Історія України. Повторне видання. 9 клас. Пометун (2026)

Розділ 6. Україна на початку XX ст. перед викликами модернізації

§ 27-28. Особливості соціально-економічного розвитку українських земель

ОБГОВОРІТЬ У КЛАСІ

Прочитайте наведені твердження. Працюючи індивідуально або в парах, поміркуйте, які з них, на вашу думку, можуть бути правильними щодо життя українців на початку XX ст.

1. Українські землі на той час залишалися переважно аграрним краєм.
2. У великих містах уже діяли банки й заводи.
3. Більшість населення займалася торгівлею.
4. У промисловості почали з’являтися великі підприємницькі об'єднання (монополії).
5. Усі регіони України спеціалізувалися на одних і тих самих видах виробництва.
6. Наприкінці XIX — на початку XX ст. Україна пережила економічну кризу.

Обговоріть ваші думки про кожне твердження: чому ви так гадаєте? що з переліку здається вам найбільш і найменш імовірним? які питання хотілося б з’ясувати під час вивчення цієї теми?

1. Які зміни відбулись у складі населення України на початку XX ст.

ПОМІРКУЙТЕ

Які фактори обумовили розміщення населення в різних регіонах України? Як впливала національна політика Російської та Австро-Угорської імперій на населення українських земель?

На початку XX ст. українські землі були поділені між Російською імперією (дев’ять губерній Наддніпрянщини) та Австро-Угорщиною (Галичина, Буковина, Закарпаття). Без власної державності українці зазнавали русифікації, ополячення, онімечення й мадяризації, що послаблювало національну ідентичність.

На цих землях проживало близько 30-32 млн осіб. Українці становили понад 70 % населення й переважали в більшості регіонів. Міста ж мали багатонаціональний характер: тут жили росіяни, поляки, євреї, німці, татари та інші спільноти, серед яких українці часто були меншістю. Росіяни й поляки посідали провідні позиції в адміністрації та економіці, тоді як інші громади зберігали власні традиції та культурну окремішність.

ДОСЛІДІТЬ

Проаналізуйте дані першої таблиці й визначте: яку частку населення України становили українці загалом? які висновки можна зробити про етнічну однорідність / різноманітність України на основі цих даних?

Порівняйте дані обох таблиць: наскільки відрізняється відсоток українців у загальному населенні від їх частки в міському населенні Наддніпрянщини? Про що свідчать ці факти? Полічіть, яким був національний склад сільського населення, якщо порівняти ці дві таблиці. Які соціально-економічні та політичні висновки можна зробити про становище українців у Російській імперії на основі цих даних?

Населення українських земель на початку XX ст.

Регіон	Загальна чисельність населення	Етнічні українці
Схід та Центр (Російська імперія)	~ 27 млн	~ 22,5 млн
Галичина	~ 4,5 млн	~ 3,3 млн
Буковина	~ 0,8 млн	~ 0,6 млн
Закарпаття	~ 0,6 млн	~ 0,5 млн
Усього	~ 32,9 млн	~ 26,9 млн

Національний склад міського населення Наддніпрянщини в 1897 р.

Національність	Кількість осіб	Відсоток
Росіяни	1 050 000	34,0
Українці	937 000	30,3
Євреї	830 000	27,0
Інші	268 000	8,6
Усього	3 085 000	99,9

Українські землі на початку XX ст. залишалися переважно аграрними територіями. Майже 80-85 % населення мешкало в селах і займалося сільським господарством. Густота сільського населення була надзвичайно високою — у деяких районах Поділля, Київщини та Галичини вона перевищувала 100 осіб на квадратний кілометр. Селяни, здебільшого українці, об’єднувалися в громади для рільництва та господарської діяльності, але страждали від аграрного перенаселення й нестачі землі. У цей час поміщики поступово втрачали свої привілеї та вплив, поступаючись місцем новим соціальним групам.

