Зарубіжна література. Повторне видання. 7 клас. Ніколенко
Ніл-Річард МакКіннон Ґейман
(нар. 1960)
Ми маємо робити речі прекрасними. Не робити світ потворнішим, ніж він був до нас, не спустошувати океани, не передавати наші проблеми наступним поколінням. Ми маємо прибирати за собою і не залишати наших дітей у світі, який ми так нерозумно зіпсували, обікрали й знівечили.
Ніл Ґейман
1. Чи хотіли б ви опинитися в іншому, кращому світі? Яким він має бути?
2. Якби у вас була можливість змінити ваших родичів або близьких людей на інших, ви б зробили це?Якими б мали бути ваші нові родичі й близькі?
Ніл-Річард МакКіннон Ґейман — сучасний англійський письменник, автор численних романів, коміксів, кіносценаріїв. Він народився і провів дитинство в м. Портчестері (Велика Британія).
Ніл Ґейман. Із серії коміксів «Піщана людина». 1990-ті роки
Після закінчення школи працював журналістом, згодом почав писати оповідання, а на початку 1980-х років захопився створенням коміксів разом з художником Дейвом Маккіном. Одну із серій коміксів про Піщану людину у 1991 р. було відзначено Всесвітньою премією фентезі.
Ніл Ґейман з успіхом дебютував як письменник-фантаст. У збірках «Ангели і відвідування» (1994), «Дим і дзеркала» (1998) фантазійні сюжети з казковими та містичними персонажами спонукають читачів/читачок із захопленням стежити за розвитком дії.
Повість-казка «Кораліна» (2002) принесла письменникові популярність і нові престижні премії. У 2009 р. режисер Генрі Селік створив анімаційний фільм «Кораліна у світі кошмарів», який привернув ще більше уваги до книжки та її автора, а головну героїню — дівчинку Кораліну — зробив улюбленицею сучасних підлітків.
У 2013 р. Ніл Ґейман отримав Британську національну літературну премію за роман «Океан у кінці вулиці».
За що люблять твори письменника не тільки юні, а й дорослі читачі? За те, що він пише про сучасні проблеми сучасною мовою, уміє зазирнути в глибину людської душі, яка на початку третього тисячоліття зіткнулася з глобальними викликами й крихкістю життя. Водночас Ніл Ґейман завжди знаходить потрібні слова та моральну опору для тих, хто розгубився у складному світі.
Кадр із серіалу «Піщана людина» за мотивами коміксів Ніла Ґеймана (режисер Алан Хейнберг, США, 2022)
Чи залежить майбутнє від читання?
Якось Ніл Ґейман замислився над питанням, від чого залежить наше майбутнє. І знайшов несподівану відповідь — від читання! У 2013 р. він прочитав у Лондоні лекцію на тему «Чому наше майбутнє залежить від читання». Митець звернувся до молоді з палким закликом читати й уявляти: «Одного разу Альберта Ейнштейна запитали, як зробити наших дітей розумнішими. Його відповідь була простою й мудрою. Якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумні, сказав він, читайте їм казки. Якщо ви хочете, щоб вони були ще розумніші, читайте їм ще більше казок. Він усвідомлював цінність читання й уяви». Знайдіть в інтернеті й прочитайте лекцію Ніла Ґеймана. Чи погоджуєтеся ви з ним?
«КОРАЛІНА»
Фантастичний світ твору. Головна героїня повісті-казки Ніла Ґеймана — дівчинка Кораліна Джонс. Вона має не лише незвичайне ім’я (саме Кораліна, а не Кароліна), яке люди чомусь не можуть запам’ятати, а й незвичайну вдачу. Дівчинка любить досліджувати довколишній світ і сміливо поринати в таємниці. Тому саме з нею трапилася несподівана й загадкова пригода. Коралінина родина переїхала до старого будинку, де дівчинка виявила замкнені двері, за якими на неї очікував «інший світ» з «іншою мамою» та «іншим татом».
