Всесвітня історія. Повторне видання. 9 клас. Полянський (2026)

§ 23. Міжнародні кризи та збройні конфлікти наприкінці XIX — на початку XX ст.

1. Іспансько-американська війна

Наприкінці XIX — на початку XX ст. міжнародна ситуація у світі загострилася. Провісниками великих збройних конфліктів стали дві англо-бурські війни в 1880-1902 рр. (див. § 16, с. 150-151) та іспансько-американська війна 1898 р.

На Кубі Іспанія встановила жорстке колоніальне правління. Скориставшись повстанням проти іспанців, американський уряд відправив до берегів Куби військовий корабель. На початку 1898 р. він затонув, і США звинуватили в диверсії Іспанію. (Однак сучасні дослідники схиляються до думки про внутрішній вибух, а не іспанську диверсію.) У Сполучених Штатах від уряду вимагали жорсткої відповіді. Урешті-решт, у квітні 1898 р. Іспанія і США оголосили одна одній війну.

Бойові дії велися як на Карибах, так і на колоніально залежних від Іспанії Філіппінах. Американський військовий флот знищив усі іспанські кораблі, й американці захопили столицю Філіппін. Також військові кораблі США атакували іспанців на Кубі й потопили їхній військово-морський флот.

У середині липня Іспанія капітулювала, і наприкінці 1898 р. в Парижі США підписали з нею мирний договір. Відповідно до угоди, Іспанія відмовилася від прав на Кубу, яка відтоді перейшла під опіку США, а також передала Сполученим Штатам контроль над Пуерто-Рико (ще одним островом Карибського моря) та островом Гуам у Тихому океані. Додатково США купили в Іспанії контроль над Філіппінами.

Бій між військовими флотами США й Іспанії в гавані м. Сантьяго. Ілюстрація із журналу. 1898 р.

2. Перша марокканська криза 1905-1906 рр.

У Європі через боротьбу за ринки збуту загострилися відносини між Німеччиною і Великою Британією, а також із Росією. Результатом зіткнення інтересів провідних держав у боротьбі за територіальний перерозподіл стала перша марокканська криза. Вона була спричинена тим, що Німеччина вирішила «пограти м’язами», аби застерегти Францію від зближення з Британією і Росією на шкоду німецьким інтересам.

Загалом Німеччина не мала серйозних інтересів у Марокко, що належало до сфери впливу Франції. Згідно з міжнародною угодою, під якою стояв також підпис Німеччини, жодна країна не мала права здійснювати будь-які дії в Марокко, не проконсультувавшись попередньо з іншими учасниками угоди.

Проте на початку 1905 р. Франція порушила цю домовленість. Вона вимагала від марокканського султана згоди на французький контроль над місцевою армією та поліцією. Німеччина вирішила скористатися цим приводом і «поставити на місце» французів. Німецький канцлер Бернгард Бюлов порадив імператору Вільгельму II відвідати марокканського султана й запевнити його у своїй підтримці. Це мало стати попереджувальним сигналом для Франції. Імператор намагався ухилитися від такої ризикованої подорожі. Тоді канцлер передав пресі інформацію про те, що візит відбудеться, не залишивши імператорові вибору.

Наприкінці березня Вільгельм II таки прибув до Марокко. Його візит супроводжували кумедні події. Спочатку у воду впав німецький посланник, який поспішав привітати імператора, потім з’ясувалося, що текст промови Вільгельма II до султана не підготовлений, а арабський скакун, якого султан прислав у подарунок кайзеру, злякавшись феєрверку, скинув із себе імператора. На тлі цих подій Вільгельм II виголосив промову, у котрій запевнив, що Німеччина підтримає султана проти домагань Франції.

Свідчення

• Ознайомтеся з повідомленням німецького посланника. Чому промову Вільгельма II Франція вважала провокаційною? Чи мала, на вашу думку, Франція підстави почуватися приниженою через промову німецького імператора?

«Його Величність зазначив, що він розглядає султана як правителя вільної і незалежної імперії, яка не підлягає жодному іноземному контролю; усе, чого він бажає, щоб Німеччина мала тут такі ж пільги в торгівлі, як і інші країни, і що надалі він воліє вести переговори безпосередньо із султаном...»

