Зарубіжна література. Повторне видання. 5 клас. Ніколенко
Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.
Оскар Вайлд
(1854-1900)
Шукай краси, добра шукай!
Вони є все, вони є всюди.
Не йди в чужий за ними край,
Найперш найди їх в свої груди.
Іван Франко
Неподалік від Великої Британії на одному з островів між Атлантичним океаном та Ірландським морем розташована Ірландія. Тут шанують і бережуть традиції, однією з яких є національне свято — День Святого Патрика, покровителя країни. Ірландці пишаються своїми національними здобутками і вшановують пам’ять тих, хто прославив їхню батьківщину на весь світ. Серед них — письменник Оскар Вайлд.
Оскар-Фінгал-О’Флаерті-Вілс Вайлд (Вайльд, Уайльд) народився в столиці Ірландії м. Дубліні 16 жовтня 1854 року. Про себе він завжди говорив: «Я не англієць, я ірландець, а це зовсім різні речі». З дитинства мав незалежну вдачу і палке прагнення прославити Ірландію. Його батько був лікарем, а мати перекладала художні твори й писала вірші. «Вони дали мені шляхетне ім’я і залишили по собі благородну пам’ять не тільки в моєму серці, але й в історії моєї країни — історії становлення нації», — так писав про них письменник.
Собор Святого Патрика. м. Дублін (Ірландія). Сучасне фото
День Святого Патрика. Сучасне фото
Після закінчення Королівської школи Оскар Вайлд отримав королівську стипендію на навчання в Трініті-коледжі, який закінчив із золотою медаллю. Відзнака дала йому змогу вступити до найпрестижнішого закладу Європи — Оксфордського університету.
Оскар Вайлд понад усе цінував красу. Він вишукано вдягався, був вибагливим до обстановки в домі й по-особливому вимогливим до естетики своїх творів. У красі він убачав найвищу мету існування людства.
Оскар Вайлд. Фото Наполеона Сароні. 1882 р.
Збірка його казок «Щасливий принц» вийшла друком 1888 року, а 1891 року — «Гранатовий будиночок». Після публікації роману «Портрет Доріана Грея» Оскар Вайлд став популярним не лише в Європі, а й у США. У цей час він відвідав багато країн з лекціями для своїх шанувальників.
За словами Оскара Вайлда, його казки «...призначені для дорослих дітей від 18 до 80 років». Своїм дітям він казав, що на кожного з них очікують життєві випробування: вони можуть потрапити в багнюку заздрощів, жадібності, жорстокості, але справжня людина має вміти цінувати прекрасне в мистецтві, природі й людській душі.
Оскар Вайлд із сином Сирілом і дружиною Констанцією. 1880-ті роки
Оскар Вайлд. 1889 р.
Оскар Вайлд в Оксфорді. 1876 р.
Літературна мандрівка
Ім'я Оскара Вайлда в «Золотій книзі Оксфорду»
Оксфордський університет — один із найдавніших у Європі. Заснований в XI ст. За рейтингом «The World University Ranking» (2016-2020) він посідає перше місце у світі. Тут навчалися королі, прем’єр-міністри, митці, імена яких уписані до «Золотої книги Оксфорду». Серед них — письменники Оскар Вайлд, Джон Донн, Льюїс Керролл, Джон-Роналд-Руен Толкін та ін. Оскар Вайлд навчався в коледжі Святої Магдалини Оксфордського університету з 1874 до 1878 року. Там він став членом гуртка любителів мистецтва, яким керував викладач і письменник Джон Раскін.
Оксфордський університет. Коледж Святої Магдалини. Сучасне фото
Барви художнього твору
Хлопчик-Зірка (1891)
Ця казка увійшла до збірки «Гранатовий будиночок» (1891). Чому саме гранатовий? В Ірландії високо цінують традиції християнства, а гранат (дерево та його плоди) символізує в християнстві страждання, відродження і воскресіння. На картинах європейських митців Ісус Христос часто зображений із гранатом, що означає готовність пройти Страсну дорогу й пролити свою кров за людство.
Сандро Боттічеллі. Мадонна з гранатом. 1487 р.
Назва збірки «Гранатовий будиночок» має символічний зміст. У кожній із чотирьох її казок («Молодий король», «День народження інфанти», «Рибалка та його душа», «Хлопчик-Зірка») йдеться про події, пов’язані зі стражданнями людей та їхнім духовним відродженням. Слово «гранат» («гранатовий»), що з’являється в моменти найбільш напружених випробувань персонажів, немовби вказує їм шлях до духовного спасіння. Слово «будинок» символізує місце (салон), де зустрічалися у XIX ст. високоосвічені люди й спілкувалися про мистецтво, філософію, науку. Деякі салони мали назви. Оскар Вайлд, наприклад, відвідував салон «Душа». Збірку він присвятив своїй дружині — Констанції Вайлд, а кожну казку — одній із тих леді, які відвідували салон.
Головними випробуваннями для персонажів казок Оскара Вайлда є обставини, у яких вони виявляють духовність, мораль, милосердя, любов, відданість. А притаманні казці чарівні перетворення відбуваються передовсім у їхньому внутрішньому світі. Такий шлях подолав головний герой казки «Хлопчик-Зірка».
Коли прочитаєте казку, подумайте, чи люди справді здатні внутрішньо змінюватися на краще? А ви?
Хлопчик-Зірка
Коли читатимете казку, зверніть увагу на те, у який момент з’являються слова «гранат», «гранатовий». Яке вони мають значення для зображення духовних змін героя?
