Зарубіжна література. Повторне видання. 5 клас. Ніколенко
Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.
Роальд Дал
(1916-1990)
Немає нічого неможливого!
Роальд Дал
Роальд Дал — один із найпопулярніших письменників кінця XX ст., який зобразив сучасних дітей і дорослих у казкових ситуаціях. Засобами чарівної казки він показав духовну сутність людей і світу.
Народився Роальд Дал 13 вересня 1916 року в м. Лландаффі (Велика Британія). Його батьки були вихідцями з Норвегії. Вони дали йому ім’я на честь легендарного полярного дослідника, норвежця Амундсена. Їм дуже хотілося, щоб їхній син теж відкривав невідоме. Так і сталося. Роальд Дал торував шляхи в художній літературі.
Батько Роальда рано помер, і його мама сама виховувала дітей. Мрійливому Роальдові було важко звикнути до суворих правил закладів, у яких йому довелося навчатися. Він дуже любив спорт (крокет і плавання), був капітаном дитячої футбольної команди. Найкращі його шкільні спогади — про шоколадні плитки фабрики «Кедбері». Вони мали різний смак, і школярам часто пропонували дегустувати й записувати свої враження від солодощів. Під час таких дегустацій у Роальда виникло бажання самому створювати нові сорти шоколаду. Ці дитячі розваги згодом знайшли художнє втілення в його повісті-казці «Чарлі і шоколадна фабрика».
Роальд Дал із родиною. 1960-ті роки
Після завершення навчання Роальд Дал працював у нафтовій компанії, мандрував різними країнами, вивчав звичаї та культуру місцевих мешканців. Коли почалася Друга світова війна, пішов добровольцем до національної армії, вивчився на льотчика і був зарахований до Королівських повітряних військ. Після тяжкого поранення не міг більше воювати, і його було призначено військовим аташе в США.
Після війни Роальд Дал повернувся додому і зайнявся літературною справою. Усього написав сімнадцять книжок для дітей. Найвідомішими з них є «Чарлі і шоколадна фабрика», «Чарлі і великий скляний ліфт», «Джеймс і гігантський персик», «Матильда», «Відьми», «ВДВ (Великий Дружній Велетень)».
Роальд Дал біля свого будинку. 1980-ті роки
Роальда Дала нагороджено преміями Великої Британії і міжнародної спільноти: 1983 року — Вітберівською премією (за прилучення широкого кола людей до читання), всесвітньою премією «Фентезі» (за досягнення в жанрі фентезі), 1988 року — премією за найкращу дитячу книжку («Матильда»).
Літературна мандрівка
У які ігри грають у Будинку-музеї Роальда Дала?
У селищі Великий Міссенден (Велика Британія), де Роальд Дал жив і творив майже тридцять років, створено незвичайний музей. Окрім будинку, де зібрано книжки, фільми, малюнки до його творів, для відвідувачів відкрито великий сад із персиковими деревами, тунелями, басейном із золотими рибками. У Будинку-музеї Р. Дала відвідувачам дозволяють грати в ті ігри, які письменник сам придумав для дітей, малювати, перевдягатися в персонажів творів, бешкетувати.
Запропонуйте власну гру на підставі змісту повісті-казки «Чарлі і шоколадна фабрика».
Барви художнього твору
Чарлі і шоколадна фабрика (1962)
Ця повість-казка починається зі знайомства з родиною Бакетів. Автор пропонує читачам увійти до їхньої маленької хатинки й зблизька побачити всіх сімох мешканців. Хлопчик Чарлі відчував себе невід’ємною частинкою своєї сім’ї, де всі турбуються одне про одного. Члени родини Бакетів жили в любові та злагоді, хоча були дуже бідні. Їм не вистачало грошей навіть на харчування, вони їли лише капустяні й картопляні страви. Нерідко мати й батько пропонували Чарлі свою їжу, але він завжди відмовлявся, бо дбав про інших. Бабусі й дідусі спали на одному ліжку. Це було єдине ліжко в будиночку Бакетів, тому його віддали стареньким. А мати, батько й Чарлі спали на холодній підлозі. Однак стосунки в сімействі Бакетів були напрочуд теплими й довірливими.
Чарлі мав дуже добре серце. Бідність родини не позначилася на його характері. Щовечора він приходив до дідуня Джо та бабусі Джозефіни, дідуся Джорджа й бабуні Джорджини, ділився з ними своїми мріями, слухав їхні розповіді. Це були найщасливіші моменти для хлопчика і його рідних.
Дія твору, як і в народних казках, розгортається у формі випробування, тільки не в далекому минулому, а в теперішньому часі. Як усі діти, Чарлі мріяв потрапити на шоколадну фабрику Віллі Вонки, а для цього йому потрібно було знайти щасливий Золотий квиток, схований у шоколадному батончику. Родина допомагала Чарлі, всі Бакети збирали гроші йому на шоколадку, дідунь Джо віддав останню десятицентову монетку. Коли, здавалося, вже не було надії, доля усміхнулася Чарлі: він отримав шанс побувати на фабриці Віллі Вонки.
Отже, п’ятеро дітей разом зі своїми рідними опинилися в солодкому чарівному світі, сповненому спокус і небезпек. Чарлі супроводжував дідунь Джо, який колись працював на фабриці Віллі Вонки і мріяв знову побувати там зі своїм онуком. Усемогутній Віллі Вонка хотів обрати собі наступника чи наступницю, тому випробовував дітей різними способами. Як з’ясувалося, ніхто, крім Чарлі, не витримав казкових випробувань.
В образах дітей Роальд Дал утілив вади сучасного йому світу — розбещеність, жадібність, пихатість, надмірне захоплення телевізором, іграми тощо. Як і в народних казках, негативні персонажі не можуть досягти бажаної мети. Лише той, хто має у своєму серці доброту, любов до праці й співчуття до інших, може із честю пройти всі випробування й отримати головну винагороду. Таким героєм став Чарлі. Саме його Віллі Вонка обрав переможцем і продовжувачем своєї справи.