Кадр із мультфільму «Кораліна у світі кошмарів» (режисер Генрі Селік, США, 2009)
presentations
Моральне випробування героїні. Спочатку Кораліні дуже сподобалося в «іншому світі», бо там «інші батьки» годували її смаколиками, купляли красиві речі, дозволяли робити все, що вона хоче. Але дещо викликало тривогу та занепокоєння. «Інша мама» й «інший тато» замість очей мали ґудзики. Не було в «іншому світі» й справжньої любові та людяності. Тому Кораліна вирішила повернутися додому. Проте їй почали чинити перешкоди не лише страшні фантастичні персонажі, а й «інша мама» та «інший тато», які виявилися втіленням лихих сил. Однак Кораліні вистачило сили та наполегливості знайти шлях додому. Героїня усвідомила: щастя поруч з близькими людьми, які тебе люблять.
Кораліна
(2002)
ПОВІСТЬ-КАЗКА
(Скорочено)
Чарівні казки більш ніж правдиві — не тому, що вони розповідають нам про існування драконів, а тому, що переконують нас: драконів можна повбивати!
Ґ.-К. Честертон
1
Чому Кораліна наголошувала на правильності вимови свого імені? Яке це мало значення для неї?
Кораліна натрапила на ті двері невдовзі після того, як родина переїхала в цей будинок.
А будинок був старий-старезний. (...)
Коралінина родина купила не весь дім — надто він вже був великий. Купили вони лишень частину його.
А в тому старому домі жили-поживали й інші люди.
Міс Примула й міс Форсібілла жили в помешканні, що під Кораліниною квартирою, на першому поверсі. Обидві вони були вже старенькі-кругленькі, ділили житлову площу з добрим десятком підстаркуватих шотландських тер’єрів, а клички в тих псів були Гаміш, Ендрю, Джок, десь-щось таке. Давно колись були панни Примула й Фарсібілла акторками-лицедійками, про що міс Примула звістила Кораліну відразу ж, як тільки її здибала.
— Розумієш, Кароліно, — мовила міс Примула, перекрутивши Коралінине ім’я, — обидві ми, я і міс Форсібілла, були славетні актриси свого часу. Ми виступали на кону, люба. Ой, не дозволяйте Гамішу ум’яти весь фруктовий пиріг, бо заболить йому живіт — цілу ніч мучитиметься песик!
— Я — Кораліна, — виправила дівчинка. — Не Кароліна, а Кораліна!
А над Кораліниним помешканням, під самим дахом, жив схибнутий дідуган із великими вусами. Він признався Кораліні, що тренує мишачий цирк, але нікому його не показує — поки що.
— Одного чудового дня, Каролінко, коли всі мої артисти будуть готові, тоді всі-всі в цілому світі побачать чудеса мого мишачого цирку. Ти спитала, чом тобі не можна побачити цей цирк негайно? Ти ж саме про це мене просила?
— Ні, — тихо заперечила Кораліна. — Я просила Вас не називати мене Кароліною. Бо я Кораліна. (...)
Кораліна йому, звісно ж, не повірила. Який там іще мишачий цирк? Вигадує старий. Те-те, півмітки плете.
Наступного дня після переїзду Кораліна пішла на розвідки.
Спершу дівчинка обстежила сад. Великий то був сад, а за ним, аж туди під паркан, простерся тенісний корт. Але ніхто в домі не грав у теніс, і паркан, яким обведено корт, світив дірками, а парканна сітка здебільшого переіржавіла й поопадала. Був там іще розарій, повний зачуханих, заїдених тлею троянд. Був іще кам’яний сад: наче хто абияк накидав сюди валунів. А он чарівне коло, але утворювали його слизькі брунасті поганки: наступиш випадком — і з ніг збиває такий жахливий сморід!
Був там і колодязь. Першого ж дня, як тільки в’їхала сюди Коралінина родина, обидві старі панни, міс Примула й міс Форсібілла, особливо застерегли Кораліну, яка небезпечна ця криниця, й порадили обходити це місце десятою дорогою. А Кораліна саме для того, щоб точно знати, де воно, та щоб непомильно обходити лихий колодязь, і вирушила на його оглядини.
І таки знайшла його — аж на третій день: на затіненому лужку біля тенісного корту, за купочкою дерев, ледве прозирало крізь високу траву низьке цегляне коло. Колодязь був закиданий дерев’яними дошками — щоб ніхто знеобачки не шугнув туди. В одній дошці на місці вибитого сучка чорніла дірка, тож Кораліна до самого вечора практикувалася вціляти туди камінчиками й жолудями — і вичікувала, лічачи секунди польоту, аж поки вчує «плюсь!», коли кинуте сягне далеко вниз плеса.
