Історія України. Повторне видання. 9 клас. Пометун (2026)
Розділ 7. Культура України в середині XІX — на початку XX ст
§ 33. Зрушення в соціокультурному житті та повсякденні України в середині XIX — на початку XX ст.
ОБГОВОРІТЬ У КЛАСІ
Працюючи в групі, виберіть дві ознаки модернізації на початку XX ст. з однієї зі сфер суспільного життя, поданих у таблиці, які, на вашу думку, найбільше вплинули на життя людей саме в той час. Коротко сформулюйте, як ці зміни могли відчуватися в буденному житті пересічної людини початку XX ст. Будьте готові озвучити своє пояснення. Під час уроку перевіряйте ваші припущення.
|
ОСНОВНІ РИСИ МОДЕРНІЗАЦІЇ |
|
|
Економіка • Застосування нової техніки, технологій. • Створення нової енергетичної бази. • Індустріалізація, виникнення корпорацій, ринкової економіки |
Політика • Централізація державної влади, супроводжувана уніфікацією суспільного життя, бюрократизацією управління. • Активізація суспільно-політичного життя, формування демократичних інститутів, громадянського суспільства. • Залучення широких мас у політичні процеси |
|
Соціальна сфера • Формування нового типу особистості — підприємливої та активної. • Зростання соціальної мобільності населення. • Стрімка урбанізація. • Упровадження нових засобів комунікацій. • Перехід до малої сім’ї |
Духовна сфера • Розбудова нової світської системи цінностей у суспільстві. • Набуття освітою масового характеру. • Зростання побутової культури, освітнього, інформаційного та правового рівня населення. • Піднесення національної свідомості. • Демократизація культури |
1. Як впливали процеси модернізації на суспільне життя та умови праці українців
ПОМІРКУЙТЕ
Складіть перелік змін у способі життя і праці населення під впливом модернізації.
На українських землях модернізаційні процеси розпочалися за часів промислового перевороту, а на початку XX ст. набули нових рис, пов’язаних із формуванням індустріального суспільства.
На початку XX ст. заняття більшості населення українських земель залишалися традиційними: майже 80 % людей жили в селах і працювали в аграрному господарстві. Як і раніше, селяни обробляли землю переважно ручними знаряддями. Молотарки та примітивні сівалки траплялися здебільшого в заможніших господарствах, а трактори були поодинокими, що не суттєво впливало на повсякденну працю мільйонів селянських дворів. Робочий день під час польових сезонів сягав 12-14 годин, доходи залежали від врожаю й коливання цін на зерно.
До 40 % селян не мали достатньо землі й наймалися до заможних господарів, ішли на сезонні заробітки або змушені були продавати свої наділи. У селі відбувалася соціальна диференціація: 448 тис. заможних господарств використовували найману працю, 550 тис. становили середняки, тоді як до сільських бідняків належало 1,5 млн осіб. Саме ця остання група стала основним джерелом робочої сили для промисловості.
Водночас модернізаційні процеси розхитували традиційну аграрну структуру. Швидке зростання промисловості на Донбасі, у Катеринославі, Харкові, Києві, Миколаєві, Одесі та Маріуполі створювало попит на робітників. Сотні тисяч селян щороку залишали село й перетворювалися на міських трударів. Лише на Донбас щороку прибувало понад 100 тис. сезонних і постійних робітників із сіл. Однак 93 % українських мігрантів становили некваліфіковані чорнороби, натомість 50 % російських — кваліфіковані й напівкваліфіковані робітники. Це обумовило переважання російського населення в українських містах.
Умови праці в промисловості залишалися важкими. На підприємствах підросійської України робочий день тривав 10-12 годин, а нерідко й більше. Оплата залежала від виробітку, тому травми, перевтома й хронічні хвороби були поширеним явищем. Особливо небезпечними були шахти Донбасу: вибухи метану, раптові завали, пилові ураження легень становили постійну загрозу. На заводах Києва, Харкова, Миколаєва чи Одеси працювали не лише чоловіки, а й жінки та підлітки, яких часто ставили на найважчі операції. Міська біднота й переселенці нерідко жили у бараках або тісних робітничих кварталах без належних санітарних умов, що сприяло поширенню інспекцій і підсилювало соціальну напругу. Водночас перехід до фабрично-заводської праці докорінно змінював життя робітників: темп, організацію праці, ритм міста, соціальні звички.
