Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 11 клас. Полянський (2024)
§ 16. Країни Близького Сходу в другій половині XX — у першій чверті XXI ст.
Пригадайте
• Як у міжвоєнний період вирішувалося так зване «єврейське питання»? Яким був зміст «Декларації Бальфура»?
• Якою була доля євреїв за нацистського режиму в Німеччині й окупованій Австрії в другій половині 1930-х років?
• Якими були масштаби Голокосту в роки Другої світової війни?
1. Близькосхідна проблема. Утворення Ізраїлю
Однією з найгостріших проблем післявоєнного світу є близькосхідна проблема. Близькосхідний регіон Палестина — це історична батьківщина єврейського народу. Частиною ж ісламського світу вона стала в 600-х роках нашої ери. У 1920-1940-х роках Палестиною правили англійці. У цей період тут осіло багато єврейських іммігрантів із Європи. Також у Палестині жили араби, й обидві групи хотіли контролювати її територію.
У 1947 р. Генеральна Асамблея ООН проголосувала за створення в Палестині двох держав: палестинської та єврейської. Обидва народи вважали своєю столицею м. Єрусалим. За умовами розділення Палестини євреї, які становили третину її населення, отримали понад половину території. Ісламські країни проголосували проти поділу Палестини. Не погодилися з ним і палестинці, які заявляли, що ООН не мала права ділити Палестину без урахування бажання більшості населення, яке там проживало.
14 травня 1948 р., невдовзі після того, як британські війська залишили Палестину, лідер єврейської громади Давид Бен Гуріон оголосив про створення незалежної Держави Ізраїль. Однак уже наступного дня на Ізраїль напали шість ісламських держав — Єгипет, Ірак, Йорданія, Ліван, Саудівська Аравія та Сирія. Ця, перша з-поміж кількох, арабо-ізраїльська війна закінчилася в 1949 р. перемогою Ізраїлю. Поки тривали бойові дії, до Ізраїлю прибули понад пів мільйона євреїв із різних куточків світу. Вони оселилися в таборах біженців, що фінансувались ООН, утворивши кільце єврейських поселень уздовж кордонів своєї нової батьківщини.
• Знайдіть у мережі «Інтернет» відеосюжет із серії «День в історії» про арабо-ізраїльську війну 1948-1949 рр. Яка сторона розпочала війну?
• Завдяки чому євреї здобули перемогу над коаліцією арабських держав?
• Якими були наслідки війни для євреїв, арабів і всього Близькосхідного регіону?
План ООН щодо поділу Палестини так і не було реалізовано: єврейську державу створили, а арабську — ні. Між Ізраїлем, з одного боку, і Єгиптом, Йорданією, Ліваном і Сирією, з іншого, було підписано перемир’я, унаслідок чого Ізраїль подвоїв територію, яку йому відвели за планом ООН.
• Порівняйте карти й визначте, наскільки кордони 1949 р. відрізнялися від визначених ООН.
Друга (або Шестиденна) арабо-ізраїльська війна спалахнула в 1967 р. Ізраїль мав інформацію, що Єгипет готується до нападу, і 5 червня завдав раптового випереджувального удару, одразу знищивши на аеродромах майже всю єгипетську авіацію. За шість днів Ізраїль захопив Старе місто в Єрусалимі, Синайський півострів, сектор Гази, територію Йорданії на захід від річки Йордан (відому як Західний берег) і Голанські висоти на ізраїльсько-сирійському кордоні.
Особистості
Голда Меїр (Мабович) (1898-1978) — прем’єр-міністерка Ізраїлю в 1969-1974 рр. Народилася в Києві; на її честь названа одна з вулиць української столиці. На початку 1920-х років емігрувала зі США до Палестини. Після проголошення Держави Ізраїль почергово обіймала посади посла в СССР, міністерки праці, міністерки закордонних справ. Як голова уряду, зіграла важливу для Ізраїлю роль під час війни Судного дня. Після відставки залишалася впливовою політикинею.
