Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 11 клас. Полянський (2024)
§ 5. Рухи за права людини та громадянські права
Пригадайте
• Пригадайте з курсу «Громадянська освіта» значення поняття «людська гідність». Що таке рівноправність? Які механізми й методи захисту та відстоювання людської гідності існують? Охарактеризуйте основоположні права та свободи людини, стереотипи й упередження, забобони, основні форми та прояви дискримінації, толерантність.
• Які демократичні права та свободи були проголошені для афроамериканців США за наслідками Громадянської війни 1861-1865 рр.?
• Якими були гасла й методи діяльності ку-клукс-клану й інших расистських організацій?
• Знаряддям у чиїх руках були та для чого здійснювали суди Лінча?
• Що таке сегрегація? Якими були її прояви в США в другій половині XIX — першій третині XX ст.?
1. Рух афроамериканців США за громадянські права
Наприкінці 1940-х років у США за президентства демократа Гаррі Трумена дедалі гучніше лунали вимоги афроамериканців покласти край расовій дискримінації. Фактів ставлення до них як до людей «другого сорту» в США було достатньо: відмова в наданні роботи, роздільне навчання дітей у школах, окремі місця в громадському транспорті. Траплялися випадки лінчування. Реакцією на расистські акції ку-клукс-клану став екстремістський рух афроамериканців «Чорна сила». Особливо напруженим було становище в південних штатах країни. Долаючи опір впливових конгресменів із Півдня, Гаррі Трумен підписав указ про заборону всіх форм расової дискримінації.
• Розгляньте фото. Який висновок про атмосферу щодо спільного навчання дітей із різним кольором шкіри ви можете зробити?
Військові супроводжують учнів-афроамериканців до школи. м. Літл-Рок (США). 1957 р.
Президент Дуайт Ейзенгауер продовжив курс щодо викорінення расової дискримінації. Зокрема, він наполіг на спільному навчанні дітей у школах. У 1957 р. до південного містечка Літл-Рок в Арканзасі було навіть уведено федеральні війська, аби кілька школярів-афроамериканців могли зайти до школи. Того ж року конгрес ухвалив закон про захист виборчих прав афроамериканців. Шлях до подолання расової дискримінації в громадському транспорті був драматичним і тривалим.
Кроки президента схвально сприйняли лідери афроамериканців, серед яких особливо популярним був Мартін Лютер Кінг. Завдяки підтримці громадськості Дуайт Ейзенгауер створив передумови для мирного вирішення расового питання в 1960-х роках.
Особистості
Мартін Лютер Кінг (1929-1968) — американський баптистський проповідник, правозахисник, борець за расову рівність. Лауреат Нобелівської премії миру (1964). Учасник та організатор акцій на захист громадянських прав афроамериканців. У квітні 1968 р. був смертельно поранений снайпером. З 1986 р. третього понеділка січня в США відзначають День Мартіна Лютера Кінга.
Пік боротьби афроамериканців за громадянські права припав на 1960-ті роки. Хоча рух, очолюваний Мартіном Лютером Кінгом, сповідував ненасильницькі методи боротьби, у молодіжному середовищі лунали заклики до більш рішучих дій. У квітні 1963 р. під час акції протесту в м. Бірмінгемі Мартіна Лютера Кінга заарештували, однак під тиском громадськості через тиждень звільнили. Того ж року школярі й студенти афроамериканського походження організували «хрестовий похід дітей». Пройшовши «маршем на Вашингтон», понад 200 тис. демонстрантів зібралися перед Меморіалом Лінкольна, де Мартін Лютер Кінг виголосив свою знамениту промову «Я мрію».
• Знайдіть у мережі «Інтернет» відео промови Мартіна Лютера Кінга 28 серпня 1963 р. Пригадайте, з якими значущими в історії документами перегукуються слова промовця: «Ми вважаємо очевидною істиною, що всі люди створені рівними».
• Які, на вашу думку, етичні й моральні цінності та прагнення втілені в словах Мартіна Лютера Кінга: «Я маю мрію, що настане той день, коли... сини колишніх рабів і рабовласників зможуть сидіти за одним столом, як брати»?
