Зарубіжна література. 5 клас. Міляновська

Сила творчої уяви

ЛьюїсКерролл

(1832-1898)

Льюїс Керролл, всесвітньо відомий англійський письменник, наділений неабияким почуттям гумору і фантазією. Його справжнє ім’я —ЧарльзЛютвіджДоджсон,а основною сферою його діяльності завжди була математика.

Чарльзбув сином сільського священника і мав сімох сестер і трьох братів. Бурхлива уява хлопчика допомагала йому вигадувати ігри для родинного дозвілля. У сім’ї Доджсонів любили літературні забави, гру в слова і театральні вистави. І досі зберігається домашній ляльковий театр, який власноруч зробив одинадцятирічнийЧарльз.

Хлопець мав неабиякі математичні здібності, це і визначило його подальшу професію. Літературою майбутній письменник захопився ще навчаючись у коледжі, де почав писати вірші та оповідання. КолиЧарльзувиповнилося 22 роки, його твори все частіше стали з’являтися у відомих англійських виданнях.

Згодом вже як професор математики він став автором солідних наукових праць та логічних задач. Причому свої наукові виданняЧарльзпідписував справжнім прізвищем, а літературні твори — псевдонімом Льюїс Керролл.

Сучасники відзначали, що в товаристві колегДоджсон,який змалечку мав порушення мовлення (заїкання), був сором’язливим і вирізнявся надзвичайною стриманістю. Проте уся його скутість миттєво зникала, коли він опинявся серед дітей. З нимиЧарльзходив на прогулянки, до театру; вигадував для них ігри, оповідання та вірші. Сучасники жартували, що в душі професора, мабуть, живуть дві різні людини.

У 1865 році Льюїс Керролл видав книгу, сповнену смішних нісенітниць, — «Аліса в Країні Див». Головною героїнею твору стала його маленька подруга — десятилітня Аліса Лідделл, одна з доньок викладача Оксфордського коледжу, в якому працював сам Керролл.

А вже у 1871 році була надрукована наступна повість-казка «Крізь дзеркало і що там побачила Аліса, або Аліса в Задзеркаллі».

У цих казках-сновидіннях письменник із невимушеною дитячою вигадливістю зображує дивні й водночас кумедні пригоди Аліси. Льюїс Керролл у химерний спосіб поєднав у книжці і фольклорних персонажів, і казкові елементи, і логічні ігри.

ДЛЯ ТИХ, ХТО ХОЧЕ ЗНАТИ БІЛЬШЕ

Повість-казка «Аліса в Країні Див» виникла під час прогулянок річкою у човні та на пікніках. Письменник задля розваги розповідав Алісі Лідделл та її двом сестричкам історію про дивні казкові пригоди семилітньої дівчинки.

Дітям настільки сподобалася оповідь із безліччю нісенітниць, що вони вмовили Льюїса Керролла записати її. Автор не тільки записав казку в зошит, а й власноруч її проілюстрував.

Після публікації книжка Льюїса Керролла «Аліса в Країні Див» стала надзвичайно популярною як серед дітей, так і серед дорослих. Її перевидавали щороку, переклали на 174 мови і визнали однією із найвідоміших англійських казок у світі.

Королева Великої Британії Вікторія, прочитавши «Алісу...», висловила бажання ознайомитися й з іншими творами відомого письменника. Яким же було здивування королеви, коли їй принесли наукові праці з математики та логіки.

До речі, деякі слова, що їх Льюїс Керролл вигадав для віршиків у казці «Аліса в Країні Див», з часом внесли до словника англійської мови.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

• 1. Прочитайте біографію Льюїса Керролла і назвіть два найцікавіші факти, які ви дізналися про англійського письменника.
• 2. Розкажіть історію створення повісті-казки «Аліса в Країні Див».
• 3. Хто така Аліса і чому Льюїс Керролл зазначив її ім’я в назві повісті-казки «Аліса в Країні Див»?
• 4. Поясніть, як ви розумієте значення слова нісенітниця. Доберіть до слова нісенітниця синоніми.

АЛІСА В КРАЇНІ ДИВ

(вибрані розділи)

Розділ перший. Униз і вглиб кролячою норою

Аліса тяжко занудьгувала, сидячи на березі без діла. Разів зо два зазирнула вона до книжки, яку читала її сестра, але не знайшла там ні малюнків, ні розмов.

— Чого варта книжка без малюнків та розмов? — зітхнула Аліса.

Вона сиділа й думала (наскільки це можливо у спеку, коли туманіє голова й злипаються повіки), піти чи не піти нарвати квіток — це ж бо така втіха сплести собі з них віночок... Аж тут повз неї промайнув Кролик — білий, з рожевими очима. Диво, звісно, невелике, як не дивина було й почути, що Кролик бубонить собі під ніс:

— Ой лишенько, лишенько, як я забарився!

(Згадуючи про це опісля, вона подумала, що мала б таки здивуватися, але тієї миті все видавалося цілком звичайним.) Та коли Кролик раптом добув із нагрудної кишеньки годинника й, зиркнувши на нього, поспішив далі, Аліса схопилася на ноги: зроду-віку ще не траплявся їй Кролик із нагрудною кишенькою та ще й при годиннику.

Аж тремтячи з цікавості, вона кинулася за ним навздогін — і, на щастя, ще встигла помітити, як він гулькнув у велику кролячу нору під живоплотом. Аліса з розгону пірнула слідом за Кроликом, навіть не подумавши, як буде звідти вибиратися.