Читаємо з розумінням
Давним-давно два бідні Дроворуби прокладали собі шлях додому через великий сосновий ліс. Стояла зимова морозна ніч. Земля та дерева були заметені снігом, маленькі гілочки потріскували від морозу, коли Дроворуби проходили повз них. І ось вони дійшли до гірської річки, яка нерухомо зависла в повітрі водоспадом, бо її поцілував Льодяний Король.
Було так холодно, що навіть звірі й птахи не знали, як цьому зарадити.
— Еге-ге! — прогарчав Вовк, шкутильгаючи через зарослі, підібгавши хвоста. — Це просто жахлива погода.
— Піть! Піть! Піть! — щебетали зелені Коноплянки. — Стара Земля померла, і її загорнули в білий саван1.
1 Саван — поховальне вбрання з білої тканини.
— Земля виходить заміж, а це її весільна сукня, — прошепотіли одна одній Горлиці. Їхні маленькі рожеві ніжки зовсім змерзли, але пташки відчували, що мають дотримуватися романтичного погляду на цю ситуацію. (...)
— Як на мене, — сказав Дятел, котрий був природженим філософом, — я не схильний вдаватися до теорії атому для пояснень. Якщо річ є такою, то вона такою і є, а зараз страшенно холодно.
Безсумнівно, був лютий холод. Маленькі Білки, які жили у високій ялині, все терли одна одній носики, щоб зігрітися, а Зайці скрутилися клубком у своїх норах і не наважувалися навіть визирнути за двері. Єдині істоти, які, здавалося, насолоджувалися цим, були великі рогаті Сови. Їхнє пір’я вкрилося інеєм, але їм було байдуже, і вони крутили великими жовтими очима й перегукувались через ліс:
— Пу-гу! Пу-гу! Пу-гу! Яка чудова погода!
Два Дроворуби все йшли та йшли, сильніше дмухаючи на свої пальці й ступаючи своїми величезними підкованими чоботями по затверділому снігу. Одного разу вони провалилися в глибокий замет, а вибралися звідти білі, наче мірошники, коли перемелюють зерно на борошно; а іншого разу вони послизнулися на твердому гладенькому льоду, де замерзла болотна вода, їхні оберемки хмизу випали з в’язки, тож їм довелося знову збирати й зв’язувати їх. Раптом їм здалося, що вони загубилися, їх охопив жах, бо вони знали, що Метелиця жорстока з тими, хто спить в її обіймах. Але чоловіки вірили у доброго Святого Мартіна, який стежить за всіма подорожніми, і знову пішли по своїх слідах. Вони йшли обережно і нарешті вийшли на узлісся й побачили далеко внизу в долині вогні рідного села.
Вони так раділи зі свого звільнення, що голосно сміялися, і Земля здавалася їм срібною квіткою, а Місяць — золотою.
Посміявшись, вони засумували, бо згадали про свою бідність, і один із них сказав:
— Чому ми радіємо, ми ж бачимо, що життя для багатих, а не для таких, як ми? Краще б ми померли від холоду в лісі, або якісь дикі звірі напали на нас і розірвали.
— Твоя правда, — відповів його товариш, — комусь дається багато, а іншим — мало. Несправедливість розділила світ, і ніщо не поділене порівну, крім горя.
Марія Михальська. Ілюстрації до казки «Хлопчик-Зірка». 2013 р.
Але в той час як вони розповідали один одному про свої нещастя, трапилася дивна річ. З небес упала дуже яскрава й красива зірка. Вона зісковзнула з неба, оминаючи інші зірки на своєму шляху, і коли Дроворуби здивовано дивилися на неї, вона, здавалося, опустилася за верби, біля невеличкої кошари на відстані не більше кинутого каменя.
— Та це ж горщик золота для того, хто його знайде! — вигукнули вони і побігли, бо їм дуже хотілося золота.
Один із них біг швидше, ніж його товариш, і випередив його, продираючись через верби, він вийшов на інший бік. Там справді щось золоте лежало на білому снігу. Тому він поспішив туди і, нахиляючись, простяг до нього руки — це був плащ із золотого полотна, розшитий зорями, згорнутий у багато разів. Він закричав своєму товаришеві, що знайшов скарб, який упав з неба, і коли товариш підійшов, вони сіли на сніг, розгорнули складки плаща, у яких могло бути золото. Проте там було не золото, і не срібло, і не будь-які інші коштовності, там спала маленька дитина.
Один із них сказав:
— Наші сподівання не справдилися, жодному з нас не усміхнулася доля, тож яка користь від дитини? Давай залишимо її тут і підемо своєю дорогою, бо ми бідні люди, і в нас є свої діти, чий хліб ми не можемо віддати іншим.
Але його супутник відповів:
— Ні, це було б великим злом залишити дитину гинути тут, у снігу, і, незважаючи на те, що я бідний, як і ти, і мені потрібно годувати багато ротів, я заберу його з собою додому, і моя дружина буде піклуватися про нього.
Тому він ніжно взяв дитину, загорнув її в плащ, щоб захистити від суворого холоду, і пішов через пагорб до села, поки його товариш дивувався з його дурості й м’якості серця.
І коли вони дійшли до села, його товариш сказав:
— Ти взяв собі дитину, тоді віддай мені плащ, бо ми повинні чесно поділитися знахідкою.
Але той відповів:
— Ні, плащ не належить ані тобі, ані мені, а тільки дитині.
Тож він побажав йому щасливої дороги, пішов до свого будинку й постукав у двері.
Коли дружина відчинила двері й побачила, що її чоловік повернувся живий і здоровий, вона зраділа, обняла його й поцілувала, потім взяла в нього оберемок хмизу, зчистила сніг із чобіт і запросила всередину. Але він промовив до неї, все ще стоячи на порозі:
— Я знайшов дещо в лісі й приніс тобі, щоб ти про нього подбала.