Розвиток промисловості сприяв зростанню міського населення, хоча загальний рівень урбанізації на українських землях залишався невисоким — майже 15 %. На західноукраїнських землях він також був невисоким, але зростав швидше: якщо на початку 90-х років у містах проживало приблизно 16 % населення, то до 1914 року — до 25 %. Найбільшими міськими центрами стали Київ, Харків, Одеса, Катеринослав та Львів. Під впливом промислової революції сформувався новий суспільний прошарок — промислові робітники: їхня чисельність до 1913 р. досягла майже 2,5 млн у підросійській Україні та понад 800 тис. на західних землях. Значна частина українців виїжджала на заробітки в інші регіони імперії, зокрема на Донбас і Урал.

Паралельно з’являлася буржуазія — підприємницький прошарок суспільства, до якого належали впливові родини промисловців і підприємців, переважно представники інших національностей, зокрема євреї, росіяни, бельгійці, французи. Проте й серед українців існували впливові родини промисловців і підприємців, як-от Терещенки, Харитоненки, Симиренки та Яхненки. Водночас зростала роль інтелігенції — верстви людей розумової праці, зайнятих у сфері культури, науки, освіти й медицини, яка дедалі активніше виступала рушійною силою національного відродження.

Демографічна ситуація на українських землях характеризувалася високою народжуваністю, проте водночас і великою смертністю, особливо серед дітей, через низький рівень медицини, поширення епідемій і погані санітарні умови. Тривалість життя залишалася низькою, а умови існування — важкими, насамперед у сільській місцевості.

З другої половини XIX ст. посилилися міграційні процеси. Західноукраїнське населення масово емігрувало до США, Канади та Бразилії, тоді як у Російській імперії українці переселялися на малозаселені території Сибіру й Далекого Сходу. Водночас тривала зворотна міграція — на українські землі прибували переселенці з Росії та німецьких колоній.

2. Як розгорталась індустріальна модернізація українських земель

ПОМІРКУЙТЕ

Які були основні риси індустріальної модернізації? Що спільного, а що відмінного було в цих процесах у підросійськй та австрійській частинах України?

На межі ХІХ—ХХ ст. українські землі стали ареною масштабних економічних трансформацій, пов’язаних із процесами індустріальної модернізації. Попри те, що територія України була розділена між Російською та Австро-Угорською імперіями, промисловий розвиток охопив різні регіони, хоча й з неоднаковою інтенсивністю.

На Наддніпрянщині індустріалізація розвивалася найдинамічніше: завдяки багатим покладам корисних копалин швидко зростали вугільна й металургійна галузі, формуючи регіональну спеціалізацію. Донбас до 1913 р. видобував майже 70% усього імперського вугілля, а Криворізький басейн забезпечував понад 60 % залізної руди; виробництво заліза й сталі за десятиріччя зросло у 27 разів. Потужні центри сформувалися в Юзівці, Катеринославі та Кам’янському, де модернізовані підприємства значно перевищували уральські за продуктивністю.

Велику роль відігравав іноземний капітал: на початку XX ст. іноземцям належало до 90 % металургійного та 63 % вугільного капіталу. Джон Юз заснував Юзівку, бельгійці створили комплекс у Кам’янському.

Зростання важкої промисловості стимулювало машинобудування: Харків і Луганськ стали центрами паровозобудування, а Київ, Одеса та Єлисаветград — виробництва транспортних, сільськогосподарських і харчових машин. Хоча якість техніки поступалася іноземній, ця галузь стала маркером технологічного прогресу.

Модернізацію підсилювала розбудова залізниць, що поєднували Донбас і Кривбас із чорноморськими портами. Водночас провідною галуззю Центру України залишалося цукроваріння, тоді як хімічна, текстильна та інші «легкі» виробництва розвивалися повільніше.

ДОСЛІДІТЬ

1. Знайдіть на карті 5 в е-додатку центри індустріалізації, про які йшлося. Як вони були пов’язані між собою?

