Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 11 клас. Полянський (2024)
Розділ ІІ. Держави Північної Америки та Західної Європи: формування постіндустріального суспільства
§ 4. Процеси демократизації в повоєнному світі
1. Зміцнення демократії на Заході після Другої світової війни: розширення прав людини
Після закінчення Другої світової війни важливу роль у поглибленні й розширенні демократії в Західній Європі відіграло те, що за роки війни в окупованих нацистами країнах на базі руху Опору сформувалися соціально активні групи громадян. Вони й після війни впливали на суспільно-політичне життя. Активним провідником демократичних цінностей були також Сполучені Штати Америки. З одного боку, американці заохочували європейську інтеграцію, що мало сприяти стабілізації демократичних країн; з іншого боку — у рамках НАТО демократизувалися країни з недемократичним минулим (Італія, Західна Німеччина) і диктаторськими режимами при владі (Португалія, Іспанія).
У повоєнні роки суттєво зросла увага до прав людини. Це було зумовлено кількома причинами.
• По-перше, у 1920-1930-х роках більше уваги приділяли захисту прав меншості, а не всіх людей загалом.
• По-друге, права людини не пропагувала жодна впливова політична партія.
• По-третє, проблему прав людини вважали «західною» темою, яку «не помічали» в СССР, країнах Азії та Африки.
Шлях, пройдений від Атлантичної хартії та Статуту ООН до Загальної декларації прав людини (1948), міжнародних пактів про права людини (1966), був складним. У Європі, розділеній «залізною завісою», права людини системно порушували не тільки в країнах під владою комуністів, а й в Іспанії, Португалії та Греції.
• Проаналізуйте чинники, які впливали на демократичні процеси, сприяли розширенню прав людини в повоєнному світі. Чому, на вашу думку, вони проявилися після завершення Другої світової війни? Чому цього не відбулося після Першої світової війни?
Свідчення
• Як ви думаєте, чому в умовах «холодної війни» майже не виступали проти порушення прав людини, а тільки зважали на те, де саме відбулося порушення та хто його здійснив?
«Людство поділилося на два класи: на тих, хто виступає проти порушень громадянських свобод у Росії, але не в США, і тих, хто засуджує їх у США, але не в Росії. Навряд чи хтось виступає просто проти порушень громадянських свобод».
Бертран Рассел, британський філософ (1956) (Cited in Hugh Wilford, The CIA, the British Left and the Cold War: Calling the tune? Frank Cass: London, 2003. P. 216)
Із часом почали створювати міжнародні правозахисні організації, які фіксували випадки порушення прав людини та зверталися до світової громадської думки з метою викорінення таких явищ.
Пригадайте
• Що таке авторитаризм?
• У яких країнах у 1920-1930-х роках були встановлені авторитарні режими?
2. Падіння авторитарних режимів у Південно-Західній Європі в 1970-х роках
З-поміж країн післявоєнної Європи, які не потрапили під контроль Совєтського Союзу, вирізнялися держави з авторитарними режимами — Португалія, Греція та Іспанія. У Португалії була диктатура Антоніу Салазара, у Греції — «полковників», в Іспанії — Франсіско Франко. Ці країни були біднішими за інші країни Європи. Оскільки вони не стали повноправними членами Європейського Економічного Співтовариства, яке згодом перетворилося на Європейський Союз, їхні громадяни не могли скористатися перевагами загальноєвропейської інтеграції. Коли ж авторитарні режими зіткнулись із серйозними кризовими явищами, заможніші сусіди пообіцяли їм фінансову допомогу, але за умови проведення демократичних перетворень. Гроші в обмін на демократію — перед таким вибором постали південноєвропейські диктатури.
Першою країною, де було повалено диктатуру, стала Португалія. Після краху монархії на початку XX ст. в країні розпочався період політичної та економічної нестабільності. Уся реальна влада була зосереджена в руках Антоніу де Олівейра Салазара. Він установив диктатуру та проголосив «нову державу», у якій президент і парламент відігравали формальну роль. За майже сорок років диктатури жертвами політичних репресій стали десятки тисяч португальців.
