Зарубіжна література. 5 клас. Міляновська

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Джозеф РедьярдКіплінг

(1865-1936)

Джозеф РедьярдКіплінг народивсяу 1865роцівмістіБомбей вІндії, яка була колонією Англії. Своє незвичайне ім’я він отримав від назви озераРедьярд,біля якого познайомилися його батьки.

ДитинствоРедьярдабуло, безумовно, щасливим. Будиночок Кіплінгів нагадував палац, а слуги-індійці дуже балували дітей. До речі, першою мовоюхлопчика була хіндустані (мова індусів), а англійською він розмовляв з акцентом.

ОсвітуРедьярдздобув в Англії. 12-річного хворобливого хлопчика в окулярах, який захоплювався читанням, віддали до заснованої групою офіцерів школи. Як це не дивно, її військовий дух дуже подобався хлопцеві, який зміг довести свою стійкість і витримку у випробуваннях, змусив інших учнів ставитися до нього з повагою.

У 16 роківРедьярдповернувся до Індії, де почав працювати в газеті. Кіплінг багато їздив країною, знайомився з побутом і звичаями корінного населення. Його товариші-англійці дивувалися з того, як швидко він міг заприятелювати з місцевими жителями та як охоче вони розповідали йому різні оповідки й перекази. Цими життєвими враженнямиРедьярдКіплінг ділився з читацькою аудиторією в газетних статтях та художніх творах. Вірші та прозові твори принесли молодому автору надзвичайний успіх не тільки в Індії, айв Англії.

Згодом Кіплінг, молодий, але вже популярний письменник, багато подорожував: відвідав Далекий Схід, Південну Африку, Австралію, Нову Зеландію. Зрештою після тривалого періоду подорожей він оселився уСША,де у 1895 році написав знамениту «Книгу джунглів», у якій з 15-ти частин у 8-ми йдеться про Людське дитинча Мауглі.

Ця книга принесла письменникові справжнє визнання. У ній відобразилися давні оповіді місцевих жителів.

Кіплінг розмірковує про місце людини в природі і доходить висновку, що людина потрібна природі. Сама ж природа є основою людської цивілізації, тому ні в якому разі не можна допускати розриву між ними.

Людське дитинча Мауглі, що виросло серед звірів і живе за їхніми законами, стає ніби сполучною ланкою між цими двома світами.

У 1907 році Редьярдові Кіплінгу, відомому англійському письменникові, автору поезій, оповідань, романів, була присуджена надзвичайно престижна Нобелівська премія в галузі літератури.

КНИГА ДЖУНГЛІВ

(вибрані розділи)

Брати Мауглі

На Сіонійські гори спав тихий, задушний вечір. Була вже сьома година, коли Батько Вовк прокинувся після денного спочинку, почухався, позіхнув і розправив лапи. Мати Вовчиця лежала, уткнувшись великою сірою мордою в чотирьох вовченят, що перекидалися коло неї і скавчали. Вхід до печери був залитий місячним сяйвом.

— Грр! — прогарчав Батько Вовк. — Знову час на лови.

Він уже збирався стрибнути з горба вниз, як раптом маленька тінь з пухнастим хвостом загородила вхід і проверещала:

— Щасти тобі в усьому, о Найсіріший з Вовків! Хай доля пошле щастя твоїм шляхетним діткам і дасть їм міцні та білі зуби, і хай не забувають вони ніколи, що на світі є убогі та голодні!

То був шакал Табакі, Блюдолиз, а вовки індійських лісів зневажають Табакі: він тільки й знає, що нишпоритьскрізь, робить різні капості, розносить плітки та їсть ганчір’я й обрізки шкіри на смітниках коло сіл. Але разом з тим усі вони й бояться Табакі, бо між іншими звірами в Джунглях він найбільше схильний до сказу; і тоді вже він забуває, що сам кожного боявся, бігає лісом і кусає всіх, хто трапиться йому дорогою. Навіть тигр тікає, коли маленький Табакі скаженіє, тому що сказ — найганебніша річ, яка тільки може статися з диким звіром.

— Ну що ж, заходь, пошукай, — похмуро буркнув Батько Вовк. — Але тут нема нічого поживного.

— Для вовка нема, — відповів Табакі,— а для такої нікчемної особи, як я, всяка обгризена кістка — вже справжній бенкет!

Табакі миттю кинувся углиб печери, знайшов там кістку оленя, на якій ще лишилося трохи м’яса, присів і почав розкошувати.

— Дякую вам за смачну страву, — сказав він, облизуючись. — Які ж вродливі ваші шляхетні дітки! Які великі в них очі! Звичайно, звичайно, як же це я забув, адже діти царів — з першого дня дорослі!

Певна річ, Табакі знав, що не слід хвалити дітей у вічі, щоб їх не зурочити, і дуже зрадів, побачивши, що вовки незадоволені його словами. Табакі посидів, радіючи зі своєї капості, а потім єхидно зауважив:

— Шер-Хан, Великий, змінив місце ловів. Наступного місяця він полюватиме в тутешніх горах — так сказав він мені!

Шер-Хан — це тигр, що жив на березі річки Вайнгунги.

— Він не має права! — сердито почав Батько Вовк. — За Законом Джунглів, він не має права міняти місце ловів без завчасного попередження! Він розполошить усю дичину на десять миль навколо, а мені... мені треба ловити у ці дні за двох!

— Недарма Шер-Ханова мати прозвала його Ленгрі (Кульгавим), — спокійно зауважила Мати Вовчиця. — Він змалку шкутильгає на одну лапу і через те вбиває лишеселянську худобу. Люди коло Вайнгунги сердиті на нього. Через нього вони почнуть прочісувати Джунглі. Сам він утече, а от нам з нашими дітьми доведеться перебиратися звідси, коли люди підпалять траву. Дякуємо за це Шер-Ханові!

— Переказати йому вашу подяку? — спитав Табакі.

— Геть звідси! — клацнув зубами Батько Вовк. — Геть! Іди полювати до свого покровителя. Для однієї ночі ти вже накоїв досить лихого.

