Зарубіжна література. 7 клас. Міляновська

Адам Міцкевич (1798-1855)

Адам Міцкевич — видатний польський поет, який ще за життя здобув європейське визнання. Твори Міцкевича пройняті ідеями вільнолюбства, тираноборства і палкою любов’ю до батьківщини — Польщі (Речі Посполитої), яка ще до народження поета втратила незалежність і була поділена між Росією, Австрією та Пруссією.

Музей А. Міцкевича у Новогрудку

Народився майбутній поет на хуторі Заосся поблизу містечка Новогрудок (нині територія Білорусі) у сім’ї збіднілого шляхтича. Батько поета мав репутацію людини розумної, справедливої і патріотично налаштованої. У 1801 році Міцкевичі оселилися в старовинному містечку Новогрудок, відомому з XI століття, на території якого збереглися руїни давнього замку, що колись належав литовським князям.

Дитячі роки поета можна без перебільшення назвати щасливими: сім’я була дуже дружною. У домі шанували «старопольські традиції». З дитинства хлопцеві запам’яталися народні пісні, які йому співала нянька. Коли вже дорослому Міцкевичу подарували збірку народних польських, литовських та українських пісень, він сказав: «Надзвичайно, що всі ці пісні, за дуже малим винятком, я чув, коли був дитиною, в Новогрудку, в батьківському домі». Тут Адам не раз слухав і розповіді про «золоту вольність» Речі Посполитої, про широку натуру та відвагу старої польської шляхти. Вечорами в Міцкевичів збиралися новогрудські шляхтичі, які розмовляли про політику, тужили за минулим та мріяли про незалежність своєї батьківщини.

У 1807 році Адам пішов до місцевої школи, де зробив перші поетичні спроби. Адамове навчання збіглося з часом, коли Франція, очолювана Наполеоном, вела війни у Європі. З іменем імператора Наполеона поляки пов’язували можливість відродження Речі Посполитої, тому вони щиро вітали напад французів на Російську імперію у

1812 році. До французької армії вступило понад 120 тисяч поляків, щоб особисто взяти участь у визволенні батьківщини. Розгром Наполеона в Росії поклав край сподіванням на відновлення незалежності Польщі й водночас став найтрагічнішим дитячим спогадом Адама — він особисто бачив обірваних, обморожених і голодних солдатів, які взимку 1812 року втікали через Новогрудок від російської армії.

У 1815 році Міцкевич поїхав у Вільно (сучасний Вільнюс) навчатися в університеті. Тут він вступив до таємного товариства, учасники якого ставили перед собою просвітницькі цілі й відкрито говорили про принижене становище поляків у Російській імперії.

Адам Міцкевич на полюванні в старопольському вбранні (картина Юліуша Коссака «Адам Міцкевич з Садик-пашою в Туреччині», 1890 р.)

Закінчивши університет, Адам учителював у місті Ковно. Саме тут Міцкевич відбувся як поет. Він із головою поринув у творчість і вже у 1822 році видав першу поетичну збірку, що зробила його знаменитим і стала важливим етапом не лише в його творчості, а й в усій польській поезії. Балади, що ввійшли до збірки, були близькими до фольклору, в них використовувалися сюжети народних переказів та легенд, а наскрізною темою стала тема боротьби за визволення батьківщини.

Наприкінці серпня 1823 року у Вільно було викрито таємне товариство, до якого входив Міцкевич, і поліція почала масові арешти його учасників. Друзі, які сприймали Міцкевича як видатного національного поета, намагалися вберегти його від небезпеки, тому під час слідства одностайно стверджували, що Адам у товаристві «не перебував, тому що у Вільно тоді не жив». Однак слідча комісія ухвалила рішення про виселення поета «у віддалені від Польщі губернії Росії». 25 листопада 1824 року Міцкевич змушений був залишити рідні краї, не знаючи, що більше ніколи їх не побачить.

Літературний коментар

У баладі «Світезь»1 (у деяких перекладах «Світязь») Адам Міцкевич поетично опрацював легенду про давнє місто Світезь (Switez), що потонуло у водах озера, та народні повір’я про водяних німф, або світезянок. Використавши фольклорні мотиви, поет написав баладу про любов до рідного краю, у якій чути заклик до боротьби проти поневолювачів. Історичною основою твору стали постійні війни, які з XIV століття Московське царство вело з Литовським князівством, розширюючи свою територію.