Наприкінці 1960-х років за станом здоров’я Антоніу Салазар уже не міг керувати країною. Прибічники диктатора відправили його у відставку. Однак навіть після смерті Антоніу Салазара режим протримався ще кілька років.
• Перегляньте відеофільм про правління Антоніу Салазара. Якою була ситуація в Португалії, що привела його до влади?
https://gramota.kiev.ua/qr/vshistory/39.html
• Завдяки яким заходам уряд зумів подолати фінансово-економічну кризу в країні й забезпечити її економічне зростання?
• Які зміни відбулися в суспільно-політичному житті? Чому режим Антоніу Салазара вважають диктаторським та авторитарним?
• Як ви оцінюєте те, що навіть через чотири десятиліття після смерті Антоніу Салазар переміг у національному опитуванні «Найвидатніші португальці»?
До влади спочатку прийшли послідовники Антоніу Салазара. Вони послабили обмеження свободи слова й тиск на політичну опозицію, збільшили видатки на освіту. Проте за кілька років лібералізація припинилася, рівень життя населення знизився, і Португалія стала однією з найбідніших країн Європи. До того ж майже половину її бюджету поглинала африканська колоніальна політика — країна безуспішно намагалася втримати свої колонії.
На цьому тлі 25 квітня 1974 р. в країні відбувся безкровний військовий державний переворот, здійснений «Рухом капітанів» — групою офіцерів середньої ланки. Поступово переворот переріс у «Революцію гвоздик». Згідно з легендою, мешканка Лісабона в день перевороту встромила гвоздику в дуло гвинтівки зустрічного солдата. Оскільки події відбувалися в сезон гвоздик, то за її прикладом португальці почали роздавати солдатам червоні гвоздики.
Після прийняття в 1976 р. нової конституції в Португалії розпочався процес демократизації, армійські підрозділи виводили з колоній в Африці, які оголошували про свою незалежність.
• Розгляньте фото. Як ви вважаєте, у чому символізм сцени, що потрапила в об’єктив камери фотокореспондента? Що означала гвоздика, устромлена в дуло гвинтівки військового?
У дні «Революції гвоздик». 1974 р.
• Перегляньте відеосюжет про «Революцію гвоздик» (англ.). Яким був загальний рівень розвитку Португалії напередодні революції?
https://gramota.kiev.ua/qr/vshistory/40.html
• Чому, на вашу думку, перемога революції була відносно легкою?
Свідчення
• Яким було, на думку експерта міжнародної правозахисної організації, внутрішнє та міжнародне значення «Революції гвоздик»?
«“Революція гвоздик” — перша з багатьох наступних “квіткових”, або “кольорових”, революцій. ...Вона привела до повалення закріпленої законом диктатури, раз і назавжди покінчила з європейським колоніалізмом в Африці. ...“Революція гвоздик” стала стимулом для мирних демократичних змін у сусідній Іспанії. ...Зрештою, це була подія, що спричинила “третю хвилю” демократизації — явище, покликане змінити політику в усьому світі».
Арк Паддінгтон, експерт міжнародної правозахисної НУО «Freedom House» («Дім свободи») (Arch Puddington. Remembering Portugal’s Carnation Revolution. — https://freedomhouse.org/blog/remembering-portugals-carnation-revolution)
У Греції після завершення Другої світової війни відбулася громадянська війна. Було відновлено монархію, а в 1952 р. країна вступила до НАТО. Проте в результаті військового перевороту 1967 р., який очолили молодші офіцери сухопутних військ, було встановлено диктатуру «полковників»; король емігрував із країни. Фактично на чолі країни опинилася військова хунта.
Свідчення
• Якими зображує представників режиму «полковників» Барбара Єлавич? Пригадайте відомі вам з історії приклади, коли вихідці із соціальних «низів» захоплювали владу й установлювали диктатуру.