Напружені відносини між Ізраїлем та арабськими державами ще більше загострилися. 6 жовтня 1973 р., у священний для євреїв день Йом Кіпур (Судний день), Єгипет і Сирія напали на Ізраїль. У ході війни, яку назвали війною Судного дня, Ізраїль відтіснив обидві армії на їхні власні території, але зазнав значних втрат. Після припинення бойових дій на початку наступного року ООН установила розмежувальні зони між цими країнами й Ізраїлем.
Мур між Ізраїлем і Палестинською автономією. Сучасне фото
Напруженість у відносинах між Ізраїлем та арабським населенням Палестини й сусідніми державами зберігається і донині. Наприкінці 1970-х років ізраїльтяни почали будувати поселення на окупованих ними землях у секторі Гази та на Західному березі. Це викликало протести палестинців, які тривали багато років. У 1990-х роках Ізраїль погодився поступово передавати палестинцям контроль над деякими окупованими ним територіями, однак спалахнули нові арабські заворушення, що зупинило мирні переговори.
У першій чверті XXI ст. близькосхідна проблема залишається незагоєною раною у відносинах між Ізраїлем та арабським світом. У 2020 р. за посередництва США Ізраїль, Об’єднані Арабські Емірати та Бахрейн підписали так звані «Угоди Авраама», що сприяли нормалізації відносин Ізраїлю не лише із цими двома країнами, а також із Марокко та Суданом. Угоди стали обнадійливим кроком: створення посольств, відкриття комерційних авіамаршрутів, туризм, співпраця в галузі безпеки й оборони, а також доступ до високотехнологічної продукції та ринку Ізраїлю.
З іншого боку, швидкого й суттєвого поліпшення відносин між Ізраїлем та арабським світом не відбулося. Унаслідок атаки 7 жовтня 2023 р. ісламського угруповання ХАМАС на Ізраїль мирний процес було перервано й фактично розпочалася нова війна.
• Перегляньте відеосюжет про напад бойовиків ХАМАСу на Ізраїль.
https://gramota.kiev.ua/qr/vshistory/161.html
• Які зміни відбулися в Ірані внаслідок реформ, здійснених у 1920—1930-х роках за правління шаха Рези Пахлаві?
2. Ісламська революція в Ірані (1978—1979)
В Ірані з 1941 р. правив прозахідний політик шах Мохаммед Реза Пахлаві. У 60—70-х роках XX ст. він ініціював перетворення, які назвали «білою революцією»: держава викупила землю у великих землевласників і продала її за заниженими на третину цінами дрібним іранським фермерам; було заборонено багатоженство, а також шлюби з неповнолітніми; жінки отримали громадянські права; робітники стали акціонерами підприємств, на яких вони працювали; школи забезпечували безкоштовним харчуванням, багато студентів отримало змогу навчатися за кордоном. Іранська економіка переживала піднесення, зокрема у сфері телекомунікацій, у нафтохімічній та автомобільній промисловостях, виробництві сталі й електроенергії.
Проте для більшості іранців майже нічого не змінилося, рівень життя населення був дуже низький. У країні наростало невдоволення високим рівнем інфляції, корупцією, нестачею товарів, демонстративно розкішним життям знаті. Чимало іранців завдяки реформам здобули освіту, але не могли знайти роботу. Багато хто був незадоволений нав’язуванням західних цінностей, обмеженнями щодо духовенства, зосередженням влади в руках шаха.
Маніфестація в м. Тегерані. На передньому плані — портрет аятоли Хомейні. 1978 р.
Найвідоміший опозиційний лідер — аятола Рухолла Хомейні — багато років перебував в еміграції. Його метою було повалення прозахідного шахського уряду й докорінна перебудова Ірану на засадах ісламу.
Після того як у 1977 р. за загадкових обставин пішов із життя син Хомейні й послідовники аятоли звинуватили шаха в його вбивстві, у країні розпочалися заворушення. На початку вересня 1978 р. армія розстріляла в Тегерані демонстрацію, загинула майже сотня людей. Цей день, який назвали «чорною п’ятницею», став початком ісламської революції.
Шах, намагаючись урятувати ситуацію, оголосив амністію політичним супротивникам, висланим із країни, однак протести стали ще масовішими. У листопаді в Ірані було введено воєнний стан, шах призначив тимчасову військову адміністрацію та навіть звинуватив у корупції і заарештував дві сотні високопосадовців. Проте ці поступки тільки додали завзяття Хомейні та його прибічникам.
