Всесвітня історія. Рівень стандарту. Повторне видання. 11 клас. Полянський (2024)

Розділ ІІІ. Держави Центрально-Східної Європи: трансформаційні процеси

§ 9. Центрально- та східноєвропейські країни після Другої світової війни

Пригадайте

• Якою була участь Албанії, Болгарії, Польщі, Румунії, Угорщини, Чехословаччини та Югославії в Другій світовій війні?

• Яких людських втрат зазнали країни Східної Європи внаслідок війни?

1. Результати Другої світової війни для народів Центрально-Східної Європи

Після Другої світової війни з її багатомільйонними людськими жертвами в Центрально-Східній Європі виникла нова реальність.

• По-перше, було зруйновано чи пошкоджено тисячі міст і сіл, мільйони людей утратили домівки й не мали даху над головою.

• По-друге, промисловість і сільське господарство були зруйновані, населення не мало роботи, продуктів і засобів для існування в достатній кількості.

• По-третє, країни Східної Європи, які воювали на стороні Німеччини (Болгарія, Угорщина та Румунія), мусили сплатити переможцям репарації. Крім репарацій у грошовому вимірі, СССР вивозив із їхніх територій, а також зі Східної Німеччини та деяких інших країн, куди ступила нога совєтського солдата, заводи, фабрики, залізничні колії, худобу й інші матеріальні та культурні цінності.

• По-четверте, звільнившись від нацистської окупації, Східна Європа фактично опинилася під совєтською окупацією, адже в регіоні була розміщена мільйонна Червона армія. Зберігаючи на папері державну незалежність і суверенітет, країни Східної Європи, у яких СССР насадив підконтрольні йому комуністичні уряди, діяли за вказівками й в інтересах СССР. Тільки Югославія та Албанія проводили відносно не залежну від СССР політику.

До цього додалася ще одна проблема — найбільше в європейській історії переміщення населення. Причому одні поверталися до своїх домівок чи з власної волі вирушали на пошуки кращого життя до інших країн, інші втекли на захід від наступаючих совєтських військ, а когось переселяли насильно. Після війни мільйони жертв нацистів стали біженцями. Зокрема, євреї, яким пощастило врятуватися від Голокосту, поверталися до своїх помешкань, де нерідко проживали нові мешканці, які неохоче звільняли приміщення.

Що ж до примусових депортацій, то від них найбільше постраждали німці, українці та поляки. Багато людей через особисті втрати у війні бажали помститися німцям. Етнічних німців із різних країн, яких нацисти розселили на завойованих ними територіях (так звані «фольксдойч»), звинувачували в колабораціонізмі, позбавляли громадянських прав і виселяли, залучали до примусової праці на користь країн, спустошених Німеччиною під час війни. Виселення відповідно до рішень Потсдамської конференції мільйонів німців із території Східної Пруссії, що переходила до Совєтського Союзу та Польщі, а також судетських німців із Чехословаччини супроводжували прояви помсти, пограбування, приниження.

• Перегляньте відеосюжет «Як виживали німці на завойованих СССР територіях». Що, на вашу думку, означають слова героїні сюжету: «Я не знаю, де тепер моя батьківщина. Тепер у мене немає батьківщини»?

https://gramota.kiev.ua/qr/vshistory/87.html

• Які випробування випали на долю насильно переселених людей?

Свідчення

• Ознайомтеся з думкою американської історикині Енн Епплбаум про наміри Совєтського Союзу при плануванні та здійсненні депортації українців і поляків. Як, на вашу думку, такі дії СССР узгоджуються з його заявами про «інтернаціоналізм» і відданість «дружбі народів»?