З повідомлення фон Шоена до міністерства закордонних справ Німеччини (http://www.lib.byu.edu/~rdh/wwi/1914m/morocco.html)

Отже, Франції було кинуто зухвалий виклик. Повернувшись додому, Вільгельм II продовжував наполягати на тому, що майбутнє Марокко потрібно узгодити на міжнародній конференції. Така конференція відбулася в 1906 р. в Іспанії. Однак Німеччина, яку на конференції підтримала тільки Австрія, нічого на ній не досягла. Крім того, європейські держави насторожили німецькі претензії.

Прибуття марокканської делегації на міжнародну конференцію. Ілюстрація із журналу «Le Petit». 1906 р.

3. Боснійська криза 1908-1909 рр.

Неспокійно було також на Балканському півострові, де в 1908 р. спалахнула боснійська криза. На Берлінському конгресі 1878 р. Австро-Угорська монархія отримала повноваження управляти двома сусідніми з нею провінціями — Боснією і Герцеговиною, населеними переважно сербами.

Восени 1908 р. Австрія анексувала ці провінції, що спричинило в Європі велику кризу. Розлюченими були Сербія, яка хотіла отримати території для себе, і Росія, котра прикидалася «захисницею всіх слов’ян». Британія та Франція також були стурбовані.

Австро-Угорщина, призвідниця кризи, мала сильну підтримку від Німеччини. Німці дали зрозуміти, що підтримають Австро-Угорщину, навіть якщо це призведе до війни. Це могло бути як правдою, так і блефом, адже Німеччина не завершила переозброєння і не була готова до війни. Так само й Росія ще не оклигала від ганебної поразки від японців у війні 1904-1905 рр.

Зрештою, обійшлося без кровопролиття, хоча відносини між Росією і Німеччиною та Австро-Угорщиною ще більше зіпсувалися.

4. Друга марокканська криза 1911 р.

Хоча французький вплив у Марокко був найсильніший, це не завадило решті країн вільно торгувати там, а французькі й німецькі промисловці співпрацювали у видобуванні корисних копалин. Коли в 1911 р. місцеве населення повстало проти султана й він звернувся до французів по допомогу, із Франції до Марокко прибули війська, які захопили столицю країни.

Несподівано на початку липня на рейді порту Агадир з’явився німецький військовий корабель і став на якір. Німеччина пояснила, що корабель прибув для «захисту німців», які проживали в Агадирі. Проте справжні причини були іншими: по-перше, побрязкати зброєю і залякати французів; по-друге, полоскотати нерви англо-французькій Антанті.

Британія стала на сторону Франції і якийсь час здавалося, що війни не уникнути. Однак восени напруження ослабло. Франція поступилася Німеччині певною територією в Конго в обмін на свободу дій у Марокко. Німеччина почувалася приниженою і побачила в зміцненні Антанти доказ того, що Британія намагається оточити німців щільним кільцем ворогів.

5. Лівійська (італійсько-турецька) війна 1911-1912 рр.

Італія прагнула розширити свою колоніальну імперію за рахунок Лівії, яку контролювала Османська імперія. Для виправдання своїх дій італійці використовували пропаганду про «захист італійських громадян» у Лівії та історичні зв’язки з регіоном. Восени 1911 р. Італія оголосила війну Османській імперії та швидко зайняла основні прибережні міста Лівії. Проте далі італійці зіткнулися із запеклим опором як османських військ, так і місцевих лівійських сил.

Під час війни, що тривала понад рік, відбулися морські бої в Середземному морі. Також уперше в історії у військових операціях було застосовано літаки, коли італійські пілоти проводили розвідку чи бомбардували османські позиції.

За підсумками війни Османська імперія передала Лівію Італії. Це означало кінець османського панування і початок італійської колонізації Африки. Лівійська війна, з одного боку, засвідчила прагнення Італії до отримання колоній в Африці, а з іншого — втрата Лівії ще більше ослабила Османську імперію.

6. Балканські війни 1912-1913 рр.

Невдалою для Османської імперії війною з Італією скористалися Греція, Сербія, Чорногорія та Болгарія, що об’єдналися в Балканський союз.

