Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 11 клас. Полянський (2024)

§ 12. Трансформації в країнах Центрально-Східної Європи наприкінці XX — у першій чверті XXI ст. Експансія Росії

1. Політичні, економічні та національні трансформації в Центрально-Східній Європі після падіння комунізму

З розпадом комуністичного блоку й відновленням справжнього державного суверенітету в більшості країн Центрально-Східної Європи відбулися важливі трансформації (перетворення, докорінні зміни) у всіх сферах життя.

Перетворення в країнах Центрально-Східної Європи в 1990-х роках

Важливо мати на увазі, що ці зміни відбувалися не поступово, а одночасно й для багатьох людей виявилися своєрідним холодним душем. Реформи потребували від них, з одного боку, бути активними провідниками перетворень, а з іншого — готовими «затягнути паски» й пережити складні часи, допоки зміни не дадуть хороші результати.

Найважливіші політичні трансформації

• Відновлення свободи слова, демократичних виборів, багатопартійності, демократії загалом.

• Цілковита зміна парламентських систем (Угорщина, Болгарія, Румунія) або створення нових, майже з нуля, державних органів (країни Балтії, новостворені держави: Словаччина, Хорватія, Словенія та ін.).

• Заміна скомпрометованих державних службовців новими фахівцями високого рівня.

• Виведення з регіону совєтських окупаційних військ.

• Ліквідація нав’язаних Совєтським Союзом політичних структур: комуністичні партії, військові та цивільні спецслужби тощо.

• Вихід із міжнародних інструментів совєтського панування: Варшавського договору й РЕВ.

• Вступ до Європейського Союзу та НАТО.

Зовнішньополітичним пріоритетом новоутворених держав був вступ до Європейського Союзу (ЄС) і НАТО. Приєднання центрально-східноєвропейських держав до цих організацій відбулось узгоджено й поновило історичну справедливість щодо них як до органічних членів європейської і північноатлантичної спільнот.

Загалом держави Центрально-Східної Європи доволі успішно здійснили політичні трансформації. Економічні перетворення, які під впливом перебігу реформ у Польщі (за прем’єрства Лешека Бальцеровича) назвали «шоковою терапією», були неприємними, але необхідними «ліками».

Найважливіші економічні трансформації

• Повернення власникам відібраної в них за комуністів власності.

• Лібералізація цін (відмова від наказового встановлення їх державою).

• Скорочення грошової маси (витіснення з обігу надлишку нічим не забезпечених грошей).

• Приватизація державних підприємств, насамперед збиткових.

• Налагодження виробництва товарів широкого вжитку.

Здійснення економічних реформ було позначене скороченням соціальних програм, зростанням безробіття внаслідок закриття багатьох збиткових підприємств, інфляцією та загальним зниженням рівня життя населення. Унаслідок болісного оздоровлення економік у країнах Центрально-Східної Європи розпочалось економічне зростання і поступове підвищення рівня добробуту громадян.

Пригадайте

• Пригадайте з курсу всесвітньої історії 10-го класу, коли й за яких обставин утворилися Чехословаччина та Югославія.

Словник

«Шокова терапія» — жорсткі заходи, спрямовані на оздоровлення економіки, які на початковому етапі супроводжують стрімке зростання цін, безробіття тощо, але із часом поліпшують економічну ситуацію.

• Чим ви поясните, що половина країн Центрально-Східної Європи стали членами НАТО саме в 1999 р.?

Найважливіші національні трансформації

• Мирне розділення за обопільною згодою Чехословаччини на дві окремі держави: Чехію та Словаччину.

• Розпад Югославії внаслідок громадянської війни на сім нових держав.

Історично в Східній Європі були частими міжетнічні конфлікти: боротьба балканських народів з Османською імперією, Балканські війни між самими народами півострова тощо. У 1990-х роках національні трансформації відбулися в Чехословаччині та Югославії. У випадку із Чехословаччиною два народи — чехи й словаки — вирішили мирно «розлучитися». Улітку 1992 р. було ухвалено закон, згідно з яким з 1 січня 1993 р. Чеська й Словацька Федеративна Республіка (назва держави на той час) припинила своє існування, а Чехія та Словаччина стали окремими незалежними державами.

