Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 11 клас. Полянський (2024)
§ 15. Індія
Пригадайте
• Пригадайте з курсу географії основні чинники, які визначають місце Індії у світі та регіоні, у міжнародному поділі праці, особливості структури індійської економіки, зовнішні економічні зв’язки. Як розвиваються міжнародні зв’язки Індії, зокрема з Україною?
• Які характерні ознаки й принципи гандизму?
• Які права здобула Індія за Британським парламентським актом 1919 р.?
• Якими були причини, яких форм набували та яких результатів досягли кампанії громадянської непокори в Індії в 1920-1921,1930 і 1932 рр.?
• Який зв’язок існував між трьома кампаніями громадянської непокори й Актом про управління Індією 1935 р.?
1. Утворення Республіки Індія та Пакистану
Під час Другої світової війни чимало індійців очікували поразки Великої Британії як запоруки звільнення своєї країни від британського панування. Тому поразка Японії, яку вважали тактичним союзником проти англійців, стала для провідної політичної сили країни — Індійського національного конгресу (ІНК) — сигналом для активізації дій. До того ж, ослаблена війною, заклопотана першими післявоєнними виборами до парламенту, Британія була неспроможна на дії у відповідь.
Поштовхом до масових антибританських виступів стали судові процеси над офіцерами Індійської національної армії, яку створив в окупованій японцями Бірмі керівник національної боротьби бенгальського народу Субхас Чандра Бос. Індійська громадськість сприймала Боса та його прибічників як борців за національну незалежність.
Однак ситуація була непростою і в самій Індії, де індуїсти й мусульмани не дійшли згоди щодо форми держави, яка постане після здобуття незалежності. Для Всеіндійської мусульманської ліги найважливішим був релігійний чинник, тому вона ставилася до ІНК вкрай негативно. Проте саме ІНК очолив національний рух у масштабах усієї країни.
У лютому 1946 р. в м. Бомбеї повстали моряки-індійці, яких підтримало цивільне населення. Це насторожило лейбористський уряд Британії. Проти демонстрантів застосували зброю, унаслідок чого сотні людей було вбито й понад півтори тисячі поранено.
Уже на початку повстання британський уряд відправив до Індії делегацію для переговорів про надання індійцям самоуправління. На початку травня опублікували «Білу книгу про Індію» — декларацію британської делегації, у якій було викладено план конституційного устрою країни. Після від’їзду делегації ситуація в Індії погіршилася через посилення ворожнечі між Мусульманською лігою та ІНК.
Ця ворожнеча завершилася відмовою Всеіндійської мусульманської ліги від співробітництва з ІНК. Лідери ліги оголосили про початок боротьби за створення Пакистану, тобто за виокремлення мусульманських провінцій у самостійну державу. Боротьба перетворилася на погроми, улаштовані в багатьох районах Західного Бенгалу, Пенджабу, Біхару. Релігійна ворожнеча посилювалася ще й тому, що представники різних віросповідань належали до різних каст. Політична ситуація в Індії переконала британський уряд у тому, що втримати контроль над країною малоймовірно.
На початку липня 1947 р. було оприлюднено законопроєкт «Про передання влади в Індії», який журналісти назвали «планом Маунтбеттена» (за прізвищем нового віцекороля Індії). План передбачав поділ країни за релігійною ознакою на два домініони: Індію та Пакистан. Питання про входження провінцій до складу Пакистану передавали на розсуд місцевих законодавчих зборів. Правителям князівств запропонували або приєднатися до Індії чи Пакистану, або оголосити про свою незалежність. Законопроєкт схвалили британський парламент, а також дві найбільші партії Індії. Того ж місяця «Акт про незалежність Індії» підписав король Великої Британії Георг VI.
15 серпня 1947 р. акт набув чинності й на політичній карті світу з’явилися дві нові держави: Індія та Пакистан. Обидві вони належали до Британської співдружності націй, що об’єднувала Велику Британію та її колишні колонії. Восени 1949 р. було ухвалено конституцію Індії, а на початку наступного року країну проголосили республікою. Політична система Індії наслідує британський зразок — президент країни має обмежені повноваження, а основна влада зосереджена в руках підзвітного нижній палаті парламенту прем’єр-міністра, призначеного на цей пост за результатами параментських виборів.
