Правознавство. Профільний рівень. Повторне видання. 10 клас. Наровлянський
§ 7. Форма державного (територіального) устрою
1. Поняття «державний устрій». Унітарна держава
Форма державного устрою характеризує територіальну організацію влади, спосіб поділу території держави на складові, відносини між центральними органами держави й адміністративно-територіальними одиницями.
За формою державного устрою держави поділяють на прості (унітарні) і складні.
Унітарна (проста) держава — це форма державного устрою, за якої адміністративно-територіальні одиниці держави не мають ознак державного суверенітету.
Основними ознаками унітарної держави є: • жодна складова унітарної держави не має ознак суверенітету; • у державі існує єдина система державних, зокрема судових і правоохоронних, органів; • єдина конституція та система законодавства, які діють на всій території держави; • єдине громадянство; • суб’єктом міжнародного права є лише держава в цілому.
Унітарний характер держави не виключає існування в її складі певних територіальних одиниць — областей, земель, провінцій тощо, однак ці утворення не мають ознак суверенітету, створюються тільки для організації управління державою.
Іноді унітарні держави поділяють на централізовані та децентралізовані. У централізованих державах керівників місцевих органів влади призначають із центру, усі територіальні одиниці мають рівний правовий статус. У децентралізованих державах адміністративно-територіальним одиницям надають певний, іноді досить значний обсяг власних повноважень. Органи місцевого самоврядування, як правило, обирає населення.
Унітарними державами є Данія, Польща, Фінляндія, Франція тощо. Відповідно до Конституції України, наша держава також є унітарною.
2. Складні держави. Федерація
Складною державою називають таку державу, у складі якої є територіальні одиниці, що мають певні ознаки державного суверенітету.
Видами складної держави є федерація, конфедерація, імперія.
Федерація (від латин. foederatio — союз, об’єднання) — це складна держава, до якої входять державні утворення, що мають певну політичну самостійність.
Ідеї федералізму виникли переважно у XVIII-XIX ст. Центром формування федералістських ідей стали США. У федеративній державі територія складається з територій окремих адміністративно-територіальних одиниць — суб’єктів федерації. У різних державах ці суб’єкти мають різні назви — штати (США, Австралія, Індія); землі (Австрія, Німеччина); кантони (Швейцарія); республіки, області, краї (РФ) тощо.
Обов’язкова ознака федерації — наявність загальнофедеративних органів державної влади, рішення яких обов’язкові для складових частин федерації (якщо вони прийняті в межах їхніх повноважень).
У суб’єктах федерації функціонують власні законодавчі, виконавчі, судові органи, що мають чітко визначені повноваження (які не збігаються з повноваженнями центральних органів, чітко відокремлені від них).
У федерації обов’язково існує дворівнева система законодавства — разом із федеративною конституцією та законами наявні конституції й закони окремих частин федеративної держави. Більш високу юридичну силу мають, як правило, нормативні акти федерації в цілому.
Основою федерації здебільшого є союзний (федеративний) договір. На міжнародній арені має право виступати лише федерація в цілому, проте в окремих випадках обмежене право брати участь у міжнародних відносинах надається й суб’єктам федерації. Характерною ознакою федеративної держави є наявність двопалатного парламенту, одна з палат якого представляє інтереси окремих суб’єктів федерації.
Теорія права визначає чимало різних видів федерацій.
За способом утворення федерації поділяють на конституційні та договірні. Конституційні федерації утворилися внаслідок поділу єдиної держави на окремі суб’єкти, наділення їх певною компетенцією (з ознаками державного суверенітету) і закріплення цих повноважень у нормативних актах. Протилежним є шлях утворення договірних федерацій, коли самостійні держави добровільно об’єднуються у федеративну державу, передаючи їй частину своїх повноважень і суверенітету.
Федерації розрізняють також за принципами побудови. Є федерації, у яких об’єднувалися суб’єкти, у кожному з яких мешкали переважно громадяни певної національності, тобто суб’єкти створюються відповідно до національного складу населення. Саме такими були союзні республіки колишньої Югославії (теперішні незалежні Хорватія, Сербія, Чорногорія, Північна Македонія, Словенія), так утворилася Чехословаччина (нині дві окремі держави — Чехія та Словаччина), нині такою є Бельгія. Такий принцип побудови зумовлює формування національної федерації. Існують також федеративні держави, що мають однонаціональне населення або ж різні національності, рівномірно поширені на її території. Коли поділ на суб’єкти федерації не пов’язаний із національним складом населення, ідеться про територіальну федерацію. Такими є ФРН, США, Індія. І нарешті, бувають випадки, коли в побудові федерації поєднуються обидва зазначені принципи: частина суб’єктів є національними, інші — суто територіальними. Саме так побудована Російська Федерація. У цьому випадку йдеться про національно-територіальну федерацію.