«Нові військові лідери мали багато спільного. Усі вони народилися в селі й поза Грецією майже нічого не знали. Походили з бідних родин, для яких єдиною можливістю підвищення суспільного статусу був вступ до лав армії. ...Пізніше, під час громадянської війни, усі вони боролися проти комуністів. Дехто з них належав до ультраправих організацій... Вони наголошували на традиційних чеснотах: відданості, релігійній та національній самосвідомості; стверджували, що переворот запобіг комуністичному заколоту».
Барбара Єлавич, дослідниця історії Балкан (Історія Балкан. XX століття / пер. з англ. Київ : Свенас, 2004. Т. ІІ. С. 534-535)
Протягом семи років існування авторитарного режиму більшість населення ставилася до нього негативно. Після придушення в 1973 р. виступу студентів Афінського політехнічного університету «полковники» зіткнулися з опозицією. Поштовхом до повалення режиму став Кіпрський територіальний конфлікт 1974 р. між грецькою та турецькою етнічними громадами. З метою повалення тамтешнього уряду правлячий режим Греції організував на острові державний переворот. У відповідь Туреччина направила на Кіпр свої війська (які й донині залишаються в північній частині острова).
У Греції була оголошена загальна мобілізація для підготовки до війни з Туреччиною. Проте грецькі офіцери, які остерігалися поразки, здійснили в 1974 р. переворот і повалили режим «полковників».
На посаду голови уряду організатори перевороту запросили опозиційного до «полковників» Константіноса Караманли́са. Він не обмежився частковими реформами, а докорінно змінив політичну систему Греції на засадах демократії. Лідерів режиму «полковників» віддали під суд. Завдяки демократизації в 1979 р. Греція стала членом Європейського Союзу.
• Перегляньте відеофільм «Чорні полковники». Чому після Другої світової війни Греція була подібна до розбурханого вулкана?
https://gramota.kiev.ua/qr/vshistory/41.html
• Чи відбулися хоч якісь позитивні зміни в Греції за час правління військових?
• Що змінилося в житті греків за часів правління «полковників»? Що дає підстави називати їхній політичний курс диктатурою?
• Розгляньте фото. У чому, на вашу думку, полягав символізм церемонії, якщо взяти до уваги вбрання двох головних учасників?
Константінос Караманліс складає присягу прем’єр-міністра в присутності президента Греції Федона Гізікіса, генерала хунти. 1974 р.
Пригадайте
• Якими були причини й наслідки громадянської війни в Іспанії в 1936-1939 рр.?
В Іспанії після перемоги націоналістів у громадянській війні 1936-1939 рр. було встановлено авторитарний режим генерала Франсіско Франко. Під час Другої світової війни Іспанія офіційно була нейтральною країною, що не завадило їй відправити на Східний фронт «блакитну дивізію» на допомогу Німеччині. Коли ж західні союзники почали перемагати, Франко повернув залишки дивізії на батьківщину. Після війни режим Франко ще більше зміцнів, зокрема завдяки тому, що диктатор активно просував ідею національного примирення щодо подій громадянської війни. Післявоєнну Іспанію оголосили монархією з «тимчасово відсутнім» монархом.
«Холодна війна» об’єднала Іспанію та країни Заходу. Через десять років після створення ООН Іспанія стала членом цієї організації. Однак ні економічне піднесення 1950-х років завдяки американській допомозі, ні лібералізація суспільно-політичного життя наприкінці 1960-х років (дозвіл на економічні страйки, відновлення місцевого самоврядування, послаблення цензури в ЗМІ тощо) не могли приховати репресій проти політичних опонентів режиму Франко. Наприкінці життя внаслідок хвороби диктатор самоусунувся від керування країною.
У 1975 р. Франко помер і влада в країні перейшла до короля Хуана Карлоса І. Перехід країни від тоталітарного режиму до демократії відбувся доволі швидко й мирно. У 1978 р. було ухвалено конституцію Іспанії.