— Що це? — вигукнула вона. — Покажи це мені, бо в будинку порожньо, а нам потрібно чимало речей.
Він розгорнув плащ і показав їй сплячу дитину.
— Але, чоловіче добрий! — нарікала вона. — Хіба в нас недостатньо своїх дітей, яким теж потрібно місце біля вогнища? І хто знає, чи не принесе це нам нещастя? І як ми будемо доглядати за ним?
Вона дуже розгнівалася на чоловіка.
— Але це Хлопчик-Зірка, — заперечував він і розповів їй про те, як знайшов дитя.
Жінка не заспокоїлася, висміювала його, говорила сердито, навіть кричала:
— Нашим дітям не вистачає хліба, а ми будемо годувати іншу дитину? Хто буде піклуватися про нас? І хто дасть нам їсти?
— Але Бог турбується навіть про горобців і годує їх, — відповів він.
— Хіба горобці не помирають узимку від голоду? — запитала вона. — І хіба зараз не зима?
Чоловік нічого не відповідав і все ще стояв на порозі.
Через відкриті двері з лісу увірвався різкий вітер, і вона затремтіла від холоду й сказала:
— Чому ти не зачиниш двері? У будинку вітер, і мені холодно.
— Хіба в будинку, де є черстве серце, немає холодного вітру? — спитав він.
Жінка нічого йому не відповіла, але підійшла ближче до вогню. Через деякий час вона повернулася і подивилася на нього, її очі були наповнені слізьми. Тоді він швидко зайшов, передав дитину їй на руки, вона поцілувала її й поклала в маленьке ліжечко до їхньої найменшої дитини. На другий день Дроворуб узяв незвичайний золотий плащ, поклав його до великої скрині разом з бурштиновим ланцюжком, який дружина зняла з шиї дитини.
Отож Хлопчик-Зірка виховувався разом із дітьми Дроворуба, їв із ними й грався. Щороку він ставав усе гарнішим. Односельці дивувалися, бо всі вони були смагляві й темноволосі, а він був білим і витонченим, як слонова кістка, а його кучері були подібні на пелюстки золотого нарцису. Його губи були як червона квітка, а очі — як фіалки біля річечки з чистою водою, а його тіло було таким, як білосніжний нарцис у полі, де ще не ступала нога косаря.
Проте його краса обернулася злом для нього. Бо він ріс гордим, жорстоким і егоїстичним. Дітей Дроворуба та дітей односельців він зневажав через їхнє низьке походження, він говорив, що сам мав благородне походження, адже прилетів із зірки. І Хлопчик-Зірка став господарем над ними, називав їх своїми слугами. Ніякого жалю не було в нього до бідних, сліпих, покалічених і нужденних. Він кидав у них каміння, гнав їх із вулиць, наказував їм просити хліба десь в іншому місці, так що ніхто більше, крім злочинців, не приходив двічі в те село просити милостиню. Насправді Хлопчик-Зірка був ніби зачарований своєю красою й знущався над тими, хто був слабкий і хворий. Він любив лише себе, і влітку, коли не було вітру, лежав біля колодязя в саду священика, дивився на відображення власного обличчя у воді й сміявся від задоволення, милуючись собою.
Дроворуб та його дружина часто сварили його, нарікаючи:
— Ми не ставилися до тебе так, як ти ставишся до тих, кого покинули і в кого немає нікого, хто б допомагав їм. Чому ти такий жорстокий до всіх, хто потребує співчуття?
Часто його запрошував до себе старий священик і намагався навчити його любові до всього живого, говорячи йому:
— Кожна комаха рідна тобі. Не шкодь їй. Дикі птахи, які мандрують лісом, мають свою свободу. Не лови їх задля власного задоволення. Бог створив сліпими черв’яка й крота, і кожен із них має своє призначення. Хто ти такий, щоб нести біль у світ Божий? Навіть худоба в полі прославляє Його.
Фіона Еванс. Ілюстрації до казки «Хлопчик-Зірка». 1976 р.
Але Хлопчик-Зірка не звертав уваги на його слова, а лише насуплювався і підсміювався, потім повертався до своїх товаришів і знову командував ними. Вони ж корилися йому, бо він був вродливим, хорошим бігуном, міг танцювати, грати на дудці й складати гарні мелодії. І де б не з’являвся Хлопчик-Зірка, вони йшли за ним, і що б він не наказав їм робити, вони все виконували. І коли він гострою тростинкою виколов очі кротові, вони сміялися, і коли він кидав камінням у прокаженого, вони теж сміялися. У всьому він направляв їх, і в них також затверділи серця, як і в нього. (...)
1. Що ви думаєте про вчинок Хлопчика-Зірки? Поясніть мотиви його поведінки.
2. Проаналізуйте мовлення Хлопчика-Зірки, Дроворуба і жінки-жебрачки. Знайдіть і прочитайте слова, словосполучення, речення, які свідчать про: а) жорстокість; б) пихатість; в ) любов; г ) виховання.
audiotext
Читаємо з розумінням
Одного дня через село проходила бідна жінка-жебрачка. Її одяг був подертий, ноги були поранені камінням на дорозі, бо велика біда спіткала її. Стомившись, вона сіла перепочити під каштаном.
Але коли Хлопчик-Зірка побачив її, він сказав товаришам:
— Дивіться! Під тим гарним зеленим деревом сидить брудна жебрачка. Ходімо, виженемо її звідси, бо вона потворна і хвора.
Отож він пішов і кидав у неї каміння, знущався з неї, їй було страшно, але вона не зводила з нього очей. І коли Дроворуб, який колов дрова і був дуже виснажений, побачив, що робив Хлопчик-Зірка, він підбіг і насварив його:
— Ти дійсно безсердечний і не знаєш жалю. Яке зло зробила тобі ця бідна жінка, що ти так до неї ставишся?