— Я йду, — спокійно відповів Табакі. — Ви почуєте Шер-Хана внизу, у хащах. Я міг би не завдавати собі клопоту, щоб принести вам цю новину.

Батько Вовк прислухався і з глибини долини, що прилягала до маленької річки, почув сухе, зловісне, монотонне гарчання тигра.

— Дурень! — промовив Батько Вовк. — Нічні лови починати таким галасом! Невже він гадає, що наші олені такі ж, як його гладкі воли з села коло Вайнгунги?

— Тс-с-с!.. Цієї ночі він полює не на вола й не на оленя, — сказала Мати Вовчиця. — Це полювання на Людину!..

Виття тигра перейшло в гарчання, що, здавалося, лунало звідусіль. Це був той звук, який нагонить жах на лісорубів і циган, що ночують просто неба, і примушує їх іноді кидатися в самісіньку пащу тигрові.

— Людина! — промовивБатько Вовк і вищирив свої білі зуби. — Тьху! Хіба мало комах та жаб у болоті, що йому треба їсти Людину, до того ж у наших володіннях!

Закон Джунглів, який ніколи не карає безпідставно, забороняє полювати на Людину. Вбивство Людини викличеприбуття білих людей з рушницями верхи на слонах і кількох сотень темношкірих людей з барабанами та смолоскипами. І тоді кожен у Джунглях зазнає лиха.

Звірі ж пояснюють між собою цей закон інакше: на їхню думку, Людина — це найслабша і найменш захищена істота, і тому чіпати її «не личить мисливцеві». Вони кажуть також — і це правда, — що той, хто їсть людей, шолудивіє, і в нього випадають зуби.

Гарчання розлягалося все дужче й дужче і нарешті скінчилося громовим «аррр!» тигра, який кидається на здобич. Потім почулося виття Шер-Хана, виття, в якому було мало тигрового.

— Не спіймав, — сказала Мати Вовчиця. — Що ж це таке?

Батько Вовк пробіг кілька кроків уперед і почув дике гарчання й сопіння Шер-Хана, який, мов скажений, метався у заростях.

— У цього дурня тільки й вистачило вміння ускочити в лісорубове багаття та обсмалити собі лапи, — сердито пробурчав Батько Вовк.

— Хтось іде вгору, — зауважила Мати Вовчиця. — Приготуйся!

У кущах щось стиха зашелестіло; Батько Вовк присів на задні ноги і весь підібрався, готуючись до стрибка. Він уже стрибнув, ще навіть не бачачи на кого, а потім зробив неймовірне зусилля, щоб зупинитись.

— Людське дитинча!— вигукнув він, клацнувши зубами.—Дивись!

Просто перед ними, вхопившисьза низьку гілочку, стояла гола смаглява дитина, що тільки-но починала ходити,— ніколи ще до вовчого лігва не приходила (та ще вночі!) така слабенька й така ніжна крихітка. Дитина глянула в очі Батькові Вовкові і засміялася.

—Невже це Людське дитинча? — спитала Мати Вовчиця. — Я ще ніколи їх не бачила. Принеси його сюди.

Вовки звикли переносити своїх дітей і можуть, якщо треба, перенести в пащі яйце, не роздушивши його; хоч щелепи Батька Вовка міцно стулилися на спині дитини, він приніс її і поклав поруч зі своїми щенятами, не лишивши на шкірі жодного знаку від зубів, навіть подряпини.

— Яке малесеньке! Воно зовсім голе... і яке сміливе! — ніжно промовила Мати Вовчиця. Дитинча розштовхувало вовченят, протискаючись до теплого боку Вовчиці. — Дивись! Воно їсть разом з іншими! То ось яке Людське дитинча! Скажи мені, чи міг коли-небудь вовк похвалитися тим, що в нього поміж вовченят лежить Людське дитинча?..

— Я чув про щось подібне, але це було не в нашій Зграї, — сказав Батько Вовк. — Воно взагалі без волосся, і я міг би його розчавити, торкнувшись лапою. Воно дивиться просто на мене і зовсім не боїться.

Місячне світло, що сіялося крізь отвір печери, раптом померкло: величезна квадратна голова і плечі Шер-Хана загородили вхід. Табакі, ховаючись позад нього, пищав:

— Владико! Владико, він зайшов сюди!

— Шер-Хан робить нам велику честь, — промовив Батько Вовк, але очі його палали гнівом. — Що потрібно Шер-Ханові?

— Мою здобич. До вас прибилося Людське дитинча, — сказав Шер-Хан. — Його батьки втекли. Віддайте його мені!

Шер-Хан, ускочивши у багаття якогось лісоруба і, обсмаливши лапи, тепер лютився з болю. Але Батько Вовк знав, що вхід у печеру завузький і тигр не пролізе. Усе Шер-Ханове тіло звивалось як у корчах.

— Вовки — Вільне Плем’я! — відповів Батько Вовк. — Вони приймають накази тільки від Ватажка Зграї, а не від якогось смугастого вбивці людської худоби. Людське дитинча належить нам; його вб’ють лише тоді, коли ми самі того захочемо.

—Захочемо, захочемо! Яке мені діло до вашого хотіння! Присягаюся биком, якого я вбив, це вже занадто! Чи довго ще я стоятиму тут, уткнувши носа у ваше собаче лігво, поки ви задовольните мої законні домагання? Це я, Шер-Хан, розмовляю з вами!

Рев тигра, мов грім, заповнив усю печеру. Мати Вовчиця скинула із себе вовченят і стрибнула вперед; очі в неї спалахнули, мов дві зелені зірки в пітьмі. Вона сміливо глянула в розлючені очі Шар-Хана.

— А це я,Ракша(Сатана), відповідаю тобі! Людське дитинча моє! Чуєш ти, Кульгавий, — тількимоє!І його не вб’ють! Воно житиме й бігатиме в нашій Зграї, полюватиме разом з нами. І, зрештою, — стережись, ти, мисливцю на маленьких голих дітей, ти, що ковтаєш жаб та вбиваєш рибу, — воно полюватиме на тебе! А тепер забирайся звідси, бо, присягаюся, ти повернешся до своєї матері, обсмалена скотино Джунглів, ще кульгавіший, аніж з’явився на світ! Геть!

