Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 11 клас. Полянський (2024)

§ 10. Комуністичні режими в 50—60-х роках XX ст.

1. Завершення епохи Сталіна

Після війни система управління в СССР, заснована на примусі й репресіях, не змінилася. Через «холодну війну» країна витрачала величезні кошти на розроблення ядерної зброї. Крім того, «холодна війна» унеможливила використання західної, насамперед американської, фінансової та технічної допомоги. Зруйноване війною господарство (третина національного багатства) відбудовувалося в умовах нещадної експлуатації населення, особливо селянства, а також мільйонів в’язнів ГУТАБу (Головне управління таборів). Сподівання людей на те, що після перемоги режим стане гуманнішим, не виправдалися. Політичні репресії відновили, причому тепер вони поширилися на цілі народи, яких звинуватили в колабораціонізмі: кримських татар, поволзьких німців, калмиків, чеченців, інгушів, карачаївців, балкарців, корейців, інгерманландських фінів, турків-месхетинців, курдів, жителів Чорноморського узбережжя (вірмен, болгар, греків) та ін. У Сибір було відправлено сотні тисяч жителів країн Балтії, західних областей України та Білорусі. Загалом на так званому «спецпоселенні» перебувало майже 3 млн осіб.

У СССР були заборонені генетика та кібернетика як «псевдонауки»; чимало талановитих учених і діячів культури були засуджені й працювали в таборах в особливих конструкторських бюро (ОКБ). Посилювався антисемітизм, проявом якого стала «справа кремлівських лікарів», котрих безпідставно звинуватили в намірі отруїти керівників партії та держави. Репресій зазнали й окремі представники партійно-державного керівництва.

У 1952 р. комуністична партія змінила назву й стала називатися Комуністичною партією Совєтського Союзу (КПСС). Однак її сутність залишилася незмінною. Зовнішня політика СССР була спрямована на боротьбу проти «світового імперіалізму», уособленням якого вважали США та їхніх союзників, на упокорення країн Центрально-Східної Європи.

Ознаки сталінського режиму в післявоєнний час (1945—1953)

• Зміцнення особистої влади Сталіна. Посилення терору, який трохи послабився в роки війни.

• Приватизація перемоги держав антигітлерівської коаліції в Другій світовій війні.

• Подальша централізація державного управління, збільшення бюрократичного апарату.

• Збільшення представництва в советах партійних і державних чиновників.

• Репресії проти військовополонених і репатрійованих; боротьба з так званим «космополітизмом».

5 березня 1953 р. Сталін помер. Чимало людей під впливом совєтської пропаганди вважали смерть тирана мало не особистою трагедією, однак багато хто в СССР і за кордоном сприйняли це як свято, що давало надію на позитивні зміни.

Зразок реакції на смерть Сталіна.

6 березня 1953 р. працівниця американського закладу вішає оголошення: «Ресторан “1203” запрошує вас скуштувати безкоштовного борщу з нагоди святкування смерті Сталіна»

Усередині комуністичної верхівки розгорнулася жорстока боротьба за владу. Місце Сталіна вже готувався посісти керівник Міністерства внутрішніх справ і провідник сталінського терору Лаврентій Берія. Проте конкуренти виявилися спритнішими й заарештували його, а потім розстріляли. Група сподвижників Сталіна, у якій провідну роль відігравали Микита Хрущов і Георгій Маленков, оголосила амністію для кримінальних злочинців, пообіцяла зниження цін, зняття певних обмежень на присадибні ділянки й інші послаблення.

2. «Хрущовська відлига»

Колективне керівництво не вписувалося в авторитарні традиції комуністичного режиму, і поступово Микита Хрущов зосередив владу у своїх руках. Вирішальною стала його доповідь «Про культ особи та його наслідки» на XX з’їзді КПСС (1956), у якій він приголомшив делегатів з’їзду фактами про злочини за часів правління Сталіна та прояви культу його особи. Він також викрив злочини, скоєні оточенням вождя, однак ні словом не прохопився про свою співучасть у цих злочинах. Доповідь містила кричущі факти масових злочинів комуністичного режиму, які було складно приписати одному тільки Сталіну. Тому доповідь одразу засекретили.