Словник
Ісламська революція — події в Ірані в січні 1978 р. — лютому 1979 р., які призвели до повалення монархії та проголошення Ісламської республіки на чолі з аятолою Хомейні.
Наприкінці 1978 р. протести посилилися. У розпачі шах звернувся по допомогу до США, але президент Джиммі Картер не зважився надати йому військову підтримку. На початку 1979 р. шах разом із дружиною втік до США, спровокувавши цим захоплення екстремістами американського посольства в Тегерані. Згодом він перебрався до Єгипту, де й доживав віку.
З Парижа до Ірану урочисто повернувся аятола Хомейні, який узяв владу у свої руки й призначив перехідний уряд. У березні 1979 р. відбувся референдум щодо нового політичного устрою країни, а наступного місяця Іран проголосили Ісламською республікою.
Свідчення
• На які особливості революційних подій в Ірані в 1978-1979 рр. звертає увагу дослідник?
«Є щонайменше три особливості, що вирізняють події 1978-1979 рр. ... По-перше, ця революція... використовувала не силу, збройне повстання чи партизанську війну, а політику. Це, зокрема, стосується... масового виходу людей на вулиці.., а також загального політичного страйку, який із жовтня 1978 р. паралізував економіку та зовнішню торгівлю. Саме це, а не релігійний антураж було, мабуть, найбільш парадоксальною і найбільш оригінальною стороною іранської революції...
По-друге, досвід Ірану відійшов від теорії.., що необхідною передумовою революції є ослаблення держави... унаслідок тиску з-за кордону, поразки у війні, у результаті вторгнення або через припинення підтримки від зовнішнього покровителя... В Ірані нічого такого не було. Режим шаха підтримували США та Китай, а Совєтський Союз не уявляв, що треба робити; жодна іноземна держава не підтримувала революціонерів; армія шаха не була розбита на війні...
По-третє, революція була добре організована через мережу мечетей та місцевих комітетів, але вона не мала підтримки революційної партії».
Фред Галлідей, ірландський письменник та історик (Fred Halliday. Iran’s revolution in global history. — http://www.opendemocracy.net/article/iran-s-revolution-in-global-history)
В Ірані було встановлено теократичний (влада належить духовенству) режим, заснований на ісламському фундаменталізмі.
Ісламізація суспільства відбувалася на всіх рівнях і в усіх сферах. За цим пильнував 200-тисячний «Корпус стражів ісламської революції», який у зародку придушував будь-яку опозицію. «Ісламська культурна революція» здійснювала посилений тиск на засоби масової інформації. Спеціальні наглядові органи вилучали з продажу іноземні фільми й програми розважального характеру, дозволяли торгувати книжками тільки релігійного змісту. Особливо важким за нових умов виявилося становище жінок. Релігійні органи ретельно стежили за виконанням жінками приписів шаріату: їх зобов’язали носити чадру або хіджаб, обмежили у виборі професій, заборонили подавати на розлучення. До жінок почали застосовувати тілесні покарання за крадіжки та вживання алкоголю, смертну кару за зраду батьківщини, шпигунство й перелюбство.
Словник
Ісламський фундаменталізм — радикальна релігійно-політична течія в ісламі, що сповідує «повернення до основ», проголошує «чистоту» ісламу.
Країни Близького Сходу в другій половині XX — на початку XXI ст.
У листопаді 1979 р. було захоплено посольство США в Тегерані. 444 дні пів сотні американських дипломатів утримували як заручників. Тільки в 1981 р. після інавгурації нового президента США Рональда Рейгана за посередництва Алжиру заручників було звільнено, і вони змогли повернутися додому. Цей інцидент призвів до розриву дипломатичних відносин зі США й погіршив відносини між Іраном і Заходом. Проти країни було застосовано економічні та політичні санкції.
Ситуацією в Ірані вирішив скористатися президент Іраку Саддам Хусейн, який висунув ряд територіальних претензій. У 1980-1988 рр. між Іраном та Іраком тривала війна, яка не виявила переможця. Людські втрати кожної зі сторін конфлікту оцінюють у пів мільйона осіб.
