Всесвітня історія. Повторне видання. 9 клас. Полянський (2026)
§ 25. Індустріальні та традиційні суспільства
1. Традиційні й індустріальні суспільства
В останній третині XIX — на початку XX ст. у розвинених країнах світу завершилося формування індустріального суспільства (див. § 13). Це не означало, що традиційне впродовж XV—XVIII ст. аграрне суспільство вмить і в усьому світі поступилося місцем індустріальному. Ще залишалися країни, де цей перехід не завершився, і в них зберігався традиційний уклад життя.
Традиційні й індустріальні суспільства
|
Традиційні суспільства (Африка, деякі країни Азії, Латинської Америки) |
Індустріальні суспільства (західні нації, а також ті, що пройшли шлях індустріалізації) |
|
• Колективізм. • Власність належить групі людей. • Велике значення роду, родинних і сімейних зв’язків. • Важливі рішення ухвалюють групою. • Воля роду, громади. • Проста економіка; сільське господарство та ручне виробництво з використанням простих інструментів і знарядь. • Панування релігійного світогляду та традицій. • Існували монархії, аристократії чи інші форми авторитарного правління. • У культурному житті дотримання ритуалів і релігійних свят. |
• Індивідуалізм. • Особиста (приватна) власність. • Сприйняття людиною себе як окремої особистості, а вже потім — члена родини. • Рішення ухвалює кожна людина самостійно. • Індивідуальна свобода. • Фабричне й заводське виробництво із застосуванням машин, станків і новітніх технологій. • Поширення практичного й наукового способу мислення. • Утвердження демократії, виборність і підзвітність влади, захист прав і свобод людини. • Урізноманітнення культурного життя, поява індустрії розваг і відпочинку. |
2. Модернізація повсякденного життя та побуту
«Довге» XIX ст. з його змінами та потрясіннями істотно вплинуло на життя пересічних людей. У сільській місцевості більшість населення проживала в дерев’яних або кам’яних будинках, часто споруджених власноруч. Зазвичай такий будинок складався з кількох невеликих кімнат, також у ньому була піч для приготування їжі й обігріву. Нерідко під одним дахом разом із багатодітною сільською родиною утримували також худобу.
У селах люди жили за сезонним розпорядком дня, починали працювати ще вдосвіта. Оранка, сівба, догляд за тваринами, збирання врожаю — усе це потребувало багато сил і часу. До настання зими сільська родина наполегливо працювала на землі чи біля худоби, і тільки зима з її короткими світловими днями давала змогу трохи перепочити.
М. Пимоненко. Сінокіс. 1807 р.
Село у французькій Фландрії. Кінець 1920-х років
У містах про початок робочого дня сповіщали фабричні гудки й стукіт по бруківці кінних екіпажів. У великих містах з’явилися трамваї та автомобілі. З появою нових підприємств міста стали перенаселеними. Люди тіснилися в багатоквартирних будинках із поганими санітарними умовами. Водночас спостерігалися і позитивні зміни: налагоджено загальноміський водогін, каналізацію, вивезення сміття, з’явилися нові громадські парки та зручне транспортне сполучення. Зріс попит на інженерів і техніків для обслуговування машин.
Покращення умов життя сприяло зменшенню захворюваності та збільшенню тривалості життя міського населення розвинених країн.
М. Люс. Уранішній туалет. 1884 р.
Трамвай у м. Катеринославі (нині м. Дніпро). Листівка. Початок XX ст.
• Перегляньте відеоматеріали про повсякденне життя на початку XX ст. в Києві й Чернівцях. Що між ними спільного та відмінного?
м. Київ
м. Чернівці
Тогочасне сімейне життя більшості родин — це невтомна праця та одноманітне повсякдення. Розрадою були традиційні свята й зустрічі з родичами. Бідніші сім’ї харчувалися скромно й одноманітно. Зазвичай їхнє меню складалося зі страв із картоплі, круп, дрібної птиці чи риби. Заможні сім’ї могли собі дозволити м’ясо, свіжі фрукти й овочі, випічку.
Чотири вікторіанські жінки шиють на горищі. Кінець XIX ст.
Робітник миловарні. Ілюстрація з видання «Les Grandes Usines». 1875 р.
У незаможних родинах діти активно допомагали дорослим виживати. У місті вони починали працювати в підлітковому віці, а в селі змалку допомагали батькам по господарству. Чоловіки, як правило, працювали поза домом на заводі чи фабриці (у місті) або на фермі (у селі).
Жінки поралися по господарству, виховували дітей, а ще працювали швачками, прислугою або виконували іншу оплачувану роботу, щоб поповнити сімейний бюджет. Увесь тягар хатніх справ лежав на плечах жінок.
