Всесвітня історія. Повторне видання. 9 клас. Полянський (2026)

§ 18. Російська імперія в останній третині XIX — на початку XX ст.

1. Характерні ознаки державного устрою Росії

У середині XIX ст., коли в Європі та США завершувалося формування індустріального суспільства, Росія залишалася феодальною країною.

• Устрій Росії був одним із найвідсталіших у Європі. Це була одна з небагатьох держав, де вся влада належала спадковому монарху.

• Російський цар був обмежений лише двома обставинами: 1) мав бути прихильним до Російської православної церкви; 2) підпадав під дію законів про престолонаслідування. Щодо всього іншого царя та його волю вважали головними й безсумнівними.

• На відміну від розвинених країн, Росія не мала ні конституції, ні виборних представницьких органів, ні демократичного формування уряду, ні вищого чи апеляційного суду, який міг би розглядати або обмежувати царські укази.

• Уряд був, по суті, слухняним виконавцем волі царя: монарх видавав розпорядження, а його міністри, губернатори та чиновники неухильно їх виконували.

2. «Великі реформи»

Східна (Кримська) війна наочно продемонструвала катастрофічний стан Російської імперії. Вона відрізнялася від європейських країн і США не тільки рівнем свободи й заможності населення, а також загальним культурним рівнем.

Свідчення

«Росія ... уникнула ... впливу доби Відродження. Новітня епоха ... прийшла до неї із запізненням на століття або й на два».

Мілан Кундера, чесько-французький письменник (Мілан Кундера. Безсмертя / пер. з фр. Львів : Видавництво Старого Лева, 2024. С. 212)

Аби врятувати монархію, цар Олександр II (з 1855 р.) вимушено погодився на реформи. Вони були проведені в 1860-1870-х роках та отримали гучну назву «великі». Реформи мали модернізувати Російську імперію, зокрема її політичний устрій, промисловість, сільське господарство й інші сфери життя.

Найважливішим результатом реформ стало звільнення мільйонів селян від феодальної залежності внаслідок скасування кріпосного права. Запровадження нової судової системи, хоча й із недоліками, сприяло більшій відкритості в судах, а земська реформа залучила певну кількість населення до вирішення місцевих проблем.

Водночас більшість населення і надалі була відсторонена від політичного життя. Реформи призвели до ще більшого соціального напруження: ними були незадоволені як поміщики, так і селяни.

Реформи, гучно названі «великими», були частково успішними. Хоча через брак політичної волі й недоліки впровадження виявилися непослідовними, незавершеними та не вирішили основних проблем країни.

Реформа	Зміст і результати реформи
Селянська	У 1861 р. було скасовано кріпосне право. Однак багато селян стали жити гірше, ніж за кріпацтва. Земля, яку їм виділяли, часто була неродючою, до того ж вони мали платити великі викупні платежі поміщикам. Результат — повсюдна бідність і невдоволення на селі.
Фінансова	На грошову реформу не зважилися. Для поповнення бюджету запровадили акцизні марки на алкоголь і тютюн — товари, що традиційно користувалися серед росіян підвищеним попитом.
Освітня	Відкривали школи й університети, однак система освіти залишалася відсталою, заснованою на дискримінації за національною ознакою, русифікації та нав’язуванні світогляду московського православ’я.
Земська	Органами місцевого самоврядування стали земства з обмеженими повноваженнями, у яких переважало дворянство. Росіяни не мали реального впливу на керування їхньою громадою.
Судова	Формально громадяни отримали рівні права перед законом, з’явився суд присяжних, проте суди залишалися корумпованими й не захищали права простих людей.
Друку	Пресі дозволили обговорювати й навіть критикувати рішення уряду, але на практиці це гарантувало репресії таємної поліції та жандармів.
Міська	Основними установами місцевого самоврядування стали збори, міські управи й думи. Вони мали опікуватися місцевими проблемами. Оскільки зазвичай грошей на це не вистачало, їхня діяльність часто зводилася до нарад і засідань.
Військова	Для підготовки до нових загарбницьких воєн ввели загальну військову повинність, збільшили кількість військових навчальних закладів, виділяли кошти на переозброєння.

Отже, реформаторський «поїзд» подолав частину шляху, але до кінцевої станції — модернізована, демократична Росія — так і не доїхав. Самодержавство зберігалося, економіка й далі суттєво відставала від розвинених країн, а політична система зазнала лише незначних змін.

Отже, «великими» реформи були хіба що за очікуваннями, але зовсім не за результатами.

