Підручник по Всесвітній історії. 9 клас. Полянський - Нова програма

Розділ I. Європа в час французької революції та наполеонівських воєн

§ 1. Французька революція наприкінці XVIII ст.

• Що таке французький абсолютизм за Людовіка XIV та Людовіка XV?

• Завдяки яким привілеям монархія зробила своєю опорою дворянство й духовенство?

• Коли у Франції виникли Генеральні штати та яку роль вони відігравали?

• Які ідеї поширювали енциклопедисти в епоху Просвітництва?

1. Криза «старого порядку». Французьке суспільство наприкінці XVIII ст.

Наприкінці XVIII ст. у Франції створилися передумови для успішного економічного розвитку: сприятливий клімат, родючі землі; відбувалася промислова революція, набирав сили середній клас; країна була найбільш густонаселеною державою в Європі з високим рівнем культури; переможні війни забезпечили розширення кордонів країни, французи володіли багатими колоніями.

Проте розвиток країни стримували абсолютизм і феодальні пережитки: необмежена влада монарха (з 1774 р. — правління Людовіка XVI), який спирався на вище духовенство й дворянство; відсутність єдиної системи мір; внутрішні митниці; відсутність політичних прав у середнього класу; тяжкі умови життя більшості французів.

Суспільство було поділене на три стани — духовенство, дворянство, решта населення. Монарх спирався на духовенство й дворянство, ігноруючи інтереси третього стану.

Людовіка XVI до певного часу все влаштовувало, і він не бажав щось змінювати в країні. Король з родиною й найближчим оточенням розкошував у Версалі поблизу Парижа, а більшість людей ледь зводила кінці з кінцями. У країні назрівав соціальний вибух. Надходження до скарбниці від промисловості й торгівлі зменшувалися, оскільки дешевші британські товари витісняли з ринку французькі. Як наслідок, закривалися заводи та фабрики, а робітники опинялися на вулиці без роботи й засобів до існування. До всіх негараздів додалися два неврожайні роки наприкінці 1780-х років.

• Розгляньте репродукції двох картин XIX ст. (художники В. П. Фрайт і Ф. Вальдмюллер), які відображають уклад життя французьких селян і вельмож. Визначте, на якій картині зображено селянську родину, а на якій — родину вельможі. Обґрунтуйте висновок. Опишіть умови їхнього життя.

Революція — докорінна якісна зміна в житті суспільства; переворот у якій-небудь галузі.

• Проаналізуйте соціальне становище кожного з трьох станів (див. схему). Як Ви думаєте, чи були такі порядки справедливими?

Авторитет монарха знижувався, скарбниця порожніла, а банкіри — представники політично безправного третього стану — відмовлялися давати королю нові кредити. Третій стан, тобто ті, хто своєю працею, зусиллями й грошима наповнював державну скарбницю, дедалі гучніше вимагав скасування абсолютної монархії й ліквідації пережитків феодального минулого.

• Проаналізуйте наведені в діаграмі статистичні дані, які характеризують економічне становище всіх трьох станів у Франції. Чи відповідають, на Вашу думку, політичні права станів їхній чисельності й ролі, яку вони відігравали в економіці країни?

Вибіркова статистика про три стани у Франції (1789)

Третій стан прагнув змін, перейнявшись ідеями енциклопедистів (Д. Дідро, Д’Аламбера), просвітителів (Р. Декарта, абата Сійєса, Ж.-Ж. Руссо, Вольтера) про рівність і справедливість.

2. Причини революції

Історики не дійшли згоди щодо політичної й соціально-економічної природи Французької революції. Одні дослідники вважають, що старий аристократичний порядок дореволюційної Франції був знищенний під тиском союзу буржуазії, скривджених селян і міських найманих робітників. Інші переконані, що революція відбулася тому, що король не скористався нагодами для проведення реформ. При цьому майже всі історики згодні, що витоки й причини революції крилися в особливостях дореволюційної Франції.

Чинники, що призвели до революції

Економічні

Соціальні й політичні

• Матеріальна скрута й психологічна втома населення від численних воєн, у яких у XVIII ст. брала участь Франція;

• відсутність соціальної допомоги ветеранам та інвалідам війни;

• погана економічна ситуація, величезний національний борг; несправедливі податки;

• католицька церква стягувала додатковий податок на сільськогосподарські культури; багато селян недоїдало або й голодувало;

• демонстративне розкошування дворян, а надто при дворі Людовіка XVI та Марії-Антуанетти у Версалі, на тлі зубожіння населення;

• високий рівень безробіття й високі ціни на хліб та інші продукти харчування в містах;

• повсюдний голод і злидні, поширення хвороб, високі показники смертності серед найбільш знедолених верств населення (особливо напередодні революції).