• Хто ще з відомих вам діячів XX ст. був прихильником ідеї ненасильницької боротьби за справедливість?
Мартін Лютер Кінг та інші лідери руху за громадянські права зустрілися в Білому домі з обраним у 1961 р. президентом Джоном Кеннеді. Він запевнив їх у своїй відданості ідеям расової рівності. Проте восени 1963 р. Джона Кеннеді вбили. Його законопроєкти намагався провести в конгресі новий президент Ліндон Джонсон. Після вбивства навесні 1968 р. Мартіна Лютера Кінга піднялася нова хвиля протестів. Заворушення розпочалися одночасно в усіх великих містах країни. Найбільше постраждали міста Чикаго, Клівленд і Вашингтон. Рух за громадянські права (1955-1968) — одна з найбільш значущих сторінок американської історії.
2. Молодіжні виступи наприкінці 1960-х років
1968 рік ознаменувався масовими нескоординованими молодіжними виступами в різних частинах світу, що переросли в справжню студентську революцію. Демократизація освіти, відкриття нових навчальних закладів зробили вищу освіту доступнішою. Вона перестала бути привілеєм забезпечених членів суспільства, у дітей із незаможних родин з’явилися нові можливості.
Молодіжні виступи були зумовлені не лише економічними причинами, адже ситуація в економіці була відносно стабільною. У 1968-1969 рр. у Франції, Німеччині, Італії, Великій Британії та США учасники молодіжних акцій протестували проти війни США у В’єтнамі, засуджували імперіалізм, нерівність і несправедливість, критикували систему освіти, виступали проти расової та гендерної дискримінації, за збереження довкілля.
У Франції в середині 1960-х років опозиція критикувала внутрішню політику президента Шарля де Голля за нібито націоналізм, зневагу до демократії і схильність до авторитаризму.
У травні 1968 р. в Парижі розпочалися масові протести студентської молоді, відомі як «Червоний травень». Заворушення, барикадні бої, страйки профспілок відбувалися як у самому Парижі, так і в інших великих містах Франції. Приводом до виступу студентів стало закриття одного з університетів, де переховувалися студенти-анархісти, звинувачені в підбурюванні до насильства.
Захоплення Сорбоннського університету в Парижі. 1968 р.
«Червоним» травень назвали тому, що на барикадах протестувальників майоріли червоні комуністичні стяги, а кістяк учасників заворушень становили комуністичні й анархістські елементи. Протестувальники вимагали не тільки звільнити затриманих поліцією учасників акції, а й висували інші вимоги: поступитися комуністам у В’єтнамі й припинити там війну, усунути від влади президента Шарля де Голля, надати жінкам більше прав, підвищити соціальні стандарти для працівників, демократизувати вищу освіту, дозволити сексуальну свободу в гуртожитках університетів. Події «Червоного травня» підірвали позиції Шарля де Голля в досить лівому в ті часи французькому суспільстві й, урешті-решт, призвели до його відставки.
Французька карикатура на нібито авторитаризм Шарля де Голля «Примусовий шлюб». 1960-ті роки
«Так чи ні?» — запитує озброєний прихильник Шарля де Голля «наречену» Маріанну (символ Франції). Політики змушують її відповісти «нареченому» (Шарлю де Голлю): «Так».
• Знайдіть у мережі «Інтернет» відеохроніку акції протесту в Парижі в травні 1968 р. Чому, на вашу думку, мирна хода з плакатами й транспарантами із часом переросла в спорудження барикад, підпали та сутички протестувальників і поліції?
Молодіжні виступи відбулися також у Західній Німеччині, Бельгії, Польщі, Югославії, Мексиці. У багатьох країнах організовували протестні акції проти вторгнення совєтських військ у Чехословаччину. У результаті молодіжних бунтів 60-х років XX ст. відбулися значні соціальні зміни. Протестний рух підштовхував розвиток світової молодіжної культури, поширилися ідеї толерантності.
