Всесвітня історія. Повторне видання. 9 клас. Полянський (2026)

§ 10. Об’єднання Німеччини й Італії

1. Політична роздробленість і можливі шляхи об’єднання Німеччини

Поразка революції 1848 р. відкинула справу об’єднання Німеччини до часів Віденського конгресу. Проте інтереси національної єдності й розвитку країни потребували запровадження в усіх німецьких землях свободи пересування, єдиної системи мір і ваг, скасування залишків середньовічних цехових привілеїв тощо.

На той час існувало кілька можливих шляхів об’єднання Німеччини. Перший полягав у досягненні домовленостей між керівниками майже чотирьох десятків німецьких держав. Другий — у запровадженні демократичного законодавства, подібного до британського та французького, яке наділяло б усі князівства та громадян правом вирішувати долю об’єднання. Третім шляхом, який зрештою і привів до об’єднання, був шлях «залізом і кров’ю». Його здолала людина, котра з майстерністю вмілого лоцмана провела німецький корабель між небезпечними рифами й дісталася порту призначення — створення єдиної Німецької імперії. Цією людиною був Отто фон Бісмарк.

Особистості

Отто фон Бісмарк (1815-1898) — німецький державний діяч, перший голова уряду Німецької імперії (1871-1890). За жорстку політику отримав прізвисько «Залізний канцлер». Був противником революції 1848 р. та виступав за збройне придушення повстань. У вересні 1862 р. король Вільгельм І запросив О. фон Бісмарка на посаду прусського міністра-президента. Після утворення в 1867 р. Північнонімецького союзу став канцлером.

Свідчення

• Як ви вважаєте, чому перспектива появи об’єднаної Німеччини під зверхністю Пруссії не надихала інші німецькі держави й провідні країни Європи?

«На той момент, коли О. фон Бісмарк став канцлером Пруссії, Німеччини як держави не існувало й німецькі землі перебували у складі Священної Римської імперії — аморфного утворення, у якому за лідерство змагалися Пруссія та Австрія. Ідея німецької єдності була центральною темою в німецькій політичній еліті, проте жодний із правлячих домів не хотів поступитися владними повноваженнями, а сформовані центри сили в Європі, зокрема Англія, Франція та Росія, навряд чи зраділи б появі нового потужного конкурента».

Галина Івасюк, українська історикиня (Роль особистості в становленні зовнішньої політики Німеччини // Наук. вісн. Рівнен. держ. гуманіт. ун-ту, 2012. Вип. 9. С. 103)

2. Посилення Пруссії

Основними завданнями О. фон Бісмарка стали подолання конкуренції Австрії і зміцнення становища Пруссії в Європі. Найбільш швидким та успішним, на його думку, був військовий шлях. Отже, об’єднання Німеччини під зверхністю Пруссії відбулося в результаті трьох послідовних воєн, ініційованих О. фон Бісмарком: з Данією, Австрією та Францією (див. карту на с. 95).

Здобувши легку перемогу над Данією у війні 1864 р., Пруссія отримала значну частину колишнього герцогства Шлезвіг-Гольштейн.

Війна 1866 р. з Австрією та коаліцією більшості південних німецьких держав (Баварії, Саксонії, Бадена та ін.) завершилася неочікувано швидкою перемогою Пруссії та розпадом Німецького союзу. Замість нього Пруссія створила федеративну державу — Північнонімецький союз. Управління Північнонімецьким союзом здійснювали прусський король як президент союзу, канцлер в особі прусського першого міністра та парламент. Австрію на вимогу Пруссії усунули від участі у вирішенні німецьких питань, і відтепер Пруссія стала незаперечним лідером національного об’єднання Німеччини.

Завдання, визначені О. фон Бісмарком як першочергові для об’єднання німецьких держав

• Центром усіх німецьких справ повинна стати Пруссія, але в жодному разі не Австрія.

• Політичне й економічне ослаблення Австрії — головного конкурента Пруссії.

• Зміцнення позицій прусського короля, здатного протиставити свою волю «м’якотілим» лібералам.

• Об’єднання Німеччини (на першому етапі — північних земель) під контролем Пруссії.

Свідчення

• Чи вважаєте ви підхід О. фон Бісмарка до проблеми відносин з Австрією виправданим з огляду на тогочасну ситуацію? Аргументуйте вашу позицію.

«Ми мали уникнути нищівної поразки Австрії; ми не мусили викликати в неї непотрібне відчуття гіркоти або бажання помсти; ми повинні були залишити можливість знову стати друзями з нашим нинішнім супротивником... Якщо Австрія зазнає важких утрат, вона стане союзником Франції чи будь-якого іншого нашого супротивника; вона навіть принесе в жертву свої антиросійські інтереси заради помсти Пруссії».

