьох людей?

У другій половині XIX — на початку XX ст. модернізація суттєво змінила українське суспільство й трансформувала роль Церкви та духовенства. Їхня участь виходила далеко за межі обрядовості: Церква залишалася носієм мови, культури, освіти, соціальної організації й дедалі активніше долучалася до національного руху та громадської самоорганізації. Через парафію, духовну освіту й церковні мережі українці знайомилися із грамотністю, громадською участю, національною ідентичністю.

На Наддніпрянщині релігійне життя визначала підпорядкована імперії Російська православна церква. Формально — опора самодержавства, на місцях вона мала й інший вимір: багато священників сприяло національному пробудженню. Вихованці Київської духовної академії та семінарій вивчали українську літературу й історію, проповідували рідною мовою, збирали фольклор, організовували недільні школи, поширювали українські книжки. Парафія ставала першим простором, де селяни стикалися з освітою, самоорганізацією, громадянськими правами. Частина священників співпрацювала з Володимиром Антоновичем, Олександром Кониським, виступаючи містком між традиційною селянською культурою та модерним національним суспільством. Через церковну сферу поширювалися й протестантські течії, зокрема баптизм, що посилювало релігійний плюралізм і творило нові громадські структури.

На західноукраїнських землях роль Церкви була ще помітнішою. Греко-католицька церква Галичини, захищена австрійським законодавством, стала ключовою опорою українського національного руху. Священники запроваджували українську мову в церквах, очолювали громади, засновували читальні «Просвіти», кооперативи, молодіжні товариства. Парафії виконували функції місцевих культурно-освітніх центрів, де формувалася початкова національна й громадянська свідомість. Участь духовенства у виборах до Галицького сейму й парламенту, підтримка українських партій включали церковних діячів у модерне політичне життя. З родин священників виходили науковці, політики, письменники.

Важливим моментом стало обрання митрополитом Андрея Шептицького, який окреслив нову модель дії Української греко-католицької церкви (УГКЦ), зробивши її чутливішою до суспільних запитів.

ДОСЛІДІТЬ

Чому Андрея Шептицького уважають видатним діячем УГКЦ?

Кілька фактів про людину

Митрополит Андрей Шептицький. 1917 р.

Митрополит Андрей Шептицький (1865-1944) — одна з ключових постатей для УГКЦ та всього українського народу. Народився у родині графів Шептицьких на Галичині. Ще юнаком відчув, що хоче служити Богові та своєму народові. Усупереч волі батька обрав чернече життя та перейшов до УГКЦ. У 1901 р. став митрополитом Галицьким і перетворив УГКЦ на сильну, освічену й організовану Церкву: домігся кращої освіти для священників, упорядкував церковне управління, підтримав монаші ордени та громадські ініціативи.

Він був одним із найвпливовіших меценатів свого часу: сприяв розвитку музеїв, кооперативів, шкільництва, заснував Національний музей у Львові. Його листи й пастирські послання зверталися не лише до вірян, вони формували моральну позицію суспільства, наголошували на відповідальності, солідарності, міжетнічній повазі.

Помер у 1944 р. у Львові, залишивши по собі спадщину релігійного лідера, культурного будівничого та одного з моральних авторитетів української історії XX ст.

На Буковині створення митрополії в 1873 р. зміцнило місцеву православну традицію. Закарпаття ж зазнавало тиску мадяризації, що обмежувала українську греко-католицьку громаду. Попри це, Церква й тут намагалася пристосуватися: модернізація стимулювала її до культурної й освітньої діяльності, яка підтримувала українську ідентичність під тиском влади.

На цьому тлі розгорталася секуляризація — посилення ролі світських форм життя. Проте саме Церква й духовенство надали модернізації стартову інфраструктуру: поширювали грамотність, організовували школи, брали участь у товариствах, підтримували національну пресу, залучали мирян до політичних дискусій. Навіть зі зростанням мережі світських шкіл, університетів, клубів і партій, із секуляризацією міст Церква зберігала роль морального й культурного орієнтира, хоча її політичний вплив зменшувався.

На зламі ХІХ—ХХ ст. секуляризація посилилася, проте участь Церкви залишалася вагомою. Вона зберігала культурні традиції, підтримувала освіту, допомагала розбудовувати українські організації й згуртовувала людей у часи змін. Завдяки поєднанню давніх звичаїв і нових форм суспільної діяльності Церква та духовенство стали чинниками формування модерного українського суспільства.

ДОСЛІДІТЬ

Яке протиріччя відображає інфографіка? Як би ви підписали її частини? Що їх об’єднує?