Проте головне випробування для хлопчика було попереду. Коли в кінці твору Віллі Вонка запропонував забрати Чарлі на фабрику, хлопчик не забув і про свою родину. Він відмовився вирушити в омріяний чарівний світ без своєї сім’ї. І Вілі Вонка погодився з ним! У фіналі чарівний ліфт Вілі Вонки через дах потрапив до хатинки. Містер Вонка, дідунь Джо і Чарлі заштовхали в нього ліжко з бабусями і дідусем Джорджем. Не забули й про пана і пані Бакет. Разом вони вирушили на шоколадну фабрику. Отже, реальний персонаж Чарлі й чарівник Віллі Вонка показали приклад турботи про родину і про людей похилого віку, яких ніколи не можна полишати, які б дивовижні можливості не відкривало життя.
Чарлі і шоколадна фабрика
(Скорочено)
Розділ 1. А ОСЬ І ЧАРЛІ
Читаючи про родину Бакетів, їхню бідність і зусилля, яких вони докладали, щоб вижити, поміркуйте, що давало сили цій сім’ї, що об’єднувало її. А що означав для Чарлі шоколад? Чому автор пише це слово великими літерами — ШОКОЛАД? Які ще слова графічно виокремлені в тексті?
Читаємо з розумінням
Ці двоє старезних людей — батько й мати пана Бакета. Їх звати дідунь Джо та бабуся Джозефіна.
А ці двоє старезних людей — батько й мати пані Бакет. Їх звати дідусь Джордж та бабуня Джорджина.
Це — пан Бакет. Це — пані Бакет. Пан та пані Бакети мають синочка, якого звати Чарлі Бакет.
Це — Чарлі.
Добрий вам день. І вам добрий день. І вам.
Він радий вас бачити.
Уся їхня родина — шестеро дорослих (полічіть) і малий Чарлі Бакет — мешкає в дерев’яній хатинці на краю великого міста.
Хатинка аж ніяк не була розрахована на стількох людей, і жилося їм там страшенно незручно. Мала вона всього дві кімнатки й однісіньке ліжко. Ліжко віддали чотирьом стареньким, бо вони ж такі кволі й утомлені. Такі втомлені, що ніколи й не злазили з ліжка. Дідунь Джо та бабуся Джозефіна лежали з одного кінця, а дідусь Джордж та бабуня Джорджина — з другого. Пан і пані Бакети спали з малим Чарлі Бакетом в іншій кімнатці, на матрацах на підлозі.
Влітку це ще було сяк-так, а от узимку, коли по підлозі цілісіньку ніч віяли крижані протяги, ставало нестерпно. Вони й не мріяли купити кращу хату чи хоч би ще одне ліжко, бо були дуже вбогі.
З усієї родини роботу мав тільки пан Бакет. Він працював на фабриці зубної пасти, де цілий день сидів на лаві, накручуючи кришечки на тюбики з пастою. Але за накручування кришечок багато не платять, і бідолашний пан Бакет, хоч як багато він працював і як швидко накручував кришечки, ніколи не заробляв стільки, щоб купити бодай половину потрібних для такої великої родини речей. Грошей не вистачало навіть на харчі. На сніданок вони їли хліб з маргарином, на обід — варену картоплю з капустою, а на вечерю — капусняк. Трохи краще бувало в неділю. Усі чекали, коли настане неділя, бо хоч страви готували ті самі, але кожному дозволялося з’їсти по дві порції.
Бакети, звісно, не вмирали з голоду, але всім їм — обом дідусям, обом бабусям, батькові Чарлі, матері Чарлі і особливо малому Чарлі — з ранку до ночі здавалося, що животи поприсихали до спин.
Чарлі було найгірше. І хоч батько з матір’ю часто за обідом чи вечерею віддавали йому свої порції, та хлопцеві все одно було мало, бо він ріс. Чарлі страшенно кортіло чогось ситнішого й смачнішого за капусту з капусняком. А понад усе він хотів... ШОКОЛАДУ.
Кадри із кінофільму «Чарлі і шоколадна фабрика». Режисер Тім Бертон, США. 2005 р.
Йдучи вранці до школи, Чарлі бачив у вітринах крамничок цілі стоси величезних шоколадних плиток. Він зупинявся й дивився на них, притискаючись носом до скла і стікаючи слиною. Щодня він бачив, як інші дітлахи виймали з кишень шоколадні цукерки й пожадливо їх поглинали, і це, звичайно, була для нього велика мука.
Чарлі Бакет міг відчути смак шоколаду єдиний раз на рік, на свій день народження. Уся родина заощаджувала для цього гроші і, коли наставав знаменний день, Чарлі з самісінького чудесного ранку дарували невеличку шоколадну плиточку. І щоразу він акуратно ховав цю плиточку в спеціальну дерев’яну коробочку і зберігав її, ніби вона була зі щирого золота. Кілька наступних днів не смів до неї навіть торкатися — тільки дивився. Коли ж урешті не витримував, то віддирав з куточка манюсінький шматочок паперової обгортки, щоб визирнув манюсінький шматочок шоколаду, а тоді відкушував звідти манюсіньку крихточку — аби тільки відчути цей чудесний солодкий смак, що поволі розтікався по язиці. На другий день відкушував ще одну крихточку, а тоді ще і ще. Отак Чарлі примудрявся розтягти десятицентову плиточку шоколаду більш як на місяць.
Але я ще не сказав вам про одне лихо, що мучило малого шоколадолюба Чарлі понад усе. Воно докучало йому набагато більше, ніж якесь там споглядання шоколадних плиток у вітринах крамниць чи поїдання іншими дітьми шоколадних цукерок просто перед його носом.
Гіршої муки годі було уявити: у цьому місті, майже біля самої хатинки, де мешкав Чарлі, стояла ВЕЛИЧЕЗНА ШОКОЛАДНА ФАБРИКА!