Ще Кораліна хотіла знати, які тваринки мешкають у тому саду. Натрапила на їжака і на зміїне линовище (але ні вужа, ні гадюки не побачила). Уздріла ще брилу, схожу на горилу, і гадюку, схожу на каменюку опуклу.
А ще там знай вигулькував зарозумілий чорний кіт: то на мурі всядеться мурлика, то на гілляці, й все на Кораліну видивляється. Але щоразу, як тільки Кораліна зробить спробу наблизитися до нього, аби погратися, котяра десь щезав. Був — і нема!
Оце так Кораліна збула свої перші два тижні в новому домі: обстежуючи подвір’я, сад і прилеглі території. (...)
Кадр із мультфільму «Кораліна у світі кошмарів» (режисер Генрі Селік, США, 2009)
Батьки Кораліни були дуже зайнятими людьми. В один із дощових днів тато, щоб Кораліна не заважала йому працювати на комп’ютері, запропонував їй перелічити двері й вікна в будинку. Вона виявила замкнені двері в одній із кімнат. Мама відчинила ці двері, але за ними була цегляна стіна. По той бік була інша квартира, яку все ще продавали.
Стариган, який живе в мансарді й дресирує мишей для цирку, несподівано повідомив Кораліні, що миші просять її не відчиняти двері. Міс Примула та міс Форсібілла, читаючи майбутнє на чайному листі, повідомили Кароліні про жахливу небезпеку. Про всяк випадок вони дали їй амулет — камінчик із дірочкою посередині.
3
1. Що незвичайного було в «іншому світі», який Кораліна знайшла за замкненими дверима?
2. Чи був той світ кращим за реальний?
Наступного дня вже сяяло сонце, і мама повезла Кораліну до найближчого міста — оновити донечці її шкільний гардероб. (...)
Кораліна набачила рукавички з зеленим мерехтінням:
— Мамо, купи!
Але мама відмовилася це купити, набравши натомість білих шкарпеток, синіх шкільних колготок, а ще чотири сірі блузки й темно-сіру спідничку.
— Але ж, мамо, усі в школі мають сірі блузки і все таке, та ні в кого немає зелених рукавичок! Я була б одна-єдина з такими рукавичками!
Однак мама її не почула, бо саме розбалакалася з продавчинею. А предметом їхньої балачки був пуловер для Кораліни, і зійшлися дві жінки на тому, що найвигідніше буде взяти отой — страхітливо великий та мішкуватий, зате в ньому вміщалося стільки сподівань на те, що дитина до нього доросте, одне слово — пуловер на виріст.
Кораліна розчаровано поблукала геть, задивившись на виставку гумових чобіт, уподібнених до жаб, качок і кролів. (...)
Залишившись удома сама, Кораліна знехтувала всіма засторогами й відімкнула двері. Цього разу вона знайшла за ними не цегляне мурування, а темний довгий коридор, який вів до будинку, що майже не відрізнявся від її власного.
— Кораліна?
Звучало наче матінки голос? Кораліна увійшла до кухні, звідки й долинув той голос. А там стояла жінка, спиною до гості. Трохи подібна на Коралінину матір. От тільки...
От тільки в цеї шкіра була така біла, мов папір.
От тільки була ця жінка вища зростом і худіша.
От тільки пальці в неї були такі довгі, а ще вони всякчас рухалися, а темно-червоні нігті були загнуті й гострі.
— Кораліно? — повторила жінка. — Це ти?
І тут вона обернулася. Очі в неї... були не очі, а великі чорні ґудзики!
— Час підобідку, Кораліно, — повідомила жінка.
— Хто ви? — запитала дівчинка.
— Я — твоя інша мати, — відповіла жінка. — Піди й скажи твоєму іншому татові, що підобідок готовий.
Тут вона відчинила дверцята духовки. Зненацька Кораліна збагнула, яка вона голодна. Запахло такою чудовою смакотою!
— Ну, іди ж!
Кораліна пройшла коридором до татового кабінету. Там, спиною до неї, сидів чоловік за клавіатурою.