2. Конфесійне протистояння в регіоні
Упродовж трьох років між двома новоутвореними державами було поділено князівства, які раніше утворювали Індійський союз: з десяток князівств відійшло до Пакистану, а понад пів тисячі — до Індії. Розпочалося взаємне переселення: мусульмани перебиралися до Пакистану, а сикхи, індуїсти та ін. — до Індії. Переселення супроводжували погроми й пограбування, що призвело до загибелі пів мільйона людей.
Щоб стримати хвилю насилля, моральний авторитет Магатма Ганді оголосив голодування і виступив за поступки Пакистану, який вимагав від Індії грошового відшкодування для підтримання переміщених осіб. Виплата в 1948 р. урядом Індії такого відшкодування обурила радикально налаштованих індусів, і невдовзі Ганді вбив релігійний фанатик.
Свідчення
• Як ви вважаєте, чи були повноваження, надані Індії, повноваженнями незалежної держави?
«Починаючи з 15 серпня 1947 р. в Індії будуть утворені два незалежні домініони — Індія та Пакистан. ...Генерал-губернатор кожного з незалежних домініонів матиме право від імені Його величності давати згоду на будь-який закон, виданий законодавчою владою домініону, і трактувати положення якогось акта настільки широко, наскільки це допускають укази Його величності».
З Акта про незалежність Індії від 18 липня 1947 р. (http://www.legislation.gov.uk/ukpga/1947/30/pdfs/ukpga_19470030_en.pdf)
Установлення кордону між Індією та Пакистаном стало міною сповільненої дії. Наприклад, мусульманське населення одного з князівств тільки на четвертий день дізналося, що стало громадянами не мусульманського Пакистану, а індуїстської Індії, бо так вирішив їхній магараджа (князь).
Згодом в Індії поширився релігійний рух сикхів, які становили більшість населення штату Пенджаб. Радикальні організації сикхів виступили за відокремлення Пенджабу від Індії і створення окремої сикхської держави Халістан.
3. Індія за урядування Індійського національного конгресу. Індіра Ганді
Наприкінці 1951 р. відбулися перші вибори до парламенту країни, на яких перемогла партія Індійський національний конгрес. Її представник Джавахарлал Неру сформував уряд, який розпочав у країні соціально-економічні перетворення. Упродовж другої половини XX ст., за винятком коротких періодів у 1970-х і 1980-х роках і кількох місяців у середині 1990-х років, влада в Індії належала ІНК.
Проблемою, яка потребувала нагального вирішення, була земельна. Унаслідок проведеної урядом аграрної реформи більше половини помі-щицьких земель отримали нових господарів. Це послабило соціальне напруження в селах, пожвавило сільськогосподарське виробництво.
Відбувалися реформи й у промисловості. Уряд узяв курс на розвиток важкої промисловості, зокрема металургійних і машинобудівних заводів. Як висловився Джавахарлал Неру, «важка промисловість — це синонім розвитку».
У зовнішній політиці Індія проводила курс «позитивного нейтралітету», неприєднання до військово-політичних блоків на підставі принципів мирних відносин («панча шила»).
• Ознайомтеся з принципами «панча шила». Наскільки вони співзвучні з ученням Магатми Ганді?
На початку 1960-х років індійські війська звільнили колонію Гоа на заході Індії, що належала Португалії. Натомість погіршились індійсько-китайські відносини. Через репресії китайського керівництва проти національного руху народів Тибету й буддизму до Індії втік далай-лама, духовний лідер Тибету, і тисячі його прибічників. Китайська армія вторглася до гірських областей Індії та зайняла частину території країни.
Після смерті Джавахарлала Неру в середині 1960-х років спалахнула індо-пакистанська війна. Наступницею на посаді голови уряду стала його донька Індіра Ганді, яка керувала країною із середини 60-х до середини 70-х років XX ст. За її прем’єрства уряд занадто захопився одержавленням економіки на шкоду приватному підприємництву, що сповільнило економічний розвиток країни.