Головною їхньою метою була анексія європейських територій Османської імперії, де під владою османів проживала велика кількість представників народів країн Балканського союзу.

Балканський пропагандистський плакат «Балкани проти тирана». 1913 р.

Перша балканська війна розпочалася в жовтні 1912 р. й через рік завершилася перемогою країн Балканського союзу. За умовами Лондонського мирного договору 1913 р. Османська імперія втратила майже всі свої європейські провінції, які поділили між собою переможці. Місто Константинополь і протока Босфор залишилися під владою Османської імперії.

Проте, як нерідко траплялося в історії, переможці пересварилися через здобич. Болгарія, яка в результаті війни отримала найбільші територіальні надбання, залишилася незадоволеною і заявила претензії на всю територію провінції Македонія.

Балканський півострів наприкінці першої балканської війни

(зеленою лінією позначено кордон Османської імперії до початку війни)

Наприкінці червня 1913 р. болгарська армія раптово атакувала Грецію і Сербію — розпочалася друга балканська війна. Проте болгарський наступ не досяг успіху. Османська імперія та Румунія оголосили війну Болгарії, розраховуючи отримати болгарські території. Урешті-решт, упродовж місяця Болгарія програла війну. Відповідно до Бухарестського мирного договору 1913 р., вона не тільки втратила майже всі свої здобутки за підсумками першої балканської війни, а ще й інші території, які відійшли до Румунії та повернулися до Османської імперії.

7. Гонка озброєнь

Одним із наслідків збройних конфліктів стало те, що в європейських столицях запанувала хибна впевненість у швидкоплинності й «нешкідливості» майбутньої великої європейської війни. Вона, мовляв, нагадуватиме «старі добрі кабінетні війни XVIII ст.».

Кожна держава мілітаризувалася, щоб у разі війни бути сильнішою за супротивника. Між Троїстим союзом та Антантою набирала обертів гонка озброєнь. Наприклад, Німеччина за чверть століття подвоїла свої військові витрати. Також значно зросла чисельність армій.

Словник

Мілітаризація — активне нарощування військової сили держави через збільшення військових витрат, розвиток військової промисловості, пропаганду військової ідеології та прищеплення населенню войовничих настроїв.

Чисельність армій (1904)

Військові витрати (1904, млн англ. фунтів стерлінгів)

(Складено за: Herrmann David G.: The Arming of Europe and the Making of the First World War. Princeton, 1996. P. 234; Stevenson David: Armaments and the Coming of War. Europe, 1904-1914. Oxford, 1996. P. 8)

Німеччина, яка намагалася наздогнати Велику Британію, пришвидшено розбудовувала військовий флот. Поява в британців дредноутів стала справжньою революцією у військово-морському кораблебудуванні. Інноваційність цих кораблів, переваги в озброєнні над попередніми типами суден зробили їх господарями Світового океану на багато років.

• Перегляньте відеосюжет про огляд британською громадськістю верфі й бойових кораблів у День військово-морського флоту. Чим, на вашу думку, можна пояснити великі черги з британців, які бажали оглянути новітні військові кораблі? Чому британці настільки були захоплені своїм флотом і покладали на нього великі надії?

• Який сигнал потенційним супротивникам, насамперед Німеччині, посилав цей фільм?

Словник

Го́нка озбро́єнь — змагання між країнами, хто більше розробить, виготовить і накопичить сучасної зброї та військової техніки.

Британський дредноут «Trumpeter» («Трубач»). Фото. 1907 р.

Активно розробляли й інші нові види зброї: танки, літаки, хімічну зброю тощо. Водночас набирали обертів обопільна пропаганда й психологічна підготовка народів до ймовірної війни.

• Проаналізуйте наведені висловлення. Які, на вашу думку, почуття посилювала в людях гонка озброєнь і пропаганда війни? Як ви вважаєте, кому було вигідне нагнітання таких настроїв?

«...Гонка озброєнь створює відчуття того, що війна неминуча: і хоч уряди заявляли, ніби підготовка до оборонної війни підтверджує їхнє прагнення миру й волю запобігти агресії, насправді засоби залякування настільки ж провокують, наскільки стримують. У той час, коли деякі уряди були майже готові розпочати війну, жоден уряд не був здатний відвернути її, його дії наближали початок війни».

