Всесвітня історія. Повторне видання. 9 клас. Полянський (2026)

§ 9. «Весна народів»

1. Передумови революцій 1848-1849 рр. у Європі

Революційні виступи на континенті в середині XIX ст. мали економічні, соціальні, політичні й національні передумови. Революції 1848-1849 рр. були спричинені обмеженнями Священним союзом національних і ліберальних прагнень європейців, пробуджених Французькою революцією та епохою Наполеона. За кілька тижнів хвиля повстань прокотилася Європою. Ці події називають «Весною народів».

Революційні події вийшли далеко за межі Європи. Загалом вони охопили майже пів сотні країн. Успіхи революціонерів в одній країні вселяли віру в перемогу в інших державах. Зокрема, у березні-квітні 1848 p. скасування рабства у французьких колоніях мало відгомін на Кубі та в Пуерто-Рико. Лише Росія залишалася ніби безлюдним островом в океані визвольного руху: там не було навіть натяку на будь-які революційні виступи.

Словник

«Весна народів» — загальна назва революцій, що відбулися в 1848-1849 рр. у Європі.

Передумови революцій 1848-1849 рр.

Економічні	Для Європи 1840-ві роки були періодом справжнього економічного лиха. Невипадково ці часи називали «голодними сороковими». Збільшення кількості населення, неврожаї зернових і картоплі призвели до стрімкого зростання цін на продукти, голоду й хвороб. До цих випробувань додалися фінансова криза та занепад промисловості.
Соціально-політичні	Здебільшого були наслідком економічних проблем. У селах зберігалися залишки феодалізму, селяни не мали засобів до існування; у містах швидко зростало безробіття серед ремісників і промислових робітників. Середній клас також потерпав. Його представники прагнули усунути від політичної влади дворянство й хотіли самі впливати на політику. Європою поширювалися ідеї свободи та демократії. Зубожіння і невдоволення мільйонів людей досягло вершини.
Національні	Деякі народи висували гасла національного об’єднання (німці й італійці) або виходу зі складу тодішніх імперій (угорці).

Свідчення

• Що, на вашу думку, мав на увазі один із найжорсткіших європейських політиків свого часу, який у жовтні 1847 р. говорив про «смертельну хворобу»?

«Я старий лікар; я можу відрізнити супутню хворобу від смертельної... Ми переживаємо нині муки смертельної хвороби».

Клеменс Меттерніх, канцлер Австрійської імперії (1821-1848). (Croassroads ot European Histories: Multiple Outlooks on Five Key Moments in the History of Europe // R. A. Stradling. Council of Europe. 2006. P. 11)

2. Початок «Весни народів». Революція у Франції

На відміну від 1830 р., революційні події розпочалися не у Франції. У лютому 1848 р. розпочалася революція в Італії — країні, розділеній за рішенням Віденського конгресу на вісім держав. Повстання спалахнули спочатку в Королівстві обох Сицилій — найбіднішому та найнепокірнішому регіоні країни під владою династії Бурбонів. Невдовзі виступи охопили також Турин і Флоренцію. На першому етапі революції влада там швидко перейшла до тимчасового уряду.

Однак головні події розвивалися саме у Франції. В умовах економічної кризи й бенкетної кампанії (про це йшлося в § 7) у бурхливій обстановці відкрилася сесія французького парламенту. Вимоги опозиції було відхилено, а черговий бенкет прихильників виборчої реформи влада заборонила.

Проте парижани із цим не погодилися. У призначений день тисячі містян вийшли на вулиці й площі міста на демонстрацію. Відбулися сутички з поліцією, і через два дні на вулицях Парижа було зведено барикади, повстанці захопили всі важливі споруди.

Приклад Парижа як колиски революцій викликав ланцюгову реакцію не тільки по всій Франції, а й в інших країнах Європи. Луї-Філіппа І та його першого міністра Франсуа Гізо народ скинув під час триденної революції (22-24 лютого). Король зрікся престолу на користь малолітнього онука, графа Паризького, і втік до Англії. Королівський палац захопили повстанці, витягли трон на площу Бастилії та спалили.

