Всесвітня історія. Повторне видання. 9 клас. Ладиченко (2026)

§ 12. Об’єднання Італії

Подумайте!

Розгляньте картину «Алегорія Венеції, яка прагне приєднатися до Італії». На картині зображено жінку - уособлення Італії та лева - символ Венеції. Поміркуйте, чому художник обрав саме такі символи. Як можна пояснити прагнення Венеції «приєднатися» до Італії? Пригадайте, чи існувала до XIX ст. єдина держава під назвою «Італія». Яким було становище італійських земель?

Алегорія Венеції (лев), яка прагне приєднатися до Італії (жінка). Художник А. Аппіанімол. XIX ст.

1. Шляхи до об’єднання. Після того як революція 1848-1849 рр. завершилася в Італії поразкою, її учасники зазнали репресій і переслідувань. Абсолютистські режими було відновлено майже в усіх італійських державах, крім Сардинського королівства, до якого належали острів Сардинія та материкова частина П’ємонт. Тут король Віктор-Еммануїл II, побоюючись повторення революції, зберіг конституційний устрій та ліберальні порядки. Головою уряду П’ємонту в 1852 р. став граф Камілло Кавур, лідер поміркованих лібералів, обережний і розсудливий політик, вроджений дипломат.

Камілло Кавур. Художник А. Чизері. 1859 р.

Джузеппе Мадзіні. Рік невідомий

За підтримки ліберальної більшості в парламенті Кавуру вдалося нейтралізувати тиск реакційних сил на короля і зміцнити конституційний порядок у країні. У П’ємонті розгорнулося будівництво залізниць, каналів, портів, створено сприятливі умови для розвитку текстильної промисловості, металургії, сільського господарства й торговельного флоту.

З кінця 50-х років XIX ст. в Італії активізувався рух за національну незалежність та об’єднання країни. У ньому виокремилися дві течії.

Революційні демократи	Помірковані ліберали
• спиралися на ремісників, селян, інтелігенцію • обстоювали революційний шлях об’єднання країни в єдину демократичну республіку	• представляли інтереси ліберального дворянства й буржуазії • орієнтувалися на об’єднання під владою конституційного монарха

Крило поміркованих лібералів очолював Кавур, а от лідером тих, хто прагнув об’єднання і реформ революційним шляхом, став карбонарій Джузеппе Мадзіні. Будучи в еміграції у Франції, він заснував революційну організацію «Молода Італія», яка вела боротьбу за демократичну та єдину Італійську республіку, проти австрійського панування та папської влади. Пізніше з «Молодої Італії» сформувалася політична сила - Партія дії.

Словник

Карбонарії - члени таємних революційних організацій, що виникали в Італії на початку XIX ст. і виступали за об’єднання країни та визволення від іноземного панування. Після Віденського конгресу до їхньої програми додалася ще й заміна абсолютистського режиму конституційним.

• Які течії існували в русі за національну незалежність та об’єднання Італії в середині XIX ст.? Уявіть, що вам пропонують долучитися до однієї з течій руху за об’єднання Італії: революційних демократів чи поміркованих лібералів. До кого ви б приєдналися? Поясніть, що саме вас привабило в ідеях цієї течії. Назвіть лідера, з яким ви б асоціювали свою позицію.

2. Піднесення визвольного руху. Кавур не вірив у швидке об’єднання Італії, зосередившись на відокремленні Ломбардо-Венеції від Австрії і приєднанні цих областей разом із Пармою, Моденою і Тосканою до Сардинського королівства. Він потребував сильних союзників. Заради цього Сардинське королівство в 1853 р. приєдналося до Франції та Англії, які підтримали Османську імперію у війні проти Росії (Східній, або Кримській). Тоді ж Кавур уклав договір з імператором Наполеоном ПІ, за яким той погоджувався виступити у війні королівства проти Австрійської монархії взамін на те, що до Франції будуть приєднані Савоя та Ніцца.

Під час війни проти Австрії П’ємонту вдалося заручитися підтримкою добровольців з усієї Італії, яких очолив Джузеппе Гарібальді, нині національний герой країни.

Джузеппе Гарібальді. 1861 р.