• Перегляньте відеосюжет «Як чехи та словаки утворили дві незалежні держави». Завдяки яким, на вашу думку, обставинам два народи зуміли мирно й цивілізовано «розлучитися»?

https://gramota.kiev.ua/qr/vshistory/119.html

Міжнаціональний конфлікт у Югославії розвивався за іншим сценарієм. Після смерті Йосифа Броз Тіто, з початком демократичних змін у Східній Європі, народи Югославії, незадоволені домінуванням у федерації Сербії, почали вимагати незалежності. На перших вільних виборах у національних республіках перемогли політичні сили, які виступали за вихід своїх республік зі складу Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія (СФРЮ). Додатковою проблемою було існування у складі кожної югославської республіки численних національних меншин і різних релігійних конфесій. Як результат, розпочався процес «балканізації» — розпаду Югославії на окремі національні держави.

У 1991-1992 рр. чотири республіки — Словенія, Македонія^[II], Хорватія, Боснія та Герцеговина — проголосили незалежність. Та якщо перші дві відокремилися майже без втрат, то проти незалежності Хорватії, Боснії та Герцеговини виступило численне сербське населення республік.

Уряд Сербії підтримав збройний опір сербського населення. Ідеологічні та регіональні відмінності спричинили тривалу й жорстоку міжетнічну громадянську війну. Бойові дії на певний час припиняли й підписували перемир’я, які згодом порушували. Місцеві військові загони підтримували своїх етнічних братів у сусідніх республіках. Унаслідок етнічних чисток було вбито та закатовано тисячі людей у багатьох містах і селах. До 1993 р. сербські війська зайняли майже третину території Хорватії, а також дві третини території Боснії та Герцеговини.

Після громадянської війни у складі Югославії залишилися тільки Сербія і Чорногорія, та й ті за кілька років поділилися на дві окремі країни. Завдяки міжнародному визнанню незалежності Словенії, Хорватії, Македонії, Боснії та Герцеговини, а також зусиллям Європейського Союзу й розміщенню збройних сил ООН за підтримки НАТО війну на Балканах було зупинено. Боснію та Герцеговину визнали суверенною державою (зі столицею в м. Сараєво); усі учасники війни зобов’язалися сприяти поверненню додому біженців тощо. У 1995 р. в Парижі було підписано мирний договір, який мав поставити крапку у війні на Балканах.

Проте внаслідок подій у населеному переважно етнічними албанцями-мусульманами краї Косово мир не настав. Наприкінці 1990-х років керівник Югославії Слободан Мілошевич у конфлікті між косовськими албанцями й сербською меншиною краю став на сторону сербів і запровадив прямий контроль над Косовом, розмістивши в краї сербську поліцію. Натомість косовські албанці сформували Армію визволення Косова (АВК) і домагалися приєднання краю до Албанії.

На початку 1999 р. у відповідь на загибель від рук АВК десятків військових і цивільних сербів урядові війська влаштували етнічні чистки та здійснили масові вбивства цивільних косовських албанців. Зростання насильства й потоки біженців спонукали НАТО до проведення військової операції «Союзницька сила» — бомбардування Югославії силами НАТО. Метою було проголошено виведення з Косова сербських військових і поліцейських, уведення до краю міжнародних миротворців і повернення біженців.

Слободан Мілошевич в оточенні охоронців ООН на лаві підсудних Міжнародного трибуналу у військових злочинах. м. Гаага. 2002 р.

• Розгляньте фото. Наскільки важливий, на вашу думку, прецедент, коли вперше в історії на лаві підсудних опинився політик найвищого ешелону, звинувачений у воєнних злочинах, у геноциді під час війни та в злочинах проти людства в той час, коли він ще був главою держави?

• Які уроки з долі Слободана Мілошевича, на вашу думку, мають засвоїти сучасні політики, що мають намір чи вже скоюють такі злочини?¹

Зрештою, улітку того ж року після масованих авіаударів по урядових і військових об’єктах, мостах тощо (при цьому загинуло майже пів тисячі цивільних людей) Слободан Мілошевич погодився на введення в Косово міжнародних військ. Згодом туди повернулися албанські біженці, а більшість сербів залишила край. У 2000 р. ООН висунула Слободану Мілошевичу обвинувачення у воєнних злочинах і злочинах проти людства, а серби усунули його від влади. Нові югославські керівники затримали Слободана Мілошевича й передали його до Гаазького міжнародного трибуналу. Згодом його перевели до в’язниці ООН у Гаазі, а через кілька років Слободан Мілошевич, суд над яким ще тривав, помер. Косово ж у 2008 р. проголосило незалежність від Сербії, яку визнала більшість країн — членів ООН.

¹ До відома: у 2023 р. судді Міжнародного кримінального суду видали орде­ри на арешт Путіна та російської «дитячої омбудсменки».