Особистості
Індіра Ганді (1917-1984) — індійська політикиня, перша жінка прем’єр-міністерка Індії (з 1966 р.). Дочка Джавахарлала Неру — сподвижника Магатми Ганді. Закінчила Оксфордський університет. Повернулася на батьківщину в 1941 р. Наприкінці 1950-х років її обрали головою правлячої партії Індійський національний конгрес (ІНК). Після смерті чоловіка в 1960 р. залишила посаду. Згодом була призначена міністеркою інформації, обрана прем’єр-міністеркою.
З іншого боку, уряд ІНК успішно здійснив «зелену революцію»: заохочення аграрного підприємництва, посилене фінансування сільськогосподарського виробництва, упровадження новітніх методів обробітку землі. Це допомогло забезпечити країну зерном і не залежати від імпорту хліба. Щоправда, серйозними проблемами були стрімке зростання населення, мільйони біженців зі Східної Бенгалії, яких переслідувала влада мусульманського Пакистану, і безробіття.
Складною була й зовнішньополітична ситуація. У 1971 р. Індія перемогла Пакистан у двотижневій війні. Унаслідок цієї перемоги на території Східної Бенгалії утворилася нова держава — Бангладеш. Однак війна спустошила державну скарбницю, що погіршило становище населення і бізнесу. У партії стався розкол, і частина впливових діячів ІНК навіть спробувала виключити Індіру Ганді з партії. У відповідь вона ввела в країні надзвичайний стан і внесла зміни до конституції, які дали їй можливість зосередити владу у своїх руках. Невдоволення населення надзвичайним станом і прагненням уряду впровадити програму обмеження народжуваності зрештою призвели до поразки ІНК на виборах і відставки Індіри Ганді.
• Знайдіть у мережі «Інтернет» відеосюжет «Індіра Ганді: історія правління дивовижної жінки в Індії». Якою людиною і політикинею постає в ньому Індіра Ганді, який її внесок у зміцнення незалежної Індії?
• Кого з відомих історичних чи сучасних жінок — політикинь і державних діячок — ви можете поставити на один щабель з Індірою Ганді?
На початку 1980 р. Індіра Ганді все ж повернулася до влади. У внутрішній політиці вона зіткнулася з релігійними й етнічними конфліктами. Сикхські сепаратисти в штаті Пенджаб застосували насильство, щоб домогтися від уряду визнання провінції незалежною державою. У 1982 р. вони захопили Золотий храм у місті Амрітсар — найбільшу святиню сикхів — і перетворили його на фортецю. Улітку 1984 р. Індіра Ганді наказала армії атакувати Золотий храм і витіснити з нього сепаратистів. Під час бойових дій будівля храму була дуже пошкоджена, кілька сотень сикхів убили. Менше ніж через пів року Індіру Ганді вбили її сикхські охоронці, які помстилися за атаку на Золотий храм. Прем’єр-міністром і лідером ІНК став її син.
ІНК ще якийсь час залишалася найбільшою парламентською партією, однак це не врятувало її від поразки на наступних виборах. У першій чверті XXI ст. партія має достатньо прихильників, але більше не домінує в індійській політиці.
4. Індія в першій чверті XXI ст.
Сучасна Індія — сьома за площею демократична країна з найвищою густотою населення у світі. У 2023 р. вона стала лідером за чисельністю населення. В останні роки Індія перетворилася на країну зі зростаючою великою економікою й, на думку деяких експертів, у найближчі 10-15 років може ввійти до трійки провідних держав світу.
Хоча мільйони індійців проживають за межею бідності, країна має власну ядерну зброю, великі досягнення в освоєнні космосу, є одним зі світових лідерів із виробництва ліків, має третю найбільшу регулярну армію у світі й навіть власний кінематограф (індійський Болівуд за кількістю знятих кінофільмів значно випереджає Голлівуд). Власне, Індія нині є одним із провідних гравців на геополітичній арені, і ця позиція з року в рік міцнішає.
Індійська економіка в першій чверті XXI ст. переживає період зростання. Завдяки високим темпам приросту економіки, накопиченню золотовалютних резервів, стабільному ринку цінних паперів і зростанню експорту Індія стала привабливою країною для іноземних інвестицій. За підсумками 2023 р., згідно з оцінкою Міжнародного валютного фонду, Індія лідирує у світі за темпами економічного зростання і збереже своє лідерство в наступні роки.