Ви собі уявіть!
І то була не якась там звичайна шоколадна фабрика. То була найбільша й найвідоміша в цілому світі фабрика! Називалася вона «ВОНКА», а власником її був містер Віллі Вонка, найкращий за всі часи виробник і винахідник шоколадних цукерок. І що то була за чудесна, неймовірна будівля! Оточена височенним муром з величезною залізною брамою, вона вся диміла й химерно гула. А повітря навколо муру аж на кілометр просякло густими й розкішними пахощами рідкого шоколаду!
Двічі на день, ідучи до школи й повертаючись додому, малий Чарлі Бакет мусив проминати фабричну браму. І щоразу він дуже-дуже сповільнював крок, задирав носа й на повні груди вдихав цей неповторний шоколадний запах, що огортав його звідусіль.
Ох, як же йому подобався цей запах!
І як же він прагнув потрапити на фабрику й побачити, що ж там усередині.
Розділ 5. ЗОЛОТІ КВИТКИ
Новину про те, що на фабрику Віллі Вонки зможуть потрапити щасливі власники п’ятьох Золотих квитків, родина Бакетів дізналася з газети. Уявіть і розкажіть про те, що відчував Чарлі в момент читання оголошення.
(...) Містер Вонка — геніальний виробник цукерок, якого ніхто не бачив уже десять років, прислав сьогодні таке оголошення:
Я, Віллі Вонка, вирішив дозволити цього року відвідати мою фабрику п’ятьом дітям. Майте на увазі — тільки п’ятьом і не більше. Цих п’ятьох щасливців я скрізь водитиму особисто і дозволю їм побачити всі фабричні таємниці та чари. Наприкінці екскурсії всі вони як спеціальний дарунок отримають стільки шоколадок і цукерок, що їм вистачить на все життя! Отож шукайте Золоті квитки! П’ять Золотих квитків було надруковано на золотому папері й заховано під звичайнісінькими обгортками п’яти звичайнісіньких шоколадних батончиків. Ці п’ять батончиків можуть опинитися де завгодно — в будь-якій крамничці на будь-якій вуличці у будь-якому місті будь-якої країни світу — на будь-якому прилавку, де продають цукерки «Вонка». А п’ятеро щасливців, які знайдуть ці п’ять Золотих квитків, стануть єдиними особами, яким дозволять відвідати мою фабрику й побачити, яка вона тепер зсередини! Успіхів вам усім і успішного полювання! (Підпис: Віллі Вонка)
(...)
Розділ 6. ДВА ПЕРШІ ЩАСЛИВЦІ
Перед тим як почати читати розділ про дітей, які першими оволоділи Золотими квитками, пригадайте, як автор знайомив читачів із Чарлі, як запрошував їх привітатися з його родичами, уявіть його переживання. Чи коментує автор появу нових персонажів? Поясніть його ставлення до кожного з них.
Уже на другий день знайшли перший Золотий квиток. Щасливцем виявився якийсь Авґустус Ґлуп, і на першій сторінці вечірньої газети, яку читав пан Бакет, красувалося його велике фото. На знімку був дев’ятирічний хлопець, такий тілистий, ніби його надули велетенською помпою. З усього його тіла випиналися здоровезні обвислі складки жиру, а лице нагадувало потворну грудку тіста з маленькими смородинками очей, що зажерливо поглядали на світ. Містечко, в якому жив Авґустус Ґлуп, за словами газети, просто шаленіло від радості за свого героя. З усіх вікон майоріли прапори, школярів звільнили від уроків, а ще на честь знаменитого земляка було влаштовано парад. «Я знала, що Авґустусь знайде Золотого квитка, — сказала його мати журналістам. — Він щодня з’їдає стільки шоколадних цукерок, що було б просто неймовірно, якби він його не знайшов. Їсти — це його пристрасть. Це єдине, що його цікавить...» (...)
Раптом, саме перед днем народження Чарлі Бакета, газети сповістили, що знайшовся другий Золотий квиток. Цього разу пощастило дівчинці, яку звали Верука Солт і яка жила зі своїми заможними батьками в далекому величезному місті.
І знову вечірня газета пана Бакета опублікувала фото щасливиці. Вона сиділа між сяючими батьками у вітальні їхнього будинку, розмахуючи над головою Золотим квитком, і всміхалася від вуха до вуха.
Веруччин батько, пан Солт, з готовністю пояснив журналістам, як саме було знайдено квиток. «Бачите, — сказав він, — одразу, як доня сказала, що просто мусить мати Золотий квиток, я пішов у місто й почав купувати всі шоколадні батончики “Вонка” — всі, які бачив. Купував їх, мабуть, тисячами. Сотнями тисяч! Тоді вантажив у фургони й відправляв на власну фабрику. Мій, розумієте, бізнес — це горішки, і в мене працює майже сотня жінок, які лущать горішки, щоб їх потім смажити й підсолювати. Цілими днями ці жінки сидять і лущать горішки. Тож я їм сказав: “Дівчата, тепер, замість лущити горішки, здирайте обгортки з цих дурних батончиків!” Вони так і робили. Зранку до вечора кожнісінька моя робітниця зривала з батончиків обгортки». (...)
Розділ 7. ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ЧАРЛІ
Які почуття пережили Чарлі та його рідні? Як вони поставилися до невдачі?
audiotext
Розділ 8. ЗНАЙДЕНО ЩЕ ДВА ЗОЛОТІ КВИТКИ
Які вади сучасного світу втілено в образах нових володарів щасливих квитків? Чи достойні вони цієї знахідки?