Джузеппе Гарібальді народився 1807 р. в Ніцці в родині моряка. Як і його батько, він з ранньої молодості ходив у морські походи. На півдні Європи, де він часто бував, після Віденського конгресу вирували революційні настрої. Особливе враження на Гарібальді справило знайомство із засновником «Молодої Італії», до лав якої він вступив. Після невдалої спроби перевороту в Генуї Гарібальді перебрався до Франції, а звідти - до Латинської Америки. Там він приєднався до місцевих революціонерів, вступив до партизанського загону у Бразилії, а в Уругваї організував італійський легіон. Слава сміливого та відчайдушного моряка й полководця сягнула Італії, де зростало невдоволення владою. У 1847 р. Гарібальді повернувся до Європи, а наступного року уславився участю в революційних подіях в Італії.

У червні 1859 р. франко-сардинські війська на чолі з Наполеоном III завдали австрійцям нищівної поразки і заволоділи Ломбардією. Невдовзі союзні війська вщент розгромили австрійців у битві при Сольферіно, одній з найкривавіших у XIX ст. Тим часом у самій Італії ширився визвольний рух. Патріотичні сили домоглися звільнення від австрійських військ Тоскани, Парми й Модени.

Однак через політичну зраду Наполеона III за результатами мирних переговорів до складу Сардинського королівства перейшла лише Ломбардія, Венеція залишалася за Австрією, а до інших регіонів поверталися проавстрійські правителі, вигнані під час повстання.

Перша зустріч Гарібальді та Мадзіні у штаб-квартирі «Молодої Італії» в 1833 р. Невідомий художник. 1850 р.

Протестний рух охопив усю Італію. Обрані в Тоскані, Пармі, Модені Національні збори висловилися за приєднання областей до П’ємонту. У березні 1860 р. було скликано перший італійський парламент.

У травні 1860 р. Гарібальді зібрав невелику армію, так звану «тисячу червоносорочечників» (більшість була вдягнена в червоні сорочки), і відправився з Генуї на Сицилію, де під його прапор почали сходитися добровольці. Вирішальна битва відбулася під Калатафімі, де загонам Гарібальді вдалося розбити значно переважаючі війська суперників.

Улітку 1860 р. гарібальдійці висадилися на материковій частині Італії та швидко дісталися Неаполя. 7 вересня Гарібальді урочисто вступив у столицю Королівства Обох Сицилій. Проголосивши себе «диктатором від імені Віктора-Еммануїла II», Гарібальді скасував численні привілеї дворянства й духівництва, конфіскував майно монастирів, знищив ненависний селянам податок на помел зерна, а головне - обіцяв усім, хто долучився до повстання, землю після перемоги.

Гарібальді та Кавур створюють Італію. Карикатура. 1861 р.

В’їзд Гарібальді в Неаполь 7 вересня 1860 р. Невідомий художник. 1860 р.

Громадянський вимір

Плебісцити 1860 р., проведені в Тоскані, Пармі та Модені, стали важливим інструментом в об’єднанні Італії. Саме завдяки ним місцеві громади підтвердили своє бажання приєднатися до П’ємонту, що надало процесові легітимності.

Таке народне голосування перегукується із сучасною практикою референдумів, коли громадяни висловлюють свою позицію з ключових питань державного розвитку. Водночас високий майновий ценз у XIX ст. обмежував участь більшості населення, що переконує: справжня демократія потребує рівних прав для всіх виборців.

У лютому 1861 р. зібрався загальноіталійський парламент, а вже наступного місяця в Турині було проголошено Італійське королівство, до складу якого ввійшов П’ємонт і приєднані до нього землі. Королем став Віктор-Еммануїл II. Також діяв виборний двопалатний парламент, але через високий майновий ценз кількість виборців була мізерною.

Проголошення Італійського королівства. Художник Дж. Індуно. 1861 р.

Віктор-Еммануїл II. Художник А. Бестігі. 1860 р.

Завершити об’єднання Італії допомогли події за її межами. Як ви знаєте, у 1866 р. італійці підтримали Пруссію у війні проти Австрії та повернули собі Венеційську область. Що ж до Папської області, то її продовжували боронити французькі війська, які дали відсіч спробі Гарібальді захопити Рим.

У 1870 р. у Франції розгорілася чергова революція, яка поклала край Другій імперії на чолі з Наполеоном III. Італійські війська безперешкодно зайняли Папську область, зробивши Папу Римського «заручником» Ватикану. «Вічне місто» - Рим - оголосили столицею Італійського королівства. Так завершилося об’єднання країни.

• Як діяв Камілло Кавур задля зміцнення Сардинського королівства та перетворення П’ємонту на центр боротьби за об’єднання країни? У чому виявилася роль Дж. Гарібальді як військового лідера та реформатора на звільнених землях? Які зовнішні події сприяли завершенню об’єднання Італії?