2. Як зміни в повсякденному житті сприяли формуванню модерної свідомості українців

ПОМІРКУЙТЕ

Що змінюється у житті людей, коли з’являються нові види транспорту та засобів зв’язку? Чому саме місто стало головним середовищем, де найшвидше змінювалося світосприйняття людей?

Протягом XIX — початку XX ст. життя змінювалося дуже швидко. Звичний для людей світ — відстані, ритм щоденності, спосіб отримання новин — руйнувався під впливом індустріалізації, науково-технічного прогресу та національного руху. Для українців це був час відходу від патріархального світогляду й формування модерної свідомості. Зміни торкнулися уявлень про час, простір і власне місце у світі.

Темп життя різко прискорився: традиційний повільний «аграрний» час поступався індустріальному, прив’язаному до розкладів фабрик, поїздів і міських установ. Символами нової доби стали баштові годинники з хвилинною та секундною стрілками. Людина дедалі гостріше відчувала потребу встигати.

Одночасно змінювалося й відчуття простору. Залізниці, трамваї та автомобілі ніби стиснули відстані: Одеса — Балта та інші залізничні лінії поєднали провінції з великими центрами, прискоривши економічні зв’язки й міграцію. Міста швидко зростали, перетворюючись на промислові осередки.

Місто стало середовищем високої інформаційної насиченості. Потоки новин, оголошень і подій посилили телеграф і телефон. Телеграф забезпечив майже миттєве передавання даних і включив українські землі до світового інформаційного простору, а телефон у Києві, Одесі та Львові дав змогу оперативно вирішувати справи в режимі реального часу. Обидві технології скорочували відстані й час, роблячи світ значно тіснішим.

Преса залишалася важливим джерелом інформації для новочасного українського суспільства. Газети й журнали («Діло», «Рада», «Літературно-науковий вісник») не лише повідомляли новини, а й відображали прискорений ритм життя: деякі виходили двічі на день, мова ставала коротшою й динамічнішою. Друковане слово поєднувало Наддніпрянщину й Галичину в спільному інформаційному просторі та підтримувало національний рух, сприяючи усвідомленню української території як єдиної.

Формувалося відчуття належності до єдиної української нації й прагнення до політичного самостійництва. Інтелігенція відігравала ключову роль: брати Шептицькі розбудовували культурні інституції, Михайло Грушевський обґрунтовував історичну єдність українців, а модерна література, зокрема Ольга Кобилянська, утверджувала ідеї особистої свободи та гідності. Поступово виникав новий тип мислення — індивідуалістичний, критичний і орієнтований на прогрес.

Зміни торкнулися й селянства, що становило більшість населення. Соціальне розшарування, земельне питання й масові міграції підривали традиційний уклад і посилювали індивідуальні прагнення. Столипінська реформа стимулювала переселення до Сибіру, інші селяни їхали працювати на шахти й заводи Донбасу, Криворіжжя та Борислава. Нове промислове життя, хоч і перспективніше, різко контрастувало з бідним, але звичним сільським світом, породжуючи внутрішній конфлікт між традиційним і модерним світоглядом.

У результаті прискорення часу, «стиснення» простору, розвитку транспорту й комунікацій, поширення преси та пробудження національної свідомості українці наприкінці XIX — на початку XX ст. по-новому побачили світ і себе в ньому. На зміну патріархальному світогляду приходила модерна свідомість — орієнтована на освіту й прогрес, уважна до прав особистості, національно свідома й готова до переосмислення та перетворення суспільства. Саме вона визначала духовний образ українського суспільства на межі ХІХ—ХХ ст. і закладала підвалини подальших історичних змін.

ДОСЛІДІТЬ

Назвіть кожен технічний винахід другої половини XIX — початку XX ст. і поясніть, як він вплинув на свідомість людей.

3. Як модернізація вплинула на облаштування громадського простору

ПОМІРКУЙТЕ

Чому розвиток міст і промисловості змінював вигляд вулиць, площ та місць зустрічей? Які нові потреби з’являлись у спілкуванні та дозвіллі в період модернізації і як це вплинуло на міський та сільський простір?

Швидкі зміни повсякдення під впливом урбанізації, промислового розвитку та модернізації, зростання нових соціальних груп — робітників, службовців, інтелігенції, підприємців і студентства — вимагало перебудови громадського простору: місця зустрічей, торгівлі, відпочинку та культури.