— Привіт! — сказала Кораліна. — Я... я хочу сказати, що вона сказала, що підобідок готовий!
Чоловік обернувся до неї.
І в нього очі були мов ґудзі: великі, чорні, блискучі!
— Привіт, Кораліно! — обізвався він. — Я помираю з голоду.(...)
Кращого курчати Кораліна ще зроду не куштувала. (...)
Кадр із мультфільму «Кораліна у світі кошмарів» (режисер Генрі Селік, США, 2009)
— Я й не знала, що маю ще й «іншу матір», — обережно призналася Кораліна.
— Та знаєш! І всяк знає! — запевнила інша мати, блискочучи своїми чорно-ґудзиковими очима. — Я гадала, що після підобідку тобі захочеться погратися у твоїй кімнаті з пацюками.
— З пацюками?
— З горища.
Кораліна в житті не бачила пацюка чи там щура, хіба по телику показували. Яка цікавинка! Схоже, зрештою цей день виявиться ще й дуже цікавим!
Після підобідку Коралінині «інші батьки» заходилися мити посуд, а дівчинка подалася коридором до своєї іншої спальні.
«Інша спальня» відрізнялася від її справжньої домашньої спальні. Почати з того, що пофарбовано цю в якийсь відворотний відтінок зелені й чудернацький різновид рожевого.
Кораліна вирішила: спати отут їй не хотілося б, але поєднання відтінків тут страх яке цікаве — куди цікавіше, аніж у її домашній спаленьці.
Коли Кораліна стала навколішки й зазирнула під ліжко, то помітила багато крихітних червоних оченят, що витріщилися на неї. Пацюки стали колом, повилазили один на одного й утворили піраміду, на вершечок якої видерся найбільший пацюк. Вони заспівали моторошну пісеньку. Згодом прийшов «інший схибнутий стариган», пацюки обліпили його, і він забрав їх обідати.
4
1. Що цікавого сказав «інший кіт» Кораліні? Яка його думка вам сподобалася? Чому?
2. Чому Кораліна вирішила повернутися додому?
І зовні дім мав такий самий вигляд. Чи то майже такий самий.(...)
Позаду неї хтось чемно пирхнув.
Кораліна обернулася. На ближчому до неї мурі сидів великий чорний кіт — достеменно той самий великий чорний котяра, якого вона була здибала на подвір’ї біля власного помешкання.
— Добрий день! — привітався мурлика.
Голос його звучав десь у Кораліниній потилиці, це був той самий голос, яким вона продумувала свої слова, але чути було: цей голос чоловічий, а не дівчачий.
— Привіт! — обізвалася Кораліна. — Я бачила подібного на тебе кота у саду вдома. Ти, певне, «інший кіт»!
Кіт похитав головою.
— Ні, — пронявчав він. — Я не «хтось інший» чи там «щось інше». Я — це я!
Тут він схилив голову набік і блиснув зеленими очима.
— Ви, люди, розмазані по всій цій місцевості. А от коти не роздвоюються. Якщо ти тямиш, що я маю на увазі.
— Припустімо. Але якщо ти — той самий кіт, якого я бачила вдома, то як це ти навчився розмовляти?
Коти не наділені плечима, як, скажімо, люди. Але цей кіт стенув (плечима?) — і то був єдиний рух, що почався від кінчика хвоста, а скінчився підняттям котячих вусів.
— Вдома коти не розмовляють.
— Невже? — здивувався кіт.
— Ні, не розмовляють, — наполягала Кораліна.
Кіт легко зіскочив з муру на траву, якраз біля Кораліниних ніг. І витріщився на неї знизу вгору.
— Що ж, ти, певне, добре знаєшся на цих речах, — сухо зазначив кіт. — А зрештою, що я можу знати? Я ж просто кіт.
І він рушив геть, високо й гордо тримаючи голову й хвоста.
Кадр із мультфільму «Кораліна у світі кошмарів» (режисер Генрі Селік, США, 2009)
— Повернися! — попрохала Кораліна. — Будь ласка! Я перепрошую. Щиро перепрошую.
Кіт зупинився й сів, а тоді почав умиватись — самозаглиблено, явно забувши про існування Кораліни.