Якусь часину кроляча нора йшла рівненько, немов тунель, а тоді зненацька урвалася — так зненацька, аж Аліса й незчулась, як жухнула навсторч у якийсь глибоченний колодязь. Чи то колодязь був просто таки бездонний, а чи так повільно вона падала, але дорогою їй не бракувало часу роззирнутися і поміркувати, що ж буде далі. [...]

Коли це враз — гу-гуп! — і вона опинилася на купі хмизу й сухого листя: політ закінчено!

Аліса нітрохи не забилась і швиденько схопилася на ноги. Підвела голову догори — там усе тонуло в темряві; зате попереду виднів ще один довгий коридор, і в ньому миготіла, швидко віддаляючись, постать Білого Кролика. Гаятись не можна було й хвилини — Аліса як вітер помчала за ним і ще встигла почути, як він проказав, звертаючи за ріг:

— Ох, бідні мої вушка! Мої вусики! Як же я запізнююсь!

Здавалося, він був зовсім близько, та коли Аліса й собі звернула за ріг, за Кроликом і слід пропав, а вона опинилася в довгому низькому коридорі, освітленому рядочком підвішених до стелі ламп.

Довкола було багато дверей, але всі позамикані. Аліса пройшла коридором з одного боку, вернулася з протилежного (дорогою вона торгала¹усі двері поспіль), і тепер сумно брела серединою, розмірковуючи, як же їй звідси вибратися.

¹Торгати — різко смикати, шарпати.

Раптом Аліса наштовхнулася на маленький триногий столик, весь із суцільного скла. На ньому не було нічого, опріч крихітного золотого ключика, й Алісі відразу спало на думку, що це, мабуть, ключ від котрихось дверей. Та ба! Чи то замки були завеликі, а чи ключик замалий — у кожному разі він не підходив до жодних дверей. Однак за другим обходом вона раптом нагледіла маленьку завісочку, якої не помітила спершу, а за нею — дверцята заввишки з п’ятнадцять дюймів². Вона засунула золотого ключика в замок і — о, радість! — він підійшов!

²Один дюйм дорівнює 2,54 см.

Дверцята відчинилися у вузесенький прохід, мало що більший за мишачу нору. Аліса стала навколішки й угледіла в глибині небаченої краси сад. І так їй закортіло вибратися з цього темного коридору між оті барвисті квітники та прохолодні водограї! Проте у дверцята не пролазила навіть її голова³.

³Уважають, що автор описав гарний церковний сад, у якому сестричкам Лідделл було заборонено гуляти. Дівчатка лише могли милуватися ним через хвірточку.

Збагнувши, що біля дверцят вона нічого не вистоїть, Аліса повернулася до столика — не без надії знайти там якогось іншого ключа чи бодай інструкцію для тих, хто хоче скластися, як підзорна труба.

Цього разу на столику вона вгледіла маленьку пляшечку («Раніше її точно не було», — подумала Аліса) з прив’язаним дошийки папірцем, де гарними великими літерами було видрукувано: «ВИПИЙ МЕНЕ». Коли тобі пропонують «Випий мене» — це, звісно, чудово, але мудра маленька Аліса не збиралася діяти зопалу.

— Ні, — сказала вона собі, — спочатку я гляну, чи нема тут де напису «Отрута».

Проте на цій пляшечці такого напису не було, тож Аліса таки відважилася з неї надсьорбнути. Виявилося, що це доволі смачно (як пиріг з вишнями, заварний крем, ананас, смажена індичка, іриски й гарячі грінки разом узяті), й Аліса хильцем спорожнила пляшечку.

— Цікаве відчуття! — мовила Аліса. — Здається, я стягуюсь, як підзорна труба.

І справді: тепер вона заледве сягала десяти дюймів і аж проясніла на думку, що такий зріст дасть їй нарешті змогу пройти крізь дверцята в той чарівний садок.

— Чого доброго, ще зійду нанівець, як свічка, — сказала собі Аліса. — Цікаво, як би я тоді виглядала?

І вона спробувала бодай уявити, як світить свічка після того, коли згорить дотла, бо досі, наскільки вона пам’ятає, такого бачити їй не траплялося.

Упевнившись, що з нею нічого більше не діється, вона вирішила мерщій податися до саду. Бідна Аліса!.. Біля дверцят вона похопилася, що забула золотого ключика, а коли вернула до столика, то зрозуміла, що тепер до ключика їй не дотягтися.

Вона виразно бачила його знизу крізь скло і навіть пробувала вилізти вгору по ніжці, але ніжка була заслизька.Натомившисьвід марних зусиль, бідолашка сіла й заплакала.

Аж ось її погляд упав на невеличку скляну скриньку під столом: вона відкрила її й побачила там малесеньке тістечко, на якому красувалися викладені смородинками слова: «З’ЇЖ МЕНЕ».

— А що ж, і з’їм! — промовила Аліса. — І коли від того побільшаю, то дістану ключа, а здрібнію ще дужче, топросунуся під дверцятами. Так чи інак, а в садок я потраплю однаково. [...]

Розділ п’ятий. Що порадила Гусінь

— Ой, мало незабула—меніж треба трохипідрости!—мовила Аліса, знеможено спершись на квітку жовтцю і обмахуючись одним з листочків. — Ану лиш поміркуймо, як його зробити?.. Гадаю, треба чогось випити або з’їсти. Але чого саме?