Джеймс Джолл, англійський історик (Joll James. The Origins of the First World War. 2nd. ed. New York: London: Longman Pearson Education, 1992. P. 5-6)

«Справедлива й необхідна війна не більш жорстока, ніж хірургічна операція. Краще завдати хворому трохи болю і трохи замастити свої руки кров’ю, ніж дозволити хворобі розростися в ньому настільки, що він стане собі й усьому світу осоружним і помре в повільній агонії».

Сідней Лоу, англійський публіцист (Langer W. L. The Diplomacy of Imperialism. New York, 1951. P. 90)

«Ми повинні прийняти її [війну] у всій її дикій поезії. Коли людина потрапляє на війну, то її оновлюють не інстинкти, а чесноти, яких вона знову набуває... Це війна все оновлює».

Абель Боннар, французький письменник (Le Figaro. 1912. 29 Oct.)

8. Україна в геополітичних планах Російської, Німецької та Австро-Угорської імперій на межі XIX—XX ст.

Оскільки в період «довгого» XIX ст. українська нація була позбавлена державності, то Україна не була рівноправним учасником міжнародних відносин. «Українську карту» в різний час намагалися розіграти Росія (вважала загарбані нею українські землі «своїми»), Німеччина та Австро-Угорщина. Менше переймалися «українським питанням» Велика Британія і Франція, які вважали його «внутрішньою проблемою» російського самодержавства.

Росія

• Її стратегічною метою щодо України була анексія українських етнічних земель — Галичини, Буковини й Закарпаття, які на межі століть входили до складу Австро-Угорської монархії. У такий спосіб Росія мала намір підкорити всю Україну.

• Національний український рух, насамперед у Галичині, розглядала як загрозу своїй «цілісності», а Галичину вважала осередком українського «сепаратизму».

• Морально й матеріально підтримувала в Україні проросійські настрої.

• Насаджувала на загарбаних українських землях російське православ’я, забороняла українську мову, проводила брутальну русифікацію, придушувала найменші прояви українського національного життя.

Німеччина

• Україна — один з етапів «походу на Схід» (Drang nach Osten); джерело забезпечення харчовими продуктами (житниця Європи), багата на природні ресурси й сировину країна.

• Звільнення України з-під російської окупації було одним із кроків до створення «Серединної Європи» — союзу держав, у якому Німеччина була б лідером.

• Припускала можливість виникнення після розпаду Російської імперії українського державного утворення, що перебувало б під впливом Німеччини.

Австро-Угорщина

• Україна цікавила Габсбурзьку монархію насамперед як сировинний і продовольчий ресурс.

• Змагалася з Росією за вплив у слов’янському світі.

• За сприятливої міжнародної ситуації готова була приєднати до Габсбурзької монархії ще й Волинь і Поділля.

• Прагнула прихилити на свою сторону не лише галицьких українців, а й населення Наддніпрянщини.

• Активно підтримувала український рух за межами Австро-Угорської монархії. Припускала існування в неосяжному майбутньому «Великої України» аж до річки Дон.

Свідчення

«Офіційна російська політика замовчувала або чинила перешкоди будь-яким згадкам про Україну за кордоном. Від середньовіччя до XVIII ст. Україна часто фігурувала в європейській літературі. Однак із другої половини XIX ст. Заходу належало забути, що існує або колись існував такий народ. Доля українців Галичини під австро-угорською владою теж не була щасливою, проте кращою, ніж у тих, хто опинився під владою самодержавної Росії... Кожна із цих великих держав, між якими була поділена Україна, підтримувала національний рух на території іншої. Зокрема, Росію стурбувало пробудження українського національного духу в Галичині. Її напівофіційні газети писали, що внаслідок цього дедалі важче придушувати національні змагання українців у самій Росії. А потім почалася лицемірна агітація за звільнення мільйонів українців, що стогнуть у Галичині під чужоземним ярмом. Фактом... є те, що однією з причин світової війни був конфлікт між Росією та Австрією через українське питання».

