Зарубіжна література. 6 клас. Ковбасенко

Замислюємося про майбутнє

Такого поняття, як «фантастика», просто не існує. Усе, хай би що ми собі нафантазували, рано чи пізно, але справджується.

Канадський фантаст Чарльз де Лінт

Автор іл.: RomanYa

«Фантастика - це один із найдавніших різновидів літератури... Ті, хто бачить у ній лише вигадку, направду бояться свободи, яку вона дає. А користь фантастики засвідчує вже те, що вона зрозуміла й доступна дітям, котрі, на відміну від дорослих, не соромляться розкріпачувати свою уяву».

Американська фантастка Урсула Кребер-Ле Гуїн

• Чи любите ви фантастичну літературу? Чому? Які фантастичні твори ви читали?

• Які фантастичні твори ви вважаєте кращими: про науково-технічні винаходи майбутнього чи про вигадані світи минулого?

Літературу неможливо уявити без фантастичних творів. Слово «фантастика» означає «мистецтво уявляти». Тож особливість фантастичної літератури полягає в тому, що в ній автори намагаються створити дивовижний світ, до якого людина в буденному житті потрапити не може.

Основоположником фантастичної літератури вважають французького письменника Жуля Верна. Проте перші ознаки фантастики ми знаходимо ще в міфах, де людство не лише зображувало вигадані створіння та події, а й ніби прогнозувало певні відкриття і технології. Наприклад, у міфі про Прометея розповідається про металевих істот, що їх створив бог ковальства Гефест. Тепер би їх назвали роботами. У міфі про Дедала та Ікара ніби провіщено появу авіації та дельтапланів. Тому фантастику іноді називають «міфом, спрямованим у майбутнє».

Багато з придуманого письменниками в минулому стало реальним сьогодні. Тому зовсім не випадково в Китаї, який активно впроваджує новітні науково-технічні розробки, постійно проводяться всесвітні форуми фантастів. Адже іноді найсміливіші ідеї та вигадки майстрів слова можна швидко втілити в життя і стати лідерами у сфері високих технологій (скажімо, у недалекому минулому мобільний телефон також був «фантастикою»).

Фантастична література (фантастика) - це сукупність творів, де вигадані явища та події зображені так, ніби вони існують та відбувалися насправді.

Фантастична література поділяється на два головні різновиди:

1) Література фентезі - твори про вигадані світи, дія яких часто відбувається в уявному (віртуальному) минулому (яскравими досягненнями літератури фентезі є «Володар перснів» Р. Толкіна чи серія книжок про Гаррі Поттера Дж. К. Ролінґ);

2) Наукова фантастика - твори про науково-технічний прогрес та вплив його досягнень на розвиток людства (космічні кораблі, неймовірні технології тощо). Найвідомішими представниками є американські письменники Рей Бредбері та Роберт Шеклі.

Рей Дуглас Бредбері. «Усмішка»

Рей Дуглас Бредбері

Якось дванадцятирічний хлопчик знайшов справжнісінький скарб - повний ящик журналів фантастики. Він занурився в запаморочливий світ неймовірних вигаданих пригод: то разом із невловимим Тарзаном володарював у джунглях, то спускався на океанське дно в підводному човні «Наутілус» капітана Немо... Хлопчик наче відгородився від навколишнього світу, де панувала страшна економічна криза - «Велика депресія», від якої потерпали сотні тисяч американців. Серед них були й батьки цього хлопчика - Рея Дугласа Бредбері (1920-2012), одного з найвідоміших фантастів сучасності.

Рей Бредбері. Фото Алана Лайта (Alan Light). 1975

У дитинстві Рей Бредбері не був схильний до традиційних дитячих витівок та розваг і віддавав перевагу читанню книжок. Літературні герої в уяві хлопчика були такими ж реальними, як мама чи дядько. Рей був упевнений, що на ґанку їхнього будинку вночі ховалися чудовиська, яких чомусь міг бачити тільки він.

Перші, ще учнівські, оповідання Рея Бредбері побачили світ в одному з любительських часописів. А потім були роки напруженої праці за друкарською машинкою. І хоч читачам подобалися його фантастичні твори, проте на гонорари за них прожити було неможливо. Від економічної скрути рятували величезні пакунки газет, які йому доводилося розносити за невелику платню.