Події балади відбуваються в давні часи, коли Новогрудок був столицею Литовського князівства, яким правив великий князь Мендог2. І ось на це місто нападає російський цар. Литовський князь Мендог звертається по допомогу до свого союзника Тугана, який княжить у місті Світезь.

Вірний присязі, Туган із воїнами вирушив на поміч союзникові, залишивши у Світезі тільки жінок. І одразу ж, скориставшись відсутністю війська, на беззахисне місто напали вороги.

Мешканки Світезя розуміли, що не зможуть протистояти завойовникам і завадити розграбуванню багатого міста, тому вирішили знищити усі цінності, якими володіли світезяни, а для себе обрали смерть. І тоді донька Тугана звернулася до Бога з благанням про допомогу. Бог почув молитву, і місто зникло під водою. Так замість міста Світезь з’явилося озеро, а його мешканки перетворилися на німф-світезянок.

Не так давно геологи виявили, що озеро Світезь поблизу Новогрудка, яке має напрочуд правильну форму, справді утворилося внаслідок провалу ґрунту в підземні порожнини. Зараз озеро Світезь і його береги — ландшафтний парк, на території якого ростуть рідкісні для цієї місцевості види рослин.

Новогрудок часів Міцкевича. Руїни давнього замку

СВІТЕЗЬ

Хто, в Новогрудськім мандруючи краї,

Прагне на все надивитись, —

1 Назву балади подано за перекладом Марії Пригари. Світезь є близьким до польського звучання цього слова (Switez). Також назву озера, що розташоване на території Білорусі в Новогрудському районі Гродненської області, часто плутають з українським озером Волинської області, яке входить до групи Шацьких озер.

2 Князь Мендог із балади Адама Міцкевича нагадує реальну історичну особу - князя Міндовга, який жив у 1195-1263 роках, був засновником і правителем Великого князівства Литовського. Міндовгу доводилося вести постійні війни, відбиваючи ворожі напади. Цього легендарного князя досі пам’ятають і шанують у Білорусі й Литві.

Хай у Плужинськім бору побуває,

Гляне на озеро Світезь.

В пущі дрімучій розкинулись води —

Ясна і чиста рівнина,

Пуща їх тінню густою обводить,

Озеро — ніби крижина.

А як нічною проїдеш порою —

Станеш, затримавши подих:

Зорі побачиш вгорі й під собою,

Місяць у небі і в водах.

Чи то із небом злилися безодні.

Водяна дика пустеля,

А чи склепіння у сяйві холоднім

Небо, ввігнувшися, стеле?

Ген береги мов розтали поволі,

Сяєвом срібним повиті.

Наче ти в синім пливеш видноколі,

В тихій бездонній блакиті.

Вабить це озеро тихе й погоже,

В пітьмі чаруючи очі;

Та лиш сміливець нечуваний може

Їхать туди опівночі.

Кажуть, там сила нечиста гуляє,

Бенкети в озері править;

Хто проти ночі про це повідає —

Страшно і слухати навіть.

Часом пори там почуєш нічної

Поклики й грім під водою,

Стогін жіночий і брязкання зброї,

Вигуки дикого бою.

Гамір цей грізний вщуха за хвилину,

Бір прибережний шепоче,

Тільки молитва над озером лине,

Тужне благання дівоче.

Що воно значить? І хто відгадає?

Хто ту безодню прогляне?

Різне про теє народ повідає,

Правди ж не знають селяни.

Дідичів Світезі славних нащадок,

Пан у Плужинах багатий,

Ці таємниці діставши у спадок,

Вирішив їх розгадати.

Тож повелів він у ближньому місці

Довгі човни будувати,

Невід завглибшки аршинів за двісті

Кращим рибалкам в’язати.

Я остеріг, що тут Божої волі

Спершу спитатися треба, —

Дзвони гудуть не в одному костьолі,

Линуть молитви до неба.

Ксьондз із Цирина прибув на посвяту,

Благословення складає,

Ловлю за пановим гаслом початок,

Невід у воду пірнає. [...]

Ось підтягають до берега крила,

Мокрі зближаються сіті...

Що за страховище хвиля укрила?