Свідчення

• Ознайомтеся з оцінкою сучасного американського історика. Наскільки, на вашу думку, вона збігається з тим, що в Росії реформи назвали «великими»? Про який утрачений шанс веде мову дослідник?

«Імперська Росія не зазнала переходу [до індустріальної епохи]. Вона залишалася економічно й соціально відсталою. Це визнали майже всі росіяни. Зокрема, слов’янофіли радісно стверджували, що свята Русь — це унікальна богонатхненна нація, якій немає чого вчитися в корумпованих націй на Заході. ...[Скасування кріпацтва] — це яскравий приклад царської бездарності. ... Росія могла б... змінити сільське господарство так, щоб задовольнити своє величезне населення... Але шанс було втрачено».

Майкл Лінч, британський історик (Lynch М. The Emancipation of the Russian Serfs, 1861. — https://www.historytoday.com/archive/emancipation-russian-serfs-1861)

Наприкінці століття, за часів правління царя Миколи II (посів престол у 1894 р. після смерті Олександра III), Російська імперія залишалася останнім уламком абсолютизму в Європі. Аби хоч трохи «підтягнути» економіку до рівня розвинених країн, з ініціативи міністра фінансів було проведено низку економічних реформ — реформи Вітте.

Було підвищено податки, установлено державну монополію на виготовлення горілки та спирту. У країні, де попит на ці товари вважали проявом «російського характеру», податки забезпечували суттєві надходження до державної скарбниці. Також було встановлено високі ввізні мита на імпорт. Завдяки цьому росіяни продавали свої товари низької якості за завищеними цінами. Оскільки власних грошей бракувало, то заохочувалися іноземні капіталовкладення.

Загалом реформи Вітте, як і «великі реформи», не допомогли подолати значне відставання Росії від Європи та США й не перетворили її на розвинену країну. Вони лише трохи скоротили відставання і сприяли частковому економічному пожвавленню.

• Проаналізуйте діаграми. Який висновок про економічний рівень Росії ви можете зробити на підставі показників діаграм?

Середня тривалість життя на початку XX ст. (1913)

Частка Росії у світовому промисловому виробництві

Столипінські реформи. Навіть після скасування кріпосного права Росія залишалася відсталою сільськогосподарською країною із численними феодальними пережитками. У селах зберігалися поміщицьке землеволодіння, селянське малоземелля і безправність селян, община з її круговою порукою, викупні платежі.

Під час революції 1905-1907 рр. уряд намагався пригасити хвилю селянських повстань, розпочавши в 1906 р. аграрну реформу. Нею насамперед прагнули зруйнувати традиційну російську общинну систему землеволодіння, відому як «мир», і замінити її індивідуальною власністю на землю. За прізвищем голови уряду Петра Столипіна вона отримала назву «столипінська».

Як і «великі реформи», вона мала не тільки здобутки, а й невдачі. Позитивним було збільшення чисельності власників землі та певне підвищення врожаїв. Однак більшість селян так і не відчула покращення. У підсумку реформа сприяла збагаченню заможних селян на тлі зубожіння бідних, що тільки посилило й без того високе соціальне напруження.

Для завершення реформи бракувало грошей та управлінського хисту. Також проти реформи виступали політичні сили різного спрямування.

Аграрна реформа П. Столипіна та її наслідки

Селянам дозволили виходити з раніше обов’язкової сільської общини («миру») й об’єднувати свої земельні наділи.	Вихід селян з общини та закріплення землі в приватну власність призвело до того, що багато селян стало жити гірше, ніж за кріпацтва. Не маючи коштів, вони розорювалися і ставали безробітними.
Державну землю було передано в Селянський земельний банк для викупу її селянами за високою ціною.	Селяни потерпали від злиднів і не мали грошей на викуп землі.
Започатковано систему кредитування селян для придбання ними землі та техніки для її оброблення.	Селяни неохоче брали кредити під заставу землі, бо не мали досвіду поводження з кредитами, не довіряли владі, боялися втратити землю; їх відлякували високі відсотки за кредитом.
Переселення селян до анексованих Росією Сибіру, Північного Кавказу та Середньої Азії.	Переселення відбувалося безладно, зі значними труднощами для переселенців.

• Розгляньте два фото. Зробіть висновок про умови життя російських селян порівняно з європейськими. Чим відрізняються на фото російські селяни від німецьких? Як ці фотографії характеризують дієвість «великих» і столипінської аграрної реформ?

