Література (українська та зарубіжна). Інтегрований курс. Частина 1. 8 клас. Ніколенко

Тенденції розвитку української літератури XI—XV ст.

Подивіться лишень добре,

Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова,

Не минайте ані титла,

Ні ще тії коми...

Тарас Шевченко

Які пам’ятки давнини є у вашому місті/селі? Що ви про них знаєте? Які враження вони справили на вас?

Періодизація української давньої літератури. Українську літературу від найдавніших часів до кінця XVIII ст. називають давньою. У її межах з огляду на стиль, який панував у мистецтві певної епохи, та історико-суспільні події виокремлюють кілька періодів. Літературу кінця X — середини XV ст. (за аналогією до періодизації світової літератури) визначають як літературу Середньовіччя: до кінця X ст. — раннє, XI—XII ст. — зріле, XIII — середина XV ст. — пізнє. Її розвиток поетапний і зумовлений багатьма суспільно-культурними та історико-політичними чинниками. Це література доби Київської Русі (IX—XIII ст.) та Литовсько-Руської держави (XIV—XV ст.).

Український науковець-енциклопедист Дмитро Чижевський виокремив три періоди розвитку давньої української літератури.

Перший період — XI ст. — література Київської Русі, доба монументального стилю. До цього періоду належать визначні літописні пам’ятки («Повість минулих літ», Київський літопис) та житія святих, або агіографічна література (житіє Бориса і Гліба, житіє Феодосія Печерського).

Другий період — XII — середина XIII ст. — література Київської Русі, доба орнаментального стилю. Для нього характерні розвиток літописання (Галицько-Волинський літопис), агіографічної та ораторської прози, поширення рукописних збірників з пам’ятками Київської Русі (наприклад, збірник «Ізмарагд» зі 150-ма проповідями) та переклади Євангельських текстів.

Третій період — XIV—XV ст. — література переходової доби, після якої розпочинаються період українського Ренесансу та Реформації (кін. XV — кін. XVI ст.) і доба українського Бароко (кінець XVI—XVIII ст.).

Клерикальна література. У Київській Русі популярними були книги Святого Письма: Євангелія, Апостоли, Псалтирі (книги псалмів, частини Біблії), збірки молитов, житія святих (короткі розповіді про життя мучеників і аскетів-печерників, яких церква вважала святими, — прологи; помісячні життєписи — четьї-мінеї; збірники життєписів святих — патерики), повчання, проповіді, промови й богословські трактати.

Найдавнішим рукописом є Остромирове Євангеліє, датоване 1056-1057 рр. А «золотою книгою» українського письменства, «джерелом його літературної утіхи й морального поучення» Михайло Грушевський вважав «Києво-Печерський патерик». Це збірка оповідань про ченців Києво-Печерського монастиря, складена в XIII ст. на основі листування єпископа Володимиро-Суздальського Симона (помер 1226) і ченця Печерського монастиря Полікарпа.

Образи «Києво-Печерського патерика» в агіографічних топосах і композиційних схемах гравюр українських друкованих книг XVII — першої пол. XVIII ст.

У домашньому читанні використовували апокрифи — твори біблійної тематики, які доповнювали або уточнювали Святе Письмо, хоч їх церква не вважала канонічними та забороняла. Вони виникли в народі й завдяки наявному в них художньому вимислу побутували в усній формі як казки, легенди, перекази, псалми, колядки. Найвідоміші з них — «Сказання, як сотворив Бог Адама», «Сказання про Адама і Єву», «Сказання про потоп і праведного Ноя», «Ходіння Богородиці по муках», «Дитинство Ісуса» та ін. Біблійні сюжети покладено в основу релігійних драм — різдвяних та великодніх містерій. Про «чуда», здійснені Богородицею і святими йшлося в міраклях — релігійно-повчальних драмах.

Популярними були жанри паломницької літератури («Ходіння ігумена Даниїла» — пам’ятка, присвячена мандрівці ігумена до Палестини).

