Правознавство. Профільний рівень. Повторне видання. 10 клас. Наровлянський

Тема 4. Народовладдя

§ 9. Народовладдя та народне волевиявлення

1. Поняття «народовладдя»

Однією з основних загальновизнаних загальнолюдських цінностей сучасної демократичної держави є народовладдя.

Народовладдя — належність влади народові та її здійснення ним безпосередньо або через органи державної влади й місцевого самоврядування.

Народовладдя є основою поняття «демократія». Серед тих, хто висунув і розробляв ідею народовладдя, — Ж.-Ж. Руссо, О. Радищев, М. Драгоманов, І. Франко, М. Грушевський.

Ідея народовладдя свого часу отримала закріплення в актах епохи буржуазних революцій.

• Пригадайте з курсу всесвітньої історії, які документи, прийняті в епоху буржуазних революцій, закріплювали принципи народовладдя.

Ідеї народовладдя були закріплені й у документах, прийнятих в Україні в 1917-1921 рр.

• Ознайомтеся з витягами з актів, прийнятих в Україні в період 1917-1921 рр., і порівняйте їхні положення із сучасними нормативно-правовими актами української держави.

З І Універсалу Центральної Ради

(...) хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні українські збори (сойм).

З IV Універсалу Центральної Ради

Власть у ній [Українській Народній Республіці] буде належати тільки народу України (...).

З Конституції Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вольності УНР). (Прийнята 29. 04. 1918, не набула чинності).

2. Суверенне право в Українській Народній Республіці належить народові України, цебто громадянам УНР усім разом.

3. Це своє суверенне право народ здійснює через Всенародні збори України.

На сучасному етапі розвитку суспільства необхідними елементами народовладдя вважають рівні можливості участі громадян в управлінні державою, рівність громадян перед законом, рівне виконання всіма громадянами обов’язків, визначених законом, наявність справедливого суду, рівний доступ громадян до благ, які розподіляє держава.

Народовладдя (демократія) здійснюється у двох формах — безпосередній (прямій) і представницькій.

2. Безпосереднє народовладдя (демократія)

Безпосередня (або пряма) демократія є формою безпосередньої участі народу в прийнятті важливих політичних рішень державного й суспільного життя і здійсненні влади у формах, передбачених конституцією та іншими актами законодавства.

Безпосередня демократія може виявлятися в декількох формах — вибори, референдуми, загальні збори за місцем проживання, громадські слухання, загальнонародне обговорення тощо.

Загальні збори є найдавнішою формою народовладдя. Саме через загальні збори племені, первісної общини здійснювалося управління людським колективом на етапі первісного суспільства. Пізніше в Стародавній Греції та Стародавньому Римі важливу роль в управлінні державою відігравали народні збори (які мали різні форми та назви). Крім того, відбувалися вибори певних органів, які уособлювали владу народу. Важливо зазначити, що в рабовласницькому суспільстві в подібних зібраннях могли брати участь лише вільні особи, громадяни відповідного міста й держави. Класичною формою організації прямого народовладдя прийнято вважати державну систему Стародавніх Афін.

Однак зі збільшенням територій держави й кількості населення реалізація прямого народовладдя через народні збори, зібрання всього населення стає дедалі складнішою. Виникає потреба в пошуку та застосуванні інших форм участі громадян в управлінні державою. Найпоширенішою з них стали вибори, за допомогою яких формувалися різні органи влади.

Характерними ознаками прямого народовладдя є пряме волевиявлення громадян, яке здійснюється безпосередньо, без втручання будь-якого державного органу. Докладніше про різні форми прямого народовладдя ви дізнаєтеся на наступних уроках.

3. Представницьке народовладдя (демократія)

Представницька демократія — це спосіб вираження та утвердження волі громадян через обраних ними представників в органах державної влади та місцевого самоврядування.

Зародження представницької демократії відбулося в процесі подальшого розвитку людства, коли, як уже зазначалося, унаслідок розвитку держави та збільшення кількості населення стає неможливим вирішити всі питання шляхом загальнонародного голосування. Пошук виходу із цієї ситуації зумовив формування виборних органів, яким надаються повноваження вирішувати певні питання від імені народу.

Представницькі органи можуть бути загальнодержавними (якщо вони представляють усе населення певної держави) і місцевими (коли вони представляють населення певної частини держави — міста, області, села тощо), колегіальними (якщо до них входить певна кількість людей-представників, наприклад Верховна Рада, обласні, міські ради тощо) або одноособовими (президент, глава територіальної громади).

Важливо зазначити, що представницька демократія тісно пов’язана з прямою демократією, адже будь-які представницькі органи формуються шляхом проведення виборів — через форму прямого народовладдя.