2. Які галузі й чому переважали у структурі промислового виробництва України? Як позначалася на життєвому рівні населення України така структура промислового виробництва?

Структура промислового виробництва України в 1912 р.

Галузь виробництва	Валова продукція (%)
Гірнича, гірничозаводська, металургійна, видобування й оброблення мінералів	45,9
Харчова промисловість	36,2
Оброблення металів і виробництво машин	10,4
Хімічна промисловість	1,8
Текстильна промисловість	1,5
Інші галузі	4,2

Індустріальна модернізація на початку XX ст. остаточно інтегрувала українські землі в ринкову економіку, перетворивши Наддніпрянщину на провідний промисловий регіон Російської імперії. Водночас розвиток промисловості обмежувався браком кваліфікованої робочої сили, недостатністю капіталу та колоніальним характером цього процесу, а технічне переоснащення компенсувалося великими резервами дешевої робочої сили.

ДОСЛІДІТЬ

Спираючись на текст і подані на с. 182 та в галереї е-додатка до § 27-28 ілюстрації, визначте особливості розвитку промисловості України на початку XX ст.

1 — Юзівський металургійний завод. 1912 р.

2 — Будівництво пароплава на Миколаївському заводі. 1914 р.

На Заході України, що перебував під владою Австро-Угорщини, індустріалізація мала значно повільніший характер. Основними ознаками промислового розвитку були штучні гальмівні процеси з боку метрополії. Економіка краю працювала переважно на забезпечення розвинутих промислових центрів імперії дешевою сировиною.

Індустріальна модернізація на західноукраїнських землях насамперед охопила нафтодобувну галузь. На початку XX ст. відбулася технічна реконструкція: замість дрібних криниць почали бурити глибокі свердловини, активно впроваджували парові та бензинові двигуни (у 1904 р. — вже 347 машин замість 5 в середині XIX ст.). Видобуток нафти стрімко зростав: від 325 тис. тонн у 1900 р. до понад 2 млн тонн у 1909 р. Бориславсько-Дрогобицький басейн забезпечував близько 5 % світового видобутку.

Другим за значенням сектором була деревообробна промисловість: майже 100 лісопилень щороку експортували 80-85 тис. вагонів лісу, хоча глибоке перероблення розвивалося повільно. Хімічна промисловість також зробила крок уперед: у Великому Бичкові, Тур’ї-Бистрій та Перечині діяли підприємства на кілька сотень робітників.

Важка промисловість залишалася слабкою. На Закарпатті працювали кілька невеликих металургійних заводів, що виробляли прості вироби — чавунні плити, грубки, інструменти. Машинобудування практично не існувало. Натомість активно розвивалася транспортна інфраструктура: у гірській місцевості будували складні мости й прокладали залізниці, які полегшували вивезення ресурсів, але водночас руйнували місцеве дрібне виробництво, підсилюючи залежність краю від зовнішніх ринків.

Загалом індустріальний розвиток мав колоніальний характер: наголос робився на видобувних галузях, тоді як виробництво готової продукції концентрувалося поза регіоном. Брак кваліфікованої робочої сили й капіталу стримував модернізацію, а дешевість праці частково компенсувала технологічні відставання.

Попри ці обмеження, саме на початку XX ст. було закладено основу індустріальної бази, що визначила подальшу економічну спеціалізацію українських регіонів і вплинула на їхній розвиток у XX ст.

3. Як українські міста перетворювалися на осередки великого підприємництва, торгівлі та фінансів

ПОМІРКУЙТЕ

Які були основні риси й особливості модернізації українських міст?

