Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 11 клас. Полянський (2024)
§ 18. Латинська Америка
Пригадайте
• Пригадайте з курсу географії особливості географічного положення країн Латинської Америки, природні умови, ресурси та населення регіону; форми державного правління і територіального устрою, особливості економічного розвитку.
• Охарактеризуйте особливості економічного й політичного життя країн Латинської Америки в міжвоєнний період.
• У яких країнах регіону відбувалася боротьба між демократичними силами й диктаторськими режимами? Які методи використовували сторони в цій боротьбі?
1. Особливості соціально-економічного та політичного розвитку країн регіону після Другої світової війни
У післявоєнний час у Латинській Америці відбувалися суперечливі процеси, зумовлені необхідністю вирішення складних соціально-економічних проблем.
Незважаючи на труднощі, усе ж існували передумови для здійснення модернізації всіх сфер життя. Прискорений економічний розвиток цих країн став можливий завдяки прибуткам, отриманим від зовнішньої торгівлі. Обсяг промислового виробництва держав Латинської Америки до кінця 1950-х років порівняно з довоєнним рівнем зріс у дваз половиною рази. Найвищі темпи зростання спостерігалися в Аргентині, Бразилії, Мексиці, Чилі, Венесуелі та Колумбії.
Для політичного життя країн Латинської Америки була характерна нестабільність. За винятком Мексики, у регіоні не було жодної країни, у якій не відбувалися б військові перевороти. За чверть століття після війни сталися десятки таких переворотів, унаслідок яких були встановлені диктаторські режими. Зокрема, в Аргентині в 1940-1950-х роках фактичним диктатором був президент Хуан Домінго Перон. Придушуючи політичну опозицію, він провів часткову націоналізацію, забезпечив виплату Аргентиною зовнішніх боргів, домігся самозабезпечення країни основними промисловими товарами.
Важливу роль у кар’єрі президента відіграла його дружина Ева (Евіта) Перон, яка завдяки своїй благодійній діяльності, зусиллям щодо зрівняння в правах жінок і чоловіків і вмінню спілкуватися з пересічними аргентинцями користувалася загальною любов’ю. Слава Евіти Перон, яка померла в молодому віці, значно перевершила пам’ять про її чоловіка: навіть був поставлений бродвейський мюзикл «Евіта», а також знято фільм за участю популярної американської співачки й акторки Мадонни.
Евіта Перон
• Перегляньте кінохроніку про візит Евіти Перон до Франції в 1947 р.
https://gramota.kiev.ua/qr/vshistory/179.html
• Чому, на вашу думку, прибуття до Франції першої леді не найбільшої і не надто впливової у світі країни викликало такий великий інтерес ЗМІ та французького політикуму?
Серйозні реформи в другій половині 1950-х років було проведено в Бразилії. Уже на початку 1960-х років завдяки індустріалізації країна звільнилася від імпортозалежності. Було збудовано нову столицю — м. Бразиліа, а також створено перший на континенті Музей скасування рабства.
У Мексиці економічне піднесення розпочалося ще до війни. На нього не вплинули ні «Велика депресія» 1930-х років, ні Друга світова війна. За підтримки населення в країні було здійснено важливі реформи: роздано землю селянам, націоналізовано залізничний транспорт і нафтодобувну галузь. Однак позитивні явища в економіці відбувалися на тлі брутального порушення урядом громадянських прав і свобод.
Післявоєнний розвиток держав Латинської Америки відбувався в умовах, коли Американський континент опинився в епіцентрі боротьби за вплив на нього США, СССР та Китаю. Були спроби створити комуністичні партизанські загони в Аргентині, Перу, Уругваї, Еквадорі, Венесуелі, Болівії. Проте партизани не завоювали симпатій населення (як і просовєтські та прокитайські компартії), тому невдовзі лівий радикалізм зійшов нанівець.
США робили ставку на посилення військового потенціалу й військово-політичне співробітництво з країнами регіону. Зокрема, було підписано договори про колективну безпеку, у 1948 р. створено Організацію американських держав (ОАД), до якої ввійшли 35 країн.
