Історія України. Повторне видання. 9 клас. Пометун (2026)
§ 29. Українські політичний і національний рухи на початку XX ст.
ОБГОВОРІТЬ У КЛАСІ
Уявіть, що ви живете наприкінці XIX — на початку XX ст. Україна поділена між двома імперіями, і український народ не має власної держави. Ви та ваші однолітки спілкуєтеся українською, маєте свою культуру, об'єднуєтесь у партії та мрієте про кращу долю для свого краю. Працюючи в групі, уявіть, що ви — молоді активісти й активістки того часу. Ваше завдання:
1) придумати три гасла для агітації за права українців (наприклад, в австрійському або російському підданстві);
2) відповісти на запитання: якою ви хотіли б бачити Україну через 20 років? що треба для цього змінити?
Коротко презентуйте свої гасла та бачення майбутнього України класу. Під час опрацювання інформації підручника перевірте ваші передбачення.
1. Чим характеризувався політичний етап українського національного руху
ПОМІРКУЙТЕ
Коли і як розпочався політичний етап українського національного руху? Чим він відрізнявся від попередніх етапів?
Наприкінці XIX — на початку XX ст. український рух закономірно вступає у політичний етап. У цей час Європа переживала період активізації демократичних процесів: формувалися політичні партії, ширилися ідеї народного суверенітету та соціальної рівності. Під впливом цих тенденцій українські діячі теж почали організовувати політичні партії. Їхні програми вже містили вимоги національної автономії, демократичних прав і свобод, а згодом і повної незалежності України.
ДОСЛІДІТЬ
Порівняйте етапи розвитку руху та визначте, які зміни відбувалися в цілях і формах діяльності українських діячів.
|
Етап |
Часові межі |
Основні риси |
Головна мета |
|
Культурницький |
Кінець XVIII — середина XIX ст. |
Сфери діяльності: освіта, література, фольклор. Поширення української мови, пробудження національної свідомості еліти |
Мета: збереження й відродження української культури та мови |
|
Громадівський |
Друга половина XIX ст. |
Утворення українських громад, поширення освіти, наукова діяльність, видання преси; поміркованість у політичних вимогах |
Формування соціальної та національної свідомості народу |
|
Політичний |
Кінець XIX — початок XX ст. |
Заснування політичних партій, участь у виборах, масові акції, політичні програми з вимогами автономії та незалежності |
Надання населенню політичних і національних прав, створення незалежної держави |
2. Як відбувалася розбудова політичних партій на Наддніпрянщині
ПОМІРКУЙТЕ
Виокреміть факти, що свідчать про політизацію українського суспільства та визвольного руху. Як політизація суспільства була пов’язана з виникненням політичних партій?
На початку XX ст. в українському суспільстві поглибився процес політизації.
Політизація суспільства — процес зростання політичної активності населення, підвищення його обізнаності в політичних питаннях і залучення різних соціальних груп до участі в політичному житті держави. Проявляється у формуванні політичних партій, рухів, ідеологій та прагненні людей впливати на владу для захисту своїх національних, соціальних і економічних інтересів.
Політизація українського суспільства наприкінці XIX — на початку XX ст. посилювалася через економічні зміни, індустріалізацію та збільшення чисельності нових соціальних груп — робітників, підприємців, інтелігенції, а також через зростання безземельного селянства. Соціальна напруга й загострення аграрного питання вимагали організованих політичних форм боротьби за свої права. Водночас активізація національного руху й усвідомлення інтелігенцією потреби переходу від культурної роботи до політичної боротьби сприяли формуванню українських партій. У цих умовах на межі ХІХ—ХХ ст. політичні партії з’явилися як на Галичині, так і в підросійській Україні, де частина з них діяла підпільно через обмеження самодержавного режиму.
У 1900 р. радикально налаштована українофільська молодь на зборах студентських громад у Харкові створила Революційну українську партію (РУП). Її заснували Дмитро Антонович, Михайло Русов, Панас Андрієвський та інші. Організаційною основою партії були «Вільні громади» — регіональні осередки в Харкові, Полтаві, Києві, Чернігові, Одесі та інших містах. Діяльністю РУП керували центральний комітет у Києві та закордонний комітет у Львові. Партія нелегально видавала газети «Гасло», «Праця», «Добра новина», «Селянин», вела агітаційно-пропагандистську роботу переважно серед інтелігенції та селян.
Програмні положення новоствореної партії доручили розробити Миколі Міхновському.
ДОСЛІДІТЬ
Які факти біографії Миколи Міхновського здаються вам важливими для характеристики його діяльності?
Кілька фактів про людину
Микола Міхновський. Поч. XX ст.