Хлопчик-Зірка почервонів від гніву, тупнув ногою і сказав:
— Хто ти такий, аби питати мене, що я роблю? Я не твій син, щоб слухатися тебе.
— Твоя правда, — відповів Дроворуб, — але я пожалів тебе, коли знайшов у лісі.
Коли жінка почула ці слова, вона голосно заплакала й зомліла. Тоді Дроворуб поніс її у свій дім, його дружина оточила її турботою, і коли врешті-решт жінка отямилася, вони поставили перед нею їжу й воду й просили її почуватися як удома.
Але вона не їла й не пила, а спитала Дроворуба:
— Чи не ти сказав, що знайшов дитину в лісі? Це було десять років тому?
І Дроворуб відповів:
— Так, я знайшов його в лісі, це було десять років тому.
— А що ти знайшов біля нього? — вигукнула вона. — Чи був у нього на шиї бурштиновий ланцюжок? Чи був він загорнутий у золотий плащ, гаптований зірками?
— Твоя правда, — відповів Дроворуб, — усе було так, як ти кажеш.
І він витяг плащ і бурштиновий ланцюжок зі скрині й показав їх жінці.
Коли та їх побачила, то заплакала від радості і сказала:
— Він — мій маленький син, якого я загубила в лісі. Я молю вас: швидко покличте сина, я шукала його по всьому світу.
Тож Дроворуб і його дружина вийшли на вулицю, покликали Хлопчика-Зірку й сказали йому:
— Іди до будинку, там ти знайдеш свою матір, яка чекає на тебе.
Тоді він побіг у дім, його переповнювала цікавість і велика радість. Але коли він побачив, хто там на нього чекав, він лише зневажливо розсміявся і сказав:
— Що, де моя мати? Я тут нікого не бачу, крім цієї нікчемної жебрачки.
А жінка відповіла йому:
— Я твоя мати.
— Ти божевільна, якщо таке кажеш, — сердито вигукнув Хлопчик-Зірка. — Я не твій син, бо ти жебрачка, потворна і одягнена в лахміття. Тому вимітайся звідси, і щоб я більше не бачив твого брудного обличчя.
— Ні, але ж ти насправді мій маленький син, якого я народила в лісі, — плакала вона, і впала на коліна, і простягнула до нього руки. — Грабіжники вкрали тебе в мене і залишили помирати, — шепотіла вона. — Але я впізнала тебе, коли лиш побачила, і твої речі я також впізнала: золотий плащ і бурштиновий ланцюжок. Тому я прошу тебе піти зі мною, бо я блукала по всьому світу, шукаючи тебе. Ходімо зі мною, сину, адже мені потрібна твоя любов.
Але Хлопчик-Зірка не зрушив з місця і не впустив її до свого серця. Не було чутно жодного звуку, крім ридання жінки.
Нарешті він заговорив до неї, його голос був твердим і суворим.
— Якщо ти справді моя матір, — сказав він, — було б краще, якби ти трималася подалі, а не приходила сюди, щоб соромити мене. Зрозумій, я вважав себе сином Зірки, а не жебрачки, як це ти мені зараз кажеш. Тому йди звідси, щоб я тебе більше не бачив.
— Але, сину мій! — вигукнула вона. — Ти навіть не поцілуєш мене перед тим, як я піду? Я так багато страждала, щоб знайти тебе.
— Ні, — сказав Хлопчик-Зірка, — ти така огидна, що я б краще поцілував гадюку або жабу, ніж тебе.
Тоді жінка підвелася та пішла в ліс, гірко плачучи, і коли Хлопчик-Зірка побачив, що вона пішла, то зрадів і побіг назад гратися зі своїми товаришами.
Якими виявилися наслідки вчинку Хлопчика-Зірки для нього самого? Чи було це справедливо?
Але коли товариші побачили, що він іде, то відразу почали дражнити його й промовляли:
— Ти такий гидкий, як жаба, і бридкий, як гадюка. Забирайся звідси, бо ми не стерпимо, якщо ти будеш гратися з нами, — і вони вигнали його з саду.
Хлопчик-Зірка спохмурнів і сказав про себе: «Про що вони говорять мені? Я піду до колодязя і подивлюся, і він покаже мені мою вроду».
Отож він пішов до колодязя та подивився в нього. І що ж?! Його обличчя було як у жаби, а його тіло було в лусці, як у гадюки. Він упав на траву і плакав, і казав собі: «Певно, мене спіткало це лихо через мій гріх. Бо я зрікся своєї матері й прогнав її, я був гордим і жорстоким до неї. Тому я піду й шукатиму її по всьому світу, і не знатиму відпочинку, допоки не знайду її».
Тут до нього прийшла маленька донька Дроворуба, вона поклала руку йому на плече і сказала:
— Що з того, що ти втратив свою вроду? Залишайся з нами, я не буду з тебе глузувати.
Але він сказав їй:
— Ні, я був жорстоким до своєї матері, і за це зло я понесу покарання. Я повинен піти звідси й обійти весь світ, аж поки знайду її і вимолю в неї пробачення.
Тоді Хлопчик-Зірка побіг до лісу й кликав свою матір, просив прийти до нього, але ніхто не відгукнувся. Увесь день він звав її, і коли сонце зайшло за небокрай, він зробив собі ліжко з листя та ліг спати, проте птахи й звірі тікали від нього, бо пам’ятали його жорстокість. Він залишився на самоті із жабою, яка дивилася на нього, і гадюкою, яка повзала неподалік від нього.
