Історія України. Повторне видання. 9 клас. Пометун (2026)

§ 32. Наддніпрянщина в 1907-1914 рр.

ОБГОВОРІТЬ У КЛАСІ

Визначте, які з наведених тверджень стосуються революції 1905-1907 рр., а які описують становище України після її поразки (1907-1914 рр.). Обговоріть, яким постає суспільно-політичне життя Наддніпрянщини в 1907-1914 рр.? Порівняйте ваші думки з інформацією параграфа.

1. Відбулися вибори до І Державної думи Росії, з-поміж депутатів були й українці.
2. Уряд розпочав масові арешти, ліквідовував українські організації, закривав газети та обмежував свободу слова.
3. Петро Столипін запровадив аграрну реформу: селяни могли виходити з общини та створювати власні хутори й відруби.
4. Цар обіцяв реформи, видав Маніфест 17 жовтня про свободу слова та створення Державної думи.
5. Відбулося різке звуження сфери вживання української мови.
6. Страйки робітників і селянські повстання відбувалися по всій Наддніпрянщині, зокрема в Києві, Одесі, Катеринославі, на Донбасі.
7. Влада провадила політику «столипінської реакції»: посилювала контроль за населенням, увела цензуру, розпустила Державну думу.
8. Розпочалося переселення селян до Сибіру та на Далекий Схід у пошуках землі.
9. Чорносотенні організації нападали на українських діячів, євреїв, влаштовували погроми за підтримки влади.
10. В українських містах і містечках було створено осередки «Просвіти».

1. Як вплинула на Україну аграрна реформа Петра Столипіна

ПОМІРКУЙТЕ

Які були причини та наслідки Столипінської аграрної реформи?

Революція 1905-1907 рр. довела, що аграрне питання в Російській імперії переросло з економічного в політичне. Селяни вже вимагали не лише землі, а й права впливати на владу. Стало очевидним, що поміщицьке землеволодіння є відсталим, а селянська громада, яка періодично перерозподіляла землю між селянами, заважала господарюванню. Селяни не були зацікавлені дбати про наділ, який могли втратити під час наступного переділу, що призводило до занепаду села.

За таких умов голова Ради міністрів Столипін розпочав реформу.

ДОСЛІДІТЬ

Чи могла реалізація таких завдань повністю розв’язати аграрне питання? Чому? Чи можна вважати цю реформу продовженням модернізаційних процесів на селі в другій половині XIX ст.? Чому?

ЦІЛІ АГРАРНОЇ РЕФОРМИ

Створення ефективних селянських товарних господарств, орієнтованих на ринок.
Ліквідація сільської общини й передавання у приватну власність селянам земель, якими вони користувалися, створення прошарку заможних господарів, які стали б соціальною опорою влади.
Збереження землеволодіння поміщиків при частковому продажу ними своєї землі селянам-господарям.
Усунення перенаселеності сіл шляхом організації державою переселенського руху селян до малозаселених районів Російської імперії.

Реформу було започатковано указом від 9 листопада 1906 р., а остаточно оформлено законами 1910 і 1911 рр. Вона скасовувала обов’язковість земельної общини: кожен селянин отримував право вийти з громади й вимагати виділення своєї ділянки в одному масиві — відрубі. За бажанням він міг перенести туди господарські будівлі й заснувати окреме господарство — хутір. У спільному користуванні громади залишалися лише угіддя — ліси, сіножаті та пасовища.

Здавалося б, було створено сприятливі умови для становлення фермерського селянського господарства, здатного прогодувати і себе, і країну. Перехід українського села до ринкових відносин пришвидшився, посилилося зосередження землі в руках заможних селян, які вже в 1911 р. становили 7 % населення Наддніпрянщини. Зростали товарність і врожайність господарств, стали більше використовувати машини. У 1910-1913 рр. посівні площі в українських губерніях збільшилися майже на мільйон десятин, а українська пшениця становила понад 40 % загальноросійського експорту.