Микола Міхновський (1873-1924) — український політичний і громадський діяч, публіцист, ідеолог державної самостійності України. Народився у с. Турівка на Київщині в родині священника. Навчаючись на юридичному факультеті Київського університету, долучився до «Молодої громади» та «Братства тарасівців». У 1900 р. взяв участь у створенні РУП і видав брошуру «Самостійна Україна», де проголосив ідею незалежності української держави. У 1902 р. заснував Українську народну партію, а у 1903 р. написав маніфест «Десять заповідей УНП». Попри адміністративні заборони, популяризував свої погляди у часописах «Самостійна Україна», «Хлібороб» та інших. Учасник Української революції 1917-1921 рр. Після поразки революції зазнав переслідувань і трагічно загинув у Києві в 1924 р.
Титул брошури «Самостійна Україна». 1900 р.
«Ми візьмемо силою те, що нам належиться по праву, але віднято в нас теж силою. <...> Усі, хто на цілій Україні не за нас, ті проти нас. Україна для українців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти оружжя».
Із: Міхновський М. Самостійна Україна
Проте його ідеї не стали програмою РУП: вони викликали суперечки й призвели до розколу партії під час І з’їзду 1902 р., коли група Міхновського вийшла з її складу через радикалізм своїх поглядів.
У 1905 р. на черговому з’їзді РУП партійці, очолювані Миколою Поршем, Симоном Петлюрою та Володимиром Винниченком, перейменували РУП на Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП) та програмно закріпили автономістські позиції. Вони розглядали здобуття автономії України у складі Російської імперії як перший крок на шляху до самостійності України. Програма цієї партії вимагала демократизації Російської держави із забезпеченням автономії України. Декларували громадянські права, права нації на самовизначення, широке місцеве самоврядування, знищення класових і станових привілеїв, рівність мов у школах, судах та урядових установах, заміна армії народною міліцією. Отже, РУП, а згодом її спадкоємиця УСДРП уперше вивели український рух на шлях політичної боротьби, завершивши остаточно культурницький етап визвольного руху.
Вийшовши з РУП, Міхновський зібрав довкола себе групу націонал-революціонерів (Микола і Сергій Шемети, Олександр Макаренко та інші), яка заснувала у 1902 р. Українську народну партію (УНП). УНП створила своє видавництво й видала у Львові та Чернівцях низку агітаційно-пропагандистських матеріалів, зокрема книгу «Справа української інтелігенції в програмі Української народної партії». На обкладинці цієї книги були видрукувані «Десять заповідей УНП» — короткий виклад програмних ідей українського самостійницького руху.
Програма УНП визнавала «соціалістичний ідеал як єдиний, котрий може остаточно задовольнити український і інші народи, знищити визиск, безправ’я, знищить сучасний устрій, збудований на насиллі, примусі, нерівності і пануванні». Рушійні сили національно-визвольного руху УНП бачила насамперед у робітниках і селянах, яких і збиралась об’єднати для «боротьби з пануючими, гноблячими і визискуючими». Тому в її програмі так багато місця було відведено робітничому й селянському питанням.
Головною метою УНП було досягнення незалежності України шляхом розгортання страйків і збройних повстань. Членами партії в основному були представники інтелігенції, студенти, дрібні землевласники. УНП не мала широкої підтримки, оскільки її гасла не були зрозумілі українському загалу.
На початку XX ст. активізували свою діяльність і представники ліберально-демократичної течії, які в 1904 р. створили Українську демократичну партію (УДП). Її лідерами були Сергій Єфремов, Борис Грінченко, Євген Чикаленко та інші.
ДОСЛІДІТЬ
• Які вимоги — економічні чи політичні — домінують у документі? Як пропонувала УДП розв’язати національне питання?
«Головні принципи нашої партії такі:
1. Знесення політичного абсолютизму, заведення парламентарного ладу, участь народу в державних справах на підставі загального безпосереднього, рівного, пропорційного і тайного голосування.
2. Свобода особи, слова, віри <...> зборів, спілок, організацій, страйків. Знищення станів.
3. Заведення народної мови в школах, судах, адміністрації і у всіх громадських інституціях.
4. <...> Вимагаємо для території, заселеної українським народом, автономії.
5. Щодо економічних питань <...>:
а) 8-годинний робочий день;
б) державну пенсію всім робітникам, що дожили до 60 років;
в) прогресивно-доходовий податок.
За народами, які живуть на території України <...> визначаємо рівне право з українцями на задоволення їх національних, культурних, політичних та економічних потреб».
Зі звернення «Від Української демократичної партії»
Наприкінці 1904 р. з УДП вийшла група партійців на чолі з Грінченком, Єфремовим, Левицьким і заснувала Українську радикальну партію. Однак її самостійне існування тривало недовго. Наприкінці 1905 р. вона об’єдналася з демократами в Українську радикально-демократичну партію (УРДП).