• Обурення всевладдям короля;

• образа людей, які своєю працею заробляли на життя, на існування дворянських привілеїв і домінування знаті в суспільному житті;

• обурення існуванням привілеїв у духовенства, прагнення до свободи віросповідання;

• незадоволення протестантських громад утисками з боку «папістів» — віруючих римо-католицької церкви;

• прагнення свободи, яку пропагували просвітителі, а також тяжіння до республіканської форми правління;

• злість на короля й відповідальних за фінансову кризу міністрів;

• небажання Людовіка XVI та його радників вирішувати невідкладні суспільні проблеми.

Отже, у Франції визріли передумови й причини для народного повстання. Питання полягало лише в тому, коли й за яких обставин воно може розпочатися. Останньою краплею стало запровадження Людовіком XVI нових податків. Аби вгамувати невдоволення в суспільстві, король оголосив про скликання Генеральних штатів, які не збиралися з 1614 р.

Засідання Генеральних штатів (до 600 представників третього стану й приблизно стільки ж від дворянства й духовенства) відкрилося на початку травня 1789 р. у Версалі. Частина депутатів від духовенства й дворянства невдовзі приєдналася до депутатів від третього стану, утворивши більшість.

У своїй промові на першому засіданні Генеральних штатів король засудив «бунтівників», які вимагали реформ, і наполягав на запровадженні нових податків.

• Роздивіться ілюстрацію та зробіть висновок про те, як відреагували на наказ короля (переданий маркізом де Дре-Брезе) покинути залу засідань депутати від абсолютної більшості населення країни.

Ж. Д. Кур. Мірабо й маркіз де Дре-Брезе на засіданні Національних зборів 23 червня 1789 р. 1830-і роки

Генеральні штати не тільки не пішли назустріч побажанням короля, а на дванадцятий день роботи проголосили себе Національними зборами. Це означало, що вони перебрали на себе верховну владу в країні. У відповідь на заборону короля впускати депутатів до зали засідань вони зібрались у залі для гри в теніс і вирішили не розходитися, поки не будуть сформовані конституційні засади нового політичного порядку. Цей сміливий крок спонукав представників нижчого духовенства приєднатися до більшості.

Наприкінці червня король спробував розігнати Національні збори. Однак завдяки рішучості депутатів ця спроба виявилася невдалою, до зборів приєдналася решта депутатів. 9 липня 1789 р. Національні збори проголосили себе Законодавчими зборами. Це означало, що вони набули право ухвалити конституцію й змінити державний устрій.

3. Початок революції. Від конституційної монархії до республіки

Тим часом король стягував до Версаля додаткові війська. Загроза розправи із Законодавчими зборами спричинила народне повстання в Парижі. Озброєний народ захопив місто, відтіснивши війська. 14 липня 1789 р. парижани взяли штурмом фортецю-в’язницю Бастилію, яка стала символом королівської сваволі. Цей день відзначається у Франції як національне свято.

Країною прокотилася хвиля «муніципальних революцій», унаслідок яких формувалися нові виборні органи міського управління. Створювалася армія революції Національна гвардія, яку очолив маркіз Лафайєт. Спалахнули повстання й на селі: селяни палили дворянські замки, знищували документи феодального права й архіви. 4 серпня Законодавчі збори оголосили про ліквідацію феодальних порядків і скасування найдавніших сеньйоральних прав і привілеїв. Налякана знать тікала з країн 11.

У серпні було прийнято Декларацію прав людини і громадянина. Документ проголошував суверенітет нації, загальне братерство, свободу й рівність усіх людей. Священними стали право власності, свобода слова, совісті, право на опір гнобленню — усе те, що донині не втратило цінності.

Конституція — основний закон держави, у якому закріплені основи державного ладу, права, свободи й обов'язки особи, система й принципи організації державної влади, територіальна організація держави.

До вересня 1791 р. тривало розроблення конституції. Водночас було затверджено новий територіально-адміністративний поділ країни на департаменти; запроваджено виборність церковнослужителів; обов’язкову присягу священиків на вірність конституції. Ці закони позбавили католицьку церкву самостійної політичної ролі.