Модернізаційні процеси торкнулися й західноукраїнських земель, однак значно обмеженіше. Ці території й на початку XX ст. залишалися відсталою провінцією Австро-Угорщини. Хоча розвиток промисловості поступово збільшував кількість міських робітників, їхні умови були вкрай тяжкими: робочий день тривав 12-18 годин, заробітки залишалися низькими й не покривали витрат на життя. Особливо важкою була праця на нафтопромислах, де виробничі ризики поєднувалися з жалюгідними умовами побуту. Вплив модернізації на селянство західного регіону був мінімальним: часткове оновлення поміщицьких господарств не усувало проблеми перенаселення й малоземелля, що штовхало селян до масової трудової еміграції.
ДОСЛІДІТЬ
• Прокоментуйте на основі тексту, які явища засвідчують наведені джерела.
«Спадок економічної відсталості й тягар низького культурного рівня змушували неконкурентоспроможного українського селянина, навіть на Катеринославщині, мігрувати до Сибіру в пошуках кращої долі замість того, щоб перейти десяток кілометрів до найближчої заводської брами».
Із: Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні XX ст.
С. Вереміївка, Чорнобаївський р-н, Черкаська обл. Поч. XX ст.
«У західноукраїнських землях формування робітництва модерної доби було пов’язане з попереднім цеховим устроєм ремесел, який накладав обмеження на поповнення кадрів. <...> Власники фабричних підприємств відкрили доступ до роботи сільській молоді, але вона могла претендувати лише на найнижчі щаблі. Перетворення селян на робітників не було швидким і одномоментним. Про це, зокрема, свідчить простежувана сезонність у наймі на роботу, перенесення у взаємини з підприємцями селянської ментальності та спроб наслідування стосунків між паном і селянином, повільні темпи формування корпоративної солідарності».
Із: Шандра В., Аркуша О. Україна в XIX столітті: доба модернізації
2. Як громада організовувала життя українського сільського населення
ПОМІРКУЙТЕ
Чому саме громада стала основною формою організації життя селян? Як вона впливала на їхні щоденні справи й поведінку?
На початку XX ст. село зберігало багато рис попередньої доби. Насамперед це стосувалося громади — традиційної форми організації селянського життя.
Столипінська аграрна реформа, розпочата в 1906 р., стала переломним моментом для наддніпрянської громади. Вона дала селянам право виходити з общини, закріплювати наділи у приватну власність та створювати хутірські й відрубні господарства. Одночасно було скасовано кругову поруку. Це поступово підривало колективні засади сільського життя, послаблювало повноваження громади та викликало суперечки між прихильниками традиційного устрою і тими, хто прагнув індивідуального господарювання. Хоча як адміністративна одиниця громада ще деякий час існувала, її вплив на господарські рішення та взаємини між селянами невпинно зменшувався, що спричиняло соціальний розкол і зміну традиційних моделей співжиття.
На західноукраїнських землях громада також була основною формою сільської самоорганізації, однак її становище й функції помітно відрізнялися від наддніпрянських. Вона діяла як офіційний орган місцевого самоврядування у складі Австро-Угорщини. Її очолювали війт і громадська рада. Громада відповідала за збір місцевих платежів, організацію та утримання доріг і мостів, підтримання громадського порядку й представництво інтересів селян перед повітовою владою. В умовах аграрного перенаселення та малоземелля саме громада забезпечувала базову економічну опору для селянства, підтримувала взаємодопомогу й сприяла розвитку нових форм господарської активності. Тут активно розгорталися кооперативи, кредитні спілки, господарські товариства, що виростали на ґрунті традиційної згуртованості й водночас модернізували сільську економіку.
Західноукраїнські громади відігравали важливу роль і в культурно-освітньому житті. На їхніх теренах діяли читальні «Просвіти», які поширювали грамотність, українську літературу, організовували театральні гуртки та хори. Так громада перетворювалася на осередок не лише господарського, а й національно-культурного відродження. Це контрастувало з Наддніпрянщиною, де національний рух був обмежений імперськими заборонами, а можливості легальної самоорганізації були вужчими, попри економічно потужнішу базу села.
