Всесвітня історія. Повторне видання. 9 клас. Полянський (2026)

§ 11. Російська імперія в першій половині XIX ст.

1. Росія в першій чверті XIX ст.

У той час, коли в західноєвропейських державах відбувалося становлення парламентських форм правління, Російська імперія залишалася останнім оплотом абсолютизму, де влада царя ніким і нічим не обмежувалася. Олександр I (1801-1825) спирався на контрольований ним бюрократичний апарат, створений ще в XVII ст. Монарх на свій розсуд обирав і звільняв міністрів. В імперії не було виборного парламенту й уряду, а також законних чи конституційних методів оскарження царської влади.

Карикатура «Піраміда російського суспільства в першій половині XIX ст. 1901 р.

Написи (згори донизу):

цар — «Ми над вами царюємо»;

міністри — «Ми вами керуємо»;

священнослужителі — «Ми вас дуримо»;

жандарми — «Ми вас розстрілюємо»;

аристократи — «Ми їмо замість вас»;

народ — «Ми працюємо. Ми вас годуємо».

Порівняно із Західною Європою, Російська імперія була політично, економічно та соціально відсталою. Більшість населення становили селяни-кріпаки, які працювали в умовах, що майже не змінилися із часів Середньовіччя. Населення було переважно неграмотним.

Переслідували «вільнодумство», а надто створення опозиційних організацій, панувала цензура.

Офіційною мовою була російська. Неросіянам у багатьох місцях забороняли розмовляти своєю мовою. Насаджували російське православ’я, закривали католицькі костели й монастирі.

Свідчення

• Ознайомтеся з описом політичної атмосфери в Росії французьким аристократом і письменником XIX ст. На яких її ознаках наголошує автор?

«Тут рухаються та дихають лише за дозволом імператора; також усе є понуре й присилуване. Мовчання панує над життям і паралізує його... Це архитвір дисципліни, але видовище цього “досконалого” порядку мене зовсім не задовольняє, бо така впорядкованість здобувається через цілковите знищення незалежності. Мені здається, що тінь смерті ширяє над цією частиною земної кулі».

Астольф де Кюстін, французький письменник (Правда про Росію: Подорожній щоденник. Київ: Ярославів Вал; Український письменник, 2009. С. 50-51)

2. Суспільні рухи

Після закінчення війни з Наполеоном стала очевидною неподоланна прірва між рівнями розвитку Росії та Європи. Під час походу російського війська у складі антифранцузької коаліції в Європу частина офіцерів надихнулася ідеями демократії, переконалася в перевагах європейського демократичного урядування.

Відлуння Французької революції, наполеонівські війни й поширення європейського стилю життя в Російській імперії підштовхнули до створення масонських лож¹ і таємних товариств. Зокрема, у Києві виникла масонська ложа «Об’єднаних слов’ян», у Полтаві — «Любов до істини». Однак їхня діяльність не мала українського національного характеру, адже зрусифіковане дворянство тоді ще не спромоглося сформувати українські національні вимоги.

¹ Масонські ложі (від англ. mason — каменяр, муляр) — таємні органі­зації, учасники яких виступали за моральне вдосконалення людей та їхнє об’єднання (незважаючи на релігійну й національну належність) на принци­пах братерства, рівності, взаємодопомоги та вірності.

Найбільшими таємними організаціями, що виникли в 1821 р., були Північне товариство в Петербурзі та Південне товариство в Україні. Згодом до Південного товариства приєдналося Товариство об’єднаних слов’ян.

Таємне товариство	Керівники	Програма
Північне	Микита Муравйов, Сергій Трубецький та ін.	«Конституція» М. Муравйова: скасування кріпосного права; обмеження царської влади конституцією і виборним парламентом.
Південне	Павло Пестель, Сергій Муравйов-Апостол та ін.	«Руська правда» П. Пестеля: скасування кріпосного права; проголошення республіки.

Програмні документи обох товариств не передбачали деколонізацію Російської імперії і появу на її уламках незалежних національних держав. «Конституція» М. Муравйова допускала створення федеративної Росії, що складалася б з окремих частин («держав»). Україну планували розділити на дві частини: «Українську» із центром у Харкові та «Чорноморську» із центром у Києві чи Одесі.