Своїм «літературним батьком» Р. Бредбері вважав уже згаданого Жуля Верна. З-поміж багатьох науково-фантастичних творів тоді особливою популярністю користувалися книжки, у яких ішлося про майбутнє людства, - футуристична (від латин. futurum - «майбутнє») література. У ній картини майбутнього часто змальовані прекрасними і гармонійними: колись не буде війни, голоду, несправедливості, а люди будуть щасливими... Така література дістала назву утопічної. І навпаки, література, у якій прийдешнє цивілізації змальовується гіршим, ніж сучасність, називається антиутопічною.

Усесвітню славу Рею Бредбері принесли футуристичні твори «Марсіанські хроніки», які він написав тоді, коли людина в космос ще не запустила навіть супутника, і «451° за Фаренгейтом». Майбутнє у творах Бредбері - це наслідки людської цивілізації, коли на тлі стрімкого розвитку техніки втрачається духовність, занепадає мораль. Однак у центрі уваги письменника - людина та її цінності в епоху науково-технічного прогресу. 451° за Фаренгейтом - це температура займання паперу, бо в майбутньому книжки будуть оголошені найбільшими ворогами людства, а отже, їх усі, без винятку, необхідно спалювати. Не дуже привабливі картини, правда ж? Тому більшість творів, як і новела Бредбері «Усмішка», належать саме до антиутопії.

Хоча серед чималого доробку письменника є повісті й романи, він - неперевершений майстер новели - невеликого за обсягом твору з несподіваним фіналом, часто - про незвичайне життєве явище чи подію.

У робочому кабінеті письменника-фантаста Рея Бредбері висить автомобільний номер «F-451» - своєрідне нагадування про небезпеки, які загрожують людині, коли вона занадто захопиться перетворенням матеріального світу, забувши про людяність. Можливо, саме через це один із найпопулярніших авторів науково-фантастичної літератури про космольоти так і не захотів навчитися керувати автомобілем і протягом життя лише раз скористався літаком...

ЛІТЕРАТУРА І КУЛЬТУРА

Якби людство, налагоджуючи зв’язки з іншими цивілізаціями, спорядило зореліт і вирішило надіслати для знайомства з культурою планети Земля кілька найславетніших творів мистецтва, то там обов’язково була б картина італійця Леонардо да Вінчі «Мона Ліза» («Джоконда»).

Цей витвір мистецтва має дивовижну здатність - нікого не залишати байдужим. Незбагненну, магічну силу приховує усмішка Джоконди, притягуючи погляд, мов магніт залізо, іноді навіть усупереч волі глядача. Та відомо одне: це справжній шедевр, непроминуща гордість усього людства. Тож події твору Рея Бредбері зосереджені навколо усмішки Джоконди зовсім невипадково.

Мона Ліза. Леонардо да Вінчі. 1503-1505

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Як дитяче захоплення Рея Бредбері переросло в його професію?

2. Чим життя Бредбері-дитини було схоже на життя його улюбленого письменника Чарльза Дікенса?

3. Чому Рей Бредбері, який спочатку захопився ідеями науково-технічного прогресу, згодом у своїх творах зображував його руйнівний вплив на людське життя та світ у цілому?

Л. Стерн Стівенс. Ілюстрація до «Усмішки» Рея Бредбері. 1952

УСМІШКА

Черга на міській площі зібралась о п’ятій годині ранку, коли ніде ще не світилося, а далеко в навколишніх селищах співали півні. О сьомій, коли розвиднілося й почав розходитися туман, стало видно руїни будинків і постаті людей, які по двоє, по троє ішли на ринок і на фестиваль¹. Хлопець стояв у черзі за двома чоловіками, які голосно розмовляли між собою. У холодному повітрі кожне слово лунало ніби вдвоє гучніше. Тупцюючи на місці та хукаючи на червоні від холоду, порепані руки, він дивився на грубий домотканий одяг тих, що стояли перед ним, і на довгу чергу чоловіків і жінок попереду.

¹ Фестиваль - масове святкове дійство, що включає огляд чи демонстрацію досягнень у певних видах мистецтва.

- Гей, хлопче, а ти що робиш тут так рано? - запитав чоловік, який стояв позаду нього.

- Стою в черзі, - відказав хлопець.

- Чом би тобі не поступитися своєю чергою тому, хто справді розуміється на таких речах.

- Дайте малому спокій, - раптом сказав, озирнувшись, один із чоловіків.

- Та я ж пожартував. - Чоловік позаду поклав руку хлопцеві на голову, але той сердито скинув її. - Мені стало дивно, що він о такій ранній годині не в ліжку.

