Література (українська та зарубіжна). Інтегрований курс. Частина 1. 7 клас. Ніколенко

Люсі-Мод Монтгомері

(1874—1942)

Вона принесла в літературу ідею цінності й радості життя, без яких неможливо уявити наше існування.

Франсуаза Саґан

Люсі-Мод Монтгомері народилася на Острові Принца Едварда (Канада). Після смерті матері Люсі-Мод жила з дідусем та бабусею в м. Кавендіші. Закінчила народну школу, потім навчалася в Коледжі Принца Вельського в м. Шарлоттауні та Університеті Далхаузі в м. Галіфаксі (Нова Шотландія).

Закінчивши навчання, Люсі-Мод працювала вчителькою, а також займалася журналістикою і письменницькою діяльністю. 1908 р. було опубліковано першу книжку мисткині «Енн із Зелених Дахів», що одразу принесла їй популярність. Доля дівчинки, яка втратила батьків і потрапила до чужих людей, зворушила серця читачів. Енн навчила багато поколінь дітей бути мужніми й радіти життю попри трагічні обставини.

Люсі-Мод Монтгомері написала й інші цікаві твори про дівчат і жінок, які шукають своє місце в житті, мають поетичну уяву і не схиляються перед труднощами. У них утілено ідеї радості, творчості, людяності. Під впливом роману «Енн із Зелених Дахів» американська авторка Елеонор Портер написала роман «Полліанна» (1913).

У 1935 р. письменниця отримала почесне звання офіцера Ордену Британської імперії. Твори Люсі-Мод Монтгомері визнано національною культурною спадщиною Канади. На Острові Принца Едварда створено Інститут Люсі-Мод Монтгомері, який займається науковою і просвітницькою діяльністю.

«ЕНН ІЗ ЗЕЛЕНИХ ДАХІВ»

Доля Енн. Драматична історія дівчинки Енн з притулку нікого не залишає байдужим. Її поява на фермі Зелені Дахи сталася внаслідок помилки. Метью і Марілла Катберти (брат і сестра) хотіли взяти з притулку хлопчика, щоб він допомагав їм на фермі, але несподівано їм привезли Енн. Хоча Катберти були не готові прийняти дівчинку, проте вона все ж таки залишилася в їхньому домі. Енн завжди зберігає оптимізм, надихає своїм умінням бачити хороше навіть за, на перший погляд, складних і неприємних обставин, радо ділиться своєю любов’ю до світу. Завдяки Енн «чужі» люди стають добрішими, об’єднуються та усвідомлюють цінність життя і духовної підтримки.

Ідея радості й любові. Образ Енн є втіленням радості життя, яке має сенс попри нелегкі випробування. Героїня не схиляється перед обставинами й знаходить прекрасне в кожній миті. До того ж Енн виявляє любов до всього, що з нею поруч. Любов — це стан її душі. Вона живе в любові, прагне любові, несе любов іншим, саме через любов сприймає все довкола.

У романі «Енн із Зелених Дахів» утілено біблійні мотиви «Бог — то любов» і «Бог — то радість». У Біблії є чимало текстів на тему Божої радості й життя з Богом як духовної радості. Енн у творі Люсі-Мод Монтгомері теж усе довкола сприймає крізь призму радості. Тому героїні роману ніби відкривається вся природа, їй усміхаються дерева й квіти, а вона радіє всьому, що її оточує.

Кадр із кінофільму «Енн із Зелених Дахів» (режисер Кевін Салліван, Канада, Німеччина, США, 1985)

Творча уява. Енн наділена творчою уявою. Спочатку цю її рису інші персонажі сприймають як гріх. Марілла постійно каже про це Енн. Але з розвитком характеру і дорослішанням Енн усвідомлює, що її уява, яка перетворює все довкола і змінює людей, — це не гріх, а величезне багатство її душі.

У зображенні головної героїні роману «Енн із Зелених Дахів» можна помітити натяки на казку Льюїса Керролла «Аліса в Країні Див». Образ Енн, яка живе в реальному і водночас у нереальному світі уяви, безперечно, нагадує образ Аліси. Але якщо Аліса діє у фантастичному часі й просторі, Енн живе в реальному світі, що стає прекраснішим під впливом її творчої уяви.

Динаміка образу головної героїні. У процесі розвитку сюжету роману Люсі-Мод Монтгомері Енн поступово перетворюється з незграбної дитини на прекрасну дівчину. І її краса не лише зовнішня, а передовсім внутрішня, що йде від любові до всього світу та радості його відкриття. Як чарівна фея або янгол, Енн приходить на допомогу тим, хто цього потребує.

ЕНН ІЗ ЗЕЛЕНИХ ДАХІВ (1908)

РОМАН

(Уривок)

Розділ 4

1. Як Енн почувалася на фермі Зелені Дахи?

