Зарубіжна література. 7 клас. Міляновська

Билини та балади

Давньоруські билини

Кожний народ у своїй культурній скарбниці зберігає давні сказання і пісні про подвиги предків. Такі твори про героїчне минуле є і в східних слов’ян (українців, росіян і білорусів). Героїчні пісні східних слов’ян, у яких ідеться про богатирів і героїв та їхні надзвичайні подвиги, називають билинами.

Цей давній епічний жанр виник приблизно у IX - XIII століттях, розвивався й існував упродовж багатьох віків.

Тривалий час билини ніхто не записував, і, як усі народні твори, вони передавалися з уст в уста. Перша збірка цих героїчних пісень була записана аж у другій половині XVIII ст., а видана — на початку XIX ст., що стало поштовхом для їх серйозного дослідження.

На жаль, на той час збереглося всього близько ста билинних сюжетів. Переважна більшість із них пов’язана з Київською державою та її столицею Києвом, і тому умовно об’єднана у київський цикл.

За часом описуваних подій героїчні пісні східних слов’ян збігаються з князюванням Володимира Великого — однієї з найвизначніших постатей в українській та усій східнослов’янській історії. За правління князя Володимира Київська держава — одна з найбільших країн Європи — зміцнила свої кордони і набула значного на той час розквіту.

Князь згадується чи не в кожній з билин київського циклу як Володимир Стольнокиївський, Ласкавий князь Володимир, Володимир Красне Сонечко. Відомо, що він збирав до себе на службу кращих воїнів з усієї Русі, особисто очолював військові походи проти загарбників і організував на південних кордонах держави сторожові застави.

Воїни-дозорці, які базувалися у цих степових фортецях, виконували надзвичайно важливі завдання: попереджали русичів про наближення ворожих військ та приймали на себе перший удар. Цілком зрозуміло, що вдячний народ складав про своїх захисників героїчні пісні, у яких історичні події та реальні особи набували нових рис і поетичної образності.

Як ви знаєте, Володимир Великий був київським князем від 980 до 1015 року, тому більшість вчених часом виникнення билин київського циклу називають XI століття.

Відомий також новгородський цикл билин, до якого, наприклад, належать сюжети про чудового музиканта-гусляра Садка та забіяку Василя Буслаєва. Новгород Великий був заснований у VIII столітті і тривалий час існував як багата вільна торговельна республіка. Тому у творах цього циклу часто зображувалися купці, бенкети, крамниці тощо.

У билинах київського циклу змальовано гостру боротьбу східних слов’ян із кочовими племенами печенігів, половців та з монголо-татарською навалою. Проте опоетизовані подвиги билинних богатирів практично неможливо співвіднести з реальними історичними битвами, а місця їхніх сутичок із ворогами конкретно не визначені.

Головними героями давньоруських билин є богатирі, в образах яких утілилися народні уявлення про захисників рідної землі. Вони безстрашні, справедливі та наділені надзвичайними якостями. Наприклад, Волх Всеславович, син змія та жінки, крім надприродної сили, наділений здатністю обертатися на звірів та птахів. Могутність Святогора подібна до могутності гір: коли він іде, земля двигтить і вминається під його величезною вагою. Микула Селянинович однією рукою піднімає плуг, який до цього не могли зрушити з місця тридцять воїнів. А такі богатирі, як Альоша Попович, Добриня Микитович та їхній побратим Ілля Муромець — це, насамперед, самовіддані, сильні і вправні воїни, перед якими не може встояти жоден ворог.

Уособленням зла, ворожих сил виступають у билинах образи Змія, Ідолища Поганого, Соловія-розбійника, Калина-царя, які часто наділені фантастичними рисами. Наприклад, Змія зображували з «трьома головами, дванадцятьма хоботами», Соловія-розбійника — напівлюдиною-напівптахом. Вороги Київської держави наділені й неабиякою силою: наприклад, Соловій-розбійник лише одним посвистом може здолати супротивника.

