Історія України. Повторне видання. 9 клас. Пометун (2026)

§ 30. Національне піднесення на Заході України на початку XX ст.

ОБГОВОРІТЬ У КЛАСІ

Уявіть, що ви живете сто років тому в українському селі. У більшості шкіл викладають чужою мовою, у містах газети і книжки теж переважно не українські. Але ви дедалі частіше чуєте від знайомих слова «народ», «єдність», «Україна». Люди починають збиратися разом, щоб учитися, допомагати одне одному й пишатися тим, що вони українці. Обговоріть, чому, на вашу думку, людям раптом стало важливо об’єднуватися. Що об’єднує націю: мова, спільна історія, культура чи щось інше? Як ви гадаєте, що означає «національне піднесення»? Перевірте свої думки під час опрацювання параграфа.

1. Які зміни відбулися в українському політичному русі на західноукраїнських землях

ПОМІРКУЙТЕ

У чому проявилася радикалізація українського руху на початку XX ст.? Який процес називають націоналізацією селянства?

На початку XX ст. піднесення національної свідомості й перенесення центру українського національного руху до Східної Галичини обумовило зростання польсько-українських протиріч, гостру боротьбу українців проти економічного та політичного домінування поляків. Це протистояння неминуче призводило до радикалізації політичного життя на західноукраїнських землях.

З розбудовою у краї українських політичних партій на початку XX ст. національний суспільно-політичний рух увійшов у нову якісну фазу. Партії обстоювали життєві інтереси українського населення, зокрема захищали його національні права. Національна ідея вийшла за межі вузького інтелігентського середовища й поширилася на різні суспільні верстви. Його учасниками тепер були й селянство, яке організовувалося в процесі кооперативного руху, і робітництво, яке перетворювалося на самостійну політичну силу. Було створено умови для сформування та розвитку масового національного руху з політичним забарвленням.

Розбудова українських політичних партій відбувалася з урахуванням зростаючого національного піднесення населення краю. Наприклад, Русько-українська радикальна партія (РУРП), створена наприкінці XIX ст., спочатку базувалася на соціалістичних ідеях, а згодом скорегувала свою програму, посиливши акцент на національному питанні, виступаючи вже не тільки за розвиток крайової автономії, а й «піднесення почуття національної самосвідомості в масах усього русько-українського народу». Розв’язання національного питання радикали пов’язували з федералізацією Австро-Угорщини й об’єднанням в одну адміністративну одиницю українських частин Галичини та Буковини.

Національна ідея стала ключовою і в діяльності Української національно-демократичної партії (УНДП), яка проголосила своєю стратегічною метою національну незалежність, а однією з найближчих цілей — автономію у складі Австро-Угорщини. У грудні 1902 р. на партійному з’їзді було вирішено перейти до політики масової самооборони й опозиції щодо польської адміністрації в краї, руху за об’єднання Галичини й Буковини в одну національну провінцію з окремими адміністраціями та національним сеймом. Діячі УНДП заявляли також про необхідність посилення й розгортання національного руху серед українського населення Закарпаття. Адже в цьому регіоні рух українців за національно-культурне відродження на початку XX ст. сповільнювався не лише примусовою мадяризацією краю, а й з географічною та культурною ізольованістю краю від основного масиву українських земель. За висловом Михайла Драгоманова, на початку XX ст. Закарпаття залишалося «пораненим братом».

Прагнучи посилити свій вплив на широкий загал українського населення краю й особливо селянства, яке було більшістю його мешканців, націонал-демократи організовували народні віча. Тут обговорювали не тільки соціально-політичні та економічні, а й національні потреби місцевого люду.

ДОСЛІДІТЬ

• Схарактеризуйте такий прояв українського руху, як народне віче. У чому його особливості?

«Радикальна партія є партією селян, і висуває клич — «не селянин для інтелігенції, а інтелігенція для селян». Віча, які тепер масово проводяться, є свого роду селянською гімназією. Там (на вічах) шліфується думка, на вічах складає народ свою програму, вирішує важливіші питання. Вічеві рішення є справді виразом волі і потреб всього народу. При помочі віч розвивається народна свідомість і це єдиний спосіб його організування».

З виступу Івана Франка на народному вічі у Львові 12 листопада 1893 р.

Зростаюче національне піднесення населення західноукраїнських земель позначилося й на діяльності Української соціал-демократичної партії (УСДП), яка теж перейшла на позиції поєднання соціального й національного визволення народу. У практичній діяльності УСДП підтримувала виступи робітників і селян, співпрацюючи з іншими партіями в боротьбі за права українського населення.

