Зарубіжна література. 7 клас. Міляновська

Історичне минуле в літературі

Вальтер Скотт (1771-1832)

Вальтер Скотт народився 15 серпня 1771 року в шотландському місті Единбурзі у заможній сім’ї адвоката. Його предки належали до старовинного шотландського дворянського роду, навіть прізвище Scott схоже на слово scot, що перекладається як «шотландець».

Вальтер від народження був дуже хворобливим, і рідні хвилювалися за його життя. Коли хлопцю виповнилося півтора року, виявилося, що у нього дитячий параліч, унаслідок чого Вальтер кілька років не ходив. Аби поліпшити здоров’я сина, батьки відвезли його в село до діда. Чисте повітря і піклування родини зробили неймовірне: параліч відступив. Щоправда, Вальтер на все життя залишився кульгавим, через що потерпав від старших братів, але це лише загартувало його характер.

Незважаючи на фізичні вади, Вальтер ріс веселим хлопчиком і мав неабиякі розумові здібності. Завдяки феноменальній пам’яті він без труднощів запам’ятовував безліч шотландських балад та легенд, які чув від своєї бабусі. Вальтер багато подорожував із тіткою Дженет, яка, піклуючись про здоров’я свого небожа, возила його на курорти. На одному з таких курортів Вальтер уперше відвідав театр, де того дня йшла вистава за п’єсою Вільяма Шекспіра. Відтак хлопчик захопився творчістю славетного драматурга.

У семирічному віці Вальтер переїхав до батьків і пішов до школи, а через п’ять років вступив до Единбурзького коледжу. Юнак любив природу навколишніх місць, писав вірші, багато читав і продовжував цікавитися народними баладами та легендами. Батько наполягав, щоб Вальтер здобув юридичну освіту. Тому невдовзі юнак починає виконувати дрібні доручення в адвокатській конторі, а в 1789 році береться за вивчення права.

Улюблений маєток Вальтера Скотта, в якому він прожив до кінця життя

Саме в цей час Вальтер Скотт серйозно захоплюється збиранням шотландського фольклору, спогадів про важливі події героїчної минувшини свого народу. Він багато подорожує місцями відомих історичних подій, оглядає руїни давніх шотландських замків і навіть власноруч робить їхні макети, відвідує найвіддаленіші гірські селища, щоб записати рідкісну пісню чи баладу про національних героїв. Цьому Вальтер Скотт присвятив понад десять років життя й у 1802-1803 роках видав три збірки давніх шотландських пісень. Крім того, зібраний матеріал став пізніше основою для багатьох його літературних творів.

З часом Вальтер Скотт зробив адвокатську кар’єру, але літературної праці не полишив. Згодом Скотт зажив слави національного поета. Перед талантом Скотта схилялися шанувальники; місця, зображені у його творах, відвідували натовпи туристів. Його було обрано почесним громадянином Единбурга, а англійський монарх нагородив Вальтера Скотта титулом баронета й звелів повісити портрет поета в галереї королівського палацу.

Проте сер Вальтер Скотт увійшов в історію світової літератури не як поет, а як письменник-романіст, засновник нового літературного жанру — історичного роману, тобто роману, в якому відтворено певну історичну епоху. Ще у своїх поемах він звертався до історичної тематики, використовуючи знання з історії та фольклору. Взявши за основу документальні джерела та героїчні народні сказання, автор робив учасниками подій вигаданих осіб. Таким чином, історичні поеми Вальтера Скотта підготували появу історичних романів. Неабияка заслуга Скотта-романіста у розвитку літератури полягає в гармонійному поєднанні у творах фактів минулого, фольклорного та етнографічного матеріалу з художнім вимислом.

Твори Вальтера Скотта були шалено популярними як на батьківщині, так і за кордоном, і мали величезний вплив на світову літературу. Сам автор, як людина надзвичайно розумна і дотепна, до своєї слави ставився доволі скептично. Обіймаючи посаду шерифа, він, насамперед, прагнув добре виконувати свої обов’язки, справедливо розглядати судові позови і завжди допомагав бідним.

У романах Вальтера Скотта змальовано історичне минуле Шотландії, Англії та інших європейських країн. Письменник у своїх творах охоплює майже всю багатовікову історію Британії. Як автор історичних романів, Вальтер Скотт прагнув правдиво відобразити події, побут, звичаї, мораль минулих століть. Але головним для автора було зображення на історичному тлі долі звичайної людини. Змальовуючи реальних осіб поряд із вигаданими, письменник у такий спосіб поєднував історичну правду з художнім вимислом.