Незважаючи на бідність і аграрні труднощі, громада в західноукраїнських регіонах зберігала ширші можливості для самоврядування, економічної кооперації та культурної ініціативи. Саме тому вона стала основою для високої самоорганізації та зростання національної свідомості, тоді як на Наддніпрянщині село переживало суперечливий перехід від традиції до індивідуального господарювання в умовах політичних обмежень.
ДОСЛІДІТЬ
• Які функції громади були найважливішими для виживання та розвитку сільського населення західноукраїнських земель?
«Членами громади є всі особи, що набули громадянське право проживання у межах громади. Члени громади мають право брати участь у громадських зборах, висловлювати свої думки з громадських справ та брати участь у голосуванні. <...>
Громада повинна надавати допомогу тим своїм членам, які через хворобу, старість або інші обставини не можуть забезпечити себе власними засобами. <...>
До завдань громади належить утримання громадських шляхів, мостів та інших споруд, що служать спільним потребам громади. Для покриття витрат громада має право встановлювати місцеві податки й збори, які зобов’язані сплачувати всі її члени. <...> Громадська рада зобов’язана щороку складати звіт про прибутки й видатки громади та подавати його на затвердження громадським зборам. <...>
Війт громади та його заступник обираються членами громади на загальних зборах. Вибори здійснюються прямим голосуванням і мають відбуватися у присутності більшості членів громади, що мають право голосу. <...>
Війт є головою громади, керує її справами, виконує постанови громадської ради та представляє громаду у справах перед політичними та адміністративними органами».
Із закону про громади (Gemeindegesetz) Австро-Угорщини для Галичини й Лодомерії, ухваленого в 1868 р. і чинного до 1918 р.
3. Яким було повсякдення села
ПОМІРКУЙТЕ
Які ознаки модернізації могли бути помітні навіть у традиційному сільському житті? Чому соціальна нерівність у селі поглиблювалася і до яких наслідків це призводило?
Повсякдення українського села на початку XX ст. формувалося на перехресті давнього укладу й поступових змін, які приносила модернізація. Більшість селянських родин жила в умовах, що залишалися традиційними: земля була основою існування, а ритм життя визначав природний цикл. У сільському господарстві відчувалася дія ринкових змін. Зростала спеціалізація окремих районів на певних культурах, зокрема цукровому буряку, тютюні чи олійних рослинах. Ширше почали вирощувати картоплю, що ставала вагомим елементом повсякденного раціону й частково замінювала хліб. Усе це робило сільське виробництво більш орієнтованим на ринок, хоча для більшості селян модернізація залишалася радше фоновим процесом, який не змінював тяжкої ручної праці та залежності від врожаю.
Це поглиблювало соціальне розшарування: поруч із нужденними господарствами, які ледве зводили кінці з кінцями, формувалася група заможніших селян, що орієнтувалися на ринок і використовували найману працю. Для багатьох виходом ставали сезонні заробітки або виїзд до промислових центрів, де потреба в робітниках невпинно зростала. Частина селян вирушала за кордон у пошуках кращих умов. Побут і харчування залишалися скромними. У звичайний день родина їла хліб, борщ, каші, картоплю та овочі. М’ясо з’являлося здебільшого на свята. Праця й повторюваність господарських турбот визначали більшу частину щоденного ритму: оранка, жнива, догляд за худобою, ремонт інвентарю взимку.
Соціальне життя громади ґрунтувалося на родинних зв’язках, взаємодопомозі й авторитеті церкви. Вона регулювала найважливіші етапи людського життя — хрестини, весілля, поховання — і залишалася духовним та організаційним центром громади. У школах навчалося дедалі більше дітей, зокрема дівчат, однак мережа початкових шкіл усе ще була недостатньою, і доступ до освіти у більшості сіл залишався обмеженим.
Початок XX ст. став періодом гострих контрастів: повсякдення українського села набувало змішаного характеру: старе ще трималося міцно, а нове лише починало пробиватися крізь повсякденні турботи та господарські клопоти.
ДОСЛІДІТЬ
Проаналізуйте подані на с. 231 та в галереї е-додатка до § 33 фото і прокоментуйте, які явища повсякдення селян вони відображають.
1 — Сінокос на Волині. 1912 р.