Позиція керівника Південного товариства П. Пестеля була ще непримиреннішою: майбутня російська республіка мала бути жорстко централізованою державою зі столицею в російському м. Новгороді. Усі народи мусили б зректися своєї мови, культури, національних ознак і «стати росіянами». Винятком за певних умов могла бути тільки Польща.

У листопаді 1825 р. раптово помер Олександр І. Ця неочікувана подія стала сигналом для членів Північного товариства до здійснення військового перевороту. У середині грудня 1825 р., у день складання при-сяги новому імператору Миколі І (1825-1855), у Петербурзі повстали окремі військові частини, у яких діяли члени Північного товариства. Від російської назви місяця грудня (рос. декабрь) учасники руху ввійшли в історію як декабристи. Вони намагалися не допустити до влади нового царя і домогтися скасування абсолютного самодержавства.

Майже 3 тис. заколотників, оточені добре озброєними урядовими військами, пасивно очікували наказу про подальші дії. Відсутність чіткого плану, зрада окремих керівників повстання і нерішучість повстанців призвели до краху. Декабристів оточили й розстріляли. Загинуло більше тисячі осіб; керівників повстання стратили; багатьох учасників повстання ув’язнили, заслали в Сибір чи загарбаний Росією Кавказ.

Україна у світі

Незважаючи на поразку виступу декабристів у Петербурзі й арешт П. Пестеля, в Україні наприкінці грудня 1825 р. — на початку січня 1826 р. спалахнуло повстання Чернігівського полку на Київщині (район міст Василькова, Фастова, Білої Церкви). Очолили повстання С. Муравйов-Апостол і М. Бестужев-Рюмін. Повстанці зайняли Васильків, але потім були розбиті урядовими військами поблизу Білої Церкви. Керівників повстання спіткала доля їхніх петербурзьких спільників.

Хоча Микола І легко переміг декабристів, їхній виступ засвідчив, що, коли в більшій частині Європи розширювалися права людей та їхні можливості впливати на уряд, Росія відставала на 200 років.

Протягом 1830-1840-х років у Росії сформувалися дві різні течії суспільної думки, відомі як західники (О. Герцен, В. Бєлінський, М. Чернишевський та ін.) і слов’янофіли (К. Аксаков, М. Погодін, Ф. Достоєвський та ін.).

Пам’ятний знак на честь 150-річчя повстання Чернігівського полку в м. Василькові на Київщині

Основна відмінність між ними полягала у ставленні до спадщини мислителів епохи Просвітництва й часів Французької революції. Західники прийняли цю спадщину, а слов’янофіли зверталися до порядків початку XIX ст. або й середньовічної Московщини. Спільним же для обох течій був російський націоналізм і великодержавний шовінізм.

Словник

Слов’янофіли (від«слов’янин» і грецьк. — «любити»; слов’янолюбство) — представники одного з двох основних напрямів російської громадської думки в 1840-1850-х роках, які наполягали на особливому, відмінному від західноєвропейського шляху розвитку Росії. Вони вбачали її самобутність у селянській громаді та православ’ї.

Погляди західників

Погляди слов’янофілів

• Вважали, що єдиний можливий для Росії варіант розвитку — це шлях західноєвропейської цивілізації. Їхнім кумиром був Петро I. • Критикували сільську відсталість Росії, виступали за ліквідацію кріпосницьких відносин. • Вважали релігію та церкву гальмом суспільного прогресу. • Основною цінністю суспільства вважали особистість, а держава покликана захищати права та свободи людини. • Виступали за конституційну монархію або за соціалістичні форми державного правління. • Були прихильними до російського націоналізму та збереження імперії. Не розглядали сценарії звільнення Росією загарбаних нею територій та державної самостійності поневолених народів. Прихильники русифікації.

• У Росії «особливий шлях». Отже, вона не повинна наслідувати «неповноцінну» Європу. • Усе «істинно російське» (Московська держава допетровської доби, сільська община, звичаї, традиції) є втіленням російського «народного духу». • Виступали за скасування кріпацтва та певні демократичні свободи. • Російське православ’я — «єдино правильна» релігія на противагу католицизму та протестантизму. • Поділяли химерну ідею «Москва — третій Рим», а також офіційну тріаду влади: самодержавство — православ’я — народність. • Були переважно переконаними націоналістами, русифікаторами та шовіністами, поборниками «єдиної і неподільної» Російської імперії. • Намагалися довести, що росіяни покликані підпорядкувати собі слов’янські народи, а також неслов’янські, але православні, та управляти ними як частиною «єдиної нації», «Великої Росії». Навіть у майбутньому не допускали незалежності для українців.