• Перегляньте відеофільм про правління Фрасіско Франко. Як ви вважаєте, чому постать диктатора так само, як відкриття Христофором Колумбом Америки, певний час була візитівкою Іспанії?
https://gramota.kiev.ua/qr/vshistory/42.html
• Чим ви поясните те, що в моделі держави, створеної Франсіско Франко, поєдналися післявоєнне економічне піднесення Іспанії та політичні репресії?
Свідчення
• На які особливості переходу від авторитаризму до демократії в Іспанії звертає увагу Чарльз Павелл? Чи можна, на вашу думку, безкровний досвід Іспанії використати в інших країнах, де існують авторитарні режими?
«Для процесу демократизації Іспанії... характерні такі особливості: (парадоксальне) використання інститутів і конституційних процедур колишнього режиму в процесі демократизації, що забезпечило наступність (зокрема, монархії); переговори між... представниками авторитарного режиму й опозиціонерами; залучення представників усіх основних політичних сил до процесу ухвалення рішень; а також обговорення віч-на-віч вирішальних етапів, у яких брало участь обмежене коло учасників».
Чарльз Павелл, директор Королівського інституту Елькано (Іспанія) (Charles Powell. Revisiting Spain’s Transition to Democracy, p. 44. — http://charlespowell.eu)
3. Утвердження принципів громадянського суспільства
У політичному житті країн Європи після закінчення Другої світової війни відбувалися значні зміни, утверджувалися принципи громадянського суспільства. Цьому сприяло розширення мережі та впливу неурядових організацій, найавторитетніші з них отримували «дорадчий статус» від поважних міжнародних організацій, зокрема ООН. Ще одним важливим напрямом розвитку була деколонізація в раніше пригноблених країнах світу.
Значним досягненням було подальше розширення прав жінок, яке вони здобули в роки війни завдяки значному внеску в перемогу над нацизмом. Після 1945 р. жінкам стали доступні певні «чоловічі» професії, вони вибороли право голосу (у Франції — у 1945 р., в Італії — у 1946 р.).
Туризм заохочував культурний обмін між людьми, під впливом побаченого в інших країнах руйнувалися стереотипи. Змінилися кордони, Європа поділилася на два ідеологічні табори, проте соціальні, економічні та культурні зміни відбувалися по обидва боки «залізної завіси».
• Ознайомтеся зі схемою. Принципи громадянського суспільства, на вашу думку, захищають інтереси держави та правлячих еліт чи інтереси громадян?
Пригадайте
• Що означають поняття «консерватизм», «лібералізм», «неолібералізм», «соціал-демократія», «соціалізм», «комунізм»?
4. Тенденції післявоєнного розвитку партійних систем
У західноєвропейських країнах не тільки відновлювали свою діяльність партії, які існували до війни, а й виникали нові. Вони віддзеркалювали настрої покоління, яке пережило Другу світову війну. Партії і політики, які розв’язали війну, утратили вплив і відійшли в політичне небуття. Гострота протиборства між політичними партіями в післявоєнній Європі згладжувалася, бо всі добре пам’ятали про пережите в роки війни.
Європейські консервативні партії (за винятком Великої Британії) не брали участі в русі Опору й навіть частково співпрацювали з окупантами, через що втратили підтримку населення. Канадські та північно-європейські консерватори також задовольнялися статусом опозиціонерів до правлячих, переважно центристських, партій. Консерватори виступали за зменшення податків на бізнес, за обмеження втручання держави в економіку, у відносини між роботодавцями й працівниками.
Французьким різновидом післявоєнного консерватизму був голлізм. Прихильники Шарля де Голля аж до середини 1970-х років залишалися однією з найвпливовіших політичних течій у країні.
Хоча традиційні ліберальні партії втратили вплив ще на початку XX ст., у післявоєнній Європі лібералізм як політична течія залишався життєздатним. Ліберальні гасла активно використовували популярні завдяки вдалим соціальним реформам християнські та соціал-демократичні партії і рухи. Однак у Британії Ліберальна партія не спромоглася ввійти до складу уряду, а італійські ліберали розпалися на дрібні групи.
