Зарубіжна література. Повторне видання. 8 клас. Ніколенко (2025)
Мольєр
(1622-1673)
Даремно заздрісна юрба
Хотіла б оганьбить, тупа,
Мольєр, твої найкращі твори, —
Навіки дивні чари їх,
Пройшовши крізь віки й простори,
В серцях відіб’ються людських.
Нікола Буало
- 1. Чи любите ви читати художні твори, в яких багато гумору чи сатири? Якщо так, то що саме вам подобається в таких творах?
- 2. Як, на вашу думку, краще боротися з вадами сучасного суспільства та людей — за допомогою суворої критики чи сміху? Обґрунтуйте свою відповідь.
Мольєр прийшов у літературу в період розквіту класицистичної трагедії. Тоді глядачі сприймали комедію як несерйозне видовище, що мало лише розважати публіку. Мольєр надав комедії зовсім іншого змісту. Беручи образи та ситуації для своїх комедій із сучасного йому життя, драматург показував людям їхні вади, пристрасті й помилки. Він поєднав правила класицизму з традиціями народного театру, що надало його творам особливої життєвості та динамізму. Вони стали виявом духу народу, вільнодумства і протесту проти всього ницого, фальшивого, порочного. Мольєр був справжнім новатором у галузі літератури й театру, бо в межах класицизму знайшов нові обрії для драматургії.
Орлеанський університет, м. Орлеан (Франція). Сучасне фото
Жан-Батист Поклен (сценічне ім’я — Мольєр) народився в Парижі. Закінчив Клермонський коледж, де вивчав давньогрецьку мову і латину, опановував античну літературу, історію, філософію. Відтак вступив до Орлеанського університету, де здобув учений ступінь ліценціата права. До речі, тут навчалися письменник-казкар Шарль Перро, математик П’єр Ферма та інші відомі люди Франції.
Після закінчення університету юний Жан-Батист мав змогу зайнятися юридичною практикою. Однак його ще з дитинства вабив театр. Коли він оголосив про свій намір стати актором, батько обурився. Річ у тім, що професію актора в ті часи вважали негідною порядної людини. Попри те що в 1641 р. король Людовик XIII видав наказ, який прирівнював гру акторів до інших видів мистецтва, діячі театру ні в кого не викликали поваги, а церковники продовжували вважати акторську професію гріховною. Однак Мольєр усе-таки вирішив присвятити своє життя театру.
У 1643 р. він став одним із засновників «Блискучого театру» в Парижі. Але молодим акторам було важко конкурувати з професійними паризькими театрами: вони не мали досвіду і власного репертуару, ставили переважно трагедії, хоча сам Мольєр та його товариші були коміками за покликанням. «Блискучий театр» проіснував менше двох років і розпався, залишивши Мольєрові замість слави безліч боргів. Тоді він разом зі своєю трупою вирушив у мандри французькими провінціями. Роки блукань і поневірянь (1645-1658) не минули марно. Митець почав писати комічні п’єси, узявши театральний псевдонім — Мольєр, який залишився з ним до кінця життя.
Кадри з кінофільму «Мольєр» (режисер Л. Тірар, Франція, 2007)
Слава Мольєра поступово зростала. У 1658 р. молодий драматург разом з трупою вирішив виступити в Луврі перед королем Людовиком XIV. Тоді на суд монарха було представлено п’єсу «Закоханий лікар». Сучасники згадували, що король дуже сміявся під час вистави і подарував Мольєрові п’ятсот ліврів. Людовик XIV велів надати драматургу та його трупі для роботи театр Пті-Бурбон, неподалік від Лувру. З того часу король підтримував діяльність Мольєра.
Через деякий час монарх дав розпорядження перевести трупу Мольєра в приміщення театру Пале-Рояль. Мольєр перебудував цей театр: він зняв величезний амфітеатр, зробив три яруси лож і партер, щоб проста публіка могла там стояти, як в інших паризьких театрах. У цьому приміщенні під опікою короля трупа виступала до самої смерті драматурга.
Н. Міньяр. Мольєр у ролі Цезаря в трагедії Корнеля «Помпей». 1656 р.
Комедіям Мольєра аплодувала широка публіка. Водночас його звинувачували в аморальності, відсутності художнього смаку, порушенні правил класицизму. Драматург відповідав своїм критикам, що орієнтується не на смаки завсідників лож, а на думку тих, хто стоїть у партері. Король усіляко підтримував Мольєра, використовуючи його талант для придворних розваг.
Найвищого розквіту талант Мольєра досяг у 1664-1670 рр.: тоді він створив найкращі комедії — «Тартюф», «Дон Жуан», «Скнара», «Міщанин-шляхтич».
presentation
Кадр із кінофільму «Мольєр» (режисер Л. Тірар, Франція, 2007)
У 1664 р. для грандіозного свята у Версалі митець написав комедію «Тартюф», але королева-мати Анна Австрійська була незадоволена виставою. Згодом проти Мольера було висунуто звинувачення в образі релігії та церкви. Річ у тім, що письменник у тій п’єсі викрив святенництво і лицемірство, які стали нормою в тогочасному суспільстві й у діяльності церкви. Боротьба за п’єсу тривала п’ять років. Тільки завдяки королю Людовику XIV «Тартюфа» не заборонили.
У квітні 1673 р. Мольєр грав у своїй виставі «Удаваний хворий». Прямо на сцені він втратив свідомість. Його віднесли за лаштунки, на кілька хвилин Мольєр прийшов до тями, але потім знову впав у забуття і невдовзі помер.
Церква заборонила ховати Мольєра на місцевому цвинтарі (за католицьким звичаєм, актор на смертному одрі повинен був покаятися в лицедійстві, а Мольєр не зробив цього). Драматурга поховали як самогубцю — уночі, без церковного обряду, за муром цвинтаря. Але його ім’я уславило епоху не менше, аніж ім’я короля Людовика XIV.
Нова епоха європейського театру
Мольєр був не тільки письменником, а й талановитим актором і режисером. На відміну від класицистичних трагедій, у яких переважно говорили і мало діяли, комедії Мольєра містять багато захопливих сцен, стрімких подій. До того ж він учив акторів не просто з пафосом декламувати тексти, а вживатися в роль і промовляти фрази відповідно до ситуації. Мольєр вимагав від них природної гри, щоб глядач міг у сценічних персонажах упізнати самого себе. З цією ж метою драматург змінив усталену традицію театрального костюму. Якщо в класицистичних трагедіях актори виходили на сцену в розкішному, але умовному вбранні, то в його комедіях актори грали в костюмах, що відповідали характеру ролі та обстановці, у якій відбувалася дія. Декорації в комедіях Мольера стали більш реалістичними, з деталями побуту та інтер’єру. Усе це сприяло розвиткові жанру комедії, її наближенню до життя.
Кадр із кінофільму «Мольєр» (режисер Л. Тірар, Франція, 2007)
Новаторство Мольєра у драматургії
- 1. Наближення комедії до сучасності.
- 2. У конкретних образах відображено типове, притаманне всьому суспільству.
- 3. Художні образи правдиві та достовірні.
- 4. Комедія покликана не лише розважати, а й виховувати глядачів.
- 5. Поєднання комізму характерів і комізму ситуації.
- 6. Використання у виставах не лише словесного мистецтва, а й музики, співів, танців (комедії-балети).
- 7. Жива, народна мова комедій.
- 8. Розвиток традицій народного театру (фарс, буфонада, дель арте тощо).
- 9. Поєднання елементів комічного і трагічного.
Теорія літератури
Комедія — драматичний твір, у якому автор висміює негативні суспільні й побутові явища, розкриває смішне в довколишній дійсності або в людських характерах.