2. Що схвилювало дівчинку і що принесло їй радість?

(...) Коли Енн прокинулася й сіла на ліжку, здивовано втупившись у вікно, крізь яке до кімнати линуло яскраве сонячне світло та за яким у блакитному небі пропливали пухнасті хмарки, надворі був уже білий день. Якусь мить дівчинка не могла пригадати, де вона. Спершу відчула приємне хвилювання, та вже згодом у душі воскресли жахливі спогади. Вона була в Зелених Дахах, непотрібна й небажана, бо вона — не хлопець! Але тепер настав справжній ранок, а за вікном квітла вишня. Тож Енн миттю підскочила до підвіконня. Штовхнула віконну раму — вона піддалася неохоче, зі скрипом, наче її давно вже ніхто не відчиняв (...).

Енн стала навколішки, удивляючись у червневий ранок; очі її аж сяяли від щастя. О, хіба ж тут не гарно? Хіба ж це не прекрасне місце? От якби не довелося нікуди звідси їхати. Вона могла б уявити, як залишається тут на все життя. Простору для уяви їй тепер було достатньо.

Крислата вишня стояла так близько до стіни, що аж торкалася її гілками; за рясним буйним цвітом на них не видно було жодного листка. По обидва боки будинку росли сади — яблуневий і вишневий, теж оповиті квітковими шалями, з трави подекуди вибризкували жовтим кольором кульбаби. Трохи далі видніли багряноквітучі кущі бузку, і їхній п’янкий солодкий аромат долинав до вікон разом із вітерцем. А за садом пролягало поле конюшини, що спускалося аж до долини, де жебонів струмок; і над підліском, який вабив відпочинком серед заростей папороті, моху та лісового різнотрав’я, росли стрункі білі берези.

Далі височів пагорб, зелений і пухнастий від ялиць і сосон; поміж деревами маячів сірий дах того самого будиночка, що його бачила дівчинка з протилежного берега Озера Осяйних Вод. Ліворуч стояли величенькі клуні й стодоли, а за ними зелені поля простягались аж до блакитного моря, що вилискувало під сонцем.

Кадр із кінофільму «Енн із Зелених Дахів» (режисер Кевін Салліван, Канада, Німеччина, США, 1985)

Енн, яка так обожнювала красу, удивлялася в усе це, ніби всотуючи очима. Вона, бідолашна, устигла у своєму недовгому житті побачити чимало похмурих і незатишних місцин, тому такої краси, як тут, навіть уявити не могла. Так вона й стояла навколішках, не помічаючи нічого, окрім цієї дивовижної краси, аж ось із заціпеніння її вивела рука, що лягла дівчинці на плече. Мала мрійниця навіть незчулася, як увійшла Марілла.

— Час одягатися, — коротко сказала вона. (...)

Енн підвелася й глибоко зітхнула.

— Правда ж, це пречудово? — спитала дівчинка, указуючи рукою на дивовижний світ за вікном.

— Ну, велике дерево, — відповіла Марілла, — і гарно квітне, але вишні від того кращими не стають — усі якісь дрібні й червиві.

— Ні, я ж хіба тільки про нього кажу? Тобто дерево дуже гарне, воно, здається, аж сяє, і квітне так, наче це головна його справа, але я кажу про все-все-все. Про сади, струмок, і про ліс, про весь великий і прекрасний світ. Хіба в такі ранки, як сьогодні, ви не відчуваєте, що дуже любите його? Я чую сміх струмка, як він біжить сюди до нас. Ви ніколи не помічали, які вони веселі, ці струмки? Завжди. Навіть узимку я чую, як вони сміються під кригою. Я так тішуся, що біля Зелених Дахів теж є струмок. Ви, може, подумаєте — чи їй не однаково, коли вона скоро поїде звідси? — але мені таки не байдуже. Я завжди буду згадувати цей струмок, навіть якщо ніколи більше його не побачу. А якби тут не було струмка, мені би спокою не давало оте неприємне відчуття, що він мусить бути. Сьогодні я вже не в безодні розпуки. Я взагалі вранці ніколи не впадаю в розпуку. Правда ж, це пречудово, що на світі існують ранки? Але мені дуже сумно. Я так собі уявляла, що ви чекаєте на мене й що я довго-довго житиму тут усе життя. І так мені було добре, поки уявляла. Але найгірше, коли уявляєш такі картини, — це те, що вони дуже швидко зникають, і тоді стає боляче.

Кадр із кінофільму «Енн із Зелених Дахів» (режисер Кевін Салліван, Канада, Німеччина, США, 1985)

— Одягайся, спускайся вниз і покинь ці свої химери, — відказала на те Марілла, щойно спромоглася вставити слово. — Сніданок уже чекає. Умийся й зачеши волосся. Вікно залиш відчиненим, а постіль розвісь на бильцях, нехай провітриться. І мерщій, не барися, будь ласка.

