Історія України. Повторне видання. 9 клас. Пометун (2026)

§ 26. Політизація українського національного руху в 90-ті роки XIX ст.

ОБГОВОРІТЬ У КЛАСІ

• Об’єднайтеся в групи / пари і протягом 2 хвилин виконайте одне із завдань і запишіть відповідь (1-2 речення).

Завдання 1. «Час радикальних змін настав! Потрібні швидкі зміни для бідних і селян — більше прав і справедливості!» (Хто може виголошувати це й чому?)

Завдання 2. «Краще домовлятися із владою, ніж весь час сваритися, — так доможемося реальних поступів». (Хто пропонує такий підхід? Які кроки можуть бути потрібні?)

Завдання 3. «Нам потрібен власний голос у владі, щоб закони захищали наші інтереси. Нам потрібен голос у парламенті у Відні». (Хто це говорить? Які дії вони вимагатимуть від громади?)

Завдання 4. «Об'єднаймося — створімо партію! Якщо ми об'єднаємося — станемо сильніші й будемо впливати на рішення». (Хто пропонує об’єднання і яку проблему це вирішує?)

Презентуйте свої записи класу і збережіть їх під час опрацювання матеріалу підручника. Наприкінці уроку поверніться до ваших відповідей і визначте, чи змінили б ви свою інтерпретацію після вивчення матеріалу.

1. Як виник радикальний рух на Галичині

ПОМІРКУЙТЕ

Чому виникла течія радикалів і в чому були її відмінності?

У середині 70-х років XIX ст. на Галичині поруч із москвофілами та народовцями виникла течія радикалів — молоде покоління діячів, серед яких були Іван Франко, Михайло Павлик і Остап Терлецький. Під впливом соціалістичних ідей Михайла Драгоманова вони прагнули перетворити українофільство на політичний рух і залучити до нього найширші верстви.

Радикали вважали своїм головним завданням «ознайомлення народних мас із насущними політичними питаннями», домагаючись ліквідації залишків кріпацтва, передання селянських земель громадам і поширення серед робітників соціалістичної ідеї рівності. Національне питання вони ставили нижче від соціального, уважаючи, що воно розв’яжеться із перемогою нового суспільного ладу. Через пресу, зокрема журнал «Народ», радикали прагнули політизувати селян Галичини та Буковини, пояснюючи, як писав Михайло Павлик, що соціалізм — це прагнення «зрівняти всіх людей на світі так, аби кожен на себе робив, а не на других».

1 — Остап Терлецький. 80-ті роки XIX ст.

2 — Михайло Павлик. 1919 р.

3 — Іван Франко. 1904 р.

ДОСЛІДІТЬ

• Як Орест Субтельний характеризує причини радикалізації визвольного руху Заходу України й у цьому процесі Михайла Драгоманова?

«На думку деяких сучасників, навіть найактивнішої діяльності народовців було мало, щоб забезпечити їм конструктивну й прогресивну роль в українському суспільстві. Що ж до русофілів [москвофілів], то їхні переконання були до такої міри безнадійно реакційними, що не витримували ніякої критики. <...>

...Драгоманов закликає молодь відкинути погляди старшого покоління й присвятити себе служінню гнобленим масам не лише словом, а й ділом. Його заклик припав до душі невеликій групі західноукраїнської молоді».

Із: Субтельний О. Україна. Історія

У 1878 р. Іван Франко та Михайло Павлик на сторінках періодики різко критикували москвофілів і народовців, викриваючи їхню ідейну слабкість, бездіяльність і лояльність до імперської влади. Того ж року Франко започаткував серію «Дрібна бібліотека». У передмові він наголошував на намірі видати серію невеликих книжок, щоб сприяти появі нової освіченої інтелігенції, здатної поширювати прогресивні ідеї. Водночас Остап Терлецький і Сергій Подолинський у Відні видавали українською мовою популярні соціалістичні брошури.