Проте одночасно зі зміцненням заможного прошарку зростала й чисельність бідноти. Частина малоземельних селян, отримавши у власність землю, змушена була продавати її за безцінь, не маючи можливості ефективно обробляти і утримувати себе. Для багатьох аграрна реформа не тільки не стала шляхом до заможності, а й пришвидшила повне розорення, перетворивши селян на пролетарів (найманих робітників). Середній розмір селянського наділу в бідних господарствах Наддніпрянщини скоротився із 3,7 десятини у 1907 р. до 2,2 у 1916 р.

Збіднілим селянам держава надавала змогу переселятися до малозаселених районів Російської імперії на землі Сибіру й Далекого Сходу. Переселенська політика стала важливою частиною Столипінської реформи. Вона мала подвійне завдання: зменшити перенаселення в аграрних губерніях та послабити соціальну опору українського національного руху. Серед чиновників навіть побутував вислів: «Далі їдеш — тихіше будеш».

ДОСЛІДІТЬ

1. Схарактеризуйте реформу, спираючись на інфографіку.

Заходи (було — стало)

Громадська власність (община) → Приватна власність окремого селянина

Розкидані смуги землі → Відруби — компактні ділянки

Село / община → Хутір — окреме індивідуальне господарство

Обмежені права → Право вийти з общини й закріпити землю

Хід реформи на українських землях (1907-1915 рр.)

Правобережжя — 48% селян вийшли з общини

Південь (Степ) — 42%

Лівобережжя — 16,5%

Хутори і відруби — ≈14% господарств

Мета поселення:

зменшення перенаселення;
ослаблення українського руху

Приказка чиновників: «Далі їдеш — тихіше будеш»

Загалом переселено: 3,3 млн осіб

З них українців: 1,2 млн

Приморський край: 75-80 % українців

Амурська область: 60-65 %

2. Які явища реформи відображають ілюстрації та документ на с. 218? Які могли бути наслідки реформи?

1 — Столипін (праворуч) оглядає хутірські господарства. Фото. 1910 р.

2 — Олександр Суров. Селян наділяють землею. Малюнок із журналу «Шершень». 1906 р.

«Від продажу хати і ґрунту я виручив 350 руб. По чавунці їхати було дешево; та коли прибув до Омська, то треба було рушати далі пароходом річкою <...> і тут сталася біда. Мене з великим майном не взяли, хоча чекав своєї черги тижнів за три. Довелося 700 верст їхати кіньми. А прибувши на місце, придбав сяку-таку хатину та пару коней, і зосталося в мене грошей тільки 80 руб. Заробітків тут нема».

З листа переселенця з Харківської губернії

Протягом 1907-1914 рр. з України за Урал переселилися майже 1,2 млн українців. Головними причинами переселення були малоземелля, зубожіння та тяжкі умови життя.

Переселялись і заможні селяни, які, продавши в Україні своє майно, воліли реалізувати власні можливості та економічні перспективи на нових територіях.

Проте так бувало не завжди. Матеріальні труднощі, незвичний клімат, відсутність кваліфікованої медичної допомоги зумовили високу смертність, на яку спіткало 30-40 % переселенців. Саме тому майже чверть із них повернулася до України.

В Україні як основному аграрному регіоні імперії реформа мала суперечливі, але глибокі результати й наслідки.

Загалом Столипінська реформа змінила аграрні відносини, підштовхнувши сільське господарство України до модернізації та посиливши його товарність. Однак вона не вирішила остаточно селянського питання, оскільки зберегла поміщицьке землеволодіння і призвела до поглиблення соціальної нерівності на селі.

Суперечливі результати Столипінської аграрної реформи в економіці й соціальній сфері

Позитивні наслідки

Негативні наслідки

• Зростання приватного землеволодіння, стимулювання господарської ініціативи, надання особистої свободи селянам.

• Модернізація сільського господарства: упровадження машин та агротехніки, збільшення врожайності та товарності.

• Формування верстви середнього й заможного селянства, яке забезпечувало країну продовольством та найважливіші статті її експорту.

• Масове переселення селян на нові землі (Сибір, Далекий Схід)

• Зменшення наділів у бідняків (з 3,7 до 2,2 десятини) та зростання їхнього зубожіння.

• Продаж землі за безцінь розореними селянами.

• Поява великої кількості безробітних, посилення майнового розшарування селян.

