Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 11 клас. Полянський (2024)
§ 11. Крах комунізму в країнах Центрально-Східної Європи. Розпад СССР
1. Наростання системних кризових явищ у країнах регіону в 1970—1980-х роках
У 1960—1970-х роках більшість країн соціалістичного табору домоглася певного прогресу в економіці, завдяки чому зріс життєвий рівень населення. Однак СССР усе одно суттєво відставав від Заходу, за винят-ком досягнень у космічній та військовій сферах. У середині 1960-х років після приходу до влади Леоніда Брежнєва було здійснено спробу частково реформувати економіку, але реформа не була завершена. Продукції виробляли багато, проте вона була переважно низької якості.
У середині 1970-х років, коли у світі виникла нафтова криза, СССР був найбільшим постачальником нафти на світовому ринку. Більшу частину грошей, зароблених із продажу нафти, укладали не в соціальну сферу, а у військово-промисловий комплекс, підтримання диктатур та екстремістських рухів в Азії та Африці. На тлі бажання СССР панувати над іншими країнами й підготовки до очікуваної війни з «капіталістичним Заходом» потреби совєтських людей для керівників країни були малозначущими. Пропаганда навіювала людям, що жили в закритій країні й більшість із яких ніколи не виїздила за її межі, міфи про те, що в СССР життя набагато краще, ніж на Заході.
Черга за продуктами в магазині. СССР. 1990 р.
Коли ж у наступні роки ситуація на світовому нафтовому ринку змінилася на краще й потік нафтодоларів до СССР помітно зменшився, виразно проявився застій, населення зіткнулося з нестачею елементарних повсякденних товарів. Утворилося замкнене коло: люди регулярно отримували заробітну плату, за яку не могли придбати потрібні товари. Тому населення зберігало гроші в єдиному в країні банку (коли СССР розпався, усі заощадження вмить знецінилися). Наприкінці правління Леоніда Брежнєва застій у совєтській економіці був настільки очевидним, що СССР не міг навіть забезпечити населення продуктами й закуповував зерно в США, Канаді й Австралії.
• Перегляньте відео про повсякденне життя людей у СССР (на прикладі м. Львова): міфи та реальність. Які ознаки економічної неспроможності СССР відчули на собі пересічні люди?
https://gramota.kiev.ua/qr/vshistory/106.html
• Чому, на вашу думку, у країні, яка запускала космічні кораблі, бракувало елементарних речей для трудівників — творців матеріальних благ?
Не набагато кращою була ситуація в країнах — сателітах СССР. Неефективна модель господарювання, нав’язана Совєтським Союзом, душила ініціативу підприємств і працівників, погіршувала становище населення. Спроби хоча б частково реформувати цю модель наражалися на протидію совєтського керівництва й на опір місцевої партійно-державної бюрократії. Було очевидно, що економіка, побудована на планово-бюрократичних засадах, нежиттєздатна. Як і в СССР, у країнах Центрально-Східної Європи розпочався період застою та кризи. Для населення країн-сателітів він був очевидним, адже поряд із ними були демократичні країни з ринковою економікою і люди по обидва боки «залізної завіси» могли порівнювати якість життя одне одного.
2. «Перебудова» та «гласність» у СССР
Після смерті в 1982 р. Леоніда Брежнєва й короткочасного почергового перебування при владі Юрія Андропова та Костянтина Черненка в 1985 р. керівником КПСС став Михайло Горбачов. Розпочаті за його правління «перебудова» та «гласність» тільки прискорили історично зумовлений розпад Совєтського Союзу. Економічні негаразди супроводжували політичні репресії. Зокрема, у 1985 р. в концтаборі було замордовано Василя Стуса, у тюрмах і концтаборах утримували правозахисників (української та інших національностей), дисидентів (учасників опозиційного руху), діячів науки й культури.