(...) «Третій квиток, — прочитав пан Бакет, піднісши газету до самих очей, бо бачив поганенько, а на окуляри не мав грошей, — третій квиток знайшла панна Віолета Бореґард. Величезне хвилювання панувало в домі Бореґардів, коли наш репортер прибув туди, щоб узяти інтерв’ю в щасливої панночки — клацали фотоапарати, виблискували спалахи, а люди штовхалися й пхалися, намагаючись підійти хоч трохи ближче до знаменитості. А знаменитість стояла на кріслі у вітальні, шалено махаючи рукою з Золотим квитком, наче зупиняла таксі. Щось усім говорила дуже швидко й дуже голосно, та нелегко було зрозуміти її слова, бо водночас вона так само шалено жувала жуйку.
— Я жую безперестанку, — кричала дівчина, — та коли почула про ті квитки містера Вонки, то відклала жуйку і перейшла на цукерки — мала надію, що мені пощастить. Тепер, зрозуміло, я знову жуватиму. Я дуже люблю жуйку. Не можу без неї жити. Жую цілісінькими днями, крім тих кількох хвилин, коли треба їсти...» (...)
— Тату, а кому ж дістався четвертий квиток?
— Зараз побачимо, — відповів пан Бакет, знову придивляючись до газети. — Ага, ось воно. «Четвертий Золотий квиток, — прочитав він, — знайшов хлопець Майк Тіві».
— Ще один поганець, хай мені грець, — буркнула бабуся Джозефіна.
— Не перебивайте, бабусю, — попросила пані Бакет.
«Дім родини Тіві, — почав читати пан Бакет, — коли туди прибув наш кореспондент, теж був заповнений схвильованими гостями, однак щасливого переможця, тобто Майка Тіві, уся ця ситуація, здається, страшенно дратувала.
— Ви що — подуріли? Не бачите, що я дивлюся телевізор? — сердито крикнув він. — Не заважайте!
Дев’ятирічний хлопець сидів перед величезним телевізором, не зводячи очей з екрана, й дивився фільм, у якому одна зграя бандитів розстрілювала з автоматів іншу». (...)
Розділ 11. ЧУДО
Напевно, коли ви читали про Золоті квитки, то одразу здогадалися, що Чарлі обов’язково знайде один із них. Так, він знайшов квиток, але не в батончику, який отримав на день народження, і навіть не в купленому дідусем Джо, а в придбаному за знайдену доларову банкноту. Порівняйте почуття Чарлі від його знахідки зі ставленням інших дітей до Золотих квитків.
(...) Чарлі зайшов до крамнички й поклав на прилавок мокру доларову банкноту.
— Один «Високочудесний зефірмелад Вонки», — випалив він, пригадуючи смак батончика, подарованого на день народження.
Чоловік за прилавком (...) відвернувся, сягнув рукою, тоді знову повернувся до Чарлі і дав йому батончик. Чарлі схопив шоколадку, миттю зірвав обгортку і вп’явся в неї зубами. Відкусив великий шматок... тоді другий... о, яка ж то радість запихати в рот величезні кусні чогось солодкого й твердого! Яке неймовірне блаженство відчувати в роті тверду й поживну їжу!
— Синку, ти так сильно захотів батончика? — лагідно спитав продавець.
Чарлі кивнув, а рота йому аж розпирало шоколадом. Продавець поклав на прилавок здачу.
— Їж потроху, — порадив він. — Живіт заболить, якщо ковтати не прожувавши.
Чарлі й далі пожадливо ковтав. Не міг зупинитися. Не минуло й півхвилини, як батончик зник у горлі. Хлопець ледве дихав, але відчував неймовірне, величезне щастя. Простяг руку по здачу. Тоді завагався. Його очі були на одному рівні з прилавком. Дивилися на маленькі срібні монетки, що там лежали. Усі десятицентові. Дев’ять штук. Яка різниця, якщо він витратить ще однісіньку...
— Мабуть, — сказав він тихо, — мабуть... я візьму ще один батончик. Такий самий, якщо можна.
— Чому ж не можна? — відповів гладкий продавець. Він знову сягнув собі за спину й дістав з полиці ще один «Високочудесний зефірмелад Вонки». Поклав його на прилавок.
Чарлі взяв, здер обгортку... і раптом.... з-під обгортки... блиснуло золотим сяйвом. Серце в нього завмерло.
— Це ж Золотий квиток! — закричав продавець і підстрибнув на півметра вгору. — У тебе Золотий квиток! Ти знайшов останній Золотий квиток! Ти ба! Ідіть усі сюди! Йдіть дивіться! Цей малий знайшов останній Золотий квиток від Вонки! Ось він! У нього в руках! (...)
Розділ 14. МІСТЕР ВІЛЛІ ВОНКА
У новому розділі ви познайомитеся з містером Віллі Вонкою. Яким ви уявляєте його? Прочитавши розділ, порівняйте текст і свої читацькі очікування.
(...) За відчиненими фабричними воротами стояв сам містер Вонка.
І що то був за дивовижний чоловік!
На голові він мав чорний циліндр.
Одягнений був у фрак з розкішного темно-фіолетового оксамиту.
Штани мав темно-зелені.
Рукавички — перламутрово-сірі.
А в руці тримав елегантну тростину з золотою бамбулькою.
З його підборіддя стирчала акуратна чорна цапина борідка. А очі — очі він мав невимовно ясні. Здавалося, що вони весь час іскряться й мерехтять. Власне кажучи, все його лице освітлював радісний усміх.
Ох, а яким він здавався розумним! Яким кмітливим, проникливим і енергійним! Він без упину посмикував головою, схиляв її і так і сяк, ніби вбирав усе довкола своїми ясними мерехтливими очима. Його рухи були швидкі, як у білки, спритної й хитрющої старої білки з парку.
Зненацька він кумедно з підстрибом затанцював на снігу, широко розвів руки, всміхнувся п’ятьом дітлахам, що скупчилися біля воріт, і вигукнув:
— Вітаю вас, мої маленькі друзі! Запрошую на фабрику!
Кадри із кінофільму «Чарлі і шоколадна фабрика». Режисер Тім Бертон, США. 2005 р.
Голос його звучав високо й чисто, мов флейта.