Захоплення церковних земель і земель емігрантів, володінь короля, випуск паперових грошей зумовили перерозподіл власності на користь буржуазії.

Розроблення декретів і конституції виявило значні розбіжності в поглядах депутатів Законодавчих зборів. Залежно від того, де сиділи прихильники або противники радикальних заходів — зліва від столу голови зборів чи справа, депутати поділилися на лівих і правих.

У Франції багато людей підтримало революцію, що зруйнувала старі порядки. Однак вони не знали, яким має бути новий порядок. У країні було багато монархістів, які хотіли створити республіку, але не менше республіканців, що сподівалися зберегти монархію. Діяли численні «патріотичні» клуби — кордельєрів, фельянів та ін. Найвідоміший з них — Якобінський клуб (інша назва «Товариство друзів конституції»). Він єдиний мав мережу філій у провінції. Велику роль у формуванні громадської думки відігравала журналістика, зокрема Ж. П. Марат видавав газету «Друг народу», Ж. Р. Ебер — газету «Татусь Дюшен», Ж. П. Бріссо — газету «Французький патріот».

Водночас посилювався внутрішній опір революції. Стара знать і королівський двір налагоджували зв’язки з європейськими правителями, сподіваючись на їхню підтримку. Улітку 1791 р. королівська родина спробу вал а таємно втекти за кордон, але їх упізнали й затримали. Спроба втечі ще більше знеславила абсолютну монархію й посилила позиції прихильників установлення республіки.

У вересні 1791 р. Законодавчі збори прийняли першу в історії Франції конституцію, вступом до якої була Декларація прав людини і громадянина. Країна стала конституційною монархією, тобто влада короля (монарха) була обмежена конституцією. Вища законодавча влада передавалася Законодавчим зборам, виконавча — королю й призначеним королем міністрам, судова — обраним суддям. Виборче право отримали чоловіки віком від 25 років, які мали прибуток, сплачували податки й жили в певній місцевості не менше року; жінки й чоловіки з низьким доходом виборчого права не отримали. Конституція не поширювалася на французькі колонії, де зберігалося рабство.

Збори дозволили королю підписати конституцію, після чого були розпущені, бо вичерпали свої повноваження. У Законодавчих зборах нового скликання на зміну роялістам (прихильникам збереження монархії) і лібералам прийшли прихильники конституційної монархії — фельяни та якобінці. Вони об’єднували демократичну середню й дрібну буржуазію, селянство та плебейські верстви міста, міську бідноту — санкюлотів (на відміну від дворян вони носили довгі штани).

Аристократ (носій кюлотів) на суді перед санкюлотами. Карикатура. 1792 р.

Ліві та праві — прихильники (ліві) і противники (праві) радикальних заходів.

Конституційна монархія — монархія, за якої король не володіє верховними повноваженнями в деяких або й у всіх сферах державної влади.

Серед якобінців виникало дедалі більше суперечностей, що зрештою призвело до появи фракцій жирондистів і монтаньярів. Жирондисти згрупувалися довкола депутатів від департаменту Жиронда, звідки й походить їхня назва.

Лідером радикальнішого крила якобінців був Максиміліан Робесп’ер (1758-1794), колишній депутат зборів, обраний прокурором кримінального суду. Його прихильники сиділи в залі засідань на верхніх лавах, за що й отримали прізвисько «монтаньяри», тобто «горяни». Три з половиною сотні депутатів, які не мали сталих політичних переконань, підтримували тих, хто на певний момент був сильнішим. їх називали «болотом».

Зовнішньополітичне становище країни все більше ускладнювалося. У квітні 1792 р. Франція у відповідь на створення Австрією та Пруссією антифранцузької коаліції оголосила Австрії, яку невдовзі підтримала Пруссія, війну. Австро-прусські війська з боями ввійшли на територію Франції. У перші місяці війни французькі війська зазнавали поразок. У липні Законодавчі збори звернулися до нації із закликом «Вітчизна в небезпеці», і в революційну армію почали масово записуватися добровольці.

Економічна розруха, знецінення грошей і зростання дорожнечі викликали невдоволення санкюлотів. Розв’язкою складної ситуації стало серпневе повстання 1792 р. в Парижі, у ході якого жителі міста й національні гвардійці захопили королівський палац і заарештували монарха та його родину.

