Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 11 клас. Полянський (2024)
§ 14. Китай
Пригадайте
• Пригадайте з курсу географії основні чинники, що визначають місце КНР у світі й Азійсько-Тихоокеанському регіоні, а також у міжнародному поділі праці. Охарактеризуйте зовнішні економічні зв’язки Китаю, зокрема з Україною.
• Якими були наслідки революційної війни 1925-1927 рр. за об’єднання Китаю?
• Пригадайте причини протистояння між Комуністичною партією Китаю та Гоміньданом, яке призвело до громадянської війни.
• Яке значення для відсічі японським агресорам мало утворення Об’єднаного фронту гоміньданівців і комуністів?
• Який внесок зробив китайський народ у перемогу союзників у Другій світовій війні?
1. Проголошення Китайської Народної Республіки (КНР)
У міжвоєнний період і під час Другої світової війни в Китаї ішла боротьба як проти японської окупації, так і між Комуністичною партією Китаю (КПК) і Гоміньданом («Народною партією»). Упродовж 1931-1945 рр. обидві політичні сили країни формально виступали єдиним фронтом проти японських загарбників. Однак після поразки Японії війна між ними поновилася. До 1949 р. Народно-визвольна армія Китаю (НВАК) — армія комуністів — зайняла більшу частину території країни. Лідер Гоміньдану Чан Кайши зі своїм урядом і залишками війська перебрався на острів Тайвань та оголосив про створення там Китайської Республіки. Водночас у Пекіні лідер комуністів Мао Цзедун у жовтні 1949 р. проголосив Китайську Народну Республіку (КНР).
Особистості
Мао Цзедун (1893-1976) — один із засновників Комуністичної партії Китаю. Учасник Другої світової війни. Вів визвольну війну проти японської окупації, яка завершилася проголошенням Китайської Народної Республіки (КНР) і встановленням комуністичного режиму в Китаї. Багаторічний керівник Компартії та уряду КНР.
2. «Великий стрибок», комуни
На початку 1950-х років китайські комуністи розпочали масштабні економічні та соціальні перетворення, копіюючи досвід СССР. Для пропагування своїх планів і дискредитації Чан Кайши й інших націоналістів комуністи взяли під контроль усі ЗМІ. Оскільки Китай був аграрною країною, то насамперед потрібно було вирішити земельне питання. Унаслідок земельної реформи багатьох поміщиків знищили, а їхню землю роздали безземельним селянам. Кампанія з «придушення контрреволюції» супроводжувалася публічними стратами колишніх чиновників Гоміньдану, підприємців, співробітників західних компаній та представників інтелігенції, звинувачених у нелояльності до КПК. Загалом у процесі земельної реформи загинуло кілька мільйонів осіб, а ще кілька мільйонів було відправлено до «трудових таборів», де чимало з них також загинуло.
Свідчення
• Ознайомтеся з висловленнями Мао Цзедуна. Як вони характеризують китайського лідера? Пригадайте, хто ще з тоталітарних правителів XX ст. висловлювався в такому ж дусі.
«Усі “крайнощі” мають революційне значення. Якщо коротко, то кожне село потребує короткочасного періоду терору... Не перегнеш — не випрямиш».
Мао Цзедун (Селянський рух у провінції Хунань // Вибрані твори. М., 1952. Т. 1. С. 44)
Невдовзі розпочалася суцільна колективізація села, а також кампанія з ліквідації неписьменності. Прикриваючись боротьбою з корупцією, влада відбирала майно в заможних громадян і знищувала політичних опонентів. У період терору робітники доносили на своїх керівників, дружини зрікалися чоловіків, батьки — дітей, звинувачених у ворожих щодо влади намірах. Жертвами цієї кампанії стали кілька сотень тисяч людей, ще більше було відправлено до «трудових таборів», деякі люди вчиняли самогубство.
Зовнішня політика Китаю на початку 1950-х років ознаменувалась участю в Корейській війні проти сил Організації Об’єднаних Націй на чолі зі США. За три роки війни загинув майже мільйон китайських «добровольців».
Зосередивши у своїх руках усю повноту влади, КПК почала втілювати в життя перший п’ятирічний план (1953-1958). За сприяння Совєтського Союзу було збудовано нові промислові підприємства, покращилося сільське господарство. Після смерті Сталіна, коли в СССР розпочалася кампанія з викриття культу його особи, відносини між двома країнами різко погіршилися.