- Він справжній знавець мистецтва, щоб ви знали, - знову озвався чоловік, який заступився за хлопця. Звали його Ґріґсбі.

- Як тебе звати, хлопче? - запитав він.

- Том.

- Том збирається плюнути сильно та влучно, правда ж?

- Аякже.

У черзі засміялися.

Трохи далі попереду якийсь чоловік продавав каву в потрісканих, щербатих чашечках. Том бачив маленьке тепле багаття й рідину, що кипіла в іржавій каструлі. То не була справжня кава. Її робили з диких ягід, що росли на луках за містом, і продавали по пенні¹ за чашечку. Нею можна було хіба що зігріти шлунок, та й купував її мало хто - не кожний міг дозволити собі таку розкіш.

¹ Пенні - розмінна монета.

Том обернувся й подивився туди, де за зруйнованою бомбою стіною видно було кінець черги.

- Кажуть, вона всміхається, - мовив він.

- Еге ж, усміхається, - озвався Ґріґсбі.

- Кажуть, її зроблено з олійної фарби й полотна.

- Так. І тому я думаю, що це не оригінал. Оригінал, я чув, був намальований раніше на дереві.

- Кажуть, їй чотири століття!

- Можливо, і більше. Ніхто не знає напевне, який нині рік.

- Дві тисячі шістдесят перший.

- Авжеж, хлопче, так кажуть. А може, усе це брехня! Може, і тритисячний чи п’ятитисячний, хто знає? Деякий час усе було в такому жахливому безладді, що до нас дійшли тільки жалюгідні рештки.

Черга посунулася трохи вперед холодною бруківкою.

- Ми скоро її побачимо? - нерішуче спитав Том.

- Через кілька хвилин. Щоб тримати людей на відстані її обнесли оксамитовою² огорожкою на чотирьох мідних стовпцях - усе найвищого ґатунку. І запам’ятай, Томе: ніякого каміння. Кидати в неї камінням заборонено.

² Оксамит - різновид тканини.

- Гаразд, сер.

Сонце, підбившись у небі, пригріло дужче, і люди в черзі стали знімати із себе вбогий верхній одяг і засмальцьовані капелюхи.

- А чого ми всі тут стоїмо? - нарешті запитав Том. - Тільки щоб плюнути?

Дивлячись на сонце й навіть не повернувши голови до Тома, Ґріґсбі відповів:

- Знаєш, Томе, на це є багато причин. - Він машинально сягнув рукою до давно обірваної кишені за неіснуючими сигаретами. Том бачив такі жести вже хтозна-скільки разів. - Уся річ у ненависті, у ненависті до всього минулого. Ти ж знаєш, Томе, як ми опинилися в такому становищі, коли наші міста - руїни, дороги геть розбито бомбами, а добра половина полів світиться вночі від радіоактивності. Хіба не так?

- Так, сер, ваша правда.

- Сталося так, Томе, що люди ненавидять те минуле, яке залишило їм лише уламки та руїни. Така вже людська вдача. Може, це й нерозумно, але нічого не вдієш - така людська вдача.

- Навряд чи залишилося що-небудь, чого б ми не ненавиділи, - сказав Том.

- Атож! Й особливо - усю ту скажену зграю, що керувала нами в минулому. Тим-то ми й приходимо сюди на ці вівторкові фестивалі. Ми голодні, холодні, живемо в печерах чи де там ще, не працюємо, не куримо, не п’ємо й маємо лише оці наші фестивалі, Томе, лише фестивалі!

Том пригадав минулі фестивалі - той, коли вони дерли й палили на площі книжки й дуже веселилися, і фестиваль науки місяць тому, коли притягли на площу останній автомобіль. Кожний, кому пощастило в жеребкуванні, дістав дозвіл ударити по ньому один раз молотком...

• Поміркуйте, чи можна ці дійства називати «фестивалями». Чи мають вони якийсь стосунок до мистецтва чи науки?

- Ти питаєш, чи пам’ятаю я про це, Томе? Авжеж. Ще й як пам’ятаю! Мені випало розбити переднє скло. Ти чуєш? Скло! Боже мій! Який чарівний був звук! Дзінь! Брязь!..

Том уявив собі, як те скло розсипалося на безліч дрібнесеньких блискучих скалочок.