У містах громадський простір упорядковували. Центральні площі й торгові вулиці залишалися діловими центрами, а вокзали ставали символами технічного прогресу й просторами соціального змішування, де перетиналися люди різного походження та статків. Міські парки, бульвари й сквери набули чітких функцій: центральні алеї слугували місцем прогулянок для заможних містян та інтелігенції, віддаленіші зони — для робітників.

Культурне життя зосереджувалося в театрах, клубах і зібраннях міської еліти, тоді як цирки, спортивні арени й стадіони формували масове дозвілля для ширших верств. Особливу роль відігравали кав’ярні — осередки інтелектуального життя, де зустрічалися й дискутували представники української інтелігенції.

ДОСЛІДІТЬ

• Чому саме кав’ярні стали важливими місцями для обговорення політичних, творчих і наукових питань? Які ознаки модернізації міського простору можна побачити в їх описі?

«На зламі ХІХ—ХХ ст. кав’ярні <...> стали справжніми осередками міського громадського життя. Там призначали ділові й приватні зустрічі, обговорювали політичні, творчі та наукові питання. Частину клієнтів приваблювала доступна в кав’ярнях безкоштовна преса <...> Деякі заклади відвідували майже винятково чоловіки, в інших, навпаки, була прийнята присутність жінок. <...> [У Львові] зникали заклади давнішого типу, які нагадували шинки, натомість поставали кав’ярні, облаштовані “на віденський лад”, у яких алкоголь вже не відігравав значущої ролі, більше важило спілкування й культурне проведення дозвілля».

Із: Шандра В., Аркуша О. Україна в XIX столітті: доба модернізації

Паралельно міський простір упорядковували в технічному й санітарному вимірах: прокладали бруковані дороги, водогін, каналізацію й електричне освітлення, створювали й облаштовували пожежні дільниці, лікарні та аптечні пункти. З’явилися нові типи ринків — криті торговельні павільйони, які забезпечували кращі умови зберігання товарів і приваблювали дедалі більше покупців.

У селах громадський простір теж мав свої особливості й поступово змінювався. Традиційним центром залишалося місце довкола церкви та сільської площі, де відбувалися ярмарки, спілкування та громадські обговорення важливих справ. Тут розташовували крамницю, корчму, стайні для підвід, громадську хату або читальню, які виконували роль місць зустрічей і обміну новинами. У багатьох селах з’являлися читальні «Просвіти», що ставали осередками самоосвіти.

Простір біля парафіяльної чи недільної школи був важливим для молоді — тут діти збиралися перед заняттями або після них, інколи саме ці місця ставали першими майданчиками для організованої дитячої діяльності та аматорських вистав.

Поступово села отримували нові інфраструктурні елементи — поштові відділення, ремісничі майстерні, а також краще впорядковані дороги, які з’єднували села з містами й ринками.

Такий громадський простір підтримував традиційний уклад, але водночас поступово відкривав село для нових впливів — освіти, торгівлі, кооперації.

4. Чому у другій половині XIX ст. питання охорони здоров’я стало суспільною проблемою

ПОМІРКУЙТЕ

Чому питання охорони здоров’я із часом стало не лише гуманітарним, а й політичним та економічним завданням для влади обох імперій? Які заходи вона здійснювала для розв’язання цієї проблеми?

У середині XIX — на початку XX ст. турбота про здоров’я населення поступово ставала важливою частиною суспільного життя. Розвиток промисловості, швидке зростання міст і масова міграція селян у пошуках роботи суттєво змінили умови існування людей. Перенаселені робітничі квартали, тісні й негігієнічні помешкання, брак водогону та каналізації спричиняли забруднення питної води й поширення інфекційних хвороб. Епідемії холери, черевного тифу чи віспи становили загрозу не лише для бідних верств, а й для економічної стабільності міст. Паралельно модернізація фабрик і заводів принесла нові ризики: часті виробничі травми, каліцтва, а також професійні захворювання, пов’язані з пилом, хімічними речовинами та виснажливими умовами праці. Усе це змусило суспільство та місцеву владу усвідомити, що питання охорони здоров’я є не лише гуманітарним, а й економічним та політичним викликом, розв’язання якого потребує створення ефективної медичної системи.

На Наддніпрянщині, яка входила до складу Російської імперії, важливу роль у розвитку охорони здоров’я відіграли земства — місцеві органи самоврядування. Вони створили земську медицину, що спиралася на принципи безкоштовної допомоги, доступності та профілактики хвороб. У межах лікарських дільниць діяли невеликі лікарні й амбулаторії, де працювали лікарі, фельдшери, інколи акушерки. Вони приймали пацієнтів, виїжджали до сіл, робили щеплення, стежили за санітарним станом криниць і шкіл. У Полтавській губернії земства створили розгалужену мережу амбулаторій; у Харківській організували санітарні дружини для боротьби з епідеміями холери; у Катеринославі відкрили бактеріологічну лабораторію. Водночас земська медицина постійно відчувала нестачу коштів і кадрів: один лікар часто обслуговував десятки сіл.