Усередині країни Мао Цзедун ініціював політичну кампанію під назвою «сто квітів»: китайці мали викривати недоліки та їхніх винуватців або тих, хто саботував накази влади. Однак сталося неочікуване: під вогонь критики потрапили КПК й особисто Мао Цзедун. Кампанія швидко завершилася і розпочалася нова, з не менш романтичною назвою «тисяча кольорів» — виявлення тих, хто критикував КПК та її лідера. За час кампанії було знищено понад пів мільйона осіб.
Результати першої п’ятирічки спонукали Мао Цзедуна запланувати в другій п’ятирічці (1958-1962) «великий стрибок». Через півтора десятка років КНР мала досягти рівня розвитку Великої Британії.
З ініціативи Мао Цзедуна в 1958 р. комуністи проголосили курс «трьох червоних знамен»: після трьох років наполегливої боротьби домогтися якісних змін у найбільших районах Китаю. Гасло кампанії: «Три роки наполегливої праці — 10 тисяч років щастя».
Усе міське й сільське населення об’єднали в народні комуни, які мали не тільки прогодувати себе, а й забезпечити високі врожаї для держави та виробляти промислові товари, рити канали тощо. Комуни були організовані за принципом військових поселень і мали власні спільні кухні, їдальні, дитячі садки. Через місяць після ухвалення рішення про створення народних комун було офіційно повідомлено про вступ до них усіх селянських господарств. Майже 100 млн селян зігнали для риття осушувальних каналів; нікому було обробляти поля.
Одним з основних складників політики «великого стрибка» (1958-1960) стала «боротьба за сталь». Чавунною лихоманкою були охоплені не тільки міста, а й села. По всій країні нашвидкуруч споруджували примітивні печі, у яких переплавляли все, що містило метал, аж до металевого посуду й інших предметів домашнього вжитку. Однак чавун, виплавлений у цих печах, був низької якості.
Через два роки стало очевидно, що політика «великого стрибка» повністю провалилася: було змарновано багато тонн руди, сільськогосподарські угіддя занедбано. Як наслідок, до весни 1959 р. запаси зерна вичерпалися. У країні розпочався голод, жертвами якого стали майже 45 млн осіб.
Мао Цзедун позбувся посади голови КНР, але залишився головою Компартії Китаю. За кілька років він узяв реванш і знищив своїх опонентів у партії. Щоб відволікти увагу народу від ситуації в країні, відновились артилерійські обстріли націоналістів із Гоміньдану, лунали погрози до США та гучні заяви про намір «звільнити Тайвань».
Через насильницьку китаїзацію наприкінці 1950-х років, унаслідок якої тисячі тибетців разом зі своїм духовним лідером далай-ламою перетнули індійський кордон, погіршилися відносини з Індією. Оскільки СССР підтримав у цій ситуації Індію, напруження у відносинах між Пекіном і Москвою посилилося. У 1960-х роках КНР і СССР змагалися за політичний вплив на комуністичні партії в країнах Азії, Латинської Америки й Африки. Після збройного інциденту на совєтсько-китайському кордоні відносини між найбільшими комуністичними державами світу остаточно зіпсувалися і підтримувалися суто формально.
3. «Культурна революція»
У середині 1960-х років Мао Цзедун звинуватив інтелігенцію в обуржуазненні, у бюрократизації за совєтським зразком і розпочав «велику пролетарську культурну революцію» (1966-1976). У ній він покладався на радикально налаштовану молодь: учнів шкіл, студентів, молодих партійних активістів. З них було сформовано загони хунвейбінів («червоних вартових») чисельністю до 20 млн осіб. Хунвейбіни переслідували викладачів та інтелектуалів за «недостатню відданість товаришеві Мао», «схиляння перед буржуазним Заходом» і «контрреволюційну діяльність», спалювали «недостатньо комуністичні» книжки.
Рух хунвейбінів невдовзі перетворився на полювання на людей, стали масовими тортури й убивства. Загинули мільйони людей, розпочався господарський безлад. У розпал «культурної революції» Мао Цзедун несподівано наказав армії розправитися з хунвейбінами. Він вважав, що вони виконали свою роботу й потреба в них зникла. «Культурна революція» закінчилася в 1976 р. зі смертю Мао Цзедуна. Останнім її актом був арешт провідників «культурної революції» — так званої «банди чотирьох», до якої зарахували й удову вождя.