І справді, ЧОГО? Аліса оглянула всі довколишні квітки й стеблинки, але не завважила нічого такого, що надавалося б до їжі чи до пиття.

Поблизу ріс великий гриб, трохи більший за саму Алісу, і, коли вона обстежила його скрізь — і знизу, і згори, і справа, і зліва, їй спало на думку, що непогано було б також дослідити його і зверху.

Зіп’явшись навшпиньки, Аліса зиркнула поверх гриба і зненацька зустрілася очима з велетенською блакитною Гусінню. Згорнувши руки на грудях, Гусінь сиділа на шапинці й статечно курила довгу кальянову люльку, не звертаючи жодної уваги на те, що діється довкола.

Якусь часину Гусінь і Алісамовчки дивилися одна на одну. Нарешті Гусінь вийняла люльку з рота й озвалася млосним оспалим голосом:

— Ти хто?

Що й казати, не вельми підбадьорливий початок розмови!

— Я?.. Я, пані, й сама вже не знаю... — ледь зніяковіла Аліса. — Знаю хіба, ким була сьогодні зранку, але відтоді я, по-моєму, кілька разів мінялася.

—Що ти хочеш цим сказати? — суворо запитала Гусінь. — Ти при своєму глузді?

— Боюсь, пані, що при чужому, — відказала Аліса. — Бачте, я — не зовсім я...

— Не бачу, — сказала Гусінь.

— Боюся, пані, я не зумію висловитися ясніше, — щонайчемніше відповіла Аліса. — Я й сама не все розумію: стільки перетворень за один день будь-кого зіб’ють з пантелику.

— Ба ні! — заперечила Гусінь.

— Може, ви зараз так і не думаєте, — сказала Аліса. — Та коли вам прийде пора обертатися на лялечку (а це, ви знаєте, неминуче), а тоді на метелика, то вам, напевно, буде якось трохи дивно...

— Аж ніяк! — сказала Гусінь.

— Ну, можливо, у вас інші відчуття, — припустила Аліса. — Але я твердо знаю, що почувалася б дуже дивно.

— Ти! — зневажливо кинула Гусінь. — А ти хто така?

Це знов повернуло їх до початку розмови! Алісу трохи дратувала манера Гусені вести розмову. Випроставшись, вона поважно промовила:

— Гадаю, спершу вам годилося б сказати, хто ви така?

— Чому? — запитала Гусінь.

Питання загнало Алісу в глухий кут. Вона марно шукала якогось переконливого пояснення, а що Гусінь, з усього видно, була в лихому гуморі, то Аліса обернулася й пішла геть.

— Вернися! — гукнула Гусінь. — Я маю сказати щось важливе.

Це вже був добрий знак, і Аліса повернулася.

— Май терпець! — сказала Гусінь.

— Оце й усе? — спитала Аліса, ледь тамуючи гнів.

— Ні, — відказала Гусінь.

Аліса вирішила трохи потерпіти: робити й так нічого, а раптом Гусінь повідомить щось варте того, щоб його слухати. [...]

Запала хвилинна мовчанка. Гусениця озвалася перша.

— Тобі який зріст потрібен? — спитала вона.

— Ох, байдуже який, — поквапливо сказала Аліса. — Просто, знаєте, всі оті переміни, дуже прикрі...

— Не знаю, — сказала Гусінь.

Аліса промовчала: зроду-віку їй ніхто стільки не перечив, і вона відчула, що втрачає терпець.

— А цим ти задоволена? — поцікавилася Гусінь.

— Якщо ваша ласка, пані, — сказала Аліса, — то я б не проти трішки підрости. Три дюйми — такий нікудишній зріст!

— Ба ні, це зріст хочкудишній — вигукнула Гусінь і стала дибки¹.

¹Мається на увазі, що довжина синьої Гусені теж дорівнює трьом дюймам.

— Але я до нього не звикла, — жалібно сказала бідолашна Аліса.

— З часом звикнеш, — сказала Гусінь і знов запахкала люлькою.

Аліса терпляче ждала, поки воназволитьозватися. Невдовзі Гусінь вийняла з рота люльку, раз чи два позіхнула, стріпнулася усім тілом і стала сповзати з гриба.

— Один край зробить тебе вищою, а другий — нижчою, — кинула вона Алісі на прощання.

«Один край чого?.. Другий край чого?» — спантеличено подумала Аліса.

— Гриба, — відповіла Гусінь достоту так, наче запитання прозвучало вголос, і за мить щезла в траві. [...]

Розділ шостий. Порося та перець

[...] У просторій кухні дим стояв аж під саму стелю. Посередині на триногому дзиґлику сиділа Герцогиня й чукикала немовля; кухарка схилилася над вогнищем і помішувала щось у величезному казані — з усього видно, юшку.

— Їхня юшка явно переперчена! — сказала Аліса сама до себе, чхаючи за кожним словом. Навіть їхнє повітря — і те було переперчене. Чхала навіть Герцогиня; що ж до немовляти, то воно без угаву ревло і чхало, чхало і ревло. Не чхали в кухні лише двоє: кухарка та дебелий, з усмішкою від вуха до вуха, кіт, який сидів на припічку.

— Чи не сказали б ви мені ласкаво, — трохи боязко спитала Аліса, бо не була цілком певна, чи годилося їй озиватися першою, — чому ваш кіт такий дурносміх?

— Бо він — чеширський!¹— пояснила Герцогиня. — Ох ти ж порося!

¹За часів Льюїса Керролла казали: «Посміхається, як чеширський кіт». Походження цієї приказки невідоме.