• Чи достатньо, на вашу думку, кількох фото або документів, щоб зробити неупереджений висновок про будь-яку людину, подію чи явище?

Мешканці російського села. 1911 р.

Німецька селянська родина. 1912 р.

Крім аграрної реформи, проводили реформу місцевого самоврядування відповідно до закону про земства 1903 р. (в Україні використовували для витіснення української мови з діяльності земств); судову; реформу освіти (хоча прямої заборони на навчання українською мовою не було, її поступово витісняли з навчального процесу. Столипін та його уряд вважали українську мову «малоросійським наріччям» російської. Міністерство освіти Російської імперії видавало циркуляри, які обмежували використання української мови в школах та університетах). Здійснювали також поліцейську реформу (збільшили чисельність і фінансування поліції) і військову (переозброєння армії та підготовка офіцерів).

3. Російсько-японська війна 1904-1905 рр.

Росія, яка прагнула посилити свій вплив на Далекому Сході, зіткнулася там із Японією. Обидві країни претендували на контроль над Кореєю та Маньчжурією. Росіяни переоцінили свої сили та недооцінили Японію, тому вирішили розпочати, як висловився один із міністрів, «маленьку переможну війну», щоб завоювати міжнародний авторитет і відвернути увагу від внутрішніх проблем.

Однак війна виявилася не маленькою і зовсім не переможною. Росія мала застаріле озброєння, архаїчний флот і корумповане та некомпетентне командування. Японія ж була краще підготовлена й оснащена, використовувала сучасні технології і тактики.

Узимку 1904 р. японці атакували першими й завдали росіянам нищівних поразок як на суші, так і на морі. Російські сухопутні війська на початку 1905 р. зазнали розгромних поразок під Мукденом і Порт-Артуром, а флот був майже повністю знищений японцями в Цусімській битві навесні 1905 р. Уцілілі війська здалися в полон, а залишки свого флоту росіяни потопили.

Війна, що виснажила ресурси Російської імперії, стала ганебною сторінкою в її історії, продемонструвала відсталість, корумпованість і військове безсилля. Згідно з принизливим для неї мирним договором, підписаним у 1905 р. в м. Портсмуті (США), Росія віддала японцям значну частину загарбаних територій у Маньчжурії, зокрема м. Порт-Артур і південну частину о. Сахалін, а також визнала Корею сферою японських інтересів.

Японські вояки конвоюють полонених росіян. 1905 р.

4. Революція 1905-1907 рр.

Катастрофічний стан країни після війни спричинив масове невдоволення царем і всією владою. Самодержавство деградувало, про що свідчила поява при монаршій родині Григорія Распутіна — авантюриста, який видавав себе за «святого старця», наділеного винятковими здібностями. Упродовж багатьох років він справляв значний вплив на прийняття важливих державних рішень.

Безпосереднім поштовхом до революції стали події в м. Петербурзі 9 січня 1905 р. Того дня урядові війська розстріляли мирну ходу до царя, яка мала вручити йому петицію з проханням полегшити життя народу. Загинуло понад тисячу й було поранено п’ять тисяч маніфестантів. Цей день увійшов в історію як «кривава неділя».

У революції взяли участь інтелігенція та підприємці, селяни, робітники, учні, студенти й військові.

Україна у світі

Помітною подією революції стало повстання військових моряків у червні 1905 р. на панцернику «Потьомкін», значну частину екіпажу якого становили українці. Також спалахнуло повстання матросів у м. Севастополі. У листопаді в Києві повстали сапери; відбулися повстання військових у Харкові, Чернігові, Полтаві, Білій Церкві й інших українських містах.

Революційна хвиля захопила також селянство (п’ята частина повітів європейської частини імперії була охоплена селянськими виступами).

Улітку 1905 р. страйки почали переростати в збройні сутички з військами й поліцією. Урешті-решт загальний страйк робітників загнав царя в глухий кут. Під тиском масового руху Микола II видав так званий «жовтневий маніфест», у якому пообіцяв конституцію, парламент та основні громадянські права. Частина учасників революції повірила обіцянкам царя і припинила боротьбу. У 1906 р. скликали Державну думу — нижню палату парламенту.

Україна у світі

Від українських губерній до Державної думи обрали понад сотню депутатів. У І Державній думі (1906) було сформовано українську фракцію, яка вимагала автономії України. Дума дедалі більше дратувала царя, і він її розпустив. У II Державній думі (1907) було майже пів сотні депутатів з України. Вони продовжували вимагати автономію України, місцевого самоврядування, української мови в школах, судах, церкві, створення кафедр української мови, літератури й історії в університетах, запровадження української мови в учительських семінаріях.