Художня деталь - виразна подробиця у творі, за допомогою якої письменник підкреслює важливу ознаку змальованих ним картин, предметів або характерів героїв. Художня деталь може бути речовою, портретною, пейзажною, інтер'єрною, психологічною, мовною. Вона буває як наскрізною (неодноразово повторюваною у творі), так і одномоментною, але завжди має в собі прихований сенс, підтекст. Художня деталь замінює собою розлогий опис, авторську характеристику, міркування, цілий епізод тощо, може бути символом, викликати широкий спектр асоціацій та емоцій читача.

- А Білл Хендерсон!.. Йому випало розбити двигун. О, він зробив це швидко та вправно! Тор-р-рох!.. Але найкраще було, коли знищили завод, який усе ще намагався виробляти літаки, - згадував далі Ґріґсбі. - Боже, який то був чудовий вибух!.. А потім ми знайшли фабрику газетного паперу та військовий склад і разом висадили їх у повітря. Ти уявляєш собі, Томе?

- Уявляю, - трохи подумавши, відказав Том.

Наближався полудень. У гарячому повітрі плавали міазми¹ зруйнованого міста, серед руїн плазувала всіляка погань.

¹ Міазми - отруйні випари.

• Поясніть художню деталь, скориставшись значенням слова міазми.

- А чи повернеться все те коли-небудь, містере?

- Що? Цивілізація? Ніхто цього не бажає. І я перший.

- На якусь частку її я міг би погодитися, - приєднався до розмови ще один чоловік. - Було в ній і дещо добре.

- Не забивайте собі голови дурницями! - вигукнув Ґріґсбі. - Тепер це вже неможливо.

- Ой, а таки з’явиться колись який-небудь сміливий фантазер і все владнає, - знову сказав той чоловік. - Згадаєте моє слово.

- Ні, не буде цього, - заперечив Ґріґсбі.

- А я кажу, буде. Хтось із доброю душею, що зможе повернути нам невелику частку цивілізації - таку, щоб ми могли жити в мирі...

- Найперше, що ви дістанете, буде війна.

- А може, цього разу буде інакше...

Нарешті вони досягли центру площі, де було обгороджене місце. Тим часом до міста в’їжджав вершник з якимсь папірцем у руці. Том, Ґріґсбі й інші дивилися довкола широко розплющеними очима, просувалися вперед і, готуючись плювати, збирали в роті слину. Від хвилювання серце Тома лунко калатало. Гаряча земля пекла босі ноги.

- Ось ми й прийшли, Томе. Плюй!

Чотири поліцаї із жовтими нашивками на рукавах - знаками їхньої влади над іншими - стояли обабіч огорожі й пильнували, щоб ніхто не кинув камінь.

- Бачиш, - сказав Ґріґсбі, - кожний вважає, що він дістав свій шанс. Ти розумієш, Томе? Ну, давай!

Том стояв і дивився на картину.

- Плюй же, Томе!

У роті в Тома пересохло.

- Не барися, Томе, не затримуй інших!

- Але ж вона прекрасна... - поволі мовив Том.

- Ну, то я плюну за тебе!

Ґріґсбі плюнув, і слина зблиснула проти сонця. На картині жінка спокійно й таємниче усміхалася до Тома, а він дивився на неї, і його серце ще дужче калатало в грудях, а у вухах бриніла незнана музика.

- Вона прекрасна... - знову мовив він.

- Плюй же, поки поліція не...

- Увага!.. - розляглося над площею.

Черга замовкла. Щойно Тома лаяли за те, що він затримує інших, а тепер усі повернулися до вершника, який виїхав на площу.

- Як вона називається, сер? - тихо запитав Том.

- Картина? Здається, «Мона Ліза»... Так, Томе, «Мона Ліза».

- Оголошення! - вигукнув вершник. - Адміністрація ухвалила рішення сьогодні опівдні віддати картину на площі в руки тих, хто там буде, щоб вони мали змогу взяти участь у її знищенні!..

Том не встиг і ойкнути, як навколо зчинився страшенний ґвалт. Боляче штовхаючись, натовп поніс його до картини. Поліцаї, рятуючись, розбіглися геть. Почувся різкий звук розірваного полотна. Безліч рук, мов дзьоби голодних птахів, тяглися до картини й роздирали її на шматки. Тома майже проволокли по знищеному портрету. Сліпо наслідуючи інших, він ухопився за край фарбованого полотна, смикнув, затис у руці відірваний клапоть, а тоді впав і, відчуваючи болючі удари багатьох ніг, викотився з натовпу.

Закривавлений, у подертому одязі, він бачив, як літні жінки замислено розглядали клаптики полотна, а чоловіки трощили раму, відривали рештки картини й дерли їх ущент. Один лише Том стояв осторонь на розбурханій площі. Опам’ятавшись, він поглянув на свою руку, що стискала схований на грудях клаптик полотна.

