Зарубіжна література. 7 клас. Міляновська

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Роберт Льюїс Стівенсон (1850-1894)

Творчий спадок англійського письменника Роберта Льюїса Стівенсона надзвичайно різноманітний, і значна його частина присвячена історії рідної Шотландії.

Стівенсон народився в шотландському місті Единбург у заможній родині. Його дід, дядько та батько були талановитими інженерами-будівельниками морських маяків у важкодоступних місцях. Батько Стівенсона досяг неабияких висот у професії і хотів, щоби син теж продовжив сімейну традицію.

Однак хлопчик ріс дуже кволим і в дитинстві перехворів майже усіма хворобами, що тільки могли спіткати дитину. Причиною недуг був «найгірший у світі» единбурзький клімат — холодний, вологий, із густими морськими туманами і сильними вітрами. Половину свого дитинства Лу провів у ліжку, потерпаючи від гарячки, та коли кризи минали і наставали порівняно спокійні дні, хлопець виявляв дивовижний життєвий оптимізм та енергію.

Через проблеми зі здоров’ям шкільної освіти Стівенсон не здобув — щоразу відвідування школи завершувалося лихоманкою. Однак сімейні статки дозволяли наймати вчителів, тому за рівнем знань він аж ніяк не відставав від ровесників.

Як не дивно, постійне перебування під опікою, без якої хлопець просто не вижив би, дало поштовх до розвитку бурхливої фантазії. Шотландські перекази та легенди — про давні міжусобиці і про війни з англійцями — увійшли в його життя завдяки нянькам, які вважали, що кожен шотландець повинен їх знати.

Маяк Скеррівор, збудований дядьком та батьком письменника

Мати заохочувала свого Лу до читання книг — одним із перших таких творів став роман Дашіеля Дефо «Робінзон Крузо».

Літературні здібності Льюїса виявилися дуже рано — завдяки матері збереглося його перше оповідання, написане у шість років. У дванадцятирічному віці Стівенсон уже був «видавцем» рукописного журналу й автором кількох «пригодницьких романів». Через хворобу життєвий досвід хлопця насправді виявився багатшим, ніж у його однолітків. Він більше читав, більше писав, більше бачив світ — батьки впродовж багатьох років возили сина до Італії та на південь Франції, щоб зміцнити його здоров’я.

Отриманих у домашніх умовах знань Стівенсону вистачило, щоб виконати волю батька і вступити до Единбурзького університету для вивчення інженерної справи. Проте у 1871 році юнак збунтувався і заявив, що хоче стати письменником. Батько, який уважав літературну працю неробством, був вражений рішенням сина, але єдине, чого домігся, — це переходу Льюїса на юридичний факультет.

У 1873 році стосунки між родиною і Льюїсом, який не надто переймався юриспруденцією, загострилися настільки, що батько викреслив його зі свого заповіту. Постійне хвилювання підкосило хворобливого юнака — у нього почалася жахлива лихоманка і він схуд до 50 кілограмів. Після обстеження з’ясувалося, що у Льюїса невиліковна хвороба — туберкульоз. Вижити він міг лише у теплому і сухому кліматі.

Відтак Стівенсон отримав змогу розпоряджатися своїм життям на власний розсуд. Батько призначив синові невелике утримання і відправив на південь Франції, де молодий письменник прожив кілька років, повністю присвятивши себе творчості. Перший успіх йому принесли дорожні записки — невеликі нариси про місця, якими він подорожував.

Будинок Стівенсона на острові Уполу

Після одруження у 1880 році в житті Роберта Льюїса Стівенсона починається новий період — на нього лягає відповідальність за дружину та дітей. Діяльний, але ослаблений постійною боротьбою з невиліковною хворобою, він дуже багато і плідно працює. З-під пера Стівенсона виходять вірші, оповідання, п’єси, повісті і романи. Життєвим гаслом письменника стали слова: «Я вірю, що кожен буде там, куди прагне». Сам він прагнув знайти таке місце на землі, де зміг би жити і працювати без горлових кровотеч та нападів лихоманки.