Парижани зажадали скликання національного Конвенту. Законодавчі збори були розпущені й проведені вибори до Конвенту. Провідну роль у Конвенті відігравали жирондисти, яких підтримували півтисячі незалежних депутатів, третину становили монтаньяри, лідерами яких були М. Робесп’єр, Ж. Дантон, К. Демулен, Ж. П. Марат і Л. Сен-Жюст. Невдовзі монтаньяри взяли гору над жирондистами, виключили їх з Якобінського клубу, і відтоді саме вони уособлювали якобінців. Однак жирондисти все ще користувалися підтримкою населення й становили більшість в уряді.

У вересні 1792 р. Конвент скасував монархію і Франція вперше стала республікою. Під тиском депутатів-«горян» Людовік XVI був звинувачений у «змові з ворогами Франції». На початку наступного року його стратили. Смерть короля шокувала монархів Європи.

Навесні 1793 р. війська антифранцузької коаліції перейшли в наступ, який французи спромоглися відбити. Уже восени вони здобули перемогу біля м. Вальма й перенесли бойові дії на лівий берег Рейну на територію супротивника — у Савойю. Однак для ведення війни потрібні були нові сили. Призов до армії 300 тис. новобранців, постійне вимагання від селян продовольства й фуражу для потреб армії, збільшення податків призвели до того, що у Вандеї та Бретані на заході країни, на південному сході, у містах Тулоні й Марселі спалахнули повстання. Жирондистський уряд швидко втрачав популярність і підтримку населення.

4. Якобінська диктатура

Республіка опинилась у складній економічній і військовій ситуації. Революційний трибунал, Комітет громадського порятунку й інші каральні органи зміцнили позиції «горян». У результаті повстання в Парижі в травні червні 1793 р. у Франції була встановлена якобінська диктатура.

«Болото» — депутати без політичних переконань, які ситуативно підтримували сильніших.

Якобінці проголосили, що ліквідовуються сеньйоральні права й за селянами закріплюється земля, яку вони обробляють. Було обмежено ціни на продукти харчування й ухвалено декрет про збільшення заробітної плати робітникам. Також були прийняті спеціальні декрети про розподіл між біднотою майна «ворогів революції».

Улітку наступного року Конвент ухвалив нову конституцію, однак через війну її введення довелося відкласти. Оскільки якобінська диктатура виявилася недовговічною, положення конституції так і не були реалізовані.

Хоча якобінська диктатура діяла під гаслами Декларації прав людини і громадянина, насправді вона їх заперечувала. Промислове виробництво й сільське господарство, фінанси та торгівля, навіть свята й приватне життя громадян — усе було жорстко регламентовано.

Якобінці намагалися повністю порвати з минулим і створити нове суспільство, очищене від християнства. Натомість була проголошена «релігія розуму», за якою вищим обов’язком і прагненням громадян визнавалася прихильність до держави. Громадянськість мала замінити віру й сімейну вірність і стати свідченням доброчесної поведінки. 1792 р. був проголошений «першим роком», запроваджувався новий календар з десятьма днями тижня.

Надзвичайними повноваженнями були наділені Комітет громадського порятунку (голова М. Робесп’єр), Комітет загальної безпеки та революційні трибунали. Було прийнято декрет про «підозрілих», який став сигналом до масового терору. «Підозрілими» оголошувались усі противники диктатури.

Восени 1793 р. у Франції розпочався революційний терор. Комітет громадського порятунку направив у всі регіони своїх представників, які мали необмежені повноваження. По всій країні були поставлені гільйотини (пристрої для виконання смертних вироків). До кінця року терор поширився в усій країні. Революційні трибунали використовували дві формули для вирішення справ: виправдання (украй рідко) або смертна кара (зазвичай).

«Ворогами народу» стали не тільки колишня королева Марія-Антуанетта (страчена в 1793 р.), а й ті, хто не підтримував М. Робесп’єра та якобінців або за доносом був звинувачений у нелояльності. Терору зазнали й ті, хто здійснював революцію, зокрема Жорж Дантон (1759-1794), чий авторитет і заслуги перед революцією були не менші, ніж М. Робесп’єра. Революційний трибунал засудив Ж. Дантона й ще декількох вождів революції до страти.

За короткий час якобінці зуміли реорганізувати армію, висунувши на командні посади талановитих людей із низів, налагодили військове виробництво. Завдяки цим заходам вони розгромили переважаючі сили антифранцузької коаліції та внутрішньої контрреволюції.

Якобінська диктатура — період найбільших перетворень у країні, а також період масових репресій і розправ зі справжніми й вигаданими ворогами республіки.