Словник
«Перебудова» — політика економічних і політичних перетворень у СССР упродовж 1985-1991 рр., що передбачала розширення політичних і громадянських прав і свобод, модернізацію економіки й завершення «холодної війни» із Заходом; намагання пристосувати комуністичну ідеологію до викликів часу.
«Гласність» — поняття, яке в умовах комуністичного режиму в СССР означало визнання окремих злочинів і помилок у минулому, політику певної відкритості в діяльності державних установ, часткової свободи слова, розширення доступу до інформації, відмову (на словах) від переслідувань за політичні погляди та переконання, які не узгоджувалися з комунізмом.
На початку правління Михайла Горбачова сталася рукотворна катастрофа вселенського масштабу — 26 квітня 1986 р. на розташованій в Україні Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС) вибухнув ядерний реактор. Тоді, коли весь світ бив на сполох, керівники СССР намагалися приховати справжні масштаби й наслідки катастрофи, вводили людей в оману заспокійливими заявами, наражаючи їх на смертельну небезпеку. Особливо цинічною акцією влади було проведення за її наказом 1 травня в Києві, на той час уже оповитому радіацією, святкової демонстрації, на яку зігнали десятки тисяч людей. Тільки з великим запізненням неорганізовано розпочалася часткова евакуація населення Прип’яті, Чорнобиля та багатьох інших міст і сіл, що опинились у зоні ураження та забруднення.
• Перегляньте український трейлер мінісеріалу НВО «Чорнобиль». Чим після вибуху реактора займалися працівники ЧАЕС, а чим переймалися партійні діячі?
https://gramota.kiev.ua/qr/vshistory/108.html
Гучна пропагандистська кампанія в засобах масової інформації про успіхи «перебудови» не могла приховати того, що справи стають дедалі гіршими. У 1990 р. в СССР різко зросли ціни, гроші знецінилися на чверть. Розпочалися страйки в шахтарських регіонах, а потім до шахтарів приєдналися робітники інших професій. Горбачовський курс на «прискорення» провалився, спад виробництва посилювався, державна скарбниця порожніла. Становище погіршували стихійні лиха, рукотворні аварії та управлінський безлад.
З початком «гласності» в засобах масової інформації з’явилися матеріали, у яких критично оцінювали совєтську історію. Послаблення режиму активізувало опозицію, на мітингах лунали вимоги позбавити комуністів монополії на владу, міцнішали національні рухи. Навесні 1989 р. відбувся І з’їзд народних депутатів СССР, який наживо транслювали по телебаченню. Люди вперше спостерігали за полемікою між прихильниками режиму та його критиками. На з’їзді сформувалася група опозиційно налаштованих до компартії депутатів, які виступали за проведення демократичних реформ. До групи входили, зокрема, українські делегати Юрій Щербак, Володимир Яворівський, Володимир Черняк.
У 1990 р. в СССР була запроваджена посада президента. Першим і останнім її посів Михайло Горбачов.
3. Розпад Совєтського Союзу
Економічну й політичну кризу в СССР супроводжувала боротьба народів за звільнення з-під імперської влади Росії. Найактивнішими були країни Балтії, де наприкінці 1980-х років виникли потужні національні об’єднання — Народний фронт Естонії, литовський «Саюдіс» («Рух»), Народний фронт Латвії, які відкрито домагалися виходу із Совєтського Союзу. У листопаді 1988 р. проголосила відновлення державного суверенітету Естонія, а в березні 1990 р. — Литва.
На початку 1989 р. в Україні був утворений опозиційний до комуністів Народний рух України. Вимогу виходу із СССР висунув Народний фронт Молдови. На Південному Кавказі й у Середній Азії через невизначеність етнічних кордонів, складні соціальні, демографічні й екологічні проблеми відбулися криваві міжнаціональні зіткнення, які супроводжувалися руйнуванням будинків, вигнанням національних меншин із районів їхнього проживання. Спалахнув вірмено-азербайджанський збройний конфлікт, який із перервами тривав десятиліття.