Влада систематично конфісковувала ці радикальні видання, а судові рішення лише підсилювали їхню популярність. Переслідування не зупинили радикалів — їм вдалося переконати значну частину молоді в необхідності суспільних змін.

У 1877-1878 рр. проти перших українських соціалістів було влаштовано судовий процес, який завершився покараннями. Це відштовхнуло старше покоління від радикалів, зате посилило підтримку серед молоді. Після в’язниці 22-річний Франко, якого разом із Павликом відрахували з університету, став символом передової журналістики. Павлик, уникаючи нового ув’язнення, у 1879-1882 рр. перебував у Женеві та Франції, де разом із Драгомановим і Подолинським допомагав видавати збірник «Громада».

ДОСЛІДІТЬ

Прочитайте інформацію про Іван Франка. Які риси характеризували цю людину як лідера українського руху?

Кілька фактів про людину

Іван Франко (1856-1916) — поет, прозаїк, публіцист, фольклорист й економіст. Народився в с. Нагуєвичі на Львівщині в родині коваля. Навчався в Дрогобицькій гімназії, потім у Львівському, Чернівецькому та Віденському університетах, де досяг успіхів у вивченні іноземних мов (крім української, знав латинську, польську, німецьку). Тут же почав займатися літературною творчістю. Захистив при Віденському університеті докторську дисертацію. У 1878-1880 рр. заснував періодичні видання «Громадський друг», «Дзвін», «Молот» та інші. У 1890 р. виступив одним з організаторів демократичної Української радикальної партії.

Неодноразово був ув’язнений. Автор численних художніх творів, які ще за його життя виходили в періодичних виданнях та окремими книгами. Здійснив низку літературознавчих досліджень, автор багатьох наукових статей.

2. Яку політику народовців назвали політикою «нової ери»

ПОМІРКУЙТЕ

Коли й чому було проголошено політику «нової ери»? У чому її сутність?

У другій половині XIX ст. український рух на Галичині поступово виходив за межі культурної діяльності й набував політичного характеру. Українці розвивали просвітництво, видавничу справу, домагалися розширення прав і створювали політичні організації. Особливо активною була молодь Львова, зокрема студентські спільноти «Дружній лихвар» і «Академічна громада». Українська преса («Діло», «Правда») формувала нову свідомість серед міщан і селян, які заявляли про свої права.

Усе це розгорталося в умовах суперництва з поляками, які контролювали адміністрацію, суди, освіту та значну частину економіки, тоді як українці становили більшість населення в селах Східної Галичини. Проте наприкінці XIX ст. частина українських діячів та лідерів Греко-католицької церкви почала шукати можливості для порозуміння.

У 1890 р. народовці на чолі з Олександром Барвінським, Юліаном Романчуком і митрополитом Сильвестром Сембратовичем (за підтримки Володимира Антоновича та Олександра Кониського з Наддніпрянщини) ініціювали спробу змінити політичну ситуацію на Галичині шляхом компромісу з польською адміністрацією та австро-угорським урядом. Так виникла політика «нової ери» — задум українсько-польського порозуміння.

Суть «нової ери» полягала в тому, що народовці демонстрували лояльність до імперії та відмежовувалися від москвофілів, а польська сторона, прагнучи знизити напруження й зміцнити свої позиції в Австро-Угорщині, погоджувалася на культурні, освітні й частково політичні поступки українцям. Протягом 1890 р. відбувалися численні переговори українських, польських і австрійських політиків та ієрархів Церкви, які намагалися втілити ці домовленості.

ДОСЛІДІТЬ

На яких умовах народовці прагнули домовитися із владою та поляками? Чи можлива була, на вашу думку, така домовленість на тривалий строк? Чому?

ПЕРЕЛІК ВИМОГ УКРАЇНЦІВ ДО ПОЛЬСЬКОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ТА АВСТРІЙСЬКОГО УРЯДУ (ГРУДЕНЬ 1890 Р.)

Визнання самостійності української нації.
Рівне ставлення до обох народів на Галичині.
Розширення українського представництва в сеймі.
Відкриття трьох українських гімназій.
Збільшення українських кафедр у Львівському університеті.
Визнання українського правопису, запровадження українських написів на державних установах, залізницях тощо.

