Всесвітня історія. Повторне видання. 9 клас. Ладиченко (2026)

§ 28. Міжнародні кризи та збройні конфлікти на початку ХХ ст.

Подумайте!

На зламі ХІХ—ХХ ст. Європа залишалася континентом, де старі імперії ще тримали в підпорядкуванні народи, які прагнули незалежності. Балкани - місце, де перетиналися інтереси великих держав, ставали ареною кривавих конфліктів. На картині сербського художника Уроша Предича «Біженці з Герцеговини» (1889) зображено звичайних людей, яких війна змусила залишити рідний дім. Як регіональні суперечки поступово переростали в міжнародні кризи початку XX ст.? Як художник зобразив наслідки воєнних дій для пересічних людей? Чому саме Балкани стали осередком постійної напруги між європейськими державами?

Біженці з Герцеговини. Художник У. Предич. 1889 р.

1. Колоніальні кризи в Африці. Усі країни Європи готувалися до війни. У Франції були популярними ідеї реваншизму, повернення Ельзасу й Лотарингії. У Російській імперії посилювалася ідея слов’янської єдності. Німеччина відверто взяла курс на європейське та світове панування. Велика Британія прагнула залишатися «імперією, над якою ніколи не заходить Сонце».

Великій війні передувала низка локальних конфліктів. Іноді їх вдавалося вирішити мирно, однак у деяких регіонах, де на початок XX ст. перетиналися інтереси різних країн, протистояння набувало особливої гостроти.

Першою із таких криз стала Фашодська, у Південному Судані, у 1898 р. Завершилася вона угодою про розподіл сфер впливу в Африці між Великою Британією і Францією, і саме після цього інциденту намітилось зближення між двома державами. Іншими масштабними конфліктами за переділ світу стали іспано-американська та російсько-японська війни, про які вам уже відомо.

На початку XX ст. однією з небагатьох африканських країн, що зберігали хоча б формальну незалежність, залишалося Марокко, яке вже давно було визнано сферою інтересів Франції. У 1905 р. до Марокканського узбережжя, у місто Танжер, прибув німецький імператор Вільгельм II, заявивши про підтримку Німеччиною місцевого населення й султана у протистоянні з французами. Перша марокканська (Танжерська) криза 1905-1906 рр. ледве не призвела до європейської війни, але конфлікт подолали дипломатично. Скликана в Альхесірасі (Іспанія) міжнародна конференція в січні 1906 р., усупереч сподіванням німців, формально вирішила визнати незалежність Марокко. Проте Франція й Іспанія отримали можливість розділити країну на сфери впливу.

Вільгельм II під час своєї поїздки до Танжера

У 1911 р., скориставшись заворушеннями в марокканській столиці, Франція ввела до неї війська. Німецький уряд надіслав у порт Агадір канонерський човен «Пантера», а згодом і легкий крейсер, спровокувавши Другу марокканську (Агадірську ) кризу. Рішуча заява англійського уряду про готовність воювати на боці Франції змусила Німеччину відступити й визнати французький протекторат над більшою частиною Марокко.

Конференція в Альхесірасі. 1906 р.

Італійська листівка, присвячена війні. 1911 р.

Обділеною колоніальними володіннями виявилася Італія, що вона й вирішила виправити, розпочавши бойові дії проти Османської імперії. За результатами італо-турецької війни 1911-1912 рр. Італія заволоділа Лівією та низкою островів у Егейському морі.

• Чому колоніальна політика європейських держав наприкінці XIX — на початку XX ст. призвела до міжнародних криз? Як розгорталися події під час Першої та Другої марокканських криз? Які держави в них зіткнулися і чому? Яке значення для європейського балансу сил мала італо-турецька війна 1911-1912 рр.?

Громадянський вимір

Під час італо-турецької війни вперше здійснено атаку з повітря. 1 листопада 1911 р. італійський пілот скинув бомбу на османський загін у Лівії. Для Європи це стало символом технічного прогресу, але водночас - початком моральної кризи. Під гаслами «цивілізаторської місії» європейські держави виправдовували колоніальне насильство і зневажали право інших народів на свободу. Національна гордість перетворювалася на зверхність, а прагнення «нести прогрес» - на байдужість до страждань. Перше бомбардування стало не лише технічною новацією, а й попередженням: коли розвиток іде всупереч людяності, він веде не до прогресу, а до війни.