Уранці він піднявся, поснідав гіркими лісовими ягодами й пішов лісом, сильно плачучи. І в усіх, кого зустрічав, він запитував, чи не бачили вони випадково його матінки.
Він спитав Крота:
— Ти можеш ходити під землею. Скажи мені, чи моя мама там?
І Кріт відповів:
— Ти осліпив мене. Як я можу знати?
Він спитав Коноплянку:
— Ти можеш літати над високими деревами і бачити увесь світ. Скажи мені, чи можеш ти побачити мою матір?
І Коноплянка відповіла:
— Ти підрізав мої крила заради власної втіхи. Як я можу літати?
Тоді він сказав маленькій Білочці, яка самотньо жила в ялині:
— Де моя мати?
І Білка відповіла:
— Ти вбив мою маму. Ти шукаєш свою, щоб її теж убити?
І Хлопчик-Зірка заплакав, і схилив голову, і просив пробачення в Божих створінь, і продовжував долати свій шлях через ліс, шукаючи жебрачку. На третій день він вийшов на іншу сторону лісу й пішов рівниною.
Коли він проходив селами, діти знущалися з нього та жбурляли в нього каміння, йому не дозволяли навіть спати в корівниках, побоюючись, що він принесе цвіль на зерно: таким він був огидним, і тоді наймити гнали його звідти геть, і нікому не було його шкода. Ніде Хлопчик-Зірка нічого не чув про жебрачку, яка була його матір’ю, хоча він три роки мандрував світом. Часто йому здавалося, що він бачить її на дорозі перед собою, тоді він кликав її і біг за нею, доки від гострого каменю на дорогах він не зранив ноги, і з рани почала сочитися кров. Він не міг наздогнати її, але ті, хто жили неподалік того місця, де він її бачив, заперечували, що коли-небудь бачили когось схожого на неї, і сміялися з його горя.
Три роки він ходив світом, і ніхто у світі не любив його, не поставився до нього добре чи пожалів його. Але це був такий світ, який він сам собі створив у дні своєї великої гордості.
Одного вечора Хлопчик-Зірка підійшов до брами міста, яке було оточене великими мурами й стояло на березі річки. Проте, незважаючи на втому й біль у ногах, він прагнув увійти туди. Але вартові схрестили свої алебарди перед входом і грубо спитали його:
— Що ти робиш у місті?
— Я шукаю свою матір, — відповів він. — Я молю вас дозволити мені пройти, бо, можливо, вона в цьому місті.
Але вартові глузували з нього, а один із них, потрусивши чорною бородою, поставив свій щит і вигукнув:
— Правду кажучи, твоя мати не зрадіє, коли побачить тебе, бо ти огидніший за болотну жабу або гадюку, що повзає у драговині1. Іди собі. Іди. Твоя мати живе не в цьому місті.
1 Драговина — грузьке, багнисте, болотисте місце.
Інший вартовий, котрий тримав у руці жовтий прапор, сказав йому:
— Хто твоя матір, і чому ти її шукаєш?
Він відповів:
— Моя мати — жебрачка, така ж, як і я, а я жорстоко з нею повівся, і я прошу вас дозволити мені пройти, бо я її шукаю, щоб вона мене пробачила.
Але вони не дозволили йому пройти і кололи його списами. І коли хлопчик відвернувся, плачучи, тоді до вартових підійшов чоловік, чий обладунок був прикрашений золотими квітами і на шоломі котрого був крилатий лев, і став розпитувати про хлопця. Вони сказали:
— Це жебрак, син жебрачки, і ми його прогнали.
— Не треба, — вигукнув він, сміючись, — ми продамо цю потвору як раба, і його ціною буде ціна чаші солодкого вина.
І старий чоловік зі злим обличчям, який проходив неподалік і чув розмову, гукнув до них:
— Я куплю його за таку ціну.
Він заплатив, узяв Хлопчика-Зірку за руку і повів у місто.
Вони минули багато вулиць і дісталися маленьких дверей у стіні за гранатовим деревом. Старий доторкнувся до дверей перснем з яшмою, і ті відчинилися. Вони пройшли п’ятьма бронзовими східцями до саду, де було багато чорного маку і зелених глиняних горщиків. Тоді старий вийняв зі свого тюрбана шовковий шарф і зав’язав ним Хлопчику-Зірці очі й повів перед собою. А коли зняв із нього шарф, то хлопчик побачив, що опинився в темниці, де світить лише один ліхтар.
Фіона Еванс. Ілюстрації до казки «Хлопчик-Зірка». 1976 р.
Старий поставив перед ним тарілку із запліснявілим хлібом і наказав:
— Їж!
Поставив солонувату воду в чашці й наказав:
— Пий!
А коли той поїв і попив, старий вийшов, зачинивши за собою двері, і закрутив їх залізним ланцюгом.
Наступного дня старий, який насправді був наймайстернішим із чаклунів Лівії і навчився цього мистецтва в того, хто жив біля Нілу, прийшов до Хлопчика-Зірки і сказав, насупивши брови:
— У лісі, який недалеко біля воріт цього міста, є три золотих монети. Одна з білого, друга з жовтого, а третя з червоного золота. Сьогодні ти принесеш мені монету з білого золота, а якщо не принесеш, то я відшмагаю тебе батогами сто разів. Швидко йди, а на заході сонця я чекатиму тебе біля дверей саду. Принеси мені монету з білого золота, а якщо не виконаєш, то тобі це так не минеться, ти ж мій раб, і я купив тебе за ціною чаші солодкого вина.
Він зав’язав очі Хлопчика-Зірки шовковим шарфом і провів його через будинок і сад з маками, а потім угору п’ятьма бронзовими східцями. І, відчинивши маленькі двері своїм перснем, він випустив його на вулицю.