16 липня 1990 р. новообрана Верховна Рада УССР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Подібні декларації проголосили парламенти Білорусі, Молдови, Грузії, Вірменії, Росії. Комуністична влада намагалася будь-що зберегти СССР. На початку квітня 1989 р. совєтські війська розігнали опозиційний мітинг у столиці Грузії м. Тбілісі. Серед загиблих мирних протестувальників були переважно жінки. У січні 1991 р. на вулицях латвійської столиці м. Риги та литовської столиці м. Вільнюса для залякування населення з’явилася совєтська бронетехніка. Біля вільнюського телецентру відбулася кривава сутичка совєтських військових із беззбройними людьми, які боронили телецентр.
• Розгляньте фото подій біля телецентру в литовській столиці 13 січня 1991 р. Якби проводили конкурс на кращу назву для фотографії, яку ви б запропонували? Поясніть свій вибір.
Штурм телецентру в м. Вільнюсі. 1991 р.
Михайло Горбачов і комуністична верхівка будь-що прагнули врятувати совєтську імперію від розпаду. У березні 1991 р. було проведено всесоюзний референдум щодо її збереження. Грузія, Вірменія, Молдова й країни Балтії відмовилися брати в ньому участь. Подальша доля Совєтського Союзу залишалася невизначеною. Для збереження імперії Михайло Горбачов запропонував проєкт нового «союзного договору» про збереження СССР під іншою назвою. Він сподівався, що керівники республік підпишуть договір наприкінці серпня 1991 р. Але не всі в його оточенні поділяли такий оптимізм.
Уранці 19 серпня 1991 р. по радіо й телебаченню було оголошено, що Михайло Горбачов раптово захворів під час відпочинку в Криму й, мовляв, влада переходить до Державного комітету з надзвичайного стану (рос. ГКЧП). По суті, це був заколот із метою здійснення державного перевороту та «врятування» Совєтського Союзу. Роль Михайла Горбачова в ньому остаточно не з’ясована. У відповідь на цей путч тисячі людей вийшли на вулиці й протестували проти перевороту.
• Знайдіть у мережі «Інтернет» відеосюжет про серпневий путч 1991 р. Якою постає в сюжеті мета заколотників?
• Чи відрізнялися, на вашу думку, мета організаторів перевороту й мета, яку переслідував Михайло Горбачов?
• Як ви думаєте, зважаючи на те, як завершився путч, він був останнім цвяхом у домовину СССР?
Розпад СССР (1991). Утворення нових незалежних держав
Керівництво України відмовилося підкорятися ГКЧП. Зрештою заколот провалився, а його організаторів заарештували. 24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради України ухвалила Акт проголошення незалежності України. Наступного дня про свою незалежність оголосила Білорусь. Результати проведеного 1 грудня 1991 р. Всеукраїнського референдуму щодо незалежності вразили: понад 90 % громадян, які взяли участь у голосуванні, висловилися за відновлення самостійної суверенної держави. Референдум продемонстрував марність сподівань на збереження СССР. На початку грудня 1991 р. керівники України, Білорусі та Росії заявили про припинення існування Совєтського Союзу.
4. «Оксамитові» революції в країнах Центрально-Східної Європи
Наростання кризових явищ, з одного боку, і закінчення «холодної війни», з іншого, створили передумови для змін у країнах Центрально-Східної Європи внаслідок «оксамитових» революцій 1989-1990 рр.
Свідчення
• Які причини й обставини, що зумовили перемогу «оксамитових» революцій у країнах Центрально-Східної Європи, називає Педрик Кені? Чи вважаєте ви якусь із них визначальною?
«Існують три тлумачення стрімкого занепаду комунізму та перемоги демократії. Перше — ...прихід до влади в Кремлі Михайла Горбачова, який підтримав ліберальні та демократичні імпульси в совєтській імперії. ...Утім, “чинник Горбачова” не пояснює багатьох подій у Центральній Європі. ...Друге пояснення падіння комунізму: як економічна система, він мав фатальні вади. ...Аби зрозуміти ідеї, що мотивували людей у 1989 р., ми маємо звернутися до інтелектуалів. Це третє пояснення».