Улітку 1907 р. Микола II розпустив і II Державну думу, що символізувало завершення революції. Настав час реакції. Влада розпочала масові розправи над учасниками революції та всіма іншими, кого вважала своїми ворогами. У Росії наростав розгул чорносотенців — крайніх російських націоналістів і монархістів. Їхні організації підтримували царя і нападали на людей, яких вважали нелояльними до влади: убивали ліберальних політиків, залякували робітників у містах, улаштовували єврейські погроми, зокрема в Києві, Одесі, Ялті й інших українських містах.

Україна у світі

Коли Україна на хвилі революції переживала національне піднесення, уряд Столипіна продовжував проводити політику русифікації. Зокрема, було заборонено діяльність українських національних товариств.

За жорстокі каральні акції під час революції, а надто в період реакції, П. Столипіна називали «вішальником», а шибениці, які за його наказом рясно вкрили, зокрема й Україну, — «столипінськими краватками». Шибениці встановлювали публічно, щоб залякати населення та придушити опір.

Найбільше жертв «столипінських краваток» припало на ті регіони України, де були сильні позиції революційних партій і відбувалися селянські повстання: південь України, сучасна Дніпропетровщина, Харківщина й інші. Точна кількість страчених в Україні за вироками військово-польових судів часів Столипіна невідома. Страти здійснювали в Києві, Харкові, Одесі, Полтаві, Чернігові, Вінниці, Житомирі й інших містах. Символічно, що са́ме в Києві в 1911 р. П. Столипіна смертельно поранив член партії соціалістів-революціонерів.

5. Зовнішня та колоніальна політика імперії

Упродовж існування спочатку Московії, а потім Росії її військова агресія була спрямована на Сибір і Далекий Схід, Кавказ і Центральну й Середню Азію та Європу. Головною метою російської зовнішньої політики було розширення сфери впливу. Це особливо чітко проявлялося в Азії та на Кавказі, які цікавили росіян як сировинна база. Також Росія не хотіла пропустити Велику Британію через ці «ворота» на Близький Схід. Вона анексувала величезні території сучасних Казахстану, Узбекистану та Туркменистану. У результаті тривалої Кавказької війни (1817-1864) було зламано опір чеченців і черкесів.

Колоніальна експансія Росії в Середній Азії (її спроби протистояти в цьому регіоні Великій Британії називають «великою грою») була не менш войовничою і жорстокою, ніж дії європейських колонізаторів в Африці й інших частинах планети. Підтвердженням цьому є, зокрема, різанина, учинена росіянами після взяття штурмом туркменської фортеці Геок-Тепе (1881).

Свідчення

«Нікого не пощадили, навіть маленьких дітей чи літніх людей. Усіх було нещадно вирізано російськими шаблями. Загалом, як кажуть, загинуло 8 тис. утікачів, а ще 6,5 тис. тіл було знайдено в самій фортеці».

Едмунд О’Донован, ірландський військовий кореспондент, очевидець подій (https://www.rferl.org/a/qishloq-ovozi-turkmenistan-geok-tepe-massacre-memory-day/26789027.html)

Невідомий художник. Рукопашний бій між туркменськими оборонцями фортеці Геок-Тепе та росіянами

У наш час на місці колишньої фортеці туркмени збудували мечеть на знак ушанування пам’яті її загиблих захисників, а пам’ятники російським військовим, котрі загинули під час завоювання Туркменістану, ліквідували.

Російську експансію також супроводжували потоки переселенців із Росії на завойовані території, насадження російських порядків, яке забезпечували війська, поліція та чиновники, примушування місцевого населення вибирати між прийняттям культури й звичаїв російських колонізаторів і знищенням.

Переселенська політика здійснювалася цілком у дусі колоніалізму. Переселенці витісняли корінні народи з їхніх споконвічних земель, використовували їхні ресурси, не переймалися місцевими віруваннями та традиціями, свідомо чи мимоволі здійснювали русифікацію. Водночас самим переселенцям без достатніх коштів і реманенту, в оточенні чужих їм і незрозумілих людей також часто було непереливки.

Поразка у війні з Японією змусила росіян переорієнтувати свої імперіалістичні наміри з Далекого Сходу на Балкани. Однак там вони наразилися на протидію Австро-Угорщини, за якою стояла потужна Німецька імперія, і переключилися на більш слабку Османську імперію.