Різновиди комічного
|
Різновид комічного |
Визначення |
|
Гумор |
Відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах |
|
Іронія |
Глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення, прихована насмішка, коли висловлювання набуває протилежного значення |
|
Сатира |
Гостре осудливе висміювання негативного |
|
Сарказм |
Їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті та гнівного презирства |
«МІЩАНИН-ШЛЯХТИЧ»
Назва твору. Чому п’єса названа «Міщанин-шляхтич»? У комедії Мольєр викрив кумедне намагання буржуа «перетворитися» на дворянина. Річ у тім, що за часів Мольєра дворянство переживало економічний і моральний занепад, але зберігало колишні привілеї. Уряд заохочував прагнення буржуазії купувати землі, посади та дворянські титули, бо надходження від цього поповнювали державний бюджет. Драматург відобразив у комедії відносини між двома класами та особливості суспільної моралі загалом. Однак комедія давно вийшла за межі свого часу.
Історія створення. У 1669 р. король Людовик XIV приймав у своїй резиденції у Версалі турецьких послів на чолі із Солиманом-агою. Турків змусили довго чекати, а потім запросили до галереї Нового Палацу, прибраної надзвичайно розкішно. Король сидів на троні, і на його вбранні було діамантів на чотирнадцять мільйонів ліврів. Однак Солиман-ага та його почет не виказали очікуваного захоплення. Турецькі посли повелися так, наче в Туреччині всі носять костюми з діамантами. Поведінка гостей не сподобалася королю, і він наказав придворному драматургові Мольєру і композиторові Жану-Батисту Люллі написати п’єсу, у якій би висміювалися турки. Так було створено «Міщанина-шляхтича».
Прем’єра п’єси відбулася в замку Шамбор. Після вистави комедію почали дуже критикувати. Вище товариство зрозуміло, що у творі висміяно не так турків, як представників аристократії та буржуа, які хотіли здобути дворянські титули. Адже п’єса була пародією на мораль і спосіб життя вищих кіл суспільства.
Експозиції, присвячені театральній діяльності Мольєра в королівському замку Шамбор. Франція. Сучасне фото
Тематика і проблематика комедії. Основною темою є зображення прагнення багатого буржуа пана Журдена потрапити до вищого товариства. Для цього він наймає вчителів, у всьому намагається бути подібним на дворян — в одязі, звичках, манерах. Сміх викликає не саме навчання (у тому, що людина хоче здобути освіту, немає нічого смішного), а плазування, лакейське приниження Журдена, кумедні спроби зрівнятися з аристократами.
Бажання посісти вище місце в суспільстві — природне для людини, тож комічного ефекту не виникло б, якби автор не показав, у яке саме «пристойне товариство» хоче потрапити Журден. Тому ще однією важливою темою комедії є викриття лицемірної моралі аристократії. Разом із Журденом комічними героями п’єси стають граф Дорант і маркіза Дорімена. Автор показує, що їхнє життя — нікчемне, вони тільки розважаються, прагнуть привласнити чужі гроші і, хоча не розумніші за інших, пишаються своїми титулами й тим, що наближені до придворних кіл.
Королівський замок Шамбор. Засновано в XVI ст. Франція. Сучасне фото
Мольєр порушив у своїй п’єсі важливі соціальні та моральні проблеми: місце людини в суспільстві, моральні пріоритети та ідеали держави, цінність особистості, освіти, виховання, мистецтва, кохання, честі, людської гідності тощо.
Драматург утверджував гуманістичні ідеї: людина завжди має бути сама собою, виховувати внутрішню шляхетність, здобувати знання і набувати досвіду й ніколи не поступатися своєю гідністю.
Водночас Мольєр проголошував цінність особистості незалежно від її соціального і майнового стану. Цю думку яскраво втілено в образі Клеонта.
Міщанин-шляхтич
КОМЕДІЯ
(Скорочено)
ДІЯ ПЕРША
Ява 2
Пан Журден у халаті й нічному ковпаку, учитель музики, учитель танців, учень учителя музики, співачка, двоє співаків, танцюристи, двоє лакеїв.
- 1. З якою метою пан Журден наймає різних учителів і хоче вчитися?
- 2. Що викликало у вас сміх під час читання? Визначте різновиди комічного в тексті.
- 3. Що можна сказати про «систему освіти», за допомогою якої Журден прагне стати аристократом? Чи справді вона корисна?
Пан Журден. Ну, панове? То як же буде? Ви покажете мені ваш легенький жарт?
Учитель танців. «Жарт»!.. Який жарт?
Пан Журден. Ну, той... Чи як там, по-вашому? Ваш пролог чи діалог із співами й танцями?
Учитель танців. Ага-а!
Учитель музики. Ми до ваших послуг.
Пан Журден. Вам довелося-таки трохи почекати; це тому, що я сьогодні вбрався так, як убирається шляхетне панство, а мій кравець прислав мені такі вузькі шовкові панчохи, що я втратив був усяку надію їх натягти...
Учитель музики. Ми тут для того, щоб виконувати всі ваші бажання.
Пан Журден. Прошу вас обох залишитися тут, доки мені не принесуть мого нового вбрання: я хочу, щоб ви побачили, яке воно ловке і як мені личить.
Учитель танців. Все, що накажете.
Пан Журден. Ви побачите, який я елегантний з голови до п’ят.
Учитель музики. Ми цього певні.
Пан Журден. Що ви скажете про цей індійський халат?
Учитель танців. Він надзвичайно милий.
Пан Журден. Мій кравець запевняє мене, що все вельможне панство вбирається вранці в такі самісінькі халати.
Учитель музики. Він вам дуже до лиця.
Пан Журден. Лакеї, агов! Обидва мої лакеї!
Перший лакей. Чого бажаєте, пане?
Пан Журден. Нічого. Я хотів лише перевірити, чи ви мене добре чуете.(До вчителя музики й до вчителя танців). Як вам подобаються мої лівреї?
Учитель танців. Чудові!
Пан Журден (розгорнувши халат, показує, що на ньому вузькі червоні оксамитні штани й зелений оксамитний камзол). Це моє ранішнє убрання, в ньому я робитиму різні вправи.
Учитель музики. Пречудово!
Пан Журден. Лакей!
Перший лакей. Пане?
Пан Журден. Другий лакей!
Другий лакей. Пане?
Пан Журден (скидаючи халата). Тримайте! (До вчителя, музики й учителя танців). Я вам подобаюсь у цьому костюмі?
Учитель танців. Розкіш! Краще й бути не може.
Пан Журден. То що ж ви мені покажете?
Учитель музики. Я хотів би, щоб ви спочатку прослухали нову арію (показуючи на свого учня), він щойно скомпонував її для серенади, яку ви мені замовили. Це один з моїх учнів, у нього щодо таких речей — хист надзвичайний.
Пан Журден. Гаразд, але навіщо було доручати це учневі? Ви могли б самі скомпонувати таку штуку.
Учитель музики. Вас, пане, бентежить слово «учень»? Але є такі учні, що розуміються на музиці незгірше від видатних маестро. Це чудова мелодія! Послухайте тільки...
Пан Журден (до лакеїв). Подайте мені мого халата, щоб я міг краще слухати. Стривайте... може, зручніше так, без халата... Ні, давайте його сюди, так буде краще.
Співачка.
Нудьгую день і ніч, нудьгую і страждаю,
Бо став немилий я чудовим цим очам;
Коли так мучите того, хто вас кохає,—
Що ж можете вчинить, Ірісо, ворогам?
Пан Журден. Ой, та й сумна ж яка пісня! Аж спати захотілося... Я волів би, щоб ви зробили з неї трохи веселішу.
Учитель музики. Але ж, пане, треба, щоб мелодія відповідала словам.
