Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 11 клас. Полянський (2024)

§ 21. Агресія Росії проти України (2014). Російсько-українська війна¹

1. Причини й передумови російсько-української війни

Причини російсько-української війни зумовлені самою сутністю Російської держави, якій складно себе уявити інакше, ніж імперією. Формально визнаючи факт існування незалежної України, російські керівники й значна кількість росіян, відповідно до навіюваної російськими фашистами та тамтешньою православною церквою концепції «русского міра», вважають Україну сферою своїх імперських інтересів. Керівництво РФ завжди було переконане, що без контролю над Україною Росія ніколи не зможе відновитись як імперія, а демократична й заможна Україна прикладом своєї успішності загрожуватиме збереженню авторитарного режиму в Росії.

«Русскій мір» уявляють імперією «богообраного» російського народу включно з територіями України, Білорусі, держав Балтії, Придністровським регіоном Молдови тощо. Претензії «русского міра» поширюються на всі території, що були свого часу окуповані Росією та Совєтським Союзом і де проживають так звані «співвітчизники» — уродженці СССР, а також усі, хто володіє російською мовою і поділяє «російську культуру».

¹ Тему доцільно вивчати інтегровано з аналогічною темою в курсі історії України.

Свідчення

«Росія впродовж століть систематично вчиняла й продовжує вчиняти дії, спрямовані на знищення національної ідентичності, пригноблення українців, порушення їхніх прав і свобод, у тому числі на історично населених ними землях на Кубані, Стародубщині, Північній та Східній Слобожанщині в межах сучасних Краснодарського краю, Білгородської, Брянської, Воронезької, Курської, Ростовської областей Російської Федерації».

З Указу Президента України «Про історично населені українцями території Російської Федерації» № 17/2024 від 22 січня 2024 р. (https://www.president.gov.ua/documents/172024-49513)

Словник

«Русскій мір» — імперська концепція РФ, що має на меті обґрунтувати «унікальність», «особливий шлях» Росії, «російської (або ж “євразійської”) цивілізації», «винятковість» росіян, з метою підкорення інших народів і встановлення регіонального та світового панування.

На шовіністичному імперському ґрунті «русского міра» в Росії після розпаду СССР сформувався фашистський за своєю сутністю політичний режим — рашизм.

«Геополітична місія» Росії, на думку рашистів, — протистояти США та всьому Заходу, повернути всі «російські» території і відновити імперію.

• Розгляньте репродукцію картини. На яких «скрепах» базується світогляд прихильників «русского міра»?

• Що, на вашу думку, хотів висловити художник, назвавши свою картину так само, як називається відома повість тісно пов’язаного з Україною Антона Чехова про психіатричну лікарню?

А. Чурсін. Палата № 6 («Русскій мір»)

2. Підготовка Росії до війни проти України

Рашисти офіційно проголошують, що без знищення незалежної України відновлення імперії неможливе. Отже, підготовка до війни проти нашої країни здійснювалася впродовж усіх років після відновлення Україною державної незалежності.

Словник

Рашизм — різновид тоталітарної ідеології, яка є підґрунтям режиму, сформованого в Росії на початку XXI ст., і спирається на традиції російського шовінізму й імперіалізму, злочини комуністичного режиму в СССР, фашизму та нацизму.

Підготовка Росією війни проти України

• Узалежнення за президентства В. Януковича української економіки від Росії; установлення російського контролю над сферою зв’язку й телекомунікацій, паливно-енергетичним комплексом, частиною банківського сектора України.

• Ослаблення Збройних сил України (ЗСУ) та оборонної промисловості: чисельність війська скорочували, військові навчання належно не проводили, зброю розпродавали, армію не переоснащували.

• Нав’язування українцям думки, що Україні не потрібна боєздатна армія, оскільки в неї немає зовнішніх ворогів. Водночас росіян привчали до думки про можливість, неминучість і бажаність війни проти України.

• Проникнення російської агентури до вищих органів державної влади України, зокрема Міністерства оборони, Генерального штабу, Служби безпеки тощо.

• Пропагування в Україні ідей «русского міра», сепаратизму, регіональної «ідентичності» через проросійських політиків, російську православну церкву в Україні, різноманітні організації, засоби масової інформації, соціальні мережі та ін.