«Совєтський Союз після війни був зацікавлений в етнічних чистках у чистому сенсі, тобто створював однорідні держави. ...Одна з великих депортацій у регіоні насправді була обміном поляків на українців. Коли польський кордон перемістили на захід, у Совєтському Союзі залишилося чимало поляків, а в колишній Польщі — багато українців. Було вирішено поміняти одних на інших. І це був нелегкий процес, адже чимало з них століттями жили у своїх селах і не хотіли виїздити. Тому в певні моменти застосовували силу й погрози, і, зрештою, фактично виникла відкрита війна між поляками й українцями в східних регіонах».

https://www.theatlantic.com/international/archive/2012/10/how-communism-took-over-eastern-europe-after-world-war-ii/263938/

Переміщення населення відбувалося також між державами Центрально-Східної Європи: угорці залишили Румунію та Югославію, судетських німців виселили із Чехословаччини, майже 2 млн поляків примусово переселили зі східних районів Польщі, приєднаних до СССР, а пів мільйона українців і білорусів депортували до Совєтського Союзу з Польщі.

Свідчення

• Ознайомтеся з точкою зору сучасного французького дослідника. Дайте власну оцінку післявоєнному масовому переселенню мільйонів людей різних національностей.

«Після 1945 р. панувала догма, нав’язана державами-переможницями. Для забезпечення сталого миру в Європі вони дали згоду на переміщення німецької та угорської меншин, а також польської... Потрібно було створювати моноетнічні національні спільноти. Після 1989 р. ...ця догма перестала діяти з огляду на засадничі принципи Європи: повага до права меншин на мирне життя там, де вони оселилися в давнину».

Жорж Мінк, французький соціолог і політолог (Європа та її болісні минувшини / авт.-упоряд. Жорж Мінк і Лора Неймаєр. Київ : Ніка-Центр, 2009. С. 21)

2. Сталінська модель соціалізму та її втілення в Польщі, Угорщині, Болгарії, Румунії, Чехословаччині. Особливості розвитку Югославії

Установлення комуністичних режимів совєтського зразка супроводжували репресії проти політичних опонентів. У Польщі, Болгарії, Румунії, Чехословаччині відбулися політичні процеси над популярними політиками, які не належали до комуністів. Упродовж 1948-1949 рр. майже в усіх країнах Центрально-Східної Європи завдяки втручанню СССР до влади прийшли комуністи, було ухвалено нові, «соціалістичні», конституції.

Ці фактичні перевороти зміцнили вплив СССР у регіоні. Проте в післявоєнному керівництві місцевих компартій паралельно існували дві течії — відверто просовєтська та більш національно орієнтована. Першу становили комуністи, які пройшли школу Комінтерну, були прихильниками совєтської тоталітарної системи, друга вірила в можливість збереження національного суверенітету й рівноправність у відносинах із Совєтським Союзом.

Наприкінці 1940-х — у 1950-х роках провідних діячів східноєвропейських компартій звинуватили в зраді й шпигунстві на користь Заходу. Як наслідок, більшість із них було засуджено або страчено. Тому жодний комуністичний керівник у країнах Центрально-Східної Європи, за винятком Иосифа Броз Тіто в Югославії, не міг почуватися безпечно.

Отже, альтернативи побудові соціалізму за совєтським зразком не залишалося. Суспільно-політичне життя країн Центрально-Східної Європи узгоджувалося з подіями, які відбувалися в СССР. Наприклад, коли в 1956 р. совєтський керівник Микита Хрущов піддав критиці злочини Сталіна, цю викривальну лінію підхопили керівники більшості соціалістичних країн Європи. У період боротьби з незгодними за прикладом Совєтського Союзу створювали політичну поліцію та інші каральні органи.

В економіці відбувалося одержавлення приватних підприємств, націоналізація землі; примусове залучення селян до кооперативів і колгоспів совєтського зразка. Усе це супроводжували «соціалістичне змагання» та інші пропагандистські атрибути в стилі СССР.