Україна у світі

У 1860-х роках слов’янофільство зійшло нанівець, але за підтримки царського уряду переросло в панславізм — ідею всеслов’янської єдності. Російська імперія використовувала панславізм для експансії проти інших країн і народів. В Україні панславізм мав певні національні особливості. Зокрема, Кирило-Мефодіївське братство (1845-1847), до якого належали помітні постаті Микола Костомаров, Микола Гулак, Василь Білозерський, Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко, було ліберальним за поглядами, виступало за рівноправні відносини всіх слов’янських народів. Такі переконання були неприйнятні для Російської імперії, тому братство розгромили, а учасників покарали.

3. Росія — «жандарм Європи»

Після перемоги антифранцузької коаліції над Наполеоном уряди Європи (насамперед Росії та Австрії), згуртувавшись у Священний союз, активно боролися з революційними ідеями й національними рухами.

Україна у світі

У першій половині XІX ст. Росія продовжувала проводити реакційну політику щодо багатьох європейських народів, зокрема й українського. На початку століття Україну поділили на дев’ять губерній, які входили до трьох генерал-губернаторств на чолі з військовими з необмеженими повноваженнями. Прояви національної самосвідомості українців було придушено; політико-географічне поняття «Україна» заборонили, а мову зневажали.

Свідчення

• Визначте, яких ще, крім згаданих вище, антиукраїнських заходів уживала російська влада та якою була їхня мета.

«Поступово звужувалася сфера дії традиційного українського судочинства й права, аж поки в 1831-1835 рр. скасовано магдебурзьке право в Києві, а в 1842 р. — судочинство за Литовським статутом і запроваджено в усіх сферах систему російських законів і судів».

Іван Дзюба, український літературний критик і громадський діяч (Нагнітання мороку: від чорносотенців початку XX ст. до українофобів початку XXI ст. Київ : ВД «Києво-Могилянська академія», 2011. С. 411)

Було ліквідовано греко-католицьку церкву на Правобережжі, цензура забороняла друкувати українською мовою проповіді. Також русифікували культуру й освіту. На випадок повстання в Україні було розміщено російську армію, а також створено майже два десятки військових поселень.

Свідчення

«Першою і головною амбіцією Росії є об’єднання всіх російських племен під царем, котрий називає себе “самодержцем усіх росіян”, до яких Росія включає також Білу та Малу Русь. А щоб довести, що її посягання не йдуть нікуди далі, вона в процесі трьох поділів Польщі анексувала тільки білоруські та малоросійські провінції, залишаючи територію, заселену поляками, і навіть частину Малоросії (Східну Галичину) своїм союзникам по злочину».

Фрідріх Енгельс, німецький економіст (https://commons.com.ua/uk/marks-i-engels-pro-rosijskij-imperi/)

Наляканий Липневою революцією у Франції, російський цар мав намір відправити в Західну Європу армію для упокорення тамтешніх революціонерів. Утіленню задуму перешкодило Листопадове повстання 1830 р. в Польщі. Під час російсько-польської війни 1830-1831 рр. проти 50-тисячного війська поляків Микола І зосередив удвічі більшу армію. На початку 1831 р. польські повстанці зазнали поразки й відступили.

Свідчення

• Визначте спільні ознаки русифікаторської політики щодо українців і поляків.

«Стратегія русифікації вдосконалювалася в боротьбі з польськими революціями. Після придушення повстання 1830-1831 рр. було закрито Варшавський університет, Політехнічний інститут та інші навчальні заклади. Шкільні програми було затверджено відповідно до російських. Скасовано викладання історії Польщі як окремого предмета, вона стала частиною курсу російської історії. Викладанню російської мови приділяли багато уваги, а її знання стало обов’язковим для чиновників, було запроваджено курси для її вивчення».