• Зростання соціальної напруги в суспільстві

2. У чому проявлялося посилення національного гніту з боку російської влади

ПОМІРКУЙТЕ

Які були причини посилення тиску влади на українське населення? Які були прояви цього тиску в 1907-1914 рр.?

Однією з визначальних рис урядування Петра Столипіна стало наростання хвилі агресивного російського шовінізму. Сам Столипін уособлював офіційний курс, що дедалі виразніше проступав у політиці Санкт-Петербурга, — шляхом масованої русифікації знівелювати національні відмінності, перетворити багатонаціональну Російську імперію на централізовану російську національну державу. Найпершого й найлютішого ворога російський уряд убачав в українському русі, який російські великодержавні ідеологи змальовували як цілком штучний, позбавлений будь-яких підстав для існування в XX ст.

У 1908 р. в Києві розпочав діяльність «Клуб руських націоналістів». Російські його представники кваліфікували український рух як «австрійську інтригу», що загрожує національній безпеці. За підтримки російської влади згодом його відділи з’явилися в десятках міст і містечок Наддніпрянщини. Він став однією з найвпливовіших політичних сил у Російській імперії. Ворожої позиції дотримувалися й інші політичні сили.

ДОСЛІДІТЬ

• Якої позиції й чому дотримувалися щодо українства різні політичні сили Російської імперії?

«Взагалі вся московська людність ворожо ставилася до відродження української нації, і кожна течія чи партія мотивувала це чи виходила зі свого штанд-пункту. Крайні праві, “чорносотенці”, гостро і брудно боролися з українством, виходячи з того, що в Росії повинен бути “один царь, одна вєра і один народ”; ліберали протидіяли делікатніше, але твердо стояли за “єдиную неділимую Росію” і боялися всього того, що загрожує цілости її; а крайні ліві гаряче виступали проти національних рухів “во імя єдинства пролєтаріята”».

Зі спогадів Євгена Чикаленка

Як імперська влада послідовно боролась з усіма проявами українства

Антиукраїнська політика російської влади. Заборона української мови й боротьба з «українським сеператизмом»

У 1907 р. з 18 українських видань на Наддніпрянщині залишилося лише 9. У наступні роки їх кількість зменшилася. Передплатників української періодики звільняли з посад як неблагонадійних осіб.

Уряд заборонив викладання українською мовою у школах, де його було запроваджено під час революції 1905-1907 рр., до того ж було заборонено спілкуватися з учнями рідною мовою навіть у позаурочний час.

Культурницькі заходи (лекції, вечори, заснування бібліотек, поширення українських книжок) зазнавали переслідування з боку влади

«Просвіти» звинуватили в тому, що вони поширюють сепаратиські настрої, і припинили їхню діяльність.

У 1910 р. заборонили будь-які українські організації. Циркуляром для губернаторів українців було оголошено разом з іншими пригнобленими націями «інородцями», яким заборонили створювати будь-які товариства, клуби, драматичні гуртки, видавати газети рідною мовою

У 1911 р. заборонили заходи, пов’язані із 50-ю річницею від дня смерті Тараса Шевченка: збирання коштів на спорудження пам’ятника поетові. Прояви «українського сепаратизму»: портрети Тараса Шевченка, малюнок пам’ятника поету й карта України в «Народному календарі».

Уживання назв «Україна» та «український народ» влада заборонила й конфіскувала повні видання «Кобзаря».

Царський уряд заборонив відзначення 100-річчя з дня народження Тараса Шевченка

ДОСЛІДІТЬ

• Поставте до документів 2-3 відкриті запитання. Обговоріть їх зміст, відповідаючи на ці запитання.

«Відповідно до отриманих даних із Петербурга <...> ніякі урочистості публічного характеру 100-річчя від дня народження поета Шевченка допущені не будуть».

З газети «Киевлянинъ» від 2 лютого 1914 р.

«...різні городські і земські управи, виробляючи програму призначеного на 25 лютого с. р. святкування столітніх роковин уродин малоруського поета Тараса Шевченка, думають притягти до того святкування також народну школу <...> обласне наріччя російської мови, на якому писав Шевченко, не є ані засобом, ані предметом науки в російській школі, а його життя, особистість і творчість не мають в собі матеріалу, що відповідав би її завданням і міг би бути з користю введений у курс шкільної науки, — я не знаходжу ніяких підстав для дозволу шкільній молоді брати участь у ювілейних святах згаданого поета. Тому прошу вас не допускати ані поширення тенденційної української ювілейної літератури серед молоді, ані особливо ніяких відступів від звичайного ходу буденної шкільної роботи в день Шевченківського ювілею в довірених Вам шкільним закладах».