У 1997 р. президентом Ірану став Мохаммед Хатамі, який узяв курс на відмову від радикалізму та примирення із Заходом. Однак після нього процес лібералізації країни було перервано, Іран повернувся до політики конфронтації із Заходом.
• Знайдіть у мережі «Інтернет» відеосюжет «Революція в Ірані: перетворення прозахідної держави на близькосхідну деспотію». Які зміни відбулися в Ірані внаслідок ісламської революції, що дають підстави вважати політичний режим у країні деспотією?
Іран активно підтримав Росію під час її агресії проти України й фактично став її союзником. Зокрема, РФ отримала від Ірану тисячі безпілотників, іншу зброю та військове спорядження. З огляду на недружні дії Ісламської Республіки Іран щодо нашої країни Рада національної безпеки і оборони України ухвалила у 2023 р. рішення про застосування проти Ірану спеціальних економічних та інших санкцій строком на 50 років. Відповідний указ Президента України набув чинності в травні 2023 р.
3. «Арабська весна»
Через погіршення рівня життя населення, корупцію у владі та небажання терпіти диктаторські режими (президент Єгипту Хосні Мубарак перебував при владі 30 років, президент Тунісу Бен Алі — майже чверть століття, лівійський диктатор Муаммар Каддафі керував Лівією впродовж 42-х років) у 2010-2011 рр. у деяких країнах Північної Африки та Близького Сходу відбулись антиурядові протести й повстання, відомі як «арабська весна». Багато людей приєдналося до руху, бо вони потерпали від безробіття, бідності, правової незахищеності.
Наприкінці 2010 р. в Тунісі розпочалися антиурядові демонстрації. Уряд направив збройні сили, щоб зупинити демонстрантів, але протестувальники не здавалися. На початку наступного року президент Тунісу покинув країну. У ній відбулися перші вільні вибори, за результатами яких було сформовано новий парламент та уряд. Рух протесту, що в Тунісі отримав назву Жасминова революція, надихнув інші країни регіону.
На початку 2011 р. демонстрації охопили Єгипет. Уряд застосував силу проти протестувальників, але не зміг їх зупинити. У лютому президент Хосні Мубарак після 30-ти років правління мусив залишити посаду.
У той самий час розпочалися протести проти правління полковника Муамара Каддафі в Лівії. Каддафі направив на придушення виступів війська, але потім до протестувальників приєдналися озброєні повстанці й конфлікт поглибився. Лівійських повстанців невдовзі підтримали інші країни. У березні 2011 р. американські та європейські сили завдали авіаударів по лівійських цілях, військову допомогу надало також НАТО. Як результат, повстанці взяли під контроль м. Тріполі, столицю Лівії. Каддафі мусив утекти та переховуватися, проте восени його схопили й убили.
Словник
«Арабська весна» — рух за демократію в арабському світі; хвиля демонстрацій, протестів, повстань і революцій наприкінці 2010 р. — на початку 2011 р.
Миттєвість «арабської весни». 2011 р.
Події в Тунісі та Єгипті надихнули на протести невдоволених у Ємені, Бахрейні та Сирії. У кожній країні демонстранти наражалися на жорстоку протидію урядових сил. І якщо президент Ємену зрештою відмовився від влади, то правителі Бахрейну та Сирії втрималися при ній. В Алжирі, Йорданії, Марокко й Омані для запобігання розгортанню демонстрацій влада мусила погодитися на проведення певних реформ.
Після завершення «арабської весни» частина населення вважала її результати перемогою, яка відкрила шлях до нового життя, інші ж були розчаровані. Важливим здобутком «арабської весни» стало те, що навіть у країнах, що уникнули масових заворушень, уряди мусили проводити більш гуманну політику, остерігаючись народного повстання.
• Знайдіть у мережі «Інтернет» відеосюжет із серії «День в історії» про «арабську весну». Якими постають у сюжеті причини, масштаб і наслідки заворушень?