У містах розвивалася міська (громадська) медицина, яку фінансували міські думи. Через загрозу епідемій відкривали інфекційні лікарні, пологові будинки, громадські аптеки, нічліжки для безхатченків, санітарно-бактеріологічні лабораторії. У 1902 р. в Одесі створили першу в Україні лікарню швидкої допомоги, куди доставляли жертв нещасних випадків. Університетські клініки в Києві та Харкові поєднували лікування з підготовленням лікарів і впровадженням нових методів діагностики.

На західноукраїнських землях (Галичина, Буковина, Закарпаття), що входили до Австро-Угорщини, медична система була більш централізованою. Охорону здоров’я контролювало міністерство, а крайові сейми відповідали за організацію та фінансування лікарень. У Львові, Чернівцях, Перемишлі діяли крайові лікарні, психіатричні заклади, дитячі шпиталі, притулки. На селі допомогу надавали окружні лікарі, але через вартість лікування й віддаленість закладів багато селян і далі зверталося до народної медицини.

Велику роль тут відігравали Церква й благодійні організації. Частину шпиталів утримували чернечі ордени та українські меценати. У 1903 р. у Львові лікар Євген Озаркевич заснував «Народну лічницю» — український шпиталь, де бідних лікували безкоштовно й спілкувалися з ними українською мовою. У Чернівцях при монастирях діяли притулки й лікарні для сиріт і літніх людей, а в Стрию та Коломиї громадські організації відкривали амбулаторії для селян.

ДОСЛІДІТЬ

Порівняйте, спираючись на таблицю на с. 267, на яких засадах створювали земську медицину в підросійській Україні. Чим вони відрізнялися від системи в Австро-Угорщині? Зробіть висновок: у якому з двох регіонів (Наддніпрянщина чи Захід України) система медичної опіки мала вигляд, на вашу думку, більш сучасний для свого часу?

Порівняння медичної опіки на українських землях (кінець XIX — початок XX ст.)

Ознака / аспект	Наддніпрянщина (у складі Російської імперії)	Західноукраїнські землі (у складі Австро-Угорщини)
Хто керував медициною	Земства (місцеве самоврядування), міські думи	Центральна влада (міністерство), крайові сейми
Основна модель	Земська й міська (громадська) медицина	Державна система, яку доповнювали Церква й благодійні організації
Головні принципи	Безкоштовність допомоги, доступність, увага до профілактики	Державний нагляд, часткова оплата послуг, більша організованість
Типові медичні заклади	Земські лікарні та амбулаторії, інфекційні лікарні, пологові будинки, громадські аптеки, лікарні швидкої допомоги	Крайові лікарні, дитячі шпиталі, психіатричні заклади, притулки, монастирські шпиталі
Медицина на селі	Лікарські дільниці, виїзди лікаря й фельдшера до сіл	Окружні лікарі на великі території, лікарі при поміщицьких маєтках
Доступність для селян	Формально безкоштовно, але мало лікарів і великі відстані	Часто платно, до лікарні далеко, тому селяни нерідко зверталися до знахарів
Фінансування	Кошти земств і міських дум, яких часто не вистачало	Державний і крайовий бюджети, пожертви Церкви та меценатів

5. Як модернізація вплинула на життя, права та можливості жінок

ПОМІРКУЙТЕ

Які зміни відбулися у становищі жінки наприкінці XIX — на початку XX ст.? Як жінки боролися за свої права в умовах модернізації?

Модернізація, розвиток освіти, поширення преси та економічна активність жінок спричинили перегляд патріархальних норм. На зламі ХІХ—ХХ ст. формується рух емансипації (фемінізму), який вимагав рівності жінок і чоловіків в освіті, праці та суспільному житті. Ідеї звільнення від обмежень і прагнення до рівноправності поступово входили в громадську свідомість.

Ключовим чинником було залучення жінок до найманої праці. Вони працювали на фабриках, у крамницях, друкарнях, канцеляріях, але отримували лише половину або дві третини чоловічої зарплати. Освічені жінки опановували нові професії — друкарок, учительок, фельдшерок, службовиць — і здобували економічну самостійність, що підсилювало їхній соціальний статус.