Із циркуляра куратора київського шкільного округу А. Деревицького до начальників середніх шкіл і директорів народних шкіл Києва

Жандарми на могилі Шевченка. 1914 р.

На знак протесту в лютому 1914 р. в Києві, Одесі, Полтаві та інших містах відбулися масові страйки, демонстрації, мітинги й збори робітників та студентів.

Щоб розколоти національно-визвольний рух, царський уряд намагався поширити в Україні антисемітські настрої. Навесні 1911 р. в Києві в печерах Бабиного Яру було знайдене тіло 13-річного Андрія Ющинського. І хоч поліція дуже швидко виявила вбивць (кримінальних злочинців), члени російських чорносотенних організацій поширювали чутки, ніби це зробили євреї для одержання християнської крові на Великдень. За вигаданою царською прокуратурою підозрою у скоєному злочині був заарештований робітник Мендель Бейліс, син якого товаришував із убитим хлопчиком. Слідство тривало довгих два роки, бо влада доклала чимало зусиль, щоб спрямувати слідчих у потрібному собі напрямі.

«Справа Бейліса» закінчилася резонансним судовим процесом у Києві в 1913 р. На захист Бейліса виступила демократична громадськість України. Слова протесту проти провокацій царизму висловили Михайло Грушевський, Андрей Шептицький, Сергій Єфремов, Володимир Короленко та багато інших відомих діячів. Присяжні, серед яких була значна кількість українців, виправдали Бейліса, і царський суд змушений був звільнити його.

ДОСЛІДІТЬ

У чому сутність «Справи Бейліса»?

1 — Менахем Мендель Бейліс.

2 — Фото із зали суду.

3 — Титульна сторінка звіту у справі слідства. 1913 р.

3. Як розгортався український національний рух в умовах пореволюційної реакції 1907-1914 рр.

ПОМІРКУЙТЕ

Як змінився український рух в умовах реакції?

Після поразки революції посилився тиск на український національний рух. Влада у 1907 р. змінила виборчий закон, унаслідок чого вплив українців у наступних III і IV Державних думах був мінімальним.

Період реакції — політика, спрямована на збереження і зміцнення старих суспільних порядків, опір прогресу, придушення революційних рухів, переслідування прогресивних політичних діячів, обмеження прав і свобод громадян за допомогою масового терору і насильства.

Занепало й політичне життя. Багато партій, що виникли протягом 1900-1907 рр., припинили своє існування. УНП та «Спілка» саморозпустилися. У підпіллі діяла УСДРП, її керівники жили в еміграції.

За таких умов провідні діячі Української радикально-демократичної партії Євген Чикаленко, Сергій Єфремов, Дмитро Дорошенко ініціювали створення міжпартійного об’єднання, яке могло б спрямовувати український рух у підпільних умовах. Так у 1908 р. виникло Товариство українських поступовців (ТУП) з керівною Радою. Його осередки — громади ТУП — діяли по всій Наддніпрянщині. Близьким до позицій ТУП органом стала газета «Рада», що висвітлювала суспільно-політичні питання і підтримувала його програмні засади.

ДОСЛІДІТЬ

• Визначте основні завдання, які ставило перед собою ТУП. Як його учасники прагнули розв’язати національне питання в Україні?

«Державу ми розуміємо як вільну спілку рівноправних та рівноцінних націй, серед яких не повинно бути ні гнобителів, ні гноблених. Ми боротимемося за демократичну автономію України, гарантовану федерацію рівноправних народів, за цілковите забезпечення культурно-національних і політичних прав українського народу».

Із декларації ТУП «Наша позиція»

Члени редакції газети «Рада». Стоять (зліва направо): М. Гехтер, П. Понятенко, М. Вороний, М. Павловський, П. Гай, П. Сабалдир, С. Панасенко, Олександр Олесь; сидять: О. Кузьминський, С. Черкасенко, Л. Пахаревський, Є. Чикаленко, Г. Шерстюк, С. Єфремов, Ф. Матушевський. Київ. 1908 р.

