Всесвітня історія. Повторне видання. 9 клас. Полянський (2026)

§ 16. Велика Британія

Пригадайте

• Які переваги й недоліки парламентської реформи 1832 р.?

• Як соціальні зміни в британському суспільстві були пов’язані з технологічними революціями?

1. Політика консервативних і ліберальних урядів у вікторіанську добу

Друга половина XIX — початок XX ст. — період, коли Великою Британією правила королева Вікторія.

Особистості

Вікторія (1819-1901) — королева Сполученого королівства Великої Британії та Ірландії (з 1837 р.), імператриця Індії (з 1877 р.). Її 64-річне правління назвали «золотим віком» в історії країни. Вікторія відновила авторитет конституційної монархії, яка в першій третині XIX ст. перебувала в кризовому стані. Водночас за її правління недостатньо вживали заходів для подолання бідності. Допоки не були проведені реформи, більшість дорослого населення не мала права голосу на виборах. Жінки взагалі не мали виборчих прав, хоч і відігравали дедалі важливішу роль у школах і в місцевому самоврядуванні.

Під час її правління Велика Британія пережила бурхливий розвиток промисловості (будували залізниці, мости, підземні колектори та мережі розподілу електроенергії на більшій частині території імперії).

У середині XIX ст. в країні остаточно сформувалася двопартійна система. Урядом, змінюючи одна одну, керували дві великі партії — Консервативна (колишні торі) і Ліберальна (колишні віги). Роль уряду й прем’єр-міністра посилилася, а права монарха й палати лордів були ще більше обмежені. З початку XX ст. вирішальне слово при ухваленні законів належало Палаті громад британського парламенту, а члени Палати лордів могли лише зволікати із затвердженням законопроєктів, але не могли їх відхилити.

У вікторіанську епоху в Британії тривало становлення конституційної монархії. Суперечки про доцільність проведення ще однієї парламентської реформи з метою допущення до виборів більшої кількості громадян (особливо наполягали на цьому робітники) розкололи британський парламент. Багатьох депутатів лякали непередбачувані наслідки такого кроку для верхівки суспільства, і вони противилися запровадженню загального виборчого права для чоловіків за принципом «один чоловік — один голос». Необхідність надання виборчих прав жінкам навіть не обговорювали.

• Розгляньте політичний малюнок. Які, на вашу думку, настрої він передав, зобразивши Британію верхи на коні з обличчям ініціатора парламентської реформи міністра фінансів Б. Дізраелі, яка прикриває очі, коли кінь стрибає в незвідані хащі («Reform»)?

Дж. Тенніел. Стрибок у темряву. 1867 р.

Урешті-решт, у 1867 р. уряд Консервативної партії на чолі з прем’єр-міністром Б. Дізраелі провів другу парламентську реформу.

Закон про парламентську реформу 1867 р.

• Надав право голосу всім домовласникам чоловічої статі, а також квартирантам, які платили орендну плату не менше 10 фунтів на рік¹.

• Знизив майновий ценз і надав право голосу власникам сільськогосподарських земель та орендарям із невеликою кількістю землі.

• Як і за реформою 1832 р., жінки не отримали права голосу.

¹ Для порівняння: тогочасну місячну заробітну плату банківського службовця (8-10 фунтів) вважали достатньо високою.

Унаслідок реформи кількість виборців суттєво збільшилася. При цьому серед них і далі переважали середні класи, а люди з малим достатком залишалися на узбіччі політичного життя.

Наприкінці наступного після реформи року до влади прийшли ліберали, а їхній лідер Вільям Гладстон став прем’єр-міністром.

Особистості

Вільям Гладстон (1809-1898) — британський державний діяч. Здобув освіту в Оксфордському університеті, де вивчав релігії та античних авторів. Був членом парламенту від партії торі. У складі різних урядів був міністром торгівлі, міністром колоній і міністром фінансів. У 1860-х роках став одним із лідерів Ліберальної партії. Чотири рази обіймав посаду прем’єр-міністра Великої Британії.

Важливі закони, ухвалені парламентом за урядування лібералів

• Закон про відокремлення Англіканської церкви від держави в Ірландії;
• земельний акт 1870 р., який надав певні гарантії ірландським фермерам-орендарям;
• закон про освіту, що запровадив обов’язкову освіту та систему початкових шкіл;
• закон про скасування продажу посад в армії;
• закон про введення процедури таємного голосування на виборах до парламенту;
• закон про надання тред-юніонам юридичних прав;
• закон про реформу судів.