Батько Вовк здивовано слухав ці слова. Він уже майже забув той час, коли відвоював Матір Вовчицю у чесній бійці з п’ятьма іншими вовками, коли вона ще бігала в Зграї. Шер-Хан не встояв би супроти Матері Вовчиці: він розумів, що вона битиметься на смерть. Тому він з гарчанням витяг голову і, трохи одійшовши, прогарчав:

— Побачимо, що скаже Зграя. Дитинча — моє, і йому не минути моїх зубів, о злодії з кудлатими хвостами!

— Шер-Хан каже діло. Маля треба показати всій Зграї — поважно мовив Батько Вовк. — Ти хочеш лишити його в себе, Мати?

— Лишити у себе?! — важко дихаючи, відповіла Мати Вовчиця. — Воно прийшло до нас само серед ночі, зовсім голе і дуже голодне; але воно не боялося! Цей кульгавий різник убив би його і втік до Вайнгунги, а потім тутешні селяни почали б мститися і вигнали б нас із наших притулків. Лишити його коло себе? Авжеж, лишу! Лежи спокійно, Жабеня. О Мауглі, — бо Мауглі-Жабеням я тебе називатиму, —настанечас,коли ти почнеш полювати на Шер-Хана, як він полював на тебе.

— Але що скаже наша Зграя? — зауважив Батько Вовк.

Законом Джунглів чітко встановлено, що кожний вовк після одруження може відокремитись од своєї Зграї; але як тільки діти його підростуть і зіпнуться на ноги, він мусить привести їх на Племінну Раду, яка збирається раз на місяць у найсвітлішу ніч, щоб усі вовки могли уважно роздивитися дітей. Після таких оглядин вовченята можуть вільно бігати де завгодно, і ніхто з вовків Зграї не сміє їх чіпати. Ніякої милості тому дорослому вовкові, що вб’є вовченя! Кара — смерть на місці.

Батько Вовк дочекався, коли його діти навчилися бігати, і в ніч Племінних Зборів повів їх, Мауглі і Матір Вовчицю на Скелю Ради. Це була вершина горба, усіяна уламками скель, де могло розміститися із сотню вовків.

Акела,великий сизий Самотній Вовк, що керував Зграєю завдяки своїй великій силі та розуму, лежав на Скелі Ватажка; внизу сиділо сорок чи більше вовків найрізноманітнішоїмасті і зросту, від сивих ветеранів, які могли сам на сам управитися з оленем, до молодих чорних трилітків, які тільки гадали, що можуть це зробити. Самотній Вовк водив Зграю вже багато років. За своєї молодості він двічі потрапляв у вовчу пастку, а одного разу його жорстоко побили і кинули, вважаючи вже мертвим. Отож він з власного досвіду знав вчинки та звичаї людей.

Розмов біля Скелі майже не було. Діти бавилися, перекидалися всередині кола, де сиділи їхні батьки й матері;дорослі вовки поволі підходили до того чи іншого вовченяти, уважно оглядали його, а потім тихенько поверталися на своє місце. ААкелакричав зі своєї Скелі:

— Ви знаєте Закон! Придивляйтесь уважніше, о вовки!..

І стурбовані матері підхоплювали заклик:

— Дивіться уважніше, о вовки, дивіться уважніше!

Нарешті настав час показати всім хлопчика, і шерсть на шиї Матері Вовчиці одразу настовбурчилась. Батько Вовк виштовхнув Мауглі-Жабеня на середину кола, де він сів і, сміючись, почав бавитись камінцями, що виблискували у місячному сяйві.

Акелапродовжував одноманітний заклик:

— Дивіться уважніше!

Глухий рев долинув із-за скель — то був голос Шер-Хана. Він кричав:

— Дитинча моє! Віддайте його мені! Навіщо Вільному Племені Людське дитинча?

Акеланавіть оком не моргнув; він тільки промовив:

— Дивіться уважніше, о вовки! Яке діло Вільному Племені до будь-чиїх наказів, крім Вільного Племені? Дивіться уважніше!

З усіх боків чулось приглушене гарчання, і молодий чотирилітній вовк повторив Акелі Шер-Ханове запитання:

— Навіщо Вільному Племені Людське дитинча?

Закон Джунглів передбачає, що в тих випадках, коли виникає незгода, чи приймати щеня до Зграї, за нього повинні заступитись принаймні два члени Зграї, окрім батька та матері.

— Хто виступає за дитинча? — спитавАкела.

Відповіді не було, і Мати Вовчиця вже приготувалася до бійки; вона знала, що це була б її остання бійка. Тоді єдиний звір іншої породи, допущений на Племінну Раду, — Балу, сонливий бурий ведмідь, який навчав вовченят Закону Джунглів, старий Балу, що мав право блукати скрізь, де йому заманеться, — звівся й прогарчав:

—Я заступлюсязаЛюдське дитинча! — сказав він. — Людське дитинча не принесе нам ніякої біди. Я кажу правду. Хай воно бігає в Зграї і ввійде до неї разом з іншими. Я сам буду його навчати.

— Потрібен ще один голос, — промовивАкела.— Говорив Балу, а він наставник нашої молоді. Хто ще, крім Балу?

Чорна тінь упала посеред кола. То була Багіра, чорна пантера, вся чорна, як сажа, але з чудовими плямами на хутрі, які вилискували у світлі місяця, мов намальовані. Усі знали Багіру, і ніхто не наважувався ставати їй на дорозі, бо вона була хитра, як Табакі, смілива, як дикий буйвіл, і нестримна, як поранений слон. Але голос у неї був солодший за дикий мед, а шерсть — м’якша за пух.

— О Акело, й ви, Вільне Плем’я! — замурчала вона. — Я не маю права бути на вашій Раді; але за законом Джунглів, коли виникає сумнів щодо нового щеняти і йому загрожує смерть, життя щеняти можна викупити. І Закон нічого не каже про те, хто має, а хто не має права вносити викуп. Чи так я кажу?