Як прали століття тому
Старовинна праска
Особливо марудними були прання та прасування без пральної машини й електричної праски.
Без звичних для сучасних людей духовок, мікрохвильових печей і холодильників приготування та зберігання їжі також було непростою справою. Жінки переймалися не тільки тим, із чого приготувати страви, а й де безпечно їх зберігати.
Багато захворювань, які нині успішно лікують, раніше вважали тяжкими або й невиліковними. Кір, скарлатина, туберкульоз, правець, дифтерія, холера, дизентерія — ці хвороби забирали багато життів. Та завдяки покращенню якості життя рівень смертності поступово знижувався, а тривалість життя зростала.
Ф. Сарда. Робітник обідає. 1911 р.
Лікар та його маленький пацієнт. Листівка. Початок XX ст.
3. Зміни в зовнішньому вигляді міст і сіл
Міста стали більш людними й індустріалізованими, у них з’являлися нові заводи й фабрики, офісні центри. Нові будівельні технології змінювали зовнішній вигляд міст, зокрема висота новобудов зросла майже вдесятеро. Люди отримували дедалі більше зручностей: кращі санітарні умови, медична допомога, театри та ресторани, навчальні заклади, магазини тощо.
• Розгляньте зображення лондонських вулиць у різні періоди. Які зміни в забудові міста, транспортних засобах, стилі життя ви помітили? Про що, на вашу думку, свідчать ці зміни?
Т. Тернпайк. Вестмінстер. 1820 р.
Район Англійського банку та Королівської біржі. 1910-ті роки
Суттєві зміни відбулися також у сфері транспорту. Хоча на початку XIX ст. ще переважав кінний транспорт, однак із часом його потіснили велосипеди, автомобілі та залізниця. Завдяки новим видам транспорту люди могли частіше їздити одне до одного в гості або ж мандрувати світом і пізнавати культуру інших народів. Пароплави й залізниця швидше доставляли необхідні товари, а сім’ям та окремим людям стало легше змінювати місця проживання, що сприяло їхньому масовому переселенню в пошуках кращої долі до США, Канади чи інших країн.
Вокзал Ліверпуль-стріт. Листівка. Початок XX ст.
Будівництво корабля. Кінець XIX ст.
У другій половині XIX ст. спочатку в Лондоні, а згодом і в інших великих містах світу з’явилися лінії підземної залізниці — попередниці сучасного метро.
Щодо дозвілля, то більшість населення традиційно ходила в неділю до церкви. Після законодавчого обмеження тривалості робочого дня і проголошення суботи вихідним днем у людей з’явилося більше вільного часу й нові можливості для дозвілля. Серед містян стали популярними прогулянки в парках і поїздки автомобілем на природу. Катання на човні, засмагання на пляжі, плавання, риболовля та пікніки — ось поширені види відпочинку середнього класу.
Люди також відвідували театри, музеї, кінотеатри, читали художню літературу.
У XIX ст. під впливом модерну змінилися жіночий костюм і взуття. Моду диктували великі салони, кожний із яких мав власний стиль. Сукні часто мали високий закритий комір, були популярними пишні зачіски та капелюхи з пір’ям. Це створювало образ стилізованої «жінки-квітки», яка відвідувала салони, театри та вечірні розваги. Проте з появою автомобіля набули популярності зручні сукні з м’яких тканин. Основною ознакою моди стали природність і простота.
Поступовому спрощенню одягу сприяли новації індустріального суспільства, що робили незручними довгі сукні й корсети. Через захоплення спортом, зокрема велосипедними й автомобільними прогулянками, плаванням, тенісом і кінним спортом, у жіночому гардеробі з’явилися плетені спортивні светри та штани.
Одяг доповнювали яскравими деталями. Дедалі частіше взірцями краси й моди ставали актриси й актори кіно та театру.
На відміну від жіночого, чоловічий гардероб зазнав незначних змін. Змінювалися хіба що ширина штанів і форма лацканів піджаків, довжина пальт. Повсякденний чоловічий одяг складався з короткого сюртука (попередника піджака), костюма-трійки та куртки. Одноманітність чоловічого костюма порушував великий вибір капелюхів і кепі. Найпопулярнішою в чоловіків на початку XX ст. була зачіска з прямим проділом.
Масове фабричне пошиття одягу потребувало розроблення стандартів, позначення розмірів та ін. Загалом одяг став демократичнішим: уперше представники робітничого класу могли носити майже такий самий одяг, як і представники еліти.
Жіноча мода на початку XX ст.
Чоловіча мода наприкінці XIX ст.
З огляду на особливості способу життя забудова села відрізнялася від міської: будинки були зазвичай одноповерховими, поряд із ними розміщували господарські споруди, у яких утримували худобу та зберігали сільськогосподарський реманент. Дороги були ґрунтовими, а основним видом транспорту залишалися коні; возами доставляли врожай із поля до млина чи до комори.