— Підходьте по одному, — покликав він — разом з батьками. Показуйте свій Золотий квиток і називайтеся. (...)
Розділ 15. ШОКОЛАДНИЙ ЦЕХ
Читаючи про шоколадний цех фабрики Віллі Вонки, відзначте, що там було фантастичним. А чим би вам хотілося поласувати в чудовій долині?
— Дуже важливий цех! — вигукнув містер Вонка, витяг з кишені в’язку ключів і застромив одного з них у замкову щілину. — Це мозковий центр усієї фабрики, серце всього бізнесу! А який він гарний! Я вимагаю, щоб мої цехи були гарні! Терпіти не можу бридких фабрик! Ну, заходьте! Але будьте обережні, дорогі дітки! Не очманійте! Не дуже хвилюйтеся! Дотримуйтесь тиші!
Містер Вонка відчинив двері.
П’ятеро дітей і дев’ятеро дорослих проштовхалися в них — і яка ж дивовижна картина виникла в них перед очима!
Вони стояли посеред чудової долини. Обабіч простягалися зелені луки, а поміж них текла велика коричнева ріка. І ба більше, посеред ріки шумів велетенський водоспад — вода стікала з стрімкої скелі, закручувалася щільними пластами, а тоді з розмаху верглася в бурхливий вир, що клекотів піною та бризками. Під водоспадом (і це було найдивовижніше видовище) звідкілясь із височенної стелі звисало до самісінької річки ціле гроно велетенських скляних труб! Труби ті були таки справді велетенські. Було їх з добрий десяток, і вони висмоктували з річки коричневу каламутну воду, переганяючи її бозна-куди. А оскільки були вони зі скла, то всі бачили, як та рідина тече й булькоче, а ще було чути, як невпинно, заглушуючи ревіння водоспаду, смок-смок-смокчуть труби.
Річкові береги поросли мальовничими деревами й кущами — плакучими вербами, вільхами та високими купами рододендронів з рожевими, червоними й бузковими квітами. Луки були всіяні тисячами квіточок жовтця.
— От! — вигукнув містер Вонка, підскакуючи й показуючи золотою бамбулькою тростини на коричневу річку.
— Це все шоколад! Кожна краплинка цієї ріки — з гарячого рідкого шоколаду найвищої якості. Най-най-най-вищої якості. Цього шоколаду вистачить, щоб заповнити по краї всі ванни всієї країни! Та ще й усі плавальні басейни! Чи ж не дивовижно? А погляньте на мої труби! Вони засмоктують шоколад і розносять його по всіх фабричних цехах, скрізь, куди потрібно! Тисячі літрів щогодини, любі дітки! Тисячі й тисячі літрів!
Діти та їхні батьки не могли з подиву промовити й слова. Вони були приголомшені. Ошелешені. Вражені й розгублені. Їх цілковито збила з пантелику ця вся грандіозність. Вони просто стояли й дивилися.
— Цей водоспад надзвичайно важливий! — вів далі містер Вонка. — Він змішує шоколад! Розбовтує його! Колотить і збиває! Робить його легким і пінистим! Жодна інша фабрика на світі не змішує шоколад водоспадом! Але тільки так це можна зробити як належить! Тільки так! А як вам мої дерева? — вигукнув він, вказуючи тростиною. — А мої гарненькі кущики? Правда, гарні? Я ж вам казав, що ненавиджу потворність! І зрозуміло, що все це їстівне! Усе з чогось інакшого й смачного! А як вам мої луки? Подобається травичка й жовтець? Травичку, на якій ви стоїте, любі малята, зроблено з нового сорту м’якої м’ятної цукрової вати, яку я недавно винайшов! Я назвав її цукряткою! Скуштуйте стеблинку! Будь ласка! Це так смачно!
Усі механічно нахилилися й зірвали по стеблинці трави — окрім Авґустуса Ґлупа, котрий хапнув одразу цілу жменю. А Віолета Бореґард, перш ніж покуштувати свою стеблинку трави, витягла з рота жуйку, з якою вже побила світовий рекорд, і акуратно приліпила її собі за вухом.
— Яке ж це чудо! — прошепотів Чарлі. — Який чудовий смак! Правда, дідуню?
— Я б усе це поле з’їв! — захоплено всміхнувся дідунь Джо. — Лазив би на чотирьох, як корова, і схрумав би на цьому полі всю траву, до стеблинки! (...)
Розділ 17. АВҐУСТУС ҐЛУП ВИЛІТАЄ В ТРУБУ
Гостей фабрики спіткали перша неприємність і перша втрата учасника змагання за головний шоколадний приз. Читаючи розділ, зверніть увагу на те, як спілкуються між собою схвильовані родичі Авґустуса Ґлупа. Яку оцінку вчинкам хлопчика висловлено в пісні працівників фабрики — умпа-лумпів?
(...) Авґустус Ґлуп упав у річку і миттю зник під коричневою поверхнею.
— Рятуйте його! — замахала парасолькою поблідла пані Ґлуп. — Він утопиться! Він не вміє плавати! Рятуйте його! Рятуйте!
— Побійся Бога, жінко, — вигукнув пан Ґлуп, — я не стрибатиму! Це ж мій найкращий костюм!
На поверхню знову вигулькнуло коричневе від шоколаду обличчя Авґустуса Ґлупа.
— Рятуйте! Поможіть! Рятуйте! — залементував він. — Витягніть мене!
— Та не стій, мов пень! — крикнула пані Ґлуп на пана Ґлупа. — Роби щось!
— Та роблю! — огризнувся пан Ґлуп, скидаючи піджака й готуючись пірнати в шоколад.
Але поки він це робив, нещасного хлопчиська затягувало далі й далі — до отвору однієї з тих велетенських труб, що звисали в річку. Врешті він геть зник з очей, його протягло під поверхнею й потужно засмоктало в трубу. (...)