Педрик Кені, американський історик (Карнавал революції. Центральна Європа 1989 року. Київ : Критика, 2006. С. 28-31)
Першою країною, у якій розпочалися зміни, була Польща. Починаючи із середини 1970-х років у країні сформувалося кілька впливових груп правозахисників. Керівним центром опору режиму стало об’єднання незалежних профспілок «Солідарність», яке виникло в 1980 р. після страйку робітників судноверфі в м. Гданську й тісно співпрацювало з католицькою церквою. Потужним стимулом для опозиції та всіх поляків стало обрання в 1979 р. Папою Римським поляка кардинала Войтили. Через рік після обрання Іван-Павло II відвідав Польщу.
Словник
«Солідарність» — об’єднання незалежних польських профспілок. На початку 1981 р. організація налічувала майже 10 млн членів. Після запровадження в грудні 1981 р. воєнного стану була оголошена поза законом, а її лідери заарештовані. Проте організація продовжувала діяти в підпіллі. У 1989 р. взяла участь у вільних виборах. У серпні того ж року «Солідарність» увійшла до складу коаліційного (з комуністами) уряду.
«Солідарність», очолювана Лехом Валенсою, стала першим у країнах соціалістичного табору незалежним суспільно-політичним рухом у формі професійної спілки, який об’єднав під гаслом мирних змін представників усіх верств населення. «Солідарність» продовжувала діяльність, незважаючи на заборону й арешт тисяч своїх прихильників після запровадження комуністами в Польщі в 1981 р. воєнного стану. Щоб утриматися при владі, голова уряду генерал Войцех Ярузельський намагався подолати кризу за допомогою економічних реформ, однак поляки ставилися до всіх заходів влади з недовірою.
Особистості
Лех Валенса (нар. 1943 р.) — президент Польщі (1990-1995), лауреат Нобелівської премії миру (1983). Працював електромеханіком та електриком на підприємствах Гданська. У 1970—1980-х роках — один із керівників страйкової боротьби. У 1981 р. очолив об’єднання незалежних профспілок «Солідарність». Наприкінці 1981 р. майже на рік опинився у в’язниці за політичну діяльність. На виборах 1990 р. був обраний президентом країни.
Значною мірою завдяки журналістам польська опозиція мала широку міжнародну підтримку, а також схвалення церкви. Після того як восени 1988 р. страйковий рух досяг піку активності, польський уряд за посередництва церкви погодився на проведення «круглого столу» з опозицією. Навесні 1989 р. представники комуністичної влади й опозиції домовилися про проведення в країні демократичних реформ і вільних виборів.
Польський «круглий стіл» мав велике значення для всіх країн Східної Європи. Він продемонстрував, що різні політичні сили можуть домовлятися без застосування зброї. За комуністичного режиму польська опозиція не мала серйозного впливу в парламенті. Однак уже на перших вільних виборах вона здобула майже всі місця в сенаті (верхня палата парламенту). Це дало змогу розпочати заміну комуністичного уряду. Уперше в країні соціалістичного блоку прем’єр-міністром став не комуніст. Через рік лідер «Солідарності» Лех Валенса був обраний президентом Польщі. Прийняття в 1992 р. Малої конституції та демократичного виборчого закону започаткувало демократичні процеси в країні.
Події, які відбувалися наприкінці 1980-х років в Угорщині, отримали назву «тиха революція». З-поміж країн соціалістичного блоку Угорщина мала репутацію «напівкапіталістичної» держави, оскільки після повстання 1956 р. тут були дозволені незначні відхилення від догматичного соціалізму совєтського зразка, зокрема приватна власність, помірна критика партії. Ці особливості були пов’язані з тим, що Янош Кадар, який прийшов до влади після придушення повстання 1956 р., потребував певної лояльності населення.