— Так! Добре! — закричали молоді вовки, які ніколи не бувають ситі. — Слухайте Багіру! За дитинча можна внести викуп.

— Я знаю, що не маю права тут говорити, але... Убивати голе дитинча — просто ганьба. Крім того, воно може стати вам у пригоді, коли підросте. Балу виступав на його користь. До слів Балу я докладу бика, і то жирного й тільки що вбитого. Чого ж тут вагатись?

Десятки голосів завили:

— То в чім же річ? Воно все одно помре під час зимових дощів.

— Якої шкоди нам може завдати голе жабеня?

— Хай собі бігає в нашій Зграї!

— Де бик, Багіро? Нехай його приймуть...

І зновуАкелазавив басовито:

— Дивіться ж уважніше! Уважніше дивіться, о вовки!

А Мауглі грався собі своїми камінцями і не звертав жодної уваги на вовків, які підходили один за одним, щоб роздивитися його. Нарешті всі вони подалися з гори в долину до мертвого бика, лишилися тількиАкела,Багіра, Балу та вовки, які усиновили Мауглі.

Шер-Хан ревів у пітьмі безперестану: він-бо страшенно розлютився, що йому не віддали Мауглі.

— Настане час, коли це голе створіння примусить тебе ревти по-іншому, або я зовсім не знаю людей, — промурчала Багіра.

— Зроблено добру справу, — промовивАкела.— Люди і їхні діти дуже розумні. З часом він може стати нам у пригоді.

— Твоя правда, він стане в пригоді скрутної хвилини, бо ніхто не може увесь вік бути на чолі Зграї, — зауважила Багіра.

— Забери його,— звернувся він до Батька Вовка, — і виховай, щоб він був гідним сином нашого Вільного Племені.

Ось так і прийняли Мауглі до Сіонійської Зграї — ціною забитого бика та доброго слова Балу.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Працюємо над змістом твору

1. Розкажіть, як маленький хлопчик опинився біля вовчого лігва.

2. Як поставилися до безпорадного малюка вовки?

3. У який період життя ми застаємо сім’ю вовків? Чому в цей період для них особливо важливе успішне полювання?

4. У чому полягала небезпека появи Шер-Хана у володіннях вовків?

5. Хто такий Шер-Хан? Чому мешканці Джунглів зневажливо відгукуються про цього могутнього хижака?

6. Знайдіть у тексті, як мешканці Джунглів ставляться до полювання на людину. А як, на вашу думку, людина ставиться до полювання на тварин?

7. Через що розгорілася суперечка між вовками-батьками і Шер-Ханом?

8.Чому Мати Вовчиця заступилася за маля? Як вона протиставляє дитинча Шер-Ханові?

9. Чому Мати Вовчиця назвала дитину Мауглі?

10. Розкажіть, що непокоїло Матір Вовчицю на Племінній Раді.

11. Що вам відомо про ватажка ЗграїАкелу?Яким, на вашу думку, має бути його ставлення до людей?

12. Чому Шер-Хан прийшов до Скелі Ради?

13. Хто і як заступився за Людське дитинча? Прочитайте, що сказала Багіра на захист Мауглі.

14. Тож скільки коштувало життя Мауглі й батьків-вовків?

Узагальнюємо й підсумовуємо

15. Як ви гадаєте, що могло трапитися з вовками-батьками та дитиною, якби за Мауглі ніхто не вступився на Племінній Раді?

16. Поміркуйте, чомуАкелане заперечував проти виховання Людського дитинчати в Сіонській Зграї.

17. Про які Закони Джунглів ви дізналися?

18. На конкретних прикладах доведіть, що звірі дотримуються Закону Джунглів. Доведіть, що це добре.

Міркуємо самостійно

19. Що, на вашу думку, сталося б з мешканцями Джунглів, якби вони нехтували Законом?

20. Зробіть висновок, для чого взагалі потрібний Закон.

21. Доведіть, що люди не гірші від тварин і теж мають дотримуватись законів та правил.

22. А як часто ви порушуєте правила поведінки? Чому, на вашу думку, правила поведінки важливі?

Полювання Каа

Це було в ті дні, коли Балу навчав Мауглі Закону Джунглів. Великий, поважний, старий бурий ведмідь був дуже задоволений з такого спритного учня, бо вовченята вивчають у Законах Джунглів лише те, що стосується виключно їхньої Зграї, й одразу розбігаються. Але Мауглі, Людському дитинчаті, довелось вивчити набагато більше. Іноді Багіра, чорна пантера, гуляючи Джунглями, забігала глянути, що поробляє її улюбленець, як Мауглі відповідає Балу свій щоденний урок.

Хлопчик лазив по деревах майже так само добре, як плавав, а плавав майже так само добре, як бігав. Тому Балу, законовчитель, навчав його тепер усіх Законів лісу й води: як відрізнити суху гілку від здорової, як з пошаною розмовляти з дикими бджолами, коли лізеш до їхнього вулика; що казатиМангу,кажанові, коли ненароком потурбуєш його на гілці вдень; як попереджувати водяних гадюк, перед тим як стрибнути в озеро. Ніхто в Джунглях не любить, щоб його турбували, і всі вони завжди готові дати гарту непроханому гостеві. Мауглі вивчив також Ловецький Клич Чужинця, який треба голосно повторювати доти, поки одержиш на нього відповідь, — це в тих випадках, коли хтось із мешканців Джунглів полює поза межами своїх володінь. У перекладі цей Клич означає: «Дозвольте мені тут пополювати, бо яголодний». А відповідь звичайно така: «Полюй, але не для забави, а тільки для їжі».

Самі бачите, як багато доводилось Мауглі вчити напам’ять, і він дуже стомлювався, повторюючи те ж саме сотні разів. Одного разу, коли Мауглі одержав від свого вчителя доброго ляща, й, сердитий, втік у ліс, Балу сказав Багірі:

— Людське дитинча повинне вивчити всі Закони Джунглів.

— Але поглянь, яке воно маленьке! — заперечила чорна пантера, що напевно розпестила б Мауглі, коли б виховання доручили їй. — Як може його голова вмістити всі твої довгі речення?