Пан і пані Ґлуп поспішили за своїм крихітним супровідником, а п’ятеро умпа-лумпів на другому березі річки раптом почали підстрибувати, танцювати й шалено гатити в манюсінькі барабанчики.
— Дідуню! — вигукнув Чарлі. — Послухайте їх, дідуню! Що вони роблять?
— Цсс! — зашепотів дідунь Джо. — Вони, здається, співають нам пісню!
(...) Та з цим хлопчиськом — справа марна,
бо він — мерзенний, а тому
знайшли ми кращий шлях йому.
«Пора! — гукнули ми в юрбу, —
щоб вилетів він у трубу!
Б’ють барабани. Дзвонить дзвін,
і вже невдовзі має він
у тім цеху, де зник, до речі,
побачити кумедні речі.
Лиш не журіться, дітки, знов,
Авґустус Ґлуп — живий-здоров,
хоч, звісно, змиримося з тим,
що певні зміни будуть з ним,
бо прогресує організм,
як попаде в той механізм... (...)
Розділ 24. ВЕРУКА В ГОРІХОВОМУ ЦЕХУ
Верука Солт не могла спокійно насолоджуватися тим, що бачила. Їй постійно хотілося щось привласнити — умпа-лумпу, білочку. Уважно прочитайте пісню умпа-лумпів. Кого вони звинувачують? Чи погоджуєтеся ви з цим? Поясніть свою думку.
(...) — Я хочу вчену, дресировану білочку!
І тут виступив наперед пан Солт, Веруччин батько.
— Так, Вонко, — солідно проказав він, витягаючи натоптаного грішми гаманця, — скільки хочете за свою скажену білку? Назвіть Ціну.
— Вони не продаються, — відповів містер Вонка. — Їй білка не дістанеться.
— Як це не дістанеться! — зарепетувала Верука. — Я зараз зайду й сама собі виберу білку!
— Не смій! — крикнув містер Вонка, та було пізно. Дівчисько рвучко відчинило двері й забігло в цех.
Щойно вона опинилася в залі, як усі сто білок перестали працювати, озирнулися і втупилися в неї чорними намистинками очей.
Верука теж завмерла, зирячи на них. Тоді її погляд зупинився на гарненькій білочці, що сиділа край стола зовсім близько до неї. Білочка тримала в лапках горіха.
— Чудово, — сказала Верука, — візьму тебе!
Дівчина простягла руку, щоб ухопити білочку... та поки вона це робила... у першу ж часточку секунди, коли її рука почала рух уперед, у кімнаті все раптом закружляло, ніби спалахнула руда блискавка, і всі-всі-всі білки, що сиділи за столом, стрибнули на Веруку, вчепившись їй у тіло.
Кадри із кінофільму «Чарлі і шоколадна фабрика». Режисер Тім Бертон, США. 2005 р.
Двадцять п’ять білок схопили дівчинку за праву руку й повисли на ній.
Ще двадцять п’ять білок схопили її за ліву руку й теж повисли.
Двадцять п’ять білок схопили її за праву ногу й притисли її до землі.
Двадцять чотири білки схопили її за ліву ногу.
Лишалася ще одна білка, як було видно — найголовніша. Вона видряпалася Веруці на спину й почала стук-стук-стукати бідолашне дівчисько по голові суглобами кігтика.
— Рятуйте її! — заверещала пані Солт. — Веруко! Назад! Що вони з нею роблять?
— Перевіряють, чи не зіпсута всередині, — пояснив містер Вонка. — Дивіться далі.
Верука люто боронилася, але білки міцно її тримали й не давали поворухнутися. Білка на плечах і далі стук-стук-стукала дівчину по голові. А тоді білки повалили Веруку додолу й кудись потягли.
— Ой лихо, вона таки зіпсутий горішок, — сказав містер Вонка. — Мабуть, її голова відлунювала порожнечею.
Верука борсалася й вищала, та дарма. Дужі маленькі лапки тримали її міцно, і вирватись вона не могла.
— Куди вони її тягнуть? — верескнула пані Солт.
— Туди, куди викидають зіпсуті горіхи, — пояснив містер Віллі Вонка. — До сміттєпроводу. (...)
(...) Дісталось панні по заслузі,
бо що посіяв — те й пожнеш,
і від розплати не втечеш.
Та вам тепер, либонь, цікаво,
чи хтось судити має право
лише Веруку Солт одну,
і всю розбещення вину
приписувати тільки їй —
зіпсутій, але ж не лихій?
То хто ж її так зіпсував?
Хто їй постійно потурав?
Нікчему з неї хто зробив?
Хто грішний тут? Хто завинив?
На жаль, ця відповідь — сумна,
бо чітко вказує вона,
що лихо власними руками
тут сотворили ТАТО й МАМА!
Тому радіє цілий світ,
що й їх забрав сміттєпровід
(чи сміттєпровід? — Все одно. —
вони поринули на дно. (...)
Розділ 25. ВЕЛИКИЙ СКЛЯНИЙ ЛІФТ
Як гості Віллі Вонки поставилися до незвичайної подорожі?
audiotext
Розділ 27. МАЙКА ТІВІ ПЕРЕДАЮТЬ ПО ТЕЛЕБАЧЕННЮ
У чому, на вашу думку, полягає небезпека захоплення Майка Тіві?
(...) — Ну от! — вигукнув містер Вонка, підстрибуючи від збудження. — Це тестувальна зала мого останнього й найвидатнішого винаходу — телевізійного.
— А що це таке — телевізійний шоколад? — стрепенувся Майк Тіві.
— А щоб ти здоров був! Перестань мене перебивати! — обурився містер Вонка. — Цей шоколад передається по телебаченню. Сам я телебачення не люблю. Можливо, в маленьких дозах воно не вадить, але ж дітям ніколи не вистачає маленьких доз. Вони б воліли сидіти цілісінький день і витріщатися на екран...
(...) — А людей? — не вгавав Майк Тіві. — Чи ви могли б передати з місця на місце справжню живу людину?