Одним з основних завдань у 1950-х роках у країнах регіону стало проведення індустріалізації. Для Албанії, Болгарії, Югославії це означало створення власної промислової бази національного господарства. Натомість Чехословаччина та НДР ще в довоєнні роки мали добре розвинену промисловість. Тому в цих країнах ішлося про відновлення підприємств і створення нових галузей промисловості.

Пригадайте

• Як розвивалися відносини між Сталіним та Йосифом Броз Тіто, а отже, між СССР і Югославією, у перші повоєнні роки?

Проте існувала й інша модель — у Югославії. На відміну від багатьох інших комуністичних країн Центрально-Східної Європи, Югославія відмовилася від сліпого наслідування совєтської моделі соціалізму. Це стало основною причиною тривалої ізоляції Югославії від СССР та його союзників. Совєтська армія не могла «залишитися» в Югославії, бо не вона звільнила країну від нацистів і тому не перебувала на її території. Йосиф Броз Тіто не вважав себе зобов’язаним Сталіну й поводився незалежно. Загострення відносин призвело до розірвання договору про безпеку та співробітництво, підписаного з Югославією в роки Другої світової війни. Конфлікт між Сталіним і Тіто набув такої гостроти, що в СССР велася підготовка до військового вторгнення совєтських військ у Югославію. Однак цим планам завадила спочатку війна в Кореї, а потім смерть Сталіна. Розрив зв’язків із СССР і соціалістичним табором спонукав Югославію до пошуку власної моделі розвитку. На відміну від Албанії, де було законсервовано сталінську модель, Йосиф Броз Тіто відхилив сталінізм і совєтський досвід і запровадив «самоврядний соціалізм».

У Югославії для селян було скасовано обов’язкове постачання сільгосппродукції, вони могли виходити з кооперативів і створювати фермерські господарства, продавати й орендувати землю, використовувати найманих робітників. Більше повноважень отримали республіки, що входили до Югославської Федерації. При цьому головну роль у ній відігравала Сербія.

Словник

«Самоврядний соціалізм» — югославський варіант соціалізму, основними ознаками якого були жорстка однопартійна система, самоврядування трудових колективів, існування дрібної приватної власності, зокрема на землю, регульований ринок, ліберальний порядок в’їзду й виїзду з країни.

Особистості

Йосиф Броз Тіто (1892-1980) — югославський комуністичний лідер, маршал, учасник Першої світової війни. Працював у Комінтерні; у 1940 р. став керівником Комуністичної партії Югославії. Після окупації країни Німеччиною очолив партизанський рух. Організував півмільйонну Народно-визвольну армію Югославії (НВАЮ), переважно зусиллями якої країна звільнилася від окупації. З 1945 по 1963 р. очолював уряд країни. Ідеолог «самоврядного соціалізму». У 1963 р. був обраний безстроково президентом Югославії. Обіймав посаду до кінця життя.

Союз комуністів Югославії (назва компартії з 1952 р.) визначив такі пріоритети: десталінізація, демократизація, децентралізація, дебюрократизація, ринкова економіка, розвиток зв’язків із країнами Заходу. Зовнішня політика Югославії ґрунтувалася на рівновіддаленості від СССР і США. На початку 1960-х років країна ухвалила конституцію та отримала назву Соціалістична Федеративна Республіка Югославія (СФРЮ).

• Знайдіть у мережі «Інтернет» відеосюжет «Йосиф Броз Тіто» із серії «Диктатори». Чи був, на вашу думку, Тіто диктатором? Наведіть аргументи «за» або «проти».

3. Рух опору совєтській окупації

Совєтська окупація та політика очолюваних комуністами урядів викликали опір населення країн Центрально-Східної Європи. Причому не тільки громадянський, а й збройний. Метою цього руху опору було звільнення з-під впливу СССР, прагнення покласти край комуністичному правлінню та незалежність від Совєтського Союзу (у випадку з Українською повстанською армією і в Балтійському регіоні).