• Створення і фінансування проросійських організацій в Україні.

З літа 2013 р. Росія значно посилила військову підготовку, готуючи напад на Україну. Зокрема, росіяни збільшили чисельність своїх військ на південно-східному кордоні України, у прикордонних районах України активізувалися російська розвідувальна авіація та радіоелектронна розвідка.

У Криму почали створювати незаконні воєнізовані загони «самооборони», які, маскуючись під місцеве населення, мали у визначений росіянами час дестабілізувати ситуацію на півострові й у взаємодії з Чорноморським флотом Росії та іншими російськими підрозділами й бойовиками загрожувати українським військовим.

Гарантами безпеки України — єдиної держави у світі, яка добровільно позбулася ядерної зброї, — її територіальної цілісності та недоторканності кордонів були Росія, США та Велика Британія. Однак у Росії були впевнені, що великі держави не стануть на захист України, а обмежаться резолюціями й закликами, як це було у випадку російської агресії проти Грузії у 2008 р.

3. Початок війни

Приводом до розв’язання війни проти України рашисти обрали Революцію гідності (листопад 2013 р. — лютий 2014 р.), яка була зустрінута ними вороже. Події на Майдані засвідчили, що громадянське суспільство в Україні обирає майбутнє в об’єднаній Європі та прагне членства країни в Європейському Союзі й НАТО.

20 лютого 2014 р. без оголошення війни, за прикладом нацистської Німеччини, порушивши Статут ООН та багато міжнародних і двосторонніх договорів із гарантіями безпеки Україні, російські війська без знаків розрізнення («зелені чоловічки») уторглися в Україну на Кримському півострові. Того дня розпочалася російсько-українська війна.

4. Характер і періодизація російсько-української війни

За своїм характером російсько-українська війна для України є справедливою народною війною за існування української нації, за незалежність і суверенітет України, за цивілізаційний вибір українців на користь належності до європейської сім’ї народів і сповідування цінностей демократичного Західного світу.

Відповідно, для Росії війна є імперіалістичною та загарбницькою з метою ліквідації України як незалежної держави, окупації і привласнення її території та матеріальних цінностей, знищення українців як окремої самодостатньої нації.

Існують різні варіанти періодизації російсько-української війни, одним із яких є розроблений фахівцями Центру досліджень воєнної історії ЗС України.

Перша, «гібридна», фаза війни (20 лютого 2014 р. — 24 лютого 2022 р.)

Періоди	Часові межі	Зміст
Перший	20 лютого — початок вересня 2014 р.	Уторгнення Росії в Крим; відбиття Збройними силами України російського наступу на сході країни.
Другий	Вересень 2014 — 24 лютого 2022 р.	Зупинення українськими військами російського просування. Стабілізація на фронтах.

Друга фаза. Повномасштабна війна (починаючи з 24 лютого 2022 р.)

Третій	24 лютого — серпень 2022 р.	Повномасштабне вторгнення Росії. Оборонні операції Сил оборони України. Виснаження ними російської армії. Формування міжнародної антипутінської коаліції.
Четвертий	Вересень — грудень 2022 р.	Зупинення ворога. Харківська й Херсонська наступальні операції Сил оборони України.
П’ятий	Із січня 2023 р.	Контрнаступальні операції Сил оборони України в Харківській та Херсонській областях; оборонні операції в Донецькій, Луганській та Харківській областях.

5. «Гібридна» фаза війни

Уторгнення Росії в Крим. Початок війни. Початок і перший етап російської агресії був спрямований на окупацію Автономної Республіки Крим і м. Севастополя. Росія застосувала різноманітні методи ведення війни, які отримали назву «гібридна війна».

Словник

«Гібридна війна» — сукупність заздалегідь підготовлених і реалізованих державою військових, економічних, дипломатичних та інформаційно-пропагандистських дій, спрямованих проти іншої держави. Метою «гібридної війни» є не стільки контроль території, скільки економічна та політична дестабілізація іншої держави, щоб змусити її уряд до вигідних для агресора поступок або заміни уряду на інший, зручний для себе.