Особистості

Микита Хрущов (1894-1971) — совєтський партійний та державний діяч. У міжвоєнний період обіймав різні компартійні посади, зокрема очолював компартію України. У роки Другої світової війни був членом військових рад кількох фронтів. У 1944 р. призначений головою совєтського уряду України. З 1953 р. — перший секретар ЦК КПСС і водночас голова Ради міністрів СССР. У 1964 р. усунутий від влади внаслідок змови в керівництві КПСС.

Десятиліття після смерті Сталіна, яке назвали «хрущовською відлигою», стало в Совєтському Союзі періодом певного обмеження всесилля каральних органів, скасування найодіозніших заборон, звільнення з таборів частини політичних в’язнів та інших незаконно засуджених людей. Завершилась «епоха Хрущова» в 1964 р., коли в результаті змови оточення його зняли з усіх посад і до влади майже на два десятиліття прийшов Леонід Брежнєв.

Свідчення

• Ознайомтеся з уривком зі спогадів Микити Хрущова. Як далеко, на вашу думку, він міг просунутися в напрямі демократизації совєтського політичного режиму?

«Зважившись свідомо на початок “відлиги”, керівництво СССР... побоювалося, щоб через неї не розпочалася “повінь”. Ми боялися втратити наявні можливості управління країною і стримували посилення негативних настроїв... з погляду керівництва. ...Остерігалися, що керівництво не зможе впоратися зі своїми функціями й спрямувати процес змін у таке русло, яке залишалося б совєтським».

Микита Хрущов (Спогади. Вибрані фрагменти. М., 1997. С. 507)

3. Криза комуністичних режимів у Центрально-Східній Європі

«Хрущовська відлига» позначилася на міжнародній ситуації. Ослаблення комуністичної диктатури спричинило кризу комуністичної ідеології в країнах Центрально-Східної Європи. Проте необмежена влада комуністів у соціалістичних країнах певний час зберігалася.

Комуністичні режими не мали масової підтримки населення, а перетворення їх на диктатуру комуністичних партій, яке супроводжувало відбирання майна, зловживання та свавілля бюрократичного апарату, масові репресії і переслідування інакодумців, викликало невдоволення населення. Орієнтація компартійних вождів соціалістичних країн на СССР зумовила поширення антикомуністичних настроїв серед усіх верств населення.

Совєтське керівництво зберігало авторитарний стиль відносин зі своїми сателітами. Наприкінці 1950-х років знову зіпсувалися відносини СССР із Югославією, виникло напруження між Совєтським Союзом і Китаєм, між Югославією та Албанією.

Після розриву в 1948 р. відносин із Югославією Албанія ненадовго зблизилася із Совєтським Союзом. Проте, як послідовний сталініст, албанський керівник Енвер Ходжа не сприйняв викриття культу особи Сталіна, «відлигу», ідеї мирного співіснування між Сходом і Заходом, різних шляхів до соціалізму. Наприкінці 1950-х років він знайшов нового союзника — комуністичний Китай. У відповідь СССР розірвав з Албанією дипломатичні відносини (інші совєтські сателіти цього не зробили), відкликав із країни технічних фахівців, припинив постачання зерна, сировини та комплектуючих для вже змонтованого обладнання. Ображена Албанія вийшла з РЕВ та ОВД і цілком переорієнтувалася на Китай.

Загострились етнічні суперечності в Югославії, а надто в автономному краї Косово, більшість населення якого становили албанці.

4. Антикомуністичні виступи

Першим проявом кризи комуністичного режиму й першим масовим протестом у країнах, які належали до зони совєтського впливу, було народне повстання в Німецькій Демократичній Республіці. Після смерті Сталіна в НДР розпочалися заворушення, які переросли в повстання проти просовєтського режиму. Становище комуністичного керівництва НДР ускладнювалося через те, що у ФРН завдяки «плану Маршалла» невпинно підвищувався рівень життя населення. Просталінське керівництво НДР, очолюване Вальтером Ульбрихтом, у 1952 р. проголосило курс на «планомірну побудову соціалізму» за совєтським зразком. У НДР націоналізували промислові підприємства, здійснювали загальну індустріалізацію на шкоду виробництву споживчих товарів; сільських господарів заганяли в кооперативи — подобу совєтських колгоспів. Такі експерименти над населенням НДР призвели до появи довжелезних черг за найнеобхіднішими товарами.