Отто фон Бісмарк (https://history.hanover.edu/courses/excerts/lllbis.html)

Після остаточного ослаблення Австрії поза союзом залишалися тільки південні німецькі держави. Тепер О. фон Бісмарк звернув увагу на Францію, яка з тривогою спостерігала за зростанням впливу Пруссії. У 1870 р. Пруссія отримала нагоду спровокувати війну з Францією (якої бажав і Наполеон III), у котрій здобула перемогу. (Події франко-прусської війни буде розглянуто в § 14.)

• Висловлення О. фон Бісмарка характеризує його як політика, котрий намагався передбачити подальший розвиток подій. Як ви вважаєте, чому, не допустивши приниження переможеної Австрії, Пруссія принизила французів, коли її війська пройшли «маршем переможців» вулицями Парижа?

Невідомий художник. Прусський парад перемоги на Єлисейських полях у Парижі (1 березня 1871 р.)

3. Завершення об’єднання Німеччини

Перемігши Францію, Пруссія фактично позбавила південні німецькі держави свободи вибору. Хотіли цього їхні монархи чи ні, але вони мусили заявити про свою згоду ввійти до складу єдиної Німецької імперії.

• Перегляньте відеофільм «Історія Німецької імперії». У які періоди німецької та європейської історії об’єднання німецьких земель відбувалося найактивніше?

18 січня 1871 р., ще до офіційного завершення війни проти Франції, у Дзеркальній залі Версальського палацу зібралися правителі німецьких земель, щоб офіційно заявити про створення Німецької імперії та проголосити прусського короля Вільгельма І її імператором. У новоствореній імперії проживало понад 40 млн осіб, а територія перевищувала пів мільйона квадратних кілометрів.

У квітні того ж року було ухвалено конституцію: до складу Німецької імперії ввійшли 22 монархії та кілька вільних міст. Вважалося, що вони відносно незалежні й рівноправні, але насправді такої рівності не було. Главою імперії був король Пруссії — найбільшої з-поміж усіх німецьких держав (понад половина населення та всієї території). Він мав титул імператора та був головнокомандувачем збройних сил імперії, призначав імперських чиновників, зокрема й голову уряду — імперського канцлера.

Імператор також призначав делегатів до верхньої палати парламенту й мав повноваження здійснювати безпосереднє керівництво міністрами.

Об’єднання Німеччини

Конституція надавала бундестагу (парламенту) законодавчу та значною мірою виконавчу владу. Верхньою палатою парламенту імперії була союзна рада — бундесрат. Майже третина депутатів у ньому представляли Пруссію. Головою бундесрату був канцлер імперії — прусський міністр. Будь-яке рішення бундесрату могло бути заблоковане Пруссією, яка мала для того достатню кількість голосів депутатів.

Рейхстаг — нижня палата німецького парламенту — не мав вирішального значення в системі органів державної влади імперії, оскільки не контролював уряд.

Ухваленням конституції 1871 р. завершилося політичне об’єднання Німеччини. Однак для створення цілісної держави цього було недостатньо, бо не існувало єдиної фінансової системи та грошової одиниці; залишалися сильними позиції католицької церкви; не існувало загальнодержавної власності; не було узгоджено загальнонімецьку політику на міжнародній арені. Ці й інші питання належало вирішити в майбутньому.

4. Італія після революції 1848 р.

Після революції територія, яку нині називають Італією, залишалася більшою мірою географічним поняттям, закутком Європи. На відміну від Німеччини, на території якої існувала велика європейська держава — Пруссія, в Італії такого об’єднавчого центру тривалий час не було. За принципом «ворог мого ворога — мій друг» союзником італійських націоналістів у їхній боротьбі за об’єднання була Франція, адже обидві держави мали спільного ворога — Австрію.

До революції 1848 р. чимало політиків і пересічних італійців мали надії на те, що об’єднавчою постаттю буде Папа Римський Пій IX, проте він розчарував їх.

Тому об’єднання Італії могло відбутися або під керівництвом Савойської династії в особі правителя Сардинського королівства (П’ємонту) короля Віктора Еммануїла II, або під прапором республіки. За республіканське об’єднання Італії виступали Дж. Мадзіні й Дж. Гарібальді, однак серед їхніх прибічників уже не було одностайності. Частина з них почала схилятися до думки, що об’єднання країни до снаги тільки П’ємонту.

