Правознавство. Профільний рівень. Повторне видання. 10 клас. Наровлянський

§ 31. Систематизація законодавства

1. Поняття систематизації

У процесі існування будь-якої держави створюється та діє величезна кількість нормативних актів. Поступово обирати необхідний для застосування акт і визначати, який треба використати в конкретній ситуації, стає дедалі складніше. Крім того, деякі акти змінюють, доповнюють або, навпаки, частину актів скасовують. Саме тому виникає потреба здійснювати систематизацію законодавства.

Систематизація законодавства — це упорядкування законодавства, приведення його до внутрішньо узгодженої системи.

Систематизація законодавства допомагає виконати декілька завдань. Насамперед забезпечує умови для його подальшого розвитку. Адже в процесі систематизації аналізують чинні акти, виявляють протиріччя та невідповідність між ними, з’ясовують потребу в створенні нових актів або внесенні певних змін до наявних.

Крім того, систематизація допомагає створити найсприятливіші умови для використання чинних актів. Саме завдяки їй серед величезної кількості нормативних актів можна швидко знайти потрібний, той, який регулює конкретні відносини.

Більшість науковців визначають чотири основні види систематизації — облік, інкорпорація, консолідація та кодифікація.

Найпростішим для здійснення є облік нормативних актів. Його виконують в установах, організаціях окремі особи, чия діяльність потребує постійного контролю за станом нормативно-правової бази. Нині для ведення обліку правових актів широко використовують комп’ютери та спеціальні комп’ютерні програми, бази даних.

2. Інкорпорація та її види

Інкорпорація (від латин. incorporatio — включення до складу) — це форма систематизації правових актів, яка полягає в їхньому об’єднанні в збірки, зібрання за певною ознакою без зміни їхнього внутрішнього змісту.

Нормативні акти можна об’єднувати за будь-якою ознакою — за часом їхнього прийняття, галузями права, певними темами, в алфавітному порядку назв тощо. Навіть об’єднання правових актів у хрестоматію відповідно до шкільної програми з правознавства теж можна вважати систематизацією у формі інкорпорації. Важливо зазначити, що при інкорпорації зміст актів не можна змінювати, їх не можна скасовувати чи доповнювати новими актами. Інкорпорацію може проводити будь-хто, для цього не потрібно мати спеціальні повноваження. Навіть кожний із вас може дібрати нормативні акти, які потрібні для вивчення правознавчого курсу або написання роботи на конкурс науково-дослідницьких учнівських робіт Малої академії наук, і в такий спосіб здійснити інкорпорацію.

Залежно від того, хто здійснює інкорпорацію, її поділяють на офіційну та неофіційну.

• Висловте свою думку, які види інкорпорації (офіційна чи неофіційна) мали місце у випадках, про які йшлося.

Офіційну інкорпорацію здійснюють державні органи або інші органи за їхнім дорученням. При здійсненні офіційної інкорпорації акти, як правило, включають до збірки з урахуванням змін і доповнень (обов’язково посилаючись на відповідні акти, якими здійснено ці зміни та доповнення). Офіційну інкорпорацію здебільшого здійснюють за хронологічним (часом прийняття акта) і предметним принципами.

У багатьох державах вищою формою інкорпорації законодавства є Звід законів, який включає всі чинні акти законодавства.

Іноді створення Зводу законів визначають як окрему, відмінну від інкорпорації, форму систематизації законодавства.

3. Консолідація

Консолідація (від латин. consolidation, де con — префікс, що означає «об’єднання, спільність»; solidatio — укріплення, зміцнення) — спосіб систематизації законодавства, у процесі якого декілька актів об’єднують в один без зміни їхнього внутрішнього змісту.

Потреба в консолідації виникає тоді, коли з одного питання (одного предмета правового регулювання) у державі накопичується велика кількість нормативних актів. Тоді й виникає необхідність здійснити консолідацію. Цей вид систематизації мають право проводити лише компетентні державні органи, адже в процесі консолідації відбувається заміна кількох попередніх актів на новий, приймати який може лише відповідний компетентний державний орган. Якщо йдеться про консолідацію законів, її може здійснювати тільки законодавчий орган — парламент, консолідувати акти глави держави може лише він сам. Мета консолідації — усунути дублювання, повтори. Унаслідок консолідації новий акт замінює кілька інших, які втрачають юридичну силу.