Хлопчик-Зірка вийшов за міську браму й дійшов до лісу, про який говорив йому Чаклун. Спочатку ліс видався йому дуже красивим, здавалося, що там багато співаючих пташок та квітів із солодким запахом, і Хлопчик-Зірка радісно пішов туди. Але ця краса не принесла йому радості, бо де б він не ступав, гострі колючки та шипи з’являлися з-під землі й оточували його, зла кропива жалила його, чортополох пронизував його своїми гострими шипами, мов кинджалами, хлопчикові було дуже боляче. Проте ніде він не міг знайти монети з білого золота, про яку говорив Чаклун, хоча шукав її з ранку до полудня і з полудня до заходу сонця. Коли сонце почало заходити, Хлопчик-Зірка зібрався йти додому, гірко ридаючи, бо знав, що на нього чекає.
Але коли дійшов уже до околиці лісу, він почув із гущавини крик, начебто комусь було боляче. Забувши про власне горе, він побіг назад і побачив маленького Зайця, що потрапив до мисливської пастки.
Хлопчикові-Зірці стало шкода Зайця, і він звільнив його, сказавши:
— Я сам раб, але тебе я можу випустити на волю.
Заєць відповів йому:
— Ти мене звільнив, а що я дам тобі навзаєм?
Хлопчик-Зірка сказав йому:
— Я шукаю монету з білого золота, але ніде не можу її знайти, якщо я не принесу її моєму хазяїнові, він поб’є мене.
— Ходімо зі мною, — сказав Заєць, — я приведу тебе до неї, бо я знаю, де її заховали і для чого.
Отож Хлопчик-Зірка пішов за Зайцем. І — яка радість! У дуплі великого дуба лежала монета з білого золота, яку він шукав. Він зрадів, узяв монету і сказав Зайцеві:
— За послугу, яку я тобі зробив, ти відплатив мені сторицею, а за добро заплатив добром.
— Зовсім ні, — відповів Заєць, — я поставився до тебе так, як ти поставився до мене.
І він швидко втік, а Хлопчик-Зірка пішов до міста. Біля міської брами сидів прокажений. Його обличчя покривав каптур із сірого полотна, і лише через прорізи світилися очі, як червоні вуглинки. Коли він побачив, що йде Хлопчик-Зірка, він вдарив по дерев’яній мисці й закалатав у дзвоник, гукаючи його:
— Дай мені монету, бо я помру з голоду. Мене вигнали з міста, і нікому мене не шкода.
— На жаль! — вигукнув Хлопчик-Зірка. — У мене є тільки одна монета в гаманці, і якщо я не принесу її моєму хазяїнові, він поб’є мене, бо я його раб.
Але прокажений благав і вмовляв його, доки Хлопчик-Зірка не зглянувся над ним і не дав йому монету з білого золота.
Коли він прийшов до будинку Чаклуна, той відчинив йому, запросив зайти і сказав:
— У тебе є монета з білого золота?
І Хлопчик-Зірка відповів:
— У мене її немає.
Тоді Чаклун напав на нього, побив його і поставив перед ним пусту тарілку і наказав:
— Їж!
Поставив пусту чашку і наказав:
— Пий!
І знову кинув його до темниці.
Наступного дня Чаклун прийшов до нього й сказав:
— Якщо ти сьогодні не принесеш мені монету з жовтого золота, я залишу тебе своїм рабом і відшмагаю триста разів.
Хлопчик-Зірка знову пішов до лісу і цілий день шукав монету з жовтого золота, але ніде не міг її знайти. На заході сонця сів і почав плакати. У той час, як він плакав, до нього прийшов маленький Заєць, якого він врятував із пастки.
Заєць сказав йому:
— Чого ти плачеш? І що шукаєш у лісі?
Хлопчик-Зірка відповів:
— Я шукаю сховану тут монету з жовтого золота, якщо я її не знайду, мій хазяїн поб’є мене й залишить своїм рабом.
— Іди за мною, — гукнув Заєць і побіг через ліс, аж доки вони не дістались озера. На дні того озера лежала монета із жовтого золота.
— Як мені тобі віддячити? — сказав Хлопчик-Зірка. — Це вже вдруге ти допоміг мені.
— Не потрібно, адже це ти перший мене пожалів, — сказав Заєць і швидко втік.
А Хлопчик-Зірка взяв монету із жовтого золота, поклав у свій гаманець і поспішив до міста. Але прокажений побачив, що він іде, й вибіг йому назустріч, став на коліна й вигукнув:
— Дай мені монету, бо я помру від голоду.
Хлопчик-Зірка сказав йому:
— У мене в гаманці лише одна монета з жовтого золота, якщо я не принесу її своєму хазяїнові, він поб’є мене й залишить своїм рабом.
Але прокажений продовжував благати його, тому Хлопчик-Зірка зглянувся над ним і віддав йому монету з жовтого золота.
Коли він прийшов до будинку Чаклуна, той знову відчинив йому й запитав:
— Чи є в тебе монета з жовтого золота?
Хлопчик-Зірка відповів йому:
— У мене її немає.
Тоді Чаклун знову побив його, закував ланцюгами й кинув до темниці. Наступного дня Чаклун прийшов до нього і сказав:
— Якщо сьогодні ти принесеш мені монету з червоного золота, я відпущу тебе, а якщо ні — то вб’ю.
Тоді Хлопчик-Зірка пішов до лісу і весь день шукав монету з червоного золота, але ніде не міг її знайти. Увечері він сів і заплакав, і в той час, як він плакав, до нього прийшов маленький Заєць. Заєць сказав йому:
— Монета з червоного золота, яку ти шукаєш, знаходиться в печері за деревом. Тому не плач більше, а радій.