26 лютого в Сімферополі відбулися два мітинги під Верховною Радою АРК: один — проросійських організацій із вимогою автономії у складі Росії (майже 2 тис. учасників), інший — місцевих українських патріотів, зокрема кримських татар, за територіальну цілісність України (5-10 тис. учасників). Наступного дня будівлю Верховної Ради й уряду Автономної Республіки Крим захопили «зелені чоловічки». Того ж дня ворожі сили заблокували рух між Кримським півостровом і Херсонською областю. До вечора 28 лютого в захопленій російськими військами будівлі Верховної Ради Криму було розіграно фарс зі створенням місцевого «уряду».

Розпочалося блокування та захоплення українських військових баз на півострові, адміністративних будівель, аеропортів, перевалів, мостів, транспортних магістралей та інших стратегічно важливих об’єктів. Також було вимкнуто українське телебачення і зупинено міжміське та приміське транспортне сполучення, паралізовано роботу Керченської поромної переправи.

Мітинг на підтримку територіальної цілісності України, м. Сімферополь, 26 лютого 2014 р.

Російські окупанти в українському Криму. 2014 р.

Пригадайте

• У яких умовах у 1938 р. в окупованій Німеччиною Австрії було проведено «референдум» про аншлюс?

• Які результати «референдуму» оголосили окупанти та як Гітлер їх використав? Порівняйте події в Австрії з розіграним російськими окупантами фарсом із «референдумом» у Криму.

Упродовж березня 2014 р. Кримський півострів заполонили російські війська, під дулами автоматів було проведено не визнаний у світі псевдореферендум про «возз’єднання» з Росією. Кримські татари — корінний народ півострова — бойкотували цей фарс. Уже наступного дня російські окупанти заявили, що майже всі учасники псевдореферендуму висловилися за «возз’єднання». 18 березня 2014 р. загарбники підписали з призначеною ними ж «владою Криму» «договір» про «входження» півострова до складу Росії.

Незважаючи на чисельну перевагу росіян, психологічний тиск і блокування військових частин, більшість підрозділів Збройних сил України до кінця місяця мужньо тримали оборону й залишили півострів тільки після отримання наказу командування. Під час оборони Криму від куль агресорів загинув один український військовий та один був поранений. Окупанти та місцеві колаборанти викрадали, кидали до в’язниць, катували й убивали прихильників України. Вони викорінювали на півострові все, пов’язане з Україною, і відразу розпочали примусову русифікацію. Проукраїнське населення почало залишати зону окупації, на яку рашисти перетворили Крим. За різними даними, з півострова виїхало від 25 до 35 тис. громадян України, серед яких чимало кримських татар; тисячі кримців відмовилися прийняти російське громадянство.

Свідчення

«У серпні ми зіткнулися з тим, що в кримськотатарській школі години української мови були скорочені. І я задумалася: що мені робити в Криму. ...Дедалі частіше почали стикатися з тим, що таким, як я, бракує повітря — вільного, українського. Виїжджаєш за межі Криму — і таке ж повітря сприймається зовсім інакше, набагато вільнішим».

Альме Емірсале, переселенка з Криму (http://www.radiosvoboda.mobi/a/27640118.html)

ООН і міжнародне співтовариство засудили агресію Росії, багато держав запровадили проти країни-агресора санкції. Проте до практичної допомоги Україні в збройній відсічі агресору справа тоді не дійшла.

• Перегляньте відеосюжет про початок російсько-української війни. Як історичні факти про тогочасні події співвідносяться з російськими пропагандистськими заявами, що російські війська непричетні до подій у лютому-березні 2014 р. в Криму?

https://gramota.kiev.ua/qr/vshistory/217.html

• Чому, на вашу думку, російські військові, нападаючи на українські військові частини, ставили перед собою цивільних?

Наступним після Криму напрямом російської агресії стали східні та південні області України. У березні-квітні 2014 р. туди почали проникати з Росії диверсанти, які за підтримки місцевих зрадників намагалися захопити адміністративні будівлі в Харківській, Луганській, Донецькій, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській, Одеській та Дніпропетровській областях. Також було створено терористичні організації «Луганська народна республіка» й «Донецька народна республіка». До східного кордону з Україною росіяни активно стягували війська та техніку.