Пан Журден. Мене оце недавнечко вивчили співати однієї прехорошої пісеньки. Стривайте-но... Як же її співати?
Учитель танців. На жаль, не знаю.
Пан Журден. Там щось про овечку...
Учитель танців. Про овечку?
Пан Журден. Атож. Ага! (Співає).
Я гадав, що Жанетон
Ніжна та гарненька,
І ласкава, мов мала
Овечка біленька.
Дарма! Дарма!
Я ж не відав того,
Що ці білі зубки
І гостріші, й зліші,
Ніж в тигра лісного.
Правда, гарна?
Учитель музики. Найкраща в світі.
Учитель танців. І ви її чудово співаєте.
Пан Журден. Бачите, а ще й не вчився музики.
Учитель музики. А слід було б навчитися, пане, так само, як і танців. Ці два мистецтва тісно поєднані одне з одним...
Учитель танців. ...і виховують у людини почуття прекрасного.
Пан Журден. Хіба вельможне панство теж вчиться музики?
Учитель музики. Звичайно, пане.
Пан Журден. То й я вчитимусь. Тільки не знаю, як би його знайти час для того, бо, крім учителя фехтування, я запросив ще й учителя філософії, що має почати цього ранку.
Учитель музики. Філософія, звичайно, дає дещо, але музика, пане, музика...
Учитель танців. Музика й танці... Музика й танці — ось що найбільш потрібне людині.
Учитель музики. Найкорисніша річ для держави — це музика.
express-lesson
Кадр із кінофільму «Міщанин-шляхтич» (режисер Р. Кож'є, Франція, 1982)
Учитель танців. Найкорисніша річ для держави — це танці.
Учитель музики. Без музики не може існувати жодна держава.
Учитель танців. Без танців людина не знала б, що їй робити.
Учитель музики. Все безладдя, всі війни, що кояться в світі, виникають саме через те, що ніхто не вчиться музики.
Учитель танців. Всі злигодні людства, всі фатальні зміни, якими сповнена історія, всі помилки дипломатів, усі невдачі великих полководців, — усе це сталося саме через те, що людство не вміє танцювати.
Пан Журден. Як то?
Учитель музики. Хіба ж війна не є наслідок того, що між людьми немає єдності?
Пан Журден. Так.
Учитель музики. І якби всі люди вчилися музики, чи не було б це засобом об’єднати їх усіх і встановити загальний мир на землі?
Пан Журден. Ваша правда.
Учитель танців. Коли людина чинить невірно — чи то в родинних, чи то в державних справах, чи то командуючи військом, — хіба ж не кажуть завжди: такий-то зробив невірний крок у такій-то справі?
Пан Журден. Авжеж, так кажуть.
Учитель танців. А невірний крок роблять чому? Хіба ж не тому, що не вміють добре танцювати?
Пан Журден. Це правда, ви маєте рацію обидва.
Учитель музики. Ми, власне, й хотіли довести вам, які корисні танці та музика й наскільки вони вищі за всі інші мистецтва й науки.
Пан Журден. Тепер я розумію.
Учитель музики. Ви маєте бажання познайомитися з нашими творами?
Пан Журден. Аякже!
Учитель музики. Я вже вам колись розповідав про мої спроби висловити музикою різні почуття.
Пан Журден. Чудово!
Учитель музики (до співаків). Ідіть сюди. (До пана Журдена). Ви повинні собі уявити, що вони одягнені як пастухи.
Пан Журден. Чому це завжди як пастухи? Вічно у вас пастухи та й пастухи.
Учитель танців. Коли розмова ведеться в супроводі музики, то найкраща для того форма — пастораль. Пастухи тільки те й робили, що співали, і було б зовсім ненатурально і недотепно, коли б вельможне панство або ситі міщани почали висловлювати свої почуття співом.
Пан Журден. Ну, гаразд, гаразд! Побачимо.
Музичний діалог
Співачка та двоє співаків.
Співачка.
Душа в закоханості краю
Спокою ні на мить не зна...
Там, кажуть, з радістю нудьгують і зітхають.
Хай кажуть, але добре знаю,
Що в світі кращого над воленьку нема.
Перший співак.
У світі кращого нема над ніжні чари,
Що дві душі запалюють пожаром,
Одним незміряним бажанням!
Немає щастя без любові жару!
Позбав життя солодкого кохання —
І радість, втіха зникнуть в хмарах...
Другий співак.
Як солодко було б спізнать любові,
Аби міг вірити я любки слову.
Даремна річ! Жорстока доля злая!
Я череднички вірної не знаю...
Через їх рід лукавий і неситий
Отруєне кохання всього світу.
Перший співак.
Ніжна жага!
Співачка.
Щирість щаслива!..
Другий співак.
Жінка брехлива!..
Перший співак.
О дорога!
Співачка.
Мого серця ти пара!
Другий співак.
Геть! Жахлива примара!
Кадр із кінофільму «Міщанин-шляхтич» (режисер Р. Кож'є, Франція, 1982)
Перший співак.
Ненависть смертельну покинь і кохай.
Співачка.
А дівчину вірну знайдеш — пошукай!
Другий співак.
Даремне!.. Де її зустріну?..
Співачка.
Щоб нашу честь оборонить —
Любов моя до послуг пана.
Другий співак.
Та чи ж повірю я на мить,
Що ти не зрада, не омана?
Співачка.
Хто з двох відданіше коха —
Ми легко перевірить можем.
Другий співак.
Того, чия любов лиха, —
Скарай мерщій, о милий Боже!
Всі втрьох разом.
О, ніжні почуття
Хай в серці запалають...
Кохання розцвітає,
Як вірність в нас буя!
Пан Журден. Оце й усе?
Учитель музики. Все.
Пан Журден. До ладу підібрано... ще й вирази такі ловкенькі.
Учитель танців. А ось і моя робота. Покажу вам невеличкий зразок граціозних рухів та різноманітних поз, що роблять танці такими чарівними.
Пан Журден. І знову пастухи?
Учитель танців. Це вже як вам схочеться. (До танцюристів). Починайте!
ВИХІД БАЛЕТУ
Чотири танцюристи виконують різні па під керівництвом учителя танців.
ДІЯ ДРУГА
Ява 6
Учитель філософії, пан Журден, лакей.
- 1. Про які галузі науки йдеться в цій дії? Чому пан Журден відкидає деякі з них?
- 2. Які почуття переживає герой?
- 3. Чому пан Журден наполягає на власному тексті записки?
Учитель філософії. З чого ж ми з вами почнемо? Чи не хочете, я вас почну вчити логіки?
Пан Журден. А що це за штука — логіка?
Учитель філософії. Вона вчить нас трьох процесів мислення!
Пан Журден. Хто ж вони такі, оці три процеси мислення?
Учитель філософії. Перший, другий і третій. Перший полягає в тому, щоб добре розуміти все на підставі універсалій; другий — у тому, щоб добре розбиратися в усьому на підставі категорій; і, нарешті, третій — у тому, щоб складати правильні висновки за допомогою фігур: Barbara, Celarent, Darii, Ferio, Baralipton тощо.
Пан Журден. Ex, та й слова ж які хитромудрі! Ні, ця логіка мені не до смаку. Давайте вивчати щось цікавіше.
Учитель філософії. Хочете вчитися моралі?
Пан Журден. Моралі?
Учитель філософії. Так.
Пан Журден. Що ж вона розповідає, ота мораль?
Учитель філософії. Вона розповідає про щастя, вчить людей стримувати свої пристрасті і...
Пан Журден. Ні, це не для мене: я запальний, як тисяча чортів, і ніяка мораль мене не стримає. Я волію гніватись та лаятись скільки влізе, коли маю на те охоту!