Останнє слово пролунало так зненацька і з такою нестямною люттю, що Аліса аж підскочила. Проте вона зараз же збагнула, що це стосується не її, а немовляти, і, набравшись духу, повела далі:

— А я й не знала, що чеширські коти вміють сміятися.

— Коти із графстваЧеширсміються на весь шир, — сказала Герцогиня. — Майже всі.

— Я таких котів ще не бачила, — чемно мовила Аліса, рада-радісінька, що розмова налагодилася.

— Ти ще багато чого не бачила, — сказала Герцогиня.

Алісі не дуже сподобався тон цього зауваження, і вона подумала, що не завадило б перевести розмову на щось інше. Поки вона підшукувала тему, кухарка зняла з вогню казан і заходилася шпурляти чим попало в Герцогиню та немовля. Першими полетіли кочерга зі щипцями, за ними градом посипалися блюдця, тарілки й полумиски, та Герцогиня і бровою не повела, хоч дещо в неї й поцілило; а немовля й доти ревма ревло, тож зрозуміти, болить йому від ударів чи ні, було неможливо.

— Ой, що ви робите? Схаменіться! Благаю! — кричала Аліса, підстрибуючи зі страху. — Ой, просто в ніс! Бідний носик! [...]

— Тримай! — крикнула раптом Герцогиня до Аліси і швиргонула в неї немовлям. — Можеш трохи поняньчити, як маєш охоту! Мені пора збиратися до Королеви на крокет!

І вона хутко вийшла.

— Якщо його звідси не забрати, — подумала Аліса, — то вони напевне його приб’ють, — як не нині, то завтра. Було б злочинно його покинути, правда ж?

Останні слова вона проказала вголос, і маля рохнуло їй у відповідь.

— Якщо ти, золотко, збираєшся перекинутися поросям, — поважно мовила Аліса, — я не буду з тобою панькатися. Закарбуй це собі на носі!

Немовля знову схлипнуло (а чи зрохнуло — важко було сказати), й Аліса якийсь час несла його мовчки.

Вона вже починала хвилюватися — ото буде клопіт із цим чудом удома! — коли це раптом воно знову рохнуло, та так виразно, що Аліса не без тривоги ще раз глянула йому в обличчя.

Так, цього разу помилитися було годі: перед нею було найсправжнісіньке порося! Носитися з ним далі було безглуздо. Вона опустила порося на землю і вельми втішилась, коли воно спокійнісінько потрюхикало собі в хащу.

— З нього виросла б страх яка бридка дитина, — подумала Аліса. — А як порося, по-моєму, воно досить симпатичне.

І вона стала пригадувати деяких знайомих їй дітей, з яких могли б вийти незгірші поросята («Аби лиш знаття, як міняти їхню подобу», — подумала вона), і раптом здригнулася з несподіванки: за кілька кроків від неї на гілляці сидів Чеширський Кіт. Кіт натомість лише усміхнувся.

«На вигляд наче добродушний, — подумала Аліса, — але які в нього пазурі та зуби!.. Варто з ним триматися шанобливо».

— Мурчику-Чеширчику, —непевнопочалавона,незнаючи, чи сподобається йому таке звертання. Кіт знову всміхнувся, тільки ширше.

«Ніби сподобалося», — подумала Аліса, й повела далі:

— Чи не були б ви такі ласкаві сказати, як мені звідси вибратися?

— Залежить, куди йти, — відказав Кіт.

— Власне, мені однаково, куди йти... — почала Аліса.

— Тоді й однаково, яким шляхом, — зауважив Кіт.

— ... аби лиш кудись дійти, — докінчила Аліса.

— О, кудись та дійдеш, — сказав Кіт. — Треба тільки достатньо пройти.

Цьому годі було заперечити, тож Аліса спитала дещо інше:

— А які тут люди проживають?

— Он там, — Кіт махнув правою лапою, — живе Капелюшник, — а отам (він махнув лівою) — Шалений Заєць. — Завітай до кого хочеш: у них обох не всі вдома¹.

¹В Англії відомі приказки«madasahatter»,(божевільний, як капелюшник) і«madasaMarchhare»(шалений, як березневий заєць). Із цих приказок Льюїс Керролл і запозичив своїх персонажів. Капелюшники у ті часи й справді часто божеволіли. Отруєння ртуттю, яку вони використовували, обробляючи фетр, спричинювало галюцинації.

— Але я з такими не товаришую, — зауважила Аліса.

— Іншої ради нема, — сказав Кіт. — У нас у всіх не всі вдома. У мене не всі вдома. У тебе не всі вдома.

— Хто сказав, що у мене не всі вдома? — запитала Аліса.

— Якщо у тебе всі вдома, — сказав Кіт, — то чого ти тут?

Аліса вважала, що це ще ніякий не доказ, проте не стала сперечатися, а лише спитала:

— А хто сказав, що у вас не всі вдома?

— Почнімо з собаки, — мовив Кіт. — Як гадаєш, у собаки всі вдома?

— Мабуть, так, — сказала Аліса.

—А тепер—дивися, — вів далі Кіт. — Собака спересердя гарчить, а з утіхи меле хвостом. А я мелю хвостом — спересердя, а від радощів гарчу. Отже, у мене не всі вдома.

— Я називаю це мурчанням, а не гарчанням, — зауважила Аліса.

— Називай як хочеш, — відказав Кіт. — Чи граєш ти сьогодні в крокет у Королеви?