Іван Дзюба (Нагнітання мороку: від чорносотенців початку XX ст. до українофобів початку XXI ст. Київ : ВД «Києво-Могилянська академія», 2011. С. 414)

На початку осені 1831 р. росіяни після дводенного штурму взяли Варшаву та придушили повстання. Микола І брутально знищив залишки польської національної автономії: ліквідував «даровану» раніше польську конституцію і розпустив сейм (парламент). У 1832 р. Польщу проголосили частиною Російської імперії. Після цих подій за Росією та її царем закріпилася назва «жандарм Європи».

4. Східна (Кримська) війна (1853-1856)

Східна (інша назва — Кримська) війна була спричинена двома головними обставинами. По-перше — територіальні апетити й експансіонізм Росії, яка за часів правління царя Миколи І прагнула поширити свій вплив на Балкани та Чорноморський регіон, аби забезпечити доступ до тепловодних портів і взяти під свій контроль Східне Середземномор’я.

По-друге — ослаблення Османської імперії. Колись могутня держава почала занепадати, їй було дедалі складніше утримувати території в Південно-Східній Європі, на Балканах і Близькому Сході.

Основні бойові дії тієї війни відбувалися переважно в Криму, а також на Кавказі, на Чорному, Балтійському та Білому морях, навіть на узбережжі Тихого океану. Росія воювала переважно силами вояків-українців, які у війську на кримському напрямку становили майже половину, а на флоті — дві третини особового складу. Постачання російської армії в Криму також ішло з України. На українських землях були розміщені шпиталі.

Приводом до війни став конфлікт між католицькою і православною церквами за право володіння «святими місцями». Росія в ультимативній формі зажадала від Османської імперії визнання російського імператора «покровителем» усіх православних і відновлення привілеїв православної церкви в Палестині. Османи відмовилися.

Експансію Російської імперії з метою заволодіння стратегічними протоками Босфор і Дарданелли, історичним центром православ’я м. Константинополем (нині м. Стамбул), а також утвердження свого впливу на Балканах, називають «східним питанням».

Свідчення

«Якщо Росія оволодіє Туреччиною, її сили збільшаться вдвічі, і вона стане сильнішою за всю Європу. Такий розвиток подій був би невимовним нещастям... Збереження турецької незалежності чи зруйнування загарбницьких планів Росії в разі, якщо Османська імперія все ж розпадеться, є фактами величезної політичної ваги».

Карл Маркс, німецький філософ (https://commons.com.ua/uk/marks-i-engels-pro-rosijskij-imperi/)

Східна (Кримська) війна 1853-1856 рр.

У жовтні 1853 р. росіяни захопили розташовані між Чорним морем і Балканами Дунайські князівства Молдавію та Валахію, що перебували під контролем Османської імперії. Османи, хоч і були ослаблені, у відповідь оголосили війну Росії і зупинили просування росіян.

Активна фаза війни розпочалася із Синопської битви в листопаді 1853 р. на чорноморському узбережжі Туреччини. Тоді російська чорноморська ескадра розстріляла набагато слабший турецький флот і бомбардувала місто Синоп, унаслідок якого загинуло багато мирних жителів. До весни 1854 р. бойові дії між російськими й турецькими військами велися на Дунайському та Кавказькому фронтах.

Розпочинаючи війну, росіяни не розраховували, що до османів долучаться Франція і Велика Британія. Не бажаючи потурати загарбницьким діям Росії, вони уклали союз з Османською імперією і несподівано для росіян у вересні 1854 р. висадили на Кримський півострів експедиційний корпус.

Україна у світі

Метою союзників було захоплення стратегічно важливої військово-морської бази Севастополя, аби паралізувати російський Чорноморський флот. Союзники перемогли росіян у битві під Альмою, змусили їх відступити до Севастополя і майже на рік узяли місто в облогу. Російський контрнаступ у листопаді 1854 р. з метою зняття блокади Севастополя був відбитий британцями та французами в битві під Інкерманом.

Чорноморський флот не наважився вступити в бій із союзною ескадрою. Гармати перевезли з кораблів на сушу в укріплення Севастополя, а самі судна затопили. Фактично флот перестав існувати.

Свідчення

• Ознайомтеся з оцінкою стану російської армії сучасним американським істориком. Як це пов’язано зі ставленням європейців до Росії?

«До Кримської війни російську армію боялися в усьому світі, її вважали непереможною із часів перемоги над Наполеоном. Але європейці побачили її слабкість: низький моральний дух і погану підготовку армії через рекрутську повинність (примусову мобілізацію селян). Застарілим було й озброєння: на відміну від британців і французів, росіяни не мали парових фрегатів, бракувало й нарізної вогнепальної зброї».