Федерації поділяють також за повноваженнями суб’єктів федерації. Так, у США й Німеччині всі суб’єкти федеративної держави мають однакові права — таку федерацію називають симетричною. Водночас в Індії в складі держави є території з різним статусом — штати та союзні території. Це асиметрична федерація.
3. Конфедерація та імперія
Конфедерація — різновид складної держави, тимчасовий союз суверенних держав, які об’єдналися для досягнення спільної мети в певній сфері.
Конфедерація є об’єднанням суверенних держав за договором, який здебільшого передбачає збереження суверенітету суб’єктів конфедерації та їхнє право вільного виходу з неї. Для конфедерації характерними є відсутність спільного державного кордону, єдиної території, спільної конституції, законодавства, громадянства, фінансової системи, армії. У разі створення певних загальнодержавних органів законодавчої, виконавчої та судової влади вони формуються за принципом чітко визначеного представництва суб’єктів конфедерації та мають обмежені, чітко визначені повноваження. Зазвичай рішення центрального органу не мають обов’язкового характеру для суб’єктів конфедерації.
Конфедерації виникають із метою розв’язання конкретних завдань — вирішення певних економічно-господарських проблем, оборони тощо. Відповідно до мети створюють певні органи, які мають вирішувати саме ці завдання. Такі органи мають переважно функції координації діяльності в певних, чітко визначених сферах, органи ж законодавчої та виконавчої влади можуть навіть не створювати.
Іноді виокремлюють такі форми об’єднання держав, як співдружність і співтовариство. Наприклад, Британська співдружність (об’єднання Великої Британії та більшості її колишніх колоній), Європейський Союз (ЄС). Характерною ознакою цих об’єднань є збереження їхніми членами суверенітету й водночас створення системи координаційних органів у різних сферах суспільного життя, забезпечення співпраці та взаємодопомоги по різних напрямах.
Третім видом складної держави є імперія.
Імперія (від латин. imperium — влада, панування) — це форма складної держави, у якій частина території приєднана та/або утримується у складі держави насильницьким шляхом.
Імперії утворювалися внаслідок територіальної експансії великих держав, які поступово підкорювали сусідні території, уключаючи їх до свого складу. У більшості імперій правовий статус центральної частини держави — метрополії — суттєво відрізнявся від статусу приєднаних — колоній. Імперії притаманна сувора централізація в системі управління, правова система, що повністю базується на правовій системі метрополії. Влада на місцях представлена, як правило, особами, призначеними із центру — губернатором, намісником тощо, а органи місцевого самоврядування або взагалі відсутні, або ж мають дуже обмежену компетенцію. Більшість імперій є надбанням історії. Саме такими були Британська, Римська, Османська імперії тощо.
В історії існували й інші форми державного устрою, наприклад, так звані «унійні» держави, що передбачали існування кількох держав під управлінням одного монарха.
4. Автономія
У складі федеративних і деяких унітарних держав можуть існувати автономні утворення.
Автономія (від грецьк. незалежність) — це відносно самостійне в здійсненні державної влади або місцевого самоврядування територіальне утворення у складі певної держави.
Подібні утворення є у складі багатьох держав — Данії, Іспанії, Росії, Фінляндії тощо. Автономія зазвичай має ширші права, ніж звичайна адміністративна одиниця, часто автономія має власну конституцію, державні символи. Іноді статус автономного утворення надають певній адміністративно-територіальній одиниці унітарної держави. У цьому випадку її статус визначають спеціальним законом, розширення прав стосується здебільшого вирішення проблем місцевого характеру. Часто передбачено представництво автономного утворення у вищих органах влади держави.
Форма державного устрою визначає територіальний устрій держави, відносини між центром та окремими суб’єктами держави. За формою державного устрою розрізняють прості (унітарні) і складні держави.
Складні держави поділяють на федерації, конфедерації, імперії.
У складі певних держав існують автономії, які мають особливий статус.
Запам’ятайте: форма державного устрою, унітарна держава, федерація, конфедерація, імперія, автономія.
Запитання та завдання
1. Поясніть поняття «державний устрій», «унітарна держава», «федерація», «конфедерація», «імперія», «автономія».
2. Порівняйте
- А складну й унітарну державу
- Б федерацію, конфедерацію, імперію
3. Висловте свою думку щодо позитивних і негативних ознак різних видів державного устрою.
4. Які види унітарних держав вам відомі?
5. Назвіть основні види федерації.
6. Наведіть приклади держав із різними видами державного устрою.
7*. За допомогою засобів масової інформації, мережі «Інтернет» визначте, які держави входять до складу Європейського Союзу та які повноваження мають органи цього Союзу.
8*. Знайдіть за допомогою засобів масової інформації та мережі «Інтернет» інформацію про автономії, що існують у складі різних держав, та їхній статус.