Революційний терор — період з вересня 1793 р. до 27 липня 1794 р., який характеризується масовими репресіями проти контрреволюціонерів і всіх опозиційно налаштованих громадян.

Французька революція наприкінці XVIII ст.

«5 квітня вранці Жоржа Дантона, Каміля Демулена й інших обвинувачених відвезли на Гревську площу. Візок із засудженими проїжджав вулицею Сент-Оноре повз будинок.., у якому жив Робесп'єр, і Дантон, який всю дорогу лаявся.., крикнув: “Максиміліане, ти швидко підеш за мною!”»

Манфред А. 3. (Три портрета эпохи Великой французской революции. — М.: Мысль, 1989. — С. 96)

Якобінці переконували населення, що терор стосується лише дворян, духовенства, монархістів та інших «ворогів революції», однак це не відповідало дійсності. Тільки в Парижі впродовж кількох тижнів стратили понад 1400 осіб. Точних даних кривавої статистики якобінського терору немає, історики вказують на 18-40 тис. осіб.

Соціальний статус людей, страчених під час терору

(Складено за виданням: Dennis Sherman et. al. World Civilizations: Sources, Images, and Interpretations (illustrated edition). Paperback, published 1993)

Розправившись зі справжніми й уявними ворогами, М. Робесп’єр отримав необмежену владу. Однак масові репресії призвели до ізоляції «непідкупного», як називали Робесп’єра, і його найближчих сподвижників у Конвенті. Успіхи революційних армій на всіх фронтах позбавили політику терору логічного виправдання.

Ліві, праві й «болото» Конвенту об’єдналися задля повалення тиранії й наприкінці липня 1794 р. здійснили державний переворот, який поклав край якобінській диктатурі й терору. За революційним календарем цей день припав на 9 термідора II року Республіки, тому переворот стали називати термідоріанським, а тих, кого він привів до влади, — термідоріанцями.

Термідоріанський переворот ознаменував згасання революції. М. Робесп’єра та його прибічників було заарештовано й відправлено на гільйотину. Збулося пророцтво Ж. Дантона.

Ш. Л. Мюллер. Останні жертви липневого терору 1794 р. в тюрмі Сен-Лазар. Початок XIX ст.

Термідоріанці — супротивники якобінців, які 27 липня 1794 р. (9 термідора II року Республіки за революційним календарем) заарештували М. Робесп’ера та його прибічників.

14 липня 1789 р. — падіння Бастилії. День національного свята Франції.

Серпень 1789 р. — прийняття Декларації прав людини і громадянина.

Вересень 1791 р. — прийняття першої в історії Франції конституції.

Вересень 1792 р. — установлення у Франції республіки.

Липень 1794 р. — термідоріанський переворот; повалення якобінської диктатури.

1. Визначте основні ознаки кризи «старого порядку».

2. Охарактеризуйте причини Французької революції наприкінці XVIII ст. Які з них Ви вважаєте основними?

3. Висловте Ваше ставлення до дилеми: а) революції можна було уникнути; б) революція була неминучою. Аргументуйте Вашу точку зору.

4. Назвіть хронологічні межі й основні етапи Французької революції.

5. Покажіть на історичній карті (с. 21) перебіг подій Французької революції від її початку до термідоріанського перевороту.

6. Поясніть, які були наслідки повалення монархії у Франції.

7. Назвіть позитивні й негативні прояви політики в період якобінської диктатури.

8. Якими, на Вашу думку, були причини революційного терору? Хто постраждав від нього найбільше?

9. Порівняйте одну зі статей Декларації прав людини і громадянина з висловлюванням М. Робесп’єра. У чому, на Ваш погляд, полягають особливості тлумачення впливовим якобінцем законності й справедливості? Яке з двох наведених тверджень Ви вважаєте правильним?

«Закон установлює лише ті покарання, які безумовно й очевидно необхідні; ніхто не може бути покараний інакше, ніжна підставі закону, ухваленого й оприлюдненого до скоєння злочину й правомірно застосованого».

Ст. 8 Декларації прав людини і громадянина

«Терор — це не що інше, як швидка, сувора й непохитна справедливість; отже, він є проявом чесноти».

З промови М. Робесп’єра 5 лютого 1794 р.

10. Поясніть, що означають історичні поняття «конституційна монархія», «праві» та «ліві», «болото», «якобінська диктатура», «революційний терор», «термідоріанці».