У відповідь 14 квітня 2014 р. керівництво України оголосило про початок антитерористичної операції (АТО) (з квітня 2018 р. — Операція об’єднаних сил (ООС). Під час наступу в липні-серпні 2014 р. українські війська звільнили дві третини тимчасово окупованих територій і понад сотню населених пунктів Донецької та Луганської областей, створивши передумови для остаточної перемоги на цій ділянці фронту.

Аби уникнути розгрому, росіяни розпочали артилерійські обстріли безпосередньо з території РФ. Особливо запеклі бої точилися на кургані Савур-могила неподалік м. Горлівки на Донеччині. У ніч із 24 на 25 серпня 2014 р. російські регулярні війська перетнули державний кордон України й рушили в напрямку Іловайськ-Луганськ-Маріуполь.

Відійшовши під натиском переважаючих сил ворога, українські війська закріпилися на лінії Станиця Луганська-Щастя-Сєвєродонецьк—Лисичанськ—Дебальцеве—Бахмут—Слов’янськ—Маріуполь, перекривши росіянам шлях у напрямку Криму й інших територій. Російський наступ захлинувся, що породило надію на припинення війни дипломатичним шляхом.

На початку вересня 2014 р. за посередництва Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) було підписано так звані «Мінські угоди». Вони передбачали двостороннє припинення вогню на території Донецької та Луганської областей, відведення важкого озброєння, створення зони безпеки, розміщення спостерігачів ОБСЄ, виведення незаконних збройних формувань з України, звільнення полонених, а також певні заходи щодо децентралізації влади в Україні та проведення позачергових місцевих виборів після ухвалення закону про статус Донбасу. Проте ні ці, ні підписані в лютому 2015 р. другі «Мінські угоди» з вини Росії та колаборантів на її утриманні не було виконано.

Бойові дії тривали. Головні події розгорнулися в Донецькому аеропорту, який «кіборги», як прозвали в народі захисників аеропорту, утримували впродовж 242-х діб — з травня 2014 до 20 січня 2015 р., і навколо Дебальцевого (кінець січня — 18 лютого 2015 р.).

Після запеклих боїв підрозділи ЗСУ відійшли й закріпилися на нових рубежах оборони, завдавши значних втрат ворогові та змусивши його відмовитися від подальших наступальних дій. Після завершення Дебальцівської операції і підписання других «Мінських угод» на фронті з кінця лютого 2015 р. встановилося хитке затишшя, яке регулярно порушували провокації ворога.

Оборонці Донецького аеропорту. 2014 р.

Диспетчерська вежа — символ оборони Донецького аеропорту під ворожим обстрілом. 2014 р.

• Перегляньте відео зі змінами на карті бойових дій, що відбувалися в період із 14 квітня 2014 р. до 24 лютого 2022 р. Зокрема, зверніть увагу на те, які зміни відбувались у Донецькій і Луганській областях у серпні-вересні 2014 р.

https://www.gramota.kiev.ua/shop/2023/12/28/vsesvitnya-istoriya-11-klas-avtor-p-polyanskyj-%c2%a721-punkt-2-2/

• Яким, на вашу думку, був би результат бойових дій між ЗСУ та створеними росіянами «ДНР» і «ЛНР», якби не вторгнення регулярних російських військ?

З кінця квітня 2018 р. розпочалась Операція об’єднаних сил України, що відбувалася в умовах сильної протидії ворожих військ. На певний час ситуація знову врівноважилася, і великих військових операцій не проводили.

6. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну

О 5-й ранку 24 лютого 2022 р. російська армія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну відразу з трьох напрямків:

• північ → Київська, Сумська та Чернігівська області;
• схід → Донецька, Луганська та Харківська області;
• південь → з тимчасово окупованого Криму на Херсон, Миколаїв, Запоріжжя, Маріуполь.

На всіх напрямках українська армія давала відсіч окупантам, що прямолінійно й самовпевнено рухалися колонами техніки, які успішно громили українські війська. Лише на південному напрямку ворог мав частковий успіх.