— Я б залюбки, — відповіла Аліса, — тільки мене ще не запрошено.

— Побачимося там, — кинув Кіт і щез із очей.

Аліса не дуже й здивувалася: вона вже почала звикати до всяких чудес. Вона стояла й дивилася на ту гілку, де щойно сидів Кіт, коли це раптом він вигулькнув знову.

— Між іншим, що сталося з немовлям? — поцікавився Кіт. — Ледь не забув спитати.

— Воно перекинулося в порося, — відповіла Аліса.

— Я так і думав, — сказав Кіт і знову щез.

Аліса трохи почекала — ану ж він з’явиться ще раз, — а тоді подалася в той бік, де, як було їй сказано, мешкав Шалений Заєць.

Тут вона звела очі й знову побачила Кота.

— Як ти сказала? — спитав Кіт. — У порося чи в карася?

— Я сказала «в порося», — відповіла Аліса. — І чи могли б ви надалі з’являтися й зникати не так швидко: від цього йде обертом голова.

— Гаразд, — сказав Кіт, і став зникати шматками: спочатку пропав кінчик хвоста, а насамкінець — усміх, що ще якийсь час висів у повітрі.

— Гай-гай! — подумала Аліса. — Котів без усмішки я, звичайно, зустрічала, але усмішку без кота!.. Це найбільша дивовижа в моєму житті! [...]

Розділ сьомий. Божевільне чаювання

Перед будинком, під деревом, був виставлений стіл, за яким пили чай Шалений Заєць та Капелюшник. Між ними спав як убитий Сонько-Гризун¹, правлячи їм за подушку. Заєць із Капелюшником спиралися на нього ліктями і перемовлялись через його голову.

¹Англійська «сонна миша» — гризун, що живе на дереві. Він радше нагадує маленьку білку, аніж мишу. Ці тваринки — нічні, тож сплять удень.

«Страх незручно для Сонька, — подумала Аліса. — Але, якщо він спить, то, мабуть, йому байдуже».

Стіл був великий, але всі троє тислися з одного його краю.

— Нема місця! Нема місця! — загукали вони, помітивши Алісу.

— Місця скільки завгодно! — обурилася Аліса й сіла у велике крісло кінець столу.

— Скуштуй вина, — люб’язно запропонував Шалений Заєць.

Аліса кинула оком по столу, але, крім чаю, нічого не побачила.

— Не бачу тут ніякого вина, — сказала Аліса.

— А ніякого й нема, — знизав плечима Шалений Заєць.

— Тоді не вельми ґречно мені його пропонувати! — мовила Аліса.

— Так само, як і сідати за стіл без запрошення, — сказав Заєць.

— А я не знала, що його накрито тільки для вас, — відказала Аліса. — Тут далеко більше, ніж три чашки.

— Тобі слід постригтися, — сказав Капелюшник.

(Він уже давненько пас її цікавими очима й ось нарешті озвався.)

— А вам слід навчитися не зачіпати приватних тем, — із притиском мовила Аліса. — Це дуже нечемно!

Капелюшник витріщив на неї очі, але сказав ось що:

— Чим крук схожий на капшук¹?

¹Капшук — невеличка торбинка, яка затягується шнурівкою.

«Ну, тепер буде веселіше! — подумала Аліса. — Люблю загадки!»

— Думаю, я розлущу ваш горішок, — промовила вона вголос.

— Ти думаєш, що зумієш знайти відповідь: ти це хотіла сказати? — мовив Шалений Заєць.

— Саме це, — відповіла Аліса.

— Тоді думай, що кажеш, — мовив Заєць.

— Я завжди думаю! — поквапливо сказала Аліса. — Принаймні... принаймні кажу, що думаю... Зрештою, це одне й те саме!

— Аніскілечки! — скрикнув Капелюшник. — Ти ще скажи, ніби: «я бачу, що їм» і «я їм, що бачу» — одне й те саме.

— Ти ще скажи, — докинув Шалений Заєць, — ніби «я люблю те, що маю» і «я маю те, що люблю» — одне й те саме!

— Ти ще скажи, — підпрягся Сонько із заплющеними, мов у сновиди, очима, що «я дихаю, коли сплю» і «я сплю, коли дихаю» — одне й те саме!

— Щодо тебе, друзяко, то це й справді одне й те саме, — зауважив Капелюшник, і на тому розмова урвалася.

Якусь часину товариство сиділо мовчки, й Аліса намагалася пригадати все з тієї дещиці, яку знала про круків та капшуки.

Капелюшник перший порушив мовчанку.

— Яке сьогодні число? — звернувся він до Аліси, добувши з кишені годинника. Він дивився на нього тривожними очима, тоді струснув ним і приклав до вуха.

— Четверте, — хвильку подумавши, мовила Аліса.

— На два дні відстає, — зітхнув Капелюшник, і додав, світячи лихими очима на Шаленого Зайця:

—Я ж тебе застерігав:масло не годиться длягодинників.

—Алеж тобуломаслонайвищого ґатунку,—сумирно відповів той.

— Так, але в нього могли потрапити крихти, — буркнув Капелюшник. — Додумався — мастити кухонним ножем!

Шалений Заєць узяв годинника й похмуро вп’явся в нього очима, тоді вмочив його у свій чай і глянув ще раз, після чого не знайшов нічого кращого, як повторити:

— Але ж масло було найвищого ґатунку!

— Який кумедний годинник, — зауважила Аліса, що з цікавістю зазирала Зайцеві через плече. — Показує дні, але не показує годин!