Після битви під Сольферіно 1859 р. швейцарець Анрі Дюнан, ставши свідком страждань багатьох поранених солдатів, написав книгу «Спогад про Сольферіно» (1862 р.), у якій запропонував створити незалежну організацію для допомоги пораненим під час війни. У 1863 р. в Женеві засновано Міжнародний комітет допомоги пораненим, що згодом отримав назву Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ). Його діяльність затвердила Женевська конвенція 1864 р., яка гарантувала нейтралітет медичних працівників і визнала червоний хрест на білому тлі міжнародним символом гуманітарної допомоги. Під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр. Османська імперія відмовилася використовувати цю символіку через її християнське походження і запровадила червоний півмісяць на білому тлі. У 1929 р. МКЧХ офіційно визнав цей символ, і відтоді Червоний Хрест і Червоний Півмісяць мають рівний статус у міжнародному гуманітарному русі. Так народився міжнародний рух милосердя, що поєднав досягнення медицини з новим моральним ідеалом доби - захистом людської гідності.

Україна і світ

Джузеппе Гарібальді був пов’язаний і з Україною. У 1824 р. на борту бригантини «Констанца» молодий юнга Гарібальді прибув до берегів Одеси, згодом - до Євпаторії. На зворотному шляху до Одеси «Констанца» перевозила вантаж, призначений купцю Сарторіо. П’єтро Сарторіо, один з найзаможніших мешканців Одеси, крім іншого, цікавився культурним життям міста. Його зусиллями в Одесі діяла італійська опера, де виступали співаки із самої Італії.

В Одесі Гарібальді дізнався про боротьбу грецького народу проти османського панування. Це відіграло важливу роль у формуванні його суспільно-політичних поглядів, допомогло відчути прагнення своїх співвітчизників у боротьбі за свободу. Востаннє шлях Гарібальді через Одесу пролягав у 1834 р., коли він як член «Молодої Італії» тікав від переслідувань на батьківщині.

Дізнайтеся!

У 1862 р. Джузеппе Гарібальді отримав важке поранення в ногу. Від втрати кінцівки його врятував талановитий лікар, засновник військово-польової хірургії, Микола Пирогов. Використовуючи додаткову літературу або інтернет, дізнайтеся більше про відомого лікаря, його роль у розвитку медицини та освіти на українських теренах. Поділіться інформацією, яка справила на вас найбільше враження, у загальному колі.

Діємо творчо

Національний рух італійського народу за об’єднання держави дістав назву Рісорджименто (італ. - відродження). Серед його прихильників був видатний композитор та палкий патріот Італії, член першого парламенту Італійського королівства Джузеппе Верді. Під час війни за незалежність діячі руху спротиву в окупованій Ломбардії та Венеції залишали на стінах будівель графіті зі словами «Viva VERDI!», приховуючи за цим своє гасло «Viva Vittorio Emanuele - ReD’Italia!» - «Хай живе Віктор-Еммануїл — король Італії!»

Джузеппе Верді. Художник Дж. Болдіні. 1886 р.

Перейшовши за посиланням https://cutt.ly/Rr9Ud3B0 або кодом, послухайте фрагмент із опери Верді «Бал-маскарад», яка стала символом вільної Італії, у виконанні симфонічного оркестру Львівської національної філармонії. Які емоції викликає у вас цей твір? Які з відомих вам музичних творів українських композиторів створені на історичні сюжети, зокрема присвячені темі боротьби народу за національне визволення?

• 1. Складіть ланцюжок подій, які привели до об’єднання Італії: а) Віктора-Еммануїла проголошено королем Неаполітанського королівства; б) скликано перший італійський парламент; в) франко-сардинські війська заволоділи Ломбардією; г) Гарібальді урочисто вступив у столицю Королівства Обох Сицилій.
• 2. Покажіть на карті центри боротьби італійського народу за об’єднання країни.
• 3. Які умови визначали позицію Франції щодо об’єднання Італії?
• 4. Порівняйте основні течії в русі за об’єднання Італії (на які верстви населення спиралися, які завдання ставили, які методи боротьби використовували).
• 5. Чому демократичний шлях до об’єднання Італії виявився менш успішним, ніж конституційно-монархічний?
• 6. Які внутрішні та зовнішні чинники ускладнювали процес об’єднання Італії?