На північному напрямку основною була битва за Київ, який ворог вважав головною метою і ключем до перемоги. З території свого сателіта Білорусі, маючи значну перевагу над ЗСУ, росіяни, висадивши в м. Гостомелі поблизу Києва десант, рухалися до української столиці без тіні сумніву в успіхові. На взяття міста рашисти відводили 3-4 дні. Вони навіть мали при собі спеціальну форму для участі в «параді переможців» на Хрещатику. Проте на шляху ворога стали Чернігів і Суми, а також захисники Києва. Дозволивши росіянам заглибитись і відрізавши їх від постачання пального й боєприпасів, українські війська знищували окупантів, змусивши їх тікати з-під Києва та з півночі України. Після відступу росіян у Бучі, Гостомелі, Ірпені, інших звільнених містах Київщини й інших областей було виявлено факти масових убивств і катувань мирних жителів. Тоді від рук карателів загинули майже пів тисячі цивільних.

Свідчення

• Ознайомтесь із заявою голови німецького уряду. Яку мету, на його переконання, переслідувала агресія Росії проти України? Як ви вважаєте, який вплив на лідерів світу й на допомогу їхніх держав Україні справили неспростовні факти геноциду проти українців, учиненого російськими окупантами?

«Це багато говорить про агресивну війну Росії, яка просто націлена на знищення. Ми маємо пам’ятати про все це. Як і Буча, Ірпінь давно вже став символом неймовірної жорстокості російської війни, безглуздого насильства».

Олаф Шольц, канцлер Німеччини, під час відвідин звільненого Ірпеня 16 червня 2022 р. (https://www.eurointegration.com.ua/news/2022/06/16/7141392/)

Успіхи ЗСУ переконали світ у спроможності України перемогти агресора й прискорили створення антипутінської коаліції.

На південному напрямку, захопивши Херсон, росіяни вирушили на Миколаїв, розраховуючи після його взяття вдарити по Кривому Рогу й Одесі. Проте захисники Миколаєва втримали місто та на початку березня відкинули ворога.

У другій половині липня 2022 р. Сили оборони України розпочали контрнаступ у Херсонській області, руйнуючи шляхи постачання російської армії і просуваючись правим берегом Дніпра. У листопаді Херсон було звільнено, що створило сприятливі стратегічні можливості для убезпечення Миколаєва. Улітку 2023 р. російські окупанти зруйнували греблю Каховського водосховища на Херсонщині, що спричинило затоплення великої території, людські жертви, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра й Чорного моря. Україна назвала цю диверсію екоцидом.

Важливим для оборони півдня країни та морального піднесення українців стало знищення українськими ракетниками в середині квітня 2022 р. крейсера «Москва», а на початку жовтня — пошкодження так званого «Кримського мосту», який з’єднує тимчасово окупований півострів із материковою частиною РФ.

На східному напрямку з моменту повномасштабного вторгнення і до початку травня 2022 р. тривала Харківська битва, унаслідок якої Сили оборони України відбили російський наступ і відтіснили ворога від міста. У вересні українські війська провели успішний контрнаступ на Харківщині, що дало змогу ліквідувати сухопутну загрозу для обласного центру.

Знаковою для оборони не тільки півдня, а й Києва та всієї України стала битва за Маріуполь, що тривала до 20 травня 2022 р. Тут Сили оборони втримали багатотисячне російське угруповання, чим допомогли відстояти Київ і не дали ворогові можливості кинути додаткові сили на Запоріжжя. Упродовж майже трьох місяців агресор безперервно обстрілював приазовське місто з гаубиць, танків, кораблів та авіації, використовував не тільки ракети, а й заборонені види зброї. В оточеному зусебіч місті бракувало найнеобхіднішого, маріупольці опинилися на межі гуманітарної катастрофи.

Головним центром оборони міста був металургійний комбінат «Азовсталь», який майже без їжі, води та медикаментів мужньо боронили морські піхотинці, бійці полку «Азов» та інших підрозділів ЗСУ. Лише після того, як було використано всі можливості вести бойові дії та отримано від вищого військового командування наказ командирам підрозділів зберегти життя особового складу, оборонці «Азовсталі» зголосилися на почесний полон. Сподівання на швидкий обмін їх на російських полонених не виправдалися, і більшість захисників «Азовсталі» надовго опинилися в полоні.

Словник

Антипутінська коаліція (також Рамштайн — від назви авіабази НАТО в Німеччині, де наприкінці квітня 2022 р. відбулася перша зустріч більше 40-ка міністрів оборони країн світу) — неформальний союз держав, спрямований на допомогу Україні, зокрема важкою зброєю, у відбитті російської агресії. Коаліція об’єднала держави, які представляють понад половину світової економіки, майже мільярдне населення, володіють найсучаснішою зброєю і найновішими технологіями.