— Живу людину! — вигукнув містер Вонка. — У тебе що, не всі дома?
— Але чи можливо це зробити?
— О Господи, дитино, я справді не знаю... думаю, що можна було б... так, я майже впевнений, що можна... авжеж, можна... хоч я волів би не ризикувати... бо це могло б призвести до дуже неприємних наслідків...
— Дивіться на мене! — кричав він на бігу. — Мене найпершого в світі...
— Ні-і-і-і-і! — заволав містер Вонка.
— Майк! — заверещала пані Тіві. — Стій! Назад! Ти перетворишся на мільйон шматочків!
Та Майка Тіві вже було не спинити. Хлопець летів мов навіжений, а добігши до величезної телекамери, відразу підскочив до рубильника, порозкидавши навсібіч умпа-лумпів.
— Бувайте здорові й не кашляйте! — вигукнув він, рвонув рубильник на себе і стрибнув просто під яскраве світло потужної лінзи. Сліпучий спалах.
Тоді запала тиша. (...)
З телевізора долинув тонесенький голосочок, ніби там пискнула мишка.
— Привіт, мамусю! — пищав Майк. — Татку! Дивіться на мене! Мене першого в світі передали по телевізору!
— Хапайте його! — наказав містер Вонка. — Швидко!
Пані Тіві сягнула рукою й зняла з екрана крихітну фігурку Майка Тіві.
— Ура! — зрадів містер Вонка. — Він цілий! Цілий і неушкоджений!
— І це, на вашу думку, неушкоджений? — обурилася пані Тіві, дивлячись на крихітного хлопчика, що гасав у неї по долоні, розмахуючи пістолетами. Зросту він мав два-три сантиметри, не більше. (...)
Розділ 30. ШОКОЛАДНА ФАБРИКА ЧАРЛІ
Останній розділ — це закінчення історії про Чарлі Бакета і шоколадну фабрику. Його назва підказує розв’язку. Найцікавішою в ній є не винагорода, а реакція хлопчика на звістку про подарунок. Як же Чарлі відреагував на те, що він стане власником фабрики Віллі Вонки?
Великий скляний ліфт тепер ширяв високо над містом. У ньому стояли містер Вонка, дідунь Джо та малий Чарлі.
— Як я люблю свою шоколадну фабрику, — сказав містер Вонка, дивлячись униз. Тоді на хвилю замовк, а потім повернувся й глянув на Чарлі з надзвичайно серйозним виразом обличчя. — А тобі, Чарлі, вона теж подобається? — запитав він.
— О, так! — вигукнув Чарлі. — Думаю, це найчудовіша фабрика на світі!
— Дуже приємно це чути, — як ніколи серйозно проказав містер Вонка. Він не відводив очей від Чарлі. — Так, — повторив він, — мені надзвичайно приємно чути це від тебе. І зараз я скажу, чому.
Містер Вонка нахилив голову набік, а тоді цілком несподівано сяйнув усмішкою, від чого з кутиків його очей побігли крихітні зморщечки, і сказав:
— Розумієш, люба дитино, я вирішив усе це тобі подарувати. Як тільки підростеш і зможеш нею управляти, фабрика стане твоєю.
Чарлі витріщився на містера Вонку. Дідунь Джо роззявив рота, намагаючись щось сказати, але не міг видушити й словечка.
— Це щира правда, — запевнив містер Вонка, тепер уже всміхаючись від вуха до вуха. — Я справді віддаю фабрику тобі. Ти згоден?
— Віддаєте фабрику йому? — не міг повірити дідунь Джо. — Ви, мабуть, жартуєте.
— Я не жартую. Я цілком серйозно.
— Але... але... чого це вам забаглося віддати вашу фабрику малому Чарлі?
— Боюся, мама з нами не піде, — сумно сказав Чарлі.
— Чому це?
— Бо вона не покине бабусю Джозефіну, бабуню Джорджину та дідуся Джорджа.
— Вони теж можуть перебратися на фабрику!
— Не зможуть, — заперечив Чарлі. — Вони дуже старенькі і двадцять років не злазили з ліжка.
Кадри із кінофільму «Чарлі і шоколадна фабрика». Режисер Тім Бертон, США. 2005 р.
— То ми й ліжко разом з ними заберемо, — сказав містер Вонка. — У цьому ліфті ліжко поміститься легко.
— Ви не витягнете ліжко з хатинки, — втрутився дідунь Джо. — Не пролізе крізь двері.
— Не впадайте у відчай! — вигукнув містер Вонка. — Немає нічого неможливого! Ось дивіться!
Ліфт уже ширяв над самісіньким дахом хатинки Бакетів.
presentation
— Що ви хочете зробити? — спитав Чарлі.
— Хочу їх забрати, — відповів містер Вонка.
— Як? — здивувався дідунь Джо.
— Прямо через дах, — пояснив містер Вонка, натискаючи ще одну кнопку. (...)
(Переклад В. Морозова за редакцією О. Негребецького та І. Малковича)
Арт-майданчик
Якими ви уявляєте персонажів Роальда Дала?
Англійський письменник і художник Квентін Блейк, друг Роальда Дала, проілюстрував вісімнадцять його книжок. Динамічні малюнки передають атмосферу захопливих пригод і гумору.
Шведський художник Бент-Арне Рунерштрем створив власну серію ілюстрацій до казки Роальда Дала. На яскравих портретах героїв увиразнено їхні особливості.
Українська художниця Євгенія Гапчинська проілюструвала казку Роальда Дала для вітчизняного видання. Тут у центрі уваги — маленький Чарлі та його заповітна мрія.
Квентін Блейк. Ілюстрація до твору Р. Дала «Чарлі і шоколадна фабрика». 1998 р.
Бент-Арне Рунерштрем. Ілюстрація до твору Р. Дала «Чарлі і шоколадна фабрика». 1983 р.
Євгенія Гапчинська. Обкладинка українського видання твору. 2005 р.