За результатами війни з османами в 1877-1878 рр. Росія анексувала Південну Бессарабію та деякі території на Кавказі.

Загалом на початок XX ст. вона захопила великі території сучасних Фінляндії, Естонії, Латвії, Литви, Казахстану, більшу частину України, Грузію, Білорусь, Бессарабію, Польщу, Вірменію, Чечню, Дагестан та Адигею, на Далекому Сході — узбережжя річки Нижній Амур, Приморський край, о. Сахалін.

У межах імперії розмовляли понад сотнею мов, на анексованих територіях проживали християни різних конфесій, мусульмани, буддисти, іудеї та люди інших вірувань. Політика русифікації, яку проводили колонізатори, була спрямована на викорінення культурної ідентичності представників неросійських народів, мову й культуру яких цілеспрямовано утискали та знищували.

Основні події

1860-1870-ті роки — «великі реформи» Олександра II.

1904-1905 рр. — російсько-японська війна.

1905-1907 рр. — революція в Росії.

1906 р. — столипінська аграрна реформа.

Запитання та завдання

1. У чому, на ваш погляд, полягали основні проблеми економічного й соціально-політичного розвитку Російської імперії?

2. Чому, на вашу думку, самодержавство зважилося на проведення «великих реформ»? Стисло охарактеризуйте ці реформи. Чи є підстави вважати їх «великими»? Аргументуйте вашу точку зору.

3. Який економічний і політичний результат мали реформи Вітте й реформи Столипіна? Якими були їхні наслідки для України? Наведіть аргументи на підтвердження вашої точки зору.

4. Проаналізуйте діаграми на с. 167. Як ви вважаєте, чи могла Росія стати в один ряд із провідними країнами світу? Якщо ні, то чому; якщо так, то завдяки чому?

5. Охарактеризуйте причини й визначте наслідки російської революції 1905-1907 рр.

6. Використовуючи історичну карту атласу, охарактеризуйте основні чинники, що зумовлювали імперіалістичний характер зовнішньої політики Росії.

7. Які з наведених тверджень стосуються зовнішньої політики та колоніальної експансії Росії в другій половині XIX — на початку XX ст.?

А Експансіоністська політика Росії ґрунтувалася тільки на економічних інтересах.
Б Втручання Росії в ситуацію на Балканах було спричинене лише турботою про захист місцевих слов’ян від Османської імперії.
В Відносини Росії з Великою Британією в цей період характеризують співробітництво та взаємна підтримка.
Г Східна (Кримська) війна засвідчила кризовий стан Російської імперії.
Д До кінця XIX ст. Росія завоювала майже всю Середню Азію.

8. Регіон, який НЕ БУВ основною мішенню російської експансії наприкінці XIX ст., — це

А Центральна Азія
Б Далекий Схід
В Африка
Г Кавказ

9. Мотивація для Росії здійснювати експансію в Середній і Центральній Азії наведена в рядку

А поширення православного християнства
Б контроль над незамерзаючими портами та доступ до ресурсів
В створення науково-дослідних установ
Г анексія територій і підкорення народів

10. Створіть інтерактивну карту (цифрову чи на контурній карті), на якій покажіть напрямки експансії Російської імперії. Позначте анексовані території, дати анексій та застосовані росіянами методи (наприклад, договори, збройне завоювання тощо).

11. Підготуйте одноосібно, групою чи класом творчий проєкт на тему «Голоси колонізованих: доля людей на територіях, захоплених Росією, рухи опору, наслідки російського панування».

12. Російсько-японська війна (1904-1905) в основному велася за

А контроль над Балканським півостровом
Б вплив у Маньчжурії та Кореї
В вихід до Чорного моря
Г території в Сибіру

13. Дискусія. Обговоріть імовірні сценарії, пов’язані із зовнішньою політикою Росії. Наприклад: «Що було б, якби Росія не проникала в Середню Азію?» або: «Що було б, якби Росія виграла російсько-японську війну?»

14. Порівняйте російський колоніалізм із колоніалізмом великих європейських держав, таких як Велика Британія чи Франція. Що в них спільного, а чим вони відрізнялися?

15. Чи відрізняється, на вашу думку, сучасна російська зовнішня політика від імперської політики в період «довгого» XIX ст.? Обґрунтуйте відповідь.

16. Виконайте завдання, розміщені в електронному додатку.