Всесвітня історія. Повторне видання. 9 клас. Полянський (2026)

§ 20. Утворення нових незалежних держав на Балканах

Утворення незалежних держав на Балканах наприкінці XIX — на початку XX ст. було складним і багатогранним процесом. Балканський півострів, розташований на перетині інтересів великих європейських держав, протягом століть перебував під владою Османської імперії. У XIX ст. тут розпочався процес національного відродження та визволення від османського панування, що привело до утворення нових незалежних держав.

Національні рухи на Балканах були невід’ємною частиною загальноєвропейського процесу переходу від багатонаціональних імперій до націй-держав. Натхненні ідеями просвітників і прикладами об’єднання Італії та Німеччини, балканські народи прагнули поєднати політичне визволення від Османської імперії з глибокою внутрішньою модернізацією.

Цей зв’язок із рештою Європи виявлявся в тому, що балканські народи також відходили від ототожнення себе насамперед із віросповіданням («православні піддані») на користь національного самоусвідомлення (болгари, серби, греки та ін.). Вони також наслідували західні конституції, законодавство, військову справу. Формування ж літературних мов і мережі національних шкіл стало важливим рушієм творення націй, подібно до того, як це відбувалося в центральній та східній частинах Європи.

1. Занепад Османської імперії як передумова утворення незалежних держав на Балканах

Наприкінці XIX ст. Османська імперія, у недалекому минулому одна з наймогутніших імперій світу, переживала занепад.

Обставини, що свідчили про занепад Османської імперії

• Внутрішня нестабільність. Імперія зіткнулася з посиленням внутрішніх заворушень, коли різні етнічні групи прагнули більшої автономії чи незалежності. Серед вірмен, арабів і турків виникли націоналістичні рухи, які кинули виклик згуртованості й авторитету імперії.

• Ослаблення армії. Незважаючи на спроби модернізації, армія Османської імперії відставала від європейських армій в озброєнні та навченості офіцерів і солдатів. Це проявилося в серії військових поразок, які ще більше підірвали престиж і могутність імперії.

• Економічні труднощі. Османська імперія намагалася не відставати від індустріалізованих європейських держав. Але головні торговельні шляхи вже перемістилися від імперії, а її традиційні галузі промисловості занепали. Імперія також накопичила значні борги, що призвело до фінансової нестабільності та вразливості до іноземного впливу.

• Політична корупція. Просякнута хабарництвом система влади імперії була недієвою. Це перешкоджало якісному управлінню та реформам, ще більше сприяло занепаду імперії.

• Територіальні втрати. Імперія постійно втрачала території через рухи за незалежність та дії європейських держав. Зменшення території обмежило ресурси й ослабило стратегічне значення імперії.

У XIX ст. Османська імперія була вражена масштабною корупцією. Чиновники на всіх рівнях влади брали хабарі в обмін на послуги, було повсюдним розкрадання державних коштів.

Важливі посади надавали родичам і друзям високопосадовців, незалежно від їхньої кваліфікації. Існувала також система відкупу податків, за якої окремим людям надавали право збирати податки на певній території. Це призводило до значних зловживань і збиткування над населенням.

Загалом правова система була слабкою, і корумпованих чиновників не часто притягували до відповідальності за їхні злочини. Хоч османський уряд і намагався вирішити проблему корупції за допомогою різних реформ, ці зусилля були здебільшого безуспішними й корупція залишалася серйозною проблемою аж до краху імперії на початку XX ст.

Крім внутрішніх проблем, імперія перебувала під впливом зовнішніх викликів. Вона зазнавала тиску звідусіль: британці зміцнювали свої позиції у Східному Середземномор’ї і на Близькому Сході, французи, а потім і італійці заснували колонії в Північній Африці, а росіяни розширювали сферу свого впливу в Чорноморському регіоні й на Кавказі. І лише у відносинах із Габсбурзькою монархією їхня традиційна ворожнеча змінилася на партнерство.

2. Піднесення націоналістичних рухів на Балканському півострові

Істотною загрозою пануванню Османської імперії на Балканах були націоналістичні настрої, що охопили народи, які століттями перебували під османським управлінням. Віднині вони прагнули створити власні національні держави й об’єднатися зі своїми етнічними побратимами, що проживали в сусідніх регіонах.