Вирішальну роль відігравало розширення доступу до освіти. Якщо наприкінці XIX ст. грамотними були лише 14 % жінок, то вже в 1910 р. дівчата становили більшість учнівства в київських школах. Відкривали приватні жіночі гімназії та Вищі жіночі курси, а на Галичині жінки на початку XX ст. отримали доступ до університетів.

Паралельно активізувався жіночий рух. На Галичині його очолила Наталія Кобринська, яка разом з Оленою Пчілкою створила у 1884 р. Товариство руських жінок та видала альманах «Перший вінок». Згодом виникли «Жіноча громада» і «Союз українок», що боролися за освітні та економічні права жінок. На Наддніпрянщині (під суворішими імперськими обмеженнями) жіноча активність проявлялася у просвітницькій і благодійній діяльності «Жіночої громади» та Київського жіночого клубу, де важливу роль відігравала Людмила Старицька-Черняхівська, та інших товариств. Це видно, зокрема, зі статистики Київського товариства оборони жінок.

ДОСЛІДІТЬ

Проаналізуйте дані таблиці та розкажіть, у чому полягала діяльність товариства.

Юридичні справи Київського товариства оборони жінок за 1913 р.

Справи	Кількість
Про клопотання окремого житла	104
Про жорстоке поводження чоловіків і батьків	75
Про допомогу покинутим жінкам	21
Про стягнення грошей за службу	20
Про усиновлення	3
Про наслідування та земельні справи	22
Про розшук чоловіків, розлучення й опікунство	8
Про затримання паспортів	14
Клопотання про допомогу	87
Різні справи	25

Зміни позначилися й на родинному житті. Жінки дедалі частіше працювали поза домом, долучалися до підприємництва, кооперативного руху й шукали економічної самостійності. У селах їхня роль у господарстві залишалася традиційною, але розвиток школи й пошти поступово розширював можливості.

Жіночий рух ставав частиною українського національного руху. На Галичині жінки, не маючи виборчого права, активно підтримували українських кандидатів і домагалися змін у сімейному та освітньому законодавстві. Зростання освітнього рівня, участь у праці та організована боротьба за права свідчили про глибоку зміну уявлень про роль жінки. На межі ХІХ—ХХ ст. формувалися основи нового бачення жіночої участі в суспільстві, що визначило подальший розвиток українського жіночого й правозахисного рухів.

ДОСЛІДІТЬ

Які явища в житті жінки ілюструють ці джерела та зображення в галереї е-додатка до § 37?

1 — Модниця. Поч. XX ст.

2 — Федір Кричевський. Наречена. 1910 р.

ПЕРЕВІР СЕБЕ

• 1. Як змінилася роль Церкви в суспільстві?
• 2. Які зміни відбулись у сприйнятті людиною часу і простору за часів модернізації?
• 3. Які нові громадські простори з’явилися?
• 4. Які були нові форми опіки над здоров’ям населення?
• 5. Які зміни відбулись у становищі жінки?
• 6. Як секуляризація суспільного життя впливала на УГКЦ?
• 7. Які нові риси були характерні для людини часів модернізації?
• 8. Чому і як змінювався громадський простір?
• 9. Як нове становище жінки впливало на суспільне життя?

А ЩЕ ТИ МОЖЕШ

• 1. Повернися до питання на початку параграфа і дай відповідь на нього у 5-6 реченнях.
• 2. Виконай завдання 37.1-37.5 в е-додатку.
• 3. Візьми участь у дослідницькому проєкті 7, завдання до якого знайдеш в е-додатку.

Учасники «Братства тарасівців». Харків. 1891 р.

• Чому чоловіки на фото одягнені в українське народне вбрання? Як це перегукується з їхнім девізом «Не ми будемо, коли Вкраїні волі й долі не здобудемо!»?

Діячі і діячки НТШ та інша інтелігенція. 1898 р.

• Кого з відомих діячів та діячок другої половини ХІХ ст. ви впізнаєте на фото? Стисло схарактеризуйте їхню роль у процесах національного відродження.

Олена Пчілка, Михайло Комаров, Леся Українка, Панас Мирний та решта діячів і діячок української інтелігенції на відкритті пам’ятника Івану Котляревському. 1903 р.

• Чому багато видатних українців і українок того часу зібралося в Полтаві? Якби ви вели власний блог, як би описали цю подію?

З. Серебрякова. На лузі. Нескучне. 1912 р.

З. Серебрякова. Жнива. 1915 р.

• Який образ рідного краю (нині — Харківська область) створила художниця? Які спільні риси в її творах і роботах інших митців кінця ХІХ — початку ХХ ст.?