2. Країни Центрально-Східної Європи в першій чверті XXI ст. Їхня роль у сучасних міжнародних відносинах

За час після комуністичного періоду в Центрально-Східній Європі зміцніла ринкова економіка й утвердилася західна демократія. У XXI ст. за деякими показниками регіон розвивається навіть успішніше, ніж так звана «стара» Європа, хоча й має певні особливості. Зокрема, у політиці країн важливий не тільки загальноєвропейський курс, а й обстоювання національних інтересів; на виборах періодично перемагають крайньо праві партії чи популісти. З одного боку, більшість центрально-східноєвропейських держав уже є членами Європейського Союзу й НАТО, а з іншого — вони дбають про збереження національної ідентичності в умовах скорочення народжуваності та потоку мігрантів. Отже, процес «повернення до Європи» в регіоні ще триває.

Польща однією з перших з-поміж постсоціалістичних держав почала проводити політику, спрямовану на інтеграцію в ЄС і НАТО. Країна брала активну участь у міжнародних місіях НАТО та ЄС, зокрема в операціях в Афганістані, Іраку.

Вона відіграє важливу роль у ЄС, є однією з держав, які активно підтримують Україну та допомагають у протистоянні російській агресії. Польща надала Україні вагому допомогу, зокрема й важким озброєнням, що суттєво підвищило обороноздатність нашої країни. Також Польща була однією з країн-лідерів у питанні запровадження санкцій проти Росії через її вторгнення в Україну.

Особистості

Анджей Дуда (нар. 1972 р.) — президент Польщі з 2015 р. Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 р. зарекомендував себе справжнім союзником України, підтримав прагнення України до членства в Європейському Союзі, допомагав проводити реформи, прийняв у своїй країні найбільшу кількість українських біженців. Кавалер українського ордена Свободи.

Польща стала важливим осередком для збирання та пересилання гуманітарної допомоги з інших країн до України. До Польщі виїхало понад 1,5 млн українців, і поляки опікуються ними.

Країни Балтії — Латвія, Литва, Естонія — після відновлення державної незалежності в 1990 р. досягли значного прогресу в економіці, облаштуванні суспільного життя, утвердженні гідного місця у світі. Після приєднання країн Балтії до НАТО та ЄС вони отримали гарантії безпеки.

Оскільки на території цих країн проживає велика російська меншина, час від часу російська пропаганда розкручує інформаційні кампанії про вигаданий «утиск росіян» у країнах Балтії. Значним безпековим досягненням для країн регіону стало позбавлення від енергетичної залежності від Росії.

Усі три країни Балтії від самого початку російсько-української війни є вірними союзниками України. Ще до початку повномасштабного вторгнення Росії Литва та Латвія передали Україні переносні зенітно-ракетні комплекси, а Естонія — протитанкові комплекси. У перші, найбільш критичні, тижні боїв країни Балтії спустошували свої запаси, аби допомогти Україні, вимагали найжорсткіших санкцій щодо Росії, надавали величезну військову допомогу в розрахунку на населення та ВВП, прийняли в себе на лікування і відновлення поранених українських воїнів, а також десятки тисяч українських біженців.

Парламенти трьох країн закликали створити безполітну зону над Україною, потім визнали агресію Росії та воєнні злочини геноцидом українського народу. Президенти цих країн та інші політики неодноразово відвідували Україну під час війни.

Особистості

Даля Грибаускайте (нар. 1956 р.) — литовська політикиня, президентка Литви у 2009-2019 рр.; перша жінка-президент країни. У внутрішній політиці зосереджувалася на покращенні економічного становища Литви. Принципова прихильниця санкцій проти Росії після її нападу на Україну та зміцнення обороноздатності Литви в рамках НАТО. Нагороджена українським орденом Свободи.

Болгарія приєдналася до Світової організації торгівлі (СОТ) і Центральноєвропейської асоціації вільної торгівлі. У країні розвиваються наукоємні й інформатизовані галузі, сфера послуг. Сектор інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), бізнес-послуги та фінансовий сектор — найважливіші галузі економіки країни у XXI ст. Надала підтримку Україні під час російсько-української війни.

Угорщина на шляху вступу до НАТО та ЄС підписала договори з Румунією, Словаччиною, Україною, згідно з якими країни відмовилися від будь-яких територіальних претензій. Проте питання про статус угорської етнічної меншини періодично стає предметом дискусій у двосторонніх відносинах. Загалом за часів прем’єрства Віктора Орбана Угорщина з багатьох питань, зокрема й щодо російсько-української війни, санкцій проти Росії як країни-агресора, прийняття до НАТО нових членів, придбання російських енергоносіїв, займала відмінну від узгодженої в рамках Європейського Союзу позицію.