3. Рух хіпі
1960-ті роки були періодом руйнування усталених цінностей і норм поведінки. Частина молодих людей стала політичними активістами, інші демонстрували неприйняття традиційної культури своїм зовнішнім виглядом і способом життя. Яскравим символом тієї епохи стали хіпі («діти квітів») — міжнародний молодіжний рух, що перетворився на контркультуру. Хіпі проголошували основними цінностями свободу, радість життя і безмежну любов до всіх людей, незалежно від раси чи віросповідання.
Хіпі були переважно політично незаангажованими вихідцями із середнього класу або заможних родин. Вони вирізнялися особливим стилем одягу (джинси, сорочка, сандалі, саморобні плетені браслети, у чоловіків — бороди, довге волосся). Зазвичай хіпі не цікавилися політикою, однак вони виступали проти насильства, пропагували відкритість і терпимість.
Популярна в середовищі хіпі група «Merry Pranksters» на своєму культовому розмальованому автобусі. 1964 р.
Хіпі брали участь в антивоєнних протестах і маршах, зокрема в загальнонаціональній демонстрації 1969 р. проти війни у В’єтнамі. Також сприяли становленню екологічного руху. «Діти квітів» улаштовували фестивалі рок-музики. Під впливом східних вірувань, які проповідували пошуки щастя та гармонії поза матеріальним світом, тисячі хлопців і дівчат тікали з дому й утворювали комуни.
Легендарною подією став музичний фестиваль «Вудсток» у США влітку 1969 р., на який з’їхалося майже пів мільйона людей. Кумирами «дітей квітів» були рок-музиканти Джон Леннон, Дженіс Джоплін, Джим Моррісон, Джимі Гендрікс, Боб Ділан та ін.
Американські хіпі поєднали елементи буддизму, індуїзму й індіанських вірувань, заперечували споживацьке суспільство, закликали жити в гармонії з природою, пропагували вільне кохання та життя в комунах. Гасло хіпі — «Любов. Мир. Свобода» («Love. Peace. Freedom»).
Із середини 1970-х років рух хіпі почав занепадати. Чимало його активних учасників повернулося до буденних справ, стали пересічними громадянами. Історично рух вплинув на культуру західної цивілізації, розвиток суспільства й навіть політику.
• Знайдіть у мережі «Інтернет» відеосюжет із серії «День в історії» про фестиваль «Вудсток» у 1969 р. Чим, на вашу думку, можна пояснити таку величезну кількість учасників фестивалю?
• Якою вам видалась атмосфера, що панувала на фестивалі?
4. Прояви етнонаціоналізму
Проблема Квебеку. У 1990-х роках у Канаді Громадянський форум (групи активних громадян, які вивчали запити типових канадців) визначив характерні ознаки канадської ідентичності. З’ясувалося, що основними цінностями, які поділяють жителі всіх регіонів країни, є віра в рівноправність і справедливість, свободу, мир і ненасильницькі зміни; у дієвість діалогу; необхідність посилення контактів між різними регіонами й групами населення; толерантність; підтримка культурного розмаїття; доброта й щедрість; захист і збереження довкілля.
Свідчення
• Ознайомтеся з уривком з історичного документа. Як ви вважаєте, чому для канадців було важливо сформулювати цінності, які визнаватимуть представники всіх національних груп, що населяють країну? Чи актуальна ця проблема для України?
«На форумі обговорювали ідеї національної ідентичності, а також основні канадські цінності... Було зрозуміло, що учасники форуму мають дуже сильне відчуття самобутності, яке вирізняє нас як людей, а не тільки як американців чи мешканців якоїсь іншої країни».
З доповіді Громадянського форуму (Carl F. Smith, Danial J. McDevitt, Angus L. Scully. Canada Today. Scarbourgh; Ontario: Hall Canada Inc., 1996. P. 12)
• Якою, на вашу думку, є позиція автора цієї карикатури, на якій усі написи зроблено англійською та французькою мовами?