Рухи опору в країнах Центрально-Східної Європи

• Українська повстанська армія, що утворилася на межі 1942-1943 рр., воювала до 1956 р. Остання бойова група загинула в 1960 р.

• Балтійські (литовські, латиські й естонські) партизани, відомі як «лісові брати», воювали до початку 1960-х років.

• Польські партизани, яких образно пізніше стали називати «проклятими солдатами»¹, боролися проти СССР і комуністичного уряду своєї країни до 1950-х років. Однак останній відомий боєць загинув майже через 20 років після совєтського захоплення Польщі.

• Румунські «гайдуки» й інші антикомуністичні групи боролися до початку 1960-х років.

• Болгарські партизани, відомі як «горяни», воювали до початку 1960-х років.

• Хорватські партизани, відомі як «хрестоносці», воювали до початку 1950-х років.

• Албанські партизани чинили опір до початку 1950-х років.

• Сербські партизани, відомі як «четники», воювали до початку 1950-х років.

• Словенські партизани воювали до початку 1950-х років.

• Молдовські партизани боролися проти совєтської окупації Бессарабії та Північної Буковини до початку 1950-х років.

• Білоруські партизани боролися до початку 1950-х років.

¹ Від назви виставки наприкінці XX ст., присвяченої партизанській війні поляків.

• Розгляньте фото литовського «лісового брата». Як ви оцінюєте озброєння та екіпірування балтійського партизана?

• Чи можна на підставі таких ознак зробити висновок про вишкіл і боєздатність загонів «лісових братів» у країнах Балтії?

4. Доля українців у країнах Центрально-Східної Європи. Операція «Вісла»

На момент розгрому Німеччини в Європі перебувало кілька мільйонів українці в — військовополоне

них, остарбайтерів, біженців. Навесні 1946 р. тільки із західних зон окупації Німеччини й Австрії депортації до СССР підлягали понад мільйон цивільних і майже пів мільйона військовополонених українців.

Частина з тих, хто з різних причин не хотів повертатися до Совєтського Союзу, потрапила до західних зон окупації Німеччини й згодом опинилась у західноєвропейських країнах, США, Канаді й Австралії. Частина з них залишилася в країнах Центрально-Східної Європи та приєдналася до українських громад, що здавна існували в Польщі, Чехословаччині, Румунії, Угорщині, Болгарії і Югославії. Українці нарівні з титульними націями повною мірою відчули на собі всі вади комуністичного тоталітаризму, але зуміли зберегти національну ідентичність.

Зокрема, іще під час Другої світової війни Румунія надала українській національній меншині певні культурні права: у Бухаресті було організовано українське радіомовлення, видавали українські газету й журнал. Шкільна реформа, проведена після війни, уможливила розвиток початкової, середньої та вищої освіти українською мовою. Був період, коли в Румунії працювало 120 шкіл з українською мовою навчання, а в трьох містах — паралельні класи в окремих гімназіях. Культурно-освітню діяльність в українських селах проводили в читальнях, клубах, будинках культури, гуртках самодіяльності тощо. Проте, починаючи із середини 1960-х років, комуністична влада поступово звела нанівець здобутки української національної меншини в Румунії. Було ліквідовано майже всі школи з українською мовою навчання, українські освітні та культурні громадські організації по селах, заборонено використовувати в публікаціях українські назви місцевості.

Українська політична еміграція міжвоєнного часу знайшла прихисток у столиці Чехословаччини — м. Празі. Через Чехословаччину на Захід пробивались окремі групи УПА, які в другій половині 1940-х років боролися проти совєтського режиму. Проте після Другої світової війни українські установи, культурно-освітні та наукові заклади й організації, створені раніше в Чехословаччині українськими емігрантами, були ліквідовані. Українців, які не встигли або не захотіли емігрувати на Захід, було депортовано до СССР, де вони зазнали репресій.