— А хіба є в Джунглях настільки мале створіння, що його не можуть убити? Нема. Ось чому я вчу його всіх наших Законів і б’ю легенько, коли він забуває.

—Добре собі легенько! Хіба ти з твоїми залізними лапами розумієш, що таке легенько? — промурчала Багіра. — Сьогодні в нього все обличчя у синцях від твоїх легеньких дотиків. Соромся!

— Краще нехай я, люблячи, наставлю йому синців, аніж він постраждає коли-небудь через своє неуцтво, — запально відповів Балу. — Тепер я вчу дитинча Владичного Слова Джунглів, яке захистить його від птахів, гадюк і всіх чотириногих мисливців, крім його власної Зграї. Хіба це не варте легенького стусана?

— Ну, гаразд, але гляди ж не вбий Людського дитинчати. Це тобі не стовбур, щоб гострити об нього свої тупі пазурі! А що то за Владичні Слова? Я хоч і звикла сама допомагати, а не просити допомоги, але мені цікаво було б їх почути. — Багіра, піднявши лапу, з гордістю подивилася на свої сталево-сині, чудово загострені пазурі.

— Я покличу Мауглі, і він тобі скаже. Йди сюди, Братику!

— У мене в голові гуде, як у бджолиному дуплі, — відповів згори похмурий голос, і Мауглі, дуже сердитий, сковзнув із дерева. Ставши на землю, він додав: — Я зліз заради Багіри, а зовсім не заради тебе, старий, гладкий Балу!

— А мені байдуже, — сказав Балу, хоч слова хлопця образили його. — Ну, повтори Багірі Владичні Слова Джунглів, яких я навчив тебе.

— Для якого племені? — спитав Мауглі, радіючи, що може відзначитись. — У Джунглях багато мов. Я знаю їх усі!

— Дещо ти знаєш, але далеко-далеко не все. От бачиш, Багіро, від них не сподівайся дяки. Не було ще випадку, щоб хоч одне вовченя прийшло до Балу подякувати за науку! Ну ти, великий вчений, скажи мені Слово всіх Ловецьких Племен.

— Ми з вами однієї крові — ви і я, — сказав Мауглі, вимовляючи ті слова по-ведмежому, як то звичайно роблять Ловецькі Племена.

—Добре. Тепер — Пташиних.

Мауглі повторив ті самі слова і свиснув шулікою.

— Тепер скажи слово для Зміїного Племені! — попросила Багіра.

У відповідь почулося сичання, яке взагалі неможливо змалювати. А потім Мауглі, радіючи, що так відзначився, підстрибнув, заплескав у долоні, скочив Багірі на спину, перекривляючи на всі лади Балу.

— Славно, славно! Це варте легеньких стусанів, — ніжно промовив бурий ведмідь. — Настане час, коли ти мене добрим словом згадаєш.

Потім він обернувся до Багіри і почав розповідати їй, як випросив Владичні Слова у Хаті, дикого слона, і як Хаті водив Мауглі до озера, щоб він перейняв там Зміїне Слово від водяної змії, бо сам Балу не міг його вимовити; тепер уже Мауглі убезпечений від усяких випадковостей у Джунглях; ні змія, ні птах, ні звір не скривдять Мауглі.

— Тепер йому нікого боятись! — закінчив Балу.

— Окрім власного племені, — промурмотіла собі під ніс Багіра.

Коли Балу і чорна пантера замовкли, Мауглі загорлав на весь голос:

— У мене буде своя славна Зграя, і я водитиму її по деревах цілими днями. І ми будемо кидати гілля і всяку негідь на старого Балу, — продовжував Мауглі. — Вони мені обіцяли. Ой!

— Ух! — величезна лапа Балу стягла Мауглі з Багіриної спини, і хлопчик побачив, що Балу розлютився.

— Мауглі, — сказав Балу, — ти мав розмову зБандар-Логами,з Мавпячим Племенем?

Мауглі глянув на Багіру: чи не сердиться й вона? І побачив, що очі пантери світяться, мов два нефрити¹.

¹Нефрит — прозорий камінь (мінерал) найчастіше ясно-зеленого або білого кольору. Нефриту приписують магічні та лікувальні властивості.

— Ти був у Мавпячого Племені — у сірих мавп, що не визнають Закону і їдять усе? Яка ганьба!..

— Коли Балу вдаривменепоголові,—промовив Мауглі, — я втік; сірі мавпи злізли з дерев і пожаліли мене. Нікому іншому не було до мене діла... — Він стиха шморгнув носом.

— Тебе пожаліло Мавпяче Плем’я! — закричав Балу. — О спокій гірського потоку! О прохолода літнього сонця! Ну, далі, далі що було?

— А потім... вони дали мені горіхів і... і взяли мене за руки та й понесли аж на верхівку дерева. Вони казали, що я їм брат по крові, тільки без хвоста, і ще казали, що я коли-небудь стану в них Ватажком...

— У них не буває Ватажка, — відповіла Багіра. — Вони брешуть. Вони завжди брешуть!

— Вони були такі приязні й запрошували, щоб я знову до них прийшов. Чому мене не пускають до мавп? Вони, як і я, стоять на двох ногах! Вони не б’ють мене боляче лапами. Вони бавляться цілими днями. Пустіть мене до них! Бридкий Балу, пусти мене!

— Послухай-но, Людське дитинча! — почав ведмідь, і голос його розлігся, як грім задушливої ночі. — Я навчив тебе Закону Джунглів, спільному для всіх племен, за винятком Мавпячого Племені, що живе на деревах. У них немає Законів. Вони — вигнанці. У них немає навіть власної мови, і вони користуються краденими словами, які підслуховують, сидячи вгорі на гілках і підглядаючи за нами. Наші шляхи різні. Вони живуть без Ватажка. Вони нічого не пам’ятають. Вони чваняться, верзуть дурниці і думають, що вони — велике плем’я, покликане зробити великі діла в Джунглях, а впаде горіх, і їхній настрій одразу змінюється, вони починають реготати й забувають про все на світі. Ніхто в Джунглях з ними не спілкується. Ми не п’ємо там, де п’ють мавпи; ми не полюємо там, де вони полюють; ми не вмираємо там, де вони вмирають! Чи чув ти коли-небудь, щоб я хоч словом згадав Бандар-Логів?