Комуністичний режим в Угорщині змінився внаслідок «м’якого» політичного перевороту, а не в результаті діяльності національної опозиції та широких верств населення, як, наприклад, у Польщі.
У травні 1988 р. на позачерговому з’їзді правлячої Угорської соціалістичної робітничої партії (УСРП) Яноша Кадара було усунуто від влади. Упродовж наступних кількох місяців угорські комуністи відмовилися від монополії на владу й погодилися на діалог «круглого столу» з демократичною опозицією. У 1989 р. у країні було проведено конституційну реформу, запроваджено багатопартійну систему та розпочато ринкові реформи. Після розпуску УСРП і проведення навесні 1990 р. перших вільних виборів процес мирного переходу до парламентської демократії в Угорщині був в основному завершений.
У Чехословаччині після поразки «Празької весни» 1968 р. сподівання на реформування соціалістичної системи видавалися примарними. У 1979 р. в ЧССР виникли рух за громадянські права «Хартія-77», який викривав порушення владою прав людини, та організація «Громадянський форум».
Свідчення
• Чому, на вашу думку, влада вбачала загрозу в цілком поміркованих, із погляду сучасної людини, вимогах «Громадянського форуму»?
«Ми вимагаємо докорінних і постійних змін у політичній системі нашого суспільства. Ми повинні утворити або відновити демократичні інститути й механізми, які забезпечили б реальну участь громадян у суспільному житті й водночас стали б бар’єром проти зловживань політичної та економічної влади. Усі існуючі політичні партії та інші політичні й громадські об’єднання повинні мати рівні права для участі у вільних виборах».
Із заяви «Громадянського форуму» від 26 листопада 1989 р. (Тисменяну Владімір. Поворот у політиці: Східна Європа від Сталіна до Гавела / пер. з англ. Київ, 2003. С. 231)
Опозиційний рух очолив письменник Вацлав Гавел, якого за критику режиму було кинуто до в’язниці й заборонено публікацію його творів. Події в СССР, демократичні зміни в Польщі, Угорщині та Східній Німеччині восени 1989 р. загострили ситуацію в Чехословаччині. У листопаді країною прокотилася хвиля демонстрацій; загальний страйк паралізував її економіку. Протягом кількох днів революції, яку назвали за її мирний характер «ніжною», або «оксамитовою» (цю назву згодом почали застосовувати й до інших демократичних революцій у регіоні), комуністичний режим був ліквідований.
Словник
«Оксамитова» революція — безкровне повалення комуністичного режиму в Чехословаччині в результаті вуличних акцій протестів восени-узимку 1989 р. Термін також застосовують до інших безкровних революцій.
Зміна політичної системи спричинила появу нових облич у владі. Основу нової політичної еліти становили борці за громадянські права 1970—1980-х років.
Особистості
Вацлав Гавел (1936-2011) — чеський політик, драматург, правозахисник, останній президент Чехословаччини (1989-1992) і перший президент Чеської Республіки (1993-2003). Учасник «Празької весни» 1968 р. Один із засновників «Хартії-77». Був засуджений до п’яти років позбавлення волі. Активний учасник «оксамитової» революції 1989 р.
У 1990 р. було ухвалено нову конституцію Чехословаччини, згідно з якою країна стала федерацією — Чеською та Словацькою Федеративною Республікою (ЧСФР). Головою парламенту було обрано Александера Дубчека, який після років забуття повернувся в політику, а президентом країни — Вацлава Гавела.
Інакше розвивалися події в Румунії. Керівник комуністичної партії Ніколае Чаушеску встановив у країні диктатуру й режим терору. Проте це не убезпечило його від масових заворушень, які розпочалися в грудні 1989 р.
Приводом до антикомуністичного повстання став арешт опозиційного священника в провінційному місті. Проти демонстрантів, які вимагали звільнення пастора, було застосовано війська, понад тисячу демонстрантів убито. Але невдовзі військові частини відмовилися стріляти в беззбройних людей і почали переходити до повстанців.
