Всесвітня історія. Повторне видання. 9 клас. Полянський

Матеріал до практичного заняття 3. Еволюція європейського соціалістичного руху: від радикальних до поміркованих форм і легальної парламентської діяльності

І. Марксизм як утопія

• Базова інформація

Утопічні соціалісти (А. Сен-Симон, Ш. Фур’є, Р. Оуен та ін.), викриваючи вади тогочасного суспільства, малювали райдужну картину світлого майбутнього людства. У ньому замість безладу, насилля та експлуатації мала б панувати добросовісна колективна праця та справедливий розподіл вироблених матеріальних благ. Причому досягнення ідеалу утопісти не обумовлювали необхідністю встановлення диктатури. Навпаки, свобода, на їхню думку, є природним шляхом до щастя.

Інший сценарій розвитку суспільства запропонував творець комуністичної ідеології Карл Маркс. Його уявлення про перебудову суспільства також виявились утопічними. Корінь зла К. Маркс убачав у приватній власності й паразитуванні, на його думку, приватних власників на праці найманих робітників. Метою проголошувалося насильницьке встановлення класово рівного суспільства й знищення експлуататорського, за оцінкою К. Маркса, класу буржуазії.

Особистості

Карл Генріх Маркс (1818-1883) — німецький економіст, філософ, родоначальник політичного вчення, названого на його честь марксизмом. Навчався в Боннському й Берлінському університетах; захистив докторську дисертацію. Певний час працював редактором у газеті. Був висланий із Німеччини за революційні погляди. У 1849 р. виїхав до Лондона, де жив до кінця життя. У 1864 р. заснував організацію «Міжнародне товариство робітників». Через 3 роки вийшов друком перший том його відомої праці «Капітал». Другий і третій томи «Капіталу» було видано вже після смерті К. Маркса.

Панівним класом, за К. Марксом, мали стати робітники, які встановлять свою диктатуру для придушення опору незгодних. Ці ідеї було викладено в написаному К. Марксом спільно з його соратником Ф. Енгельсом «Маніфесті комуністичної партії» (1848) та інших працях і виступах марксистів, як називали тих, хто поділяв погляди К. Маркса. Згідно з його вченням, комунізм — безкласове суспільство — будуватимуть ідеальні люди, які своє життя та працю присвятять не собі чи родині, а винятково суспільному благу.

• Практична частина

• Проаналізуйте «заочну дискусію» між К. Марксом і сучасним дослідником Р. К. Алленом. У чому, на Вашу думку, полягає відмінність їхніх поглядів на місце й роль робітничого класу?

«Чим більші суспільне багатство, капітал, розміри й енергія його зростання, а отже, чим більші абсолютна величина пролетаріату й продуктивна сила його праці, тим більша промислова резервна армія... Але чим більша ця резервна армія... тим більше перенаселення, злидні якого прямо пропорційні мукам праці активної робітничої армії. Це — абсолютний загальний закон капіталістичного нагромадження».

Карл Маркс (Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Київ: Політвидав України, 1958-1980. — Т. 23. — С. 611)

«Перехід від першого етапу [капіталізму] до другого, що відбувався в період публікації “Маніфесту комуністичної партії”, є невтішним коментарем Маркса. Прискорене зростання продуктивності дійсно перекладало прибутки від робітників до капіталістів, як він і очікував. Результатом, однак, не було постійне зростання злиднів, бо капіталісти інвестували частину свого додаткового прибутку й збільшення капіталу в... збільшення реальної заробітної плати. Історія насправді демонструє картину еволюції, коли відбувалося небачене раніше зростання реальної заробітної плати, а не здійснення соціалістичної революції».

Роберт К. Аллен, сучасний британський історик (Аllen Robert С. 2007. «Engels» Pause: A Pessimist’s Guide to the British Industrial Revolution // Oxford University, Department of Economics Working Paper. — № 315. — P. 12 — https://ideas.repec.org/p/oxf/wpaper/315.html)

II. Положення марксистської теорії

• Базова інформація

Із часом у деяких країнах виникли соціал-демократичні партії, які в 1889 р. об’єдналися в Другий Інтернаціонал — міжнародну організацію, мета якої полягала в підготовці світової комуністичної революції.