На початку XX ст. українські міста переживали період стрімкої трансформації, перетворюючись на центри економічної модернізації та ділової активності. Індустріалізація й розвиток ринкових відносин кардинально змінили не лише міський простір, а й соціально-економічну структуру міського життя. Концентрація капіталу, розвиток фінансово-кредитної системи, (формування нової підприємницької культури та розбудова міської інфраструктури перетворили їх на рушії економічного прогресу. Міста ставали не просто адміністративними центрами, а складними економічними системами, де перепліталися інтереси промисловців, банкірів, торговців та робітників, формуючи новий соціально-економічний ландшафт України на початку минулого століття.

Темпи зростання деяких українських міст в умовах модернізації початку XX ст. були вражаючими.

ДОСЛІДІТЬ

1. На схемі ви бачите, що шляхи збільшення міського населення розташовані в певній послідовності. Чому саме в такій?

ШЛЯХИ ЗБІЛЬШЕННЯ МІСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ

Міграція робітників із російських індустріальних центрів до нових промислових міст України.
Приплив сільського населення, яке концентрувалося в промислових містах.
Зростання сезонного руху населення із сіл на роботу до міст.
Природне зростання населення.

2. Спираючись на дані порівняльної таблиці на с. 184, установіть, якою була динаміка зростання різних міст у XIX — на початку XX ст. Яким процесам це відповідало?

Найбільші міста на території України, 1867 р.		Найбільші міста на території України, 1913 р.
Місто	Населення, тис.	Місто	Населення, тис.
Одеса	121,3	Одеса	554,8
Львів	~83,0	Київ	417,8
Київ	70, 6	Харків	252,8
Миколаїв	68,0	Катеринослав	~250,0
Харків	60,0	Львів	~215,0
Бердичів	52,8	Миколаїв	~112,0
Херсон	45,9	Чернівці	~90,0
Житомир	37,6	Житомир	82,1
Чернівці	~33,0	Єлисаветград	~78,0
Єлисаветград	32,0	Бердичів	~77,0

Найбільші міста українських земель стали осередками концентрації великого капіталу та підприємництва. Київ, Харків, Одеса, Катеринослав, Львів та Чернівці перетворилися на потужні економічні вузли. Кожне із цих міст набуло своєї промислової спеціалізації.

Катеринослав став центром металургійної промисловості, де діяли великі заводи з тисячами працівників. Харків зосередив машинобудівні підприємства, зокрема паровозобудівний завод, що належав до найбільших у Російській імперії. Одеса, користуючись своїм вигідним портовим розташуванням, перетворилася на головний торговельний центр Півдня України. Через Одеський порт відбувався експорт зерна, цукру та інших товарів на міжнародні ринки.

Львів був найбільшим економічним і культурним центром Галичини, поєднуючи традиції західноєвропейського підприємництва з українськими національними ініціативами. Місто залишалося транспортним вузлом і осередком зовнішньої торгівлі — через нього пролягали важливі залізничні магістралі. У Львові регулярно проводили ярмарки та біржові торги, що залучали підприємців із різних регіонів.

Чернівці як столиця Буковини були культурно багатонаціональним містом, де гармонійно співіснували українська, німецька, румунська та єврейська громади. Завдяки толерантній політиці Австро-Угорщини тут активно розвивалося підприємництво різних національних груп. Чернівці були знані як центр оптової та роздрібної торгівлі, зокрема деревиною, худобою, сільськогосподарськими продуктами, а також фінансових послуг — у місті працювали австрійські та місцеві банки, кредитні товариства й торговельні палати. Розмаїття мов і культур сприяло формуванню потужного ділового середовища, створенню кооперативів, торговельних домів і розвитку страхової справи.

Розвиток підприємництва потребував розгалуженої фінансової інфраструктури. На початку XX ст. в українських містах активно розвивалася банківська система. У Києві діяли відділення Державного банку, філії найбільших приватних банків імперії — Російсько-Азійського, Російського для зовнішньої торгівлі, Волзько-Камського. У Харкові функціонував Земельний банк, що кредитував сільське господарство.

