Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 11 клас. Полянський (2024)
§ 17. Країни Африки в другій половині XX — у першій чверті XXI ст.
Пригадайте
• Пригадайте з курсу географії особливості географічного положення Африки, природні ресурси регіону, населення, сучасну політичну карту континенту, форми державного правління та територіального устрою країн, їхні типи за рівнем економічного розвитку, райони збройних конфліктів і проявів тероризму.
• Використовуючи історичну карту атласу, охарактеризуйте світову колоніальну систему, що сформувалася до початку Другої світової війни.
• На території яких африканських країн у роки Другої світової війни відбувалися бойові операції?
1. Деколонізація Африки
У другій половині XX ст. внаслідок піднесення національних рухів здобули незалежність країни Африки й Азії, багато острівних країн Атлантичного та Тихого океанів, розпочався процес розпаду великих континентальних імперій.
Визначальною подією в процесі деколонізації стало ухвалення Генеральною Асамблеєю ООН «Декларації надання незалежності колоніальним державам і народам» 1960 р., після чого відбулися події, які ввійшли в історію як «Рік Африки». Найдовше боролася за свою колоніальну імперію Португалія. Проте після того як у 1974 р. в країні відбулася «Революція гвоздик», незалежність отримали португальські володіння в Африці — Ангола та Мозамбік. Останній бастіон колоніалізму впав на початку 1990 р., коли Намібія стала незалежною від Великої Британії.
• Які із цих причин і передумов більшою мірою залежали від колоніальних держав, а які — від народів колоній? Аргументуйте вашу точку зору.
Причини ліквідації колоніальних імперій
• Колонії як форма політичного, економічного й адміністративного переважання однієї країни над іншою історично вичерпали себе.
• Основним джерелом економічного зростання країн в епоху науково-технічної революції є сучасні технології, а не постачання сировини.
• Утримання колоній потребувало від країн-метрополій значних ресурсів, які, починаючи із середини XX ст., вигідніше було вкладати в людський та науково-технічний потенціал; колонії перестали бути прибутковими.
Передумови ліквідації колоніалізму
• Поразка в Другій світовій війні країн, які прагнули створити власні колоніальні імперії.
• Втрата провідних позицій у світі колоніальними державами (Велика Британія, Франція, Нідерланди, Португалія та ін.).
• Формування в колоніях національних еліт, посилення націоналістичних настроїв і прагнення незалежності. Розбудова колоніями власних економік робила їх економічно самодостатніми.
Словник
Деколонізація — процес надання незалежності та повного суверенітету колоніям, домініонам, підмандатним територіям.
«Рік Африки» — образний вислів, яким позначають 1960 р., коли незалежними стали 17 колоній на Африканському континенті.
Здобуття незалежності не означало автоматичного вирішення проблем континенту. Національні еліти, які прийшли до влади, постали перед необхідністю самостійно, без допомоги метрополій, забезпечувати нормальне функціонування економіки, системи охорони здоров’я, освіти тощо.
Країни, які здобули незалежність, розвивалися по-різному. Частина африканських країн Сходу, поділяючи цінності демократії та конкурентного суспільства, орієнтувалися на США й Західну Європу. Інші країни (Гана, Гвінея, Малі, Ангола, Бенін, Конго, Танзанія, Ефіопія, Мозамбік) обрали «соціалістичну орієнтацію», що передбачала визнання марксизму офіційною ідеологією та проголошення наміру будувати соціалізм.
Часто заяви африканських лідерів про «соціалістичну орієнтацію» були тільки риторикою, аби отримати гроші, сировину та зброю від СССР на «побудову соціалізму». Більшість африканських держав після проголошення незалежності через соціально-економічну відсталість опинилась у скрутному становищі, незважаючи на людський і природний потенціал на рівні промислово розвинених країн. У багатьох із них загострилася продовольча проблема, що також було зумовлено демографічним вибухом.