У сучасному Китаї «культурну революцію» оцінюють як десятиліття безладу, один із похмурих періодів у новітній історії країни. Сотні тисяч, якщо не мільйони (офіційні дані відсутні), китайців, зокрема інтелігенції, було фізично й морально скалічено або знищено. Також терор негативно позначився на освіті й культурному житті Китаю.
• Перегляньте відеосюжет німецької телерадіокомпанії «Deutsche Welle» про китайську «культурну революцію». Чому, на вашу думку, у сучасному Китаї намагаються не згадувати про цю сторінку національної історії?
https://gramota.kiev.ua/qr/vshistory/146.html
• Розгляньте ілюстрації. Яке враження справило на вас ототожнення зображених на плакаті дій погромників із поняттям «культура»?
Пропагандистський плакат із зображенням хунвейбіна. 1960-ті роки
Спалення «неправильних» книжок під час «культурної революції». 1960-ті роки
4. Культ особи Мао Цзедуна
Одним із важливих чинників «культурної революції» був культ особи Мао Цзедуна. Як і в Совєтському Союзі за правління Сталіна, уся влада зосереджувалася в руках однієї людини. Мао Цзедун був поза критикою, багатомільйонними тиражами видавали «Червону книжечку» кишенькового формату з його висловленнями, яку мусили мати всі комуністи.
• Розгляньте ілюстрації. Чи правомірно, на вашу думку, стверджувати, що авторитаризм і культ особи вождя — взаємопов’язані явища? Наведіть приклади з інших країн, які підтверджують чи спростовують таке твердження.
Плакат часів «культурної революції». 1960-ті роки
Китайська молодь вивчає «Червону книжечку» Мао Цзедуна. 1960-ті роки
Наближені до Мао Цзедуна партійні чиновники формували культ особи, оголосивши про появу особливої комуністичної ідеології — маоїзму. Охочих зробити собі на цьому кар’єру не бракувало: з’являлися панегірики в газетах і журналах, створювали книжки, картини, сим-фонії та балети, споруджували численні прижиттєві пам’ятники. Зображення Мао Цзедуна були всюди: у приватних помешканнях, на робочих місцях, площах, у скверах. Після розгрому «банди чотирьох» ажіотаж навколо Мао Цзедуна вщухнув. Нині період його керівництва оцінюють у Китаї неоднозначно. Мао Цзедуна досі вважають героєм громадянської війни та війни з японцями, сильним правителем і харизматичною особистістю. На центральній площі Пекіна встановлений мавзолей із забальзамованим тілом Мао Цзедуна, його портрет зображений на китайських банкнотах тощо. Однак ніхто не хоче повернення тих часів і порядків.
• Знайдіть у мережі «Інтернет» відеосюжет «Мао Цзедун» із серії «Диктатори». Паралелі з якими іншими диктаторами XX ст. ви можете провести?
• Чим культ особи в комуністичному Китаї відрізнявся від культу особи диктаторів в інших країнах?
5. Трансформаційні процеси в Китаї
Після смерті Мао Цзедуна в Китаї розпочались економічні реформи, які сприяли розвиткові підприємництва та залученню іноземних інвестицій, підвищенню рівня життя населення, зокрема міського. Наприкінці 1980-х років унаслідок внутрішньопартійної боротьби в КПК реформи були частково скасовані й відбулася спроба повернення до жорсткої централізованої економіки, а також іще більшого обмеження демократичних свобод. Навесні 1989 р. на площі Тяньаньмень у м. Пекіні пройшли акції протесту китайських студентів, які підтримали в інших містах країни. На початку червня армія жорстоко придушила виступ. Загинуло понад тисячу осіб, десятки тисяч опинилися за ґратами.
Ситуація в країні погіршилася, після чого до влади повернувся популярний у народі Ден Сяопін. Він рішуче взявся за реформи, не побоявшись звинувачень щодо їхнього капіталістичного спрямування. Влада Ден Сяопіна базувалася лише на його авторитеті та популярності в народі, адже керівних посад ні в партії, ні в державних органах влади він не обіймав. Ден Сяопін розпочав реалізацію програми «чотирьох модернізацій» — реформування сільського господарства, промисловості, науки й оборони.