У Львові, що перебував під владою Австро-Угорщини, функціонували як австрійські банки, так і місцеві українські фінансові установи — «Дністер», «Земельний банк гіпотечний» та інші. Вони відігравали важливу роль у фінансуванні українського підприємництва на Галичині.

Міста були центрами торгівлі. У великих містах формувалися спеціалізовані торговельні квартали з магазинами, складами.

Суттєво змінився характер міської торгівлі — традиційні ярмарки поступалися місцем постійно діючим магазинам, універмагам та пасажам. У найбільших містах відкривали універсальні магазини за західним зразком. Розкішні вітрини, електричне освітлення, широкий асортимент та фіксовані ціни — усе це створювало нову культуру споживання.

Розвиток підприємництва стимулював модернізацію міської інфраструктури. У великих містах з’явилися електростанції, водогони, каналізація, телефонний зв’язок. У Києві в 1892 р. запрацював електричний трамвай — перший у Російській імперії. В Одесі, Харкові, Катеринославі, Львові також розвивався міський транспорт, що покращував мобільність населення і сприяв діловим контактам.

Будували й лікарні, притулки, маєтки та багатоповерхові житлові будинки. Зростала кількість закладів освіти, бібліотек, музеїв, клубів.

Водночас економічне зростання поглиблювало соціальне розшарування та створювало нові виклики для міського розвитку, що проявилися в житлових проблемах та загостренні соціальних конфліктів.

ДОСЛІДІТЬ

Які явища, типові для трансформації міського життя часів модернізації, ілюструють фото, подані далі та в галереї е-додатка до § 27-28?

Львів, пасаж Міколяша. Поч. XX ст.

Катеринослав. Поч. XX ст.

4. Як проявилася світова економічна криза на українських землях

ПОМІРКУЙТЕ

Що таке економічна криза і які були її наслідки для України?

Економічна криза 1900-1903 рр., що охопила світ на початку XX ст., мала значний вплив на підросійські українські землі.

Серед причин загострення кризи на Наддніпрянщині була надмірна залежність важкої промисловості (металургійної, кам’яновугільної) від державних замовлень, зокрема на залізничне будівництво, яке в цей період скоротилося. Водночас відбулося перевиробництво продукції у ключових галузях. Так, яскравим прикладом стало накопичення мільйонів пудів нереалізованого цукру на складах, адже цукрова промисловість також була однією з провідних в економіці підросійської України.

Економічна криза — порушення рівноваги між попитом і пропозицією на товари та послуги, що призводить до падіння економічних показників.

Криза проявилася різким падінням цін на основну промислову продукцію — чавун, залізо та вугілля. Це призвело до масового закриття та скорочення виробництва на підприємствах: десятки металургійних заводів і гірничорудних копалень, зокрема на Криворіжжі та Донбасі, зупинили роботу. Як наслідок, різко зросло безробіття, залишивши понад 100 тис. робітників без засобів до існування. Ситуація для тих, хто не втратив роботи, також погіршилася: робочий день подекуди тривав до 12-16 годин на добу, а заробітна плата скоротилася на 30-40 %. Загострення економічної ситуації посилило соціальну напругу в суспільстві та сприяла посиленню протестних рухів робітників і селян.

Криза зумовила поглинання слабших підприємств сильнішими, зменшення чисельності дрібних фабрик і заводів. Це явище — «концентрація виробництва» — було характерним для всіх країн світу.

Великі підприємства зазвичай не належали одній особі, а були акціонерними товариствами. У таких об’єднаннях капітал розподіляли на паї (акції). Власники паїв (акціонери) відповідали за справи акціонерного товариства й отримували частку прибутку відповідно до свого паю.

Монополія — підприємство або об’єднання підприємств чи господарське товариство, що виробляє значну кількість продукції певного виду, завдяки чому посідає домінувальне становище на ринку й за рахунок установлення більш високих цін отримує надвисокі прибутки.

Монополізація економіки — збільшення кількості монополій в економіці країни.