— Знаєш, ми... ми могли б стати друзями! — запропонувала Кораліна.
— Ми могли б виявитися взірцями якої-небудь екзотичної породи африканських слонів-танцюристів, — промовив кіт. — Але ми не слони. Принаймні, — додав він із якоюсь котячою зверхністю, — я не слон!
Кораліна зітхнула.
— Будь ласочка! Скажи, як тебе звати? — запитала Кораліна. — От я — Кораліна. А яке твоє ім’я?
Кіт позіхнув — повільно, обачливо, показавши глибини свого рота й дивовижно рожевого язика.
— Коти не мають імен, — нарешті прорік він.
— А невже? — не повірила Кораліна.
— Чого не мають, того й не мають, — потвердив свою заяву кіт. — Це ви, люди, маєте імена. І це тому, що ви не знаєте, хто ви є такі. А ми знаємо, хто ми такі, отож імена нам і не потрібні!
Кораліна виснувала: щось у цьому котові є таке егоїстичне, аж дратує! От ніби тільки він, у будь-якому світі чи місці, може бути важливою персоною!
Половина її душі хотіла бути дуже грубою, тоді як друга половина бажала бути чемною і поступливою. І чемна сторона перемогла!
— Скажи, будь ласка, що це за місце?
Кіт швидко роззирнувся надовкола.
— Це — тут! — повідомив він.
— Та й я це бачу! Ну а як ти сюди потратив?
— Так само, як і ти потрапила. Просто зайшов. Ось так, — пояснив кіт.
Кораліна простежила, як кіт поважно пройшовся по моріжку. Ось він зайшов за дерево, але з другого боку не з’явився. Дівчина підійшла до дерева й зазирнула за стовбур. Кіт пропав!
Вона повернулася до будинку. Потім знову щось чемно муркнуло позаду. Кіт повернувся!
— Утім, — мовив він, — це було розумно з твого боку — прихопити з собою захист.
— Захист?
— Саме так я й висловився, — потвердив кіт. — І принаймні...
Тут він урвав свою мову, пильно задивившись на щось, чого перед ним не було.
Тоді низько пригнувся й потихеньку почав скрадатися. Ступив два чи три кроки... Здавалося, він полює невидиму мишу. Зненацька кіт задер хвоста і стрілою шугнув у шалину.
І зник серед дерев.
Кораліна зчудувалася: і чого він так?
А ще вона замислилася: невже всі коти вміють розмовляти? Зокрема, й там, звідки Кораліна приїхала? Вміють, але просто не хочуть розмовляти? А чи коти вміють розмовляти, лише коли перебувають ось тутечки, хоч би де те «тутечки» було?
Кораліна прийшла до колишніх актрис і стала свідком дивних перетворень. «Інші» міс Примула та міс Форсібілла, які мали вигляд молодших за реальних, улаштували пречудову циркову виставу у власній квартирі. Повернувшись «додому», дівчинка знову зустріла «іншу маму»: вона ще раз запевнила, що любить Кораліну, і запропонувала назавжди залишитися в «іншому світі».
— Я рада, що тобі тут подобається, — сказала Коралінина «інша мати». — Бо нам хотілося б, щоб ти повірила — це і є твоя справжня домівка. Ти могла б лишатися тут весь час — лишитися тут назавжди! Якби ти захотіла...
Кадр із мультфільму «Кораліна у світі кошмарів» (режисер Генрі Селік, США, 2009)
— Гмм, — гмукнула Кораліна. Вона заклала руки в кишені й почала це обмірковувати. Пучки її пальців торкнулися камінчика, якого справжні панни Примула й Форсібілла дали їй учора, — камінчика з наскрізним отвором посередині.
— Якщо ти бажаєш лишитися, — заговорив її «інший тато», — то лишається тільки єдина дрібничка, яку нам би треба зробити, аби ти могла залишитися тут на все життя.
Вони увійшли до кухні. На порцеляновій таці посеред кухонного стола лежала котушка чорних ниток і довга срібна голка, а поруч — пара великих чорних ґудзиків.
— Я так не думаю, — заперечила Кораліна.
— Ой, а ми ж так хотіли б! — забідкалася її «інша мати». — Хотіли б, щоб ти лишилася з нами. І це ж така дрібничка...