На вулицях Берліна. 17 червня 1953 р.

Терпець населення урвався, коли стали відомі плани Вальтера Ульбрихта збільшити виробничі норми й водночас скоротити зарплати. У Берліні стихійно розпочались акції протесту будівельників, які поширилися на інші міста НДР. 17 червня 1953 р. на вулиці східнонімецьких міст із вимогами свободи та демократії вийшли сотні тисяч демонстрантів. Крім економічних вимог (підвищення заробітної плати, поліпшення умов праці тощо), вони висунули також політичні вимоги: відставка Вальтера Ульбрихта та його оточення, проведення вільних виборів, об’єднання Німеччини. На вулицях Берліна з’явилися совєтські танки й за кілька годин повстання було придушено. Під час вуличних сутичок загинуло понад пів сотні осіб, багато людей опинилося за ґратами. Після цього комуністичний режим установив у НДР ще жорсткіші порядки.

• Перегляньте відеосюжет про антикомуністичне повстання 1953 р. в Берліні (англ.). Наскільки масовим постає на кадрах хроніки повстання? Як діють совєтські війська та якою є реакція берлінців на військову акцію?

https://gramota.kiev.ua/qr/vshistory/99.html

Наприкінці червня 1956 р. в Польщі проти комуністичної влади виступили робітники м. Познані, яких підтримали студенти й ліберально налаштована інтелігенція. Це був один із наймасштабніших робітничих протестів у повоєнній Польщі. Робітники домагалися зниження виробничих норм, підвищення заробітної плати та зменшення податків. У сутичках на познанських вулицях загинуло понад пів сотні поляків, а кількасот зазнали поранень, багатьох було ув’язнено.

Керівник польської компартії Владислав Гомулка запевнив СССР, що самостійно впорається з повстанням. Тому совєтські війська, розміщені в Польщі, залишились осторонь подій.

«Голодний марш» у м. Познані. 1956 р. Напис на транспаранті: «Хочемо хліба!»

Реакція польського уряду на вимоги страйкарів у м. Познані. 1956 р.

5. Угорська революція 1956 р.

Польські події прискорили революцію в Угорщині, де комуністичне керівництво було не здатне покінчити зі сталінізмом. Свобода преси, релігії та зібрань була жорстко обмежена, а главу римо-католицької церкви засудили до довічного ув’язнення. Прискорена індустріалізація та колективізація призвели до серйозних економічних труднощів, які досягли масштабів кризи в середині 1950-х років. Механічне перенесення на угорський ґрунт совєтської моделі сталінського типу за часів керівництва Матяша Ракоші та його оточення мало для країни трагічні наслідки.

У середині 1950-х років в Угорщині посилився суспільний рух проти авторитарного режиму Ракоші. Улітку 1953 р. керівництво Угорської партії трудящих (офіційна назва угорської компартії) за совєтської підтримки змусило Матяша Ракоші піти у відставку.Уряд очолив Імре Надь, який розпочав лібералізацію політичного й економічного життя. Зокрема, він відмовився від проведення примусової колективізації, припинив політичні репресії, наказав звільнити тисячі політичних в’язнів. Відновили діяльність опозиційні до комуністів політичні партії. Проте через погіршення економічної ситуації в 1955 р. Імре Надь мусив піти у відставку.

Ситуація в країні продовжувала погіршуватися, і в жовтні 1956 р. в Угорщині спалахнула народна революція. Сутички між протестувальниками й силовиками переросли у вуличні бої з барикадами, погроми комуністичних партійних осередків, убивства комуністів, співробітників спецслужб, міліції тощо. Повстання не вщухало, поки Імре Надя не повернули в крісло голови уряду.

Новий-старий прем’єр розпустив органи державної безпеки, скасував однопартійну систему, пообіцяв провести вільні вибори й розпочати переговори із СССР про виведення з Угорщини совєтських військ. Дізнавшись, що совєтські війська не тільки не залишають Угорщину, а, навпаки, прибувають до неї, Імре Надь 1 листопада оголосив про вихід країни з Варшавського договору та її нейтралітет.

Події в Угорщині налякали Совєтський Союз, вище керівництво якого не хотіло допустити, щоб Угорщину наслідували інші сателіти. З листопада в Угорщину вторглися совєтські війська й підрозділи союзників по ОВД.