2. Балканські війни. Балканський півострів називали «пороховою діжкою Європи», і все частіше лунала думка, що велика війна почнеться саме тут. Країни, які вибороли незалежність від Османської імперії, вирізнялися низьким економічним розвитком, етнічною строкатістю та водночас радикальним націоналізмом. Передові країни Європи претендували на винятковий вплив у цих країнах, а також на контроль над чорноморськими протоками Босфор і Дарданелли.

У 1908 р. Австро-Угорщина заявила про анексію Боснії і Герцеговини, які окупувала ще 30 років тому. Після зриву таємних переговорів з австрійцями Росія виступила рішуче проти анексії. Росіяни традиційно підтримували православну Сербію, яка теж мала плани на спірні території, населені сербами-мусульманами (босняками). У Боснійській кризі 1908-1909 рр. Австро-Угорщину підтримав кайзер Німеччини, пообіцявши виступити на її боці в разі війни, яку на той момент вдалося відвернути.

Відновлення східного питання. Карикатура. Початок XX ст.

Балканський союз. Листівка. 1912 р.

У 1912 р. за сприяння російської дипломатії виник Балканський союз, до якого увійшли Болгарія, Сербія, Греція та Чорногорія, спрямований проти Туреччини. Росія планувала використати цей союз проти Австро-Угорщини, яка будувала залізницю від Відня до Салонік у Греції, прокладаючи собі шлях до Егейського моря. Натомість союзники розпочали Першу балканську війну (1912-1913 рр.) проти османів, маючи намір повністю звільнити від них територію Балкан.

У травні 1913 р. турки були змушені підписати мирний договір. Туреччину позбавили всіх європейських володінь, за винятком Стамбула та прилеглих територій; Албанія здобула незалежність. Але Сербія не дістала бажаного виходу до моря, а між колишніми союзниками виникли суперечності через поділ території Македонії.

Турецькі військові під час Першої балканської війни. 1912 р.

Сербські солдати з радіотелеграфом під час Другої балканської війни. 1913 р.

Друга балканська війна (1913 р.) розпочалася вже через місяць після завершення Першої. У результаті провальної російської дипломатії болгари напали на сербів, але ті вистояли, і невдовзі сербські та грецькі війська перейшли в контрнаступ. У конфлікт втрутилися Румунія, що завдала удару Болгарії з півночі, та Туреччина, яка прагнула повернути втрачені раніше володіння. Наприкінці липня 1913 р. Болгарія капітулювала, втративши території, та остаточно відвернулася від Російської імперії.

Подробиці

Після балканських війн 1912-1913 рр. держави регіону переглянули свої кордони. Бухарестський мирний договір (10 серпня 1913 р.) закріпив новий поділ Балкан: Македонію розділили Сербія та Греція, Греція отримала також острів Крит, Румунія - частину болгарської Добруджі, а Болгарія втратила Адріанополь (Едірне) на користь Османської імперії. Цей договір став фіналом балканських війн і визначив політичний баланс сил у Південно-Східній Європі напередодні Першої світової війни.

• Чому Балкани називали «пороховою діжкою Європи»? Які суперечності спричинили напруження в цьому регіоні? Яку роль відіграли великі держави в розв’язанні та перебігу балканських війн? Як наслідки балканських війн вплинули на розстановку сил у Європі на початку XX ст?

2. Місце України в геополітичних стратегіях провідних держав. Політичні, економічні та військові суперечності між двома протилежними блоками держав рано чи пізно мали закінчитися війною. Території Західної і Центральної України, поділені між двома ворогуючими імперіями (Російською та Австро-Угорською), мали стати одним з основних театрів воєнних дій у східній частині Європи.

Кожна з провідних європейських держав, готуючись до війни, мала власні геополітичні інтереси та плани щодо українських земель.