У другій половині XX ст. революційні процеси на континенті розвивались у двох напрямах: ліві сили приходили до влади або в результаті збройного її захоплення, або здобувши перемогу на виборах. Перший шлях найяскравіше проявився на Кубі та в Нікарагуа, другий — у Чилі.
У Нікарагуа в 1979 р. після багаторічної партизанської війни до влади прийшов марксистський «Фронт національного визволення їм. Августо Сандіно», який мав підтримку від СССР. Унаслідок придушення сандіністами демократії і порушення прав людини в країні виник повстанський рух, у якому брали також участь загони самооборони індіанських племен із віддалених районів країни. Під внутрішнім і зовнішнім тиском сандіністи мусили провести в 1990 р. вибори, на яких зазнали поразки.
У Чилі марксисти прийшли до влади демократичним шляхом. У 1970 р. президентом був обраний соціаліст Сальвадор Альенде. Його уряд, з одного боку, зумів знизити рівень безробіття і трохи покращити становище робітників, а з іншого — у країні скоротилося виробництво, гостро відчувалася нестача товарів широкого вжитку. Масові демонстрації, заворушення в селах були реакцією на загальне погіршення економічної ситуації в країні.
Чилійське суспільство розкололося на два табори: одні підтримували політику президента, інші вимагали усунення його від влади. Восени 1973 р. було здійснено переворот, у ході якого Сальвадор Альєнде загинув. До влади прийшли військові на чолі з генералом Августо Піночетом, у країні було встановлено диктаторський режим. Піночет, з одного боку, домігся суттєвого покращення економічної ситуації в Чилі, а з іншого — увійшов в історію як диктатор, винний у масових порушеннях прав людини.
Августо Піночет
• Знайдіть у мережі «Інтернет» відеосюжет «Августо Піночет» із серії «Диктатори».
• Оцініть, чи прийшов до влади Августо Піночет відповідно до конституції. Як він сам пояснив причини виступу військових?
• Якими методами діяв режим Піночета проти опонентів? Чи схвалюєте ви такі методи політичної боротьби?
• Як ви оцінюєте результати правління Августо Піночета?
2. Революція на Кубі
Кубою довго правили авторитарні політичні та військові діячі, які утримували владу за допомогою сили. У 1952 р. незадовго до президентських виборів унаслідок безкровного перевороту владу на Кубі захопив один із кандидатів на посаду президента Фульхенсіо Батиста, котрий правив як диктатор. Під час правління Батисти, якого підтримували США, сформувалась опозиція, найрадикальнішим крилом котрої були марксисти, очолювані Фіделем Кастро. У 1953 р. загін Кастро здійснив невдалу атаку на казарму урядових військ; під час штурму загинуло понад 100 революціонерів. Запальна промова Фіделя Кастро на судовому процесі, у якій він критикував режим Батисти, зробила його популярним. Фіделя Кастро посадили до в’язниці, але згодом помилували й після звільнення він виїхав до Мексики.
Особистості
Фідель Кастро Рус (1926-2016) — керівник комуністичного революційного руху на Кубі в 1953-1959 рр.; прем’єр-міністр революційного уряду Куби в 1959 р.; з 1965 р. керівник компартії Куби. У серпні 2006 р. через хворобу передав керування країною своєму братові.
Наприкінці 1956 р. загін, який очолював Фідель Кастро, висадився в східній частині острова Куба. У ході партизанської війни, яку розгорнули повстанці під керівництвом братів Фіделя та Рауля Кастро й аргентинського марксиста Ернесто Че Гевари, на початку 1959 р. Фульхенсіо Батиста втік із країни. Фідель Кастро та його прибічники ввійшли до столиці Куби м. Гавани, узяли під свій контроль армію і встановили жорсткий режим. Політичні опоненти були знищені або ув’язнені. За оцінками, лише за перші три роки перебування при владі урядом Фіделя Кастро було страчено понад 3 тис. осіб, а після того як революційна влада стала ще радикальнішою, сотні тисяч кубинців утекли до США (країни розділяє трохи більше 160 км).