4. Війни в Сирії
Демонстрації в Сирії, які були частиною «арабської весни», переросли у 2012 р. в тривалу й руйнівну громадянську війну за участю іноземних держав. Затягування «сирійського вузла» пов’язане з боротьбою проти «Ісламської держави Іраку та Леванту (ІДІЛ)». Улітку 2014 р., захопивши території на півночі Сирії та на сході Іраку, терористи ІДІЛу оголосили про створення там власної «держави» («халіфату»). Конфлікт поширився на Туреччину, Ірак, Йорданію, Ліван та інші арабські країни. Під приводом боротьби проти ІДІЛу війська сирійського правителя Башара Асада застосували проти опозиції хімічну зброю. На початку осені 2014 р. проти ІДІЛу сформувалася міжнародна коаліція з майже 50-ти країн. Авіація США й союзників почала здійснювати авіаційні удари по позиціях ІДІЛу в Сирії. Від уведення сухопутних військ коаліція втрималася.
Словник
«Ісламська держава Іраку та Леванту (ІДІЛ)» — міжнародна ісламістська терористична організація. Основною метою проголошує встановлення на території Іраку та Сирії «нового порядку»; захоплення Близького Сходу, Північної Африки, частини Південної Азії та Європи; очищення регіону від інших релігійних груп. Послідовники ІДІЛу вважають усіх мусульман, які до них не приєдналися, віровідступниками, а послідовників інших релігій — «невірними».
Наслідки російського бомбардування в сирійській провінції Ідліб. Листопад 2015 р.
Найактивнішу підтримку режиму Асада надає Росія, яка під приводом боротьби проти «Ісламської держави» направила до Сирії на допомогу Асаду бойову авіацію, техніку, а також військових. Насправді, утручання росіян у Сирії спрямоване не на боротьбу проти ІДІЛу, а на підтримку дружнього до Росії режиму Асада.
Із часом незначну частину російського військового контингенту з пропагандистських міркувань було виведено із Сирії, проте участь Росії у війні на стороні режиму Асада тривала.
Громадянська війна в Сирії забрала життя майже чверті мільйона сирійців, мільйони людей утекли до сусідніх країн. Потік біженців до США та країн ЄС спричинив міграційну кризу в Європі.
• Перегляньте відеосюжет про війну в Сирії. Охарактеризуйте, як у цій війні переплелися інтереси іноземних держав та яку ціну платять за неї сирійці.
https://gramota.kiev.ua/qr/vshistory/167.html
5. Південна Корея: досвід демократизації та «економічне диво»
Сучасна Південна Корея є демократичною та однією з економічно найрозвиненіших країн світу. Ці досягнення стають ще більше вражаючими, якщо розглядати їх на тлі політичної та економічної історії Кореї. Ще кілька десятиліть тому Південну Корею вважали однією з найбідніших диктаторських країн у світі. Прогрес Кореї від країни третього світу з авторитарним правлінням до економічної супердержави, якою вона є нині, вражає і гідний наслідування іншими країнами.
У 1948 р. під наглядом ООН у Південній Кореї провели перші демократичні вибори до парламенту. Того ж року депутати ухвалили конституцію та обрали першим президентом країни Лі Син Мана. Після Корейської війни (1950-1953) у країні було встановлено авторитарний режим. Сфальшовані президентські вибори 1960 р. спричинили масові протестні виступи із жертвами. Президент оголосив про свою відставку й залишив країну.
Нестабільністю скористалася група молодих армійських офіцерів на чолі з генералом Пак Чон Хі, які в 1961 р. здійснили державний переворот і захопили владу. Після двох років правління військових президентом було обрано Пак Чон Хі. Його уряд розробив план економічного розвитку, який започаткував «економічне диво», проте придушував свободу всередині країни й розправлявся з політичними супротивниками.
Південнокорейське «економічне диво»
Стартові умови
• Корея в 1950-х роках була однією з найбідніших країн світу без перспектив економічного відродження.
• Наприкінці Корейської війни Південна Корея була повністю розорена, країна залежала від зовнішньої допомоги.
• Вона не мала сухопутного кордону із жодною країною світу, крім КНДР, з якою досі перебуває в стані війни.
• Майже вся промисловість залишилася на території КНДР.
• Високий рівень корупції.