Енн вочевидь уміла діяти швидко, якщо в тому була потреба, адже за десять хвилин уже спустилася — охайно вбрана, умита, із заплетеними косами й чистим сумлінням — вона ж бо виконала все, що наказала Марілла. Хоча насправді геть забула розвісити постіль.

— Я просто вмираю з голоду, — заявила дівчинка, умощуючись на стільці, призначеному Маріллою. — Світ уже не здається такою пусткою, як учора ввечері. Я так тішуся, що сьогодні настав сонячний ранок. (...) Коли ти ще не знаєш, що станеться вдень, і маєш стільки простору для уяви. Але добре, що сьогодні немає дощу, бо коли сонце — тоді набагато легше не журитися й долати життєві незгоди. А я відчуваю, що мені чимало доведеться здолати. Коли читаєш про різні трагедії та уявляєш, як сама героїчно їх переборюєш, то воно все так доладно, а коли справді доводиться щось переборювати, то вже стає зовсім не так легко, правда?

— Заради Бога, замовкни, — сказала Марілла. — Як на дівчинку, ти занадто балакуча.

Енн так принишкла, що Маріллу це дуже роздратувало, немовби така тривала мовчанка не була чимось звичайним.

Метью теж слова не промовив, утім, для нього це було якраз звичайним, тож сніданок проминув у тиші. І що довше він тривав, то неуважнішою ставала Енн: вона їла машинально, невидющим поглядом утупившись у небо за вікном.

Тепер Марілла дратувалася ще більше: її не залишало неспокійне відчуття, що хоча тілом це дивне дівча й було з ними за столом, та душа її на крилах фантазії полетіла далеко-далеко й блукала десь аж понад хмарами. А кому була потрібна така дитина?

Проте Метью прагнув її залишити, хай як це було незбагненно! Марілла відчувала, що йому цього хотілося так само, як учора ввечері, і хотітиметься й далі. Така вже була в нього вдача: коли він чогось прагнув, то мовчки, проте навдивовижу вперто стояв на своєму. І була ця мовчазна впертість у десять разів сильнішою, ніж якби він почав говорити про своє бажання. (...)

(Переклад Анни Вовченко)

Енн із Зелених Дахів на екрані

Роман Люсі-Мод Монтгомері про Енн багато разів екранізували. Одна з найпопулярніших екранізацій — «Енн із Зелених Дахів» 1985 р. (режисер Кевін Салліван, Канада, Німеччина, США). У цій стрічці відтворено природу, національні образи й звичаї Канади. Нещодавно вийшов на екрани кінофільм «Енн із Зелених Дахів: хороші зірки» (режисер Джон-Кент Харрісон, Канада, 2016). Творці фільму зробили акцент на проблемах дітей і підлітків у період дорослішання. У 2017 р. режисер Джон-Кент Харрісон створив продовження стрічки — «Енн із Зелених Дахів: полум’я і роса» (Канада, 2017). У ньому йдеться про те, як Енн вирушає в місто Шарлоттаун, щоб здійснити свою мрію — стати вчителькою. На цьому шляху її очікують не лише радощі, а й важкі випробування. Але друзі та близькі її підтримують. Подивіться один з фільмів про Енн. Висловте враження.

expresslesson

Кадр із кінофільму «Енн із Зелених Дахів» (режисер Кевін Салліван, Канада, Німеччина, США, 1985)

check yourself

АКТИВНОСТІ

Комунікація

1. Доведіть, що Енн має творчу уяву. Які звичайні предмети були перетворені її уявою?
2. Що означала квітуча вишня для Енн і для Марілли? Порівняйте їхні враження. Які з них вам більше до вподоби?
3. Як ви вважаєте, чому Метью наполягав на тому, щоб дівчинка залишилася на фермі Зелені Дахи?
4. Які нові почуття принесла Енн у дім Метью та Марілли?

Аналіз та інтерпретація

5. У чому Енн убачала радість? Знайдіть відповідні цитати.
6. Порівняйте образи Енн та Аліси з Країни Див.

Творче самовираження

7. Уявіть, що Енн живе в наш час. Напишіть їй лист.

Цифрові навички

8. Знайдіть в інтернеті інформацію про твори Люсі-Мод Монтгомері. Назвіть імена дівчат і жінок — героїнь книжкових серій письменниці. Які із цих книжок екранізовано?

Дослідження і проєкти

9. Знайдіть інформацію про українські переклади й видання творів Люсі-Мод Монтгомері. Підготуйте презентацію.
10. Які риси Енн знайшли втілення і творче продовження в образі Полліанни — героїні однойменного роману Елеонор Портер?

Життєві ситуації