Зовнішньополітичний курс чимало африканських країн пов’язують із Рухом неприєднання. Правлячі режими часто є корумпованими. Країни Африки вирізняє політична нестабільність, прагнення режимів збагатитися шляхом грабування народу, міжплемінна ворожнеча. Після здобуття незалежності почастішали збройні прикордонні сутички, які часом переростають у тривалі війни.
У 1963 р. було створено Організацію африканської єдності (ОАЄ), до якої нині належить понад пів сотні держав.
Словник
Рух неприєднання — міжнародне об’єднання країн світу, які визнають неприєднання до військово-політичних блоків і союзів одним з основних принципів своєї зовнішньої політики.
2. Крах апартеїду на півдні Африки
Після того як на початку 60-х років XX ст. більшість африканських країн здобула незалежність, расизм на континенті зберігався тільки в Південно-Африканській Республіці (ПАР), де існував режим апартеїду. Унаслідок цього більшість населення ПАР була позбавлена громадянських прав.
Для «кольорового» населення створювали спеціальні поселення — бантустани, було заборонено змішані шлюби тощо. Громадські місця, транспорт, лікарні, пляжі й інші місця відпочинку рясніли вивісками «Тільки для білих». «Чорні» автобуси зупинялися на спеціальних автобусних зупинках, а «білі» — на «білих». У парках були лавки окремо для білих і всіх інших, окремими були школи й університети.
Написи на плакаті англійською, африкаанс і зулуською про те, що територію пляжу можуть відвідувати лише представники білої раси 1980-ті роки
Майже всі сфери життя підлягали сегрегації (від латин. segregatio — відокремлення, розділення) — фактичному та юридичному відокремленню «кольорових» жителів країни від білих.
Словник
Апартеїд (мовою африкаанс роздільне проживання) — крайня форма расової дискримінації, що полягає в позбавленні цілих груп населення політичних і громадянських прав, аж до територіальної ізоляції за расовою належністю. Сучасне міжнародне право розглядає як злочин проти людства. Режим апартеїду існував у ПАР у 1948-1991 рр.
• Знайдіть у мережі «Інтернет» відеосюжет із серії «День в історії» про режим апартеїду в ПАР. Чому, на вашу думку, запровадження расових законів розпочали в ПАР із заборони змішаних шлюбів?
• Як ви вважаєте, чому через століття після Громадянської війни в США за скасування рабства на підставі раси стало можливим таке явище, як апартеїд у ПАР?
Свідчення
• Ознайомтеся зі змістом статті 5 Декларації ООН про право на розвиток. Як ви розумієте основну ідею цієї статті?
• Про що, на вашу думку, свідчить те, що ООН поставила апартеїд на один щабель із такими загрозами, як війна, окупація, агресія та інші?
«Держави повинні вживати рішучих заходів, спрямованих на ліквідацію масових і грубих порушень прав людини, народів та осіб, яких стосуються ситуації, що є результатом апартеїду, усіх форм расизму й расової дискримінації, колоніалізму, іноземного панування та окупації, агресії, іноземного втручання і загроз національному суверенітету, національній єдності й територіальній цілісності, загрози війни та відмови визнати основоположне право народів на самовизначення».
З Декларації про право на розвиток, ухваленої Генеральною Асамблеєю ООН 4 грудня 1986 р. (Організація Об’єднаних Націй. Генеральна Асамблея: офіційні звіти. Сорок перша сесія. — Доповнення N 53 (А/41/53). С. 230)
Усвідомлюючи безперспективність утримання влади насильницькими методами, з початку 1980-х років уряд білої меншості дозволив діяльність деяких громадських організацій, не налаштованих проти режиму, спільне членство білих і темношкірих громадян у політичних організаціях, а також змішані шлюби. Однак заборону спільного проживання білого й «кольорового» населення не було скасовано.