— Ні, — прошепотів Мауглі, бо як тільки Балу скінчив, у лісі запанувала мертва тиша.

—Мешканці Джунглів ніколи про них не думають і не говорять. Їх дуже багато, вони злі, неохайні, безсоромні і бажають, — якщо тільки в них є яке-небудь постійне бажання, — звернути на себе увагу. Але ми не помічаємо їх навіть тоді, коли вони жбурляють нам на голови горіхи і всяке паскудство...

Балу не встиг цього промовити, як згори сипнула ціла злива горіхів та гілок, і вони почули верещання, виття і побачили, як високо між тонкими гілками плигають розлючені мавпи.

— Мавпяче Плем’я заборонене, — сказав Балу, — заборонене для мешканців Джунглів. Пам’ятай про це!

— Заборонене, — додала Багіра. — Але я була певна, що Балу давно вже тебе попередив...

— Я... я... Та мені й на думку не спадало, що він буде бавитися з такою поганню.Бандар-Логи!Тьху!

Знову злива горіхів та гілок посипалась їм на голови. Балу і Багіра швидко подалися геть, захопивши з собою Мауглі.

Все, що Балу сказав про мавп, було чистісінькою правдою. Коли мавпам трапляється побачити хворого вовка, чи пораненого тигра, чи ведмедя, вони його мордують, кидають на звірів горіхи й гілки, аби якось розважитися. Потім вони починають верещати, горланять свої безглузді пісні, кличуть мешканців Джунглів до себе на дерева, хай, мовляв, спробують помірятися з ними силою; або через якусь дурницю починають бійку між собою. Вони весь час збираються обрати собі ватажка, виробити власні закони і звичаї, але ніколи цього не роблять, бо на другий день усе забувають. Жоден звір не може дістатися до них, але, з другого боку, ніхто й не звертає на них уваги. Ось чому вони були такі задоволені, коли Мауглі прийшов до них побавитись.

Все й скінчилось би на цьому, бо вдача Бандар-Логів така, що зацікавити їх надовго ніщо не може, але одній мавпі сяйнула чудова, як їй здалося, думка, що Мауглі буде надзвичайно корисний їхньому племені, бо він уміє сплітати гілля докупи для захисту од вітру: коли вони його спіймають, то він навчить і їх те робити. І справді, Мауглі часто майстрував іграшкові хатинки зопалогогілля. А мавпи, стежачи за ним з дерев, страшенно захопилися такою грою. Тепер, казали вони, у них неодмінно буде свій ватажок, і вони стануть найрозумнішим племенем Джунглів, таким розумним, що всі заздритимуть їм!

Надумавши це, вони почали дуже тихо пробиратись крізь Джунглі за Балу, Багірою та Мауглі, аж доки ті лягли опівдні спочивати. Мауглі, якому було дуже соромно за свої вчинки, заснув між Багірою і Балу, вирішивши не мати більше справи з Мавпячим Племенем.

Раптом він крізь сон відчув, як чиїсь сильні, маленькі руки вхопили його; перед очима промайнули зелені галузки; і Мауглі побачив крізь розгойдані гілки дерев, як Балу підхопився на ноги з таким страшним ревом, що, мабуть, сполошив усі Джунглі, а Багіра, вищиривши зуби, стрибнула на дерево.Бандар-Логирадісно заверещали і кинулись на верхні гілки, куди Багіра не могла дістатись. Усі вони кричали:

— Вона звернула на нас увагу! Багіра звернула на нас увагу! Всі Джунглі в захопленні від нашої спритності й винахідливості!..

Дві найсильніші мавпи підхопили Мауглі під руки і пострибали з однієї верхівки дерева на іншу. Мауглі наморочилось у голові, але він мимоволі тішився цим шаленим бігом, хоч його до смерті лякало те, що земля так далеко внизу. За кожним стрибком його так сіпало й підкидало, що, здавалося, з нього душа вилетить...

Спочатку він боявся, що його впустять, потім розсердився, але розуміючи, що про боротьбу нема чого й думати, почав розмірковувати. Перша думка його була — знайти кого-небудь, хто сповістив би про нього Балу й Багіру. Мауглі знав, що його друзі не встигнуть за мавпами, які летіли з неймовірною швидкістю. Але марно було шукати когось внизу, бо він бачив тільки густе листя. Тому Мауглі почав дивитися вгору і побачив далеко в синяві неба шуліку Чіля, який то шугав, то погойдувався на крилах і оглядав Джунглі, шукаючипадла.Чіль помітив, що мавпи щось тягнуть, і спустився нижче, щоб довідатись, чи їстівна та річ. Якраз у цей час мавпи витягли Мауглі на верхівку дерева, і Чіль аж скрикнув від здивування, коли побачив хлопця й почув звернуте до нього Владичне Слово Шулік: «Ми однієї крові — ти і я!..»

— Запам’ятай мій слід! — кричав Мауглі. — Розкажи Балу з Сіонської Зграї і Багірі зі Скелі Ради!..

— Від кого, брате? — Чіль бачив Мауглі вперше, хоч, звичайно, не раз чув про нього.

— Від Мауглі, Жаби! Запам’ятай мій слі-і-ід!

Чіль кивнув і знявся вгору так високо, що здавався завбільшки з порошину. Там він повиснув на крилах і почав стежити своїми далекозорими очима, де саме нахилялися верхівки дерев од мавп, що несли Мауглі.

— Вони далеко не втечуть, — сказав сам собі Чіль і посміхнувся. — Вони ніколи не доводять до кінця свого діла.Бандар-Логамзавжди кортить скуштувати чогось нового, але цього разу вони скуштують лиха, бо Балу не любить жартів, а Багіра б’є не самих лише кіз.

Він погойдувався на крилах, підібравши лапи, й чекав.

А в цей час Балу і Багіра нетямилися з гніву та горя. Багіра лазила, як ніколи в житті, але тонке гілля ламалось під її вагою, і вона стрибала на землю, набравши повні пазурі кори.