4. Кодифікація

Кодифікація — це вища форма систематизації, яка полягає в створенні нового нормативного акта зі зміною його внутрішнього змісту.

Зрозуміло, що систематизацію, яка передбачає внесення змін до нормативних актів і прийняття нових актів, може здійснювати лише компетентний державний орган. При цьому в новий акт включають лише ті норми, які протягом використання виправдали себе, і вилучають ті, що застаріли або стали непридатними для використання.

Унаслідок кодифікації створюють новий акт. У процесі кодифікації насамперед виявляють недоліки чинного законодавства в тій чи тій галузі, потім намагаються усунути ці недоліки, протиріччя, прогалини, а матеріал об’єднати в новий нормативний акт. Створені в процесі кодифікації акти призначені для тривалого використання, вони, як правило, охоплюють досить широке коло суспільних відносин.

Найчастіше в практиці трапляється галузева кодифікація, коли в кодекс об’єднують норми, які належать до певної галузі права. Прикладами цієї кодифікації є чимало наявних у більшості держав (у тому числі й в Україні) кодексів — кримінальний, цивільний, сімейний тощо. Існує також комплексна кодифікація, коли в кодифікаційний акт об’єднують норми різних галузей, які стосуються певного правового інституту, підгалузі права. Так, в Україні нині діють Митний і Лісовий кодекси, Кодекс про надра, які є прикладами комплексної кодифікації. Також існує загальна кодифікація, яка полягає в суцільній кодифікації правового матеріалу, усіх чинних нормативних актів.

Найчастіше результатом кодифікації стає кодекс — нормативний акт, що регулює певну сферу суспільних відносин. Його приймає відповідний державний орган, який регламентує найважливіші суспільні відносини у відповідній сфері. Як правило, у кодексі існує чітка структура викладу норм, з поділом на певні частини й розділи. В Україні нині діє понад 20 кодексів. Серед них — кримінальний, цивільний, сімейний, господарський, повітряний тощо.

Іншим видом кодифікаційного акта є основи законодавства. Вони регулюють найважливіші питання певної галузі, містять найпринциповіші положення.

У деяких державах великого поширення набули статути, які також є формою кодифікаційних документів. Це акти, які визначають організацію державної влади на рівні територіальних одиниць держави. Нині статути регулюють діяльність адміністративно-територіальних одиниць в Іспанії, Італії, Португалії тощо. Таку ж назву мають основні документи, які регламентують діяльність військових формувань — Статут гарнізонної та вартової служби Збройних сил України, Дисциплінарний статут Національної поліції України тощо.

Здійснення систематизації є необхідним для успішного й ефективного функціонування системи законодавства. Роль систематизації зростає із збільшенням кількості нормативних актів, розвитком системи законодавства.

Основними способами систематизації є облік, інкорпорація, консолідація та кодифікація законодавства.

Запам’ятайте: систематизація законодавства, інкорпорація, консолідація, кодифікація.

Запитання та завдання

• 1. Поясніть поняття «систематизація законодавства», «інкорпорація», «консолідація», «кодифікація».
• 2. Які способи систематизації вам відомі?
• 3. Висловте свою думку про значення систематизації законодавства.
• 4. Знайдіть приклади проведення різних видів систематизації в нашій державі.
• 5. Здійсніть інкорпорацію законодавства із цікавої для вас теми.

З історії української державності

Після смерті гетьмана України у вигнанні І. Мазепи новим гетьманом було обрано Пилипа Орлика. Після його обрання емігрантська козацька рада в м. Бендерах (нині — не визнана Придністровська Молдавська республіка, яка вийшла зі складу республіки Молдови) 5(16) квітня 1710 р. прийняла документ «Пакти та конституції законів і вольностей Війська Запорозького між ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом і між старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким», який називають Конституцією Пилипа Орлика.

Конституція Пилипа Орлика є важливою пам’яткою історії українського права. Однак унаслідок прийняття документа емігрантською радою та гетьманом в еміграції вона ніколи не діяла.