Свідчення

• Прочитавши інформацію МО СССР і розглянувши фотографії, зробіть висновок про характер подій в Угорщині після введення військ країн Організації Варшавського договору.

«Протягом 9 листопада наші війська продовжували ліквідацію дрібних груп заколотників. Роззброювали колишніх військовослужбовців угорської армії, а також вилучали зброю в місцевого населення. Група заколотників чинила шалений опір у передмісті Будапешта... У цьому районі було підбито й спалено три наші танки».

З інформації Міністерства оборони СССР про ситуацію в Угорщині станом на ранок 10 листопада 1956 р. (Нові документи з новітньої історії. М., 1996. С. 273)

На вулицях м. Будапешта. 1956 р.

Унаслідок боїв із менш чисельними й гірше озброєними угорськими військами до 11 листопада збройний опір по всій Угорщині був придушений совєтською армією.

• Перегляньте хронікальне відео про повстання 1956 р. в Угорщині (англ.). Порівняйте події в Угорщині з Берлінським повстанням 1953 р. Що спільного між цими двома виступами, а чим вони, на вашу думку, відрізнялися?

https://gramota.kiev.ua/qr/vshistory/101.html

Совєтські втрати становили понад пів тисячі вбитими, півтори тисячі пораненими та понад пів сотні зниклими безвісти. Угорці підбили й пошкодили багато совєтських танків та іншої бойової техніки. Західні держави, до яких Угорщина зверталася по допомогу, вирішили не втручатися в події. Після поразки повстання майже 200 тис. угорців виїхали з країни на Захід, а Імре Надь разом зі своїм оточенням знайшов прихисток у югославському посольстві.

Новопризначеного керівника Угорської партії трудящих Яноша Кадара викликали до Совєтського Союзу, де він отримав відповідні вказівки. Він оголосив про створення нового уряду та за совєтської підтримки розпочав репресії. Зокрема, незважаючи на надані гарантії безпеки, Імре Надя заарештували й за два роки стратили за вироком закритого суду.

6. «Празька весна» 1968 р.

Найяскравіше характер відносин між соціалістичними країнами засвідчили драматичні події «Празької весни» в Чехословаччині в 1968 р. Майже вісім місяців у Чехословацькій Соціалістичній Республіці (ЧССР) тривав період глибоких змін, безпрецедентних в історії комуністичного руху. Демократизація, підготовлена реформістськи налаштованими силами всередині компартії, відбувалася впродовж кількох років непомітно для совєтських керівників.

Усунення з керівних посад Антоніна Новотного й обрання керівником Комуністичної партії ЧССР Александера Дубчека та президентом країни героя Другої світової війни генерала Людвіка Свободи стало реакцією на економічну кризу й прагнення реформ. Нові лідери ЧССР проголосили курс на побудову «соціалізму з людським обличчям» та ухвалили програму дій.

Словник

«Празька весна» — період політичної лібералізації та демократичних реформ у Чехословаччині (січень-серпень 1968 р.), перерваний уторгненням до ЧССР Совєтського Союзу та його союзників по ОВД.

«Соціалізм із людським обличчям» — поняття, яким у 1968 р. характеризували пом’якшення тоталітарного характеру держави в Чехословаччині; спроба поєднати соціалізм із демократією.

Особистості

Александер Дубчек (1921-1992) — перший секретар КПЧ (1968-1969), голова Федеральних зборів Чехословаччини (1989-1992). Після Другої світової війни зробив стрімку політичну кар’єру. У 1968 р. став керівником партії. Підтримав ліберальні реформи, відомі під назвою «Празька весна». Після окупації Чехословаччини військами країн Організації Варшавського договору його вивезли до СССР і невдовзі зняли з посад. У велику політику повернувся наприкінці 1980-х років.

Чехословацькі реформи передбачали поглиблення внутрішньопартійної демократії, надання автономії державному апарату, іншим політичним партіям і парламенту, відновлення громадянських прав (свободи зібрань та об’єднань), політичну реабілітацію, відновлення національних прав етнічних меншин у межах федерації, проведення економічної реформи та ін.

Події в ЧССР у січні-квітні 1968 р. насторожили керівництво СССР, адже загрожували совєтському пануванню в Центрально-Східній Європі. Імовірність «ланцюгової реакції» в інших соціалістичних країнах зумовила ворожість їхніх керівників до чехословацького «експерименту».