Повчання і літописи. Розвивалася в той період ораторсько-повчальна проза, написана у формі звернення старшої людини до дітей та нащадків. Наприклад, «Повчання Володимира Мономаха дітям», «Повчання архієпископа Луки до братії», «Повчання преподобного Феодосія», «Од грішного Георгія, чорноризця Зарубської печери, повчання духовному чаду». Жанри церковно-ораторської прози — «слова» і промови: «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, вісім «Слів» Кирила Туровського. Але в Київській Русі «Слово» мало значення також і поетичного сказання, ним окреслювали жанр героїчного епосу, як, наприклад, «Слово про Ігорів похід».

Світським характером вирізнялися розповіді про життя людей і явища природи, збірники Святослава та збірки «золотих думок», запозичених з різних джерел («Бджола»), а також перекладні повісті «Варлаам і Йоасаф», «Александрія», «Індійське царство», «Троянська війна» та ін. Їх читали церковнослужителі, світські люди при дворі, княжі сім’ї. Більшість творів цього періоду відома нам завдяки літописам.

Пам’ятник Ярославу Мудрому, м. Київ. Сучасне фото

М. Бруні. Свята велика княгиня Ольга. 1901 р.

Перші хронологічні зведення було складено в часи Ярослава Мудрого. До наших днів дійшли пізніші списки літописних зведень XI—XII ст.: Лаврентіївський (1377) та Іпатіївський (XV ст.), які містили «Повість минулих літ», названу початковим літописом.

«Повість минулих літ». Це перша києворуська літописна пам’ятка писемності, складена в 1113 р. монахом Києво-Печерського монастиря Нестором на основі давніших літописних зведень та редакцій. Другу редакцію «Повісті минулих літ» (1117) за дорученням князя Володимира Мономаха здійснив ігумен Видубицького монастиря Сильвестр, увівши до тексту його «Повчання дітям», «Літопис шляхів і ловів», листування з чернігівським князем Олегом Святославичем.

«Повість...» містить документи, перекази, легенди, повісті, дружинний епос, прислів’я, запозичені з візантійських хронік свідчення, фрагменти Святого Письма, житій. Вона відкриває історичне минуле українського народу. Літописець звертається до подій всесвітньої історії, розгортає широку картину виникнення та розселення слов’янських племен, заснування Києворуської держави, її зовнішньої політики, прославляє діяльність Святослава, Володимира та Ярослава Мудрого.

Успенський собор (XII ст.), м. Володимир (Волинська обл.). Сучасне фото

Остромирове Євангеліє

У першій частині «Повісті...» вміщено легенди про заснування Києва, похід Олега на Царгород, смерть Олега, походи Святослава, княгиню Ольгу, хрещення Русі, облогу Києва печенігами, подвиг юнака кожум’яки, убивство древлянами Ігоря і помсту княгині Ольги. У другій частині — оповідання про Ярослава Мудрого, міжусобиці князів, діяльність Володимира Мономаха, розвиток міст.

Сучасною українською мовою «Повість...» переклали В. Близнець («Повість минулих літ»), Л. Махновець («Літопис руський»), В. Яременко («Повість врем’яних літ»).

Київський та Галицько-Волинський літописи. Серед творів давньої української літератури києворуської доби, з яких юні читачі дізнаються про історію своєї держави, привертають увагу Київський та Галицько-Волинський літописи. Найпомітнішими оповіданнями Київського літопису є розповіді про повстання в Києві 1113 р.; про похід Ігоря Святославича проти половців у 1185 р.; фрагмент тексту, у якому під 1187 р. згадано етнонім «Україна»; описи боротьби руських князів з кочівниками у 1191 р., землетрусу в Києві 1195 р. і смерті Всеволода, брата Ігоря, у 1196 р.

Галицько-Волинський літопис має дві частини — Галицький літопис (події 1201—1261 рр.) і Волинський літопис (події 1262—1291 рр.). Він цінний історико-документальною основою, широкою джерельною базою, поглядом літописців, які трактують історію рідної землі з позицій патріотизму, осуду чвар, егоїстичної політики князів, закликом до політичного і державного єднання. Мужній і відважний воїн, мудрий правитель і дипломат князь Данило Галицький своїм життям спонукав думати про місце України серед європейського люду та про роль політика у здобутті державою, яку він очолює, міжнародного авторитету.