• Практична частина

• Проаналізуйте висловлення К. Маркса та Ф. Енгельса. Обміняйтесь думками з приводу того, чому К. Маркс, який зізнавався, що не дуже добре обізнаний із ситуацією в Голландії, був однак упевнений, що в майбутньому не уникнути застосування сили. Якщо проаналізувати висловлення Ф. Енгельса про К. Маркса, то якою, на Вашу думку, мірою довіра до К. Маркса й до того, що він проголошував, могла позначитися на долі європейських країн?

«Ми знаємо, що треба зважати на порядки, традиції та звичаї різних країн; і ми не заперечуємо, що є такі країни, як Америка, Англія, і коли б краще знали ваші порядки, то, можливо, додали б до них і Голландію, де робітники можуть домогтися своєї мети мирними засобами. Але навіть коли це так, то ми повинні також визнати, що в більшості країн континенту основою нашої революції має бути сила; саме до сили доведеться на якийсь час вдатися для того, щоб остаточно встановити панування праці».

Карл Маркс (Маркс К, Енгельс Ф. Твори. — Київ: Політвидав України, 1958-1980. — Т. 18. — С. 151)

«Маркс завдяки своїм теоретичним і практичним заслугам завоював собі таке становище, що найкращі люди в робітничому русі різних країн ставляться до нього із цілковитою довірою. У рішучі моменти вони звертаються до нього по пораду й зазвичай переконуються в тому, що його порада найкраща. Таке його становище в Німеччині, у Франції, у Росії, не кажучи вже про малі країни».

Фрідріх Енгельс (Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Київ: Політвидав України, 1958-1980. — Т. 35. — С. 183-184)

III. Ревізія (перегляд, оновлення) марксизму

• Базова інформація

Спочатку більшість соціал-демократичних партій поділяла теорію К. Маркса. Однак уже наприкінці XIX — на початку XX ст. відомі діячі німецького робітничого класу К. Каутський та Е. Бернштейн критично переосмислили марксистські ідеї. Вони доводили, що багато з того, що прогнозував К. Маркс, не пройшло випробування часом. Зокрема, у період розвитку демократії і парламентаризму вчення К. Маркса пропонувало для поліпшення долі людей праці та їхньої участі в політиці тільки один шлях — насильницьке повалення влади і встановлення диктатури пролетаріату (робітників).

Із часом, у середовищі Другого Інтернаціоналу утворилася група на чолі з популярним німецьким соціал-демократом Едуардом Бернштейном.

Особистості

Едуард Бернштейн (1850-1932) — німецький соціал-демократ. Народився в Берліні в заможній родині. У 1888 р. його вислали зі Швейцарії до Англії (Лондона), де він став близьким другом Ф. Енгельса. Той навіть заповідав йому не тільки власні рукописи, а й архів К. Маркса. У другій половині 1890-х років змінив свої погляди й піддав різкій критиці вчення К. Маркса. Обирався до рейхстагу від Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН).

Не заперечуючи марксизм як такий, наголошуючи на відданості марксизму, Е. Бернштейн склав програму ревізії (перегляду) теорії К. Маркса.

• Практична частина

• Ознайомтесь із тим, як Е. Бернштейн пояснював свій «замах» на К. Маркса та його погляди. Як Вам здається, пояснення Е. Бернштейна є спробою виправдати свої дії чи він обґрунтовує необхідність ревізії марксизму? Як Ви вважаєте, чи «кається» Е. Бернштейн, якому К. Маркс і Ф. Енгельс беззастережно довіряли? Чи можна вважати його віровідступником?

«Помилки у вченні можна вважати реально подоланими, якщо їх визнають його прихильники. Таке визнання ще не означає краху вчення. ...Той, хто хоч трохи володіє теорією... відчуватиме в них потребу, поки не усвідомить... У цьому, а не у вічному повторенні слів учителя полягає завдання його учня».

Едуард Бернштейн (Проблемы социализма и задачи социал демократии. — Москва : Изд-во Д. П. Ефимова, 1901 (репр. изд.). — С. 46-47)

• Базова інформація

Е. Бернштейн звернув увагу на нові явища в розвитку суспільства:

• зростання виробництва та якості робочої сили;
• поява в працівників потреби в більшій свободі й самостійності;
• підвищення рівня життя робітників і включення їх у суспільне життя;
• зростання питомої ваги середнього класу.