• Не вистачало висококваліфікованих інженерів і робітників.
• Населення країни здебільшого було бідним і неписьменним.
• Відстале сільське господарство; країна не могла експортувати продовольство, бо його не вистачало для власних потреб.
• Країна не мала власних корисних копалин; заробити кошти завдяки експорту природних ресурсів було неможливо.
Зміст реформ
• Активне втручання держави в економіку.
• Покладання на власні сили. Країна зробила ставку на людський ресурс. Завдяки вкладанню коштів у підвищення рівня освіти та професійної грамотності держава підготувала армію висококваліфікованих фахівців, які й забезпечили економічне зростання.
• Режим Пак Чон Хі змусив багатих корейців інвестувати в промисловість країни.
• Виводити капітали за кордон не дозволяли, державні ресурси й приватні капітали спрямували на розвиток промисловості та розширення експорту.
• Держава заохочувала розвиток сімейного бізнесу.
• Уряд надавав підтримку будь-якому підприємцю, котрий міг забезпечити розширення міжнародних ринків збуту для продукції корейського виробництва.
• Великий бізнес був підзвітний уряду. З іншого боку, держава активно його підтримувала, забезпечила пільговими кредитами, податковими послабленнями й держзамовленнями.
• Південна Корея підписала десятки угод про вільну торгівлю з іншими країнами, а також із торговельно-фінансовими всесвітніми та регіональними організаціями.
Здобутки
• Головним досягненням реформ стало зростання добробуту корейців.
• Поштовх у розвитку освіти забезпечив країну висококваліфікованою робочою силою.
• Корея зробила стрімкий стрибок до когорти високорозвинених країн; член G 20 («Група двадцяти»), одна з найбільших економік світу.
• Подолано відставання сільських районів.
• Суттєво подолано корупцію.
• Середній клас становить майже половину дорослого населення країни; низький рівень безробіття.
• Корея — світовий лідер суднобудування.
• Південна Корея є одним зі світових лідерів за легкістю ведення бізнесу, обсягами експорту продукції, зокрема високотехнологічних товарів.
Після майже двох десятиліть диктатури Пак Чон Хі влада вирішила продовжити свої повноваження без обмеження кількості строків, проте корейці із цим не погодилися і в країні розгорнувся масовий студентський та громадянський рух за демократизацію. Після вбивства Пак Чон Хі в 1979 р. нова група армійських офіцерів на чолі з генералом Чон Ду Хваном унаслідок військового перевороту захопила владу й силою придушила виступи за демократію.
Отже, у Південній Кореї було встановлено черговий авторитарний режим, якому вдалося стабілізувати економіку, узяти під контроль інфляцію; країна продовжила економічне зростання. Проте корейці дедалі наполегливіше домагалися свободи й демократії.
У 1988 р. президентом став Ро Де У й відтоді владу в країні обирали демократичним шляхом на виборах, а не захоплювали внаслідок військових переворотів. Розгорнулася боротьба проти корупції, було розширено права місцевого самоврядування. Південна Корея позбулася авторитарного правління і стала на шлях демократії.
Основні події
- 1948 р. — утворення Держави Ізраїль.
- 1978-1979 рр. — ісламська революція в Ірані.
- Кінець 2010 р. — початок 2011 р. — початок «арабської весни».
Запитання та завдання
1. Поясніть історичні поняття «арабська весна», «ісламська революція», «ісламський фундаменталізм».
2. Чому Близький Схід тривалий час є джерелом конфліктів? Поясніть витоки й сутність близькосхідної проблеми.
3. Розкрийте історичні передумови та процес утворення Держави Ізраїль.
4. Чи вважаєте ви рішення ООН щодо поділу Палестини на дві держави — палестинську та єврейську — правильним і своєчасним? Аргументуйте ваше «так» або «ні».
5. Якими були причини й результати арабо-ізраїльських воєн?
6. Охарактеризуйте особливості та наслідки ісламської революції в Ірані.
7. Як ви оцінюєте результати й наслідки «арабської весни»?
8. Яку, на вашу думку, загрозу становлять у сучасному світі організації на кшталт ХАМАСу чи ІДІЛу?