З виступу Ланселота Лоутона в Палаті громад британського парламенту 29 травня 1935 р. (http://libarch.nmu.org.ua/bitstream/handle/Genofon_dUA/3248/1aсе27е34367cdf02e32a129e547bb98.pdf?sequence=1)

Жодна з країн не переймалася визвольними прагненнями українців і не бажала допомогти в боротьбі за відновлення своєї держави. Усі три імперії сприймали українські землі як арену боротьби за власні імперські інтереси.

Свідчення

«Ніхто в Європі не бажає сильної та великої Української держави. Навпаки, є багато сил, що зацікавлені в тому, щоб ніякої України не було або щоб вона була якнайслабша. Тому при відбудовуванні нашої державно-національної традиції... ми не тільки не можемо покладати надії на допомогу якоїсь “орієнтації”, а, навпаки, мусимо бути готові, що різні зовнішні сили будуть нам у тому, наскільки можливо, заважати».

В’ячеслав Липинський, український політичний діяч (Листи до братів хліборобів. Про ідею та організацію українського монархізму. Писані 1919-1926 рр. Відень, 1926. С. 98)

Основні події

1898 р. — іспансько-американська війна.

1905-1906 рр. — перша марокканська криза.

1908-1909 рр. — боснійська криза.

1911 р. — друга марокканська криза.

1912-1913 рр. — балканські війни.

Запитання та завдання

1. Охарактеризуйте причини, перебіг і наслідки іспансько-американської війни, її вплив на міжнародну ситуацію.

2. Покажіть на історичній карті атласу, які території отримали США внаслідок перемоги над Іспанією.

3. Перша марокканська криза була насамперед суперечкою між

• А Францією та Іспанією
• Б Німеччиною і Францією
• В Великою Британією та Німеччиною
• Г Італією і Францією

4. Назвіть основні причини першої та другої марокканських криз. Які європейські держави були залучені та якими були їхні інтереси? Як ці кризи сприяли зростанню напруженості в Європі?

5. Якими були причини й наслідки австро-угорської анексії Боснії і Герцеговини? Як боснійська криза позначилася на відносинах між Німеччиною та Австро-Угорщиною, з одного боку, і Сербією та Росією — з іншого?

6. Головною метою Італії в італо-турецькій війні було завоювання

• А Єгипту
• Б Лівії
• В Алжиру
• Г Тунісу

7. Нова військова техніка, яку було використано вперше в Лівійській війні, — це

• А підводні човни
• Б танки
• В літаки
• Г дрони

8. Якими були основні події італійсько-турецької війни та які наслідки, зокрема для Османської імперії, вона мала?

9. До міжнародної кризи призвела анексія Австро-Угорщиною в 1908 р.

• А Сербії
• Б Боснії і Герцеговини
• В Албанії
• Г Чорногорії

10. Країна, яка підтримувала Сербію під час боснійської кризи, — це

• А Німеччина
• Б Росія
• В Франція
• Г Велика Британія

11. Балканські війни вели переважно

• А за контроль над чорноморськими протоками
• Б за територію на Балканах
• В за колоніальні володіння в Африці
• Г через релігійні розбіжності

12. Велика європейська держава, котра НЕ БРАЛ

• А участі в балканських війнах, — це
• А Росія
• Б Австро-Угорщина
• В Німеччина
• Г усі зазначені вище країни не брали безпосередньої участі у війнах

13. Покажіть на карті атласу, які територіальні зміни відбулися в результаті двох балканських воєн.

14. Поясніть зміст історичних понять «мілітаризація» та «гонка озброєнь».

15. Які основні чинники сприяли мілітаризації Європи? Як гонка озброєнь позначилася на міжнародній обстановці?

16. Особливо гострою гонка морських озброєнь була між

• А Францією і Росією
• Б Німеччиною та Великою Британією
• В Австро-Угорщиною та Італією
• Г США та Японією

17. Якого значення надавали «українському питанню» на межі ХІХ—ХХ ст. Російська й Німецька імперії та Австро-Угорська монархія? Чому й чим Україна була важливою для кожної із цих держав?

18. Виконайте завдання, розміщені в електронному додатку.