У післявоєнній Югославії нечисленна українська громада й українська культура мали підтримку держави; були організовані народні школи з українською мовою навчання, українська художня самодіяльність. У м. Новий Сад на півночі Сербії з кінця 1940-х років транслювали радіопрограму українською мовою. На початку 1950-х років у дев’ятьох українських школах навчалося понад півтори тисячі учнів, працювало майже пів сотні вчителів.

Пригадайте

• Якими були причини, характер і наслідки протистояння між українцями й поляками на Волині в 1942-1943 рр.?

• Які країни й політичні сили були зацікавлені в конфліктах між українцями та поляками?

Особливою була ситуація в Польщі, де після закінчення Другої світової війни перебувало 700-750 тис. українського населення. Ще у вересні 1944 р. між Українською, Білоруською та Литовською ССР, з одного боку, і Польським комітетом національного визволення (фактично комуністичним урядом) — з іншого, було підписано угоду про обмін населенням. Етнічні поляки мали виїхати до Польщі, а українці, білоруси й литовці — до Совєтського Союзу.

Етнічні чистки, які здійснювали совєтські й польські комуністи, призвели до того, що за два останні роки війни із СССР до Польщі було переселено понад мільйон поляків (з них — понад 800 тис. із території України); водночас із Польщі до України насильно виселено майже пів мільйона українців. Переселення та репресивні акції комуністичного польського уряду щодо українського населення зумовили акції УПА й ОУН. Зі свого боку, комуністична влада Польщі вирішила виселити українців із прикордонних земель і розселити по всій країні. Формальним приводом до початку операції стала загибель у березні 1947 р. в бою із загоном УПА заступника міністра оборони Польщі.

Операція «Вісла». 1947 р.

Комуністичне керівництво Польщі використало цю подію та ухвалило рішення про переміщення українського населення. Операція «Вісла» розпочалася 28 квітня 1947 р. й тривала три місяці. У ній було задіяно майже 20 тис. вояків і силовиків. Водночас совєтські та чехословацькі війська заблокували східні й південні кордони Польщі. Переселяли українські та змішані родини. До кінця року було примусово переселено приблизно 150 тис. українців, понад 650 було вбито, майже 4 тис. відправлено до таборів, півтори тисячі членів українського підпілля заарештовано.

• Знайдіть у мережі «Інтернет» відеосюжет із серії «День в історії» про операцію «Вісла». Яку мету переслідували комуністичні уряди СССР, Польщі та Чехословаччини цією акцією? Чи було, на вашу думку, її досягнуто кожною із цих країн?

• Наскільки, на вашу думку, важливим для сьогодення і майбутнього двох народів є взаємне пошанування українців і поляків — жертв комуністичних репресій?

Пам’ятний знак жертвам операції «Вісла» (українською та польською мовами), установлений у гірському районі Низькі Бескиди на сучасному польсько-словацькому кордоні

У 1990 р. польський сейм (парламент) засудив операцію «Вісла», а у 2007 р., у 60-ту річницю проведення акції, з відповідною спільною заявою виступили президенти України та Польщі.

Свідчення

• Чи поділяєте ви точку зору керівників двох країн щодо ставлення до операції «Вісла»? Як, на вашу думку, сучасники повинні оцінювати трагічні сторінки минулого?

«Не можна забути кров, пролиту на Волині, зокрема в 1942-1943 рр., жорстокість українсько-польських конфліктів у перші повоєнні роки. Окремою трагічною сторінкою в історії наших стосунків була акція “Вісла”, що завдала удару всій українській громаді Польщі. Замовчування чи однобічний виклад цих фактів у наш час не пом’якшать болю скривджених та їхніх близьких і не сприятимуть поглибленню порозуміння між нашими народами. Шлях до щирої дружби та єднання пролягає насамперед через правду й взаєморозуміння».