Створіть власну обкладинку до повісті-казки «Чарлі і шоколадна фабрика».
У медіапросторі
Екранізації книжки Роальда Дала
Існує декілька екранізацій казки Роальда Дала «Чарлі і шоколадна фабрика». Сценарій до першого фільму написав сам письменник, як і перші авдіо, які теж він озвучував.
Кінофільм режисера Мела Стюарта «Віллі Вонка і шоколадна фабрика» створений у 1971 році. У ньому багато музики, співають не лише умпа-лумпи, а й Віллі Вонка, Чарлі, дідунь Джо. Головний герой тут не Чарлі, а ексцентричний Віллі Вонка.
Кадр із кінофільму «Віллі Вонка і шоколадна фабрика». Режисер Мел Стюарт, Велика Британія, США. 1971 р.
Кінофільм режисера Тіма Бертона «Чарлі і шоколадна фабрика» вийшов на екрани у 2005 році. Хоча всемогутній Віллі Вонка є організатором усіх пригод на шоколадній фабриці, він несподівано для себе сам вчиться в маленького Чарлі любити й цінувати родину. Чарлі з його чутливим серцем виходить переможцем не тільки в боротьбі за головний приз, а й у реальному житті. Життєві цінності, закладені в його душу родиною, перемагають невихованість, егоїзм, жорстокість його однолітків, а також самотність Віллі Вонки.
Кадр із кінофільму «Чарлі і шоколадна фабрика». Режисер Тім Бертон, США. 2005 р.
Режисер фільму додав до кола персонажів ще одного — Віллі Вонка-хлопчика. Дорослий Віллі Вонка постійно згадує про свого батька, котрий суворо ставився до нього і не розумів його. За сюжетом фільму Чарлі допоміг Віллі Вонці вирішити давній конфлікт із батьком. У сцені примирення Чарлі є головним, бо він знає, що кожній людині потрібна міцна сім’я.
Літературна мандрівка
Велика космічна подорож у скляному ліфті Віллі Вонки
Продовженням історії про Чарлі та його родину стала повість Р. Дала «Чарлі і великий скляний ліфт». На малого Чарлі, його батьків, дідусів і бабусь чекала велика космічна подорож. Одні з того раділи й сміливо рухалися вперед, як Чарлі та дідунь Джо, а бабуся Джорджина боялася: «А якщо з нами щось трапиться...». Однак на це Віллі Вонка відповідав: «Ви так нікуди в житті й не потрапите, якщо весь час аякщокатимете». Віллі Вонка постійно підтримував стареньких, навчав їх літати. І вони врешті-решт відчули радість польоту й нового життя.
express
Обкладинки книжки «Чарлі і великий скляний ліфт»
У повісті чимало пригод. На її останніх сторінках вже немає тих, хто боїться, хто думає лише про себе, хто байдужий до життя. Бакети володіють найвищою цінністю на землі — справжнім щастям, коли всі дбають про всіх і живуть інтересами одне одного.
CLASSROOM
Усно
1. Які родинні стосунки панували в сім’ї Бакетів?
2. Кому дісталися Золоті квитки містера Вонки? Розкажіть про персонажів-дітей, їхні захоплення та улюблені заняття. Охарактеризуйте їхні вподобання.
3. Розкажіть про цехи, у яких зникають володарі Золотих квитків. Поміркуйте, яким чином це пов’язано із захопленнями чи недоліками дітей.
4. Сформулюйте 4-5 запитань, на які ви хотіли б отримати відповідь у Чарлі або Віллі Вонки після прочитання твору.
Аналіз та інтерпретація
5. Пригадайте, у яких народних і літературних казках героїв та героїнь чимось винагороджували. А як було покарано злих, ледачих, брехливих персонажів казок, які ви читали раніше? Поясніть незвичні способи винагородження й покарання в повісті «Чарлі і шоколадна фабрика» Роальда Дала. Який вони мають моральний зміст?
6. Доведіть, що автор твору впродовж розвитку подій уболівав за Чарлі Бакета. Знайдіть у тексті підтвердження авторської симпатії до малого Чарлі (слова, якими він його називає, висловлювання про нього).
Письмово
7. Напишіть власне продовження історії про Чарлі.
Цифрові технології
8. За допомогою інтернету перегляньте один із кінофільмів за повістю Р. Дала «Чарлі і шоколадна фабрика». Порівняйте з літературним твором. Назвіть нових персонажів і події, які з’явилися в стрічці. Який смисл прагнув увиразнити режисер?
Дослідження
9. Дослідіть пісні умпа-лумпів. Визначте тему та ідею кожної. Як ви гадаєте, з якою метою письменник умістив їх у прозовий твір? Яку роль у казці виконують умпа-лумпи?
Ваша творчість
10. Напишіть нову пісню умпа-лумпів про ваших однолітків. Які вади сучасних дітей у ній треба висвітлити?
Проєкт
11. Підготуйте проєкт на тему «Винаходи Віллі Вонки». Проілюструйте проект власними малюнками або світлинами. Оцініть імовірність винаходів чарівника.
У команді
12. Гра «Де казка? Де реальність?». Об’єднайтеся в команди. Кожна команда має відібрати й виразно прочитати 3-4 уривки (по 5-6 речень) із повісті «Чарлі і шоколадна фабрика». Інші команди мають визначити належність уривків до казкового світу або дійсності.
Життєві ситуації
13. Чарлі та його батьки відмовилися від ліжка заради рідних людей похилого віку. А від чого ви можете відмовитися заради своїх близьких? Як ви їм особисто допомагаєте?
14. Уся родина Чарлі пишається ним. Чому? Назвіть його чесноти, що подобаються батькам, дідусям і бабусям, а також Віллі Вонці. Які із цих чеснот маєте ви? А які необхідно виховати в собі?
Перевірте себе
https://www.academia-nikolenko-5klas.com.ua/perevirte-sebe/