— І це зовсім не боляче! — запевнив «інший тато».
Кораліна вже знала: коли дорослі тебе умовляють, ніби щось тобі не болітиме, то воно таки болітиме. Чи не завжди так. Вона похитала головою.
Її «інша мати» сяйнула білозубою усмішкою, а коси на її голові загойдалися, мов водорослини під морською поверхнею.
— Ми бажаємо тільки того, що було б найкраще для тебе! — запевнила вона.
І поклала руку на Коралінине плече. Дівчинка позадкувала.
— Зараз я йду додому, — повідомила Кораліна. І знову заклала руки в кишені. Її пальчики стисли просвердленого камінчика.
Рука «іншої матері» перебігла по Кораліниному плечу, мов переляканий павук.
— Якщо ти цього бажаєш, — мовила «інша мати».
— Так! — твердо сказала Кораліна.
— Але ми ще побачимося з тобою, — пообіцяв «інший тато». — Коли ти повернешся.
— Угу, — протягнула Кораліна.
— І тоді ми будемо разом як одна велика щаслива родина, — запевнила «інша мати». — Назавжди — на все життя!
Кораліна позадкувала. Тоді крутнулася й прожогом забігла до вітальні, відчинила двері в дальшому кутку. Там не було цегляного муру — була просто пітьма, така чорна нічна підземна темрява, аж здавалося: там чи не ворушаться якісь потворища?
Кораліна завагалася. Сахнулася назад. Її «інші батьки» йшли до неї, простягаючи руки. Вони дивилися на неї чорними ґудзями своїх очисьок. Чи принаймні їй так увижалося, ніби вони дивляться на неї? Вона не могла бути певна, так це чи ні.
Її «інша мати» простягла вперед одну руку й ледь кивала, кличучи, білим своїм вказівцем. Її бліді вуста вимовляли: «Вертайся скоріш!» — хоча з них не виходив жоден звук.
Кораліна зробила глибокий вдих і ступила крок у пітьму, де шепотіли чудні голоси й завивали далекі вітри. Вона допевнилася: у неї за спиною чигає щось старе-престаре й забарне-презабарне. Серце її калатало так гучно й відчайдушно, що дівчина боялася: воно от-от вирветься їй з грудей. Щоб не бачити пітьми, заплющила очі.
Зрештою вона вдарилася об щось і злякано розплющила очі. Вона гупнулася об крісло в її вітальні.
Відчинені двері за її спиною були заблоковані грубим цегляним муром.
Вона повернулася додому! (...)
Повернувшись до своєї квартири, Кораліна зрозуміла, що її справжні батьки зникли. Вони не повернулися і наступного дня. Кіт розбудив дівчинку і привів до дзеркала, крізь яке вона побачила своїх рідних батьків. Вони подали їй знак, написавши на склі: «Допоможи нам». Кораліна усвідомила, що «інша мати» захопила їх у свої лабети.
5
Як Кораліна пояснила котові причину свого рішення повернутися до рідної домівки?
— Коли я була ще маленька дівчинка, — почала вона розповідати котові, — й коли ми ще жили в нашому старому будинку, давно-давно колись, мій тато взяв мене на прогулянку по пустирищу, яке лежить між нашим будинком і крамницями.
Як по правді, то було не найкраще місце для прогулянки. Там валялося повно того непотрібу, що люди викидають: старі каструльки, биті тарілки, ляльки без рук і ніг (...). Мама й тато взяли з мене обіцянку, що я ніколи не піду обстежувати те місце, бо там забагато гострих речей, і що, як схопить судома, і все таке.
Але я все казала й казала їм, що хочу оглянути ту місцину. Тож одного дня тато взув свої великі коричневі черевики, одягнув на руки рукавиці, а мене взув у чобітки, нацупив на мене джинсики й светр, і ми подалися на прогулянку.
Ми гуляли хвилин двадцять. Спустилися вниз на дно річища, де колись протікав струмок, і тут тато раптом каже мені: «Кораліно! Тікай! Нагору! Швидко!». Видихнув він ці слова напружено, це був наказ, і я послухалася. Помчала під гору. Коли я бігла, щось ужалило мене ззаду в руку, вище ліктя, але я все бігла...