Посилення концентрації промисловості сприяло виникненню монопольних компаній — великих підприємств, фірм або об’єднань (спілок), що контролювали значну частину виробництва та збуту певного виду продукції. Можливість суттєво впливати на ринкові ціни й обсяги пропозиції товарів забезпечувала таким компаніям надвисокі прибутки.

Процес монополізації активізувався на початку XX ст., коли виникли синдикати «Продвагон» (1901), «Продамет» (1902), «Продвугілля» (1902) та інші. Загалом в Україні діяло майже 30 синдикатів.

Монополії неоднозначно впливали на розвиток виробництва й рівень життя населення. З одного боку, вони пом’якшували наслідки промислової кризи, а з другого — їх власники, щоб підвищити ціни на свою продукцію, часто штучно підтримували дефіцит на власні товари та перешкоджали технічному прогресу, заощаджуючи на модернізації монополізованих галузей виробництва та експлуатуючи робітників.

Синдикат — така форма монопольного об’єднання підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого окремо зберігали власність на засоби виробництва, але були спільними власниками виготовленого продукту, що давало змогу встановлювати на нього єдину, зазвичай високу ціну.

Поряд із промисловими виникали великі банківські монополії. Зокрема, цукрову промисловість контролювали Російський торгово-промисловий і Азовсько-Донський банки. Гірничу промисловість і суднобудування в Миколаєві фінансували Російсько-Азійський та Міжнародний банки.

Поява монополій посилила вплив в економіці України іноземного капіталу, адже саме він сприяв індустріальній модернізації краю.

Економічна криза 1900-1903 рр. охопила й західноукраїнські землі. Унаслідок спаду виробництва, зокрема в залізорудній промисловості Галичини (райони Стрия, Бродів, Коломиї), багато підприємств зупинилося або скоротило виробництво. Падіння цін і звуження ринків збуту спричинили масове банкрутство дрібних фірм. Промислова криза поглибилася аграрною — неврожай 1902 р. викликав голод і ще більше ускладнив становище селянства, що призвело до зростання соціальної напруги і страйків на Галичині.

Наслідком кризи стало пришвидшення концентрації виробництва й капіталу, що стимулювало формування монополістичних об’єднань. Проте на західноукраїнських землях цей процес набув колоніального характеру — найбільш прибуткові галузі, передусім нафтова (центр у Бориславі), озокеритна та лісова, опинилися під контролем іноземного капіталу. Австрійські, німецькі та інші європейські концерни й банки, як-от «Siemens» та «FIAT», скуповували місцеві підприємства. Найбільшою нафтовою компанією стала британська «Premier Oil and Pipeline Company», яка у 1912-1913 рр. видобула 262 тис. тонн нафти та переробила 141 тис. тонн сирої нафти.

Монополії діяли переважно у формі картелів і синдикатів (у нафтовій, спиртовій, цукровій промисловості), установлюючи високі ціни й контролюючи ринки. Криза загальмувала промислову модернізацію краю та посилила його залежність від іноземного капіталу, остаточно закріпивши статус західноукраїнських земель як сировинної периферії імперії.

5. Як відбувалася модернізація сільського господарства та складалася його регіональна спеціалізація

ПОМІРКУЙТЕ

Які перешкоди зберігалися в модернізації сільського господарства України наприкінці XIX ст.?

На початку XX ст. на українських землях селяни становили 84 % населення і саме вони виробляли значну частину продукції. Сільське господарство залишалося головним сектором економіки підросійської України, орієнтованим як на внутрішній, так і на зовнішній ринки. Виробництво на експорт в основному забезпечували поміщицькі господарства, де поступово впроваджували сільськогосподарські машини й нові агротехнічні прийоми.