У 1908 р. за ініціативи колишніх членів Української радикально-демократичної партії виникло Товариство українських поступовців (ТУП), яке відіграло провідну роль в українському національному русі на території Наддніпрянщини. Політична програма ТУП була поміркованою і ґрунтувалася на трьох ключових вимогах: установлення парламентаризму, перебудова Російської імперії на федеративних засадах та надання Україні національно-територіальної автономії.
Окрім українських політичних партій, на Наддніпрянщині діяли й загальноросійські, зокрема Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП) та Партія соціалістів-революціонерів (есерів). Певний вплив на населення на Наддніпрянщині мали й організації анархістів, і партії національного типу, як-от Загальний єврейський робітничий союз (Бунд).
ДОСЛІДІТЬ
Визначте, які партії були самостійницькими, які відстоювали автономію у складі Росії, а які виступали за соціальні перетворення. Зробіть висновок, що спільного й відмінного між програмами РУП, УНП і УДП.
3. У чому сутність автономістської та самостійницької течій у національному русі
ПОМІРКУЙТЕ
У чому полягала принципова різниця у позиціях представників двох течій? Як це впливало на національний рух?
На початку XX ст. український рух на Наддніпрянщині поділявся на дві головні течії — автономістів і самостійників.
Автономісти представляли помірковану більшість. Вони вважали найреальнішою метою створення української автономії у складі реформованої демократичної Росії. На їхню думку, повна незалежність була або надто далекою, або неможливою без великих потрясінь. До цього напряму належала більшість політичних партій, зокрема УСДРП.
Самостійники натомість виступали за негайне проголошення повної державної незалежності України. Вони наполягали, що лише власна суверенна держава може забезпечити розвиток української нації та її культури. Лідером цього напряму став Микола Міхновський. Самостійники критикували автономістів за нерішучість і залежність від імперського центру, вимагаючи повного розриву з Росією.
ДОСЛІДІТЬ
• Порівняйте уривки з документів і поясніть, як уявляли собі майбутнє України представники двох течій. Як ви вважаєте, чому позиція автономістів була більш поширеною?
«...по всіх державах, де заведено справді вільні демократичні порядки, місцевим людям потроху передають <...> не тільки порядкувати, себто видавати обов’язкові постанови на основі державних законів, а ще право самим через своїх виборних видавати, замість державних, місцеві закони в своїх місцевих справах. От такий лад, коли якийсь край чи народ в державі має право самостійно влаштовувати своє життя по своїх місцевих законах, називається автономією. <...> Коли якийсь край дуже вже одріжняється <...> од інших частин держави, коли через це він має у себе багато потреб й інтересів, не однакових з потребами та інтересами інших країв, — тоді такому краєві <...> державна влада дає автономію».
Із: Порш М. Про автономію. 1907 р.
«Поки ще не пізно, поки ще московські організації слабі <...> поки ще вони всю увагу покладають на здобуття своєї політичної волі з-під п’яти самодержавства, а польські організації вибираються з-під національного утиску, ми мусимо утворити свої організації для боротьби за свої права. Тільки національно-українська робітнича організація може врятувати Україну <...> Усі сили, усю працю, усі жертви віддамо виключно за самостійну Україну. Українські робітники повинні мати <...> вигнання з України чужинців і утворення своєї самостійної держави».
Із: Програмна заява УНП. 1902 р.
Наприкінці XIX — на початку XX ст. український рух вступив у політичний етап, що стало закономірним результатом попередніх зусиль. На цьому етапі він набув масового характеру. Головна мета руху — не лише зберегти культуру, а й здобути політичні права для українського народу — перетворилася на усвідомлену боротьбу за власну державність. Саме тоді було створено теоретичне й організаційне підґрунтя для Української революції 1917-1921 рр., коли ідея незалежної України вперше почала втілюватися в реальність.
ПЕРЕВІР СЕБЕ
- 1. У чому проявлялася політизація українського суспільства та національного руху?
- 2. Які політичні партії утворилися на Наддніпрянщині?
- 3. Як проявилися самостійницька й автономістська течії в національному русі? Накресли таблицю за зразком і відобрази відповідь у ній.
|
Назва |
Рік |
Лідери |
Програмні положення щодо державності України |
А ЩЕ ТИ МОЖЕШ
- 1. Проаналізуй матеріал про політичні партії, що існували в Україні на початку XX ст. Поміркуй, за якими критеріями їх можна згрупувати. Визнач 2-3 такі критерії та систематизуй свої знання про партії.
- 2. Виконай завдання 29.4-29.8 до § 29 в е-додатку.