Коли я вже вихопилася на вершину пагорба, то почула: хтось тупоче — гуп-гуп, слідом за мною. То був мій тато: мчав, мов шалений носоріг. Добігши до мене, він схопив мене під пахви й переставив через гребінь пагорба на протилежний схил.
І тоді ми поставали й відхекувались, засапані, озираючись назад, на те сухе річище.
А в повітрі було повно жовтих ос. Певне, ми, гуляючи, наступили на якусь трухляву гілляку й зруйнували осине гніздо. І поки я бігла на гору, до гребеня пагорба, мій тато, щоб дати мені час для втечі, лишився на місці, взявши на себе укуси розлючених комах. Коли ж він нарешті побіг, то загубив свої окуляри.
Кадр із мультфільму «Кораліна у світі кошмарів» (режисер Генрі Селік, США, 2009)
Я отримала тільки один укус — одне жало, вище ліктя. А тато дістав тридцять дев’ять укусів — і жал, по всьому тілу. Ми полічили їх потім, у ванній.(...) Десь перегодом, після обіду, тато знову подався на пустирище — знайти свої окуляри. Казав, якби відклав це діло назавтра, то вже й не згадав би, де вони йому злетіли з носа.
Скоро й повернувся, вже в окулярах. Сказав: не боявся, коли стояв там, а оси жалили його, завдаючи болю; він тільки дивився, як я тікаю. Бо знав: він має дати мені досить часу, щоб утекти, а інакше оси накинулися б на обох нас. (...)
— І ще він сказав, що це не було мужністю з його боку — просто стояти, щоб тебе жалили, — сказала Кораліна котові. — Не було мужністю, бо він не злякався: це було єдине, що він міг би зробити. А от те, що він знову подався туди, по свої окуляри, знаючи: оси нікуди звідти не поділися; коли він по-справжньому боявся — ото й була мужність! (...)
— І тому ти повертаєшся до їхнього світу? — запитав кіт. — Бо твій тато врятував тебе колись від ос?
— Не дурій, — сказала Кораліна. — Я повертаюся по них, бо вони — мої батьки. І коли б вони завважили: я пропала, то, я певна, батьки б зробили те саме для мене. (...)
(Переклад Олександра Мокровольського)
11
Прослухайте авдіотекст. Чому Кораліна не повірила «іншій матері»?
audio-text
12
Прослухайте авдіотекст. Чому Кораліна нарешті почувалася щасливою?
audio-text
АКТИВНОСТІ
check yourself
Комунікація
1. Як Кораліна жила в реальному світі? Чи все її влаштовувало?
2. Що їй спочатку сподобалося в «іншому світі»?
3. Які персонажі мають двійників? Чому?
4. Чому фальшивий «інший» світ зникає для Кораліни?
5. Які зміни відбулися у свідомості головної героїні протягом розвитку сюжету?
Аналіз та інтерпретація
6. У творі є багато словосполучень зі словом інший/інша: «інша мати», «інший тато», «інший світ» тощо. У якому значенні вжито це слово? Доберіть синоніми.
7. Знайдіть подібності й відмінності твору «Кораліна» з повістю-казкою «Аліса в Країні Див».
8. Визначте недоліки й переваги «іншого» та реального світів. Запишіть свої спостереження в таблицю.
9. Опишіть зовнішність і характери персонажів твору «Кораліна».
Творче самовираження
10. Доберіть заголовки до розділів книжки. Поясніть.
Цифрові навички
11. Запропонуйте рубрики вебсайту, присвяченого повісті-казці «Кораліна» Н. Ґеймана.
12. За допомогою інтернету подивіться мультфільм «Кораліна у світі кошмарів» (режисер Генрі Селік, США, 2009). З якими кошмарами, на вашу думку, зіткнулася Кораліна? Як вона їх подолала?
Дослідження і проєкти
13. Робота в групах. Підготуйте комікс (у стилі аніме) за твором «Кораліна». Створіть малюнки й представте свій задум у класі.
Життєві ситуації
14. Як змінилися уявлення Кораліни про життя після подорожі до «іншого світу» ? А ваші — після прочитання книжки?
15. Створіть шкалу власних життєвих цінностей (від 1 до 7). На перше місце поставте головний пріоритет для вас, на останнє — найменш важливу цінність.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України