Восени 1890 р. було оголошено про початок «нової ери». Проте на практиці більшість обіцяних поступок не була реалізована. Польська сторона зволікала з виконанням домовленостей, тому вже на початку 1894 р. політика «нової ери» фактично завершилася.

ДОСЛІДІТЬ

Зважаючи на обмежені здобутки й наслідки політики «нової ери», поміркуйте, чи був цей політичний курс провальним. Аргументуйте свою думку.

ЗДОБУТКИ ПОЛІТИКИ «НОВОЇ ЕРИ»

Відкрито кафедру української історії.
Літературне товариство перетворено на Наукове товариство ім. Тараса Шевченка з постійною державною субсидією.
Засновано чотирикласні школи з українською мовою викладання при чоловічих семінаріях у Тернополі й Станіславі та жіночій у Львові, паралельні українські класи при Коломийській гімназії, учительську семінарію в Самборі.
Відокремлено українську гімназію від польської в Перемишлі. Українському фонетичному правопису було надано статус офіційного і впроваджено його у шкільні підручники.
Легалізовано українські товариства та кооперативи.
Відбулося певне розширення українського представництва в адміністративних органах.

НАСЛІДКИ ПОЛІТИКИ «НОВОЇ ЕРИ»

Українське суспільство розчарувалося в політиці компромісів з поляками й австрійською владою.
Серед українських діячів загострився розкол між поміркованими народовцями й радикалами.
Досвід «нової ери» сприяв переходу українського руху до більш рішучої й організованої політичної боротьби за свої права.
Активізувався процес створення українських політичних партій.
Поразка компромісу підсилювала національну свідомість і згуртованість українців.
Посилився відхід українського руху від орієнтації на Москву чи польські політичні сили.

3. Як працювали українські представники в Галицькому сеймі та Австрійському парламенті у Відні

ПОМІРКУЙТЕ

У чому полягала парламентська діяльність українців у другій половині XIX ст. і в чому її особливості?

За угодою 1867 р. Австрія стала дуалістичною монархією — Австро-Угорщиною. Цісар водночас був королем Угорщини. Обидві частини мали спільну зовнішню політику та армію, але внутрішні справи вирішували самостійно через власні уряди та парламенти.

У 1861 р. почали діяти крайові сейми — Галицький у Львові та Буковинський у Чернівцях. На Галичині за підтримки Відня провідні позиції отримали поляки. Вибори до сейму проводили за куріальною*, станово-майновою системою, що поділяла виборців на групи за соціальним станом. Це давало полякам перевагу: вони контролювали 30 % мандатів, а українців серед депутатів було лише кілька.

* Курії — окремі групи виборців за майновими або соціальними ознаками; найзаможніші мали привілей.

Нерівність була разючою: щоб пройти в сейм, землевласнику-поляку вистачало майже 50 голосів, тоді як обрання депутата від селян вимагало понад 8 тис. голосів. Хоча закон формально дозволяв українцям здобути до третини місць, на практиці в 70-90-х роках XIX ст. вони мали лише 15-20 мандатів. Розширенню представництва заважала не лише виборча система, а й зловживання польської адміністрації: підкуп, тиск, брутальні порушення, через які частина українців не потрапляла на вибори. Додатковою проблемою була низька політична активність і неготовність боротися за права законними методами серед українських виборців.

ДОСЛІДІТЬ

• Про що розповідає джерело? Чому представництво українців у парламенті було таким малим? Поясніть, спираючись на інформацію зі статті.

«Котра тільки громада була непевна <...> там переводять на час виборів штрафи, пугають різними переслідуваннями, екзекуціями, погрожують, що люди не дістануть позички з каси повітової, а довжники будуть мусити відразу цілу позичку платити, священників переполохано конкуренцією, мужиків <...> пашпортами на худобу і старими податками, а весь народ покликом до бунту».

Зі статті часопису «Діло» за 1895 р.