Ослаблення Османської імперії, її внутрішні кризи й зовнішні поразки, нездатність ефективно керувати та захищати свої балканські провінції сприяли активізації національних рухів на Балканах. Грецька війна за незалежність (1821-1829), жорстока та тривала, надихнула інші балканські народи. Приклад греків засвідчив, що незалежність від Османської імперії — хоч і складна, але досяжна мета.

Націоналізм на Балканах не був монолітним рухом, проте сербів, греків, болгар, румунів та інших об’єднувало спільне бажання звільнитися від іноземного панування та створити самоврядні нації і власні держави.

Чинники, що сприяли піднесенню націоналізму на Балканах

• Ослаблення Османської імперії. Її контроль над Балканами послабився, що створило «порожнечу влади» та відчуття можливості розвитку національно-визвольних рухів.

• Вплив епохи Просвітництва. Ідеї про важливість прав людини, належність влади народу, а не монархам і неповторність кожної нації забезпечували ідеологічне підґрунтя для балканського націоналізму.

• Роль інтелігенції та діячів культури. Літератори, історики й митці відіграли вирішальну роль у формуванні національної свідомості та відродженні історичних традицій націй, що населяли Балканський півострів.

• Вплив зовнішніх сил. Європейські держави часто втручалися в балканські справи й підтримували різні націоналістичні угруповання. Це зовнішнє втручання, хоча часто й було зумовлене корисливими мотивами, також сприяло боротьбі за незалежність Балкан.

Піднесення націоналізму супроводжувалося створенням таємних товариств і збройними повстаннями проти османів. Загалом сплеск націоналізму був визначальною передумовою здобуття незалежності народами Балкан.

3. Роль європейських країн в утворенні незалежних держав на Балканах

Провідні держави Європи, такі як Велика Британія, Франція, Німеччина, Австро-Угорщина, Італія, а також Росія, відігравали значну роль у створенні незалежних держав на Балканах. Їхні інтереси в регіоні часто перетиналися, що призводило до складного переплетення політичних інтриг, дипломатичних ігор і збройних конфліктів.

Балканський півострів	Велика Британія прагнула зберегти рівновагу сил у Європі та захистити свої торговельні шляхи до Індії. Її політика на Балканах була спрямована на стримування як російського, так і австро-угорського впливу.
	Франція традиційно підтримувала Росію, тому її інтереси на Балканах часто збігалися з російськими.
	Німеччина прагнула зміцнити свої позиції в Європі й на Балканах, тому її політика була спрямована на підтримку Австро-Угорщини та стримування Росії.
	Австро-Угорщина прагнула стримати російську експансію на Балканах і розширити власний вплив у регіоні.
	Росія прагнула встановити контроль за чорноморськими протоками Босфор і Дарданелли — воротами до Середземного моря і теплих морів і важливим стратегічним і торговельним напрямом.
	Італія хотіла розширити свій вплив на Адріатичному узбережжі та на Балканах, тому її інтереси часто перетиналися з австро-угорськими.

Прикладом боротьби держав за вплив на Балканах була російсько-турецька війна 1877-1878 рр. Росія під приводом «захисту православних християн» скористалася ослабленням Османської імперії і напала на неї. У результаті війни було підписано Сан-Стефанський мирний договір (1878), за яким проголосили незалежними Румунію, Сербію і Чорногорію. Передбачалося також створення автономного (але під контролем Росії) Князівства Болгарія. Проте цей договір викликав невдоволення великих держав, і вони змусили Росію переглянути його умови на Берлінському конгресі 1878 р. На ньому було підтверджено незалежність трьох балканських країн, визначених Сан-Стефанським договором. Було вирішено поділити Болгарію на три частини, а також позбавити Росію контролю над будь-якою з них.

Політична карикатура із журналу «Punch». 1912 р. Великі європейські держави намагаються втримати від вибуху «балканський котел», який самі ж і розпалювали.