Едвард Відмер, американський історик. Росія-Україна: п’ять років Кримської війни в XIX ст. (The Guardian. 21.08.2022. https://www.theguardian.com/books/2022/aug/21/russia-Ukraine-five-lessons-Crimean-war-ted-widmer)

• Перегляньте відеосюжет «Кримська війна. 1853-1856 рр.». З якими містами пов’язані найбільш значущі події Східної (Кримської) війни на Кримському півострові?

• Яку роль відіграли жінки в обороні Севастополя в період його облоги союзницькими військами?

Зазнавши великих втрат і зіткнувшись із загрозою вступу Австрії у війну на стороні союзників, Росія у вересні 1855 р. здала Севастополь. Ця подія стала переломною у війні.

Г. Ф. Бенуа. Росіяни залишають Севастополь (8 серпня 1855 р.). Гравюра

Програвши всі сухопутні битви з британцями та французами і війну загалом Росія, опинилася в міжнародній ізоляції, тому мусила погодитися на висунутий їй коаліцією жорсткий ультиматум і фактично капітулювала.

Наприкінці березня 1856 р. було підписано Паризький мирний договір. Він позбавив Росію права мати військовий флот на Чорному морі, а також фортеці та прибережні склади зброї. Також росіян змусили звільнити території, окуповані ними під час війни, визнати незалежність і цілісність Османської імперії.

Східна (Кримська) війна, з одного боку, засвідчила кричущу відсталість Росії, а з іншого — опосередковано сприяла об’єднанню Італії, адже завдяки участі у війні разом із західними державами Королівство Сардинія (П’ємонт) здобуло дипломатичний вплив і престиж. Війна також посприяла об’єднанню Німеччини, оскільки нейтральна позиція Пруссії під час війни підвищила її престиж серед німецьких держав. Після ганебної поразки Росія мусила провести певні реформи, аби уповільнити відставання від цивілізованого світу.

Основні події

Грудень 1825 р. — січень 1826 р. — повстання декабристів.

1853-1856 рр. — Східна (Кримська) війна.

Запитання та завдання

1. Яким був політичний устрій і суспільні порядки в Росії в першій чверті XIX ст. порівняно з країнами Західної Європи? Чому, на вашу думку, Росія істотно відрізнялася від європейських країн?

2. Як ви оцінюєте виступ декабристів: як революцію чи спонтанне повстання? Порівняйте дії декабристів із європейськими революціями XVIII—XIX ст.

3. Серед українців є прихильники як загальноєвропейського, так і «особливого українського» шляхів розвитку. Чия точка зору видається вам переконливішою? Аргументуйте вашу позицію із цього питання.

4. Які суспільні течії існували в Росії в першій половині XIX ст.? Поясніть, у чому полягала основна відмінність світогляду західників і слов’янофілів, а в чому їхні погляди збігалися.

5. Програмний документ Південного товариства декабристів — це

• А «Конституція»
• Б «Руська правда»
• В «Зелена книга»
• Г «Маніфест»

6. Що означає термін «жандарм Європи»? Кого й чому називали так у першій половині XIX ст.?

7. Які європейські нації, на ваш погляд, найбільше потерпали від «жандарма Європи»? Аргументуйте відповідь.

8. Що стало причиною Східної (Кримської) війни 1853-1856 рр.? Які країни воювали з кожної сторони?

9. Чому, на вашу думку, європейські країни протистояли експансії Росії проти Османської імперії?

10. Події Східної (Кримської) війни розташовані в правильній часовій послідовності в рядку

• А Синопська битва → висадка союзників у Криму → битва під Альмою → битва під Інкерманом → здача росіянами Севастополя
• Б висадка союзників у Криму → Синопська битва → битва під Альмою → битва під Інкерманом → здача росіянами Севастополя
• В здача росіянами Севастополя → Синопська битва → висадка союзників у Криму → битва під Альмою → битва під Інкерманом
• Г Синопська битва → битва під Інкерманом → висадка союзників у Криму → битва під Альмою → здача росіянами Севастополя

11. У чому, на вашу думку, полягало значення Паризького мирного договору 1856 р.?

12. Виконайте завдання, розміщені в електронному додатку.