Особистості
Ден Сяопін (1904-1997) — китайський політик і реформатор, діяч Комуністичної партії Китаю. Учасник Другої світової війни. Репресований у період «культурної революції», згодом реабілітований. Був фактичним правителем Китаю з кінця 1970-х років.
Наприкінці 1970-х років Китай перебудував економіку й почав залучати до країни іноземний капітал, насамперед китайців, які проживали за кордоном. Ден Сяопін був прагматиком і тому обмежив вплив комуністичної ідеології на економічну політику. Саме йому належить крилатий вислів: «Байдуже, якого кольору кішка, аби вона ловила мишей».
Завдяки ринковим реформам, заснованим на індивідуальній ініціативі та підприємництві, у Китаї скоротилися масштаби бідності й поступово зріс рівень доходів. В останнє двадцятиліття минулого століття Китай намагався поєднати централізоване планування з ринковими механізмами підвищення продуктивності праці. Ден Сяопін навіть проголосив курс на створення соціалістичної ринкової економіки.
Утілення програми «чотирьох модернізацій» Ден Сяопіна
Модернізація сільського господарства
• Відмирання комун;
• надання селянам самостійності в господарських питаннях;
• приватизація сільського господарства;
• реальні доходи селян подвоїлися; країна забезпечила себе основними продуктами.
Модернізація промисловості
• Скорочення централізованого планування та розподілу ресурсів, розширення господарської самостійності державних підприємств;
• зняття обмежень на зростання зарплати;
• значне збільшення кількості приватних підприємств;
• самостійність виробників у реалізації товарів і розподілі прибутків;
• вільні ціни на продукцію приватного сектора;
• залучення іноземних інвестицій, створення вільних економічних зон;
• створення спільних з іноземцями підприємств, залучення іноземних позик і пільгових кредитів від Світового банку й Міжнародного валютного фонду; вступ до Світової організації торгівлі;
• зростання експорту й збільшення валютних надходжень.
Модернізація науки й технологій
• Державне фінансування освіти й науки;
• збільшення зарплати вченим, учителям, навчання студентів за кордоном;
• відновлення шанобливого ставлення до інтелігенції;
• урахування освітнього рівня при призначенні на посади;
• запозичення, розроблення та впровадження досягнень науки й технологій.
Модернізація військової галузі
• Суттєве скорочення військових витрат;
• скорочення майже на дві третини китайської армії;
• часткове переведення військової промисловості на випуск «мирної» продукції;
• нова військова доктрина: особлива увага до технічного переоснащення; наявність ядерної зброї та балістичних ракет.
6. Китай на межі XX—XXI ст.
Реформи, започатковані Ден Сяопіном, продовжували втілювати й після його смерті. У першій чверті XXI ст. державними пріоритетами Китаю залишаються: приватизація збиткових державних підприємств, удосконалення системи пенсійного забезпечення працівників, створення доступної системи охорони здоров’я, підвищення доходів сільського населення, посилення ролі внутрішнього ринку в забезпеченні економічного зростання країни. Завдяки успішному здійсненню програми «чотирьох модернізацій» китайське керівництво суттєво зміцнило становище країни.
Упродовж багатьох десятиліть уряд стримував народжуваність («одна родина — одна дитина»). Нині, коли рівень життя населення зріс, цю заборону скасовано. Згідно з прогнозом ООН, чисельність населення Китаю поступово скорочуватиметься і в середині XXI ст. становитиме 1,3 млрд осіб. Водночас зменшиться чисельність робочої сили, адже кожний третій житель Китаю буде старший 65-ти років.
У першій чверті XXI ст. Китай став другою після США економікою світу, обігнавши свого головного конкурента — Японію. Китайська економіка доволі легко пережила світову економічну кризу на початку тисячоліття. Експерти припускають, що із часом Китай може обігнати США, зокрема за рівнем купівельної спроможності.