У післявоєнні десятиліття неабияк зросла популярність християнських демократів. У Західній Німеччині Християнсько-демократичний союз (ХДС) вважали творцем німецького «економічного дива» 1950-1960-х років. Впливовою політичною силою була також Християнсько-демократична партія Італії.
Плакат із закликом голосувати за британську консервативну партію на виборах. 1950 р.
Важливу роль у політичному житті в післявоєнні роки відігравали соціалістичні та соціал-демократичні партії, які в деяких країнах утворювали урядові коаліції. Загалом у країнах Західної Європи, за винятком Італії та Франції, вони були численнішими за комуністичні партії. З метою узгодження дій партій соціалістичного спрямування на початку 1950-х років був створений Соціалістичний Інтернаціонал. Більшість соціалістичних партій зберігала тісні зв’язки з профспілками й відмовлялася від революційних методів поліпшення життя населення. Тому цілком логічним був розрив із марксизмом із його застарілими уявленнями про диктатуру пролетаріату, а також заперечення совєтського тоталітаризму. Чимало європейських соціалістів узагалі не визнавали Совєтський Союз соціалістичною державою.
• Розгляньте карикатуру. Як ви думаєте, чому художник іронізує над складеним Шарлем де Голлем списком французьких вимог до Британії?
Британська карикатура на Шарля де Голля, який зачитує перелік вимог до Великої Британії для вступу в ЄС. 1970-ті роки
Соціалістичні й соціал-демократичні партії виступали за правову державу, демократію, демократичний соціалізм. У післявоєнні роки соціалістичні партії були представлені в урядах 12-ти європейських країн. Успішно діяли соціалістичні партії у Швеції, Норвегії, Данії, Західній Німеччині.
Традиційно строкатою була й залишається партійна система Італії. На кожних виборах за місця в парламенті змагаються десятки партій. Не здобувши більшості, вони утворюють тимчасові коаліції.
Вплив комуністичних партій на політичне життя країн світу в післявоєнний період пояснювався тим, що в роки Другої світової війни комуністи брали активну участь у русі Опору й здобули чимало прихильників. Особливо значні були їхні успіхи у Франції та Італії. Певну роль відіграло й те, що праві ліберальні та консервативні партії не тільки не брали участі в русі Опору, а й співпрацювали з окупантами й були знеславлені.
Через те, що в країнах Центрально-Східної Європи Совєтський Союз привів до влади комуністів, а також через початок «холодної війни» західноєвропейські компартії опинились у складному становищі. Населення вважало їх маріонетками СССР, які певною мірою також відповідають за совєтський експансіонізм у міжнародних справах. Західноєвропейським комуністичним партіям було дедалі важче поєднувати роботу в коаліційних урядах із виправданням тоталітарної сутності комунізму й агресивної зовнішньої політики СССР. Як наслідок, упродовж 1947-1948 рр. у країнах Західної Європи їхні представники були змушені вийти зі складу коаліційних урядів і згодом перейшли в опозицію до демократичних партій.
Основні події
- 1974 р. — падіння авторитарних режимів у Португалії та Греції.
- 1975 р. — падіння авторитарного режиму в Іспанії.
Запитання та завдання
1. Охарактеризуйте напрями розширення прав людини на Заході після Другої світової війни.
2. У чому виявлялось утвердження принципів громадянського суспільства в післявоєнному світі?
3. Якою була природа авторитарних режимів у країнах Південно-Західної Європи? Які події та обставини зумовили їхнє падіння?
4. Які наслідки для Португалії, Греції та Іспанії мало падіння авторитарних режимів у цих країнах?
5. Охарактеризуйте тенденції розвитку партійних систем у західноєвропейських країнах після Другої світової війни.
6. Які партії посилили свої позиції в політичних системах своїх країн, а які, навпаки, утратили значну частину впливу? Поясніть чому.