— Ну то й що? — промимрив Капелюшник. — Може, твій годинник показує роки?

— Певне, що ні, — жваво відказала Аліса. — А все тому, що рік триває дуже довго.

— Отак і мій, — сказав Капелюшник.

Аліса розгубилася. Капелюшникові слова, здавалось, були позбавлені будь-якого глузду, хоча вона добре розчула кожне слово.

— Я не зовсім вас розумію, — сказала вона якомога чемніше.

— Сонько знову спить, — зауважив Капелюшник і хлюпнув йому на ніс гарячого чаю. Сонько нетерпляче труснув головою й озвався, не розплющуючи очей:

— Звичайно, звичайно, те самісіньке хотів сказати і я!

— Ну, як там загадка? Ще не відгадала? — запитав Капелюшник.

— Здаюся! — сказала Аліса. — І яка ж відповідь?

— Уявлення не маю, — сказав Капелюшник.

— Я так само, —озвався Шалений Заєць.

Аліса стомлено зітхнула:

— І треба ж було вбити стільки часу на загадку, яка не має відповіді!

— Якби ти знала Час так, як я, — насупився Капелюшник, — ти б цього не казала, бо Він — живий.

— Не розумію, — сказала Аліса.

— Ще б пак! — зневажливо тріпнув головою Капелюшник. — Ти ж, мабуть, із Часом ніколи й словом не перекинулася!

— Здається, ні... — обережно відповіла Аліса. — Знаю лише, що іноді неправильно його вживаю, коли пишу завдання з мови.

— Ага! Тоді все ясно! — сказав Капелюшник. З Часом треба поводитися правильно! Бач якби ти з ним дружила, він робив би з годинником усе, що захочеш. Ось, припустімо, зараз дев’ята ранку — якраз час початку уроків, а ти береш і шепочеш Часові одне слівце — і стрілки я-ак забігають!.. Пів на другу, час обідати.

— Хотів би я, щоб настав час обіду, — зітхнув Шалений Заєць.

— Звісно, це було б чудово, — задумливо мовила Аліса, — тільки до того часу я ще, мабуть не встигну зголодніти.

— Мабуть, — погодився Капелюшник. — Але його можна затримати на половині другої й тримати скільки завгодно.

— Так і ви робите? — запитала Аліса.

Капелюшник скрушно похитав головою.

— Аби ж то... Ми з Часом розбили глека ще в березні, якраз перед тим, коли оцей добродій (він показав чайною ложечкою на Шаленого Зайця) ошалів, — на великому королівському концерті. Я мав співати:

Іди, іди, борщику,

Зварю тобі дощику

В олив’янім горщику...

—Знаєш цю пісню?

— Та наче щось таке чула, — відповіла Аліса.

— Там є ще продовження, — і Капелюшник заспівав:

Мені каша, тобі дощ,

Щоб періщив густий борщ!

Іди, іди, борщику...

Тут Сонько стрепенувся і крізь сон заспівав: «Іди-іди-іди-іди-іди...»

Він співав так довго, аж решті чаєпивців довелося його вщипнути, аби він перестав.

— Ну так от, — повів далі Капелюшник, — доспівую я перший куплет, коли це Королева як підскочить та як зарепетує: «Це марнування Часу! Він убиває Час! Відтяти йому голову!»

— Яке дикунство! — вигукнула Аліса.

— І відтоді, — тоскно додав Капелюшник, — Час для мене пальцем об палець не хоче вдарити! Відтоді у нас завжди шоста година.

Нараз Алісу осяяв здогад.

— І через те стіл накритий до чаю¹? — спитала вона.

¹Йдеться про англійський звичай пити чай о певній годині дня.

— Атож, саме через те, — зітхнув Капелюшник. — У нас завжди пора чаю, нам навіть ніколи помити посуд.

— Виходить, ви просто пересуваєтесь по колу? — спитала Аліса.

— Достеменно так, — відповів Капелюшник. — Вип’ємо чашку і пересідаємо до другої.

— А що ви робите, коли доходите до того місця, звідки починали? — ризикнула спитати Аліса.

— Давайте міняти тему! — втрутився, позіхаючи, Шалений Заєць. — Це вже починає набридати. Нехай панянка розкаже нам казку.

— Боюсь, я не знаю жодної, — збентежилася Аліса. [...]

Розділ восьмий.Королевинкрокет

[...] Першими з’явилися десятеро вояків із піками. Усі вони були плоскогруді й прямокутні, з руками й ногами по краєчках. За ними — в колоні по двоє — крокувало десятеро челядників, розцяцькованих з голови до п’ят бубнами. Далі, побравшись за руки, з веселим підскоком ішли парами королівські діти; їх теж було десятеро, і всі — в чирвових серцях.

За дітьми виступали гості, здебільшого королі й королеви, і серед них Аліса впізнала Білого Кролика. За гостями йшов Чирвовий Валет: на червоній оксамитній подушці він ніс королівську корону. А замикали всю цю пишну процесію КОРОЛЬ і КОРОЛЕВА СЕРДЕЦЬ.

Аліса завагалася: чи не слід і їй упасти ниць, але не пригадувала, щоб хтось колись казав про таке правило під час процесій.

«Та й хто тоді буде на них дивитися, — подумала вона, — коли всі лежатимуть долілиць?»

Тож вона стояла на місці й чекала. Коли процесія порівнялася з Алісою, всі зупинилися і прикипіли до неї очима.