Учитель філософії. Ну, то, може, бажаєте попрацювати над фізикою!
Пан Журден. А що воно таке ота фізика?
Учитель філософії. Фізика вивчає закони всіх природних явищ і властивості тіл, природу стихій, ознаки металів, мінералів, каміння, рослин і тварин, вона пояснює причини виникнення райдуги, мандрівних вогнів, комет, зірниць, грому, блискавки, дощу, снігу, граду, вітрів та бурі.
Кадр із кінофільму «Міщанин-шляхтич» (режисер Р. Кож'є, Франція, 1982)
Пан Журден. Тут щось забагато галасу та плутанини.
Учитель філософії. Ну, то чого ж я вас учитиму?
Пан Журден. Навчіть мене орфографії.
Учитель філософії. Охоче.
Пан Журден. А потім навчіть мене, як його довідуватися, глянувши в календар, коли саме буває місяць, а коли не буває.
Учитель філософії. Гаразд. Щоб виконати ваше бажання, розглядаючи справу з філософського боку, треба почати все по порядку: по-перше, треба вивчити всі властивості літер і спосіб їх вимовляння. Отже, я мушу вам зазначити, що літери поділяються на голосні, які звуться так через те, що визначають звуки голосу, та на приголосні, які звучать при голосних. Вони потрібні для того, щоб показати різні зміни звуків. Існує п’ять голосних літер, або голосових звуків: а, е, і, о, у.
Пан Журден. Це все я розумію.
Учитель філософії. Щоб вимовити звук а, треба широко розкрити рота: а.
Пан Журден. А, а. Так.
Учитель філософії. Звук е треба вимовляти, наближаючи нижню щелепу до верхньої: а, е.
Пан Журден. А, е, а, е. Так, так. Та й цікаво ж!
Учитель філософії. А щоб вимовити звук і, треба ще більше наблизити щелепи, витягаючи куточки рота аж до вух: а, е, і.
Пан Журден. А, е, і, і, і, і. Так! Хай живе наука!
Учитель філософії. Щоб вимовити звук о, треба трохи розкрити щелепи і зблизити куточки губ: о.
Пан Журден. О, о. Авжеж, так, правда! А, е, і, о, і, о. Просто чудо! І, о, і, о.
Учитель філософії. Рот набирає форми кружальця, що нагадує собою літеру О.
Пан Журден. О, о, о. Ваша правда. О. Як добре, коли дечого навчишся!
Учитель філософії. Щоб вимовити звук у, ми майже стискаємо зуби, витягаємо губи вперед і стуляємо їх трохи, але не дуже міцно: у.
Пан Журден. У, у. Ай справді так. У.
Учитель філософії. Обидві ваші губи витягаються вперед так, ніби ви робите гримасу. Ось чому, коли вам схочеться посміятися з кого, скривити йому міну, вам досить тільки вимовити: у.
Пан Журден. У, у. Правда, правда! Ах! І чого ж то не вчився я раніше, щоб усе це знати!
Учитель філософії. Завтра ми розглянемо інші літери — приголосні.
Пан Журден. І вони такі ж цікаві, як і оці?
Учитель філософії. Безперечно. Ось, наприклад, щоб вимовити приголосну д, треба тільки кінчиком язика доторкнутися верхніх зубів: да.
Пан Журден. Да, да. Так. Ах! Дивна річ! Дивна річ!
Учитель філософії. А коли схочете вимовити ф, притисніть верхніми зубами нижню губу: фа.
Пан Журден. Фа, фа. Таки правда! Ах, матінко ж моя й батечку! Не добрим словом вас згадую!
Учитель філософії. А щоб вимовити р, треба підперти кінчиком язика піднебіння, проте силою дихання язик щоразу повертається на попереднє місце, що спричиняється до невеличкого тремтіння: р, ра.
Пан Журден. Р, р, ра, р, р, р, р, р, ра. А таки правда. Ах, який же ви молодець! А я? Скільки часу я прогайнував! Р, р, р, ра.
Учитель філософії. Я поясню вам усі тонкощі цієї вельми цікавої науки.
Пан Журден. Будьте такі ласкаві! А тепер я маю сказати вам дещо під секретом... Я закохався в одну вельможну даму і прошу вас дуже — допоможіть мені написати до неї ніжну записочку; я хочу її кинути цій дамі до ніг.
Учитель філософії. Гаразд.
Пан Журден. Адже ж це буде ґречно? Чи не так?
Учитель філософії. Звичайно. Ви хочете написати до неї віршами?
Пан Журден. Ні, ні, навіщо віршами!
Учитель філософії. Ага! Ви волієте прозою?
Пан Журден. Ні, не хочу я ні прози, ні віршів.
Учитель філософії. Але ж конче треба щось: чи одне, чи друге.
Пан Журден. Чому?
Учитель філософії. А тому, пане, що ми можемо висловлювати наші думки тільки прозою або віршами.
Кадр із кінофільму «Міщанин-шляхтич» (режисер Р. Кож'є, Франція, 1982)
Пан Журден. Тільки прозою або віршами?
Учитель філософії. Так, пане. Все, що не проза, — вірші, а що не вірші — проза.
Пан Журден. А коли ми розмовляємо — це що ж таке?
Учитель філософії. Проза.
Пан Журден. Що? Коли я кажу: «Ніколь, принеси мені пантофлі та подай мені мого нічного ковпака», — то це проза?
Учитель філософії. Так, пане.
Пан Журден. Сто чортів! Сорок років з гаком розмовляю я прозою, а мені таке ніколи й на думку не спадало. Велике, велике вам спасибі, що пояснили. Отож я хотів би їй написати: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання». То чи не можна ці самі слова сказати галантніше? Знаєте, ну, якось делікатніше висловитися?
Учитель філософії. Напишіть, що полум’я її очей обернуло в попіл ваше серце, що ви і вдень, і вночі терпите через неї жорстокі...
Пан Журден. Ні, ні, ні, нічого такого я не хочу. Я хочу написати їй тільки те, що я вам сказав: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання».
Учитель філософії. Треба було б написати докладніше.
Пан Журден. Ні, кажу ж вам! Я хочу, щоб у листі були саме ці слова. Тільки треба розставити їх як слід, по-модному, так, щоб вийшло делікатно, як нині заведено. Будьте такі ласкаві, навчіть мене, як найкраще це зробити.
Кадр із кінофільму «Міщанин-шляхтич» (режисер Р. Кож’є, Франція, 1982)
Учитель філософії. Їх можна насамперед написати й так, як ви самі сказали: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання». Або: «Від кохання смерть мені віщують, прекрасна маркізо, ваші чудові оченята». Або: «Ваші оченята чудові від кохання мені віщують, прекрасна маркізо, смерть». Або: «Смерть ваші чудові оченята, прекрасна маркізо, від кохання мені віщують». Або ж: «Віщують мені ваші оченята чудові смерть, прекрасна маркізо, від кохання».
Пан Журден. А як же воно найкраще?
Учитель філософії. Найкраще так, як ви самі сказали: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання».
Пан Журден. От так штука! Ніколи нічого не вчився, а вийшло відразу добре. Щиро вам дякую і прошу вас прийти завтра трохи раніше.
Учитель філософії. Не турбуйтесь, я не запізнюсь.
Ява 7
Пан Журден, лакей.
- 1. Чому панові Журдену не сподобалося нове вбрання?
- 2. Які аргументи наводить кравець? Чи справили вони вплив на Журдена?
- 3. Як ви гадаєте, для чого Журденові новий костюм?
- 4. Які риси характеру виявляються в образах пана Журдена і кравця?
Пан Журден (до лакея). Та невже ще й досі не принесли мого нового вбрання?