Свідчення

• У чому, на вашу думку, полягала основна суперечність між СССР та ідеологами «Празької весни»?

«Політбюро ЦК КПСС підтримувало єдність країн, що входили до “імперії”, створеної Сталіним, і наглядало за тим, щоб опозиція не мала можливості й слова сказати. Усе, що ми намагалися робити, виходило за межі їхнього розуміння. Ми вважали, що соціалізм — принаймні в нашій країні — не може існувати без демократії, тоді як керівництво Совєтського Союзу хотіло бачити в нас утвердження їхньої моделі диктатури єдиної партії».

Александер Дубчек (Світ про Україну // 10 лютого 1993 р. С. 8)

Спочатку совєтські керівники чинили на Александера Дубчека на зустрічах і міжнародних комуністичних нарадах політичний та психологічний тиск, аби він відмовився від реформ; поблизу кордонів Чехословаччини проводили масштабні навчання військ ОВД за участю СССР, НДР і Польщі. Вирішальні переговори відбулися в липні, але Александер Дубчек не зрікся реформ. Він пообіцяв приборкати «антисоціалістичні» прояви, однак відмовився дозволити розмістити в ЧССР совєтський військовий контингент.

Відповідно до «доктрини Брежнєва» (інша назва — «доктрина обмеженого суверенітету»), що виправдовувала будь-які дії СССР, спрямовані на «захист соціалізму в усьому світі», совєтське керівництво ухвалило рішення про військову інтервенцію до «бунтівної» Чехословаччини. До цієї акції також були залучені Болгарія, Польща, Угорщина та НДР. 21 серпня 1968 р. совєтський пасажирський літак запросив аварійну посадку в празькому аеропорту. Після приземлення з нього висадились і захопили аеродром совєтські десантники. Десятки інших літаків із військовими також приземлилися на ньому. У ніч із 20 на 21 серпня в ЧССР вторглися понад 300 тис. солдатів і 7 тис. танків СССР, Болгарії, Польщі й Угорщини. Східнонімецькі війська кордон не перетнули, оскільки в останній момент було ухвалено рішення їх не задіювати.

Свідчення

• Поясніть, як ви розумієте висловлення: «Це — спільна справа наших країн, які об’єдналися в Організацію Варшавського договору».

«Ми не можемо погодитися на те, щоб ворожі сили зіштовхували вашу країну зі шляху соціалізму й створювали загрозу відторгнення Чехословаччини від соціалістичної співдружності. Це вже не тільки ваша справа. ...Це — спільна справа наших країн, які об’єднались у Варшавському договорі».

З «Листа п’яти комуністичних і робітничих партій соціалістичних країн ЦК КПЧ» від 15 червня 1968 р. (Завоювання соціалізму відстояли в боротьбі. М., 1981. С. 71)

Чехословацькі війська були заблоковані в казармах і не чинили опору. Єдиною формою протидії окупантам був громадянський опір. Населення познімало або пошкодило дорожні знаки за винятком тих, які вказували дорогу на Москву, вітрини магазинів і стіни будівель були завішані протестними плакатами на кшталт: «Горілки немає», «Утікай додому, Іване, на тебе чекає Наташа», «Двічі окуповані, двічі навчені» тощо.

• Знайдіть у мережі «Інтернет» відеохроніку із серії «День в історії» про події «Празької весни» 1968 р. Як ви охарактеризуєте на підставі відео дії та моральний стан окупаційних військ і мешканців Праги?

• Що, на вашу думку, хотіли висловити пражани, заклеївши вуста й очі скульптурним фігурам?

Десятки тисяч беззбройних протестувальників вийшли на вулиці міст по всій країні. Та все ж до ранку 21 серпня Чехословаччина була окупована, а громадянський опір жорстоко придушений. Понад сотню цивільних було вбито й більше пів тисячі поранено.

Зразки графічного протесту на міських вулицях Чехословаччини. 1968 р.

Восени того ж року українець Василь Макух у Києві здійснив акт самоспалення. Живим смолоскипом він пробіг Хрещатиком, закликаючи до боротьби за незалежну Україну й за вільну від окупантів Чехословаччину. Його вчинок наслідував чеський студент Ян Палах, який на знак протесту проти окупації вчинив акт самоспалення в Празі. Загалом в Україні совєтські спецслужби зафіксували понад тисячу випадків проявів засудження вторгнення в Чехословаччину: листівки, написи на будівлях та інші антисовєтські акції.