— Як мені тобі віддячити? — вигукнув Хлопчик-Зірка. — Уже втретє ти мені допомагаєш.
— Ні, це ти перший мене пожалів, — сказав Заєць і швидко втік.
Хлопчик-Зірка зайшов до печери і в її найдальшому кутку він знайшов монету з червоного золота. Він поклав її у свій гаманець і поспішив до міста. Прокажений, побачивши його, став посеред дороги і гукнув до нього:
— Дай мені червону монету, бо я помру.
Хлопчик-Зірка зглянувся над ним знову і дав йому монету з червоного золота, сказавши:
— Тобі вона потрібна більше, аніж мені.
Але на серці в нього було тяжко, бо він знав, яка лиха доля чекала на нього.
Але от що! Коли він проходив через міську браму, варта шанобливо вклонилася йому, кажучи:
— Який красивий наш володар!
І натовп мешканців ішов за ним і гукав:
— Без сумніву, у світі немає вродливішого за нього!
Хлопчик-Зірка заплакав і сказав собі:
— Вони глузують з мене і з мого горя.
Зібралося багато людей. Нарешті він опинився на величезній площі, де був палац Короля.
Як змінилася зовнішність Хлопчика-Зірки? Чому?
audiotext
Ворота палацу відкрилися, і священнослужителі й високопосадовці міста побігли йому назустріч, вони схиляли перед ним голови і казали:
— Ти наш повелитель, якого ми чекали, і син нашого Короля.
Хлопчик-Зірка відповів їм:
— Я — не син Короля, а дитина бідної жебрачки. І як ви можете казати, що я красивий, адже я знаю, що на мене страшно глянути?
Тоді той, чий обладунок був прикрашений золотими квітами й на чийому шоломі був крилатий лев, виставив уперед щит і гукнув:
— Як може мій володар казати, що він некрасивий?
Хлопчик-Зірка подивився туди, і що ж! Його обличчя було таким, як раніше, його краса повернулася до нього, він побачив у своїх очах щось, чого там раніше не було.
Священнослужителі й високопосадовці стали на коліна й сказали йому:
— Дуже давно було таке пророцтво, що в цей день прийде той, хто буде керувати нами. Тому хай наш володар візьме цю корону та скіпетр і буде над нами справедливим і милосердним Королем.
Але він сказав їм:
— Я не гідний цього, бо я зрікся матері, яка народила мене, і я не зупинюся, допоки не знайду її і не попрошу в неї пробачення. Тому дайте мені дорогу, бо я знову мандруватиму світом і не зможу затриматися тут, хоч ви й принесли мені корону й скіпетр.
І коли він говорив, він відвернувся від них до вулиці, що вела до міської брами. Серед натовпу, який обступили солдати, хлопчик побачив жебрачку, котра й була його матір’ю, а біля неї стояв прокажений, який сидів на дорозі.
Вигук радості зірвався з його губ. Він побіг і, ставши на коліна, поцілував рани на ногах своєї матері й окропив їх сльозами. Хлопчик схилив голову до землі і, ридаючи так, що могло розірватися серце, сказав їй:
— Мамо, я відрікся від тебе в годину моєї гордості. Прийми мене в годину моєї смиренності. Мамо, я дав тобі ненависть. Дай же мені любов. Мамо, я відштовхнув тебе. Прийми своє дитя зараз.
І він простягнув руки, схилився і обійняв босі ноги прокаженого, сказавши йому:
— Я тричі пожалів тебе, попроси мою матір заговорити до мене один раз. Але прокажений не відповів йому ані слова.
Марія Михальська. Ілюстрації до казки «Хлопчик-Зірка». 2013 р.
І хлопчик знову заридав і сказав:
— Мамо, мої страждання більші, ніж я можу витримати. Дай мені своє прощення, і я повернуся назад до лісу.
Жебрачка поклала руку на його голову і сказала:
— Устань.
І прокажений поклав руку на його голову і також сказав:
— Устань.
Хлопчик піднявся й подивився на них, і що ж! Вони були Королем і Королевою. Королева сказала йому:
— Це твій батько, якому ти допомагав.
Король сказав йому:
— Це твоя мати, чиї ноги ти обмив своїми слізьми.
Вони обняли й поцілували його, привели в палац, прибрали в чистий одяг, одягли корону на голову, а в руку дали скіпетр, і він став володарем усього міста над річкою.
presentation
Він керував справедливо й милосердно, злого Чаклуна вигнав, Дроворубові та його дружині послав багато подарунків, а їхніх дітей всіляко вшановував. Він не терпів, коли хтось грубо ставився до звірів чи птахів, навчав любові, доброті й милосердю, бідним давав хліб та одяг, і всюди тоді панували мир і достаток.
Але правив він недовго, бо надто великими були його страждання, і через три роки він помер. А той, хто прийшов після нього, правив жорстоко.
(Переклад Марини Зуєнко)
Арт-майданчик
Ілюстратори та ілюстраторки твору «Хлопчик-Зірка»
Перші ілюстрації до цієї казки створили сучасники письменника — англієць Чарльз Робінсон і шотландська художниця Джессі-Маріон Кінґ. Цікаво, що малюнки Дж.-М. Кінґ підписані цитатами з казки і відтворюють настрій саме тих епізодів. Спробуйте створити власні ілюстрації, доберіть до них цитати із твору. За допомогою інтернету зберіть інформацію про художників та художниць, які ілюстрували твір. Які їхні малюнки вам сподобалися?