Канадська карикатура. 1990-ті роки
Канадська національна самоідентифікація ґрунтується на двох культурах і на двох мовах — англійській та французькій. Франкомовні канадці, які проживають переважно в провінції Квебек, захищають свою мову й свої культурні традиції. Післявоєнний уряд провінції наполягав на розширенні владних повноважень Квебеку, зокрема щодо контролю над податками, призначень на керівні посади, підтримки французької мови. Ці вимоги спричинили конфлікт між Квебеком та іншими регіонами Канади, адже більшість канадців не погоджувалася з наданням Квебеку повноважень, яких не мали інші провінції. Щоб довести франкоканадцям, що вони рівноправні з англоканадцями, уряд запровадив двомовність і двокультурність.
У 1960-х роках ситуація у Квебеку загострилася, і ліберальний федеральний уряд П’єра Трюдо прийняв у 1969 р. закон про офіційні мови. Цей закон проголошував рівність англійської та французької мов, застосування двомовності в районах, де чисельність мовної меншини перевищує 10 %, а також вивчення французької мови чиновниками. Однак квебекські радикали виступали за вихід провінції зі складу Канади, удаючись навіть до терористичних актів. На початку 1970-х років федеральний уряд ненадовго ввів у Квебеку воєнний стан і направив до провінції війська.
П’єр Трюдо
У Квебеку двічі (1980, 1995 рр.) було проведено референдум щодо статусу провінції. Більшість квебекців із незначною перевагою проголосувала проти виходу зі складу Канади. У 1998 р. Верховний суд Канади ухвалив рішення, згідно з яким провінція Квебек не може в односторонньому порядку приймати рішення про відокремлення від Канади.
Пригадайте
• Охарактеризуйте причини громадянської війни в Ірландії, що розпочалася в 1919 р.
• Яке значення мало проголошення в 1921 р. Ірландської Вільної держави зі статусом домініону у складі Британської імперії, а також надання шести протестантським графствам Ольстеру права виходу зі складу Ірландії, щоб вони залишилися частиною Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії?
Проблема Північної Ірландії (Ольстеру). Конфлікт між католиками (корінне населення) і протестантами (вихідці з Англії та Шотландії) переріс у справжню міжетнічну й міжконфесійну війну. Причиною виникнення конфлікту стала суперечка про конституційний статус Північної Ірландії. Мета юніоністів — збереження нерозривного зв’язку з Великою Британією. Натомість націоналісти — католицька меншина — прагнули ввійти до складу Республіки Ірландія.
Упродовж тридцяти років (1968-1998) насильство на вулицях Північної Ірландії було звичним явищем. У 1968 р. підпільна організація «Ірландська республіканська армія» (IРА) розпочала збройну боротьбу за возз’єднання Ольстеру з Ірландією. Основним методом боротьби ІРА був терор. За період протистояння загинуло кілька тисяч осіб, ще десятки тисяч було поранено й травмовано.
Наприкінці 1960-х років ситуація загострилася настільки, що до Ольстеру було введено війська. Через кілька років уряд припинив повноваження парламенту Північної Ірландії та запровадив пряме правління з Лондона. Тривалий час ІРА не погоджувалася на компроміс щодо питання приєднання Ольстеру до Ірландії, однак завдяки включенню в переговорний процес політичної організації «Шинн фейн» у середині 90-х років XX ст. вона оголосила про припинення вогню.
• Розгляньте фото. Яка, на вашу думку, атмосфера панувала в період протистояння в Північній Ірландії?
Повсякденне життя в Північній Ірландії. 1970-ті роки
У 1998 р. у м. Белфасті, столиці Північної Ірландії, між британським та ірландським урядами було підписано «Угоду Страсної п’ятниці». Цей документ відновив самоврядування в Північній Ірландії. Період протистояння закінчився.
На початку XXI ст. в різних регіонах Європи виникали конфлікти на етнічному, територіальному та культурному ґрунті. Наприклад, в Іспанії регіональна влада заможної автономної області Каталонія (столиця м. Барселона) зажадала від центральної влади в Мадриді ще ширших прав. Чимало каталонців переконані, що Каталонія із широкими автономними правами має залишатись у складі Іспанії. Інші ж дотримуються думки, що їхня мова й культура можуть розвиватися тільки за умови повної державної незалежності. За даними опитування, проведеного у 2023 р., половина жителів Каталонії виступила проти відокремлення від решти Іспанії, водночас понад дві третини хотіли, щоб доля регіону вирішилася на референдумі.