— Чом ти не попередив Людського дитинчати? — рикала вона на бідного Балу, який незграбно намагався бігтитюпцем, сподіваючись наздогнати мавп. — Навіщо було бити його мало не до смерті, коли ти навіть забув попередити про таку небезпеку?

— Швидше! Може, ми ще доженемо їх, — задихався Балу.

— Такою ходою? Ми не наздоженемо навіть пораненої корови! Вчителю Законів, щедрий на стусани дітям, сідай краще та думай! Розробимо план. Тепер не час ганятися за мавпами. Вони можуть кинути його додолу, коли ми будемо їх наздоганяти.

— Аррула! Гуу! Може, вони вже й кинули його, стомившись нести! Хіба можна довірятиБандар-Логам?Нехай посиплються мені на голову дохлі кажани! Напустіть на мене хмари диких бджіл, хай закусають мене до смерті, бо я найнещасніший з усіх ведмедів! О Мауглі, Мауглі! Чом я не попередив тебе про Мавпяче Плем’я...

— Я аніскілечки не боюсь за Людське дитинча. Мауглі розумний, багато чого навчився, а крім того, у нього такі очі, які наганяють страх на всі Джунглі. Але біда в тому, що він потрапив до Бандар-Логів, а мавпи, мешкаючи на деревах, не бояться нікого з нас...

— Дурень, от я хто! — закричав Балу, підскочивши з землі. —Бандар-Логи,бояться Каа, кам’яного змія. Він лазить не гірше за них. Нічної пори він викрадає молодих мавп. Від одного його імені, вимовленого пошепки, в них холонуть їхні підлі хвости. Ходімо до Каа!

— Що він зробить для нас? Він не нашого племені, без ніг і з такими лихими очима, — сказала Багіра.

— Він дуже старий і дуже хитрий. І він завжди голодний, — промовив Балу з надією в голосі. — Пообіцяй йому багато кіз!..

Балу потерся своїм вилинялим бурим плечем об пантеру, і вони пішли розшукувати Каа, кам’яного пітона.

Каа лежав на гарячому прискалку, вигріваючись на південному сонці й милуючись своєю чудовою новою шкірою, бо останні десять днів він провів на самоті, міняючишкіру, і тепер мав справді розкішний вигляд; він згортав тридцять футів свого тіла у фантастичні вузли та звивини й облизував губи, думаючи про наступний обід.

— Він ще не їв, — промовив Балу, полегшено зітхаючи, коли побачив чорну, в коричневих та жовтих плямах, шкіру. — Будь обережна, Багіро! Він завжди трохи недобачає після линяння і нападає раптово.

Каа не був отруйною змією — до отруйних гадюк він ставився з презирством, — але мав страшну силу, і коли вже обвивав кого-небудь своїми величезними кільцями, то марно було сподіватися визволення.

— Щасливого полювання! — закричав Балу, присідаючи на задні лапи. Як і всі змії його породи, Каа був трохи глухуватий. Він про всяк випадок скрутився і ще нижче нахилив голову.

— Щасливого полювання всім нам, — відповів він на привітання. — Ого, Балу! Та ти що тут робиш? Щасливого полювання, Багіро! Чи не принесли ви новини про дичину? Може, десь поблизу є лань або молодий олень. У мені зараз порожньо, як у колодязі, що зовсім висох.

— Ми йдемо на полювання, — недбало відповів Балу. Він знав, що підганяти Каа не слід, бо той занадто довгий.

— Дозвольте й мені приєднатися до вас, — сказав Каа. — Який-небудь зайвий удар нічого не вартий для тебе, Багіро, або для тебе, Балу, а я... я мушу чекати й чекати цілими днями на лісовій стежці і повзати мало не до півночі, щоб спіймати якусь молоденьку мавпу! Ех!.. Вірите, я мало не впав на землю під час останнього полювання. Хвіст мій не щільно обкрутився круг дерева, я посковзнувся, розбуркав Бандар-Логів, і вони облаяли мене непристойними словами.

—Безногим жовтим земляним хробаком, — процідила крізь вуса Багіра, ніби намагаючись щось пригадати.

— Сссс! Невже вони й так мене обзивали? — спитав Каа.

— Щось подібне кричали вони минулої ночі. Вони кажуть навіть, що в тебе повипадали усі зуби, і тепер ти ловиш тільки козенят, бо, мовляв, боїшся цапових рогів, — провадила Багіра солодким голосом.

Змії, а особливо такі, як старий обережний пітон Каа, дуже рідко виявляють свій гнів, однак Балу й Багіра помітили, як тремтіли і роздувались величезні ковтальні м’язи обабіч горлянки Каа.

—Бандар-Логиподалися на нові місця, — промовив пітон. — Коли я сьогодні виповз на сонце, я чув їхні крики на верхівках дерев.

— Ми... от ми і йдемо слідом заБандар-Логами,— почав був Балу, але слова застрягали йому в горлі: за його пам’яті це вперше мешканець Джунглів зізнався в тому, що його цікавлять мавпи.

— Що ж, певне, не якась там дрібниця примусила двох таких відважних мисливців, безсумнівно, вожаків у Джунглях, бігти слідами Бандар-Логів, — ввічливо сказав Каа.

— Звичайно, — почав Балу. — Я лише старий, а часом і дурний учитель Закону у Сіонійській Зграї, а Багіра...

— Лише Багіра, — перебила його чорна пантера і, зціплюючи рот, ляснула зубами. — Справа от у чому, Каа. Оці крадії горіхів та пальмового листя украли наше Людське дитинча, про яке ти, мабуть, чув...

— Дещо я чув про Людське дитинча, яке нібито прийняла до себе Вовча Зграя, але я не вірив...

Переклад з англійської Володимира Прокопчука, ілюстрації КвентінаГребана

Чим закінчилася розмова Балу та Багіри з Каа, чи врятували вони від Бандар-Логів свого Братика, а також якою була роль Каа, дізнайтесь, прочитавши продовження. Для цього скористайтесь посиланнямhttps://cutt.ly/WOVWOonабоQR-кодом.