Важливо, що країна зробила інноваційний стрибок, адже інновації є показником рівня розвитку сучасних країн. Також Індія посідає друге (після Китаю) місце у світі за обсягом виробництва харчових продуктів, швидко зростають промислове виробництво й будівництво.
Нині країна робить ставку на інформаційні технології. Цим зумовлена особлива увага до освіти. Сучасна Індія — потужний експортер інформаційного програмного забезпечення. Вона не копіює досвід Китаю, а торує свій шлях економічного розвитку.
5. Роль Індії в Південноазійському регіоні
Завдяки потужному економічному потенціалу та швидким темпам розвитку Індія прагне стати лідером у Південній Азії — регіоні, де проживає майже чверть населення світу. Індійське бачення регіональної економічної інтеграції в Південній Азії передбачає збільшення обсягів торгівлі й індійських інвестицій, розвиток шляхів сполучення і комунікацій.
Інструментами посилення свого впливу в регіоні Індія вважає Південноазійську асоціацію регіонального співробітництва та власну політику «насамперед сусідство». Ця політика, по-перше, утілює бачення Індією світу як «спільної родини»; по-друге, передбачає виділення значних коштів на допомогу сусіднім країнам; по-третє, через «вакцинну дипломатію» Індія надає допомогу багатьом країнам світу, зокрема країнам Південної Азії, як було під час пошесті Covid-19.
Роль Індії в розвитку Південної Азії
Розширення регіональної торгівлі: Індія може активізувати її, удосконалити зв’язки та збільшити інвестиції.
Допомога в економічному зростанні, що знизить перешкоди для внутрішньорегіональної торгівлі харчовими продуктами та сприятиме розвиткові регіональних ланцюгів постачання.
Країни Південної Азії можуть отримати користь від Індії в розвитку екології та протидії кліматичним кризам.
Здатна суттєво допомогти сусіднім країнам продовольством.
Може лобіювати інтереси країн Південної Азії на міжнародній арені.
Ідея про те, що Індія має бути лідером Південної Азії, приваблива для самої Індії, але наражається на опір деяких країн регіону та великих держав. Зокрема, Китаю, який вважає Південну Азію сферою своїх інтересів.
Сусідній Пакистан, що має давній конфесійний і прикордонний конфлікт з Індією, також заперечує проти лідерства Індії, намагається розіграти проти неї «китайську карту».
• Яку, на ваш погляд, думку намагався донести автор карикатури?
Американська карикатура. 1950-ті роки
Текст під малюнком: «Агов, хлопці, терористи тут».
Шрі-Ланку непокоять спроби Індії втручатися в її політику щодо тамільської меншини; у Непалі й Бутані Китай, який має спірний з Індією кордон, дедалі більше посуває Індію; у політично нестабільному Афганістані сильніші позиції Пакистану.
Отже, від подолання цих та інших перешкод, а також від того, наскільки Індія буде привабливою як рівноправний партнер для своїх сусідів, залежатиме її місце й роль у Південноазійському регіоні.
Основні події
- Серпень 1947 р. — здобуття Індією незалежності.
- Січень 1950 р. — проголошення Індії республікою.
Запитання та завдання
1. Розкрийте історичні передумови й обставини здобуття Індією незалежності в 1947 р.
2. Охарактеризуйте внутрішньо- та зовнішньополітичний курс Індії в період правління Джавахарлала Неру й Індіри Ганді.
3. Використавши додаткову інформацію з відкритих джерел, складіть політичний портрет Індіри Ганді. Яке, на вашу думку, місце належить їй в історії Індії?
4. У чому, на вашу думку, головна причина напруженості у відносинах між Індією та сусіднім Пакистаном?
5. Поясніть витоки й запропонуйте можливі шляхи розв’язання «кашмірської проблеми» в індо-пакистанських відносинах.
6. Охарактеризуйте роль і місце Індії у світі, зокрема в Південноазійському регіоні, у першій чверті XXI ст.
7. Знайдіть у відкритих джерелах інформацію про те, яку позицію зайняла Індія щодо агресії Росії проти України та російсько-української війни. Чим, на вашу думку, зумовлена така позиція Індії? Як ви її оцінюєте?