Попри труднощі, Галицький сейм залишався головним місцем, де вирішували українсько-польські відносини. Українці працювали в умовах польської більшості, яка часто не зважала на їхню позицію, тому депутати-українці часом залишали засідання на знак протесту. На початку 80-х років народовці змінили тактику: активізували виборчі кампанії, активно виступали в сеймі, вимагали поділу Галичини на українську й польську частини та підтримували тісний зв’язок із виборцями.

Другим важливим майданчиком був австрійський парламент у Відні. Спочатку депутатів від Галичини обирали сейми, а з 1873 р. — безпосереднім голосуванням за куріальною системою, що давала перевагу багатим верствам. Представництво українців у парламенті було мінімальним: у 1897 р. серед 353 депутатів їх було лише троє, хоча українці становили понад 13 % населення імперії.

Українським депутатам важко було впливати на рішення через їхню малочисельність і домінування польських та німецько-австрійських фракцій. Вони наполягали на правах українців — мові, освіті, церковних справах — і часто виступали проти порушень виборчого законодавства на Галичині. Попри обмежені можливості, участь у роботі сейму та парламенту стала для галицьких українців важливою школою легальної політичної діяльності.

4. Як утворювалися політичні партії на Галичині

ПОМІРКУЙТЕ

Які партії виникли на Галичині наприкінці XIX ст.? У чому полягали їхні програмні цілі? Чим вони були подібні, а чим відрізнялися?

Наприкінці XIX ст. на Галичині виникли політичні партії, і національна ідея вийшла за межі інтелігенції, охопивши широкі верстви суспільства. Це зробило Галичину центром українського руху.

Першою українською політичною партією була Русько-українська радикальна партія (РУРП), створена в 1890 р. у Львові. РУРП прагнула обстоювати соціальні інтереси українського селянства Галичини, яке було малоземельним, і водночас захищати національні права українського народу. Партія засудила політику «нової ери» й протистояла силам і владі, що цю політику впроваджували.

Уже від початку в середовищі РУРП існували ідейні суперечності. Представники так званих старих радикалів — Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький — виступали за федералізацію Австро-Угорської імперії та надання українцям у її межах широкої автономії, уважаючи ідею негайного створення незалежної української держави передчасною. Щодо Російської імперії, то під впливом ідей Михайла Драгоманова вони розглядали федералізм радше як загальний демократичний принцип і можливий перехідний етап, а не як безпосередню програму політичної діяльності.

А молодше покоління радикалів — В’ячеслав Будзиновський, Юліан Бачинський — закликало до боротьби за національну самостійність України та домагалося поділу Галичини на українську і польську частини.

У 1895 р. Юліан Бачинський видав працю «Україна irredenta» («Україна уярмлена»), у якій уперше чітко й аргументовано обґрунтував необхідність політичної незалежності України як умови її економічного, культурного розвитку й навіть виживання. Після цього вимогу самостійності внесли до програми партії. Молоді радикали також домоглися включення до програми ідеї соборності — піднесення національної свідомості всіх українців Австро-Угорщини й Російської імперії.

ДОСЛІДІТЬ

1. Які завдання ставила РУРП у різних сферах? Як вони були пов’язані з ідеєю самостійності України?

«Ми, русько-українські радикали, виступаємо <...> з <...> програмою: <...>

1. У справах суспільно-економічних <...> хочемо колективного устрою праці і колективної власності засобів продукційних.

2. У справах політичних хочемо повної волі особи, слова, сходин і товариств, друку і сумління, забезпечення кожній одиниці, без різниці статі, якнайповнішого впливу на рішення всіх питань політичного життя; автономії громад, повітів, країв у справах, котрі тілько їх дотикають <...>.

3. У справах культурних <...> домагаємося, щоби всі здобутки культури і науки сталися власністю всього народу».

Із програми РУРП

У 1895 р. програму було доповнено таким пунктом: «Здійснення соціалістичних ідеалів можливе лише при повній політичній самостійності русько-українського народу».