У середині 1870-х років ліберали зазнали на виборах поразки, і В. Гладстон пішов із посади керівника партії. Він знову став прем’єр-міністром у 1880 р. За його другого прем’єрства було прийнято ірландський земельний акт (1881) і закон про третю парламентську реформу (1885). Також у другий термін прем’єрства В. Гладстона сталася криза в сільському господарстві й торгівлі. Дешеві харчові продукти з Америки розоряли британських фермерів; підвищення тарифів обмежило британський експорт і спричинило безробіття та заворушення.

Під тиском ірландців В. Гладстон двічі вносив на розгляд парламенту законопроєкт про гомруль, який парламент щоразу відхиляв.

Лідер радикального крила Ліберальної партії Девід Ллойд Джордж на міністерських посадах також провів низку важливих ліберальних реформ.

Словник

Гомру́ль (від англ. Home Rule — самоврядування) — рух за автономію (самоуправління) Ірландії у складі Британської імперії.

Реформи Д. Ллойд Джорджа

• Закон про пенсії за віком (1908) передбачав невелику пенсію особам, старшим за 70 років.

• Закон про регулювання вугільних копалень (1908) обмежив робочий час для шахтарів.

• Закон про торговельні ради (1909) установив мінімальні ставки заробітної плати для деяких галузей промисловості.

• Закон про національне страхування (1911) запровадив систему обов’язкового медичного страхування для робітників, що передбачала оплату лікарняного. Також було запроваджено страхування на випадок безробіття, що передбачало фінансову підтримку тим, хто втратив роботу.

• Закон про парламент (1911) обмежив повноваження Палати лордів, позбавивши її можливості блокувати закони, ухвалені Палатою громад. Унаслідок цього британська політична система була суттєво демократизована.

Особистості

Девід Ллойд Джордж (1863-1945) — британський державний діяч. Народився в сім’ї директора школи. У 1890 р. обраний депутатом від лібералів. У період англо-бурської війни 1899-1902 рр. різко засудив імперіалістичну політику своєї країни.

Обіймав посади міністра торгівлі та міністра фінансів. Провів успішні реформи, що сприяли розвитку Великої Британії.

У 1916-1922 рр. був прем’єр-міністром.

У 1890-х роках консерватори повернулися до влади. Вони також доклалися до соціального захисту робітників: тред-юніони (профспілки) отримали право на мирні страйки, для жінок і підлітків робочий день обмежили до 10 год, було заборонено працю дітей віком до 10 років, початкова освіта для всіх дітей стала безкоштовною. Також у містах було запроваджено обов’язкові стандарти чистої води й каналізації, розпочато знесення бідняцьких нетрів і будівництво якісного житла.

2. Утрата Великою Британією промислової першості

В останній третині XIX — на початку XX ст. найрозвиненішими країнами у світі були Велика Британія та Сполучені Штати Америки. До початку XX ст. Велика Британія ще користувалася плодами ранньої індустріалізації, адже на той час, крім неї, лише США, Бельгія та Німеччина були повністю індустріалізовані. Проте із часом економічний розвиток країни уповільнився.

У сільському господарстві країни переважали дрібні господарства, хоча зберігалося і велике землеволодіння (особливо в Ірландії). Британія вже не могла задовольнити потреби свого населення, тому мусила значну частину продуктів і сільськогосподарської сировини купувати в інших країн. Аби зберегти першість в індустріалізації, англійці навіть прийняли закони, які забороняли передавання технологій і відтік кваліфікованих робітників за кордон.

Проте ці заходи не принесли очікуваного результату. Період британського економічного панування у світі закінчувався, і конкуренти (Сполучені Штати Америки й особливо Німеччина) невідворотно посували Велику Британію з лідерських позицій. Однак вона й надалі залишалася фінансовим центром світу, найбільшою морською та колоніальною державою.

• Проаналізуйте діаграми. Як змінилася питома вага у світовому промисловому виробництві Великої Британії, котра ще донедавна мала статус «майстерні світу»?

Частка Великої Британії у світовому промисловому виробництві

Спільні та відмінні ознаки історичного розвитку Великої Британії порівняно з Францією, Німеччиною та США в другій половині XIX — на початку XX ст.

Країна	Що спільного з Великою Британією	Головні відмінності
Франція	Колоніальна експансія, наявність демократичних законів і порядків.	Франція розвивалася повільніше через відставання в сільському господарстві. У той час, коли Британія була стабільною монархією, у Франції час від часу відбувалися радикальні зміни режимів (імперія, республіка).
Німеччина	Потужний військово-морський флот, значна увага приділялася науці й важкій промисловості.	Німеччина швидше впроваджувала технічні винаходи в розвиток промисловості. Британський парламентаризм був м’якшою формою правління порівняно з більш авторитарною системою влади в Німеччині.
США	Подібна правова система, надання переваги вільній ринковій економіці без надмірного впливу на неї держави.	У США не було обтяжливих колоній і вони мали величезний внутрішній ринок. На межі століть США випередили Британію за обсягом промислового виробництва.