Лакей. Ні, пане.
Пан Журден. Той клятий кравець примушує мене чекати, коли в мене стільки діла. Ох, який же я лютий! Щоб йому добра не було! Щоб його лихоманка замучила, того розбійника кравця! Щоб його чорти вхопили, того кравця! Щоб його чума задавила, того кравця! Хай тільки попадеться він мені зараз, цей негідник кравець, собака кравець, пройдисвіт кравець, я йому...
Ява 8
Пан Журден, кравець, учень кравця з убранням для пана Журдена, лакей.
Пан Журден. Ага! Ось і ви! А я вже почав був на вас гніватися.
Кравець. Я ніяк не міг прийти раніше, пане. Вже й так довелося засадити аж двадцятеро хлопців за ваше вбрання.
Пан Журден. Ви мені прислали такі вузькі шовкові панчохи, що я ледве в них вліз. Ось маєте: аж дві петельки луснуло.
Кравець. Вони ще розтягнуться.
Пан Журден. Так, так, коли всі петельки луснуть. Та ще й черевики, що ви їх замовили для мене, страх як муляють мені ноги.
Кравець. Зовсім не муляють, пане.
Пан Журден. Як то не муляють?!
Кравець. Ні, вони зовсім вам не муляють.
Пан Журден. А я вам кажу, що муляють.
Кравець. Це вам тільки так здається.
Пан Журден. Того й здається, бо я таки добре те відчуваю. Не боліло б, то не здавалося б!
Кравець. Гляньте-но: не кожний придворний має таке розкішне вбрання. Дивом дивуюся, як мені пощастило зробити вам такий строгий костюм, хоч і не чорного кольору, — для цього треба бути справді високим майстром. Б’юсь об заклад, що й найкращий кравець не зуміє такого пошити.
Пан Журден. Що ж це таке? Ви пустили квіточки голівками донизу.
Кравець. Але ж ви й слова не сказали, що хочете догори.
Пан Журден. А хіба про це треба говорити?
Кравець. Аякже. Всі аристократи носять тільки так!
Пан Журден. Аристократи носять голівками донизу?
Кравець. Авжеж, пане.
Пан Журден. О! А й справді гарно.
Кравець. Коли хочете, то я можу пустити їх і догори.
Пан Журден. Ні, ні.
Кравець. Ви тільки скажіть.
Пан Журден. Ні, кажу ж вам, не треба: ви добре зробили. А як ви гадаєте, чи буде мені це вбрання до лиця?
Кравець. Ви ще й питаєте! Та жодний художник не зробив би своїм пензлем краще. Я маю одного учня: щодо штанів — це справжній геній, а другий у справі камзолів — просто герой.
Пан Журден. А перука й пера пристойні?
Кравець. Все як слід.
Пан Журден (придивляючись до кравцевого вбрання). Еге-ге, добродію кравець! А крам оцей дуже мені знайомий — він же від мого останнього костюма, що ви мені пошили! Я пізнав його відразу.
Кравець. То був такий добрий крам, пане... Я не міг утерпіти, щоб не відкраяти й собі клаптик на вбрання.
Пан Журден. Так-то воно так, але навіщо ж було краяти від мого?
Кравець. Чи не хочете поміряти ваше нове вбрання?
Пан Журден. Аякже, давайте.
Кравець. Стривайте! Це так не робиться. Я привів із собою людей, щоб одягнути вас під музику: таке вбрання одягається звичайно з церемонією. Ей! Ввійдіть-но сюди!
Ява 9
Пан Журден, кравець, учень кравця, учні кравця, що танцюють, лакей.
- 1. За що пан Журден готовий щедро винагородити учня кравця?
- 2. Якого значення пан Журден надає своєму вбранню?
- 3. Прокоментуйте останню фразу 9 яви. Чи вміє пан Журден рахувати гроші?
Кравець (до учнів). Одягніть це вбрання на пана Журдена так, як ви одягаєте вельможних осіб.
ПЕРШИЙ ВИХІД БАЛЕТУ
Чотири хлопці, танцюючи, наближаються до пана Журдена. Двоє знімають з нього штани для вправ, а двоє інших — камзол; після цього, рухаючись весь час у такт, вони одягають на нього нове вбрання. Пан Журден походжає між них, а вони роздивляються, чи добре той костюм на нього припасований.
Учень кравця. Шляхетний пане, зробіть ласку, дайте хлопцям дещицю, щоб вони випили за ваше здоров’я.
Пан Журден. Як ти на мене сказав?
Учень кравця. Шляхетний пан.
Пан Журден. «Шляхетний пан!» Ось воно що значить убратися так, як убираються вельможні особи! А вберися-но по-міщанському, то на тебе зроду не скажуть «шляхетний пан». (Даючи гроші). Маєш, оце тобі за «шляхетного пана».
Учень кравця. Дуже вам вдячні, ваша ясновельможність.
Пан Журден. «Ясновельможність!» Ото! «Ясновельможність!» Постривай, друже мій... «Ясновельможність» теж дечого варта; це ж неабияка дрібничка — «ясновельможність»! Маєш! Ось що дає тобі його ясновельможність.
Кадр із кінофільму «Міщанин-шляхтич» (режисер Р. Кож'є, Франція, 1982)
Учень кравця. Ваша ясновельможність, ми всі вип’ємо за здоров’я вашої світлості.
Пан Журден. «Вашої світлості»! Ого-го! Стривай, не йди ще. До мене — «ваша світлість»! (Стиха, набік). От, їй-право, якщо дійде до «високості» — увесь гаманець йому віддам. (Уголос). Тримай, ось тобі за мою «світлість»!
Учень кравця. Глибока вам дяка, ваша ясновельможність, за вашу ласку.
Пан Журден (набік). Добре зробив, що спинився, а то я б йому всього гаманця віддав.
ДІЯ ТРЕТЯ
- 1. Як пан Журден уявляє своє входження у вище товариство?
- 2. Чому Ніколь не може втриматися від сміху? Які оцінки вона висловлює?
- 3. Як пані Журден ставиться до примх чоловіка?
Ява 1
Пан Журден, два лакеї.
Пан Журден. Йдіть за мною. Я хочу пройтися трохи в новому вбранні, показати себе в місті, та глядіть мені: йдіть слідом за мною, не відставайте ні на крок — нехай усі бачать, що ви мої лакеї.
Лакей. До ваших послуг, пане.
Пан Журден. Покличте до мене Ніколь: мені треба їй дещо наказати. Стійте, ось вона сама йде.
Ява 2
Пан Журден, Ніколь, два лакеї.
Пан Журден. Ніколь!
Ніколь. Прошу?
Пан Журден. Слухай-но...
Ніколь (сміючись). Хі-хі-хі-хі-хі!
Пан Журден. Ти чого смієшся?
Ніколь. Хі-хі-хі-хі-хі-хі!
Пан Журден. Що з цим паскудним дівчиськом?
Ніколь. Хі-хі-хі! На кого ви схожі! Хі-хі-хі!
Пан Журден. Що таке?
Ніколь. Ах, ах! Боже ж ти мій! Хі-хі-хі-хі!
Пан Журден. Ти що ж це, нахабнице... з мене смієшся?
Ніколь. Ні, ні, пане, як то можна?.. Хі-хі-хі-хі-хі-хі!
Пан Журден. Ось ну лишень засмійся ще раз! Постривай, заробиш від мене.
Ніколь. Ніяк не можу спинитися, пане. Хі-хі-хі-хі-хі-хі!
Пан Журден. Ти не перестанеш?
Ніколь. Даруйте, паночку, але ж ви такі кумедні, що я ніяк не втримаюся від сміху. Хі-хі-хі!