На відміну від К. Маркса, який вважав загибель капіталізму неминучою, Е. Бернштейн доводив, що здатне до саморозвитку. У цьому й полягав чи не найбільший «гріх» Е. Бернштейна перед марксизмом. Відкидаючи ринкове суспільство ідею диктатури пролетаріату, Е. Бернштейн протиставив їй теорію згасання класової боротьби. Він вважав головним завданням робітничого класу боротьбу за реформи, що повсякчас поліпшували б умови життя людей.

Для Е. Бернштейна соціалізм узагалі був ідеалом справедливого суспільного устрою, часом невпинного зростання добробуту та свободи людей, обмеження експлуатації найманих працівників, розширення контролю суспільства над виробництвом і над державою. На його думку, так мало тривати постійно.

Ревізіоністи вважали, що внаслідок установлення загального виборчого права, здобуття робітниками та їхніми представниками більшості в парламентах потреба в революційному насильстві для досягнення цілей робітничого руху зникне сама собою. Відтоді дороги марксизму й соціал-демократії розійшлися.

• Практична частина

• Під керівництвом учителя/учительки в класі можна поділитися на дві робочі групи. Проаналізуйте наведені нижче політичні тези. Перша група має вибрати з них ті, що належать до марксизму, а друга — до ревізіоністської течії в соціалдемократії. У процесі роботи консультуйтеся з учителем/учителькою. Обговоріть ці питання в робочих групах і всім класом. Заповніть таблицю в зошиті (запишіть номери вибраних тез).

Політичні тези

1. За капіталізму неминуче зубожіння пролетаріату й інших найманих працівників, позбавлених приватної власності. Що далі, то більше посилюватиметься зубожіння народу, а статки буржуазії зростатимуть за рахунок експлуатації людей праці.

2. Поглиблюється розшарування суспільства за рівнем статків. Становище середнього класу постійно погіршується, відбувається його розпорошення.

3. За капіталізму демократія має класовий характер. Це ширма, що забезпечує капіталістам і буржуазії можливість «законно» і безкарно визискувати й гнобити робітничий клас.

4. У суспільстві відбувається повільне, але невпинне зростання життєвого рівня робітників та інших найманих працівників. Становище середніх верств поліпшується; збільшується кількість приватних власників, зростає чисельність середнього класу. Перебудова суспільства можлива через здійснення економічних і соціальних реформ. Соціалістична революція — не єдиний метод перебудови суспільства. Набагато кращим шляхом для поліпшення життя людей є реформи і розвиток демократії.

5. Відбуватиметься подальше загострення класової боротьби, керівництво якою візьмуть на себе соціал-демократи. У високорозвинених країнах одночасно переможе комуністична революція, у результаті якої буде встановлено диктатуру пролетаріату.

6. Демократія завжди краща за диктатуру, тиранію та насилля. Вона створює умови, коли ніхто не має переваг і привілеїв.

7. Капіталізм приречений. Його загибель — питання найближчого майбутнього. Падіння капіталізму відбудеться внаслідок посилення класової боротьби й комуністичної революції. Історична місія робітничого класу — стати «могильником» буржуазії і капіталізму.

8. За соціалізму буде ліквідовано приватну власність, усі матимуть рівні права й обов’язки. Робітники братимуть участь в управлінні підприємствами; держава керуватиме економікою в інтересах усіх громадян.

9. Реформи проводять через усенародно й демократично обрані органи влади.

10. Капіталізм має можливості для розвитку й саморегулювання. Соціалізм може прийти на зміну капіталізму не в результаті перевороту, а завдяки розширенню виборчих та інших прав. Головне — це боротьба за демократію та прийняття законів, які розширюють права робітників, забезпечують проведення реформ.

Розбіжності в поглядах марксистів і ревізіоністів

Основні положення марксизму	Основні положення ревізіоністської течії в соціал-демократії

IV. Легальна (у межах закону) парламентська діяльність соціал-демократів

• Базова інформація

Наприкінці XIX — на початку XX ст. в європейській соціал-демократії стався розкол. Радикальне її крило, як-от група В. Ульянова (Леніна) у Росії, залишилося на позиціях учення К. Маркса й готувало збройні перевороти. Однак більшість соціал-демократів зосередилася на законній парламентській діяльності, де досягла значних успіхів в обстоюванні спільно з профспілками прав найманих працівників.