Джессі-Маріон Кінґ. 1900-ті роки
Джессі-Маріон Кінґ. «Але лише дитина, яка спала». 1920-ті роки
Джессі-Маріон Кінґ. «І втомлена, вона сіла під дерево, щоб відпочити». 1920-ті роки
Джессі-Маріон Кінґ. Сад чорних маків. 1920-ті роки
Арт-майданчик
Чому автор порівнює Хлопчика-Зірку з нарцисом?
Герой давньогрецького міфу юнак на ім’я Нарцис був так сильно закоханий у власне відображення у воді, що більше нікого не міг любити. За це боги покарали його і перетворили на квітку нарцис, яка стала символом холодної й бездушної краси. У переносному значенні нарцис — самозакохана, егоїстична, байдужа до інших людина (звідси поняття «нарцисизм» — самозакоханість, егоїзм).
Мікеланджело Караваджо. Нарцис. 1596 р.
Ніка Гольц. Ілюстрація до казки «Хлопчик-Зірка». 2012 р.
У медіапросторі
Себелюбні й милосердні персонажі Оскара Вайлда на екрані
У 1983 році вийшов на екрани кінофільм «Казка про зоряного хлопчика» (Білорусь, режисер Л. Нечаєв). Його автори додали до сюжету казки Оскара Вайлда елементи наукової фантастики. Поява хлопчика в лісі пояснюється експериментами позаземної цивілізації, що живе лише розумом, а не емоціями. Хлопчикові-Зірці поставлено завдання спинити розвиток почуттів у землян. Проте з плином подій він не лише змінився сам, а й навчив сміятися і плакати суворих інопланетян. Подивіться цей фільм і знайдіть у ньому моменти, коли герої та героїні виявляють людяність і милосердя.
express
Кадри з кінофільму «Казка про зоряного хлопчика». Режисер Л. Нечаєв. 1983 р.
У мультфільмі «Щасливий принц» (режисер Натан Лернер, 1992) за казкою О. Вайлда статуя принца із чистого золота оживає і отримує здатність співчувати людському горю. Змушений стояти непорушно, принц віддає все золото й коштовності тим, хто потребує допомоги. Разом із птахом Серпокрильцем вони зробили все, що змогли, заради інших. А люди? Чи роблять вони нині добрі справи заради ближніх? Як ви думаєте?
Кадр із мультфільму «Щасливий принц». Режисер Н. Лернер. 1992 р.
CLASSROOM
Усно
1. Коли і за яких обставин Дроворуби знайшли Хлопчика-Зірку? Як кожен із них поставився до незвичайної події?
2. Як відреагувала дружина одного із Дроворубів на появу в домі маленького хлопчика? Чи зміг її переконати чоловік? Поясніть, чому в жінки на очах з’явилися сльози.
3. Як Хлопчик-Зірка впливав на своїх товаришів? Чи ставали вони кращими (або гіршими) після спілкування з ним? Доведіть.
4. Дискусія. Як ви думаєте, чому Хлопчик-Зірка був покараний саме втратою вроди, а не в інший спосіб?
Аналіз та інтерпретація
5. Як поставилися до Хлопчика-Зірки, який втратив красу, герої твору? Хто над ним глузував? А хто йому співчував? Оцініть вчинки персонажів.
6. Відшукайте в тексті епізоди, коли герої та героїні змінюються внутрішньо і зовні. Під впливом яких обставин це відбувається?
7. Розкрийте емоційний стан одного з персонажів:
- а) матері Хлопчика-Зірки, від якої відцурався її син;
- б) Хлопчика-Зірки, який втратив вроду;
- в) Дроворуба, який узяв Хлопчика-Зірку на виховання.
Письмово
8. Складіть таблицю «Ознаки народної та літературної казки у творі О. Вайлда “Хлопчик-Зірка”».
Цифрові технології
9. За допомогою інтернету з’ясуйте значення слова «зірка». У якому сенсі воно використане у творі? Знайдіть різні переклади назви казки. Який переклад назви, на вашу думку, найбільш вдалий? Поясніть.
Дослідження
10. Знайдіть у тексті й дослідіть епізоди, де з’являється словосполучення «черстве (тверде) серце». Яких персонажів воно стосується? Прокоментуйте їхні вчинки.
11. Доберіть антоніми до словосполучення «черстве серце». Складіть 2-3 речення з ними.
Ваша творчість
12. Створіть у вигляді зеленого трилисника конюшини (символу Ірландії) постер до образу Хлопчика-Зірки. На кожному з листочків напишіть:
- а) погані вчинки;
- б) добрі вчинки;
- в) істини, які усвідомив герой.
Проєкт
13. Підготуйте проєкт на тему «Звірі й птахи в казці “Хлопчик-Зірка”» як реальні та казкові персонажі». Знайдіть їхні зображення в інтернеті. З’ясуйте, які їхні ознаки є природними, а які — фантастичними. Підготуйте презентацію.
У команді
14. Робота в парах і групах. Оберіть один із діалогів і творчо відтворіть його в особах, доповнивши новими репліками (два Дроворуби, Дроворуб і його жінка, Хлопчик-Зірка і його мати-жебрачка, Хлопчик-Зірка і Чаклун, Хлопчик-Зірка і Заєць, Хлопчик-Зірка і священник, Хлопчик-Зірка і родина Дроворуба, Хлопчик-Зірка і вартові, Хлопчик-Зірка і тварини або ін.).
Життєві ситуації
15. Уявіть ситуацію, що Хлопчик-Зірка з’явився у вашому місті або селі. Як би поставилися до нього діти й дорослі? А ви?
16. Як ви розумієте слова «егоїзм», «самозакоханість», «себелюбство»? Чи притаманні такі риси вам або вашим знайомим? Корисні чи шкідливі вони для людей? Поясніть.
Перевірте себе
https://www.academia-nikolenko-5klas.com.ua/perevirte-sebe/