У билинах усе набуває перебільшеного (або гіперболізованого) значення: богатирі носять натільні хрести вагою у півтора пуда (близько 25 кілограмів); п’ють вони з півторавідрових келихів; у бою не кричать, а ревуть; уві сні хроплять так, ніби річкові пороги шумлять, а у битві, одним шоломом розмахуючи, роблять у ворожих рядах вулиці й завулочки. Навіть коні в могутніх богатирів незвичайні: «з вух дим стовпом валить, а з очей іскри сиплються, а з ніздрів полум’я метається». Вони попереджають своїх господарів про небезпеку, скачуть із гори на гору, а річки їм тільки до копит сягають.

Традиційними рисами билинного жанру є детальні описи, порівняння, вживання з певним іменником одного й того самого прикметника, який називають постійним епітетом (тугий лук, шовкова трава, булатний меч, соколині очі, сірий вовк), повтори (сиднем сидіти, сила-силенна, давним-давно). Причому повторюються не тільки окремі слова, а й словосполучення, речення і цілі фрагменти билин (наприклад, описи богатирського озброєння, вбрання, кінської збруї).

Виконували билини народні співці у протяжній пісенній манері, урочисто і неспішно. Вважається, що виконавці билин акомпанували собі грою на старовинному інструменті — гуслях.

Народний співець виконує билину в колі воїнів (картина Віктора Васнецова «Боян», 1910 рік)

Найяскравіший і найпопулярніший герой давньоруських билин — могутній богатир Ілля Муромець. За походженням богатир близький до народу, він — син звичайних селян. Через важку недугу Ілля Муромець не міг ходити і тридцять років вдома «сиднем сидів». Після чарівного одужання, отримавши надзвичайну силу, Ілля вирушив до Києва, щоби вступити на службу у військо князя Володимира і охороняти кордони батьківщини від ворожих набігів.

В образі Іллі Муромця втілено ідеальні риси народного визволителя, для якого головною метою всього життя був захист рідної землі. Він не бере участі в завойовницьких походах, а з тридцятьма іншими богатирями протягом п’ятнадцяти років стоїть на заставі й охороняє кордони «святої Русі».

Його сміливість не знає меж: Ілля вступає у протистояння і з чудовиськами, і з незліченними ворожими військами. Він розумний — зумів перехитрити чаклунку й визволити полонених нею витязів. Сила Іллі Муромця безмірна, в одній із билин розповідається, як богатир однією стрілою розбив на друзки величезний дуб. У Іллі Муромця загострене почуття власної гідності — зазнавши кривди від Володимира, він повстає проти самого князя.

Іллю Муромця в билинах часто називають старим, підкреслюючи цим досвідченість, мудрість і стриманість воїна, який по-молодечому не вихваляється своєю міццю і славою. Він — абсолютно безкорисливий і не намагається силою та хоробрістю здобути собі статків. В одній із билин, знайшовши скарби із «злотим сріблом» та коштовним камінням, богатир роздає усе злидарям і сиротам.

Вважається, що героїчні пісні про Іллю Муромця виникли у XI - XIII століттях, тобто вже після смерті Володимира Великого, за часів, коли Київська Русь особливо потерпала від князівських міжусобиць і ворожих нападів. Народ, потребуючи захисту, складав билини про Іллю Муромця, в яких утілював мрії про мужнього захисника і справжнього патріота рідної землі.

Історична енциклопедія

Існує припущення, що в XI - XII століттях справді жив воїн-силач Ілля Муромець, який після важкого поранення залишив військову службу і став монахом Києво-Печерської лаври, де й помер. Православна церква канонізувала його у 1643 році як святого, а його мощі й досі зберігаються у лаврі.

Чи є билинний богатир і монах однією особою, достеменно невідомо. Проте вчені досліджували мощі монаха і дійшли висновку, що в юності він страждав від серйозної хвороби хребта, яка могла спричинити параліч ніг, і був надзвичайно високого як на той час зросту — близько 180 см — тобто був вищим від своїх сучасників на цілу голову. А 1 січня православна церква відзначає день святого Іллі, названого в народі Муромцем.