Особливістю розгортання українського національного руху стало залучення до нього селянства, яке було найбільш чисельною верствою населення краю. Ішлося насамперед про зростання національної свідомості, політичної та економічної активності селянства.

Поступово, завдяки зусиллям української інтелігенції, зокрема через культурно-освітні осередки товариства «Просвіта», селяни стали виборчою базою для українських політичних партій, наприклад УНДП. Селяни брали активну участь у виборах до австрійського парламенту та крайового сейму, а обрання депутатів-селян символізувало включення їх у велику політику.

Паралельно з політичним зростанням відбулася економічна самоорганізація. Зокрема, кооперативний рух не лише сприяв покращенню економічного становища селян а й виховував у них навички самоврядування, солідарності та зміцнював національні економічні позиції.

2. Коли і як утворилися національні організації культурно-освітнього та військово-спортивного спрямування

ПОМІРКУЙТЕ

Сформулюйте два запитання щодо цієї теми. Якщо вам вдасться відшукати відповіді під час прочитання тексту — занотуйте їх. Які факти (ідеї) вас зацікавили найбільше?

На початку XX ст. на західноукраїнських землях в умовах національного піднесення сформувалася низка організацій, які поєднували культурно-освітню роботу з фізичним і військово-спортивним вихованням.

ДОСЛІДІТЬ

• Як ви оцінили б цю програму? Чи підтримали б її, адже її авторами були ваші ровесники? Чому?

«Символом сих ідеалів, стягом <...> є для нас одно велике слово: Україна. <...> готові ми до всякої посвяти та до найтяжчої боротьби, бо ціль наша взнесла і висока, бо ідея наша свята і непорочна. Наша національна ідея <...> се питання політичної незалежності <...> нашого народу, повної соціальної справедливості <...> Під сей бойовий стяг кличе грімким голосом вічевого дзвона “Молода Україна” всю українську молодіж <...> за вільну і незалежну Україну».

Зі звернення лідерів «Молодої України» в першому номері часопису товариства

У 1900 р. «Молода Україна» видала у Львові брошуру Миколи Міхновського «Самостійна Україна». А в 1902 р. взяла участь в організації селянського страйку на Галичині, надаючи йому характеру масової боротьби проти національного гніту українського народу.

На межі ХІХ—ХХ ст. на західноукраїнських теренах почали виникати й молодіжні організації військово-спортивного руху у формі сокільсько-січових товариств.

Перше товариство «Сокіл» було засновано в 1894 р. за ініціативи інженера Василя Нагірного у Львові. Діяльність товариства сприяла фізичному вихованню населення краю та формуванню в українців почуття національної єдності. «Соколи» приділяли увагу насамперед гімнастиці та протипожежній безпеці. Проте в сільській місцевості, де сокільський рух активно поширився, до цих видів діяльності додалися фехтування, туризм і велоспорт. Окрім фізичного виховання, «Соколи» значну увагу приділяли культурно-освітній роботі: створенню хорів, драматичних гуртків, духових оркестрів, бібліотек тощо.

Великі заслуги в розбудові «Соколу» мав педагог Іван Боберський, який очолював товариство в 1910-1914 рр. За цей час воно поширило діяльність на всю Галичину.

ДОСЛІДІТЬ

Визначте в біографії Івана Боберського факти, які, на вашу думку, найбільш важливі для цієї людини.

Кілька фактів про людину

Іван Боберський. 1912 р.

Іван Боберський (1873-1947) — український педагог, теоретик і практик національної фізичної культури, організатор сокільсько-січового руху. Народився на Львівщині, навчався у Львові, Відні, Граці, вивчаючи європейські методики фізичного виховання. Мандрував Францією, Швецією, Чехією, Німеччиною, знайомився з новими формами фізичного виховання. Викладав у львівській гімназії, брав активну участь у «Соколі», протягом 1910-1914 рр. був головою «Сокола-батька». Сприяв розвитку на Галичині футболу, баскетболу, волейболу, тенісу, хокею. Створював гуртки, клуби, розробляв правила спортивних змагань, видавав посібники й запроваджував спортивну термінологію. Домігся уведення фізкультури як обов’язкового предмета в гімназіях краю. Сучасники називали його «батьком Боберським» — творцем фізичного виховання української нації.

На початку XX ст. почали масово з’являтися товариства «Січ», перше з яких було засновано в 1900 р. адвокатом Кирилом Трильовським у с. Завалля на Станіславщині. Завданням його було фізичне виховання молоді й відновлення серед неї «лицарського духу Запорозької Січі».