Епізоди про участь князя Данила в битві на Калці проти монголо-татар (1223), похід проти угорців (1233), розгром польських і угорських загарбників на річці Сян (1245), дипломатичну поїздку до хана Батия, а також легенди про євшан-зілля, про Митусу існують як окремі історичні твори. Вони живили літературу наступних епох.

presentation

«Повість минулих літ» — пам'ятка давньої української літератури

Стильові особливості української літератури X—XV ст. Це була рукописна література. Оскільки під час переписування допускалися зміни, скорочення, розширення тексту, існує багато редакцій відомих творів («Києво-Печерський патерик», «Повість минулих літ» та ін.).

Середньовічна література — багатомовна, адже створювалася на українських етнічних землях церковнослов’янською, староукраїнською, латинською, польською та іншими мовами.

Авторство багатьох текстів не встановлено, часто приблизними є і дати створення. А книжників часів Середньовіччя не вважали творцями, бо вони орієнтувалися на готові взірці, використовували відомі словесні формули, штампи, цитати. Тому вони здебільшого не підписували своїх творів, хоча нерідко додавали інформацію і власні коментарі та розповіді.

Тогочасну літературу називають теоцентричною, оскільки вона значною мірою пов’язана з християнством. Біблія мала особливе значення в культурі Київської Русі й була джерелом та взірцем для письменства. Цитати зі Святого Письма містяться у творах різних жанрів.

Окрім оригінальної літератури (літописи, «Повчання Володимира Мономаха дітям», агіографії, апокрифи, житія, «Слово про Ігорів похід»), поширеною була перекладна (Біблія, апокрифи, агіографії, житійна література, хронографи, збірники афоризмів, повісті). Це література різножанрова й різноспрямована: релігійна, ораторська, літописна, житійна, паломницька.

Українська література XI—XV ст. відобразила духовні пошуки та історичні виклики свого часу, стала основою для багатої та різноманітної літературної традиції, яка продовжила свій розвиток у наступних століттях.

Дерево термінів

Літопис — хронологічний запис подій, а також фрагментів релігійних творів, міфів, житій святих, легенд, дружинного епосу, ораторсько-повчальної прози, вояцьких повістей тощо.

Залишки укріплень Галицького замку, м. Галич (Івано-Франківська обл.). Сучасне фото К. Байдужої

Пам’ятник Нестору Літописцю, м. Київ. Сучасне фото

Пам’ятник видатному літописцю

Пам’ятник авторові літописного зведення «Повість минулих літ» Несторові Літописцю споруджено в Києві 10 червня 1988 р. на розі вулиць Лаврської і Цитадельної, неподалік від Києво-Печерської лаври. Скульптор — Фрідріх Согоян, архітектор — Микола Кислий.

АКТИВНОСТІ

Комунікація

1. Яку літературу називають давньою? Чому її розвиток поетапний?
2. Яку періодизацію літератури XI—XV ст. запропонував український науковець Дмитро Чижевський?
3. Назвіть визначні пам’ятки давньої української літератури.

Аналіз та інтерпретація

4. Які жанри літератури були популярними в Київській Русі?
5. Про що розповідають літописи? Які жанрові особливості їм притаманні?

Творче самовираження

6. Напишіть есе на одну з тем:

1) «Актуальність давньої літератури в наш час»;
2) «Вплив християнства на формування української літератури XI—XV ст.».

Цифрові навички

7. За допомогою цифрових ресурсів створіть схему «Жанрова система української літератури доби Київської Русі».

Дослідження і проєкти

8. Підготуйте мультимедійну презентацію про 1-2 українські пам’ятки XI—XV ст. Використайте ілюстрації.

Життєві ситуації

9. Уявіть, що ви складаєте для нащадків літопис подій в Україні сучасного періоду. Опишіть (тезами) історичні події, свідками яких ви стали протягом свого життя. Намалюйте 1-2 ілюстрації.
10. У давній літературі поширений жанр повчань. Як часто вам доводиться чути повчання від старших? Як ви реагуєте на повчання? Чи є важливими для вас такі настанови?

check yourself

Зміст