До ТУП, крім демократів-радикалів, увійшли діячі соціал-демократичних (Симон Петлюра, Микола Шаповал, Володимир Винниченко) та ліберальних (Андрій В’язлов, Євген Чикаленко, Андрій Ніковський, Федір Матушевський та інші) організацій, які об’єднались у ньому на засадах парламентаризму та конституціоналізму.

ТУП зосереджувало діяльність на культурно-просвітницькій роботі: організовувало «Просвіти», клуби, поширювало видання, формувало національну свідомість українців. Воно співпрацювало з іншими організаціями для захисту політичних прав, брало участь у виборах до Державної думи, підтримувало розвиток кооперативів.

ТУП вимагало українізації освіти, запровадження української мови у школах, суді та церквах. У політичній програмі головними були ідеї парламентаризму, федеративного устрою Росії та національно-територіальної автономії України.

Для досягнення цих цілей тупівці діяли через переговори з російськими ліберальними партіями (кадетами, земствами, трудовиками), сподіваючись домогтися послаблення репресій і врахування українських вимог.

Іншою легальною трибуною українського руху залишалися «Просвіти». Хоча в роки реакції більшість наддніпрянських «Просвіт» закрили й заборонили, а діячів репресували, деякі з них продовжували діяти. Вони не становили єдиної організаційної структури. Кожна з них діяла окремо, більшості заборонили мати філії в селах.

Найбільшим ударом для «Просвіт» став указ Столипіна 1910 р. «Про закриття деяких інородницьких товариств...». На початок 1914 р. діяла лише катеринославська «Просвіта».

Переслідування українського руху дало несподіваний для царської адміністрації наслідок у кооперативному русі. За участі земської інтелігенції кількість кооперативних товариств протягом 1906-1912 рр. збільшилась учетверо. Її зусиллями рух набував усе виразнішого національного забарвлення. Наприклад, на кооперативному з’їзді в Києві в 1908 р. уже пролунала вимога селян-депутатів видавати кооперативні часописи українською мовою. На наступному з’їзді, у 1913 р., українські кооператори вимагали автономності від російської кооперації.

Напередодні Першої світової війни в українському національному русі з’явилася думка щодо політичного відокремлення України від Росії. Її ідеологом був Дмитро Донцов, який обстоював ідею державної самостійності України й підтримував ідеї, спрямовані на зміцнення нації. У 1913 р. у брошурі «Сучасне політичне положення нації і наші завдання» він обґрунтував сепаратизм як протиставлення самостійництву: «...актуальним є не гасло самостійності — мріяли ж колись наші українці про самостійну Україну в злуці з Росією! Актуальним, більше реальним, більше конкретним — і скорше здійсненним! — є гасло відірвання від Росії <...> політичний сепаратизм».

Але на Наддніпрянщині більшість діячів політичного руху схильна була покладатися на Росію. Вони сподівалися із часом домогтися від влади врахування вимог українців.

ПЕРЕВІР СЕБЕ

1. Назви причини та цілі аграрної реформи Столипіна.
2. Що тобі відомо про причини та масштаби еміграції українських селян до Сибіру й на Далекий Схід?
3. Які були причини та наслідки посилення національного гніту в 1907-1914 рр.?
4. Яку політику провадили різні політичні сили в умовах реакції?
5. Чи була пов’язана аграрна реформа з модернізаційними процесами в суспільстві? Як саме?
6. Чому намагання Столипіна розв’язати аграрне питання не мали успіху?
7. Що змінилося в українському національному русі?
8. Чому уряд в умовах післяреволюційної реакції вдавався до провокування єврейських погромів?

А ЩЕ ТИ МОЖЕШ

1. Які права людини було порушено під час ведення «Справи Бейліса»?
2. Виконай завдання 32.1-32.4 до § 32 в е-додатку.
3. Візьми участь у дослідницькому проєкті 6, завдання до якого знайдеш в е-додатку.Розділ 7. Культура України в середині XІX — на початку XX ст

Зміст