На референдум винесли пропозицію створити окремі палати парламенту для «кольорових» і вихідців з Азії. Хоча більше половини учасників референдуму проголосували за цю пропозицію, вибори до нового парламенту, які відбулися 1984 р., бойкотувало майже 80 % «кольорового» населення ПАР. Незадоволені половинчастістю запропонованого вирішення проблеми расової дискримінації, лідери Африканського національного конгресу (АНК), очолюваного Нельсоном Манделою, розпочали акції громадянської непокори, які невдовзі переросли в масові заворушення та вуличні зіткнення. У відповідь уряд увів у країні надзвичайний стан.
Особистості
Нельсон Мандела (1918-2013) — президент Африканського національного конгресу, президент ПАР (1994-1999). 27 років провів у в’язниці за участь у підпільній збройній боротьбі проти режиму апартеїду. Лауреат Нобелівської премії миру (1993).
На початку 1990-х років ситуація вкрай загострилася: біле населення активно озброювалося, країні загрожувала кривава расова війна. За таких обставин уряд мусив дозволити діяльність АНК, звільнив із тюрми Нельсона Манделу та скасував расові закони. Під час «круглого столу» Нельсон Мандела та президент країни Фредерік де Клерк дійшли згоди щодо проведення перших у країні загальних виборів.
Країни Африки в другій половині XX — на початку XXI ст.
Свідчення
• Порівняйте слова Нельсона Мандели з промовою Мартіна Лютера Кінга «Я мрію» (див. § 5). Що, на вашу думку, споріднює їх, а також долі двох борців за громадянські права?
«Я поважаю ідеали демократичного й вільного суспільства, у якому всі громадяни живуть у гармонії та мають рівні можливості. Це те, заради чого я живу й чого я прагну. Я навіть готовий заради цього померти».
Нельсон Мандела, 1964 р. (http://www.historyplace.com/speeches/mandela.htm)
На виборах, які відбулись у квітні 1994 р., АНК отримав понад 60 % голосів, а Національна партія білої меншості — тільки п’яту частину голосів. Наступного місяця Нельсон Мандела обійняв посаду президента ПАР, а Фредерік де Клерк став його заступником. Після проведення в країні демократичних виборів ООН скасувала обмеження на торгівлю та співпрацю з ПАР, визнавши остаточну ліквідацію в ній режиму апартеїду.
3. Країни Африки в першій чверті XXI ст.
Африканські країни в першій чверті XXI ст.
Позитивні тенденції
• Знижуються рівень і частота насильницьких конфліктів;
• демократизація; дедалі більше африканських країн проводять вибори, які заслуговують довіри;
• зростає середній клас (до нього зараховують тих, хто витрачає від 20 дол. США на день), який уже становить понад третину населення континенту;
• чисельність міського населення сягає майже половини мешканців;
• поліпшується освіта; зарахування до середньої школи зросло наполовину;
• осучаснюються сфера послуг, телекомунікації, роздрібна торгівля, транспорт і туризм;
• світові ціни на природні ресурси постійно зростають; Африка має невикористані джерела нафти;
• Африка збільшила обсяги торгівлі й експорту (особливо з Китаєм та Індією);
• поліпшення сільськогосподарського виробництва — основного засобу для існування для 2/3 незаможного населення Африки.
Проблеми
• Енергетика, зрошування земель і зберігання врожаю розвинені недостатньо й потребують багатомільярдних інвестицій;
• здоров’я населення; поширення вірусних захворювань (на континенті проживає більше половини ВІЛ-інфікованих людей планети), у багатьох випадках низький рівень медичних послуг;
• зайнятість; економічне зростання поки що не створило достатньо робочих місць (приблизно третина африканців має роботу).