Також тяжкі бої точилися в травні 2022 р. за Сєвєродонецьк на Луганщині, з якого українські захисники, завдавши ворогові тяжких втрат, відійшли на нові позиції. Оборона міста дала змогу зміцнити позиції ЗСУ біля Слов’янська та Краматорська.

У липні 2022 р. розпочалася битва за місто Бахмут на Донеччині. Одним із найважчих її етапів стала зима — початок весни 2023 р. У березні українські війська, які ціною своїх життів до останньої можливості тримали оборону від переважаючих сил ворога, були виведені командуванням ЗСУ за периметр повністю зруйнованого під час боїв міста. Проте українські війська не відступили й бої за Бахмут, а також на Авдіївському напрямку тривали протягом 2023 р. та наступного року.

• Перегляньте інтерактивну відеокарту ситуації на фронті в період із 24 лютого по 6 червня 2022 р.

https://gramota.kiev.ua/qr/vshistory/221.html

• Свого часу Варшавську битву (серпень 1920 р.), у якій поляки розгромили coвєтські війська, назвали «Дивом на Віслі». Чи підходить, на вашу думку, така метафора для позначення розгрому російських військ під Києвом та на інших напрямках фронту після 24 лютого 2022 р. ? Завдяки чому й кому вдалося зупинили російське вторгнення?

Пригадайте

• Пригадайте з курсу всесвітньої історії 10-го класу, що означає поняття «новий порядок» у контексті Другої світової війни.

• До якої країни й у зв’язку з якими подіями він був застосований?

7. Рашистський «новий порядок» на тимчасово окупованих територіях. Національний спротив окупантам

Під час бойових дій на тимчасово окупованій території України росіяни встановлювали режим, який за своєю сутністю і жорстокістю не поступався нацистському окупаційному режиму часів Другої світової війни й навіть перевершував його.

Свідчення

«Верховна Рада України цією Заявою:

1. Визнає дії, учинені Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу».

Із Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» від 14 квітня 2022 р. (https://zakon.rada.gov.ua/go/2188-20)

«5. Асамблея стурбована зростанням доказів звірств, скоєних російськими збройними силами в контексті агресивної війни, часто спрямованими проти найбільш уразливих категорій населення, і висловлює свою повну підтримку всім зусиллям, спрямованим на розслідування порушень Російською Федерацією міжнародних прав людини, міжнародного гуманітарного права й інших міжнародних злочинів, зокрема військових злочинів, злочинів проти людяності, геноциду, а також забезпечення відповідальності агресора».

З Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи 2433 (2022) від 27 квітня 2022 р. (Consequences of the Russian Federation’s continued aggression against Ukraine: role and response of the Council of Europe. — https://pace.coe.int/en/files/30017/html)

• Порівняйте характер злочинів, скоєних російськими окупантами, зі злочинами часів нацистської окупації в Україні. Чим вони подібні, а що нового привнесли рашисти?

Типові злочини рашистських окупантів на території України

• За прикладом нацистів російські агресори створювали на тимчасово окупованих територіях окупаційні «адміністрації», поліцію та інші органи, які здійснювали геноцид проти населення.

• Масові вбивства й катування українських військовополонених і цивільного населення, ґвалтування та інші воєнні злочини. Після звільнення на Київщині міст Бучі й Ірпеня весь світ облетіли відео- та фотоматеріали — свідчення жахливих наслідків перебування там російських військ. Подібне відбувалося і в інших містах і селах, що опинилися під тимчасовою окупацією.

• Примусова депортація населення, викрадення і вивезення до Росії українських дітей. Тисячі українських родин були насильно позбавлені домівок і рідних місць; за викрадення і вивезення до Росії українських дітей Рада Європи закликала країни виконати мандат на арешт, виданий Міжнародним кримінальним судом щодо Путіна й уповноваженої з прав дитини РФ.

• Примусова паспортизація, що полягала у вилученні в місцевого населення українських паспортів і російській насильницькій паспортизації (російські паспорти та «паспорти» терористичних угруповань «ЛНР» і «ДНР»).

