Зарубіжна література. 8 клас. Ніколенко

Відродження

ЩО ПОТРІБНО ЗНАТИ Й УМІТИ:

• ВИЗНАЧАТИ ХРОНОЛОГІЧНІ МЕЖІ Й ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ ВІДРОДЖЕННЯ;
• ВИЯВЛЯТИ ЖАНРОВІ ОСОБЛИВОСТІ ТВОРІВ (СОНЕТ, ТРАГЕДІЯ, РОМАН);
• ХАРАКТЕРИЗУВАТИ Й ПОРІВНЮВАТИ ЛІТЕРАТУРНІ ОБРАЗИ;
• ЗНАХОДИТИ ЗАСОБИ ХУДОЖНЬОЇ ВИРАЗНОСТІ, РОЗКРИВАТИ ОСОБЛИВОСТІ МОВИ ТВОРІВ;
• КОМЕНТУВАТИ ХУДОЖНІ ТЕКСТИ Й ОЦІНЮВАТИ МИСТЕЦЬКІ ТВОРИ.

Епоха Відродження в Європі

• Підготуйте повідомлення про видатних митців доби Відродження — Леонардо да Вінчі, Паоло Веронезе, Рафаеля Санті, Пітера Брейгеля Старшого та ін. (1-2 за вибором).

На зміну середньовіччю в Європі прийшла епоха Відродження, або Ренесанс (з італ. Rinascimento, фр. Renaissance — відродження). Це широкий ідеологічний і культурний рух, що виник у країнах Західної Європи (приблизно з XIV-XV ст. до середини XVII ст.).

Уперше поняття «Відродження» використав у XVI ст. художник Джорджо Вазарі в трактаті «Життєписи знаменитих живописців, скульпторів і архітекторів» (1550). Термін «Відродження» пов'язаний з ідеєю відновлення античної спадщини в Нову добу. В античних образах митці вбачали близький їм ідеал гармонійної, одухотвореної людини. Античність сприймається як «золота доба» людства, орієнтуючись на яку, можна побудувати ідеальне суспільство, створити якісно нове мистецтво. Намагаючись збагнути секрети античної краси, митці використовували античну поетику у своїх творах.

Разом з античною традицією велику роль у розвитку Ренесансу відігравали й інші культурні чинники, зокрема мистецтво доби Середньовіччя й народнопоетичні традиції.

Основою Відродження став гуманізм (з латин. homo — людина). Сам термін за часів Ренесансу мав специфічне значення, яке відрізняється від сучасного. Так, в Італії гуманістами спочатку називали викладачів гуманітарних дисциплін — поетики, граматики та риторики. Пізніше цей термін почали вживати стосовно всіх діячів Відродження, тому що всіх їх єднала любов до людини, віра в безмежність людських можливостей і силу людського розуму.

Якщо в середні віки панувала теоцентрична система світосприйняття (залежність людини та світу від Бога), то в епоху Відродження світосприйняття стає антропоцентричним (людина — центр Усесвіту). Людина проголошується найвищою цінністю. Вона стає метою буття та його духовним виміром. У людині, як уважали гуманісти, утілено Божественну сутність, задум Господа. Такі уявлення панували в добу Ренесансу.

Джорджоне. Мадонна з немовлям на фоні пейзажу. 1500-1503 рр.

У зв'язку з формуванням гуманістичного світосприйняття саме людина, її внутрішні можливості, здатність до розвитку, духовні проблеми стають предметом мистецтва. Митці Відродження поетизували людину, оспівували її як вінець творіння, утілення Божого образу, утверджували її право на щастя.

У мистецтві художники зображували прекрасну людину в гармонійному світі, утверджували позитивні ідеали й цінності буття. Провідні діячі доби Відродження оспівували красу світу, людини й природи. Усе це визначає життєствердний пафос культури Відродження.

Антична спадщина допомагала гуманістам відкривати реальний, земний світ і реальну, земну людину. Гуманісти схилялися перед взірцями античності, і це допомагало їм створювати нові ідеали доби. Митці Відродження прагнули відродити античну людину з відповідними думками й почуттями, але насправді вони створили новий ідеал людини, і визначальними її рисами стали вже не лицарські чи аскетичні чесноти, а інтелектуальна культура, свобода думки й багатство почуттів. Це був саме той тип людини, якого потребувала епоха. Цей образ був ідеалізований, певною мірою героїзований, але саме він став сутністю ренесансної культури.

Перехід від середніх віків до Відродження в літературі засвідчила творчість Данте Аліґ'єрі (Італія). Видатними представниками ренесансної доби в художній літературі були Франческо Петрарка, Джованні Боккаччо (Італія), Вільям Шекспір (Англія), Франсуа Війон, Франсуа Рабле (Франція), Міґель де Сервантес (Іспанія) та ін.

Мистецтво Відродження пройшло кілька етапів:

• проторенесанс (XII—XIII ст.);
• раннє Відродження (XIV—XV ст.);
• Високе Відродження (90-і роки XV — перша третина XVI ст.);
• пізнє Відродження (друга половина XVI — початок XVII ст.).

Послідовність етапів Ренесансу в різних країнах виявлялася по-різному. Класичною країною доби Відродження вважають Італію, де простежуються всі його етапи. А в деяких країнах не було того чи іншого етапу. Початок і кінець ренесансної доби в країнах Європи були нерівномірними, що залежало від соціальних і культурних особливостей держав.

Л. да Вінчі. Мадонна в гроті. Фрагмент. 1483-1486 рр.

УЗАГАЛЬНЮЄМО

Мистецтво Ренесансу має такі провідні ознаки:

• антропоцентризм (інтерес до особистості, визнання її цінності);
• віра в духовне самовдосконалення людини;
• поетизація активної, діяльної, інтелектуально розвиненої, вільної людини;
• утвердження високого призначення людини в процесі перетворення світу;
• орієнтація на античну спадщину, упровадження античних ідеалів у Нову добу;
• світський характер культури, її звільнення від середньовічних догм і теоцентричності;
• історизм (осмислення людини та її життя у зв'язку з історичними обставинами).