Всесвітня історія. Повторне видання. 9 клас. Полянський (2026)

Узагальнення до розділу IV «Міжнародні відносини (друга половина XIX — початок XX ст.)»

• Кінець XIX — початок XX ст. був періодом зростання міжнародної напруженості, спричиненої імперіалізмом, націоналізмом, мілітаризмом і створенням великими європейськими державами військово-політичних блоків. Через мілітаризацію, гонку озброєнь і низку міжнародних криз у Європі запанувала атмосфера підозри.

• Наприкінці «довгого» XIX ст. міжнародні відносини перестали бути справою кількох великих європейських держав і набули ознак усесвітніх відносин. Феодальні імперії відійшли в минуле й основними учасниками міжнародних відносин стали національні держави.

• Стрімкий індустріальний злет США та Японії вивів ці неєвропейські країни на позиції світових лідерів за обсягом і якістю продукції. Це означало, що Європа втрачала монопольне становище центру світової політики.

• В епоху, породжену індустріальною революцією, військова могутність держав і вплив на міжнародній арені залежали від рівня їхнього економічного розвитку. Економічна потужність стала запорукою досягнення державою зовнішньополітичної мети. Відтоді й донині в міжнародних відносинах найважливішу роль відіграють країни з високим рівнем економічного розвитку.

• У другій половині XIX ст. остаточно сформувалися Британська, Німецька та Французька колоніальні імперії. Європейські держави агресивно колонізували Африку, що призвело до гострої конкуренції за території та ресурси.

• Берлінська конференція (1884-1885) офіційно закріпила поділ континенту, але суперництво збереглося, прикладом чого стала марокканська криза. Подібна конкуренція відбувалася також в Азії, де Велика Британія, Франція, Росія та Японія змагалися за вплив у Китаї, Індії і Південно-Східній Азії.

• В усьому незахідному світі тільки Японія, що стала на шлях модернізації, і сучасний Таїланд змогли протистояти зазіханню європейських держав.

• На початку XX ст. Японія почала плекати власні імперські амбіції у Східній Азії, а її перемога над Росією у війні 1904-1905 рр. перетворила її на світову державу.

• Ознакою того періоду історії став сплеск націоналізму. Його прояви були неоднозначними. З одного боку, під національними гаслами відбулося об’єднання Італії та Німеччини, а з іншого — балканський націоналізм, підживлений занепадом Османської імперії, перетворив півострів, а згодом і весь континент на порохову бочку. Також націоналізм став проявлятися на колонізованих територіях, пророкуючи майбутню боротьбу за незалежність.

• Межа двох століть — це час, коли в міжнародній політиці визначальними стали військово-політичні блоки. Троїстий союз та Антанта мали на меті підтримувати рівновагу сил, але натомість вони створили систему взаємопов’язаних зобов’язань, через які локальний конфлікт міг перерости у велику війну.

• Блокова політика спричинила мілітаризм і гонку озброєнь, прославляння військових цінностей і чеснот.

• Міжнародні кризи (марокканські, боснійська) і регіональні війни (лівійська та дві балканські) перевірили міцність альянсів і посилили напруженість у відносинах між ними.

• Оскільки Україна в ті часи ще не відновила свою незалежність і державність, то «українське питання» розглядали в контексті тих держав, у складі яких перебували українські землі або які претендували на українські території.

Запитання та завдання

• За допомогою доступних історичних джерел дослідіть динаміку міжнародних відносин у другій половині XIX — на початку XX ст.

• Створіть карту пам’яті за результатами дослідження.