Невідомий художник. Тронний зал королівського палацу Тюїльрі в Парижі, захоплений революційним натовпом

Монархісти й частина ліберальної опозиції намагалися зберегти монархію, установивши регентство (тимчасове правління) герцогині Орлеанської — матері графа Паризького. Цю пропозицію підтримала палата депутатів, проте до зали засідань із вигуками «Ні — регентству, ні — королю!», «Хай живе республіка!» ввірвалися повстанці, які змусили депутатів дати згоду на створення тимчасового уряду.

25 лютого 1848 р. тимчасовий уряд удруге проголосив Францію республікою (Друга республіка). У травні розпочали роботу Установчі збори, які відмовилися створювати міністерство праці, чого домагалися робітники; лідерів робітничої опозиції було заарештовано. У Парижі спалахнуло повстання. Військовий міністр генерал Луї Кавеньяк отримав повноваження диктатора, і за кілька днів повстання було придушено. Тисячі його учасників відправили на заслання.

У листопаді було ухвалено конституцію Другої республіки. Вища виконавча влада належала президенту, якого обирали загальним голосуванням на три роки, законодавча — Законодавчим зборам, які обирали на чотири роки.

На президентських виборах наприкінці року фаворитом був генерал Кавеньяк, але неочікувано переконливу перемогу здобув Луї Бонапарт — небіж Наполеона І.

3. Революція в Німеччині

Безробіття, голод і злидні охопили землі Німеччини. Після кількох неврожайних років у середині 1840-х років у великих містах Німеччини й Австрії спалахнули голодні бунти. У складному становищі перебували робітники, чия зарплата зменшилася майже вдвічі, а також дрібні підприємці. Ситуація загострилася настільки, що в прусській столиці Берліні вибухнуло «картопляне» повстання. Було зруйновано фабрики й контори, спалено боргові книги. Прусська армія перейшла на сторону повстанців.

Революційні події охопили всю роздроблену країну. На початку 1848 р. бундестаг — німецький парламент — визнав триколірний прапор державним. У багатьох німецьких державах до влади прийшли ліберальні уряди.

У березні 1848 р. в Берліні сотні людей вийшли на барикади з вимогою надання громадянських прав і свобод, проведення вільних і рівних виборів парламенту. Коли ж прусські війська застосували силу до мирного протесту, демонстранти почали споруджувати барикади.

Невідомий художник. Вулична барикада в м. Берліні. 1848 р.

Центр Берліна став ареною кривавої вуличної сутички між військовими та повстанцями, унаслідок якої загинуло майже 300 осіб. Однак багатотисячна армія не змогла зламати опір берлінців, і прусський король Фрідріх-Вільгельм IV звернувся до них із закликом припинити боротьбу.

Ці дні справили вирішальний вплив на подальший розвиток подій: у Німеччині відбулися перші демократичні вибори (до яких, щоправда, допустили тільки чоловіків), у Франкфурті скликали перший загальнонімецький парламент — Національну асамблею.

До весни 1849 р. парламент розробив проєкт конституції для всієї Німеччини, що передбачав установлення в країні республіки. Проте король відмовився визнати конституцію, а повстання в Саксонії та Рейнській області були придушені прусськими військами. Це ознаменувало завершення революції.

4. Революція в Італії

Упродовж кількох століть на території Італії вирували війни європейських держав, у результаті яких на Апеннінському півострові запанувала Австрія. Через збереження феодальних порядків та іноземне панування на початку століття Італія була поділена на кілька держав. Зусиль груп патріотів, зокрема карбонаріїв, виявилося недостатньо для об’єднання Італії.

Отже, в Італії революція мала три мети: вирішення соціальних питань, звільнення з-під влади Австрії та об’єднання роздробленої країни. Першим етапом революції було повстання на початку 1848 р., коли піддані Королівства обох Сицилій (Неаполь і Сицилія) виступили проти свого короля з династії Бурбонів Фердинанда І.

Після звістки про початок революції в австрійській столиці повстання поширилося, як лісова пожежа, й охопило північ Італії. Король П’ємонту-Сардинії Карл Альберт, сподіваючись вигнати окупантів, оголосив війну Австрійській імперії. Ця війна, відома як Перша війна за незалежність Італії, спочатку була для Карла Альберта успішною, і він зайняв усю Північну Італію.

К. Канеллі. Битва біля воріт Порта-Тоза в м. Мілані (22 березня 1848 р.)

Восени 1848 р. розпочався другий етап революції, який очолили активні учасники Рисорджименто (від іт. risorgere — відроджуватися) — руху за об’єднання Італії — Джузеппе Мадзіні та Джузеппе Гарібальді.