2 — Прання на річці. Село Старі Санжари, Полтавщина. 1912 р. Фотограф Йосип Хмелевський
4. Чим характеризувалося повсякденне життя населення міст
ПОМІРКУЙТЕ
Чому українські міста на початку XX ст. були такими багатонаціональними? Які ознаки модернізації були помітні на вулицях великих міст? Що могло робити життя містян водночас і комфортнішим, і складнішим, ніж життя в селі?
Повсякдення українських міст на початку XX ст. формувалося в умовах швидкої урбанізації, промислового розвитку та значного етнічного розмаїття. Міське населення Наддніпрянщини і західноукраїнських земель не було переважно українським: у Києві наприкінці XIX ст. українці становили близько 22 %, у Харкові — 26 %, в Одесі — лише 6 %, тоді як у Львові й Чернівцях домінували поляки та німці. Євреї залишалися однією з найчисельніших груп у містах у межах смуги осілості, займаючи міцні позиції в торгівлі й ремеслах. Це створювало складний культурний ландшафт, у якому співіснували православ’я, юдаїзм, римо- та греко-католицтво.
Стрімке зростання населення було наслідком передусім міграції. Між 1861 р. і Першою світовою війною населення Києва збільшилося у вісім разів, Одеси — у шість, Харкова — у п’ять. Вирішальну роль у цьому процесі відіграли залізниці: вони пов’язували міста, пришвидшували обмін товарами та новинами й робили українські губернії частиною загальноімперського економічного простору.
Бурхливе зростання промисловості приваблювало до міст тисячі колишніх селян. Вони поповнювали лави робітників і селилися в передмістях у тісних бараках або дешевих орендованих кімнатах. Тяжка праця на заводах і шахтах, тривалий робочий день, високий рівень травматизму та нестача чистої води й санітарії визначали їхнє повсякденна. Процес адаптації у місті для них ускладнювався й тим, що місцеві міські низи вбачали у прибульцях конкурентів на робочі місця та винуватців зростання цін на продукти харчування.
Натомість центральні райони міст змінювалися на очах: у 70-90-х роках XIX ст. великі міста отримали водогін, каналізацію, бруковані вулиці, газове, а згодом і електричне освітлення. Київ, який у 30-х роках мав вигляд напівзруйнованого міста з порожніми ділянками, наприкінці XIX ст. набув рис модерного європейського центру з кам’яницями, готелями, банками та навчальними закладами.
Особливо помітними були зміни в міському транспорті. У 1892 р. Київ першим на Наддніпрянщині запустив електричний трамвай; у Катеринославі він з’явився в 1897 р., а у Львові — ще в 1894 р. На початку XX ст. у великих містах з’явилися й автобуси. Міська влада навіть видала правила проїзду, зокрема забороняла «дамам із незакритими шпильками на капелюхах» входити до салону. Вартість квитків у трамваях і автобусах була нижчою за проїзд у візників, тож останні не витримували конкуренції, і їх кількість у містах зменшувалася.
Водночас із трамваями та автобусами на вулицях великих міст з’явилися автомобілі, що прискорило ритм міського життя. Але якщо трамваєм могли користуватися люди різних соціальних верств, то авто було доступне здебільшого заможним особам і стало ознакою високого статусу його власника в суспільстві.
Значні зміни в обігові інформації спричинило запровадження телеграфу (важливою рисою якого стало раніше неможливе відокремлення інформації від її носія) і телефона (із поширенням використання якого з’явилися застороги батькам молодих панянок щодо того, що вони за його допомогою здобули винятково загрозливу для батьківського авторитету можливість — розмовляти з чоловіками, з якими ті не були знайомі).
Побут міських мешканців визначався соціальним становищем. Заможні родини, мешкаючи в центральних кварталах, користувалися вигодами модернізації — електрикою, телефоном, водогоном, новим житлом, культурними закладами. Заможні міщани (здебільшого банкіри, власники великих підприємств, торгових фірм, державні чиновники високого рангу та інші) вишукано одягалися, купували ювелірні прикраси, дорогі годинники, елітні парфуми.
Містяни середнього статку (державні службовці, торговці, власники майстерень, учителі та інші) також зазнали суттєвих змін в укладі свого життя. У їхньому середовищі зросла культура споживання, харчування, дозвілля. Вони замовляли одяг у модних кравців, купували сучасну побутову техніку (грамофони, велосипеди тощо), дбали про здобуття дітьми вищої освіти. Характерною ознакою міщан середнього статку було те, що більшість із них працювала й жила з власного заробітку.