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ.

ГЕРОЙ/ГЕРОЇНЯ ЛІТЕРАТУРНОГО ТВОРУ ПЕРСОНАЖ

Герой/героїня літературного твору (або персонаж) — дійова особа художнього твору з яскраво окресленим характером. Причому героями/героїнями, або персонажами, у творі можуть бути не лише люди, а й тварини, предмети і навіть явища.

Розрізняють головних, другорядних та епізодичних героїв і героїнь твору.

Головний герой/героїня перебуває в центрі уваги і стає головним учасником/головною учасницею подій. Вони найповніше схарактеризовані, також їхні імена нерідко використовують у назві твору (наприклад, «Чарлі і шоколадна фабрика», «Пеппі Довгапачоха»).

Другорядні персонажі (герої і героїні) своїми діями доповнюють розвиток сюжету. Вони теж можуть бути яскраво змальовані, проте поступаються своїм значенням перед головним героєм/героїнею.

Епізодичні персонажі (герої і героїні) лише деколи з’являються у творі, щоб звернути увагу читача або читачки на окремі епізоди, деталі розвитку сюжету.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Працюємо над змістом твору

1. Розкажіть про звірів, які стали вірними друзями Мауглі.

2. Балу не вчив хлопчика ані мистецтву бою з дикими звірами, ані способам залякування чи прийомам нападу. Чого ж він навчав Мауглі?

3. Доведіть, що Балу хотів виховати Мауглі як друга мешканців Джунглів. А як би хлопчика виховували люди?

4. Як Балу і Багіра сприйняли знайомство Мауглі зБандар-Логами?

5. ЧимБандар-Логивідрізняються від інших мешканців Джунглів?

6. Знайдіть у тексті і прочитайте, як автор характеризує мавпяче плем’я.

7.Бандар-Логине вміють підпорядковуватися загальним правилам, люблять, коли на них звертають увагу, не доводять справ до кінця. А чи не нагадують вони своєю поведінкою деяких людей?

8.Розкажіть, чому для хлопчика приятелювання з мавпами було небезпечним? Що, на думку Балу і Багіри, могло трапитися з Мауглі?

9. Доведіть, що Мауглі не розгубився, опинившись у руках мавп.

10. Як звучить Владичне Слово Джунглів, яке може дати захист кожній істоті? Як ви розумієте його зміст?

11. Що зробили Балу і Багіра для порятунку Людського дитинчати?

12. Знайдіть у тексті і прочитайте, як Балу в розмові з Каа відгукується про свого Братика. Що свідчить про те, що він любить і пишається Мауглі?

13. Розкажіть, як жили мавпи в Холодних Печерах. Чому Мауглі не сподобалося у Бандар-Логів?

14. Як Багіра, Балу і Каа врятували Мауглі від Бандар-Логів?

15. Доведіть, що порятунок Мауглі дався ведмедеві і пантері ціною надзвичайних зусиль.

16. Що свідчить про вміння Мауглі визнавати свої помилки і провини? Чому ця риса характеру вважається рідкісною?

17. Як ви розумієте слова Балу, звернені до Мауглі: «Хоробре серце і ввічлива мова далеко поведуть тебе у Джунглях»?

Узагальнюємо й підсумовуємо

18. Наведіть приклади того, що наука вчителя Законів Джунглів стала Мауглі у пригоді. Доведіть, що без навчання в Балу хлопчик міг загинути.

19. На прикладі Мауглі поясніть значення вислову «Отримані знання потрібно вміти застосувати у житті».

20. Якби Балу і Багіра вирішили, що Мауглі ще надто малий, що йому важко вчитися, що йому потрібно більше бавитися, яка доля спіткала б хлопчика?

21. Поясніть, чому любов до дитини не має обмежуватися лише пестощами. Доведіть, що дорослі повинні готувати дітей до самостійного життя.

22. Про що, на вашу думку, свідчить звертання звірів до хлопчика Братику?

23. Як, на вашу думку, Закон Джунглів дозволяє різним племенам мирно співіснувати і поважати інтереси інших?

24. Що свідчить про те, що хлопчик став частиною світу Джунглів? Як звірі сприймають слова Мауглі «Ми з вами однієї крові — ви і я»?

25. Якби Владичне слово було і в людей, що змінилося б у їхньому житті? А в житті вашого класу?

Застосовуємо теоретичні поняття

26. Доведіть, що Мауглі — головний герой оповідань із «Книги Джунглів»РедьярдаКіплінга.

27. Назвіть другорядних персонажів оповідань про Мауглі. Поясніть відмінність між головним героєм / героїнею і другорядними персонажами.

28.Доведіть, що вовки — епізодичні персонажі у творі. Як за допомогою цих персонажів автор передає ставлення звірів до Мауглі?

29. Чим оповідання з «Книги Джунглів»РедьярдаКіплінга нагадують нам казки про тварин?

Завдання від Фантазерчика

1.Придумайте три запитання до Мауглі. Виберіть когось із однокласників чи однокласниць на роль Мауглі. Проведіть прес-конференцію і поставте йому чи їй свої запитання.
2.Складіть коротку характеристику одного з персонажів твору, не називаючи його/її імені. Зачитайте цю характеристику в класі. Нехай ваші однокласники і однокласниці спробують відгадати, про кого йдеться.

Скористайтесь посиланнямhttps://cutt.ly/PT96x9NабоQR-кодомі перегляньте мультфільм «Книга джунглів», знятий на студії Волта Діснея в 1967 році за мотивами творуРедьярдаКіплінга.

Яким у цьому мультфільмі постає Мауглі та інші персонажітвору? У чому ваше уявлення про життя Мауглі в джунглях збігається з баченням авторів мультфільму, а в чому — ні?

Потіште Знаюсю своїми знаннями!

Заповніть «Анкету головного героя» оповіданьРедьярдаКіплінга про Мауглі:

1.Ім’я головного героя

2.Що означає це ім’я?

3.За походженням він

4.Приблизний вік

5.Його батьки

6.Його брати і сестри

7.Він мешкає

8.Його вороги

9.Його друзі

10.Він вивчає