ДОСЛІДІТЬ

Висловіть власне ставлення до Кирила Трильовського як діяча й людини.

Кілька фактів про людину

Кирило Трильовський. Поч. XX ст.

Кирило Трильовський (1864-1941) — громадсько-політичний діяч, адвокат, видавець, публіцист, організатор січового та січово-стрілецького руху на Галичині. Народився в м. Золочів на Львівщині. Закінчив гімназію, навчався у військовій школі, вивчав право в університетах Чернівців і Львова. Один із засновників РУРП. У 1901 р. відкрив адвокатську контору в Коломиї. Був обраний депутатом Австрійського парламенту та Галицького крайового сейму. Створив перше гімнастично-пожежне товариство «Січ», а згодом — численні осередки «Січей» у селах і містах Галичини. Із 1908 р. — голова Головного січового комітету, з 1912 р. — генеральний отаман об’єднання «Січей» — Українського січового комітету. Автор низки історичних нарисів, статей, поезій, січових пісень.

Ідея виховання молоді набула популярності, й протягом 10 років у «Січах» налічувалося кілька десятків тисяч молодих українців. Усі організації об’єднувалися в Головному січовому комітеті, який у 1912 р. перейменовано на Український січовий союз. Діяльність цих організацій була далекою від військового руху. Швидше, вона спрямовувалася на виховання організованості, національного усвідомлення й духовних і фізичних цінностей. «Січі» вже самими назвами своїх старшин (отаман, осавул, кошовий, хорунжий), козацькими піснями, звичаями та символікою зв’язували перервану нитку з українською минувшиною, мостили шлях ідеї відродження українського війська. Об’єднуючи здебільшого молодь, українські «Соколи» й особливо «Січі» захоплювали її козацьким романтизмом, а масові гімнастичні вправи й вишкіл на військовий зразок, маніфестації, паради та походи, виховання почуття суспільного обов’язку створювали атмосферу для зародження військового руху.

ДОСЛІДІТЬ

Прокоментуйте подані далі та в галереї е-додатка до § 30 фотографії. Що змінилось у суспільному русі Галичини в порівнянні з другою половиною XIX ст.?

1 — Масові гімнастичні вправи товариства «Сокіл». Львів. 1903 р.

2 — Молодіжне спортивно-пожежне товариство «Січ» у Старому Косові. 1900 р.

3 — Січове свято у Станіславові. 1905 р.

4 — Учасники спортивних змагань на Галичині. Поч. XX ст.

Незважаючи на утиски та перешкоди влади, у 1914 р. на західноукраїнських землях існувало 967 організацій «Сокіл», що об’єднували 58 627 осіб, та 1056 «Січей», до яких входило 66 000 осіб. Це була організована сила, яка, відродивши пам’ять про українське військо, дала поштовх подальшому розвиткові військових традицій.

Саме в середовищі передової частини молоді, яка пройшла духовний та фізичний гарт у «Січах» і «Соколах», зародилася думка про створення організацій, завданням яких було б військове виховання та навчання молоді як необхідної передумови для формування власного війська. Важливу роль у цьому процесі відігравала створена в 1911 р. скаутська організація «Пласт». Її було засновано у Львові. Вона об’єднувала ідейно підготовлених учнів середніх шкіл і студентів університету. Очолювали цю організацію студенти Іван Чмола та Петро Франко. Особливістю діяльності «Пласту», на відміну від інших товариств, було те, що він орієнтувався на фізичний розвиток дітей дошкільного й шкільного віку в позаурочний час.

Перед Першою світовою війною на Галичині нараховували 34 пластові гуртки, що об’єднували 1700 осіб, які займалися військовим вишколом. Пластові організації функціонували незалежно одна від одної, були різні за характером, напрямом роботи та віковим цензом. Це була фактично перша в історії новітнього українського руху спроба власними заходами почати творення збройних сил як засобу боротьби за державну самостійність.

Напередодні Першої світової війни Кирилові Трильовському вдалося подолати опір імперської влади і затвердити статут військового товариства «Січові стрільці». Такі товариства з’явилися спочатку у Львові, а незабаром у Косові, Яблунові, Заліщиках та інших містах краю. Загалом на той час на Галичині постало 96 українських стрілецьких товариств, що нараховували 8200 осіб. Основними їхнім досягненнями стали військове виховання та навчання молоді.