Проте техніка землеробства загалом залишалася відсталою: переважала ручна праця, продуктивність була низькою, а доходи більшості селян — дуже скромними. Модернізаційні процеси, такі як використання нових знарядь праці, упровадження сучасних технологій, поширювалися повільно і переважно в поміщицьких маєтках. Більшість сільського населення залишалася неписьменною, а селянське господарство на початку XX ст. все ще значною мірою зберігало натуральний характер. Тільки окремі господарства Наддніпрянщини поступово переходили до інтенсивніших, капіталомістких форм виробництва, але більшість селян відставала від сучасних аграрних тенденцій.

ДОСЛІДІТЬ

Які модернізаційні процеси відображають ілюстрації? Чи були вони поширеними?

1 — Паровий млин у Білій Церкві. Поч. XX ст.

2 — Парова молотарка заводу братів Классенів. Поч. XX ст.

На початку XX ст. ознакою модернізації сільського господарства стала спеціалізація регіонів, яка посилилася завдяки будівництву залізниць. Це спростило вивіз продукції та сприяло розорюванню нових земель. Степ України залишався ключовим зерновим районом і постачальником олійних культур на експорт, Правобережжя спеціалізувалося на вирощуванні цукрових буряків і картоплі, а Лівобережжя та Слобожанщина поєднували буряківництво з вирощуванням тютюну і садівництвом. Незважаючи на розвиток технічних культур, основою землеробства залишалися зернові, що займали майже 90 % посівних площ. Регіональна спеціалізація вплинула й на тваринництво: скорочення пасовищ призвело до зменшення поголів’я худоби, водночас зросла кількість коней, які поступово витіснили у господарствах волів.

Сільське господарство західноукраїнських земель на початку XX ст. мало спеціалізацію, яка була зумовлена їх статусом аграрно-сировинного придатку Австро-Угорської імперії. Ця спеціалізація, попри спрямованість на ринок, розвивалася в умовах аграрного перенаселення та збереження великого поміщицького землеволодіння, що суттєво гальмувало модернізацію галузі.

На Східній Галичині провідною галуззю залишалося землеробство. Водночас, через малоземелля селян і відсталі методи обробітку продуктивність господарств була низькою.

Дещо краще було розвинене у краї тваринництво. Саме експорт худоби став одним із важливих джерел прибутку для місцевого населення. Із розвитком ринкових відносин та кооперативного руху значного поширення набуло молочарське господарство, яке об’єднувало селян через спілки, як-от відомий Маслосоюз. Також важливою галуззю було вівчарство.

Що ж до інших регіонів, то на Буковині поміщицькі маєтки спеціалізувалися на відгодівлі великої рогатої худоби на продаж, включно зі знаменитими «великими буковинськими волами». Зі свого боку на Закарпатті традиційно домінувало виноградарство. Отже, спеціалізація сільського господарства західноукраїнських земель була багатовекторною, але тісно пов’язаною з потребами імперського ринку в сировині та продовольстві.

ПЕРЕВІР СЕБЕ

1. З яких соціальних груп складалося населення України на початку XX ст.?
2. Схарактеризуй галузеву структуру промисловості України на початку XX ст.
3. Як розвивалися міста в умовах модернізації?
4. Що таке монополія та які монополістичні об’єднання називають синдикатами?
5. Яке місце посідало сільське господарство в економіці України на початку XX ст.?
6. Яке місце посідала економіка Наддніпрянщини та західноукраїнських земель у господарській системі Російської та Австро-Угорської імперій?
7. Які були особливості розвитку міст на початку XX ст.?
8. Як монополії вплинули на економічну та соціально-політичну ситуацію країни?
9. Як вплинули модернізаційні процеси на розвиток сільського господарства?

А ЩЕ ТИ МОЖЕШ

1. Яким був загальний рівень економічного розвитку українських земель на початку XX от.? Схарактеризуй його одним або двома словами та поясни свою характеристику в короткому (не більше 300 слів) есе.
2. Виконай завдання 27-28.6-27-28.10 до § 27-28 в е-додатку.

Зміст