Пан Журден. Ні, ви гляньте-но, яка зухвалість!
Ніколь. Ой, ви ж такі кумедні-прекумедні в цьому вбранні! Хі-хі!
Пан Журден. Я ж тобі...
Ніколь. Вибачте, будь ласка. Хі-хі-хі-хі!
Пан Журден. Слухай-но, якщо ти зараз же не перестанеш, присягаюся, я дам тобі такого ляпаса, якого ти ще зроду не діставала.
Ніколь. Гаразд, пане! Вже перестала, я не сміятимуся більше.
Пан Журден. То ж то! Ти мені гляди! Поприбираєш зараз же...
Ніколь. Хі-хі!
Пан Журден. Поприбираєш як слід...
Ніколь. Хі-хі!
Пан Журден. Поприбираєш, кажу тобі, в залі, та...
Ніколь. Хі-хі!
Пан Журден. Ти знову?
Ніколь (падаючи від сміху). Стривайте, пане, краще побийте мене, а тільки дайте насміятися досхочу — так мені буде легше. Хі-хі-хі-хі!
Пан Журден. Ой, як візьмуся я за тебе...
Ніколь. Пане, я просто лусну, якщо не посміюся... Хі-хі-хі!
Пан Журден. Ну, чи бачив хто коли таку негідницю? Зухвало сміється простісінько мені в вічі, замість того щоб слухати моїх наказів!
Ніколь. Що ви бажаєте, щоб я зробила, пане?
Кадр із кінофільму «Міщанин-шляхтич» (режисер Р. Кож’є, Франція, 1982)
Пан Журден. Бажаю, щоб ти, дурисвітко, поприбирала добре в кімнатах; до мене незабаром мають завітати гості.
Ніколь (підводячись). Ах! Далебі, я вже не маю більше охоти сміятися! Всі ваші гості завжди такого понароблюють, так понасмічують у кімнатах, що від самого цього слова в мене починає псуватися настрій.
Пан Журден. Може, ти бажаєш, щоб я заради тебе позамикав двері для всіх знайомих?
Ніколь. Принаймні для декого з них не вадило б їх замкнути.
Ява 3
Пані Журден, пан Журден, Ніколь, два лакеї.
Пані Журден. Горенько! Цього ще бракувало! Що це ти нап’яв на себе, чоловіче? Чи не здумав часом людей посмішити, що вбрався, наче городнє опудало? Чи хочеш, щоб на тебе всі пальцями тицяли?
Пан Журден. Тільки дурні та дурелі, жінко, тицятимуть на мене пальцями.
Пані Журден. Вже й так тицяють. З твого поводження давно вже всі сміються.
Пан Журден. Хто ж оті всі, дозвольте запитати?
Пані Журден. Всі ті, що мають здоровий глузд і розумніші за тебе. А мені просто сором дивитися на все, що ти виробляєш. Власної господи не впізнати! Можна подумати, що в нас щодня якесь свято — тільки те й робиться, що з ранку й до смерку на скрипках терликають та пісень горлають. Бідні сусіди, ніколи не мають спокою.
Ніколь. Пані правду кажуть. Я не зможу додержувати в господарстві порядку, якщо тут швендятиме така сила всякого люду. Понаносять сюди на підошвах болота мало не з цілого міста, а бідній Франсуазі — робота! Вона геть змучилася, натираючи щодня підлоги після ваших славнозвісних учителів, які до нас учащають.
Пан Журден. Ой Ніколь, гляди! Ну й служниця ж у нас! Проста селючка, а така гостра на язик!
Пані Журден. Ніколь має рацію. А розуму в неї більше, ніж у тебе. Ну, скажи, будь ласка, нащо тобі здався вчитель танців у твої роки?
Ніколь. А отой довготелесий фехтувальник? Цілий будинок здригається, коли він гупає ногами... І незчуєшся, як він усю підлогу нам у залі повивертає.
Пан Журден. Цитьте ви, і покоївко, і жінко!
Пані Журден. Може, ти хочеш вивчитися танцювати на старість, коли тобі вже ноги відбере?
Ніколь. Може, вам заманулося когось убити?
Пан Журден. Цитьте, я вам кажу! Нічого ви не тямите — ні одна, ні друга. Вам і не збагнути, які це дає переваги.
Пані Журден. Ти подумав би краще, як дочку заміж віддати: вона в нас якраз на порі.
Пан Журден. Я подумаю про це, коли нагодиться добра партія для неї, а тим часом хочу думати про те, щоб самому дечого хорошого навчитися.
Ніколь. Я чула, пані, що вони, щоб ситіша юшка варилася, ще й учителя філософії собі найняли.
Пан Журден. Авжеж. Я хочу розуму набратися, щоб не пасти задніх у пристойному товаристві.
Пані Журден. А чи не пішов би ти краще до школи, щоб тебе там добре відшмагали на старості літ? (...)
Пан Журден стоїть на заваді коханню своєї дочки Люсіль і Клеонта, який не має багато грошей, але має гідність і бажання чесно зробити свою кар’єру. Пан Журден хоче віддати доньку заміж за аристократа, не зважаючи на її почуття.
Ява 11
Пані Журден, Клеонт, Люсіль, Ков’єль, Ніколь.
- 1. Чому пан Журден не хоче видати свою дочку заміж за Клеонта?
- 2. Хто підтримує Клеонта в цій ситуації? Чому?
Пані Журден. Дуже рада вас бачити, Клеонте; ви нагодилися саме до речі. Зараз прийде мій чоловік, скористайтеся нагодою і попросіть його віддати за вас Люсіль.
Кадр із кінофільму «Міщанин-шляхтич» (режисер Р. Кож’є, Франція, 1982)
Клеонт. Ах, пані, які це солодкі слова! Як вони збігаються з моїми власними бажаннями! Чи міг я чекати на такий приємний наказ, чи міг я сподіватися на таку велику ласку?
Ява 12
Клеонт, пан Журден, пані Журден, Люсіль, Ков’єль, Ніколь.
Клеонт. Добродію, я вирішив обійтися без посередників і дозволяю собі звернутися до вас із проханням... Є одна річ, про яку я давно вже мрію. Це прохання надто важливе для мене, і тому я звертаюся до вас сам особисто. Отже, скажу вам без манівців: честь бути вашим зятем така для мене велика, що я вважав би себе за найщасливішу людину в світі, коли б міг заслужити такої ласки.
Пан Журден. Перш ніж дати вам відповідь, добродію, я попрошу вас сказати мені: ви шляхетного роду?
Клеонт. Добродію, більша частина людей відповідає на таке запитання позитивно: слово сказати легко. Видавати себе за шляхетного тепер ніхто не соромиться, і такий звичай дозволяє носити крадену назву. Але я, щиро кажучи, дивлюся на такі речі трохи інакше. Я вважаю, що всякий обман принижує порядну людину. Негідно ховати своє справжнє походження, з’являтися товариству на очі під чужим титулом, видавати себе не за те, що ми є насправді. Звичайно, мої предки займали почесні посади, сам я чесно прослужив шість років у війську, і достатки мої такі, що сподіваюся зайняти не останнє місце в товаристві, проте, незважаючи на все це, я не маю бажання привласнювати собі те звання, яке не належить мені з народження, хоч, може, інші на моєму місці і вважали б, що вони мають право це зробити; отже, скажу вам відверто, я — не шляхетного роду.
Пан Журден. Дозвольте, добродію, потиснути вашу руку, проте дочка моя — не для вас.
Клеонт. Чому?
Пан Журден. Ви не шляхетний — ви не матимете моєї дочки.
Пані Журден. Шляхетний! Що тобі до того шляхетства? Хіба ми самі від ребра Людовика Святого походимо чи що?