Мешканці міст полюбляли у вихідні відвідувати театри та кіно або гуляти парком, де грав духовий оркестр і працювали атракціони. Улітку популярними були прогулянки на човнах річкою або приміськими озерами. Узимку каталися на ковзанах на спеціально залитих для цього міських ковзанках. Новою звичкою міщан стало відвідувати кав’ярні, цукерні, чайні. Там відбувалося спілкування з друзями, призначали побачення, обговорювали справи з колегами тощо.
ДОСЛІДІТЬ
• Яка мета поданого допису? На які верстви населення були розраховані такі магазини? Чи пов’язано виникнення таких торгових фірм із модернізаційними процесами? Поясніть свою думку.
«Не знати, що таке фірма “Торговий дім Людмер і сини”, — це гріх, бо вибір одягу тут величезний. Усі новинки Парижа, Лондона, Відня, Берліна є в Людмера. Проте й одяг з його власної фабрики за якістю не поступається закордонній. Це підтвердили виставки в Брюсселі й Парижі, де власники торгового дому одержали вищі нагороди».
Зі статті в газеті «Киевская почта» (1909)
Водночас міста ставали важливими центрами соціальної опіки. Медичні послуги та благодійні заклади, які активно розвивалися від другої половини XIX ст., полегшували становище сиріт, хворих, калік і літніх людей. В Одесі в 1908 р. діяло приблизно 2000 лікарняних ліжок — найкращий показник у регіоні.
Міста зростали також як центри культури й освіти: на початку XX ст. у межах Російської імперії кожне третє місто мало театр, половина — клуб, майже половина — бібліотеку, а друкарні діяли в більшості повітових центрів.
Натомість більшість містян, особливо у малих і середніх містах, продовжувала жити майже так само, як у XIX ст.: без каналізації, із перенаселеними помешканнями та обмеженим доступом до медичної допомоги.
ДОСЛІДІТЬ
Проаналізуйте подані на с. 234 та в галереї е-додатка фото. Поясніть, як динаміка модернізаційних процесів віддзеркалилася в будівлях. Як поєднувалися комерційна та культурницька ідеї в спорудах кінця XIX — початку XX ст.?
1 — Вид із Думської площі (нині — Майдан Незалежності) на вулиці Козиноболотську (зліва) (нині — провулок Тараса Шевченка) та Софійську (справа) у Києві. Поч. XX ст. Поштівка з архівного фонду Г. Пшеничного
2 — Вулиця Фундуклеївська (нині — Богдана Хмельницького) в Києві. Поч. XX ст. Фото з архівного фонду Г. Пшеничного
ПЕРЕВІР СЕБЕ
- 1. Дай визначення поняття «модернізація» та назви основні напрями модернізації суспільного життя.
- 2. Чому малоземелля залишалося головною проблемою більшості українських селян на початку XX ст. і як воно впливало на щоденне життя родин?
- 3. Якими були основні заняття селян в аграрній Україні й чому рівень механізації в сільському господарстві залишався низьким?
- 4. Яку роль відігравала сільська громада в житті селян і які рішення вона могла ухвалювати?
- 5. У чому полягали головні відмінності між умовами праці селян і робітників у містах?
- 6. Який вигляд мало повсякденне життя мешканців українського села: у побуті, харчуванні, житлі та традиціях?
- 7. Як впливали процеси модернізації на суспільно-культурне життя українців?
- 8. Як соціальний стан впливав на умови життя міських мешканців?
- 9. Які риси повсякдення міста свідчили про модернізацію — у транспорті, забудові, інфраструктурі та культурному житті?
- 10. Які наслідки для суспільства мала хвиля урбанізації та промислового розвитку? Як вони змінювали структуру населення українських земель?
А ЩЕ ТИ МОЖЕШ
- 1. Накресли просту схему під назвою «Повсякдення села ↔ повсякдення міста», що містить 3 колонки. Зазнач у них по 3 короткі пункти-характеристики (можна у вигляді значків, символів, стрілок тощо).
- 2. Виконай завдання 33.1-33.5 до § 33 в е-додатку.