Історична енциклопедія

Дія історичного роману Вальтера Скотта «Айвенго» розгортається приблизно у 1194 році. Дата ця пов’язана з поверненням до своєї країни після довгих років відсутності англійського короля Ричарда І Левове Серце («Lion-Hearted») (1157-1198). Вальтер Скотт, змальовуючи високе кохання, рицарські поєдинки і подвиги, звертається до реальної особи, яка прожила життя, сповнене сміливого дерзання, боротьби за справедливість, — таким автор представляє читачеві Ричарда, сина першого короля Анжуйської династії Генріха II Плантагенета.

Ричард І після смерті батька та втрати старшого брата успадкував королівську корону, а згодом узяв участь у III хрестовому поході1. На час походу Ричард призначив правителем Англії свого молодшого брата, принца Джона, який, отримавши тимчасову владу, почав інтригувати проти Ричарда, щоб стати повноправним монархом. У поході Ричарда І спіткала невдача. У діях англійського та французького королів не було єдності, що призвело до розбрату серед військ, тому спроба взяти Єрусалим приступом не мала успіху.

1 Хрестові походи організовували католицька церква та західноєвропейські феодали у 1096—1270 роках на країни Близького Сходу (Сирію, Палестину, Північну Африку). Їхньою метою була боротьба з мусульманами, звільнення гробу Господнього та Святої землі (Палестини). Перемогою завершилися лише І і IV походи.

Несподівана поразка та тривожні вісті з дому про загарбницькі плани принца Джона і феодальні міжусобиці змусили Ричарда І повернутися до Англії. Але на шляху додому він потрапив у полон до герцога Австрійського, а принц Джон доклав усіх зусиль, аби законний англійський король якнайдовше перебував у неволі. Лише в 1194 році Ричарда було звільнено завдяки величезному викупу, який зібрали його прихильники, і він зміг таємно повернутися на батьківщину. Ці події кінця XII століття стали історичним тлом роману «Айвенго».

На той час Англія була феодальною країною, корінне населення якої — англосакси — вже понад століття чинило опір загарбникам-норманам, намагаючись відстояти свою незалежність. Ще у 1066 році французький герцог із Нормандії Вільгельм Завойовник, предок Ричарда І, зі своїм військом напав на Англію. У битві біля міста Гастінгса він переміг останнього саксонського короля Гарольда Сміливого і захопив владу.

Переможені сакси втратили найкращі землі та маєтки, а на вищі державні посади були призначені чужинці-нормани. У країні виник військово-феодальний прошарок суспільства — барони та рицарі, які спочатку підтримували королів-норманів, а потім, прагнучи розширити свої привілеї, самі почали ворогувати з ними. Тому англійські королі конфліктували як зі своєю норманською аристократією, так і з корінним англосаксонським населенням.

Селянство в тогочасній Англії поділялося на три групи. Перша — вільні фермери-йомени, друга — напіввільні селяни — орендарі поміщицьких земель, а до третьої належали раби. На плечі селян-йоменів важким тягарем лягли несправедливі закони загарбників. Особливою жорстокістю вирізнявся «мисливський закон» (або мисливська хартія): у зоні заповідних лісів знищували селища й містечка, було заборонено полювання у приватних володіннях, що займали величезні площі і де раніше дозволяли полювати кожному. Постійні штрафи і переслідування за полювання та заготівлю дров призводили до розорення цілих сіл, і селяни змушені були, залишивши рідний дім, займатися браконьєрством і «вільним лісовим промислом» Робіна Гуда.

Принц Джон (1167-1216 рр.). Мініатюра. XIII століття

Для вільного саксонського селянина головним ворогом був норманський барон, і король міг розраховувати на підтримку англосаксів у боротьбі з магнатами-норманами. Тому зрозуміло, чому в романі король-норман Ричард І приязно ставиться до вільних селян-йоменів і навіть приятелює з легендарним розбійником Робіном Гудом.

Германські племена англосаксів, що заселили англійські землі ще у V столітті, говорили на одному з нижньонімецьких діалектів. Нормани під впливом більш розвинутої французької культури поступово втратили звичаї та мову своєї скандинавської вітчизни і запозичили мову та спосіб життя французів, північні провінції яких вони підкорили ще на початку X століття. А після перемоги Вільгельма Завойовника в Англії співіснували дві мови: нормано-французька, якою говорили королівський двір й аристократія, та саксонська, що була мовою підкореного місцевого населення. Поступово, внаслідок їх взаємовпливу, виникла нова мова — сучасна англійська.

Після втрати Англією незалежності саксонські землевласники, які поділялися на тонів і Франклінів, стали зазнавати з боку норманів значних утисків. Танами називали багатих землевласників, представників саксонської аристократії. До другої групи належали Франкліни, невеликі землевласники незнатного походження. Нормани, підкоривши Англію, називали Франклінами всіх, принижуючи цим гідність місцевої аристократії.