На відміну від прямої демократії, представницька набагато простіша щодо її організації (бо рішення приймають не мільйони чи сотні тисяч людей, а лише десятки чи сотні представників); діяльність органів представницької влади набагато дешевша, ніж прийняття рішень засобами прямої демократії. Водночас у разі використання представницької демократії виникає загроза волі народу, адже вона здійснюється не безпосередньо, а через представників.

4. Поняття «референдум»

Однією із форм прямого народовладдя є референдум.

Референдум (від латин. referendum — те, що має бути повідомлено) — форма безпосередньої демократії, прийняття рішень із найважливіших питань загальнодержавного чи місцевого значення шляхом загальнонародного голосування.

Референдум — це найважливіша форма прямої демократії, адже під час референдуму громадяни безпосередньо висловлюють свою думку та приймають рішення.

Історія референдумів сягає майже шести сотень років. У 1439 р. у швейцарському кантоні Берн відбувся перший відомий референдум на Європейському континенті. У 1640 р. в колонії (нині — штаті) Массачусетс відбувся перший референдум на Американському континенті. У Швейцарії в 1802 р. відбувся перший загальнодержавний референдум, який затвердив конституцію Гельветичної Республіки.

У Нідерландах референдум не проводився жодного разу. Федеральне законодавство США також виключає проведення загальнодержавного референдуму. Лише один-два рази проводилися референдуми у Великій Британії та Бельгії.

5. Види референдумів

Юридична наука поділяє референдуми за кількома критеріями.

Передусім референдуми поділяють залежно від території, на якій їх проводять. Референдуми, які охоплюють усю територію держави, називають загальнонаціональними (загальнодержавними). Місцевий референдум проводять у межах міста, села, селища, району. У великих державах іноді також виокремлюють регіональні референдуми. Так, для США це референдум, проведений у межах окремого штату, у Німеччині — окремої землі тощо.

Рішення референдуму можуть мати різну юридичну силу. В одному випадку рішення референдуму має найвищу юридичну силу, воно не може бути переглянуте іншими органами, установами — це імперативний референдум. Саме такими були референдуми, на яких приймали конституції Росії та Польщі. А от на референдумах щодо вступу в ООН, проведених у Швейцарії, рішення безпосередньо не приймали — органи виконавчої влади держави отримували своєрідну пораду свого народу, на підставі якої ухвалювалося офіційне рішення. Так само для вивчення громадської думки у Швеції проводили референдуми щодо використання атомної енергії (1980), про зміни принципів пенсійного забезпечення (1957). У цьому випадку йдеться про консультативний референдум.

Законодавством держави можуть бути визначені питання, вирішення яких може здійснюватися тільки через референдум. У багатьох країнах така процедура передбачена для внесення змін до конституції. Лише шляхом затвердження на референдумі можуть бути внесені зміни до конституцій Швейцарії та Японії, обов’язковим є затвердження референдумом змін до розділів 1, 3, 13 Конституції України. Якщо без референдуму неможливе прийняття остаточного рішення, то референдум із цього питання називають обов'язковим. В інших випадках, коли рішення може прийматися як через референдум, так і без нього, референдум є факультативним.

Особливе місце серед референдумів займає плебісцит (від латин. plebiscitum — рішення народу). Це референдум, на якому вирішують питання щодо зміни території, переходу певних територій до складу інших держав. Одним із випадків плебісциту було голосування щодо приєднання Австрії до Третього рейху в 1938 р. Також за допомогою плебісцитів приймали рішення про незалежність Ісландії (1944) й Алжиру (1962).

Разом із позитивними ознаками референдуму необхідно зазначити, що іноді їх використовують у недемократичних державах для створення видимості народної участі в прийнятті рішень і легалізації реакційних політичних та інших дій.

Однією з найважливіших загальнолюдських цінностей є народовладдя. Воно здійснюється народом як безпосередньо, так і через представників народу в органах державної влади та місцевого самоврядування. Пряма демократія здійснюється через вибори, референдуми й інші форми, представницька — через діяльність органів влади, обраних народом.

Важливою формою прямого народовладдя є референдум, на якому вирішують важливі питання життя суспільства, вони є досить поширеними в багатьох країнах світу.

Запам’ятайте: народовладдя, референдум, плебісцит.

Запитання та завдання

• 1. Поясніть поняття «народовладдя», «референдум», «плебісцит».
• 2. Наведіть відомі вам з історії чи засобів масової інформації приклади здійснення прямого та представницького народовладдя.
• 3. Які існують види референдумів?
• 4*. Висловте свою думку щодо позитивних і негативних ознак референдуму.
• 5*. Що, на вашу думку, потрібно зробити, аби забезпечити свідому участь громадян у референдумі?
• 6. Знайдіть інформацію про референдуми, які відбулися в нашій державі наприкінці XX — на початку XXI ст.