Меморіальна дошка Василю Макухові на Хрещатику. м. Київ

Посмертна маска Яна Палаха на будинку Карлового університету. м. Прага

Уторгнення військ ОВД збурило світову громадськість. Совєтську окупацію засудили навіть комуністичні партії Італії, Франції та Фінляндії. У ніч уторгнення кілька країн, зокрема Канада, Велика Британія та США, домоглися скликання Ради Безпеки ООН. Однак резолюція із засудженням вторгнення і вимогою вивести війська із ЧССР не була ухвалена, бо СССР скористався своїм правом вето.

Александера Дубчека заарештували й доправили до Москви для «переговорів». Там його змусили підписати документ, за яким він залишався на посаді, але зобов’язувався згорнути реформи. Проте вже у квітні 1969 р. Александера Дубчека зняли з усіх посад і замість нього призначили Густава Гусака. Реформи було припинено, а реформаторів виключили з партії та звільнили з роботи.

Свідчення

• Як, на вашу думку, тональність наведеного висловлення керівника СССР Леоніда Брежнєва ілюструє рівноправність відносин між країнами Східного блоку?

«Брежнєв ...докоряв Дубчеку, що той проводив внутрішню політику без попереднього її схвалення Брежнєвим і навіть ігнорував його поради й побажання. “Я тебе запитував, чи не хочеш замінити міністра внутрішніх справ? А міністра національної оборони? Чи ще когось? Але ти весь час запевняв, що ні, усі вони надійні товариші. І раптом я дізнаюся, що ти сам замінив міністра внутрішніх справ, оборони й інших міністрів, секретарів Центрального комітету. ...Я послав тобі зауваження щодо твоєї доповіді.., я попереджав тебе, що деякі формулювання неправильні. А ти їх усе одно не виправив! Хіба ж можна так працювати?”»

Зденек Млинарж, колишній секретар ЦК КПЧ, про переговори в Москві після введення військ до Чехословаччини (Мороз вдарив із Кремля. М. : Республіка, 1992. С. 265)

Наприкінці 1980-х років керівники Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі й СССР офіційно визнали, що вторгнення в Чехословаччину було втручанням у внутрішні справи суверенної держави та підлягає осуду.

«Празька весна» й уторгнення Совєтського Союзу та його сателітів до Чехословаччини засвідчили, що, з одного боку, СССР для збереження імперії налаштований не зупинятися перед застосуванням зброї навіть проти мирного населення, а з іншого — комунізм не має чим привабити та що запропонувати, а тому його падіння було тільки справою часу.

Основні події

• Червень 1953 р. — антикомуністичне повстання в м. Берліні (НДР).
• Червень 1956 р. — Познанське повстання в Польщі.
• 1956 р. — антикомуністична революція в Угорщині.
• 1968 р. — «Празька весна» в Чехословаччині.

Запитання та завдання

1. Поясніть історичні поняття «Празька весна», «соціалізм із людським обличчям».

2. Чи змінилася політика сталінського режиму після Другої світової війни? Якщо так, то в якому напрямі?

3. Хто претендував на владу в СССР після смерті Сталіна й кому вона зрештою дісталася?

4. Які зміни відбулися в СССР у період «хрущовської відлиги» та як вони вплинули на країни Центрально-Східної Європи?

5. Якими, на вашу думку, були основні причини кризових явищ у країнах регіону в 1950—1970-х роках?

6. Охарактеризуйте Берлінське повстання 1953 р., виступ познанських робітників у Польщі та революцію в Угорщині. Що споріднює ці події?

7. Визначте причини й наслідки «Празької весни» 1968 р.

8. П’ятою країною, війська якої мали взяти участь у вторгненні в Чехословаччину, була НДР. Проте війська Східної Німеччини зрештою не були задіяні в ЧССР. Як ви вважаєте, чому?

9. Порівняйте повстання в Угорщині в 1956 р. та чехословацькі події 1968 р. Чим вони, на вашу думку, подібні, а чим відрізняються?

10. Дайте історичну та правову оцінку діям країн Варшавського договору в період «Празької весни».