3. Посилення колоніальної експансії

Упродовж XIX ст. завдяки своєму беззаперечному пануванню на морях Велика Британія активізувала свій експансіонізм. Час після наполеонівських воєн був для Великої Британії періодом значного посилення її колоніальної експансії. Недаремно це століття називали «імперським століттям» Британії. Королева Вікторія навіть заявила, що «над Британською імперією ніколи не заходить сонце». Основними напрямами британської колоніальної експансії були Азія, Африка та зона Тихого океану.

Хоча після Війни за незалежність США Британія втратила значну частину своїх північноамериканських територій, вона заснувала в XIX ст. нові колонії в Австралії, в Азії — Сингапур і Гонконг (Китай), на островах Тринідад і Цейлон (нині Шрі-Ланка), а також в інших частинах світу. Зокрема, британці підкорили Верхню Бірму (нині М’янма), Малайський півострів, зміцнили свої позиції в Китаї. Війни в колоніях супроводжували репресії проти місцевих жителів, які чинили опір британцям.

Британія розширила свою колоніальну імперію, долучивши до неї також Канаду, Австралію, Індію та землі в Африці й південній частині Тихого океану. У 1877 р. королеву Вікторію проголосили імператрицею Індії. З відкриттям у 1869 р. Суецького каналу значно скоротився час і зменшилася вартість подорожі до Індії та Китаю. Ще один шлях до Китаю став можливим завдяки анексії британцями Фолклендських островів та інших портів у Тихому океані.

У другій половині XIX ст. Британія змагалася з іншими європейськими імперіями за Африку. Британські володіння в Африці були не такими великими, як у Франції, але вони охоплювали більш населені регіони континенту.

Словник

Експансіонізм — це політика держави, спрямована на розширення своєї території, впливу чи економічного панування за рахунок інших народів або країн.

Особливий інтерес для британців становив південь Африки з розвіданими багатими родовищами алмазів і золота. Ще на початку XIX ст. британці витіснили з Південної Африки Нідерланди й заволоділи Капською колонією. Невдовзі вони вступили в конфлікт із бурами (фермерами), нащадками голландських поселенців, незадоволених британським пануванням.

У 1830-х роках бури мусили мігрувати на північ, де заснували дві республіки — Оранжеву й Трансвааль. Згодом вони зіткнулися з могутніми зулусами (корінною африканською етнічною групою) за контроль над землею. У збройний конфлікт втрутилися британці, які зрештою знищили імперію зулусів.

Тепер зіткнення між британцями та бурами було справою часу. У результаті Першої англо-бурської війни (1880-1881) бури Трансваалю змусили британський уряд визнати їхню незалежність. Проте в Другій англо-бурській війні (1899-1902) британці, хоч і з великими труднощами, усе ж розбили бурів. Водночас вони спалювали ферми, забирали худобу, відправляли бурів у створені під час цієї війни концентраційні табори.

Залізничний міст, підірваний бурами. 1901 р.

Підпал британцями садиби родини бурів. 1901 р.

Сили були нерівними, і зрештою війна завершилася перемогою Британії та підписанням у 1902 р. мирного договору. Обидві республіки бурів втратили незалежність і стали британськими колоніями. Через кілька років Велика Британія об’єднала свої південноафриканські володіння в Південно-Африканський Союз.

• Перегляньте відеосюжет про англо-бурську війну.

• Що було головною причиною зазіхання британців на території бурів?

• Які інновації у військовій справі з’явилися під час англо-бурської війни?

Свідчення

• Як, на вашу думку, до аргументів економіста поставився б пересічний британець, а як — корінний мешканець колоній?

«Британські колоніалісти так пояснювали необхідність створення нових колоній (1902): “Ми повинні мати ринки для збільшення нашого виробництва, мати куди вивозити наш капітал і де застосувати енергію і заповзятливість нашого надлишкового населення. ...Протягом першої третини XIX ст. ми могли легко це робити завдяки розширенню торгівлі з континентальними націями та нашими колоніями, оскільки вони були далеко позаду нас за якістю і кількістю товарів.

...Після 1870 р. нашій промисловості й торгівлі почали перешкоджати інші країни, особливо Німеччина, Сполучені Штати та Бельгія, які швидко розвивалися... Вторгнення цих країн на наші традиційні ринки, навіть на наш внутрішній ринок, змушувало нас негайно шукати нові. Вони були в раніше невідомих країнах (переважно в тропіках), де існував великий попит на товари, які наші виробники й торгівці могли запропонувати”».