Кубу проголосили соціалістичною державою. На острові було встановлено однопартійний режим, і до розпаду СССР вона мала підтримку Совєтського Союзу. Режим Кастро відігравав важливу роль у геополітичній доктрині СССР. Коли США у відповідь на націоналізацію американської власності запровадили проти Куби економічні санкції і розірвали з нею дипломатичні відносини, СССР надавав країні економічну й військову допомогу, закуповував майже весь вироблений на Кубі тростинний цукор, а також фінансував диверсійно-повстанську діяльність та участь кубинських «добровольців» в експорті комунізму до інших латиноамериканських країн. Під час одного з рейдів на територію Болівії тамтешні урядові війська схопили та розстріляли Ернесто Че Гевару.
На початку XXI ст. через похилий вік і хворобу Фідель Кастро відійшов від справ, передавши владу молодшому брату Раулю. За правління Рауля Кастро в країні розпочалися деякі реформи: фермерам передали занедбану державну землю, було дозволено дрібне підприємництво, кубинці отримали право купувати й продавати будинки, виїздити за кордон без спеціального дозволу. У 2014 р. США та Куба відновили перервані дипломатичні відносини, Сполучені Штати Америки частково зняли з Куби санкції і виключили її зі списку країн — спонсорів тероризму. У 2016 р., уперше за майже дев’яносто років, Кубу відвідав американський президент. Між країнами налагоджено авіаційне та морське сполучення, хоч американські санкції проти комуністичного режиму продовжують діяти.
У 2018 р. Кубу очолив новий комуністичний керівник — Мігель Діас-Канель — перший за весь час комуністичної диктатури цивільний правитель, до того ж не з родини Кастро. Ухвалена нова конституція острівної країни зберігає диктатуру комуністичної партії, але визнає приватну власність. Надмірно регульована державою економіка з низькою продуктивністю праці та залежністю від зовнішньої торгівлі потребує осучаснення. Часткові ринкові реформи дали певний поштовх для розвитку туризму й заохотили залучення іноземних інвестицій, але країна залишається бідною. Уперше за багато років на Кубі у 2021 р. під гаслами «Геть диктатуру!» і «Ми хочемо свободи!» відбулися антиурядові протести проти економічних негараздів та утисків населення. Куба досі залишається однією з трьох комуністичних держав на планеті (крім неї, також Китай і Північна Корея).
• Знайдіть у мережі «Інтернет» відеосюжет із серії «День в історії» про кубинську революцію і прихід до влади Фіделя Кастро. Чи досят він, на вашу думку, мети, яку кубинські комуністи ставили перед собою на момент приходу до влади? Чи справді кубинська революція «має початок, але не має кінця»?
3. Проблеми політичного й економічного життя латиноамериканських держав на межі XX—XXI ст.
У політичному житті латиноамериканських країн в останні десятиліття відбулися ліквідація військово-диктаторських режимів і повсюдне відновлення конституційного ладу. Такі режими було повалено в 13-ти країнах регіону, зокрема в Болівії (1982), Аргентині (1983), Уругваї (1984), Бразилії і Гватемалі (1985), Суринамі (1987), Чилі та Парагваї (1989), Гаїті (1994). У більшості випадків перехід від диктатури до демократії відбувався мирним шляхом.
У Чилі військовий режим Піночета із часом «пом’якшав»: було дозволено свободу слова, зборів та асоціацій, зокрема й діяльність профспілок. Країна перейшла від моделі одержавленої економіки до вільної ринкової, що сприяло економічному розвитку, збільшенню внутрішніх та іноземних приватних інвестицій. За підсумками референдуму 1988 р. Августо Піночета не допустили до третього восьмирічного президентського терміну. У країні було відновлено демократію та збережено позитивну динаміку в економіці.
Латинська Америка в другій половині XX — у першій чверті XXI ст.
Свідчення
• Чи вважаєте ви, що заради економічної стабілізації виправдані будь-які способи зміни влади?
«Коли в 1973 р. на ...центральну площу столиці Чилі в’їхали танки, економіка країни переживала період стагнації [застій у виробництві, торгівлі й інших галузях економіки]. Гіперінфляція зростала шаленими темпами, а уряд утратив будь-який вплив на неї. Прийшовши до влади, генерал Піночет поставив ...завдання швидко оздоровити економіку. Військо мало придушити хвилювання в суспільстві... Незважаючи на протести профспілок, а також бізнесменів... були ліквідовані бар’єри, які стримували торгівлю і закордонні інвестиції, лібералізували ціни, обмежили права робітників і пов’язали курс песо з курсом долара».