Особистості

Джузеппе Мадзіні (1805-1872) — італійський революціонер, республіканець. Активний учасник Рисорджименто. За участь у таємному товаристві був ув’язнений урядом П’ємонту та згодом висланий із країни. Заснував у Франції таємне революційне товариство «Молода Італія» (1832). Більшу частину життя провів у вигнанні.

Його ідеї та політичні дії сприяли об’єднанню Італійської держави. Коли Італія стала об’єднаною і незалежною, відмовився від посад в уряді.

Словник

Карбонарії (іт. carbonaro — вуглярі) — члени таємного товариства в Італії в 1807-1832 рр. Назва пов’язана з легендою про нібито їхнє походження від середньовічних вуглярів.

Особистості

Джузеппе Гарібальді (1807-1882) — італійський революціонер, республіканець. Активний учасник Рисорджименто. Учасник повстання в П’ємонті, після придушення якого емігрував. Був засуджений до смертної кари. Багато років провів у Південній Америці. Повернувшись у 1848 р. до Італії, боровся проти Австрії. Організатор оборони Римської республіки в 1849 р. Після поразки втік на північ Італії, а після арешту його вислали з країни. У вигнанні продовжував готувати об’єднання Італії.

Вони прагнули звільнити країну з-під влади Австрії та Бурбонів і скликати парламент об’єднаної Італії. Унаслідок повстання в Римі та втечі з Ватикану Папи Римського Пія IX в місті було утворено світський уряд, а на початку 1849 р. проголошено Римську республіку, фактичним керівником якої був Дж. Мадзіні.

Свідчення

• Яку мету (соціальну, політичну чи національну) Дж. Мадзіні вважав для себе та своїх прихильників найголовнішою в революції? Чому, на вашу думку, Дж. Мадзіні менше говорить про головну справу свого життя та ідеал італійських патріотів — об’єднання Італії, а більше — про демократію і свободу?

«Свобода без об’єднання неминуче веде до анархії. Об’єднання без свободи — це деспотизм, тиранія. Людство однаково ненавидить тиранію та анархію. Воно намагається підтримувати рівновагу між цими двома нероздільними умовами життя: такими нероздільними, що одного неможливо досягти й підтримувати без іншого. Будь-яке об’єднання рано чи пізно стикається з бунтом, якщо його члени не дали добровільної згоди на це, будь-яка свобода ненадійна, якщо сили єднання не намагаються її зберегти».

Джузеппе Мадзіні (Організація демократії. 1850 р. https://www-thefederalist-eu.translate.goog/site/index.php/en/federalism-in-the-history-of-thought/2268-giuseppe-mazzini?_x_ tr_sl=en&_x_tr_tl=uk&_x_tr_hl=uk&_x_tr_pto=sc)

Навесні 1849 p. з поновленням війни проти Австрії розпочався завершальний етап революції. Армія Карла Альберта була розбита австрійцями, і вже в травні вони захопили деякі італійські території. Упродовж літа під ударами об’єднаних військ Франції, Австрії, Іспанії та Королівства обох Сицилій Римська республіка й Венеція здалися. Отже, справу об’єднання Італії довелося відкласти.

5. Революції 1848-1849 рр. у країнах Центральної Європи

Австрійська імперія. У березні 1848 р. в столиці Австрійської імперії м. Відні раптово розпочалися масові демонстрації та заворушення. Їхні учасники домагалися ліквідації абсолютної монархії і феодальних пережитків, а представники національних меншин — створення власних національних держав. К. Меттерніх, який був уособленням старого режиму, подав у відставку й покинув Австрію. Упродовж наступних кількох днів Фердинанд І вимушено дав згоду на конституцію і дозволив свободу друку. Режим, який послідовно вибудовували протягом 30-ти років, раптово впав за три дні протестів.

Слов’янські народи імперії наполягали на праві на створення власних держав. У червні 1848 р. в столиці Чехії м. Празі відбувся Слов’янський з’їзд. У ньому взяли участь представники слов’янських народів з Австрії, а також з Італії та Німеччини.

Запрошення до участі було направлено й до Києва. Одна з трьох секцій зібрання — «польсько-русинська (українська)» — обговорювала українські потреби. З’їзд засудив гноблення слов’ян, проголосив рівноправність націй, створення союзу слов’янських народів і перетворення Австрії на федерацію.