У Великій Британії профспілки нерідко ставали колективними членами соціал-демократичних партій. Так виникла своєрідна модель злиття профспілок і безпосереднього керівництва партії та депутатів від неї.

На початку XX ст. у Великій Британії з’явилася «третя сила» — Лейбористська (у перекладі з англійської — робітнича) партія. На виборах до парламенту в 1906 р. було обрано понад півсотню лейбористів. За їхньої участі було здійснено важливі реформи в інтересах людей праці.

Зокрема, парламент ухвалив закони про безкоштовну початкову освіту й безкоштовне харчування в шкільних їдальнях для дітей із бідних родин; про обмеження роботи в нічну зміну; про заборону нічної праці жінок; про право постраждалих від нещасних випадків на роботі на безкоштовне лікування і допомогу в разі інвалідності; про встановлення 8-годинного робочого дня для шахтарів, зайнятих на підземних роботах; про запровадження пенсії за віком для працівників, які досягли віку 70 років; про встановлення допомоги з безробіття і через хворобу; про заборону роботодавцям протидіяти профспілковому рухові й вимагати від тред-юніонів відшкодування збитків, заподіяних страйками, та ін. Згодом ця модель поширилася також на англійські домініони — Австралію, Нову Зеландію та Канаду.

Словник

Профспілковий рух — рух організованих робітничих об’єднань — професійних спілок, що охоплювали працівників різних галузей промисловості й різної кваліфікації.

Домініон — назва самоврядних частин і деяких колоній колишньої Британської імперії, які згодом отримали статус самостійних держав у межах Британської співдружності націй.

У Німеччині в соціалістичному русі утворилися три течії, між якими постійно точилася боротьба. Ліві соціал-демократи виступали за підготовку комуністичної революції; центристи наполягали на страйковій боротьбі; праві соціал-демократи обстоювали перемогу на парламентських виборах і прийняття законів на захист людей праці.

Зрештою більшість німецьких соціал-демократів обрала шлях участі в парламентському процесі й виборювання парламентських мандатів.

У Франції на парламентських виборах у перші роки XX ст. перемогу здобув «лівий блок» із радикалів і соціалістів, які обіцяли провести важливі реформи, зокрема ухвалити закони про пенсії і 8-годинний робочий день. Аж до початку Першої світової війни радикали відігравали провідну роль у всіх французьких урядах.

• Практична частина

• Що, на Вашу думку, поєднує висловлення українського історика та малюнок німецького карикатуриста? Про який вибір і яке бачення ідеться? Проаналізувавши карикатуру, зробіть висновок, на чию користь завершилось історичне змагання між марксизмом і соціал-демократією? Та й чи завершилося воно?

«Еволюція соціал-демократії (від цілісної соціал-демократичної ідеології до світоглядного плюралізму) позбавила цей рух жорстких ідеологічних рамок, відкрила для його прихильників можливість робити власний вибір на основі розлого сформульованих гуманістичних позицій».

Анатолій Павко, український історик (Соціал-демократичний реформізм Е. Бернштейна: історичний досвід і сучасність // Віче. — Січень 2011 р. — http://www.Viche.info/journal/2357/)

Німецька карикатура: К. Маркс вигукує: «Нарешті в політика є “бачення”!» 1990-ті роки

• Висновок

Розвиток подій у XX ст. засвідчив, що послідовники К. Маркса зайшли зрештою в глухий кут. У країнах, де до влади шляхом переворотів прийшли марксисти, не було створено ні потужної економіки, ні заможного життя. Натомість установилася жорстка диктатура партійних активістів, безкарно порушувалися права та свободи громадян, мільйони людей було знищено. Рівень життя в комуністичних країнах істотно знизився і значно відставав від рівня життя в країнах, де виборці голосували за соціал-демократів.

У тих країнах, де вирішення важливих питань відбувалося без кровопролиття, завдяки реформам було забезпечено високий рівень життя людей, а їхні права захищено.