На Різдво 1989 р. опір вірних режиму силовиків і таємної поліції було подолано. Ніколае Чаушеску та його дружину затримали при спробі втечі й розстріляли за швидким рішенням спеціального суду.
Створений під час повстання з колишніх комуністів і частини опозиції Фронт національного порятунку розпочав зміну режиму. У 1991 р. в Румунії було ухвалено демократичну конституцію.
• Знайдіть у мережі «Інтернет» відеосюжет про повалення комуністичного режиму в Румунії.
• Зробіть висновок про те, чим події в цій країні відрізнялися від декомунізації Польщі та Чехословаччини. Чи доречно, на вашу думку, румунську революцію називати «оксамитовою»? Поясніть вашу точку зору.
Завершився процес розпаду комуністичної системи на Балканах. Процес демонтажу комуністичного режиму в Болгарії пройшов швидко й без насилля. У листопаді 1989 р., наступного дня після падіння Берлінського муру, радикально налаштована частина керівництва компартії усунула від влади Тодора Живкова, який керував країною понад третину століття. У 1991 р. його відправили під домашній арешт, а згодом він став першим із комуністичних лідерів, які постали перед судом за звинуваченням у корупції та хабарництві.
Революції 1989—1992 рр. у країнах Центрально-Східної Європи
Албанія — у той час найбідніша з-поміж країн Східного блоку — була практично відрізана від зовнішнього світу, однак і там розпочалися демократичні зміни. У грудні 1990 р. в албанській столиці м. Тирані відбулися студентські демонстрації, на які влада відповіла репресіями. Невдоволення наростало й керівництво правлячої Албанської партії праці (АПП) мусило дозволити багатопартійність. Демократична партія згуртувала навколо себе опозиційні сили та домоглася проведення на початку 1991 р. перших за майже 70 років відкритих виборів. Перемогу здобула АПП, її керівник Раміз Алія став президентом Албанії. Проте невдовзі через економічний крах і політичний безлад уряд країни пішов у відставку. Майже півстолітній період правління комуністів завершився.
До літа 1990 р. комуністичні режими в країнах Східної Європи були замінені демократично обраними урядами. Країни регіону взяли курс на реінтеграцію Східної Європи в загальноєвропейську економіку, політику та безпеку.
Основні події
- 1985-1991 рр. — «перебудова» та «гласність» у СССР.
- 1989-1990 рр. — «оксамитові» революції; повалення комуністичних режимів у країнах Центрально-Східної Європи.
- 1991 р. — розпад Совєтського Союзу.
Запитання та завдання
1. Поясніть історичні поняття «перебудова», «гласність», «Солідарність», «оксамитова» революція.
2. Покажіть на історичній карті (див. с. 115) зміни в Європі внаслідок революційних подій наприкінці 80-х — на початку 90-х років XX ст.
3. Охарактеризуйте наростання кризових явищ у країнах совєтського блоку в 70—80-х роках XX ст.
4. Яку мету переслідував Михайло Горбачов, проголошуючи «перебудову» та «гласність»? Якими були наслідки цієї політики?
5. Якими, на вашу думку, були причини розпаду СССР? Як ви вважаєте, це був випадковий збіг обставин чи закономірний процес?
6. Ознайомтесь із результатами соціологічного опитування українців, проведеного наприкінці 2022 р. фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та Центром Разумкова.
Як би ви відповіли на це запитання, якби інтерв’юери звернулися до вас? Поясніть свій вибір.
Як ви оцінюєте розпад Совєтського Союзу?
7. Які, на вашу думку, спільні ознаки мали демократичні революції в країнах Центрально-Східної Європи наприкінці 1980-х років, а в яких країнах революційні події мали особливості?
8. У чому, на ваш погляд, полягає історичне значення «оксамитових» революцій? Аргументуйте вашу точку зору.