Джонатан Фрідленд, англійський журналіст (The Wall Street Journal Europe. 1994. December)
В Аргентині правління військових призвело до військової поразки від Великої Британії в 1982 р. через спробу повернути Фолклендські (Мальвінські) острови, над якими британці встановили контроль півтора століття тому. Поразка остаточно знеславила аргентинський військовий режим і змусила його відновити цивільне правління в країні швидше, ніж передбачалося.
У Панамі за участі США в 1989 р. було повалено режим генерала Мануеля Нор’єги, якого звинувачували в наркоторгівлі. Також США посприяли усуненню в 1994 р. військового режиму на Гаїті.
У Венесуелі на соціалістичних гаслах і протиставленні Латинської Америки США чотири рази поспіль, починаючи з кінця XX ст., президентом обирали Уго Чавеса. Він націоналізував нафтогазову промисловість і частину занедбаних земель, які були передані безземельним селянам і скотарям, за його півторадесятилітнє правління було поліпшено медичну допомогу й освіту для бідних. Щодо злочинності та корупції, то ці проблеми не було подолано. Гостро критикуючи США, Уго Чавес усе ж продовжував продавати їм нафту, від експорту якої Венесуела залежить донині. У першій чверті XXI ст., а надто після смерті Уго Чавеса у 2013 р., Венесуела занурилася в економічну та політичну кризу, наслідком чого стало оскарження легітимності обраного президента країни.
На межі тисячоліть у політичному плані чи не найпроблемнішою країною була Колумбія. У цій країні демократичний уряд утратив контроль над більшою частиною території, де господарювали потужні наркокартелі, а також ліві партизани й інші незаконні військові формування. Партизанські організації в Колумбії не мали широкої народної підтримки, але отримували чималий зиск від захисту нарковиробників і наркоторгівців.
4. Виклики політичного й економічного життя латиноамериканських держав першої чверті XXI ст.
XXI століття принесло на всі континенти багато новацій і нових можливостей. Латинська Америка зі всіма своїми особливостями також постала перед новою реальністю і новими викликами, зазначеними в схемі.
Головні політичні й економічні виклики для країн Латинської Америки в першій чверті XXІ ст.
|
Політичні виклики |
→ |
• Викорінення економічної та політичної корупції. • Скорочення міграції населення до заможніших країн, насамперед до США. • Боротьба з наркоторгівлею; зниження рівня злочинності. • Сепаратизм; авторитарні тенденції. |
|
Економічні виклики |
→ |
• Обмеженість фінансових ресурсів для інвестицій у Латинській Америці. • Приборкання інфляції. • Необхідність підвищення конкурентоспроможності в глобалізованому світі. • Подолання залежності від економічних показників Китаю, які безпосередньо впливають на експортні ціни й торгівлю в регіоні, а також від прив’язування в міжнародній торгівлі до американського долара. • Потреба в тіснішій регіональній інтеграції. |
Політичні зміни в Латинській Америці подібні до припливів і відпливів: виборці бувають непослідовні у своїх політичних симпатіях і схильні до крайнощів, голосуючи то за крайніх лівих, то, навпаки, за крайніх правих кандидатів. Рідко якому латиноамериканському уряду вдається допрацювати до закінчення терміну. Упродовж перших 20-ти років XXI ст. в деяких країнах панували авторитарні режими, у Бразилії, Аргентині та Мексиці до влади прийшли популісти, які на виборах обіцяють людям усе, про що вони хочуть почути, а потім «забувають» про свої обіцянки. Саме тому на вулицях Колумбії, Болівії, Еквадору та Чилі відбулися заворушення.
Значною проблемою для Латинської Америки є корупція. Загалом у латиноамериканській традиції досить терпимо ставляться до «хорошої корупції», яка, мовляв, полегшує переговори та прискорює вирішення справ. Із цим пов’язаний високий рівень корумпованості в державному управлінні.