Сучасна Чехія є членом НАТО, ЄС, Організації економічного співробітництва й розвитку, Світової організації торгівлі, Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Ради Європи, Організації з безпеки та співпраці в Європі, Європейського митного союзу, Шенгенської зони, Європейської економічної зони й інших авторитетних міжнародних структур. Підтримала Україну під час російсько-української війни.

Словаччина на момент «розлучення» із Чехією була менш економічно розвиненою, тому країні знадобилося більше часу, щоб досягти високого економічного рівня. Спочатку реформи здійснювалися повільно, однак у 2000-х роках Словаччина надолужила відставання в реформуванні. Податкова, пенсійна, медична, освітня, соціальна й інші реформи, проведені в стислі терміни, змінили країну. Після повномасштабного російського вторгнення Словаччина до зміни уряду надавала Україні дієву допомогу.

Проведені в Румунії реформи забезпечили швидке подолання товарного дефіциту й зупинили різке падіння життєвого рівня населення, що стабілізувало соціально-політичну ситуацію. Було відновлено приватну власність на землю. Зміни в країні, зокрема реформування судової системи та боротьба з корупцією, були умовою прийняття Румунії в ЄС. Країна підписала важливі двосторонні договори з Угорщиною та Україною, брала участь у міжнародних операціях із підтримання миру, надавала матеріально-технічну підтримку військовим операціям НАТО в Іраку у 2003 р., а після припинення воєнних дій брала участь у відбудові країни. Послідовно підтримує Україну у воєнні роки.

Країни Центрально-Східної Європи відіграють важливу роль у сучасних міжнародних відносинах, регіон є важливою частиною загальноєвропейської системи безпеки. Навіть не будучи глобальним міжнародним «гравцем», Центрально-Східна Європа має значний влив на вирішення спільних для всієї Європи питань співробітництва, безпеки й оборони.

Відповідальні політики держав регіону свідомі того, що зовнішня безпека їхніх країн може бути гарантована тільки в рамках ЄС та НАТО, а внутрішня стабільність — завдяки реформам, викоріненню корупції, упровадженню цифрових технологій тощо. З огляду на це, у першій чверті XXI ст. держави Центрально-Східної Європи подають приклад решті країн Європи щодо щорічного збільшення витрат на оборону (особливо з початком російської агресії проти України) і впровадження дієвих механізмів боротьби з економічними, гуманітарними, інформаційними та військовими загрозами від Росії.

Пригадайте

• Пригадайте з 9-го класу, що означає поняття «експансія».

3. Політична, економічна й ідеологічна експансія Російської Федерації

Після розпаду Совєтського Союзу Росія проголосила себе його правонаступницею, самочинно й із порушенням усталених процедур посівши замість СССР місце в Раді Безпеки ООН та інших міжнародних організаціях, а також привласнивши собі совєтський ядерний арсенал. Під її тиском Україна, Казахстан і Білорусь передали свою ядерну зброю Росії або вона була знищена.

Після краху СССР Росія продовжила його експансіоністську політику. Совєтський Союз був замаскованою формою російської імперії. Головними напрямами російського експансіонізму стало придушення національних рухів у Росії, а також боротьба проти розширення НАТО на схід і недопущення вступу до нього східноєвропейських країн, зокрема колишніх республік СССР.

У 1992 р. російські війська силою зброї забезпечили самопроголошення в Молдові проросійськими сепаратистами маріонеткової «Придністровської молдавської республіки» під контролем РФ. Під час двох «чеченських» воєн проти Республіки Ічкерія, яка оголосила про вихід зі складу Росії і державну незалежність, російська армія нещадно знищувала осередки національного опору на Північному Кавказі. Урешті-решт у серпні 2008 р. Росія вчинила збройну агресію проти Грузії (розглядатиметься в § 20 «Міжнародні відносини на межі ХХ—ХХІ ст.»).

Історично російська зовнішня політика цілком підпадає від визначення імперської. З покоління в покоління росіянам на тлі зубожіння і злиднів державою та Російською православною церквою навіювалася думка про їхню нібито імперськість, «обраність» та «особливий шлях».