• Примусова мобілізація чоловічого населення тимчасово окупованих територій до російського війська під виглядом «добровольців».

• Полювання на «неблагонадійних», проукраїнських активістів, колишніх військовослужбовців ЗСУ, учасників війни, працівників державних органів.

• Економічне пограбування — вивезення до Росії українських підприємств, зерна тощо, а також крадіжки майна місцевих жителів, мародерство.

• Знищення об’єктів освіти, культури, спорту й духовності: дитячих садків, шкіл, університетів, стадіонів і палаців спорту, музеїв, галерей, історичних пам’яток, храмів, театрів. Зокрема, унаслідок російського бомбардування у 2022 р. Маріупольський театр став братською могилою для 300-600 українців.

Також окупанти знищували державну символіку України, причому не тільки в державних установах, а й у музеях, школах, університетах. Росіяни закривали українські навчальні заклади, натомість намагалися поширювати рашистську «освіту». З бібліотек і приватних помешкань вилучали та знищували книжки українською мовою.

З метою ведення пропаганди й зменшення впливу на місцеве населення українських і західних ЗМІ, аби похитнути стійкість українців, блокували інтернет і мобільний зв’язок українських операторів, запроваджували окупаційне теле- та радіомовлення, повертали російські й комуністичні назви населених пунктів і вулиць міст.

Національний спротив окупації. Як і в роки Другої світової війни в окупованій нацистами Європі, так і на тимчасово окупованих ворогом територіях України з перших днів окупації розгорнувся масовий національний спротив. Опір набував як громадянської, так і військової (збройної) форми.

Форма опору	Прояви
Громадський опір	• Збереження українського паспорта, відмова від російських грошей; • відкриті мирні протести проти окупації; «тиха непокора»; • саботаж окупаційних «референдумів» та інших заходів окупаційних органів (наприклад, рух «Жовта стрічка», що зародився в Херсоні й поширився в сусідніх областях); • виготовлення і поширення листівок проти окупантів; • переховування поранених українських військових; • збирання і передання українським Силам оборони й органам влади інформації про переміщення ворожої техніки, склади боєприпасів, особовий склад ворога, маршрути патрулів тощо.
Військовий опір	Підпільні групи й партизанські загони: • здійснювали атаки на колони російської бронетехніки та живої сили; • підривали залізниці, ворожі ешелони, склади зі зброєю та паливно-мастильними матеріалами; • проводили розвідку з наступним переданням інформації Силам оборони України; • фізично знищували окупантів і колаборантів.

Основні події

• 20 лютого 2014 р. — уторгнення Росії в Україну; початок російсько-української війни.
• Березень 2014 р. — тимчасова окупація Росією Кримського півострова.
• Вересень 2014 р. — масштабне вторгнення регулярних підрозділів російської армії на територію Донецької та Луганської областей.
• 24 лютого 2022 р. — повномасштабне вторгнення російської армії в Україну.

Запитання та завдання

1. Поясніть історичні поняття «русскій мір», «рашизм», «гібридна війна», «антипутінська коаліція».

2. Якими були причини російської агресії проти України? Чи можна було, на вашу думку, уникнути війни з Росією? Обґрунтуйте вашу точку зору.

3. Які причини призвели до того, що Росія тимчасово окупувала Автономну Республіку Крим і м. Севастополь? Чи була, на вашу думку, у лютому 2014 р. реальна можливість, застосувавши зброю, відбити напад Росії та відстояти Кримський півострів?

4. Створення озброєних терористичних організацій на сході України — це, на вашу думку, результат внутрішніх українських суперечностей чи було привнесене до України? Обґрунтуйте вашу точку зору.

5. Як ви вважаєте, чи отримала Україна у 2014 р. від держав, які гарантували їй безпеку, належну та своєчасну підтримку й допомогу після російського вторгнення?

6. Які загрози приховувало повномасштабне вторгнення Росії 24 лютого 2022 р. й завдяки чому його вдалося відбити?

7. Наскільки, на вашу думку, важливим, з військового й морального погляду, є внесок національного спротиву в перемогу над російськими агресорами?

8. Які події російсько-української війни справили на вас особисто й вашу родину найбільший вплив?