— Хто це? — грізно спитала Королева. Чирвовий Валет, до якого вона звернулася, лише осміхнувся і вклонився у відповідь. — Ідіот! — тріпнула головою Королева, і звернулася до Аліси: — Як тебе звати, дитино?

— Аліса, ваша величносте, — відказала Аліса, а про себе додала:

«Зрештою всі вони тільки колода карт. Нічого їх боятися». [...]

— У крокет граєте?

— Граю! — гукнула Аліса.

— То гайда з нами! — ревнула Королева.

Й Аліса, чия цікавість була розпалена до краю, пристала до процесії.

— М...М...М... Ох же гарний день сьогодні! — озвався збоку несміливий голос: поруч неї дріботів Білий Кролик і зазирав їй в обличчя.

—Дуже гарний, — притакнула Аліса. — Герцогині не бачили?

— Т-с-с-с!.. — оглядаючись через плече, занепокоївся Кролик.

Він звівся навшпиньки і шепнув Алісі у вухо:

— Її засуджено до страти.

— За віщо? — поцікавилася Аліса. — Якась змова? Шкода?

— Вам шкода? — нашорошився Кролик.

— Ба ні! — сказала Аліса. — Зовсім не шкода. Я спитала: «За віщо?»

— Вона нам’яла Королеві вуха, — промовив Кролик.

Аліса пирснула сміхом.

— Т-с! Т-с! Королева почує!.. — злякано зашепотів він. — Герцогиня, бачте, спізнилася, і Королева сказала...

— Усім на свої місця! — крикнула Королева громовим голосом, і всі підлеглі кинулися врізнобіч, спотикаючись і наштовхуючись одне на одного. За хвилину-другу метушня, одначе, вщухла, і гра почалася.

Аліса подумала, що зроду-віку ще не бачила такого дивного крокетного майданчика — він був увесь у горбиках та рівчаках; замість куль тут котили живих їжаків; за молотки правили живі фламінго, а вояки, постававши навкарачки, вдавали ворітця.

Орудувати своїм фламінго виявилося для Аліси найбільшою морокою. Тільки-но вона випростувала птахові шию і заміряласяударити ним по їжакові, як фламінго тут-таки вигинався назад і зазирав їй у вічі з таким здивованим виразом, що годі було стримати сміх. А коли вона знову нагинала йому голову і збиралася почати все наново, виявлялося, що їжакза той часрозкрутився і тишком-нишком драпає геть. Незабаром Аліса дійшла висновку, що це не гра, а мука. Крокетисти били всі заразом, не дожидаючи черги, і весь час сперечалися за їжаків. Невдовзі Королева вже гасала скрізь, як навіжена, тупотіла ногами й репетувала:

— Відтяти йому голову!.. Відтяти їй голову...

Аліса захвилювалася: досі, правда, сутички з Королевою у неї не було, але вона могла спалахнути першої-ліпшої хвилини.

«Що тоді зі мною буде? — думала вона. — Тут так люблять зносити голови, — аж дивно, що взагалі ще хтось уцілів!»

Вона почала роззиратися довкола, прикидаючи, кудою б непомітно втекти, і раптом угледіла в повітрі якусь дивовижу. Спершу Аліса вкрай розгубилася, але, придивившись пильніше, збагнула, що то — усміх.

— Чеширський Кіт! — зраділа вона. — Хоч буде з ким порозмовляти!

— Як ся маєте? — запитавКіт, тільки-но рот проступив йому так виразно, що вже було чим говорити.

Аліса зачекала, поки з’являться очі, й кивнула. За мить зринула ціла голова; Аліса випустила з рук свого фламінго й почала ділитися враженнями, рада-радісінька, що знайшовся слухач.

Кіт вочевидь вирішив, що голови цілком вистачить, і далі з’являтися не став.

— Я б не сказала, що це чесна гра, — почала нарікати Аліса. — І всі вони так жахливо сваряться, що не чують самих себе. Правил, по-моєму, ніяких. До того ж ви не уявляєте, як важко грати, коли всі кулі й молотки — живі.

—А як тобі подобається Королева? — запитав Кіт, стишивши голос.

— А ніяк, вона так страшенно... (тут Аліса помітила, що Королева стоїть у неї за спиною, наслухаючи)... так страшенно вправно грає, що не треба великого розуму, аби вгадати, хто переможе.

Королева всміхнулася і відійшла...

Переклад Валентина Корнієнка в редакції ІванаМалковича,переклад віршів МиколиЛукашата Валентина Корнієнка в редакції ІванаМалковича

Як ілюстрації використано кадри з фільму «Аліса в Країні Чудес» (2010 рік) та комп’ютерну графіку художника Шу Мізогучі (ShuMizoguchi)

Які ще пригоди очікують Алісу в Країні Див, а також як вона опинилася в королівському суді, ви дізнаєтесь, коли прочитаєте продовження повісті-казки. Для цього скористайтесьQR-кодомабопосиланнямhttps://cutt.ly/bOVWBHy.

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. ФАНТАСТИКА

«Фантастика» в перекладі з грецької мови означає «мистецтво уявляти». Словом фантастика називають щось вигадане, нереальне і малоймовірне.

Фантастичними називають образи і події, які насправді не існують. Такі образи і події зображують у багатьох жанрах фольклору та літератури (наприклад, у казках).

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Працюємо над змістом твору

1. Як Аліса потрапила в кролячу нору?