- Гей, Томе! - гукнув Ґріґсбі.

Нічого не відповівши, Том заплакав і чимдуж побіг геть. Засунувши міцно стиснуту руку під одяг, він, не озираючись, вибіг розбитою бомбами дорогою в поле, перебрів неглибокий струмок, а тоді попростував далі й десь перед заходом сонця дістався до невеличкого селища. Близько дев’ятої години, перейшовши селище, він ступив на подвір’я зруйнованої ферми. У глибині подвір’я, у вцілілій половині силосної вежі, спали його мати, батько й брат. Том швидко прослизнув у маленькі двері й тихо ліг долі.

- Томе! - тихенько покликала в темряві мати.

- Ти де був? - гримнув батько. - Ось я тобі вранці покажу!

Брат штурхонув Тома ногою.

- Годі, спіть, - півголосом мовила мати.

Том дістав ще одного штурхана ногою. Затамувавши дух, він лежав із заплющеними очима й міцно притискав руку до грудей. Минуло пів години. Довкола було тихо.

Потім хлопець відчув на собі холодне бліде проміння. Високо в небі плив місяць. Маленька смужка його світла пробилася до силосної вежі, помалу проповзла по тілу Тома й торкнулась обличчя. Тільки тоді він обережно, сторожко дослухаючись до віддиху тих, які спали поряд, випростав руку, повагався, глибоко зітхнув, а тоді завмер, розтулив кулак і старанно розрівняв невеличкий клаптик укритого фарбою полотна.

У його руці була Усмішка.

Том дивився на неї при блідому світлі, що лилося з нічного неба, і подумки знову й знову повторював: «Усмішка... Чарівна Усмішка...»

Навіть після того як десь через годину він обережно згорнув і сховав той клаптик, Усмішка стояла в нього перед очима. Він заплющив очі й навіть у темряві бачив перед собою Усмішку. Він бачив її, теплу та ніжну, і вві сні, коли весь світ затих і тільки місяць, спершу піднімаючись, а потім, уже над ранок, опускаючись, плив у холодному небі.

Переклад з англійської Андрія Євси

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Стисло опишіть, використовуючи авторські художні деталі, як митець зображує майбутнє людства. Як ви гадаєте, що сталося на Землі та призвело до таких невтішних результатів?

2. Чому на світанку зібралася велика черга? Якими змальовано людей, що зібралися на площі? Як вони ставляться один до одного? Що їх об’єднує?

3. Про яку цивілізацію мріють люди, що стоять у черзі? Чи є надія на здійснення їхніх мрій?

4. Які проблеми порушені у творі Рея Бредбері «Усмішка»? Які шляхи розв’язання проблем указує нам автор?

5. Чому Том разом з іншими людьми прийшов на площу?

6. Яким було перше враження хлопчика від картини? Чому Том не зміг плюнути на картину?

7. Що у виставленій картині бачить натовп? Чи знають люди щось про цей мистецький шедевр?

8. Як ви гадаєте, адміністрація виставила на глум копію картини Леонардо да Вінчі чи оригінал? Чому?

9. Доведіть прикладами з тексту, що в душі Тома відбулася боротьба добра і зла. Як він змінився під впливом подій, учасником яких став?

10. Чому усмішка дісталася саме Тому? І чому саме усмішка, а не інший фрагмент картини? Чим важлива ця художня деталь?

11. Що робить Том після повернення додому, коли «світ спав»?

12. Як образ Джоконди, її усмішки розкриває головну думку твору?

13. Скориставшись електронним додатком до підручника, прочитайте медіатекст рекламіста Ф. Флетчера і поясніть, як він пов’язаний з головною думкою твору Р. Бредбері.

ПРАЦЮЄМО ВДОМА

1. Доберіть цитати для характеристики Тома. Заповніть у зошитах таблицю-характеристику героя.

Епізод твору	Душевний стан героя, його еволюція

2. Виконайте завдання (на вибір).

А. Напишіть Тому «Лист у майбутнє».

Б. Враховуючи ознаки фантастичної літератури, спробуйте написати власний фантастичний твір, можливо, продовження пригод Тома.

3. З інтернет-джерел дізнайтеся значення понять варварство і вандалізм. Створіть про це короткий допис для соцмереж, ураховуючи факти варварства і вандалізму, виявлені російською армією на території України.