Незважаючи на збільшення чисельності представників середнього класу, серйозним викликом є нерівність доходів різних груп населення. У Латинській Америці масштаби цієї проблеми більші, ніж, наприклад, в Африці, де значно менше багатіїв. На протилежному полюсі — інфляція, безробіття, бідність і зумовлені ними злочинність і наркоторгівля. Мільйони мешканців Латинської Америки живуть у злиднях, майже половина населення належить до категорії малозабезпечених.
Основним осередком тероризму та наркотрафіку в Латинській Америці залишається Колумбія, де вже пів століття озброєні сепаратистські угруповання ведуть боротьбу із центральним урядом і контролюють третину території країни.Темпи зростання кількості населення Латинської Америки в першій чверті XXI ст. внаслідок зниження народжуваності й еміграції до заможніших країн суттєво знизилися. Поза межами континенту нині проживає майже чверть мільярда латиноамериканців. Водночас Латинська Америка залишається одним із найменш привабливих регіонів для мігрантів з інших частин світу.
• Розгляньте карикатуру на масову міграцію населення Латинської Америки за кордон. Якими постають на ній лідери країн регіону? Як ви вважаєте, чи знають вони, як зарадити цій проблемі?
Текст на малюнку: «Ми маємо стати сильнішими»; «Як саме?»; «корупція, невдала економічна політика, повільне зростання».
Одним із найбільших економічних викликів для латиноамериканських країн є становлення Китаю як світової держави та його торговельна війна зі США. З початку XXI ст. Китай замінив США в статусі найбільшого торговельного партнера Латинської Америки й став своєрідним «пилососом» латиноамериканського експорту. Зокрема, апетит КНР поширюється на бразильську й аргентинську сою, чилійську та перуанську мідь, венесуельську нафту. Як наслідок, збільшується потік сировини й продуктів до Китаю та знижується обсяг торгівлі між країнами Латинської Америки, ураженими так званою «голландською хворобою» (так називають погіршення економіки через збільшення експорту сировини).
Окрім розширення виробництва й експорту, країни регіону докладають чимало зусиль для зміцнення своїх фінансових систем і зменшення залежності від іноземного капіталу. Одним зі способів уключення регіону у світову економіку є інтеграція. У першій чверті XXI ст. Латинська Америка ліквідувала зайві торговельні бар’єри між країнами регіону, лібералізувала підприємництво тощо.
Найперспективнішими країнами щодо розвитку нині вважають Мексику, Чилі, Аргентину та Бразилію. Про посилення ролі цих країн у світовій політиці свідчить той факт, що Бразилія, Мексика й Аргентина є членами найпрестижнішого світового клубу G20 («Група двадцяти»). Бразилія навіть виявляє наміри набути статусу постійного члена Ради Безпеки ООН, що, на думку бразильських політиків, символізувало б визнання країни великою державою. У геополітичному вимірі у XXI ст. країни Латинської Америки перебувають на шляху подолання своєї периферійності у світовій політиці.
Помітним у Латинській Америці є «український слід», адже в регіоні проживає чимало українців. Остання хвиля української міграції в регіон спричинена російською агресією проти України. Найбільше українців проживає в Аргентині (200-500 тис.) і Бразилії (понад 150 тис.). В Аргентині розвивається релігійне та соціально-культурне життя українців. У Бразилії також існує мережа українських організацій. Отже, українці, шануючи своє походження та традиції власного народу, успішно інтегруються в країнах проживання і роблять вагомий внесок у розвиток Латинської Америки.
Пам’ятник Тарасові Шевченку в м. Буенос-Айресі (Аргентина)
Основні події
- 1959 p. — революція на Кубі.
Запитання та завдання
1. Розкрийте особливості післявоєнного розвитку країн Латинської Америки.
2. Порівняйте обставини, за яких на Кубі й у Чилі до влади прийшли ліві сили. Що в цих подіях було спільного, а чим вони відрізнялися?
3. Чи вважаєте ви справедливим твердження, що, мовляв, не має значення, демократія в країні чи диктатура, якщо при цьому зростає матеріальний рівень життя? Який щабель у вашій «драбині цінностей» належить свободі та демократії?
4. Які виклики постали перед країнами Латинської Америки в першій чверті XXI ст.?
5. Які, на вашу думку, місце й роль належать українським національним громадам у країнах регіону?
6. Висловте обґрунтоване судження про політичну діяльність Фіделя Кастро.