І таке місце, на диво, знайшлося. Під час подорожі на яхті між островами Тихого океану Стівенсон з’ясував: що ближче до екватора, то він ліпше почувається. Восени 1890 року письменник купує ділянку землі на острові Уполу архіпелагу Самоа в Тихому океані й оселяється там із сім’єю. І саме цього року, коли він перебував далеко від рідної Шотландії, такої шкідливої для здоров’я письменника, вийшла з друку його поетична збірка «Балади», до якої увійшов найвідоміший поетичний твір Стівенсона — балада «Вересовий трунок». У цій баладі відображена одна з головних тем творчості письменника — тема національної незалежності.

ВЕРЕСОВИЙ ТРУНОК

Із вересового квіту

Пикти¹ варили давно

Трунок за мед солодший,

Міцніший за вино.

Кадр із мультиплікаційного фільму «Вересовий мед» (режисер Ірина Гурвич, художник-постановник Генріх Уманський, 1974 рік)

¹ Пикти — давні племена, що населяли територію Шотландії. У IX столітті їх завоювали скотти (кельтські племена давніх Ірландії та Шотландії). Історично пикти не були винищені, а змішалися із завойовниками.

Варили і випивали

Той чарівний напій

І в темрявих підземеллях¹

Долі раділи своїй.

Та ось володар шотландський —

Жахались його вороги! —

Пішов на пиктів оружно,

Щоб знищити їх до ноги.

Він гнав їх, неначе ланей,

По вересових горбах,

Мчав по тілах спогорда,

Сіяв і смерть, і жах.

І знову настало літо,

Верес ізнов червонів,

Та трунок медовий варити

Вже більше ніхто не вмів.

В могилах, немов дитячих²,

На кожній червоній горі

Лежали під квітом червоним

Поснулі навік броварі³,

Їхав король шотландський

По вересовій землі:

Дзинчали завзято бджоли,

¹ У давніх легендах розповідалося, що пикти жили у норах або печерах.

² Вважалося, що пикти були надзвичайно маленькими на зріст.

³ Броварі — пивовари.

Курликали журавлі.

Та був можновладець похмурий,

Думу він думав свою:

«Владар вересового краю —

Чом з вересу трунку не п’ю?»

Раптом васал королівський

Натрапив на дивний схов:

В розколині між камінням

Двох броварів знайшов.

Витягли бідних пиктів

Миттю на білий світ —

Батька старого і сина,

Хлопця отрочих літ¹.

Дивився король на бранців,

Сидячи у сідлі;

Мовчки дивились на нього

Ті броварі малі.

Король наказав їх поставить

На кручі й мовив: — Старий,

Ти сина й себе порятуєш,

Лиш тайну трунку відкрий.

Глянули вниз і вгору

Батько старий і син:

Довкола — червоний верес,

Під ними клекіт пучин.

І пикта голос тоненький

Почув шотландський король:

— Два слова лише, володарю,

Тобі сказати дозволь!

Старість життя цінує.

Щоб жити, я все зроблю

І тайну трунку відкрию, —

Так він сказав королю.

Немов горобчик цвірінькав,

Мова лилась дзвінка:

— Відкрив би тобі таємницю,

Боюся лише синка.

¹ Тобто підлітка.

Смерть його не лякає,

Життя не цінує він.

Не смію я честь продавати,

Як в очі дивиться син.

Зв’яжіть його міцно, владарю,

І киньте в кипучі нурти,

І я таємницю відкрию,

Що клявся повік берегти.

І хлопця скрутили міцно,

І дужий вояк розгойдав

Мале, мов дитяче, тіло,

І в буруни послав.

Крик бідолахи останній

Поглинули хвилі злі.

А батько стояв на кручі —

Останній пикт на землі.

— Владарю, казав я правду:

Від сина чекав я біди.

Не вірив у мужність хлопця,

Який ще не мав бороди.

Мене ж не злякає тортура,

Смерть мені не страшна,

І вересового трунку

Зі мною помре таїна!

Переклад з англійської Євгена Крижевича

Читаємо мовою оригіналу

HEATHER ALE A GALLOWAY LEGEND

From the bonny bells of heather

They brewed a drink long-syne,

Was sweeter far than honey,

Was stronger far than wine.

They brewed it and they drank it,

And lay in a blessed swound

For days and days together

In their dwellings underground.

There rose a king in Scotland,

A fell man to his foes,

He smote the Picts in battle,

He hunted them like roes.