10 вересня 1911 р. у Львові на стадіоні «Сокола-Батька» було проведено Перший Сокільський здвиг (з’їзд). А 28 червня 1914 р. відбувся Шевченківський здвиг — грандіозна маніфестація січових і стрілецьких товариств Галичини. У поході вулицями міста та в масових військово-спортивних вправах взяли участь понад 12 тис. осіб, які представляли більш ніж 2100 стрілецьких, січово-сокільських і пластових організацій краю. Багато з них були у військових одностроях та зі зброєю в руках.

ДОСЛІДІТЬ

• Поставте до наведених джерел 2-3 відкриті запитання* та запропонуйте однокласникам і однокласницям відповісти на них.

«Отсе була найвизначніша масова маніфестація українська в ряді ювілейних Шевченківських свят [Шевченківський здвиг 1914 р.]. <...> В історичній столиці краю наші сокільські і січові організації відбули перегляд своїх сил, щоби в столітнім ювілею Шевченка зложити й від себе поклін безсмертній пам’яті генія України. Величавий похід з прапорами перейшов ціле місто у взірцевім ладі і поставі, а безліч народу вітала його окликами “славно”».

Із: Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців. 1848-1914

1 — Хода здвигу сучасною площею імені Івана Франка у Львові. 1914 р.

2 — Інформаційна листівка про Шевченківський здвиг. 1914 р.

* Відкриті запитання — запитання, що передбачають кілька версій для відповіді на основі тексту, але без повторення його змісту.

3. Які проблеми виникали на шляху консолідації української нації на початку XX ст.

ПОМІРКУЙТЕ

Як відбувався процес консолідації української нації у другій половині XIX ст. та на початку XX ст.? У чому відмінності цих етапів? Чому цей процес залишився незавершеним?

У другій половині XIX ст. після ліквідації кріпосницьких відносин на всій території України значно посилився і прискорився процес становлення та консолідації української нації на етнічній основі.

Консолідація української нації — усвідомлення спільнотою потреби створення власної держави на основі територіальної єдності, спільної мови, культури та економічних зв’язків у процесі модернізації.

Він значно прискорився внаслідок революції 1848-1849 рр. на західноукраїнських землях та реформ 1860-1870 рр. на решті територій України.

ДОСЛІДІТЬ

Які чинники сприяли, а які перешкоджали формуванню української нації у другій половині XIX ст.? Проаналізуйте таблицю й додайте ті чинники, яких, на вашу думку, не вистачає серед позитивних чи негативних.

Основні чинники формування української нації (II пол. XIX ст.)	Перешкоди формування української нації (II пол. XIX ст.)
• Історична територіальна спільність і зростання населення. • Формування інтелігенції та поширення освіти. • Утвердження української мови й інтересу до історії та фольклору. • Зростання національної свідомості й ідеї соборності	• Відсутність державності та поділ українських земель між імперіями. • Низький рівень освіти населення. • Соціально-економічне й національне гноблення. • Антиукраїнська культурно-освітня політика та денаціоналізація

Етнічний склад різних регіонів був неоднаковим, що пояснювала специфіка їх існування. За таких умов лідери національного руху, який охопив усі верстви українського суспільства, почали усвідомлювати, що українську модерну націю мають творити не лише етнічні українці, а й національні меншини, що мешкають в Україні. Відтак поступово на перший план виходили завдання консолідації нації політичної.

Проте на початку XX ст. тісного взаємозв’язку між процесами розвитку економіки, культури й мови та консолідації нації не склалося. До того ж сама наявність російсько-австрійсько-угорського кордону ускладнювала економічні, суспільно-політичні та культурні зв’язки між західними й східноукраїнськими землями. Це створювало значний негативний вплив на процес консолідації української модерної нації, який міг би бути завершений лише за умови возз’єднання українських земель у єдиній державі.

ПЕРЕВІР СЕБЕ

• 1. Які обставини вплинули на активізацію національного руху на початку XX ст.?
• 2. Назви головні політичні течії на західноукраїнських землях та головні гасла, які висували учасники національно-визвольного руху.
• 3. З якою метою утворювали організації «Сокіл» та «Січ»?
• 4. Що називають процесом консолідації української нації?
• 5. Які зміни відбулися в ідеології політичних партій на початку XX ст.?
• 6. У чому полягало значення націоналізації селянства?
• 7. У чому проявлялося піднесення національно-патріотичного руху молоді?
• 8. Які зміни відбувались у національному русі напередодні Першої світової війни?

А ЩЕ ТИ МОЖЕШ

• 1. Прочитай висловлювання Івана Франка: «Ми мусимо навчитися бути українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів». Поміркуй, хто з політиків Наддніпрянщини поділяв його думки.
• 2. Виконай завдання 30.5-30.9 до § 30 в е-додатку.