Джон Гобсон, англійський економіст (Hobson J. Imperialism. London : Allen and Unwin, 1948. P. 77-78)

На початку XX ст. Британська імперія¹ охоплювала п’яту частину суходолу та чверть населення світу. Визискування колоній забезпечувало їй значні прибутки, і британські роботодавці мали можливість підвищувати заробітну плату найманим працівникам, аби запобігти соціальному невдоволенню. Проте для корінних народів колоніалізм був згубним. Зокрема, у Північній Америці землі й майно місцевих жителів було пограбовано, а багатьох людей убито. З Африки британці вивозили золото, алмази, сіль, слонову кістку, брали активну участь у работоргівлі.

Багато корінних народів втратили не тільки землю та майно, а й свої традиції, культурну самобутність, адже британські поселенці замінювали вірування, мову й традиції корінного населення власними. Британці вважали своїм моральним обов’язком нести «відсталим», на їхню думку, народам цивілізацію. Уряд і поселенці встановили нові кордони та межі, які розділили місцеве населення. У деяких країнах ці зміни дотепер є джерелом конфліктів.

Проте із часом Британській імперії ставало дедалі складніше керувати своїми колоніями. Це колонізатори самовпевнено називали «тягарем білої людини». Під впливом Французької революції та наполеонівських воєн, а також через географічну віддаленість від Британії колонії дедалі більше відчували власну самодостатність і вимагали самоуправління.

Щоб «випустити пару», Велика Британія в другій половині XIX — на початку XX ст. надала найбільшим колоніям статус домініонів (Канада, Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканський Союз). Вони мали парламенти, уряди й закони, були самостійними у внутрішніх справах. Водночас визнавали зверхність британських монархів і дослухалися до Великої Британії щодо питань зовнішньої політики й оборони. Домініони як форма управління були обопільним компромісом: Британія зважала на їхню автономію, а домініони не вимагали повної незалежності та розриву зв’язків із Британською імперією.

¹ Так із 1870-х років називали Велику Британію разом із її колоніями.

Основні події

1867 р. — друга парламентська реформа у Великій Британії.

Запитання та завдання

1. Розкрийте зміст термінів «гомруль», «експансіонізм», «домініон» і наведіть приклади їхнього правильного використання.

2. Охарактеризуйте реформи, які здійснили уряди консерваторів.

3. Які найбільші перетворення відбулися в Британії за часів правління лібералів, зокрема внаслідок реформ Д. Ллойд Джорджа?

4. Що спільного, на вашу думку, у внутрішній політиці двох провідних британських партій: консервативної та ліберальної?

5. У чому полягали досягнення другої парламентської реформи? Який прошарок населення країни не було охоплено цією реформою щодо надання виборчих прав? Як ви вважаєте, чому?

6. Якими, на вашу думку, були причини втрати Великою Британією промислової першості у світі? У чому це виявлялося?

7. Простежте на історичній карті другого форзаца підручника зміну кордонів Британської імперії в останній третині XIX — на початку XX ст. Наскільки суттєвими видаються вам ці зміни?

8. Дискусія. Одному з основних провідників британської колоніальної експансії в Південну Африку С. Родсу приписують таке висловлення: «Якщо ви не хочете громадянської війни, ви мусите стати імперіалістами». Як ви думаєте, що мав на увазі впливовий британський і південноафриканський підприємець і політик?

9. Яке, на вашу думку, твердження найкраще виражає мотиви британської колоніальної політики в XIX ст.? Поясніть свій вибір.

• Потрібен був життєвий простір для переселення на нові землі надлишкового населення Великої Британії.

• Британські політики вважали колоніалізм дієвим способом зменшення кількості воєн.

• Британці хотіли збагатити свою культуру надбаннями підкорених ними народів.

• Колоніальні завоювання забезпечували прибутки британській економіці.

• Велика Британія хотіла поширити демократичні порядки в усьому світі.

10. Вислів XIX ст. «тягар білої людини» відображав ідею, що

• А права азійців та африканців були рівними з правами європейців
• Б азійці й африканці перебували на низькому рівні розвитку й потребували опіки європейців
• В більшість європейців була противниками колоніалізму
• Г європейці прагнули покращити життя корінних народів колоній
• Д демократія була найкращою формою правління для Азії та Африки

11. Регіони, на які НЕ БУЛА спрямована британська колоніальна експансія, — це

• А Західна Європа
• Б Східна Європа
• В Азія
• Г Африка
• Д Латинська Америка
• Е Антарктида
• Є зона Тихого океану

12. Виконайте завдання, розміщені в електронному додатку.

Словник

Домініон — самоуправна частина держави, зазвичай колишня її колонія, яка наділена значною автономією у внутрішніх справах і водночас зберігає з нею тісні зв’язки.