Важливим питанням внутрішньої політики Китаю залишаються відносини з автономним Гонконгом (Сянганом). Після того як наприкінці XX ст. Велика Британія передала його Китаю, відносини між КНР і Гонконгом ґрунтувалися на принципі «одна країна, дві системи». У Гонконзі перемогла «революція парасольок» — протести проти спроб китайської влади вплинути на кандидатів на місцевих виборах. Невдовзі там провели обшуки й заарештували демократичних активістів.
Керівництво Китаю, очолюване Сі Цзіньпіном, розробило програму, що передбачає «відродження китайської нації» у два етапи: до сторіччя КПК (2021) — досягнення рівня «середньої заможності»; до сторіччя КНР (2049) — уключення до когорти розвинених держав світу.
Свідчення
• Пригадуючи історичний шлях Китаю, у який, на вашу думку, період історії країна перебувала на «вершині світу»? Чи був насправді такий період?
«До 2050 року, через два століття після опіумних воєн, які занурили “Середнє царство” в період болю та сорому, Китай збирається відновити свою могутність і знову піднятися на вершину світу».
«Сіньхуа», державне інформаційне агентство КНР (Milestone congress points to new era for China, the world — China. Chinadaily.com.cn)
• На підставі показників діаграми зробіть узагальнений висновок про темпи економічного зростання Китаю у XXI ст.
Динаміка ВВП Китаю порівнянно зі США й Індією з урахуванням купівельної спроможності (трлн дол.)
Складено за матеріалами видання «Economist Intelligence Unit» (https://www.economist.com/topics/economist-intelligence-unit)
7. Сучасна геостратегія КНР
У своїх зовнішньополітичних заявах першої чверті XXI ст. Китай наголошує на зацікавленості в побудові «суспільства спільної долі», на важливості глобальної продовольчої безпеки, на проблемах країн, що розвиваються, і виступає за підписання договору про незастосування ядерної зброї. Нині китайська зовнішня політика знаходиться на стадії глобального суперництва КНР зі США.
Комуністична партія Китаю реалізує амбітний проєкт, щоб переписати правила глобального порядку в Азії та далеко за її межами. Китай прагне не просто стати супердержавою, його мета — стати наддержавою — геополітичним Сонцем, навколо якого обертатиметься світова система. У першій чверті XXI ст. прагнення Китаю переупорядкувати світ посилилося.
Засади зовнішньополітичної стратегії КНР
• Відновити «історичний» Китай, повернувши території, утрачені в попередні епохи внутрішніх потрясінь і зовнішньої агресії. За задумом, карта Китаю має включати повністю інтегровані в КНР Гонконг і Тайвань. КНР має невирішені прикордонні суперечності з деякими країнами — від Індії до Японії; претендує на контроль над 90 % Південнокитайського моря — одного з найбільш комерційно важливих водних шляхів світу.
• Створити регіональну сферу впливу, у якій домінував би Китай, а США були б витіснені на узбіччя. Отже, економіка морської Азії була б зорієнтована на КНР, а не на США.
• Досягнення глобальної першості; зростаючому й могутньому Китаю некомфортно існувати у світовому порядку, очолюваному США.
Основні події
- 1958-1960 pp. — «великий стрибок».
- 1958-1961 pp. — курс «трьох червоних знамен».
- 1966-1976 рр. — «культурна революція».
- 1979 р. — початок «чотирьох модернізацій» Ден Сяопіна.
Запитання та завдання
1. Охарактеризуйте внутрішню політику Компартії Китаю в перші роки після проголошення КНР.
2. Розкрийте сутність і наслідки реалізації курсу «трьох червоних знамен».
3. Якими були наміри та якими виявилися наслідки «великого стрибка» в Китаї?
4. Охарактеризуйте причини, особливості та наслідки «культурної революції».
5. Складіть політичний портрет Ден Сяопіна.
6. Охарактеризуйте «чотири модернізації» Ден Сяопіна та їхнє значення для країни.
7. Назвіть і коротко охарактеризуйте трансформаційні процеси у внутрішній та зовнішній політиці Китаю на межі ХХ—ХХІ ст.
8. Якими є геополітичні амбіції сучасного Китаю? Чи має, на вашу думку, країна необхідні ресурси для реалізації своїх стратегічних планів?
9. Знайдіть у відкритих джерелах інформацію про те, яку позицію зайняв Китай щодо російської агресії проти України. Як ви вважаєте, чим зумовлена така позиція Китаю та як ви її оцінюєте?