Пан Журден. Цить, жінко! Я вже бачу, до чого воно йдеться!
Пані Журден. Хіба ж ми з тобою самі не чесні міщани з діда-прадіда?
Пан Журден. Ото хтось тебе за язика тягне!
Пані Журден. Та хіба ж твій батько любісінько не був таким самим крамарем, як і мій?
Пан Журден. Ото кляті баби! Не дадуть і слова сказати! Якщо твій батько і був крамарем — тим гірше для нього; що ж до мого, то так його може лише лихий язик називати. Кажу вам востаннє: я хочу, щоб мій зять був високого роду.
Пані Журден. Твоїй дочці потрібен чоловік до пари: для неї чесний, заможний, гарний на вроду хлопець багато кращий від будь-якого шляхтянчика — жебрака та потвори.
Ніколь. Що правда, то правда! Бачили ми в нашому селі одного паничика... Такий тюхтій, такий йолоп, що й у цілому світі другого такого не стрінеш!
Пан Журден (до Ніколь). Цить, грубіянко! Вічно втручаєшся в розмову. Добра для дочки маю чимало, тільки почестей мені бракує, тож і хочу я зробити з неї маркізу.
Пані Журден. Маркізу?
Пан Журден. Еге ж, маркізу.
Пані Журден. Ой лишечко! Крий нас, Боже!
Пан Журден. Це вже вирішена справа.
Пані Журден. Ну, то я тобі скажу, що цього ніколи не буде. Нерівний шлюб завжди нещасливий. Не хочу я, щоб мій зять дорікав моїй дочці ріднею, щоб мої онуки соромилися називати мене бабунею. Та коли б вона приїхала до мене в гостину в екіпажі, вельможною дамою, та не вклонилася б, бува, комусь із наших сусідів, то її і вся вулиця засміяла б! «Гляньте-бо, — загомоніли б усі, — як оця пані маркіза носа задерла! А це ж Журденова дочка, яка ще недавнечко, малою дитиною, вважала за велике щастя погратися з нами у “вельможну даму”. Колись не була вона така пихата, адже ж обидва діди її торгували сукном коло брами Святого Інокентія. Надбали своїм діткам добра, грошеняток та й розплачуються тепер, мабуть, недешево на тім світі за те, що придбали! Чесній-бо людині зроду так не розбагатіти». Не хочу я поговору! Одне слово, я хочу такого зятя, щоб він мені дякував за мою дочку, щоб я могла йому по-простому сказати: «Ну ж бо, зятьок, а сідай-но лишень до столу та пообідай з нами».
Кадр із кінофільму «Міщанин-шляхтич» (режисер Р. Кож’є, Франція, 1982)
Пан Журден. Отак собі міркують обмежені люди: не мають навіть бажання видряпатися знизу нагору! Досить балачок! А таки наперекір вам усім моя дочка буде маркізою! А як розлютуєш мене ще дужче, то я з неї герцогиню зроблю!
Маючи ніжне почуття до Дорімени, пан Журден просить Доранта всіляко сприяти його коханню, що повинно також допомогти йому відчинити двері у вище товариство. Дорант зовні допомагає, але при тому має власні інтереси (діамант, що Журден передав через нього Дорімені, Дорант дарує від свого імені).
Ява 19
Пан Журден, Дорімена, Дорант.
- 1. Про що стиха говорять між собою Дорант і Дорімена? Як вони ставляться до пана Журдена?
- 2. Чому Дорант просить пана Журдена мовчати про діамант? Яка риса характеру Доранта виявляється в цій сцені?
- 3. Чому Дорант перериває пана Журдена в кінці яви?
- 4. Про що не сказав Журден дамі серця?
Πан Журден (зробивши два поклони, спиняється занадто близько біля Дорімени). Відступіться трохи далі, пані.
Дорімена. Що?
Пан Журден. На один крок, будьте ласкаві.
Дорімена. Що таке?
Пан Журден. Відступіться трохи, щоб я міг ще втретє вам уклонитися.
Дорант. Маркізо, пан Журден розуміється на витонченому поводженні.
Пан Журден. Це мені така честь, пані, що ви зробили мене щасливим... Я такий радий, що маю щастя... Ви були такі добрі... що обдарували мене такою ласкою... що вшанували мене своєю високою присутністю. Коли б я був гідний бути гідним такої гідності, як ваша... коли б само небо... з заздрості до мого щастя... послало мені... дало мені перевагу... щоб я міг заслужити... так би мовити...
Дорант. Досить, досить, пане Журдене! Пані не любить довгих компліментів. Вона й без них багато вже чула про ваш гострий розум... (Стиха до Дорімени). В цього доброго міщанина, як бачите, вельми кумедні манери.
Дорімена (стиха до Доранта). Так, це відразу впадає в очі.
Дорант. Пані, дозвольте відрекомендувати вам мого найкращого друга...
Пан Журден. Це надто багато честі для мене...
Дорант. ...Людину дуже шляхетну.
Дорімена. Я відчуваю до нього глибоку повагу.
Пан Журден. Я ще нічого не зробив щоб заслужити такої ласки.
Дорант (стиха до пана Журдена). Глядіть же: ані найменшого натяку на діамант, який ви їй подарували...
Пан Журден (стиха до Доранта). А чи можна хоч поцікавитись, чи припав він їй до вподоби?
Дорант (стиха до пана Журдена). Та що ви! Воронь Боже! То було б з вашого боку страх як нечемно. Якщо ви бажаєте поводитися так, як годиться у вишуканому товаристві, то вдавайте, ніби то не ви його подарували. (Вголос). Пан Журден, маркізо, каже, що він щасливий вітати вас у своїй господі.
Дорімена. Це для мене велика честь.
Пан Журден (стиха до Доранта). Який я вдячний вам, пане, що ви закинули їй добре слівце за мене!
Дорант (до пана Журдена). Я ледве умовив її поїхати до вас.
Пан Журден (стиха до Доранта). Не знаю, чим вам віддячити.
Дорант. Він каже, пані, що ви — красуня над красунями.
Дорімена. Він дуже ласкавий до мене.
Пан Журден. Пані, то ви дуже ласкаві до мене, що ви...
Дорант. А чи не час уже й про обід подумати?
У четвертій дії слуга Ков’єль вигадує план, за допомогою якого можна буде одружити Клеонта з Люсіль. Знаючи захоплення пана Журдена знатними титулами, Ков’єль вирішив «посвятити» його в «мамамуші», а Клеонта видати за «сина турецького султана». Цей план вдається. І у п’ятій дії настає щаслива розв’язка комедії. Тут збираються всі учасники п’єси.
Кадр із кінофільму «Міщанин-шляхтич» (режисер Р. Кож’є, Франція, 1982)
ДІЯ П’ЯТА
- 1. Хто з учасників п’єси нічого не відав про те, що відбувається насправді?
- 2. Як реагує пані Журден на те, що відбувається? Що її врешті-решт переконало дати згоду на шлюб Клеонта і Люсіль?
- 3. Чому, на вашу думку, Мольєр віддає останні слова п’єси Ков’єлю?
Ява 7
Пані Журден, Клеонт, пан Журден, Люсіль, Дорант, Дорімена, Ков’єль.
Пані Журден. Як? Це що таке? Кажуть, що ти хочеш видати свою дочку за якогось маскарадного блазня?
Пан Журден. Чи ти замовкнеш, нахабнице? Вічно осою в вічі лізеш, ніяк тебе на добрий розум не наставиш!
Пані Журден. Це тебе ніяк на добрий розум не наставиш! Що далі, то більше безглуздя! Що ти надумав і до чого тут це зборище?
Пан Журден. Я хочу видати нашу дочку за сина турецького султана.