Хто б то повірив у світі!

Ні, не страховище — жінку впіймали

Десь у підводній яскині1:

Кучері білі, уста, мов корали,

Очі великі та сині.

Плине до берега дивна істота.

Люди стоять остовпілі,

Дехто й тікати лаштується потай, —

Жінка підводиться з хвилі.

Каже: «Чи знаєте ви, що донині

Всіх, хто тут плавав зухвало,

Озеро, знявши вали білопінні,

В прірві підводній ховало?..

1 Яскина — печера.

Тим, що цей розшук почавши без тями,

Бога ви все ж не забули,

Бог вам сьогодні моїми устами

Давне повіда минуле.

Тут, де сумні простягаються піски,

Аїр росте та купава,

Місто було колись, сповнене блиску,

Пишна Туганів держава,

Світезь, ясною багата красою,

Мужньою силою воїв,

Під можновладних державців рукою

Квітла у славі й спокої.

Там, де цей ліс простягався похмурий,

Ниви стелилися здавна,

Ген Новогрудок здіймав свої мури,

Древня столиця преславна.

Раз по Литві прокотилась тривога:

Цар із Русі наступає;

Військо його оточило Мендога,

Сили у князя немає.

З дальніх кордонів він кличе дружину,

Пише до князя Тугана:

«Княже, рятуй! Поможи, бо загину!

Сила іде нездоланна».

Батько мій, те прочитавши послання,

Кличе: «Збирайтеся, вої!»

От і зійшлися вони на світанні,

Всяк при коні та при зброї.

Гримнули сурми, дружина рушає,

Князь виїжджає в діброву.

Раптом стає він і руки ламає,

В замок вертаючись знову.

Каже до мене: «Як власних підданців

Сам на поталу я кину?

Світезь не має ні мурів, ні шанців,

Тільки-но смілу дружину.

Як розділю своє військо надвоє,

Князю не дам оборони;

А коли всі ми підемо до бою, —

Як будуть діти і жони?»

«Батьку! — кажу я, — снагою і хистом

Допоможи батьківщині!

Бог захистить нас. Вночі я над містом

Ангела бачила нині».

Батько послухав, рушає до бою,

Ніч наступає в тривозі.

Раптом ми чуємо брязкання зброї,

Крики «ура» на дорозі.

Гримнув таран, завалилися брами,

Сиплються градом уламки,

Сиві діди і жіноцтво з дітками

Товпляться з плачем до замку.

«Леле! — гукають. — Он сунеться військо!

Русь за ворітьми лютує!

Вбиймо себе, бо загибель вже близько,

Смерть від ганьби урятує!»

Лють погасила тремтіння тривоги!

Люди жалю вже не просять,

Золото й шати жбурляють під ноги,

І смолоскипи приносять.

«Хто не умре — буде проклят назавше!»

Бачу, рятунку немає:

Той занімів, до порога припавши,

Той вже сокиру здіймає.

Що нам — неволю ганебну прийняти,

Військо впустивши вороже?

А як у себе життя відібрати?

«Боже, — гукнула я, — Боже!

Як не втекти нам від лютої кари,

Нас захисти перед нею,

Громом убий із високої хмари

Чи заховай під землею!»

Ледве останнє я мовила слово, —

Біле щось нас огортає.

Очі втопила я в землю раптово —

Бачу, землі вже немає.

Так врятувався народ безборонний,

Так ми уникли неслави.

Бачиш квітки? То дівчата і жони,

Змінені в білі купави.

Мов ніжно-білі метелики, линуть

Скрізь над водою німою,

В листі зеленім, як віття ялини,

Всипані снігом зимою.

Образ чарівний дівочої цноти

Барви квіток затаїли,

Тут їх життя обминають турботи,

Смерті незборної сили.

Царські війська, розпалившись у битві,

Владу їх встигли спізнати,

Тут зупинившись, вони по гонитві,

Цвітом квітчаючи лати.

Хто лиш сягнув там рукою у воду,

Вирвав вологі стеблини,

Раптом хворобою вбитий страшною,

Згинув тієї ж хвилини.

Давню подію забуто, здається.

Є тільки відгомін кари:

Цвіт цей «цар-зіллям» в народі зоветься,

Так його вславлено чари».