Over miles of the red mountain

He hunted as they fled,

And strewed the dwarfish bodies

Of the dying and the dead.

Summer came in the country,

Red was the heather bell;

But the manner of the brewing

Was none alive to tell.

In graves that were like children's

On many a mountain head,

The Brewsters of the Heather

Lay numbered with the dead.

The king in the red moorland

Rode on a summer's day;

And the bees hummed, and the curlews

Cried beside the way.

The king rode, and was angry,

Black was his brow and pale,

To rule in a land of heather

And lack the Heather Ale.

It fortuned that his vassals,

Riding free on the heath,

Came on a stone that was fallen

And vermin hid beneath.

Rudely plucked from their hiding,

Never a word they spoke:

A son and his aged father —

Last of the dwarfish folk.

The king sat high on his charger,

He looked on the little men;

And the dwarfish and swarthy couple

Looked at the king again.

Down by the shore he had them;

And there on the giddy brink —

"I will give you life, ye vermin,

For the secret of the drink."

There stood the son and father

And they looked high and low;

The heather was red around them,

The sea rumbled below.

And up and spoke the father,

Shrill was his voice to hear:

"I have a word in private,

A word for the royal ear.

"Life is dear to the aged,

And honour a little thing;

I would gladly sell the secret,"

Quoth the Pict to the King.

His voice was small as a sparrow's,

And shrill and wonderful clear:

"I would gladly sell my secret,

Only my son I fear.

"For life is a little matter,

And death is nought to the young;

And I dare not sell my honour

Under the eye of my son.

Take him, О king, and bind him,

And cast him far in the deep;

And it's I will tell the secret

That I have sworn to keep."

They took the son and bound him,

Neck and heels in a thong,

And a lad took him and swung him,

And flung him far and strong,

And the sea swallowed his body,

Like that of a child of ten; —

And there on the cliff stood the father,

Last of the dwarfish men.

"True was the word I told you:

Only my son I feared;

For I doubt the sapling courage

That goes without the beard.

But now in vain is the torture,

Fire shall never avail:

Here dies in my bosom

The secret of Heather Ale."

Для тих, хто хоче знати більше

В основу балади «Вересовий трунок» покладено давню легенду. Вона розповідає про історію пиктів — войовничого народу, який з давніх-давен населяв територію на півночі Британії.

Про пиктські племена історикам відомо дуже мало. Дослідники припускають, що свою назву пйкти отримали від римлян (від лат. pikti - «розмальовані») через те, що їхні тіла були вкриті татуюваннями, які вони робили за допомогою соку рослин.

Пикти постійно робили набіги на сусідів, вони чудово володіли зброєю і мали свій флот, уміли будувати вежі й підземелля. А в походах основною їжею для них була вівсянка. Пикти були вправними різьбярами по каменю, та лише деякі витвори їхнього мистецтва збереглися донині.

У легендах стверджується, що пикти були маленькими на зріст, однак археологічні розкопки їхніх поховань свідчать, що середній зріст чоловіків сягав 170 см.

Як зазначається в літописах, у IX ст. королівство пйктів завоював сусідній народ — скотти, і до XII ст. пикти поступово зникли.

ЛЕГЕНДА ПРО ОСТАННЬОГО ПИКТА

Колись давно жив загадковий народ, який називали пиктами. Це були зовсім крихітні люди, з червоним волоссям, довгими руками та величезними ступнями. Пикти прославилися як чудові будівельники і пивовари. Вони варили напій з назвою ель з вересу, якого в цих краях завжди було багато. Дізнатися таємницю їхнього мистецтва намагалося сусіднє плем’я скоттів, але пикти заприсяглися ніколи і нікому не видавати її і передавали свій давній рецепт від батька синові.

Ці крихітні люди потерпали від воєн і, зрештою, опинилися на межі зникнення, а після жахливої битви зі скоттами вижили тільки двоє — батько та син. Їх привели до короля-переможця, який, погрожуючи страшними катуваннями, став вимагати розкриття таємниці. «Гаразд, — промовив старий, — я бачу, що треба поступитися. Але є одна умова, на яку ти повинен погодитися, перш ніж ми відкриємо таємницю. Я хочу смерті власному синові. Спочатку убий сина, а після того я готовий розповісти, як ми варимо ель із вересових квітів!»