Вулиці освітлювали в кращому разі гасові ліхтарі, а в гіршому — у нічний час села поринали в темряву. Тяжка фізична праця виснажувала людей, і в будні дні вони зазвичай залишалися вдома. Майже в кожному селі був храм, який селяни відвідували в суботу чи неділю та на свята.
Французьке село. 1800-ті роки
С. Васильківський. Полтавщина. Тихий вечір. 1800-ті роки
4. Емансипація
У середині XIX ст. під впливом індустріалізації та ідеї громадянських прав, поширенню якої сприяли французька й американська революції, у розвинених суспільствах зародився рух за емансипацію.
Словник
Емансипація — звільнення від залежності, обмежень або дискримінації, набуття рівних прав і можливостей.
Найчастіше під емансипацією розуміли надання жінкам рівних прав із чоловіками в усіх сферах життя: від освіти й праці до участі в політичному житті та сімейних справах.
• Про які зміни в побуті свідчить картина XVIII ст. та фото початку XX ст. ? Завдяки яким винаходам відбулися ці зміни? Чому, на вашу думку, на обох ілюстраціях зображено жінок? Чи погоджуєтеся ви з поділом занять на «чоловічі» та «жіночі»?
Дж. Баптист. Прання. 1730-ті роки
Електрична пральна машина. Початок XX ст.
У тогочасних індустріальних країнах жінки через матеріальну скруту дедалі частіше йшли працювати на підприємства, ставали вчительками в початкових школах, медсестрами, друкарками, секретарками тощо. Власний заробіток робив їх менш залежними від чоловіків, і вони справедливо вимагали рівності в оплаті праці, доступі до посад, участі в політичному житті та здобутті вищої освіти.
• Які, на вашу думку, зміни в суспільному житті внаслідок індустріальної революції відображені на цих ілюстраціях? Які зміни відбуваються в сучасній моді внаслідок наукового й технічного прогресу?
Сукня-кринолін. Середина XIX ст.
Костюми для їзди на велосипеді. Фото. Кінець XIX ст.
Жіноче вбрання для занять спортом
Проте емансипація стосувалася не тільки рівності жінок і чоловіків, а й інших сфер життя, де зберігалася нерівність. Деякі країни наприкінці століття навіть прийняли спеціальні закони щодо емансипації, спрямовані на зрівняння в правах різних груп населення: Декларація незалежності Гаїті (1804), Прокламація президента США Авраама Лінкольна про визволення рабів (1863), скасування рабства в Пуерто-Рико (1873) і на Кубі (1886), а також у багатьох новостворених незалежних державах Латинської Америки. Ці й інші події сприяли встановленню більш справедливого та рівноправного суспільства.
5. Повсякденне життя та культура в країнах Сходу
Основою економіки за традиційним укладом, що формувався на Сході століттями, залишалося сільське господарство. Громади жили за звичаями предків, зберігали традиційні методи оброблення землі й суспільну ієрархію. Сімейні та громадські зв’язки були так само важливими, а релігійні вірування відігравали вирішальну роль у формуванні щоденних звичок і культурних традицій.
Поступово завдяки розвитку торгівлі, дипломатичним відносинам, а подеколи й іноземному військовому втручанню повсякденне життя східних народів зазнавало впливу західного світу. Зростали та змінювалися міста, вони ставали осередками торгівлі й культурного обміну. Водночас зростання міст породжувало перенаселення та антисанітарію.
Дедалі частіше на східних ринках з’являлися нові товари й технології. Цей вплив виявлявся в різних частинах Сходу по-різному. У деяких країнах, як-от в Індії, що перебувала під британським управлінням, запровадження західної системи освіти зруйнувало традиційні форми навчання дітей, а економічна політика колонізаторів призвела до занепаду місцевих традиційних промислів. Натомість у Японії контакти із західними державами стали поштовхом до значних внутрішніх реформ (Реставрація Мейдзі), а також змін в одязі, харчуванні тощо.
Традиційні для Сходу види мистецтва, література та музика й надалі розвивалися, але водночас зазнали західного впливу. Наприклад, письменники почали писати на теми національної спорідненості, соціальних змін і конфлікту між традиціями та сучасністю. На культурне життя продовжувала суттєво впливати релігія. У деяких регіонах розгорнулися релігійні рухи, які ставали формою опору західному впливу та засобом збереження традиційних цінностей.
Повага до старших, взаємодопомога громаді й надалі залишалися важливими. Традиційні свята й обряди допомагали зміцнювати відчуття культурної спадкоємності.
Європейці часто зверхньо ставилися до мистецтва азійських та африканських народів, вважали його «примітивним». Насправді ж це мистецтво багате й унікальне.