В останні дні з’їзду повстала Прага. Чехи вимагали незалежності та виборів нового парламенту. Австрійські війська придушили виступ і розпустили всі новостворені органи чеської влади.

На польських землях у березні-травні 1848 р. відбулося Великопольське (Познанське) повстання. Утворений повстанцями національний польський уряд проголосив незалежність від Пруссії і почав формувати збройні сили.

У квітні майже в усьому Познанському князівстві, що входило до складу Пруссії, відбувалися місцеві сутички повстанців із прусськими військами. Проте згодом частина ватажків повстання погодилася на визнання Пруссією автономії Познанського князівства в обмін на розпуск більшості повстанських загонів. Пруссаки не дотримали слова та розпочали ліквідацію повстанських формувань. У відповідь на це польські загони, які ще не були розпущені, стали чинити опір і навіть здобули кілька перемог. Проте, відрізані від решти Польщі, вони не мали шансів проти регулярної армії Пруссії, і в травні останній загін повстанців капітулював.

Ю. Коссак. Бій під Мілославом між польськими повстанцями та прусським військом (30 квітня 1848 р.). 1868 р.

Україна у світі

Перші масові політичні виступи на українських землях — у Галичині й Закарпатті та на Буковині — спричинила звістка про початок революції і ліберальних перетворень в Австрійській імперії. У Львові маніфестації за масової участі міського населення виникли стихійно й тривали три дні (19-21 березня 1848 р.). На львівських вулицях шляхи розбурханого натовпу й австрійського війська перетиналися, але, на відміну від Відня, тут не пролилося жодної краплі крові.

Під впливом демонстрацій було підписано петицію з вимогами до влади, створено національну гвардію, випущено політичних в’язнів. У місті з’явилося кільканадцять вільних від цензури видань, різноманітні громадські організації. Тут зустрічали поважних гостей, ушановували та святкували різні події, львів’яни відвідували вистави й концерти.

Уряд монархії Габсбургів мусив остаточно ліквідувати панщину. В українців пробуджувалася національна свідомість, вони вимагали національних прав. Виникла перша суто українська організація — Головна руська рада. У липні 1848 р. розпочав роботу перший австрійський парламент, у якому Галичину представляли, зокрема, 39 послів (депутатів) від українців. Українські депутати висували вимогу про поділ Галичини, підкріплену тисячами підписів.

Кульмінацією «Весни народів» у Львові стало повстання 1-2 листопада 1848 р. Його атмосфера істотно відрізнялася від березневої. У місті було встановлено понад два десятки барикад, його центральна частина опинилася в руках повстанців. Проте єдності між двома таборами повстанців — українцями й поляками — не було. Унаслідок обстрілу центру Львова вранці 2 листопада австрійською артилерією були значні руйнування та пожежі на кількох вулицях. Загинуло понад пів сотні повстанців і військових, майже сотня зазнала поранень.

Повстання не досягло мети, але для українців революційні події «Весни народів» стали новим досвідом боротьби та сприяли формуванню нового типу політичної і громадської культури на українських землях.

Є. Глоговський. Пожежа у Львівській ратуші після артилерійського обстрілу (2 листопада 1848 р.)

Наприкінці 1848 р. під тиском революції імператор зрікся престолу, який посів його небіж Франц-Йосиф І (1848-1916). Було звільнено з посад реакційних міністрів і радників, створено новий уряд, розпочато ліберальні реформи, оголошено політичну амністію.

Під час революції опублікували проєкт конституції, у якій Австрію проголошували конституційною монархією, визнавали свободу совісті, друку, зборів, рівність громадян. Було створено двопалатний парламент — рейхстаг (нижню палату обирав народ, верхню — частково призначав імператор із принців Габсбурзького дому, частково обирали аристократи). Законодавча влада залишалася за імператором і рейхстагом. Щоправда, менше ніж через рік конституцію було скасовано, а ще через два роки відновили необмежену владу імператора.

Революція в Угорщині. Революційну хвилю в Угорщині очолив ліберал Лайош Кошут; активну участь брали відомий поет Шандор Петефі, а також інші національні діячі. У середині березня 1848 р. до влади прийшов національний угорський уряд, розпочалося формування угорського війська й інші перетворення.