Пані Журден. За сина турецького султана?!
Пан Журден. Атож. (Показуючи на Ков’єля). Негайно ж вислови йому свою пошану через цього перекладача.
Пані Журден. Навіщо мені той перекладач! Я й сама скажу йому просто в вічі, що дочки моєї він не бачитиме ніколи.
Пан Журден. Чи ти замовкнеш нарешті, кажу тобі ще раз!
Дорант. Як, пані Журден! Та невже ви відмовляєтеся від такої честі? Невже ж ви не хочете, щоб його турецька високість був вашим зятем?
Пані Журден. Боже мій, пане, не суньте ви свого носа до чужих справ!
Дорімена. Чи ж можна відмовлятися від такої великої честі?
Пані Журден. Я б і вас попросила, шановна пані, не турбуватися тим, що вас зовсім не обходить!
Дорант. Ми дбаємо насамперед про вас. Нам дуже близькі ваші інтереси — ми ж бо ваші друзі.
Пані Журден. Чудово обійдуся я й без вашої дружби.
Дорант. Таж ваша дочка сама дала згоду виконати бажання свого батька.
Пані Журден. Моя дочка згодна одружитися з турком?
Дорант. Звичайно.
Пані Журден. Вона може забути Клеонта?
Дорант. Чого часом не зробиш, щоб перетворитися на вельможну даму!
Пані Журден. Я задушу її власними руками, якщо вона встругне таку штуку!
Пан Журден. Безглузде базікання! Сказано тобі раз — весілля буде, та й по всьому!
Пані Журден. А я тобі кажу, що не буде нічого!
Пан Журден. Ах, скільки зайвого галасу!
Люсіль. Мамо...
Пані Журден. Геть від мене, гидке дівчисько!
Пан Журден (до пані Журден). Що?! Ти її лаєш за те, що вона послухалася батька?
Пані Журден. Атож. Вона так само і моя дочка, як і твоя.
Ков’єль (до пані Журден). Пані...
Пані Журден. А ви що маєте мені сказати, ви?
Ков’єль. Одне слово.
Пані Журден. Дуже мені потрібне ваше слово!
Ков’єль (до пана Журдена). Пане, якщо дружина ваша захоче вислухати мене сам на сам, то я обіцяю вам, що вона дасть свою згоду на все, що схочете.
Пані Журден. Нічого знати не хочу!
Ков’єль. Та ви тільки вислухайте мене!
Пані Журден. Ні.
Пан Журден (до пані Журден). Вислухай його!
Пані Журден. Ні, я не хочу його слухати!
Пан Журден. Він тобі скаже...
Пані Журден. Не хочу я, щоб він до мене балакав!
Пан Журден. Сто чортів! Ну, та й уперта ж! Чи тобі що станеться, як ти його вислухаєш?
Ков’єль. Ви тільки вислухайте мене, а тоді робіть, як самі знаєте.
Пан Журден. Ну, що там таке?
Ков’єль (стиха до пані Журден). Ми вже цілісіньку годину подаємо вам різні знаки, пані. Невже ж ви ще й досі не бачите, що все це робиться тільки для того, щоб підробитися під пана Журдена з його кумедними химерами? Ми намагаємося обдурити його цим маскарадом. Адже це сам Клеонт — оцей син турецького султана.
Пані Журден (стиха до Ков’єля). Aга-а-а!
Ков’єль (стиха до пані Журден). А я, Ков’єль, перекладач при ньому.
Пані Журден (стиха до Ков’єля). Ага! Ну, коли так — я здаюсь.
Ков’єль (стиха до пані Журден). Тільки і взнаки не давайте.
Пані Журден (уголос). Так! То інша річ. Гаразд, даю згоду на цей шлюб.
Пан Журден. Ох! Нарешті всі до розуму прийшли! (До пані Журден). От бачиш, а ти ще не хотіла його вислухати! Я знав, що він пояснить тобі, що то значить — син турецького султана.
Пані Журден. Він мені все пояснив як слід, і тепер я задоволена. Треба послати по нотаря.
Дорант. Чудова ідея! А щоб ви, пані Журден, зовсім заспокоїлися й від сьогодні перестали ревнувати вашого шановного чоловіка, то той самий нотар, що підпише контракт вашої дочки, підпише й мій шлюбний контракт з маркізою.
Пані Журден. І на це залюбки даю мою згоду.
Пан Журден (стиха до Доранта). Це ви для того, щоб відвести їй очі?
Дорант (стиха до пана Журдена). Нехай собі втішається цією вигадкою.
Пан Журден (стиха). Гаразд, гаразд! (Уголос). Пошліть по нотаря!
Дорант. А поки він прийде і складе шлюбні контракти, давайте подивимося наш балет і потішимо ним його турецьку високість.
Пан Журден. Блискуча думка! Ходімо ж сядьмо на свої місця.
Пані Журден. А Ніколь?
Пан Журден. Я віддаю її перекладачеві, а мою жінку хай бере хто хоче!
Ков’єль. Дуже вам дякую, пане! (Набік). От йолоп так йолоп! Другого такого й у цілому світі не знайдеш!
Комедія закінчується балетом.
(Переклад Ірини Стешенко)
АКТИВНОСТІ
Комунікація
- 1. З якою метою пан Журден вирішив учитися? Чи міг він здобути освіту в такий спосіб?
- 2. Прокоментуйте фразу пана Журдена: «Я хочу розуму набратися, щоб не пасти задніх у пристойному товаристві». Що він вкладає у поняття «розум» і «пристойне товариство»?
- 3. Хто підтримує, а хто не підтримує пана Журдена в його прагненні вчитися? Чому?
- 4. Чи досяг пан Журден своєї мети?
Аналіз та інтерпретація
- 5. Які чесноти Клеонта виявляються в його розмові з паном Журденом?
- 6. Як розуміють пан Журден і Клеонт поняття «шляхетність»?
- 7. Порівняйте почуття до Дорімени пана Журдена і Доранта. Хто з них, на вашу думку, щиріший?
- 8. Які риси характеру пана Журдена дали підстави для здійснення плану Ков’єля?
- 9. Як оцінюють учинки і поведінку пана Журдена інші персонажі? З якими, на вашу думку, збігається авторська позиція?
- 10. Над чим сміється Мольєр у п’єсі «Міщанин-шляхтич»?
Творче самовираження
- 11. Поділіть персонажів комедії на позитивних і негативних. Створіть відповідну схему. Позначте на ній взаємини між героями та героїнями.
Цифрові навички
- 12. За допомогою інтернету подивіться один із фільмів за творами Мольєра. Напишіть короткий пост про стрічку для соцмереж.
Дослідження і проєкти
13. Робота в групах. Спираючись на текст комедії Мольєра та довідникову літературу, підготуйте проєкт на тему:
- 1) «Як одягалися жінки у Франції XVII ст.?»;
- 2) «Як одягалися чоловіки у Франції XVII ст.?»;
- 3) «Предмети побуту для пана і пані Журден»;
- 4) «Предмети побуту для Дорімени і графа Доранта».
Підготуйте коротку презентацію.
14. Хто з персонажів і як повчає пана Журдена? Чи була користь для нього з тих повчань?
Життєві ситуації
- 15. Чи було ефективним навчання пана Журдена? Як зробити систему освіти ефективною? Запропонуйте 1-2 ідеї.
- 16. Якими мають бути сучасні вчителі? Сформулюйте 5-7 порад для ваших учителів.
- 17. Розкажіть про людину, яка є для вас прикладом у навчанні. Який досвід для вас став корисним?
- 18. Які етапи освіти вам потрібно пройти, щоб досягти життєвих цілей?
check yourself
exercises
games