Хоча на Африканському й Азійському континентах плекали традиції, тут з’являлися і нові мистецькі напрями. Зокрема, в Індії виникло Бенгальське відродження, очолюване такими видатними діячами індійської культури, як Рабіндранат Тагор і Нандалал Бос. Творам майстрів цієї течії притаманні ліричність і стилізація прийомів національної мініатюри та європейської графіки.
Р. Тагор. Пейзаж. 1890-ті роки
Н. Бос. Юдхіштхіра. 1913 р.
Країни Сходу прагнули зберегти свою самобутність і водночас запозичували досягнення європейської цивілізації. Це яскраво ілюструє мистецтво Японії, де зводили імператорські палаци та будували храми в національному стилі. Японський живопис також вирізнявся оригінальністю, що було зумовлено тодішньою ізоляцією країни.
Характерні ознаки гравюри XIX ст. втілював у своїй творчості один із найвідоміших художників Японії Кацусіка Хокусай.
Після відкриття кордонів країна почала активно запозичувати новітні технічні винаходи. Наприклад, майже одночасно з Європою та США в Японії з’явилися фотографія і кіно.
Подібне відбувалося також у Китаї, де намагалися поєднати погляди давніх китайських мислителів із західними ідеями. Було опубліковано багато матеріалів про культурне життя іноземних держав, велику увагу приділяли освіті.
Імператорський палац у м. Токіо. 1868 р.
К. Хокусай. Сніговий ранок на річці Коїсікава. 1830 р.
Зміни в житті країни вплинули на китайський театр. На основі багатьох місцевих театрів виникла пекінська музична драма (цзинсі).
Новий напрям у мистецтві живопису започаткував китайський художник Жень Бонянь. Він урізноманітнив традиційний китайський живопис «гохуа» (картини на шовкових або паперових сувоях, які пишуть тушшю чи розведеною водою фарбою) технікою європейських майстрів.
Були досягнення і в архітектурі. Збудований у Пекіні в національних традиціях імператорський літній палац Іхеюань («Парк безтурботного відпочинку») вражав своєю вишуканістю. Чудові зразки паркової архітектури були створені в інших містах, продовжували розвиватися художні ремесла (кераміка, ткацтво, вишивання тощо).
Жень Бонянь. Дерево й птахи. 1870-ті роки
Культурне життя Африки було розмаїтим, як і сам континент. З одного боку, у Єгипті й Алжирі активно запозичували європейську культуру, з іншого — більшість країн континенту зберігала свою споконвічну культуру.
Унікальним досягненням африканського мистецтва вважають маски, які вразили європейських мандрівників і місіонерів. Найчастіше їх виготовляли у формі морди тварини — покровительки роду чи племені.
Зразки традиційної китайської та японської порцеляни
Розвиваючи традиційне ужиткове мистецтво, африканські майстри продовжували творити в різних жанрах скульптури, розпису, орнаменту. Художня творчість африканців не вичерпувалася культовим за своїм призначенням ужитковим мистецтвом. Були також поширені різьблені скульптури з дерева із зображеннями різних духів, предків або певних історичних осіб чи богів.
Загалом мистецтво Африки було реалістичним, однак цей реалізм мав яскраво виражений місцевий колорит. Чудові самобутні традиції художнього ремесла африканських народів свідчать про те, що задовго до приходу на континент європейців в Африці існували високорозвинені культура й мистецтво.
Європейська колонізація не зупинила розвиток культури племен і народів, які населяли Африку. Саме ця, суто національна, частина африканської культури є найбільш цінною.
Традиційні текстильні вироби африканського народу ашанті
Традиційні африканські магічні статуетки й маски
Запитання та завдання
1. Який вплив на облаштування життя людей у містах і селах справила науково-технічна революція? Які, на ваш погляд, найважливіші удосконалення безпосередньо підвищили якість життя містян і мешканців сіл?
2. Визначте важливі ознаки, за якими індустріальні суспільства відрізнялися від традиційних. Чому, на вашу думку, перехід від традиційного суспільства до індустріального не відбувся одночасно в усіх країнах на різних континентах?
3. Поясніть поняття «емансипація». Чи можете ви стверджувати, що на сьогодні проблема емансипації вже вирішена й це питання втратило свою гостроту? Наведіть докази на підтвердження вашої точки зору.
4. Як ви вважаєте, у чому оригінальність азійської та африканської культур? Національна самобутність — це, на вашу думку, перевага чи вразливе місце? Обґрунтуйте ваш висновок.
5. Наскільки важливе взаємне пізнання і взаємне проникнення культур народів різних континентів? Чи може, на ваш погляд, існувати загальносвітова культура без розвитку національних традицій і культур?
6. Виконайте завдання, розміщені в електронному додатку.