Здавалося, ніби події розвивалися для угорських революціонерів якнайкраще. Однак революція мала суттєву ваду: власним національним меншинам (словакам, а надто хорватам) не обіцяли того, що самі угорці вимагали від Австрії, — незалежності. Тому хорвати не тільки не стали їхніми союзниками, а навпаки, — за першої ж нагоди виступили разом з австрійцями проти угорців.

У вересні 1848 р. 50-тисячна австро-хорватська армія рушила в глиб Угорщини. У середині квітня наступного року Національні збори Угорщини проголосили Декларацію незалежності від Австрійської монархії — і країна стала республікою. Угорці протрималися ще чотири місяці: спочатку австрійські війська захопили м. Будапешт, а в серпні 1849 р. до Угорщини вторглася запрошена австрійцями на допомогу майже 200-тисячна російська армія. Сили були нерівними, й угорці зазнали поразки. До осені 1849 р. революцію було придушено, багатьох її учасників переможці стратили. Л. Кошут емігрував до США, а країна повернулася під владу Австрії.

• Знайдіть в інтернеті відеосюжет про Угорську революцію 1848-1849 рр. Представники яких соціальних верств і груп були її активними учасниками?

Почергово повстали також дунайські князівства й Трансильванія, розташовані на межі Австрійської та Османської імперій. Формально незалежні дунайські князівства Валахія та Молдова в XIX ст. звільнилися від впливу Туреччини й потрапили під вплив Росії. Економічна криза в Європі та розгортання революцій на континенті не оминули Дунайські князівства. Навесні 1848 р. революціонери прийняли конституцію та оголосили про створення Об’єднаного князівства Волощини та Молдови, на основі якого згодом постала незалежна Румунія.

Революції 1848 р. в більшості країн Європи зазнали невдачі через відсутність злагоди між революціонерами та їхні часто непослідовні дії. Водночас вони привели в недалекому майбутньому до пом’якшення політичних порядків у європейських країнах.

Вплив революцій 1848-1849 рр. на Європу

• Уперше із часів наполеонівських воєн у багатьох європейських державах під тиском революційних подій прийняли ліберальні конституції та закони, які суттєво розширили права громадян.

• Було скасовано кріпосне право в країнах, де воно ще зберігалося.

• Прискорилося об’єднання і згуртування націй, розділених кордонами (німців, італійців, румунів).

• Народи, позбавлені державності, боролися за незалежність і створення національних держав (українці, поляки, чехи, словаки, хорвати й ін.).

Основні події

1848-1849 рр. — «Весна народів».

Запитання та завдання

1. Що означає історичне поняття «Весна народів»?

2. Якими, на вашу думку, були основні причини й передумови революцій 1848-1849 рр.?

3. Охарактеризуйте причини формування національних рухів у країнах Європи.

4. На прикладі 2-3-х країн визначте спільні ознаки й відмінності революцій, що відбувалися в Європі наприкінці 1840-х років.

5. Причиною революцій 1848-1849 рр. НЕ БУЛО

А поширення патріотичних настроїв
Б розширення прав і свобод
В розчарування в демократії
Г невдоволення політикою правителів

6. Революції 1848-1849 рр. також називають

А «славними революціями»
Б «Весною народів»
В «оксамитовими революціями»
Г коронопадом

7. Держава, у якій першою в 1848 р. розпочалася революція, — це

А Пруссія
Б Австрія
В Папська область
Г Королівство обох Сицилій

8. Унаслідок революції 1848 р. в Австрії було усунуто від влади

А К. Кавура
Б О. фон Бісмарка
В К. фон Меттерніха
Г Ш. Талейрана

9. Країна, проти якої в 1848 р. відбулося Великопольське повстання, — це

А Пруссія
Б Австрія
В Росія
Г Османська імперія

10. Папа Римський, котрий зіткнувся з революцією в Папській області, — це

А Пій VIII
Б Лев XIII
В Пій IX
Г Григорій XVI

11. Етнічна група в Австрійській імперії, що боролася за незалежність у 1848 р., лідером якої був Л. Кошут, — це

А італійці
Б угорці
В хорвати
Г чехи

12. Країна, яка прийшла на допомогу Австрії в придушенні революцій у її володіннях, — це

А Велика Британія
Б Османська імперія (Туреччина)
В Пруссія
Г Росія

13. Виконайте завдання, розміщені в електронному додатку.

Зміст