Російська імперія	Прагнула приєднати Північну Буковину, Галичину, Закарпаття, об’єднавши під своєю владою всі українські землі. Свої наміри Росія приховувала за гаслами «захисту слов’янства і православ’я».
Австро-Угорщина	Прагнула приєднати Волинь і Поділля.
Німеччина	Прагнула окупувати промислові регіони та родючі землі України, крім територій, що мали відійти до союзниці - Австро-Угорщини. Українські землі мали стати своєрідною колонією для постачання продовольства та іншої стратегічно необхідної сировини. Південь України міг стати плацдармом для наступу на Османську імперію і ворожі балканські країни. Розглядали варіанти як включення українських земель до складу імперії, так і надання незалежності, що зробило б їх буферною зоною від Росії.

Словник

Геополітика - наука, яка розглядає вплив географічних чинників на внутрішню й особливо зовнішню політику держав і націй.

Традиційно на окремі українські регіони при майбутньому «перекроюванні» Європи розраховували Румунія та Польща (остання навіть не мала на той час власної державності).

Натомість Англія і Франція як союзниці Росії не претендували на українські території, але сподівалися посісти впливові позиції на Півдні і в Криму, розглядаючи їх як важливі військові плацдарми.

Україна і світ

На початку XX ст. українське питання посідало помітне місце в європейській політиці. Під цим поняттям розуміли прагнення українського народу до національної єдності та державного самовизначення, а також інтереси великих імперій щодо українських територій. Поділені між Російською та Австро-Угорською імперіями, українські землі залишалися об’єктом геополітичних розрахунків. У європейських дипломатичних колах українське питання розглядали не лише як внутрішню проблему цих імперій, а як важливий чинник рівноваги сил у Східній Європі. Саме тому українські землі дедалі частіше ставали об’єктом уваги міжнародної політики напередодні Першої світової війни.

• Чому українські землі на початку XX ст. мали важливе стратегічне значення для європейських держав? Які геополітичні плани щодо українських територій формували Російська імперія, Австро-Угорщина, Німеччина та їхні союзники? Як поняття «українське питання» відображало місце України в міжнародній політиці початку XX ст.?

Дізнайтеся!

На початку XX ст. європейські держави - Велика Британія, Франція, Німеччина, Російська імперія, Італія - активно змагалися за колонії в Африці, Азії та на Балканах, виправдовуючи це захистом своїх інтересів і прагненням до миру. Проаналізуйте, як ці держави пояснювали необхідність розширення своїх володінь. Якими аргументами вони виправдовували експансію? Поміркуйте, чи справді такі дії сприяли миру, чи, навпаки, створювали ґрунт для нових війн. Проведіть паралель із сучасністю: чи є сьогодні держави, які подібним чином намагаються виправдати воєнні дії або захоплення територій? У чому ви бачите повторення старих імперських підходів?

Діємо творчо

Уявіть, що ви - громадяни однієї з європейських держав 1913 р. (Велика Британія, Франція, Німеччина, Російська імперія, Італія, Сербія). Створіть хмару думок, яка передає настрій вашої країни напередодні Першої світової війни. Запишіть слова або короткі фрази, що відображають спільні почуття суспільства - гордість, тривогу, очікування, страх чи впевненість у перемозі. Під час обговорення визначте, які з цих настроїв могли сприяти загостренню протиріч між державами і який загальний настрій панував у Європі на початку XX ст.

1. Співставте події і дати.

А Друга балканська війна
Б Друга марокканська криза
В Фашодська криза
Г Боснійська криза
1 1898 р.
2 1908-1909 рр.
3 1911 р.
4 1913 р.

2. Покажіть на карті держави, що увійшли до Балканського союзу.

3. Чому, на вашу думку, після Першої балканської війни країни-переможниці розв’язали Другу балканську війну?

4. Порівняйте плани великих держав щодо українських територій на початку XX ст. Які з них, на вашу думку, були найбільш далекосяжними й агресивними?

5. Як уряди європейських держав ставилися до безпеки та добробуту своїх громадян у період підготовки до війни? Наведіть приклади й поясніть свою думку.

6. Які суперечності між великими державами на початку XX ст. поступово вели Європу до війни?

Зміст