Зі спільної заяви президентів України та Польщі «До порозуміння і єднання» від 21 травня 1997 р. (http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/616_005)

Україна щороку в другу неділю вересня відзначає День пам’яті українців — жертв примусового виселення з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини в 1944-1951 рр.

5. Спроба економічної інтеграції держав — сателітів СССР. Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ)

Підпорядкувавши собі Центрально-Східну Європу політично, Совєтський Союз установив над регіоном також економічний контроль. Для того щоб мати важелі впливу на економіку країн регіону, у 1949 р. було створено Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ). Упродовж свого існування РЕВ об’єднувала Албанію (до 1961 р.), Болгарію, Угорщину, В’єтнам, НДР, Кубу, Монголію, Польщу, Румунію, СССР і Чехословаччину.

У межах РЕВ було осучаснено мережу залізниць Східної Європи та її електромережі, для фінансування інвестиційних проєктів створено міжнародний банк, збудовано нафтопровід «Дружба», завдяки якому дешеву нафту з російського Поволжя транспортували до країн Східної Європи.

Проте головне, заради чого здійснювалась економічна інтеграція в межах РЕВ, — допомога соціалістичним країнам із їхньою бюрократично регульованою економікою конкурувати з ринковою економікою Західної Європи, так і залишилося недосяжною мрією. Торгівля між країнами — членами РЕВ здійснювалася, як у давні часи до появи грошей, переважно на бартерних засадах (товар обмінювали на товар), не існувало спільної валюти (у розрахунках застосовували так званий «перевідний рубль») та узгоджених цін.

Зовнішня торгівля в країнах РЕВ була націоналізована, і тільки центральний уряд у кожній із них мав повноваження укладати договори із закордоном. Загалом, совєтська економічна модель не заохочувала людей до продуктивної праці, вона паралізувала ініціативу підприємств. Як наслідок — низька, порівняно з країнами Заходу, якість товарів (ними гребували навіть ті, хто їх виробляв) і дедалі більше відставання від Заходу за рівнем життя населення.

Найочевидніше неспроможність економічної інтеграції соціалістичного табору проявилася в епоху науково-технічної революції (НТР). Що більше технологічних новинок з’являлось у світі, то помітнішим ставало відставання СССР та його сателітів. Вузька економічна спеціалізація між країнами РЕВ виявилася недієвою, із часом постачання дешевого совєтського палива й сировини помітно знизилося, а нічого іншого СССР не міг запропонувати своїм партнерам. Наприкінці 1970-х років стало зрозуміло, що організація не здатна виправдати своє призначення.

Після краху комуністичних урядів у Східній Європі в 1989-1990 рр. і розпаду СССР східноєвропейські країни повернулися на шлях ринкової економіки. РЕВ тихо й непомітно припинила своє існування.

Основні події

• 1949 р. — створення Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ).

Запитання та завдання

1. Поясніть історичне поняття «самоврядний соціалізм».

2. Охарактеризуйте результати й наслідки Другої світової війни для народів Центрально-Східної Європи.

3. Поясніть, у чому полягали особливості розвитку Югославії в післявоєнний період.

4. Назвіть основні ознаки совєтської моделі соціалізму на прикладі двох-трьох країн (на вибір). Розкрийте, як цю модель утілювали в Центрально-Східній Європі.

5. Які основні, на вашу думку, зміни відбулися в центрально-східноєвропейських країнах, у яких було встановлено просовєтські режими, у суспільно-політичному житті та в економіці?

6. Яке, на вашу думку, значення мав рух опору совєтській окупації та комуністичним урядам у країнах — сателітах СССР? Як ви вважаєте, чи мали партизани в тогочасних умовах сили, достатні для перемоги над СССР і комуністичним режимом у своїх країнах?

7. Чому, на ваш погляд, інтеграція країн Західної Європи дала добрі результати, а в Східній Європі спроба інтеграції в межах РЕВ не була ефективною?

8. Як ви оцінюєте становище українців у державах Центрально-Східної Європи після Другої світової війни?