Стереотипи минулого, що, мовляв, Африка — це тільки голод, бідність, війни й незаконна торгівля зброєю, відмирають. Насправді, Африканський континент у першій чверті XXI ст. в політичному, економічному й культурному вимірах є досить строкатим, з поясами розвитку та зонами відчаю. Загалом країни Африки належать до найбідніших країн світу. Водночас зниження рівня смертності й висока народжуваність забезпечують у більшості з них високі темпи приросту населення, зокрема міського. До того ж у країнах Тропічної Африки кількість населення збільшується вдвічі швидше, ніж темпи сільськогосподарського виробництва. Тому материк із майже мільярдним населенням не може себе прогодувати. Суттєву допомогу африканським країнам надають ООН, ЮНЕСКО, Світовий банк, численні гуманітарні місії. Боротьба за владу в деяких країнах між окремими угрупованнями нерідко перетворювалася на справжній геноцид власного народу (Судан, Уганда, Руанда, Сомалі, Ліберія, Сьєрра-Леоне та ін.).
У XXI ст. в Африці з’явилися нові можливості для стабільного економічного зростання. Передумовою для цього є політичні перетворення, зменшення кількості воєн і вирішення низки проблем державного управління в країнах континенту.
У більшості африканських країн спостерігається період зростання: посилюється ділова активність, знижується кількість регіональних конфліктів, збільшується попит на сировинні ресурси цих країн. Оскільки попит на сировину у світі зростає, африканські країни перебувають у виграшному становищі, адже на них припадає значна частка розвіданих світових запасів природних ресурсів.
Нині в переліку швидкозростаючих економік світу половину становлять саме африканські країни. Понад три десятки країн континенту вже стали асоційованими членами Європейського Союзу.
У XXI ст. Африка відіграє важливу роль у міжнародних справах. Україна, що має статус спостерігача в Африканському союзі (об’єднує понад пів сотні держав континенту), з одного боку, є перспективним партнером для африканських держав, з іншого — африканський ринок привабливий для українського бізнесу. Тим більше, що Україна продає на континент більше, ніж купує там. Навіть у лихоліття російсько-української війни Україна за підтримки міжнародних партнерів забезпечила «зерновий коридор» до Африки, й українське зерно значною мірою запобігло виникненню голоду на континенті.
Подальший прогрес народів Африки залежить не тільки від обсягів іноземних інвестицій, а також від здатності урядів країн континенту використовувати їх для економічного розвитку. Аби закласти фундамент довгострокового економічного зростання, африканські країни мають провести масштабні економічні реформи з урахуванням національних особливостей. Загалом підстав для оптимізму у XXI ст. більше, ніж будь-коли раніше.
• Проаналізуйте схему, укладену Міністерством закордонних справ України (МЗС), і на її підставі визначте країни — лідери українського експорту.
• Які ще, на вашу думку, товари й послуги українських виробників, крім зазначених на схемі, доцільно експортувати до Африки?
Найперспективніші напрямки для українського експорту в Африку
Основні події
- 1946-1990 pp. — процес деколонізації Африки.
- 1960 р. — «Рік Африки».
- 1991 р. — ліквідація апартеїду в Південно-Африканській Республіці.
Запитання та завдання
1. Поясніть історичні поняття «деколонізація», «апартеїд», «Рік Африки», «Рух неприєднання».
2. Визначте на історичній карті (с. 174) держави Африки, які здобули незалежність після Другої світової війни.
3. Як змінилися кордони між державами на Африканському континенті внаслідок деколонізації?
4. Охарактеризуйте причини й передумови деколонізації Африки. Чому європейські держави погодилися надати незалежність народам Африки?
5. Опишіть прояви режиму апартеїду в Південно-Африканській Республіці. Унаслідок яких подій було ліквідовано цей режим?
6. Охарактеризуйте досягнення та перспективи країн Африканського континенту в першій чверті XXI ст.
7. Знайдіть додаткову інформацію про Нельсона Манделу. Дайте власну оцінку його діяльності та місця в історії.
8. Знайдіть у відкритих джерелах найновішу інформацію про співробітництво України з державами Африки й оцініть прогрес в українсько-африканському співробітництві.