Повстанська тактика Дж. Мадзіні зазнала поразки, і частина демократів, зокрема Дж. Гарібальді, дійшла висновку про необхідність союзу демократичних сил із Савойською монархією.

Д. Уголіні. Віктор Еммануїл II. XIX ст.

Об’єднання Італії було б значно складнішим і тривалішим, якби не позиція короля П’ємонту Віктора Еммануїла II, який опинився на троні після зречення Карла Альберта. Йому вдалося переконати націю, що саме він здатний об’єднати країну. Віктор Еммануїл II призначив прем’єр-міністром Камілло Кавура, здібного й енергійного політика, який ліквідував у королівстві феодальні пережитки, перебудував його економіку. Він активно залучав до державного управління освічених людей і здійснив важливі реформи.

Природжений дипломат, К. Кавур прагнув об’єднати Італію навколо Сардинського королівства за допомогою дипломатичних угод. Заради того, щоб зробити Францію союзницею П’ємонту, К. Кавур запросив французького імператора Наполеона III на таємні переговори, і вони уклали військовий союз проти Австрії. Щоб належно підготуватися до неминучої визвольної війни з Австрією, уряд К. Кавура почав активно шукати можливих союзників у Європі та збільшив видатки на армію.

Особистості

Камілло Кавур (1810-1861) — італійський політичний діяч. Походив з однієї з найбагатших і найвпливовіших родин П’ємонту; його хрещеною матір’ю була сестра Наполеона Бонапарта. Закінчив військову академію, служив у війську. Лідер ліберальної течії італійського національного руху. Виступав за ліквідацію роздробленості Італії, проти австрійського панування та за створення єдиної національної італійської держави. Під час революції 1848-1849 рр. був депутатом сардинського парламенту; обіймав посади міністра землеробства й торгівлі, міністра фінансів. Упродовж 1852-1861 рр. — прем’єр-міністр Сардинського королівства.

К. Кавур порозумівся з Дж. Гарібальді й зумів організувати історичну зустріч палкого революціонера з Віктором Еммануїлом II, щоб налагодити між двома популярними політиками особистий контакт.

Свідчення

• Ознайомтеся з оцінкою діяльності італійської «трійці» відомого українського дослідника О. Бочковського. На яких якостях і рисах Дж. Мадзіні, Дж. Гарібальді й К. Кавура, важливих для об’єднання Італії, він наголошує?

«Італія дала Європі в цей час не тільки видатного ідеолога національної боротьби... Дж. Мадзіні... Одночасно Італія дала взірцеві приклади діячів на двох інших головних напрямах національної боротьби. Дж. Гарібальді — це ідеал вояка в національній революції; ідеал шляхетної справи національного визволення, відданий революціонер... А К. Кавур — рідкісний приклад надзвичайно талановитого дипломата на початку політичної кар’єри народу, що зриває пута чужої неволі. Згадана італійська “трійця” — це справді майже винятковий приклад щасливої гармонії головних чинників визвольної боротьби. В історії він майже не повторюється».

Ольгерд Бочковський, український і чеський дослідник (Вступ до націології. Мюнхен: УТГІ, 1991-1992. С. 24)

5. Військовий шлях об’єднання Італії «згори». Походи Дж. Гарібальді

Завдяки успішній внутрішній політиці К. Кавур здобув прихильність лібералів в інших частинах Італії, а участю у Східній (Кримській) війні у складі антиросійської коаліції привернув на сторону Сардинії Наполеона IIІ. Він навіть уклав із ним таємну угоду, пообіцявши поступитися Франції Савоєю та Ніццою як винагородою за сприяння в об’єднанні Північної Італії.

Після цього К. Кавур, знехтувавши вимоги австрійського імператора Франца-Йосифа І припинити озброєння армії, більше не вважав за потрібне приховувати підготовку до війни з Австрією.

Навесні 1859 р., після оголошення антиавстрійською коаліцією війни Австрії, об’єднання Італії вступило у вирішальну стадію. Несподівано для самого К. Кавура до боротьби проти австрійського панування долучився не тільки П’ємонт, а майже вся Італія. Розпочалася Друга війна за незалежність Італії.

Об’єднання Італії

Коли австрійські війська рушили на П’ємонт, то на допомогу Віктору Еммануїлу II прийшла французька армія під командуванням Наполеона III. Під час війни австрійці зазнали серйозних поразок і мусили відступити. У результаті кордони Італії на географічній карті набули майже сучасного вигляду. Здавалося, ще одне незначне зусилля — й Австрія буде остаточно переможена. Проте у вирішальний момент Наполеон III поквапився підписати з Францом-Йосифом І мирний договір. Основними причинами такого поспіху були великі втрати у французькій армії, загроза вступу у війну Прусії та небажання допустити об’єднання Італії. Отже, Австрія і надалі зберігала панування на Апеннінському півострові.