Мовила й зникла княжна під водою,

З нею й човен та всі сіті.

З плескотом враз розійшлися надвоє

Води, туманом повиті.

Клекотом хвиля стрясає діброву,

З хвилі ніхто не зринає.

Води розгойдані сходяться знову,

Дівчини й сліду немає.

Переклад із польської Марії Пригари

Історична енциклопедія

У 1825 році Адам Міцкевич майже рік подорожував Україною. Його захоплювала надзвичайно мелодійна українська мова (поет писав: «Я був вражений українською мовою...»), народні звичаї і, звичайно ж, природа: херсонські степи, Кримські гори. Деякі краєвиди нагадували поетові пейзажі батьківщини, в якій він назавжди став вигнанцем і за якою невимовно тужив. Польський поет відвідав Київ, де побував у Києво-Печерській лаврі, а також Харків та Одесу, в якій планував працювати у ліцеї.

Незабутні враження від подорожі Кримом утілилися і всесвітньовідомій збірці поезій «Кримські сонети» та у баладах. Український вплив відчутний у багатьох поемах і ліричних творах Міцкевича.

Пам'ятник А. Міцкевичу у Львові (скульптор Антон Попель, 1904 рік)

Пам’ятник А. Міцкевичу в Одесі (скульптор Маркоз Мурманов, 2004 рік)

Творчість Адама Міцкевича, своєю чергою, мала великий вплив на українських поетів, зокрема на Тараса Шевченка та Івана Франка. Твори видатного поляка перекладали Леся Українка, Максим Рильський, Микола Бажан, Іван Драч, Борис Тен, Леонід Первомайський.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Готуємося до роботи з твором

  • 1. Що ви знаєте про життя та творчість польського поета Адама Міцкевича?
  • 2. Чому поета все життя цікавила тема незалежності Польщі?
  • 3. Які історичні факти лягли в основу балади Адама Міцкевича «Світезь»?

Працюємо над змістом твору

  • 4. Перекажіть зміст балади «Світезь».
  • 5. Яка біда нависла над народом новогрудського князя Мендога?
  • 6. У чому трагізм вибору, перед яким опинився старий князь Туган, залишаючи своє місто Світезь?
  • 7. Що мешканці обложеного міста Світезь визнали для себе найганебнішим у житті?
  • 8. Яке рішення прийняли світезяни?
  • 9. Із яким благанням звернулася до Бога князівна і як були врятовані містяни?
  • 10. Яка доля спіткала царські війська у фіналі твору?

Узагальнюємо і підсумовуємо

  • 11. Як у баладі розкрито тему протистояння загарбникам?
  • 12. Поміркуйте, що сталося б із мешканцями Світезя, якби місто захопили війська «царя із Русі».
  • 13. Проведіть паралель із давніми подіями твору польського поета XIX століття та ситуацією, що склалася в сучасній Україні на початку XXI століття.

Застосовуємо поняття з теорії літератури

  • 14. Як у баладі «Світезь» історичні події минулого поєднуються з фантастикою?
  • 15. Згадайте з вивченого у 5 класі, що таке ідея твору. Визначте ідею балади «Світезь».
  • 16. Яка, на вашу думку, тема цієї балади?
  • 17. Прочитайте опис картин природи на початку твору. Порівняйте пейзаж в оригіналі та в перекладі фрагмента балади:

Jeżeli nocną przybliżysz się dobą

I zwrócisz ku wodom lice,

Gwiazdy nad tobą i gwiazdy pod tobą,

I dwa obaczysz księżyce.

Niepewny, czyli szklanna spod twej stopy

Pod niebo idzie równina,

Czyli też niebo swoje szklanne stropy

Aż do nóg twoich ugina:

Gdy oko brzegów przeciwnych nie sięga,

Dna nie odróżnia od szczytu,

Zdajesz się wisieć w środku niebokręga.

W jakiejś otchłani błękitu.

  • 18. Які епітети та порівняння використано в описі природи?
  • 19. Який настрій навіває цей пейзаж?
  • 20. Знайдіть у баладі і прокоментуйте антитезу до опису спокійної поверхні озера.

Виконуємо творче завдання

  • 21. За бажанням у робочому зошиті намалюйте ілюстрацію до балади Адама Міцкевича «Світезь».