Суперництво між великими державами на Балканах тривало й на початку XX ст., що призвело згодом до Балканських воєн (розглядатимуться в § 23), а потім до Першої світової війни. Балкани залишалися «пороховою діжкою Європи», бо тут пересікалися інтереси іноземних держав і відбувалися збройні конфлікти.

А. фон Вернер. Берлінський конгрес 1878 р. 1881 р.

4. Проголошення незалежності

Першою незалежною державою на Балканах стала Греція, яка ще в першій третині XIX ст. виборола свободу після тривалої і запеклої національно-визвольної війни. Ця подія стала поштовхом для розгортання національних рухів інших балканських народів.

Скориставшись ослабленням Османської імперії, у 1878 р. незалежність здобули також Румунія, Сербія і Болгарія, а на початку XX ст. — Чорногорія (1910) та Албанія (1912).

Утворення незалежних держав на Балканах стало важливим етапом національного розвитку народів регіону й вплинуло на ситуацію в Європі. Балканські народи отримали можливість самостійно визначати свою долю та ідентичність, розвивати власну культуру. Утворення незалежних держав сприяло усвідомленню народами Балкан спільної історичної долі й культурної спадщини.

Проте, як виявилося, перехід від залежності до власного державотворення — справа непроста й на цьому шляху було багато перешкод і викликів.

Свідчення

«Хоча до 1887 року формування національних держав майже завершилося, багато завдань ще не було вирішено. Не всюди відбулося об’єднання національних територій. Османська імперія продовжувала контролювати більшу частину Балканського півострова. До того ж новоутворені національні держави відразу зіткнулися із численними економічними та соціальними проблемами.

Барбара Єлавіч, американська історикиня (Барбара Єлавіч. Історія Балкан XVІІІ і XIX століття. Т. 1. Київ : СВЕНАС, 2003. С. 471)

Виклики, що постали перед новоутвореними балканськими державами

• Залежність від великих держав. Новоутворені балканські держави, відносно слабкі та невеликі, часто потрапляли під вплив великих європейських держав. Відповідно, це обмежувало їхню незалежність і суверенітет.

• Складна внутрішня ситуація. У балканських державах часто відбувалася боротьба за владу між різними політичними угрупованнями. Ця обставина ускладнювала їхню внутрішню політику та заважала поступальному розвиткові.

• Багатонаціональний склад населення. У багатьох балканських державах, окрім титульної нації, проживали також представники інших етнічних груп. Це часто ставало причиною міжнаціонального напруження та конфліктів.

• Територіальні суперечки між балканськими державами призводили до збройних конфліктів і порушували спокій на півострові. Кожна з новостворених держав прагнула приєднати до себе землі, населені «своїми» людьми.

Основні події

1878 р. — Сан-Стефанський мирний договір.

1878 р. — Берлінський конгрес.

Запитання та завдання

1. Держава, яка переважала на Балканах протягом багатьох століть до початку національно-визвольних рухів, — це

А Австро-Угорська монархія
Б Російська імперія
В Османська імперія
Г Французька імперія

2. Обставини, що свідчили про ослаблення Османської імперії, — це

А часті державні перевороти
Б корупція
В економічний спад
Г територіальні втрати
Д внутрішні заворушення

3. Причини втручання європейських держав у події на Балканському півострові — це

А безкорисливе бажання допомогти народам регіону у звільненні від Османської імперії
Б союзницький обов’язок перед Османською імперією
В обстоювання власних інтересів на півострові
Г бажання потіснити конкурентів
Д намір придушити націоналістичний рух на Балканах

4. Чинники, які відіграли вирішальну роль у піднесенні національно-визвольних рухів на Балканах, — це

А поширення ідей просвітників
Б Французька революція
В ослаблення Османської імперії
Г усі перелічені варіанти

5. Чому, на вашу думку, саме в останній третині XIX ст., а не, наприклад, на 100 років раніше відбулося національне пробудження балканських народів? Хто зробив найбільший внесок у піднесення націоналізму на Балканському півострові?

6. Якими були наслідки Берлінського конгресу 1878 р. для Росії та Болгарії?

7. Країни, які стали незалежними згідно із Сан-Стефанським мирним договором 1878 р., — це