Дж. Гарібальді, який після невдачі революції втік із Сицилії до Сардинського королівства, активно включився у визвольну боротьбу. Зі своїми бійцями він здобув улітку 1859 р. кілька перемог над австрійцями.

У травні 1860 р. Дж. Гарібальді разом із добровольцями («тисяча Гарібальді») висадився на Сицилії, де «червоносорочечники», як називали гарібальдійців за колір їхніх сорочок, за підтримки населення зайняли місто Палермо. Далі вони продовжили рух на південь Апеннінського півострова й у вересні ввійшли до Неаполя, вигнавши з міста правителів із династії Бурбонів. За короткий час Дж. Гарібальді звільнив більшу частину Італії від влади австрійців і став національним героєм.

Віктор Еммануїл II вирішив скористатися перемогами народного улюбленця для приєднання до Сардинії Неаполя та Сицилії. Із цією метою на допомогу гарібальдійцям він регулярно відправляв зброю та вояків.

Дж. Гарібальді привітав Віктора Еммануїла II як загальноіталійського короля, а на початку листопада 1860 р. вступив разом із ним у Неаполь. Більша частина Італії була об’єднана. За кілька днів, відмовившись від будь-якої винагороди, Дж. Гарібальді залишив місто.

• Перегляньте відеосюжет про монумент Дж. Гарібальді в італійському місті Спеція. Яким постає образ національного героя в скульптурному втіленні? Який висновок про ставлення італійців до Дж. Гарібальді ви можете зробити?

6. Утворення Італійського королівства. Завершення об’єднання Італії

У 1861 р. було офіційно проголошено Королівство Італія з Віктором Еммануїлом II на троні. Було створено італійський парламент, який сформував уряд, що представляв увесь італійський півострів, окрім Папської області (включно з Римом) і Венеції. Для приєднання цих двох областей Віктор Еммануїл II у 1866 р. вирішив спільно з Пруссією розпочати війну з Австрією.

У півторамісячній війні, яку також називають Третьою війною за незалежність Італії, Австрія зазнала поразки. Італійська армія витіснила австрійців із Венеції, і після низки дипломатичних рішень Венецію передали Італії. Рим і Папську область було приєднано в 1870 р., коли італійська армія зайняла залишений французами Ватикан. Рим став столицею Італійського королівства, як про це мріяв К. Кавур. Об’єднання Італії було завершено.

Основні події

1860 р. — створення Італійського королівства.

1870 р. — завершення об’єднання Італії.

1871 р. — завершення об’єднання Німеччини. Проголошення Німецької імперії; ухвалення конституції.

Запитання та завдання

1. Назвіть можливі шляхи об’єднання Німеччини. Чому, на вашу думку, це об’єднання відбулося за найжорсткішим сценарієм?

2. Яку роль в об’єднанні німецьких держав у єдину імперію відіграв О. фон Бісмарк?

3. Як ви вважаєте, чи було неминучим протистояння Австрії та Пруссії в процесі об’єднання Німеччини? Чому зрештою перемогла Пруссія?

4. Назвіть і стисло охарактеризуйте основні етапи завершення об’єднання Німеччини. Які події після революції 1848-1849 рр. були знаковими на цьому шляху?

5. Якою була ситуація в країні після Італійської революції 1848 р.?

6. Назвіть лідерів і політичні сили, які відігравали головну роль у політичному житті Італії.

7. Розгляньте політичну карикатуру, на якій Дж. Гарібальді закликає Папу Римського Пія IX дати свободу Італії. Як ви вважаєте, чому Папу Римського доводилося вмовляти взяти участь в об’єднанні Італії, не кажучи вже про те, щоб очолити цей рух?

Дж. Тенніел. Добра пропозиція. 1860 р.

8. Як ви оцінюєте загальний внесок в об’єднання Італії Дж. Гарібальді, К. Кавура та Віктора Еммануїла II? Які сильні риси мав кожний із цих політиків? Що зробило цих людей природними союзниками?

9. Яку роль відіграли військові походи Дж. Гарібальді, зокрема похід «тисячі» на Сицилію, у створенні Італійського королівства й завершенні об’єднання Італії?

10. Проведіть історичну паралель між об’єднанням Німеччини й об’єднанням Італії. Що було спільного, а що відмінного в цих двох подіях?

11. Виконайте завдання, розміщені в електронному додатку.