2. Які химерні пригоди трапилися з дівчинкою в Країні Див?

3. За допомогою чого Аліса могла зменшуватися або збільшуватися в Країні Див?

4. Перекажіть події з розділу «Порося та перець». Які зміни відбулися з немовлям? Прокоментуйте цитату: «Аліса стала пригадувати деяких знайомих їй дітей, з яких могли б вийти незгірші поросята».

5. Як дівчинка познайомилася з Чеширським Котом? Що було дивного в його поводженні?

6.Наведіть приклади нісенітниць у божевільному чаюванні. Запишіть їх у зошит.

7. Чому Час образився на Капелюшника і які це мало наслідки для нього і Шаленого Зайця?

8. Як ви розумієте вислів «Вбивати Час», а як його розуміють учасники чаювання?

9. Чим вам запам’яталася Королева Сердець? Чи хотіли б ви бути її підданцями? Чому?

10. Знайдіть у тексті приклади загадок, прислів’їв, приказок, дитячих віршиків і пісеньок.

11. Яка сьогодні календарна дата? А тепер визначте, що повинен показувати годинник Капелюшника. Запишіть у зошиті місяць і число «по-капелюшницькому».

Міркуємо самостійно

12. Поміркуйте, завдяки яким рисам вдачі Аліса потрапила в казковий світ.

13. Які казкові перетворення сталися з головною героїнею казки?

14. Які звички допомогли дівчинці поладнати з мешканцями Країни Див?

15. Назвіть персонажів із твору Льюїса Керролла, які вам найбільше запам’яталися. Схарактеризуйте їх.

16. Намалюйте у зошиті, що залишав на прощання Чеширський Кіт, коли повільно «зникав шматками».

Застосовуємо теоретичні поняття

17. Які риси фольклорної казки запозичив Льюїс Керролл для свого літературного твору?

18. Чому твір «Аліса в Країні Див» належить до літературної казки?

19. Поміркуйте, чому казку про Алісу називають казкою-сновидінням.

20. Назвіть головних і другорядних персонажів твору.

21. Які фантастичніподії трапилися у творі Льюїса Керролла?

22. Назвіть фантастичних персонажів, яких дівчинка зустріла в Країні Див.

23. Запишіь у робочому зошиті продовження:

Чеширський (хто?) ...;

Гусінь (яка?) ...;

Білий (хто?) ...;

Сонько (хто?) ...;

Заєць (який?) ...;

Королева (чого?) ... .

24. Розв’яжіть кросенс, укладений за сюжетом казки англійського письменника Льюїса Керролла «Аліса в Країні Див». Прокоментуйте кожен із малюнків. Які епізоди казки вони ілюструють? Запишіть у зошиті, в якому порядку відповідно до сюжету треба розташувати картинки.

Перегляньте мультфільм«AliceinWonderland»,знятий на студії Волта Діснея у 1951 році за мотивами творів Льюїса Керролла(https://cutt.ly/DTK9iRC).

Яким у цьому мультфільмі постає Аліса та інші персонажі твору? У чому ваше уявлення про Країну Див збігається з баченням авторів мультфільму, а в чому — ні?

Що спитав у нас Згадайко?

• 1.Згадайте, якими зображуються підземні світи у народній казці «Пані Метелиця» та повістіРоальдаДала «Чарлі і шоколадна фабрика».
• 2.Порівняйте підземні світи у згаданих творах і в літературній казці Льюїса Керролла «Аліса в Країні Див». Визначте, що у них спільного та чим вони відрізняються.

Завдання від Фантазерчика

Льюїс Керролл дуже любив різні жартівливі ігри «в слова». Спробуйте зіграти разом із письменником за вигаданими ним кумедними правилами.

1.Розшифруйте цитати з казки «Аліса в Країні Див», переставляючи перші склади слів. Запишіть у робочому зошиті розшифровані цитати.

Зирліса акнула гриверх поба і зунацька знестрілася вечима з олетенською гукитною бласінню.

ВідлісаАкриласклявеличку нену поньку й скрибачила тіслесеньке матечко, на краму якосувалися смокладені виродинками слова: «М’ЇЖ ЗЕНЕ».

2.Доберіть власні цитати з казки «Аліса в Країні Див» і зашифруйте їх. Запропонуйте однокласникам та однокласницям розшифрувати ваші цитати.

3.Утворіть нові слова, змінюючи лише одну літеру:

Зразок: пень - день; книга - крига - крила

смішити- ...

казка -...- пачка -...-нічка -...- різка.

Запишіть у зошит слова і доберіть до них пари або створіть ланцюжки.

4.Доберіть рими до слів: вушка, читати, мило. Запропонуйте свої слова і доберіть до них рими.

5.Вигадайте смішні рими за зразком:

миць-фиць, хмисько-брисько, каляка-маляка тощо.

Потіште Знаюсю своїми знаннями!

СкористайтесьQR-кодомабо посиланнямhttps://cutt.ly/pYySfpmі виберіть правильну відповідь у тестах.

ТВІР ЗА ВИБОРОМ

Ернст Теодор Амадей Гофман(1776-1822)

ЛУСКУНЧИК І МИШАЧИЙ КОРОЛЬ

Скористайтесь посиланнямhttps://cutt.ly/6U6Tqc2абоQR-кодомі прочитайте біографічну довідку проЕрнста Гофмана,а також вибрані розділи з повісті-казки «Лускунчик і Мишачий король». Опрацюйте текст твору з допомогою запропонованих запитань і завдань.