Інша область Іспанії, Країна басків (Басконія), має широку автономію: власний парламент, поліцію, податкову систему, сама регулює сферу освіти. Однак парламент Країни басків багато років поспіль домагається від уряду Іспанії дозволу провести референдум про незалежність і щоразу отримує відмову. Історично «баскське питання» було для центральної іспанської влади більш дратівливим, ніж каталонське. Ще за часів диктатора Франсіско Франко була утворена організація ЕТА («Країна басків і свобода»), мета якої — боротьба за незалежність Басконії. На початку другого десятиліття XXI ст. вона оголосила про завершення насильницької боротьби.
У Європі існують також інші конфліктні регіони. Зокрема, прояви сепаратизму час від часу спостерігаються у Великій Британії, Італії, Данії, Бельгії. Такі події зазвичай зумовлені етнічними, релігійними та соціально-економічними особливостями розвитку регіонів. При цьому кожна країна вирішує проблему залежно від рівня розвитку демократії, політичних і культурних традицій.
5. Боротьба за права конфесійних, мовних та інших меншин
У всіх країнах у всі часи культурні, конфесійні, етнічні чи інші меншини прагнули зберегти свої мову, віру й традиції. Створена в 1945 р. ООН розробила певні механізми на захист меншин. Першим таким післявоєнним документом стала Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (1948 р., набрала чинності в 1951 р.). Згідно з Конвенцією, геноцид — це злочин, скоєний із метою знищення групи осіб за національними, етнічними, расовими або конфесійними ознаками.
Боротьба за права меншин у післявоєнному світі спрямована на запобігання дискримінації за певними ознаками, забезпечення рівних прав, сприяння повноцінній участі меншин у суспільному житті; урахування їхніх інтересів при працевлаштуванні тощо. У всьому світі меншини в минулому й тепер нерідко стають жертвами збройних конфліктів і політичної боротьби.
У післявоєнні роки активізувався жіночий рух, спрямований на подолання дискримінації за ознакою статі, забезпечення жінкам рівних із чоловіками умов праці й оплати за неї, використання здоров’язбережувальних засобів контролю за народжуваністю та вирішення інших важливих проблем. Жінки створювали власні організації, об’єднувались у групи. Зокрема, у середині 1960-х років у США була створена Національна організація жінок, яка опікувалася наданням федеральної допомоги центрам денного догляду для матерів, які працюють, домагалася ліквідації дискримінації за ознакою статі та забезпечення рівної оплати для чоловіків і жінок.
Жінки були не єдиною групою, яка вимагала рівності. Закони 1960-х років проти представників сексуальних меншин, а також переслідування їхніх організацій спричинили протести. Ставлення до цих меншин поступово стало питанням дотримання прав людини.
Основні події
- 1950—1960-ті роки — масові виступи афроамериканців за громадянські права в США.
- 1968 р. — «Червоний травень» у Франції.
Запитання та завдання
1. Сформулюйте причини виникнення руху афроамериканців за громадянські права.
2. Якими були причини молодіжних виступів наприкінці 60-х років XX ст., зокрема «Червоного травня» у Франції?
3. Розкрийте причини та сутність проявів етнонаціоналізму, зокрема у Квебеку, проблеми Ольстеру, баскського та каталонського сепаратизму. Доберіть з інтернет-ресурсів інформацію про ситуацію в цих регіонах у наш час.
4. Охарактеризуйте підґрунтя та спрямування боротьби за права конфесійних, етнонаціональних та інших меншин у країнах Заходу.
5. Охарактеризуйте внесок Мартіна Лютера Кінга в боротьбу за расову рівноправність та його роль і місце в історії.
6. Чому, на вашу думку, у середині XX ст. в демократичній Америці існувала дискримінація за кольором шкіри? Наскільки важливо було для Америки подолати міжрасові конфлікти?