2. Які факти біографії Юліана Бачинського свідчать про його відданість інтересам національного відродження України?

Кілька фактів про людину

Юліан Бачинський. Поч. XX ст.

Юліан Бачинський (1870-1940) — публіцист, політичний діяч, один із лідерів українського національного руху на Галичині. Народився в с. Новосілка Тернопільської області в сім’ї священника. Освіту здобув у Львівському <...> Віденському університетах. Був співзасновником і членом РУРП та Української соціал-демократичної партії.

Автор низки праць із проблем українських політичних рухів, де активно пропагував ідеї національного визволення, відстоював права українського народу. Учасник Української революції. В останні роки свого життя мешкав у Харкові. У 1934 р. заарештований радянської владою. Загинув у концтаборі.

РУРП активно організовувала осередки, створювала фонди, проводила віча, брала участь у виборах, співпрацювала з різними політичними силами, критикувала духовенство, організовувала страйки та товариства «Січ», залучала жінок до громадської діяльності і розвивала пресу. У 1899 р. відбувся ідейний розкол РУРП. Одна частина її членів створила селянську партію, друга — увійшла до решти новоорганізованих партій. Українська національно-демократична партія (УНДП) утворилася у 1899 р. у Львові внаслідок злиття двох політичних течій — членів національно-радикального крила РУРП і народовців. Вона об’єднала різні верстви українського суспільства і стала реальною силою, що змогла протистояти польському націоналістичному тиску на Галичині.

Серед провідних діячів УНДП були Юліан Романчук, Кость Левицький, Михайло Грушевський, Василь Нагірний. Склавши програму, що мала примирити і радикалів, і русофілів, націонал-демократи проголосили своєю головною метою національну соборність і незалежність України.

ДОСЛІДІТЬ

• Які завдання ставила УНДП? Чим вони відрізнялись від завдань РУРП?

«Будемо <...> розвивати почуття національної єдності з російськими українцями <...>; будемо <...> підтримувати змагання, що ведуть до перетворення <...> Російської держави в конституційно-федералістичну, оперту на автономії національностей <...> Змагати, щоб серед угорських українців викликати <...> національний рух, який є між галицькими й буковинськими українцями, щоб загріти їх до вживання <...> рідної мови, до боротьби проти денаціоналізації та <...> праці в користь українського народу Закарпаття <...> Нашим ідеалом повинна бути незалежна Русь-Україна, в якій би всі частини нашої нації об’єдналися в одну <...> державу».

Із програми УНДП

УНДП прагнула політичної й економічної організації українського суспільства та активно впливала на культурно-освітнє життя, домагаючись реформи шкільництва й створення українського університету.

У 1899 р. радикали (які вийшли з РУРП) заснували Українську соціал-демократичну партію (УСДП) як складову австрійської соціал-демократії. Її провідними діячами були Микола Ганкевич, Юліан Бачинський. Ця партія стояла на позиціях незалежності й соборності України, що було зазначено в її програмі: УСДП спиралася на промислових і сільськогосподарських робітників, чисельність яких була невеликою. Тож значного впливу на суспільно-політичне життя регіону не мала.

ПЕРЕВІР СЕБЕ

1. Як розвивався радикальний рух на Галичині?
2. Що таке народовська «нова ера»?
3. Яким було українське представництво в парламенті Австрії та сеймі Галичини й чому?
4. Які партії виникли наприкінці XIX ст. на Галичині?
5. Назви основні здобутки українського руху на західноукраїнських землях наприкінці XIX ст.
6. Доведи, що в питанні української державності всі західноукраїнські партії залишалися одностайними.

А ЩЕ ТИ МОЖЕШ

1. Подумай, чи є підстави говорити, що центр українського національно-визвольного руху почав переміщуватися з Наддніпрянщини до Галичини? Чому саме?
2. Виконай завдання 26.6-26.9 до § 26 в е-додатку.
3. Візьми участь у дослідницькому проєкті 5, завдання до якого знайдеш в е-додатку.

Зміст