Зазвичай прямій військовій агресії Росії передує спроба встановити контроль над інформаційною сферою, економікою та культурою іншої країни. Регіон Південно-Східної Європи завжди перебував у центрі уваги російського експансіонізму. Непоодинокими були хакерські кібератаки на уряди, ЗМІ й банки, а також спроби, як трапилось у 2017 р. в Чорногорії, здійснити державні перевороти й насадити проросійські уряди. За імперською звичкою Росія прагне втримати в зоні свого впливу весь регіон. Вона чинить прихований економічний і політичний тиск на уряди країн Східної Європи, аби дискредитувати демократичні цінності Заходу й порушити зв’язки східноєвропейських країн із рештою країн Європи та США.

Заради цього РФ не гребує нічим: завойовує довіру чи підкуповує політиків, які їй симпатизують, намагається взяти під контроль стратегічні галузі економіки, а також заважає боротьбі з корупцією, щоб мати вплив на уряди східноєвропейських країн. Також Росія використовує свій економічний вплив для підтримання лояльних підприємців, які у відповідь просувають російські інтереси у владних структурах своїх країн.

Ця політика ґрунтується на прагненні РФ стати головною ланкою європейського простору через утягнення країн Південно-Східної Європи в російські інтеграційні проєкти, енергетичне узалежнення від російського газу, васалізацію окремих країн. До того ж через військову агресію Росія прагне приведення до влади проросійських сил і встановлення в регіоні поясу держав під російським протекторатом для подальшої російської експансії в Європі. Окремі країни регіону РФ прагне використати в ролі «троянського коня» всередині ЄС і НАТО.

Стратегічний намір Росії полягає в тому, щоб Європа стала високотехнологічним доважком до її імперського проєкту «Великої Євразії». Для досягнення цієї мети їй потрібно, зокрема, щоб країни Південно-Східної Європи опинилися під повним контролем російського імперіалізму. Згідно з планами російських експансіоністів, Європу потрібно цілковито узалежнити енергетично й сировинно від Росії. Тоді, на їхню думку, НАТО розвалиться ізсередини, і США залишаться без свого європейського форпосту. Заходячи в чужий енергетичний сектор, Росія спочатку пропонує пільгові умови, а потім установлює свої правила, піднімає ціни на енергоносії та використовує проросійські сили для підбурювання внутрішніх протестів у країнах.

Свідчення

• Якою постає зовнішня політика Росії в наведеному висловленні сербського експерта?

«Москва розігрує карту антинатовських настроїв і просербських елементів у Чорногорії. ...Росія намагається завадити вступу Чорногорії в НАТО, і все, чого не вдалося досягти, коли колишні країни Організації Варшавського договору вступили до НАТО, а Росія була слабкою, Путін компенсує, реагуючи на всі ситуації, які йому не подобаються, — від Грузії, України й Сирії до Чорногорії».

Бошко Якшич, сербський експерт із зовнішньої політики (http://www.rtcg.me/english/montenegro/108283/russia-destabilizes-montenegro.html)

Ідеологічний вплив у регіоні Росія поширює через дезінформацію та пропаганду. Завдяки новітнім інформаційно-комунікаційним технологіям, а також через різноманітні організації, події, форуми, конференції, російські ЗМІ, а надто орієнтовані на закордонне мовлення, на європейські країни транслюється антизахідна й антиліберальна ідеологія.

Протидія російській експансії — питання національної безпеки всіх без винятку країн демократичного світу. Найефективнішим засобом зупинення російської експансії є згуртованість держав — членів ООН, насамперед членів НАТО.

Словник

• 1991-1992 рр. — розпад Югославії.
• 1993 р. — розпад Чехословаччини.

Запитання та завдання

1. Поясніть історичне поняття «шокова терапія». Як ви особисто ставитеся до реформування шляхом «шокової терапії»?

2. Охарактеризуйте історичні обставини, унаслідок яких розпалися СССР, Чехословаччина та Югославія. Що спільного в цих подіях, а чим вони відрізнялися?

3. Як ви оцінюєте розпад багатонаціональних та утворення національних держав?

4. Які завдання постали перед країнами Центрально-Східної Європи після повалення комуністичних режимів? Наскільки успішно вони з ними справилися?

5. Які проблеми вирішують країни регіону в першій чверті XXI ст. та яку, на вашу думку, роль вони відіграють у міжнародних справах?

6. Чи можете ви назвати причини й пояснити природу експансіоністської політики Російської Федерації щодо країн Центрально-Східної Європи? Яку мету переслідує Росія і як можна й потрібно протидіяти російській експансії?