Король був вражений таким проханням, однак наказав убити хлопця. Побачивши, що син мертвий, старий високо підстрибнув і закричав: «Роби зі мною все, що хочеш. Сина мого ти міг примусити, бо він був лише слабким підлітком, але мене ти не зможеш примусити ніколи! І я не відкрию тобі таємниці елю з вересових квітів!»

Тепер король був вражений ще більше, бо ніколи ще не вдавалося якомусь дикунові перехитрити його. Проте він вирішив, що не вбиватиме пикта і найбільшим покаранням для нього буде те, що йому залишать життя. Отже, пикта забрали як полоненого, і прожив він ще багато років, поки не став зовсім старим і не міг ні бачити, ні ходити.

Про нього забули. Але однієї ночі у домі, де він жив, чоловіки почали вихвалятися своєю силою. Старий підвівся на своєму ліжку і сказав, що хотів би випробувати одну з їхніх рук, аби порівняти з руками тих, хто жив у минулі часи. І чоловіки, задля жарту, простягли сліпому товстезний залізний прут. Він легко переламав його навпіл своїми пальцями. «Добрячий хрящик, — сказав він, — але зовсім не те, якими були десниці у мої часи». Це був останній пикт.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Готуємося до роботи з твором

1. Що вам відомо про життя та творчість Роберта Льюїса Стівенсона?
2. Які твори Роберта Льюїса Стівенсона ви вже вивчали?
3. Згадайте, до складу якого королівства входить сучасна Шотландія. Чому тема національної незалежності була близькою письменникові-шотландцю?

Працюємо над змістом твору

4. Що вам відомо про пиктів?
5. Яким зображено життя пиктів у першій строфі балади? У чому, на вашу думку, полягало маленьке щастя маленького народу?
6. Наслідком яких подій стало винищення племені пиктів?
7. Про що шкодує, спостерігаючи цвітіння вересу, король, який винищив цілі племена і народи?
8. Як володар шотландський намагався підкупити двох пиктів?
9. Як ви гадаєте, чому останній пикт ціною власного життя та життя єдиного сина заплатив за збереження секрету вересового напою?
10. Прокоментуйте останню строфу балади. У чому подвійна хитрість батька, який урятував свого сина від тортур?
11. У яких рядках передостанньої строфи підкреслюється самотність старого пикта?

Узагальнюємо і підсумовуємо

12. Схарактеризуйте образ старого пикта. Як контрастує його зовнішність із внутрішньою силою?
13. Яким постає перед нами король? Поміркуйте, чи міг він відчувати себе справжнім переможцем низькорослих племен.
14. Автор протиставляє героїв балади, зображуючи жорстокого владаря «вересового краю» верхи на коні та маленького старого пикта з голоском горобця. Хто ж переміг у цьому протистоянні — могутній король чи беззахисний полонений?
15. Король винищив пиктів, заволодів їхніми землями. Чи зламав він дух цього маленького народу? Відповідь обґрунтуйте.
16. Що у баладі відповідає історичній правді, а що — ні?
17. Чому вчинок маленького пивовара можна назвати подвигом?
18. Яким Стівенсон, шотландець за національністю, зображує «шотландського володаря»? Чому подальшу втрату Шотландією незалежності можна назвати карою за минуле?

Застосовуємо поняття з теорії літератури

19. Назвіть ознаки балади у творі Роберта Льюїса Стівенсона «Вересовий трунок».
20. Звідки письменник запозичив сюжет для свого твору? У чому відмінність фіналу в легенді й у баладі?
21. Що хотів підкреслити письменник такою трагічною кінцівкою балади?
22. Визначте головну ідею твору Роберта Льюїса Стівенсона.

Пов’язуємо новий матеріал із вивченим раніше

23. У яких вивчених вами творах розглядається тема незалежності рідної землі?
24. Які з цих творів є фольклорними, а які літературними?
25. Порівняйте образи героїв, які протистоять загарбникам: Іллі Муромця, князівни і світезян, останнього пикта. Поясніть, у чому відмінність у зображенні цих героїв.

Виконуємо творчі завдання

26. Згадайте одну з українських легенд чи літописну оповідь, що могла б стати основою українського баладного сюжету.
27. Аргументуйте свій вибір легенди або оповіді та її тематики.

Зміст